Реферат: П. М. Перехрестенко д мед наук, професор
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНих наук УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР НАУКОВОЇ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
ТА ПАТЕНТНО-ЛІЦЕНЗІЙНОЇ РОБОТИ
Порядок проведення імуногематологічних досліджень крові донорів і реципієнтів у закладах служби крові та в лікувально-профілактичних закладах
(Методичні рекомендації)
КИЇВ – 2010
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНих наук УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР НАУКОВОЇ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
^ ТА ПАТЕНТНО-ЛІЦЕНЗІЙНОЇ РОБОТИ
Порядок проведення імуногематологічних досліджень крові донорів і реципієнтів у закладах служби крові та в лікувально-профілактичних закладах
(Методичні рекомендації)
КИЇВ – 2010
Установи-розробники:
ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України»
Житомирський обласний центр крові
Укладачі:
П.М.Перехрестенко
д. мед. наук, професор
(044) 440-27-44
А.М.Чугрієв
канд. мед. наук
(0412) 39-58-57
Р.П. Павлюк
канд. мед. наук, ст. наук. співроб.
(044) 440-30-44
С.В.Замліла
(0412) 39-58-57
І.С.Демянюк
(0412) 39-58-57
Рецензент:
Завідувач лабораторії імуногенетики відділу гематології та трансплантології інституту клінічної радіології ДУ «Науковий центр радіаційної медицини НАМН України», доктор біологічних наук Ж.М. Мінченко
^ Голова профільної проблемної комісії МОЗ та НАМН України:
д. мед. наук, професор Н.М.Третяк
© ДУ «Інститут гематології та
трансфузіології НАМН України»,
Житомирський обласний центр крові, 2010
Зміст
Перелік умовних скорочень ……………………………………………………….. 6
Вступна частина ……………………………………………………………………. 7
І. Загальні вимоги ………………………………………………………………….. 8
1. Організаційні вимоги …………………………………………………………… 8
2. Вимоги до обладнання та реагентів …………………………………………… 9
3. Вимоги до методик дослідження ………………………………………………10
4. Кваліфікаційні вимоги до персоналу …………………………………………. 10
ІІ. Імуногематологічні дослідження крові донорів …………………………….. 11
1. Дослідження групової належності крові за системою АВО …………………11
2. Дослідження резус-належності крові донорів ……………………..….......... 12
3. Типування крові донорів за антигенами систем Резус і Келл …………….… 15
4. Скринінг антиеритроцитарних алоантитіл…...………………………………. 16
ІІІ. Імуногематологічні дослідження крові пацієнтів …………………………. 20
1. Визначення групової належності за системою АВО …………………………20
2. Визначення резус-належності ………………………………………………... 21
3. Типування антигенів еритроцитів за системами Резус і Келл ……………….22
4. Визначення антиеритроцитарних алоантитіл ……………………………….. .22
5. Ідентифікація антиеритроцитарних алоантитіл ………………………………23
6. Екстрені трансфузії ……………………………………………………….…… 24
ІV. Імуногематологічні дослідження крові вагітних ……………………….…...25
1. Визначення групи крові за системами АВО та Резус ………………………. 25
2. Скринінг антитіл ……………………………………………………….………. 25
3. Ідентифікація антитіл ………………………………………………….………. 26
V. Імуногематологічні дослідження крові новонароджених……………………27
1. Визначення групи крові за системами АВО та Резус ………………………...27
2. Виявлення антитіл …………………………………………….………………. 27
VІ. Індивідуальний підбір гемокомпонентів для трансфузій ……..…….……...29
1. Відбір та оформлення зразків крові пацієнта………………………………….29
2. Спеціальний вибір та підбір донора …………………………………………...29
3. Показання для проведення індивідуального підбору крові…………………..32
4. Проведення контрольних досліджень та проб на сумісність ………………..33
5. Передтрансфузійні тести ……………………………………………………….34
VІІ. Посттрансфузійні гемолітичні ускладнення ………………………………..35
1. Причини пострансфузійних ускладнень ………………………………….…...36
VIII. Методи досліджень …………………………………………………….…....38
IХ. Висновки ………….………………………………………………………..…..40
Х. Перелік рекомендованої літератури ……………………………………..……41
XI. Додатки ……………………………………………………………………..42-49
Словник……………………………………………………………..……………...50
^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКРОЧЕНЬ
АГР – антиглобуліновий реагент
АГТ – антиглобуліновий тест
ГХП – гемолітична хвороба плоду
ГХН – гемолітична хвороба новонародженого
^ ГТР - гемотрансфузійна реакція
ЛПЗ – лікувально-профілактичні заклади
МКА – моноклональні антитіла
НАТ – непрямий антиглобуліновий тест
ПАТ – прямий антиглобуліновий тест
ЗСК – заклад служби крові
^ ВСТУПНА ЧАСТИНА
Для забезпечення якісної медичної допомоги при проведенні гемотрансфузій важлива роль відводиться імуногематологічній діагностиці сумісності крові донорів і реципієнтів. Для досягнення якості в імуногематологічній діагностиці, всі дослідження повинні проводитися згідно єдиного стандарту. На сьогоднішній день діючі нормативні документи, які регламентують ці види досліджень, викликають багато питань і вимагають конструктивних змін, які б відповідали сучасним тенденціям. Помилки при проведенні досліджень антигенів еритроцитів та антиеритроцитарних антитіл можуть бути як результатом недотримання методик досліджень, так і застосування невідповідних схем діагностики.
При невірному заключенні щодо наявності або відсутності антигенів та антитіл у донорів і реципієнтів, можливі випадки посттрансфузійних ускладнень та реакцій гемолітичного типу.
Методичні рекомендації спрямовані на підвищення ефективності діагностики і попередження гемолітичних реакцій в організмі реципієнтів, вагітних, породіль та новонароджених, що виникають внаслідок імунізації іншогруповими антигенами еритроцитів після гемотрансфузії або вагітності.
В методичних рекомендаціях вперше викладена система організаційних та методичних вимог щодо проведення імуногематологічних досліджень донорів та різних категорій реципієнтів, зокрема, порядок (алгоритм) визначення трансфузійно значущих антигенів груп крові, а саме – антигенів ізосерологічних систем АВО (ІSВТ 001), Резус (ІSВТ 004), та КЕL (ІSВТ 006), що забезпечує адекватне проведення імуногематологічних досліджень та попередження можливих помилок.
Дані методичні рекомендації призначені для лікарів: трансфузіологів, гематологів, акушерів-гінекологів, працівників лабораторно-діагностичного профілю лікувально-профілактичних установ та закладів служби крові.
І. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ
1. Організаційні вимоги
Відповідно до Конституції України кожна людина має право на якісну медичну допомогу, в тому числі і гемотрансфузійну терапію. В методичних рекомендаціях вперше представлена система організаційних та методичних вимог щодо проведення імуногематологічних досліджень у донорів та різних категорій реципієнтів, зокрема, порядок (алгоритм) визначення трансфузійно небезпечних антигенів груп крові системи АВ0, D антигену системи Резус, обґрунтована необхідність розширення спектру антигенів, обов’язкових для врахування при підборі еритроцитовмісних гемокомпонентів для трансфузій, за рахунок мінорних високо імуногенних антигенів системи Резус та антигену К системи Kell, що забезпечить адекватне проведення імуногематологічних досліджень і значно підвищить якість гемотрансфузійної терапії.
Імуногематологічні дослідження проводяться акредитованими та ліцензованими лабораторіями, що мають відповідне обладнання та персонал, який пройшов навчання і отримав сертифікат.
Імуногематологічні дослідження крові донорів проводяться імуногематологічною (або клінічною) лабораторією закладу служби крові (ЗСК) або відділеннями трансфузіології лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ).
Типування антигенів еритроцитів крові хворих за системами АВО, Резус та Келл, дослідження алоантитіл і тести на сумісність перед трансфузіями проводяться на базі ЛПЗ.
Імуногематологічні відділення обласних і міських ЗСК здійснюють організаційно-методичну допомогу ЛПЗ, надають консультації з питань визначення алоантитіл, складних варіантів груп крові, проводять індивідуальний підбір крові сенсибілізованим хворим, організують семінари, де надаються теоретичні і практичні знання.
^ 2. Вимоги до обладнання та реагентів
Необхідне обладнання та устаткування для виконання імуногематологічних досліджень:
- термостат (37º С);
- апарат для інактивації сироватки (50-90º С);
- водяна баня (48º С)
- лабораторна центрифуга;
- мікроскоп;
- побутовий холодильник;
- напівавтоматичні, автоматичні імуногематологічні аналізатори;
- білі порцелянові або інші пластини, пробірки та штативи до них (можливе використання пластикових, вакуумних пробірок одноразового використання);
- секундомір, піпетки, предметні та покривні скельця, термометри, скляні палички, лупа з 6-8-кратним збільшенням.
Все обладнання, яке використовується в лабораторії, має проходити обов’язковий метрологічний контроль з встановленою періодичністю.
Реагенти:
- моноклональні антитіла (МКА) для визначення груп крові за системою АВО (анти-А, анти-В, анти-АВ) або стандартні сироватки груп О(I), А (II), В (III), АВ (ΙV);
- МКА для визначення резус-належності крові анти-D (IgM), анти-D (IgG), анти-С; анти-Е; анти-с, анти-е або стандартні сироватки анти-резус відповідної специфічності;
- моноклональниі антитіла анти-К або відповідні сироватоки для визначення антигенів еритроцитів системи Kелл;
- панель стандартних еритроцитів для визначення груп крові системи АВО перехресним методом, резус-належності, антигену К системи Kелл, скринінгу та ідентифікації алоімунних антитіл;
- розчин 10 % желатину; 0,9 % розчин натрію хлориду; 33% розчин поліглюкіну;
- антиглобуліновий реагент (АГР) поліспецифічний (сироватка для проби Кумбса) або моноспецифічний АГР.
- гелева технологія-ID Miсrotyping system.
Примітка: Вимоги щодо зразка крові визначає лабораторія, в якій проводиться дослідження.
^ 3. Вимоги до методик дослідження
Технічні описи методик знаходяться: в інструкції «Визначення груп крові за системами АВ0, Резус та імунних антитіл» (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05. 07.1999 р. № 164); інструкціях з застосування, які додаються до реагентів; відповідних методичних рекомендаціях.
Усі методики, які використовуються, повинні бути дозволені МОЗ України. Для досліджень використовують реагенти, дозволені для використання у встановленому законодавством порядку (зареєстровані і сертифіковані в Україні). Якщо у роботі використовуються реактиви власного виробництва, вони повинні мати результати зовнішнього контролю якості, а також бути гармонізовані при акредитації лабораторії.
^ 4. Кваліфікаційні вимоги до персоналу
Лікарі, лікарі-лаборанти, біологи та середній медперсонал, який виконує імуногематологічні дослідження, повинні мати спеціальну підготовку і відповідний сертифікат. Підготовка спеціалістів проводиться на курсах спеціалізації, на факультетах післядипломної освіти ВУЗів. Попередній та технічний етапи проведення досліджень може виконувати підготовлений лаборант під керівництвом лікаря. Заключний контроль і оцінка результату проводиться тільки лікарями, лікарями-лаборантами, біологами.
^ II. ІМУНОГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ ДОНОРІВ
Усім донорам крові та її компонентів повинні бути проведені необхідні імуногематологічні дослідження. Результати досліджень фіксуються на титульному листі карти донора. Інформація щодо тестування крові донорів може бути перенесена в інші документи донора або в комп’ютерну базу даних донорів.
Примітка: при занесенні даних про групову (АВО) та резус-належність донора у паспорт, даний суб’єкт розглядається як реципієнт гемокомпонентів.
^ Дослідження групової належності крові за системою АВО
Перший раз група крові у донора визначається лаборантом безпосередньо перед кроводачею прямою реакцією (стандартними ізогемаглютинуючими сироватками двох серій або моноклональними антитілами (МКА) анти-А і анти-В двох серій). Результат записується у карту донора.
Після кожної кроводачі визначення групи крові проводиться у лабораторії на позначеному зразку крові донора, взятого у пробірку-супутник в кількості 5,0 мл. Зразок крові для проведення дослідження повинен зберігатися за температури +4˚С і не перевищувати термін 48 годин. Визначення групи крові проводиться із застосуванням перехресної реакції за допомогою МКА анти-А, анти-В двох серій або стандартних ізогемаглютинуючих сироваток двох серій та стандартних еритроцитів О, А1, В.
Беручи до уваги високу активність і авідність реагентів МКА, а також повну їх стандартність, для кожного визначення групи крові (крім випадку, коли група крові визначається вперше) достатньо використовувати по одній серії реагентів анти-А і анти-В. У такому випадку необхідно використовувати МКА анти-АВ, оскільки цей реагент служить додатковим контролем. Якщо реагенту анти-АВ немає, слід проводити визначення двома серіями МКА анти-А і анти-В.
При визначенні слабкого антигену А або екстрааглютиніну анти-А1 потрібно виконати додаткове дослідження з верифікації фенотипу (А1 або А2) з застосуванням реагентів анти-А1 і анти-Н. Заклад служби крові не видає для трансфузії еритроцитовмісні гемокомпоненти, плазму, кріоприципітат та концентрат тромбоцитів при виявленні екстрааглютиніну анти-А1.
Якщо група крові за системою АВО у донора визначалася двічі на зразках крові при різних кроводачах (двома різними методами з використанням перехресного методу) і результати тестування співпали, то при наступних кроводачах допускається проводити визначення групи крові однією серією стандартних сироваток або МКА.
Дослідження проводять методом аглютинації на площині, в пробірках з наступним центрифугуванням або у гелевому тесті.
Результати проведених досліджень фіксуються у робочому журналі, на титульній сторінці карти донора з позначенням дати і підписом лікаря, який проводив дослідження, та вносяться в електронну картотеку.
^ 2. Дослідження резус-належності крові донорів
Вперше визначення резус-належності крові донорів проводиться у лабораторії із зразка крові донора, взятого у пробірку-супутник в кількості 5,0 мл.
На першому етапі для проведення дослідження використовують метод аглютинації на площині, в пробірках, мікроплатах із застосуванням стандартних сироваток, МКА анти-D (IgM) або гелевому тесті.
Характерною особливістю антигенів системи Резус є поліморфізм, який обумовлює наявність великої кількості різновидів антигенів. Згідно з сучасними уявленнями про будову антигену D відомо, що антиген складається із структурних одиниць-епітопів. Ген RНD може кодувати як слабкий, так і варіантний антигени D. Зразки еритроцитів, на яких виражені не усі епітопи антигену D, позначаються терміном D-варіантний (D partial-частковий), зразки еритроцитів, які мають знижену експресію антигену D позначаються, як .D-слабкий (D weak).
Різновид антигену D
Нормально виражений антиген D
D слабкий
D варіантний
Епітоп
Антиген
^ D
Нормально виражений
антиген D
D слабкий
Епітоп
-варіантний антиген
Відсутність деяких епітопів призводить до появи варіантів антигену D. При цьому виникають труднощі з визначенням резус-належності крові. Моноклональні антитіла вузько специфічні і виявляють не усі епітопи.
DVI варіант антигену зустрічається частіше за інші, еритроцити DVI не взаємодіють з більшістю зразків моноклональних антитіл анти-D (IgM). Тому, усі зразки крові донорів, які дали негативний результат при використанні моноклональних антитіл анти-D (IgM), слід протестувати додатково за допомогою реагентів, що містять антитіла анти-D (IgG).
Примітка: реципієнтам з наявністю D-варіантного антигену переливають резус-негативні еритроцитовмісні середовища.
^ D-слабкий антиген
D-слабкий антиген відрізняється від звичайного D тільки зниженою в
3-10 разів кількістю антигенних детермінант на еритроцитах, що в свою чергу призводить до помилок при визначенні даного антигену і заключенні про резус-належність крові. D-слабкий антиген не завжди визначається в желатиновому або експрес методах з моноклональними антитілами, але визначається за допомогою непрямого антиглобулінового тесту (НАТ).
Особи, які мають D-слабкий антиген вважаються резус-позитивними, незалежно від того, донори це чи реципієнти.
На даний час не завжди є можливість ідентифікувати варіантний чи слабкий антиген D і провести достовірну діагностику резус-належності, тому прийнята загальна тактика оцінки резус-належності крові:
кров донора вважати резус-позитивною
кров реципієнта вважати резус-негативною
Тест-реагент анти-D (IgM) не виявляє варіантний чи слабкий антиген D. Тому, на другому етапі всі зразки крові донорів, які дали негативний результат, необхідно додатково дослідити з реагентом анти-D (IgG) желатиновим методом, НАТ або гелевим тестом.
Для визначення резус-належності крові донорів недостатньо розділення їх тільки на резус-позитивних і резус-негативних за антигеном D, а необхідно додатково дослідити кров D-негативних донорів за допомогою моноклональних антитіл анти-С і анти-Е або стандартними сироватками антирезус анти-С і анти-Е. До резус-негативних донорів зараховують тільки тих осіб, кров яких не має ні одного з вказаних антигенів (див. табл. 1).
Таблиця 1
^ Принцип визначення резус-належності крові донорів
№
з/п
Моноклональні антитіла
Виявлені
антигени
Висновок
Анти-D
Анти-C
Анти- E
1
+
-
-
D+
Кров донора резус-позитивна
2
-
+
-
D-C+E-
3
-
-
+
D-C-E+
4
-
+
+
D-C+E+
5
-
-
-
D-C-E-
Кров донора резус-негативна
Визначення антигенів С, Е, с, е проводять за допомогою стандартних сироваток, які мають антитіла відповідної специфічності, моноклональних реагентів або в гелевому тесті. Для контролю використовують стандартні еритроцити, які мають відповідний антиген.
Результати проведених досліджень фіксуються в робочому журналі, на титульній сторінці карти донора з позначенням дати і підписом лікаря та вносяться в електронну картотеку.
^ 3. Типування крові донорів за антигенами систем Резус і Келл
З метою формування реєстру типованих донорів і донорів стандартних еритроцитів для скринінгу і ідентифікації алоантитіл, а також проведення спеціальних відборів та індивідуальних підборів крові, закладам служби крові рекомендовано проводити типування крові донорів за антигенами систем Резус та Келл. Для цього використовують сироватки або моноклональні реагенти, які мають специфічність: анти-с, анти-С (СW), анти-е, анти-Е, анти-К в реакціях на площині, в пробірках або гелевому тесті. Аналогічно виконується типування еритроцитів за іншими антигенними системами. Методики проведення типування подані в інструкціях з застосування, які додаються до реагентів.
Фенотипування крові донорів проводиться при кожній донації із застосуванням різних серій реагентів. При співпаданні результатів досліджень після 3-и разового фенотипування при 3-х різних донаціях – фенотип за системами антигенів еритроцитів вважається визначеним і при наступних донаціях не визначається.
Результати фенотипування крові донорів фіксують в журналі та на титульній сторінці донорської картки з вказаною датою і підписом особи, яка проводила визначення. Ця інформація переноситься в електронну базу даних закладу служби крові.
Примітка: найбільш виражені антигенні властивості серед мінорних антигенів еритроцитів мають антигени К і с. Для уникнення посттрансфузійних ускладнень за фактором К в лікувальні установи видаються для трансфузій К-негативні еритроцити. К-позитивним донорам доцільно рекомендувати інший вид донорства (плазми, тромбоцитів, лейкоцитів). Реципієнтам «с»-негативними слід переливати еритроцитовмісні гемокомпоненти тільки «с»-негативні.
^ 4. Скринінг антиеритроцитарних алоантитіл
Виявлення алоантитіл до антигенів еритроцитів проводять у два етапи:
1. Дослідження на наявність або відсутність антитіл до антигенів еритроцитів (скринінг антитіл).
2. Встановлення специфічності антитіл, які виявлені при скринінгу (ідентифікація антитіл).
Скринінг антиеритроцитарних алоантитіл є обов’язковим для донорів гемокомпонентів, незалежно від групової та резус-належності. У донорів, які не мають в сироватці антитіл до антигенів еритроцитів, повторне дослідження проводять один раз на рік. Якщо донор вказує на можливу причину сенсибілізації (вагітність, трансфузія, тощо), необхідно обов’язково провести додатково скринінг антитіл. Заклади служби крові проводять тестування на наявність імунних антитіл всієї заготовленої донорської крові. При виявлені антиеритроцитарних антитіл у зразку донорської крові заклад служби крові не повинен видавати плазму, кріопреципітат і концентрат тромбоцитів, що отримані з цієї дози крові, для трансфузій (допускається приготування відмитих або розморожених еритроцитів). Плазма донорів з алоантитілами використовується для виготовлення імуногематологічних стандартів. У випадку виявлення імунних антитіл у донора, сироватку крові досліджують при кожній донації.
Алоантитіла до антигенів еритроцитів можуть виявлятися на різних етапах тестування сироватки (АВО-тестуванні, скринінгу антитіл, пробах на сумісність). Як правило, після виявлення антитіл необхідно визначити їх специфічність.
Алоімунні антитіла можуть бути як повної, так і неповної форми, тому їх слід виявляти із застосуванням різних методів і при різних температурних режимах. Неповні антитіла виявляються за допомогою непрямої проби Кумбса або реакцій з використанням колоїдів (желатин, поліглюкін). Повні антитіла виявляються в реакції сольової аглютинації за різних температурних режимів: 37°, 20°, 4°С.
За здатністю викликати гемоліз при несумісних гемотрансфузіях і руйнуванням еритроцитів плоду при імунологічному конфлікті мати-плід, антитіла поділяються на антитіла, які не мають, і які мають клінічне значення. Клінічно значимі антитіла - це антитіла, які здатні викликати руйнування еритроцитів, що мають відповідний антиген. Клінічне значення мають тільки «теплові» алоантитіла, які вступають в реакцію за температури 37°С. Існує декілька класифікацій антитіл до антигенів еритроцитів, в основі яких лежать різні ознаки (див. табл. 2).
Таблиця 2
^ Класифікація антитіл
Класифікаційні ознаки
Види антитіл
Температурний режим дії антитіл
Холодові
4-20°С
Теплові
37°С
Біфазні
4-37°С
Специфічність до власних антигенів еритроцитів особи
Аутоантитіла (мають специфічність до власних антигенів еритроцитів)
Алоантитіла (не мають специфічності до власних антигенів )
За середовищем виявлення
Сольові, повні
Білкові, неповні
Фермент-залежні
Специфічність до антигенів еритроцитів
Специфічні (взаємодіють з антигенами еритроцитів визначеної специфічності)
Неспецифічні (не мають специфічності до антигенів еритроцитів)
Належність до класу імуноглобулінів
IgM
IgG
IgA
^ Методи виявлення антитіл
Основною проблемою при дослідженні антитіл до антигенів еритроцитів є правильний вибір методу дослідження (див. табл. 3).
Таблиця 3
^ Методи виявлення антитіл
Специфіч-ність антитіл до антигенів
Методи дослідження
^ На площині в сольовому середовищі
З 33% поліглюкіном
З 10% жела-тином
АГТ
Геле-вий тест
AB
Так
Так і ні, в залежності від титру
Так
Ні
Так
DCE
Малоймовірно
Так і ні, в залежності від титру
Так
Так
Так
Kk
Малоймовірно
Так і ні, в залежності від титру
Так
Так
Так
Fya, Fyb,
Ні
Ні
Ні
Так
Так
Jka, Jkb
Ні
Ні
Ні
Так
Так
S
Малоймовірно
Ні
Ні
Так
Так
Lea Leb
Так
Так
Так
Так
Так
P
Так
Так
Так
Мало- ймовірно
Так
MN
Так
Малоймовірно
Так
Мало- ймовірно
Так
H
Так
Малоймовірно
Так
Мало- ймовірно
Так
Тести, які використовують для скринінгу антитіл у донорів, повинні виявляти антитіла, які мають клінічне значення. При проведенні реакції конглютинації із застосуванням 10% розчину желатину, результат реакції обов’язково оцінюють мікроскопічно. У випадку, коли в анамнезі були трансфузії або ускладнення при вагітності, а желатиновим методом антитіла не виявляються, дослідження на наявність антитіл проводять в антиглобуліновому тесті.
Анти-А, анти-В антитіла завжди мають клінічне значення і тому у сироватці крові донорів визначають титр природних антитіл до антигенів А і В. Якщо титр природних антитіл перевищує значення 1:64, то проводять визначення імунних анти-А і анти-В антитіл. Кров донора, яку використовують для заготівлі тромбоцитів, плазми, не повинна містити імунних антитіл у титрі вищому ніж 1:4.
Для проведення скринінгу антитіл використовують стандартні свіжозаготовлені або консервовані еритроцити:
1. Еритроцити групи крові А1 і В – для виявлення імунних анти-А і
анти-В антитіл.
2. Еритроцити О групи (панель еритроцитів повинна складатися з зразків, які обов’язково містять антигени D, С, Сw, с, Е, е, К).
Бажано щоб панель еритроцитів мала вміст таких антигенів: Fya, Fyb, Jka, Jkb, S, s.
Для гелевого тесту використовують панель фенотипованих еритроцитів (див. додаток 1).
Визначення специфічності виявлених алоантитіл у донорів проводиться так само як і в сироватці реципієнтів (див. IIІ п. 5).
При виявленні у донора антитіл до антигенів еритроцитів, видається довідка, де вказується специфічність антитіл і рекомендації щодо підбору гемокомпонентів для трансфузії. Довідка видається донору на руки для її пред’явлення при госпіталізації.
^ III. ІМУНОГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ ПАЦІЄНТІВ
Незважаючи на наявність даних про групову та резус-належність у документах (паспорт, посвідчення особи, військовий квиток), обов’язковим є визначення групи крові та резус-належності у пацієнтів:
направлених на планові операції;
вагітних;
хворих відділень інтенсивної терапії та реанімації;
хворих, які потребують проведення гемотрансфузійної терапії;
хворих з гострою хірургічною патологією ( ургентним хворим );
гематологічних та онкологічних хворих.
Примітка: усім пацієнтам, які потребують гемотрансфузійної терапії, проводяться планові імуногематологічні дослідження в тому ЛПЗ, де планується проведення трансфузії.
^ 1. Визначення групової належності за системою АВО
Визначення групи крові за системою АВО проводить лікуючий або черговий лікар прямою реакцією (стандартними сироватками або моноклональними антитілами двох серій).
Повторне визначення групи крові проводять у лабораторії ЛПЗ обов’язково із застосуванням перехресного методу (за допомогою стандартних сироваток (2-х серій) або моноклональних антитіл анти-А, анти-В двох серій і стандартних еритроцитів О, А1 і В). Зразок крові, який передається у лабораторію для визначення групи крові, повинен бути промаркований. Зразок крові забирається у дві пробірки: в чисту, суху пробірку в кількості 10,0 мл і в пробірку з антикоагулянтом об’ємом 5,0 мл.
Примітка: при тестуванні не допустимо використовувати гемолізовані та хільозні зразки крові.
Разом з пробіркою додається направлення, в якому вказується: П.І.Б. пацієнта, відділення, рік народження, номер палати, номер історії хвороби, результат дослідження, дата та час взяття крові для дослідження, прізвище лікаря.
Примітка: хворим, які мають екстрааглютинін анти-А1, не переливають еритроцитовмісні гемокомпоненти, які містять антиген А. Реципієнтам з групою крові А2 переливають відмиті або заморожені еритроцити О групи крові, а реципієнтам А2В – еритроцити групи А2В, О або В.
Лабораторія видає результат у тому випадку, коли співпали результати при первинному та повторному визначенні групи крові. Якщо результати не співпали, проводять додаткове визначення групи крові зі свіжозаготовленого зразка крові.
Результати визначення групи крові записуються у спеціальний журнал та видається бланк, на якому вказується результат дослідження, дата його проведення, ставиться підпис лікаря, який проводив дослідження. Бланк підклеюється до історії хвороби, а результат, який вказаний на цьому бланку, лікуючий лікар переносить на титульну сторінку, ставить підпис і дату проведення дослідження.
^ 2. Визначення резус-належності
Визначення резус-належності проводять із застосуванням сироваток анти-резус (2-х серій) або моноклональних реагентів анти-D: в реакції аглютинації на площині з використанням МКА анти-D (IgM); методом конглютинації в пробірках з желатином, в антиглобуліновому тесті з використанням сироватки анти-D або МКА анти-D (IgG); в гелевому тесті. Для виключення помилок та для контролю специфічності реагентів необхідно використовувати резус-позитивні та резус-негативні тест–еритроцити.
Примітка: При виявленні слабкого або варіантного антигену D, резус-належність пацієнта оцінюють як резус-негативну. Якщо не можливо визначити резус-належність реципієнта, йому переливають резус-негативні еритроцитовмісні компоненти, доки не буде встановлено резус-належність.
^ 3. Типування антигенів еритроцитів за системами Резус і Келл
Визначення антигену К системи Келл та фенотипу системи Резус у пацієнтів проводиться при необхідності. При цьому результати досліджень враховуються при замовленні еритроцитовмісних гемокомпонентів.
^ 4. Визначення антиеритроцитарних алоантитіл
У випадку проведення планової трансфузії рекомендується у реципієнтів проведення скринінгу антитіл (див. IІ. п. 4). Дослідження антиеритроцитарних антитіл у пацієнтів проводяться у лабораторіях ЛПЗ або спеціалізованих лабораторіях закладів служб крові. При виявленні антитіл реципієнту рекомендовано проведення індивідуального підбору крові. Бланк з результатами тестування підклеюється в історію хвороби, а пацієнту видається довідка з результатами тестування для пред’явлення при наступній госпіталізації. У довідці даються рекомендації щодо застосування еритроцитовмісних гемокомпонентів, які не повинні містити антигену до якого у пацієнта виявлені антитіла. Така довідка повинна завжди бути у даного пацієнта для гарантії проведення безпечної гемотрансфузії в плановому порядку або в екстрених ситуаціях.
Потрібно пам’ятати, що у пацієнта з виявленими антитілами в результаті повторних гемотрансфузій, додатково, можуть вироблятися антитіла іншої специфічності. Зразки сироватки для дослідження слід відбирати таким чином, щоб можна було виявити нові антитіла. Наявність антитіл в досліджуваній сироватці достатньо проводити кожні 72 години. У випадку, якщо трансфузія проводилася пізніше ніж за 72 години, новий зразок сироватки необхідно досліджувати відповідно до схеми (див. табл. 4).
Таблиця 4
Хворий отримав трансфузію
Зразок досліджують не пізніше, ніж за
Від 3 до 14 днів
24 години до трансфузії
Від 14 до 28 днів
72 години до трансфузії
Від 28 днів до 3 місяців
1 тиждень до трансфузії
Алгоритм проведення досліджень при виявленні у реципієнта антиеритроцитарних антитіл (див. додаток 3).
^ 5. Ідентифікація антиеритоцитарних алоантитіл
Імунні антиеритроцитарні антитіла у реципієнта можуть бути виявлені на різних етапах проведення імуногематологічних досліджень: - визначення групи крові системи АВО перехресним методом, проведення проб на сумісність та скринінгу антитіл. У випадку виявлення у хворого антиеритроцитарних антитіл, встановлюється їх специфічність. Зразки крові для встановлення специфічності антитіл направляються в регіональну референс-лабораторію.
Для встановлення специфічності антитіл, використовується панель еритроцитів, яка складається не менше ніж з 11 зразків. Панель стандартних еритроцитів повинна містити такі фенотипи еритроцитів, які дозволяли б визначити основні антитіла, які мають клінічне значення.
Якщо відомо, що в анамнезі у пацієнта виявлялися антиеритроцитарні антитіла, то їх специфічність повинна визначатися кожен раз при проведенні дослідження для виявлення антитіл іншої специфічності, які могли з’явитися додатково.
При виявленні антитіл до антигенів еритроцитів видається результат дослідження, який фіксується в історії хвороби і в якому вказується, що у випадку проведення гемотрансфузійної терапії, індивідуальний підбір крові проводиться із застосуванням АГТ. Бланк, з результатом дослідження, повинен зберігатися у хворого протягом життя і пред’являтися при госпіталізації.
Якщо пацієнт (-ка) не має обтяжливого акушерського і трансфузійного анамнезів, то еритроцитовмісні гемокомпоненти переливають з врахуванням сумісності за системами АВО та Резус.
^ 6. Екстрені трансфузії
Медичний персонал, який проводить трансфузію в екстрених випадках, повинен провести такі імуногематологічні дослідження:
визначити групу крові за системою АВО;
визначити резус-належність;
провести проби на індивідуальну сумісність.
Скринінг антитіл перед проведенням екстреної трансфузії не проводиться, а повинен бути проведений ретроспективно із зразком крові заготовленим до трансфузії.
При підозрі на посттрансфузійну реакцію (ускладнення) (див. п. VІІ).
^ IV. ІМУНОГЕМАТОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КРОВІ ВАГІТНИХ
Усім вагітним жінкам, незалежно від групи крові та резус-належності, повинні проводитися планові імуногематологічні дослідження з метою встановлення можливого імунного конфлікту між матір’ю і дитиною, визначення ризику виникнення гемолітичної хвороби, а також з метою проведення профілактики резус-сенсибілізації.
^ 1. Визначення групи крові за системами АВО та Резус
Визначення групи крові за системами АВО та Резус за період вагітності проводять дворазово (відповідно до вимог проведення імуногематологічних досліджень у пацієнтів).
Вагітним, в яких виявлений слабкий або варіантний антиген D, повинні проводитися дослідження на наявність алоантитіл та профілактика імуноглобуліном анти-резус так само, як і вагітним з резус-негативним типом крові.
Дослідження фенотипу за системою Резус проводиться у жінок з підозрою на ізосенсибілізацію та з підозрою на резус-конфліктну вагітність.
^ 2. Скринінг антитіл
Скринінг антитіл до антигенів еритроцитів проводиться незалежно від резус-належності жінки. Скринінг алоантитіл проводять:
- методом сольової аглютинації;
- непрямим
еще рефераты
Еще работы по разное