Реферат: Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка протокол №1 від 22 січня 1999 р

ББК 67.311я73 М69




Рекомендовано Вченою радою інституту адвокатури при Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (протокол № 1 від 22 січня 1999 р.)


Рецензенти:

ВАРФОЛОМЕЄВА Т.В., доктор юридичних наук, КУЧИНСЬКА О.П., кандидат юридичних наук


Шеф -редактор видавництва Юрінком Інтер

КОВАЛЬСЬКИЙ В.С., кандидат юридичних наук


Михайленко О.Р.

Складання процесуальних актів у кримінальних справах: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К: Юрінком Інтер, 2000. - 256 с. - Бібліогр.: с. 242-250. І5ВК 966-7302-76-8

У посібнику досліджуються суттєвість, значення та зміст кримінально-процесуальних актів, правовий механізм їх прийняття, система та властивості. Наводяться найбільш типові й водночас складні в оформленні акти (постанови, протоколи, обвинувальні висновки, подання, ухвали, вироки, протести тощо). Аналізуються помилки, що трапляються на практиці у разі підготовки названих документів, даються відповідні рекомендації щодо їх усунення.

Призначений для студентів, викладачів юридичних вузів і факультетів та слухачів і курсантів інших юридичних на­вчальних закладів. Може бути корисним для працівників органів розслідування, прокуратури, суду, адвокатів.

ББК 67.311я73


I5ВN 966-7302-76-8

© Михайленко О.Р., 1996 © Михайленко О.Р., 2000 © Юрінком Інтер, 2000

ПЕРЕДМОВА


Українська держава приділяє велику увагу підготовці висококваліфікованих спеціалістів для державного, госпо­дарського і соціально-культурного будівництва, які мають володіти ґрунтовними теоретичними знаннями і практич­ним досвідом. Розбудова правової держави вимагає від працівників компетентності, високого професіоналізму, постійного поповнення і вдосконалення навичок, умінь, знань.

У роботі органів слідства, дізнання, прокуратури і суду значне місце відводиться складанню протоколів, постанов, підписок, доручень, повідомлень, повісток, описів, обви­нувальних висновків, вироків, подань, протестів, скарг і т. ін. — усього близько 20 видів. При цьому кожний із до­кументів має свою відмінність. Так, К.ПК України1 перед­бачає складання понад 130 різних постанов, 80 ухвал, 40 протоколів і т. п. Вони також відрізняються специфікою, підставами, порядком, строками прийняття і оформлення. Уміння правильно підготувати і своєчасно оформити за­значені документи є запорукою професійної підготовле­ності слідчих, прокурорів, працівників органів дізнання, суддів, свідченням їх досвіду, культури.

Даний посібник підготовлено на основі кримінально-процесуального законодавства України, містить теоретичні і методичні розробки, а також зразки кримінально-проце­суальних документів, які торкаються всіх стадій криміналь­ного судочинства. Мета посібника — подальше підвищен­ня рівня підготовки і перепідготовки спеціалістів, культури і ефективності роботи органів слідства, прокуратури і суду, безумовного забезпечення законності в їхній діяльності.

Посібник є необхідним й для прищеплення слідчому, прокуророві, судді та іншим компетентним особам нави­чок складання процесуальних документів українською мо­вою. Він написаний з врахуванням вимог КПК і КК Украї-

^ Надалі мається на увазі КПК України, якщо не зазначено інше.

ни і практики їх застосування. Зразки документів дібрано відповідно до стадій кримінального судочинства, в основ­ному по одній фабулі — розкрадання колективного майна, з урахуванням програми і методичних вказівок до спецкур­су "Складання процесуальних документів в кримінальних справах".

В основу більшості наведених зразків процесуальних документів покладено узагальнені матеріали кримінальних справ, вивчених, а також свого часу розслідуваних автором. Прізвища, ініціали, адреси осіб, час, місце описаних подій та інші відомості змінено або закодовано під умовною наз­вою Енськ. Цифрові дані не вказуються, як такі що не є постійними і не мають суттєвого значення для зразків до­кументів. Запропоновані зразки необхідно використовува­ти творчо, з урахуванням даних конкретних кримінальних справ і чинного законодавства, його змін і доповнень.



Посібник витримав чотири видання (1989, 1991, 1992, 1996 рр.) у різних видавництвах. У цьому виданні врахова­но всі зауваження, що були висловлені до попередніх1, а також побажання практичних працівників та думки нау­ковців і зміни та доповнення до кримінально-процесуаль­ного та іншого відповідного законодавства.

Частина І

^ ОСНОВНІ ВИХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ СКЛАДАННЯ


Глава 1

СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

^ ОСНОВНІ НАЧАЛА ПРИЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ РІШЕНЬ

У науці кримінального процесу більше досліджуються окремі проблеми судових рішень, менше уваги приділяєть­ся рішенням, що приймаються при проведенні поперед­нього (досудового) розслідування.

Особливу увагу в розробці загальнотеоретичних проб­лем, прийняття рішень у кримінальному судочинстві при­ділила П. А. Лупинська. (Решения в уголовном судопроиз-водстве, их види, содержание и форми. — М., 1976). Стрижневі положення, які становлять зміст проблеми про­цесуальних рішень слідчого — їх правова природа, класи­фікація, суть, значення, ефективність виконання та ін­ші, — грунтовно досліджені А. Я. Дубінським (Исполнение процесуальних решений следователя. — К., 1984). Акту­альним теоретичним і практичним питанням процесуаль­них актів органів попереднього розслідування присвятила також своє дослідження Н. Г. Муратова (Процессуальнне акти органов предварительного расследования. — Казань, 1989).

Прикладну, методичну сторону складання проце­суальних актів на слідстві розроблено С. В. Бородіним, Ю. М. Лівшицем, Ю. В. Манаєвим, в суді — Т. В. Альшев-ським й іншими авторами.

У наведених працях значну увагу приділено правовій стороні проблеми прийняття процесуальних рішень, їх на-

^ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ

лежному оформленню, в основному, виходячи з російсько­го законодавства. Це ускладнює використання зразків документів, які в них містяться, рекомендацій щодо їх складання органами розслідування, прокуратури, суду, адвокатури, які здійснюють свою діяльність на основі кримінально-процесуального і кримінального законодав­ства України.

Діяльність людини постійно пов'язана з прийняттям рішень з різних державних, громадських і особистих пи­тань. Вона має багатосторонній, взаємопов'язаний харак­тер і грунтується як на об'єктивних, так і на суб'єктивних началах, які включають соціальні, правові, гносеологічні, інформаційні, логічні, психологічні та інші чинники.

Для прийняття правильних кримінально-процесуаль­них рішень, їх оформлення у вигляді відповідних правових актів істотне значення має психологічна сторона діяльності компетентних органів і службових осіб.

Щодо цього розроблено самостійну психологічну тео­рію рішень — "система, мотивованих тверджень про те, як люди вирішують завдання, що вимагають прийняття рі­шень" (Козелецький Ю. Психологическая теория реше-ний. - М., 1979).

Виконання вимог кримінально-процесуального зако­нодавства обумовлює активне начало у поведінці відповід­них осіб, яке виявляється як у зовнішній стороні діяльнос­ті, так і в розумово-вольовій, психологічній, що має свою специфіку.

Що стосується кримінального процесу, то в цьому пла­ні вихідними є психологія слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді, інших компетентних осіб, їх вольові й інтелектуальні якості, котрі полягають в умінні пізнати об'єктивні обставини, здатності переносити пси­хічні навантаження, наполегливості, принциповості, силі волі, уважності, активності, стійкості, мужності, непідкуп­ності, справедливості, впевненості, без яких належне вико­нання професійних завдань є неможливим.

При прийнятті рішень об'єктом аналізу є поведінка людей. Такий аналіз, як правило, здійснюється від загаль­ного до часткового. При цьому доводиться долати складні ситуації, усувати перешкоди, що виникають, а це вимагає вольового напруження, активної розумової діяльності.

сійсько ^аПРИИНЯТТЯ рішення може впливати і суспільно-пси-3разк^хологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги де-Цодо Іяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, (>Суд^| обурення, збудженість прохачів, підвищена заінтересова-' основ н'стьспРав°к>, чутки, повідомлення у пресі, по радіо, теле->нодав ^аченню' будь-які клопотання і т. п.

Важливим вихідним началом у прийнятті компетент-няггял ноюос°б°ю кримінально-процесуальних рішень є також их пи ВНУТР'ШНЯ впевненість, яка повинна грунтуватися на все-ха бічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності відповідно до закону (ст. 67 КПК України).

Вільна оцінка доказів за внутрішньою переконаністю тісно пов'язана з вибором рішення відповідно до конкрет­них обставин. Такий вибір не має нічого спільного з так званим "розсудом судді", який може виходити за межі за­кону.

Однією з умов зовнішнього вияву внутрішнього пере­конання є емоційне забарвлення. Без людських емоцій не­можливий пошук істини. Через переконання здійснюється "вихід" знань на практику, зворотний вплив мислення на буття. Водночас не можна підміняти фактичні дані емоція­ми, почуттями, бажаннями. В противному разі неминучи­ми стають помилки, порушення законності. Внутрішня пе­реконаність має бути станом "твердої впевненості у вір­ності своїх висновків, рішучості зафіксувати їх у процесуальних документах, висловити... прилюдно, готов­ність відстоювати їх у відповідних (процесуальних та ін­ших) інстанціях, нести за них відповідальність"1.

Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, складаєть­ся з певних стадій: загальної підготовки (формування мети, плану), реалізації запланованих дій, психологічної підго­товки для прийняття рішення, закріплення його письмово у вигляді процесуального акта (документа)2.

* Михеенко М. М. Доказьгаание в советском уголовном судопроизвод-стве. - К., 1984. - С. 25.

^ Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "пись­мовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі тер­міном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.

Без письмових процесуальних документів судочинство є неможливим, оскільки письмові процесуальні акти ста­новлять матеріалізовану частину процесуальної форми.

Ще П. І. Пестель у своїй знаменитій "Русской правде" писав, що "дела, будучи представленьї на бумаге, могут с полной основательностью и совершенньїм хладнокровием бьіть судьями рассмотреньї и обсужденьї, каковое действие невозможно при словесном судопроизводстве, где красно-речие адвоката может иметь великое влияние, тем более, что судья имеет возможность повторно заняться содержа-нием произнесенной речи и отделить существо дела от цве-тов красноречия"1.

Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяль­ність об'єктивізується мовними, словниковими та грама­тичними засобами. Це, у свою чергу, дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.

Письмові акти можна неодноразово вивчати, оці­нювати, погоджуватися чи не погоджуватися з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і об­грунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

Відсутність у справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про при­тягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, прото­колу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.

иРішення, що приймаються з кримінальних справ та за­фіксовані у певних документах, є правовими актами, зо­крема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодав­ством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регла­ментовано написання вироку (статті 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує на загальні реквізити, які повинен ма­ти протокол, передбачаючи при цьому для конкретних йо­го різновидів додаткові: протоколи розпорядчого і судового засідань (статті 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (статті 145, 170 КПК). Закон також вказує,

* Восстание декабристов. Документи. — Т. VII. — М, 1958. — С. 224.

тво шо повинно бути зазначено в постанові слідчого і про-:та- курора (ст. 130 КПК), які обставини повинні бути викладе­ні в обвинувальному висновку (статті 223, 224 КПК), а та-де" кож передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 т с КПК) та ін^

їєм Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуаль-вие ними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, яо- котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іее, іншого процесуального акта — це результат застосування ка- норми права, тобто не просто судження, а певне вирішен­еє- ня правових питань, в тому числі й наказового порядку.

\^Е-Кримінально-процесуальних актах можуть вирішува­нь- тися не тільки суто процесуальні питання, а й криміналь­на- но-правові (постанова щодо порушення кримінальної не справи, щодо притягнення як обвинуваченого, обвину-ас, вальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, ма цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою та ін.), ді- інші галузі прав^

Це В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) б- суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється 5 і терміном "рішення".

Саме в цих актах мають бути дані чіткі відповіді на пра-и) вові питання: що конкретно встановлено та яким чином н- далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє щ- І рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, їм зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні а- протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирі-|> і шення правових питань міститься і в інших актах: обвину-іи вальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокуро-}- ра (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і І таін.

і- V Кримінально-процесуальні акти, які складаються з її кримінальної справи компетентними органами і особами, і- є юридичними фактами, що породжують виникнення, змі-і_ ну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу о юридичну силу мають процесуальні рішення таких право-3 охоронних органів, як прокуратура, органи слідства, ді-, знання, а також суд.

Згідно з законом прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (статті 114 і 403 КПК), є обо­в'язковими для усіх, кого вони стосуються^!

Владний характер діяльності органів, які здійснюют кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпе чення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участ в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, об винувачений часто подають скарги, заявляють клопотання дають відповіді та ін. У зв'язку з цим важко погодитися думкою, що право приймати рішення надано тільки дер жавним органам і посадовим особам, які беруть участь кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це до кумент, який виходить лише з державного органу. Обов'яз ковість процесуальних рішень, прийнятих державними ор ганами, не виключає прийняття процесуальних рішень іншими особами, наприклад захисниками.

Отже|кримінально-процесуальне рішення — це право вий акт особи, яка на законних підставах бере участь у кри міняльному судочинстві (втілений в процесуальну форму закріплений, як правило, в певному процесуальному доку менті, спрямованого на виконання завдань кримінальної судочинства, охорону прав та законних інтересів фізичних юридичнихосіб.


2. ^ ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Кримінально-процесуальний закон встановлює чітки порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і складання процесуальних актів, визначає певну процес] альну форму. Кримінальна справа порушується в форі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особ як обвинуваченого в формі винесення відповідної постаю ви, складання протоколу допиту і т. д.

\"Під процесуальною формою (процесуальним поря! комрозуміються як умови, так і послідовність проведеш окремих процесуальних дій, як прийняття рішень, так умови проведення їх в сукупності, в їх системі як єдине Ц ле"Ч Ще Жан Поль Марат писав, що "важливо, щоб ро слідування справи було підпорядковане непорушним, то<


Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної Ф°РМИ посідає складання процесуальних документів, їсть 5 Процесуальні акти, належним чином оформлені у (е до- письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізо->в'яз- частину процесуальної форми, найбільш видиму її и ор- сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою заво- ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяль-кри- ності правоохоронних органів. Більшість документів, скла­ду), лених органами розслідування, прокуратури і суду, мають (оку- велике морально-виховне значення (обвинувальний вис-ного новок, вирок) та певні психологічні наслідки, них і Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згід­но з законом фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі во­ни не матимуть сили доказів.

Правильно оформлені процесуальні документи і про-цесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істи-хта ни в справі, сприяють зміцненню режиму законності, за-»су- хисту прав і свобод громадян.

рмі Важливе значення мають не тільки вимоги правильно-оби го і грамотного складання процесуальних документів, а й но- належна їх систематизація, розташування матеріалів кри­мінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці яд- питання закон практично не регламентує, а лише вказує, мя що матеріали попереднього слідства розміщуються в томах к і підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). Ц1" Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було корис-03~ туватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали )Ч" справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслі-


* Марат Ж. П. План уголовного законодательства. — М., 1951. — С. 138.
из-

дування, особливо по багатоепізодних багатотомні! справах.

Проте, чи всі матеріали, документи, одержані, складе] в період розслідування, повинні підшиватися до справ при направленні її до суду? Однозначно відповісти на і питання не просто. Воно повинно вирішуватися стосови кожної конкретної справи. Важко буває вирішити ці пі тання у справах, з яких тривалий час велося розслідувана в зв'язку зі встановленням і розшуком осіб, які вчинил зло«ин. У таких випадках перевіряється багато версій, ні громаджується велика кількість документів. Так, матеріал справи Г. Михасевича, яку розслідували органи прокурат ри Білорусі, склали 175 томів (Літ. газ. 1988 р. 2 березня Очевидно, матеріали слідства, які відносяться до версії що не мають прямого відношення до обвинуваченого, сл сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним зі головком і направити до суду, котрий встановить, які верс перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об'єі тивно досліджувались обставини справи. Наприклад, крі 130 томів справи по обвинуваченню А. Адилова, залишиш ся ще "в запасі" 170 томів (Изв. — 1992 р. — 21 квітня).

Якщо обвинувачувані притягуються до відповідальної ті за декілька злочинів, то доцільно документи систематі зувати по епізодах і щодо кожного обвинуваченого. Ді зручності користування том треба комплектувати з 300 сті рінок документів (не більше). Якщо є дуже громіздкі док менти (200 і більше сторінок кожний), то їх доцільно пі шивати в окремих томах. Це можуть бути, наприклад, м теріали ревізій, експертиз, обвинувальні висновки, вирок В окремих томах можна підшивати і матеріали з конкре них епізодів, щодо кожного обвинуваченого.

\ Порядок розміщення процесуальних документів (ві роблений практикою) такий:

довідки про висновки в справі, опис документі список обвинувачених (якщо їх декілька);

постанова (ухвала) про порушення кримінальн справи, усі матеріали, одержані на початковій стадії крий нального процесу;

процесуальні документи, з допомогою яких встано люються події злочину і особи, які до нього причетні (пр токоли допитів, оглядів, обшуків, виїмок, матеріали ек пертиз та ін.);

— постанова про притягнення особи як обвинувачено-' го, протокол її допиту, документи про запобіжні заходи,

матеріали перевірки показань, пояснень обвинуваченого;

дані, які характеризують особу обвинуваченого, по­терпілого й інших учасників процесу, матеріали, що роз­кривають причини, умови і обставини, які сприяли вчи­ненню злочинів, характеризуючі, пом'якшуючі й обтяжую­чі обставини;

документи, пов'язані з оголошенням про закінчення попереднього слідства, ознайомлення з матеріалами спра­ви обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивіль­ного позивача, відповідача, їх представників, заяви, клопо­тання і рішення по їх розгляду;

обвинувальний висновок з додатком, постанова про припинення справи чи інший документ, яким закінчується провадження в справі.

Матеріали судового розгляду справи розміщуються по окремих стадіях, етапах судочинства (віддання до суду, су­довий розгляд з його етапами, касаційне провадження та ін.) в порядку і послідовності, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

За зовнішнім виглядом кримінальна справа має бути оформлена подібно до оправленої книжки.

Речові докази, їх знімки, описи додаються до справи в окремому пакеті.


Глава 2

^ ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ, IX СИСТЕМА ТА ВЛАСТИВОСТІ


1. ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

й Процес прийняття рішень в кримінальному судочин-

і- стві складається із декількох взаємообумовлених етапів, стадій. П. А. Лупинська виділяє їх дві: інформаційну і за­ключну (Решение в уголовном судопроизводстве, их видьі, с і содержание и формн. — М., 1976. — С. 19). Інші автори ви­діляють чотири, п'ять і більше. Наприклад, А. М. Смолкін схему організаційного процесу прийняття рішень подає в трьох проекціях — інформаційній, аналітичній, цільові (Принятие решений как процесе управленческого труда. -М., 1977). С. С. Алексєєв усі правозастосовчі дії підрозді ляє на три основні стадії: встановлення фактичних обста вин, вибір і аналіз норм права, вирішення справи (Обща теория права, т. 2. — М., 1982).

Названі схеми можуть бути використані і для визначен ня процесу прийняття правозастосовчих актів у криміналі ному судочинстві. Тут є і своя специфіка, пов'язана з ти» що ця діяльність регулюється законом, що інформація пр злочин, яка аналізується, має бути достатньою для прий няття обгрунтованого рішення в кримінальній справі.

Крім того, необхідно враховувати, що кримінальне процесуальні рішення мають імперативний характер і мс жуть бути пов'язані з обмеженням прав і свобод громадяї а процес їх прийняття відбувається в жорстких часови рамках, яким кримінально-процесуальний закон нада особливого значення. В КПК є понад 40 чинників, вир шення яких обумовлюється конкретними строками.

Особливість кримінально-процесуальної діяльності п< лягає також і в тому, що оформлення прийнятого рішенн може здійснюватися шляхом використання уніфіковані форм: бланків, зразків процесуальних актів, що являюі собою друковані форми (в бланках міститься інформаці яка повторюється, а в зразках, крім цього, й типові особлі вості даного виду документа). Уніфікується і форма дою мента, його реквізити, розміщення і певною мірою, зміс вказаний в законі і вироблений практикою. Якщо док мент містить не менше 2/3 постійної інформації від обсяі тексту, то модель його взагалі може використовуватись * трафарет, стереотип (повістка, підписка про невиїзд і т. д.

Загальновідомо, що практика широко використав; бланки документів, які не завжди відповідають вимога закону.

Впровадження уніфікованих форм, якщо вони викон; ні належним чином, полегшує працю, прискорює строп складання документів, сприяє дотриманню законност підвищує культуру праці. Уніфіковані тексти піддають< кодуванню, що дозволяє використовувати їх в умовах АС

Водночас уніфікація не має нічого спільного з процес альним спрощенням. В основу уніфікації покладено пр< цесуальну форму й вимоги закону, що визначають осної

стандарту. Рішення в кримінальній справі залишається ін­дивідуальним актом застосування норм права законозабез-печувального характеру.

Особливості і умови здійснення кримінально-процесу­альної діяльності визначають зміст кожної стадії прийнят­тя рішень і складання документів в кримінальній справі. Так, інформаційна стадія прийняття кримінально-проце­суального рішення включає збирання, одержання, закріп­лення інформації, її перевірку, аналіз фактичних обставин справиД Кримінально-процесуальний закон визначає пра­вила збирання, перевірки і оцінки доказів для встановлен­ня необхідних фактів в рамках предмета доказування.

Компетентні органи повинні вести цілеспрямований пошук інформації, намагатись, за можливості, одержувати прямі докази, бо з допомогою їх прямо (тобто одноступе-нево) встановлюється предмет доказування, встановлюєть­ся чи спростовується головний факт — подія злочину і винність обвинуваченого у його вчиненні.

\В янйпітминій^ (згінній) ЩЛ" прийняття рІШвНЬ одер­жана інформ^щязіставляється з відповідними правовими приписами з урахуванням мети, яка має бути досягнута, обирається оптимальний, в рамках закону, спосіб дійл Складність тут може полягати у виборі й тлумаченні право­вої норми щодо конкретної життєвої ситуації. На цьому етапі з успіхом може бути використана автоматизована ін­формаційно-пошукова система законодавства. ^Назавер-шальному (заключному) етапі прийняття рішень, п6~сутгг" відбувається безпосереднє правозастосування, в результаті чого компетентний орган приймає конкретне рішення, що виявляється у розпорядженні щодо проведення тих чи ін­ших дій: порушити кримінальну справу, призначити екс­пертизу, визнати особу як потерпілу і т^д^

Прийняте рішення оформлюється письмово у вигляді процесуального акта (постанова, вирок тощо). Етапи прийняття рішення тісно взаємопов'язані, а сам такий по­діл певною мірою має умовний характер, оскільки на усіх етапах прийняття рішення бере участь людина з її розумо­во-вольовою, логічною діяльністю.

У кожному процесуальному документі тією чи іншою мірою можна знайти відображення триактності прийняття рішення. Наприклад, в поданні вказуються джерела інфор­мації, потім дається відповідний аналіз виявлених обста­вин і законодавства, а в кінці робляться висновки, вно сяться пропозиції.

Правильність прийнятого рішення, його належн оформлення багато в чому залежить від професійної підго товки, сумлінності посадової особи, її досвіду та умов скла дання документів, а також інших чинників.

Велику допомогу в роботі з розслідування злочини прийняття правових рішень, складання процесуальних до кументів кримінальних справ можуть надати ЕОМ. Юрис ставить конкретне правове завдання, спеціалісти-матема тики, програмісти його формалізують разом із зібраною ін формацією, складають алгоритми, і відповідно до завдан ня, розроблену програму пристосовують до мови конкреї ної ЕОМ. Ці програми записуються на дискетах або н папері й закладаються у динамічну пам'ять машини, і ЕОМ можна вводити найрізноманітнішу інформацію — я в конкретній справі, так і по групі кримінальних справ ч статистичних звітів.

Основу оперативної інформації можуть складати най менування процесуальних дій, строки їх проведення, даі про учасників розслідування, розміри збитків та ін. За та ким рефератом кримінальної справи ЕОМ може видат відповідну довідку стосовно стану розслідування справі сигналізуючи щодо наближення моменту закінчення пре цесуального строку і т. ін.

Комп'ютери, особливо персональні, слідчий може ВУ користовувати для оформлення і розмноження процес} альних документів на бланках, які заздалегідь закладаютьс у машину. При використанні текстового процесора як дрз карської машинки інформація йде не тільки на дисплей, потім на папір, а й одночасно в пам'ять машини. Створк ється можливість багаторазового виправлення окремі фрагментів, змінювати шрифти, вносити малюнки, вип товлені на ЕОМ, нарешті друкувати на принтері потрібї кількість екземплярів. Це є важливо для виготовлення Ті ких процесуальних документів, як обвинувальний висш вок, вирок та ін., яких необхідно мати декілька примірні ків для вручення обвинуваченим і деяким іншим, законо встановленим особам.

Комп'ютери дають також позитивні результати при р< боті з графічною інформацією. Зображений в графічні формі план розслідування в справі можна математично о(

ю- робити, отримавши наочну графічну модель розслідування в динаміці. Але робота на комп'ютері потребує певної під-не готовки.

х>- не


2. ^ КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО^-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ АКТІВ

ш,

;о- Класифікацію можна розглядати як засіб для індукції, ст шо дає змогу від окремих суджень перейти до визнання :а- більш загальних явищ. А це в свою чергу дає змогу дійти до н- певних закономірностей, визнати причинні зв'язки у н- складних явищах і речах.

т- Процесуальний акт — поняття складне, яке включає не на тільки певні кримінально-процесуальні документи, а й дії В учасниюв кримінального процесу, які виконуються ними в ік процесі здійснення своїх повноважень. Для зв'язку між ш численними процесуальними актами з урахуванням їх суті, правової природи, призначення вдаються до класифікації, 1- яка включає акти-діяння і акти-документи, що наводяться ні нижче.

а- 1. На стадіях судочинства для осіб, які приймають про­те цесуальні рішення, — акти слідчі і судові (ст. 19 КПК). ї, 2. По відношенню до виявлення і закріїтлення доказів Ь- І — акти слідчо-процесуальні, які не є слідчими. В результаті проведення слідчих дш, компетентні особи одержують ї- фактичні дані, відомості, що стосуються обставин, які під-[г І лягають доказуванню.

я Таким чином, слідчі дії являють собою спосіб збирання & і перевірки доказів. Згідно з загальним правилом, закон за-а бороняє проводити їх до порушення кримінальної справи.

Слідчих дій передбачено відносно мало. Це — допити, очні х ставки, обшуки, огляди, виїмки, накладення арешту на і- майно, впізнання, проведення експертиз, освідування, у затримання підозрюваного, одержання зразкш для порів-і І няльного дослідження, ексгумація трупа, відтворення об­становки і обставин події. Решта дій, передбачених кримі-у І нально-процесуальним законом, є просто процесуальни-л ми, не слідчими.

(Т>удь-яка слідча дія є процесуальною (передбаченою процесуальним законом), проте процесуальна дія не завж-і ди є слідчою, оскільки не спрямована на виявлення, за-кріїїлення і перевірку доказів. Тому є невдалим віднесення



приводу і арешту підозрюваного (обвинуваченого) до слід чих дій (п. 4 ст. 227 КПК).

Процесуальні (не слідчі) акти можуть бути оперативне виконавчими (повістки, постанови про призначення ек< пертизи та ін.), такими, що встановлюють процесуаль» становище особи (постанови про визнання потерпіли» цивільним позивачем, цивільним відповідачем), мати и меті забезпечення прав особи (протоколи ознайомлення матеріалами справи), запобігання правопорушенням (пс дання) і т. ін.

За методою отримання інформації, доказів, необхідн* для складання процесуальних документів, слідчі дії можи поділити на: а) розпитування (протоколи допитів, очвд ставок); б) спостереження, експеримент, моделюванн (протоколи оглядів, обшуків, освідування); в) поєднанн розпитування, спостереження і супроводжувальних мете дів (пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки обставин події).

Передбачаються також слідчі дії, у проведенні яких б< руть участь: а) прокурор, б) спеціалісти, в) поняті та іт особи (обшук, виїмка, огляд та ін. статті 181, 182, її КПК).

3. За процесуальним значенням існують основні і допе міжпі акти. Основні становлять підсумок певної діяльносі Як правило, ними закінчуються стадії судочинства (пост, нова про закриття справи, обвинувальний висновок, вире і т. д.). В них можуть вирішуватися і другорядні питани (наприклад, у вироку виріїїгуеться питання про речові де кази).

Допоміжні акти, хоча і не є підсумковими в справі, аг також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують зі конне і обгрунтоване прийняття основного рішення, даюі можливість учасникам процесу здійснювати свої права т< що. Вони завжди передують прийняттю основного рішеї ня і можуть бути як початковими (протокол-заява), так проміжними, які приймаються по ходу руху кримшальні справи (допити, арешти, огляди, експертизи і т. д.).

Залежно від екстреності проведення слідчі дії буваюі невідкладними (ст. 104 КПК) і наступними. Невідклаг ність проведення процесуальних дій та їх документальні го оформлення може виникнути на різних етапах пре вадження.

> слід- Для окремих осіб (зокрема для обвинуваченого) важли­ве значення можуть мати всі процесуальні документи — ос-ивно- новні і допоміжні. Закон передбачає вручення обвинуваче-і екс- ному копій чи других примірників не тільки підсумкових альне-*1™8' таких як постанови, ухвали про закриття справи іілим (статті 214, 248 КПК), обвинувального висновку (ст. 254 ги на КПК), вироку (ст. 344 КПК), але і документів іншого пла-ння з НУ (ухвали чи постанови про зміну обвинувального виснов-(по- КУ (ст. 254 КПК), протоколу обшуку, виїмки (ст. 189 КПК).

Обвинуваченому надсилаються повістка, а також повідом-ідних ленняПР° результати розв'язання скарги та ін. (ст. 235, 254


4. За імперативністю прийняття — це є обовязкові и

факультативні акти. Обов'язкові — це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодав­ця в будь-якій справі чи з певної категорії справ. Особливе місце в цьому числі займає акт порушення кримінальної справи {постанова чи ухвала). Без цього документа кримі­нальна справа, по суті, відсутня. Факультативні — це доку­менти, які складаються не з усіх справ (огляди, приводи, обшуки та ін.).

Для деяких категорій справ проведення тих чи інших процесуальних дій є обов'язковим. Слідчий чи інша ком­петентна особа може їх визначити заздалегідь. Так, в обов'язковому порядку призначається експертиза в спра­вах, де необхідно встановити причину смерті, тяжкість і ха­рактер тілесних ушкоджень, психічний стан підозрюваного чи обвинуваченого та ін. (ст. 76 КПК).

5. По суб'єктах прийняття вирізняються колегіальні й
одноособові акти. Колегіальним органом в даному випадку
виступає суд, носієм прав і обов'язків якого є усі члени су-
дової колегії, а право прийняття рішення належить судові,
як колегіальному органу. Колегіальність правосуддя забез-
печується розглядом судових справ колегіями професіо-
нальних суддів та суддями з розширеною колегією судових
засідателів чи присяжних.

Колегіальне прийняття рішення може здійснюватись як на місці, так і в нарадчій кімнаті за суворого додержання таємниці.

До питань, що в обов'язковому порядку мають вирішу­ватися у нарадчій кімнаті, відносяться:

• направлення справи для проведення додаткового роз­слідування;

порушення або закриття справи;

обрання, зміну або скасування запобіжного заходу;

відводи і призначення експертизи (ст. 273 КПК).

В кожному випадку виноситься ухвала. Якщо ж ріше ня приймається судом на місці, то воно заноситься до пр токолу судового засідання.

Закон розширює права судді стосовно прийняття ні рішень одноособово. Це ст