Реферат: З м І с т

З М І С Т



ВСТУП………………………………………………………………..


Розділ І. ЦІННІСТЬ ЯК ОСНОВНА КАТЕГОРІЯ

ПРАВОВОЇ АКСІОЛОГІЇ.…………...……………………………...


1.1. Філософське розуміння цінності: генеза та основні історичні етапи розвитку…………………………………………………….....

1.2. Місце та роль загальнолюдських цінностей у системі права……...

1.3. Цінність права: сутність і структура.…..……………………………

1.4. Аксіологічний аспект юридичної науки………………….…………

Висновки по І розділу…………………………………………………..


Розділ ІІ. ПРОБЛЕМА ІСТИНИ ЯК НАРІЖНЕ ПИТАННЯ ПРАВОВОЇ ГНОСЕОЛОГІЇ……………………………...


2.1. Розуміння істини у праві: генеза та сучасні підходи.…....…………

2.2. Особливості та основні методи пошуку істини у правознавстві.....

2.3. Пізнавальний зміст процесу творення юридичних норм………….

2.4. Істина в структурі правореалізаційної діяльності………………….

Висновки по ІІ розділу…………………………………….……………


Розділ ІІІ. СУТНІСНА ПРИРОДА ЄДНОСТІ ЦІННОСТЕЙ

ТА ІСТИНИ У ПРАВІ ……………………………………..…


3.1. Основні етапи правового пізнання в істиннісно-ціннісному аспекті………………………………………………………………...

3.2. Істина як цінність – визначальна характеристика правового пізнання ……………….……………………………….…………….

3.3. Правотворчість та правореалізація: істинність цінностей

3.4. Специфіка взаємоузгодження цінностей та істини

у правовій державі……………………………………...……………

Висновки по ІІІ розділу………………...……………………………….


ВИСНОВКИ…………………………………………………….


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………..…………………..


3


14


18

81

115

126

153


162


163

203

219

233

255


260


260


279

290


308

341


351


361

-403

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ ВСТУП


Актуальність теми визначається піднесенням ролі правового регулювання відносин у суспільстві на сучасному етапі його розвитку. Право набуває особливого значення останнім часом у зв’язку з процесами євроінтеграції, входження України у світовий правовий простір. Прогресивні зрушення у країні потребують утвердження правового суспільства як єдності правової держави і громадянського суспільства. Тому виникає нагальна потреба перегляду правових основ соціального життя, глибокого осмислення світоглядних і методологічних основ юриспруденції, що неможливо без урахування як надбань світової юридичної та філософської культури, досягнень різних філософсько-правових теорій, які вже одержали широке визнання, так і тих філософських та правових концепцій, що з’явилися в останні десятиліття і є предметом дискусій фахівців.

Право – один з основних засобів утілення в життя таких загальнолюдських цінностей, як свобода, справедливість тощо і його дослідження потребує аксіологічного підходу. Право виступає не лише інструментом, але й самостійною цінністю культури, яка посідає гідне місце серед інших її цінностей. При його вивченні слід аналізувати також і питання про правові цінності. Аксіологія права є однією з основних складових правової філософії.

Разом із тим у праві, як писав Гегель, «людина повинна знайти свій розум, повинна, отже, розглядати розумність права» [98,  57]. Мета теоретичного розуму – істина, і виникає потреба встановити істину про право та розкрити специфіку постановки й розв’язання питання про істину у праві. Правові норми потребують обґрунтування, вони мають спиратися на відповідні істинні знання про правову реальність. Проблема істини відіграє дуже важливу роль і в галузі правореалізації, зокрема, у правозастосуванні. Дослідження процесу досягнення істини у праві складають самостійну галузь філософії права – правову гносеологію.

Як проблема цінностей, так і проблема істини у праві є актуальними й активно розробляються в сучасній правовій філософії. Але їх дослідження привели до висновку про необхідність аналізу взаємних зв’язків між ними аж до їх єдності. Саме єдність цінностей та істини у праві й була обрана предметом дисертаційного дослідження.

Дисертація ґрунтується на широкому колі наукових праць. Проблему цінностей взагалі досліджували в Україні такі вчені як В.А. Василенко, А.А. Ручка, В.С. Багіров, М.С. Бургін, В.І. Кузнєцов та ін. Глибокий аналіз розуміння ціннісних орієнтацій західними філософами у 80–90 роках було проведено А.Т. Гордієнком, В.С. Пазенком, С.О. Кошарним, Л.А. Ситниченком, В.О. Курганським. До аксіологічних проблем зверталися й інші українські автори: Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, С.В. Пролєєв, В.Г. Табачковський, В.І. Шинкарук – у зв’язку з роллю духовних цінностей у процесі виховання; О.В. Александрова, В.П. Андрущенко, С.Б. Кримський, І.В. Огородник, М.В. Попович – при дослідженні різних аспектів культури, у тому числі й національної; О.М. Мироненко, Т.І. Ящук – аналізуючи проблеми соціально-політичного розвитку; Ю.В. Осічнюк, О.І. Яценко – досліджуючи роль ідеалів у людській діяльності. І.В. Бичко багато уваги приділяв вивченню такої людської цінності як свобода. В.Ф. Сіренко розглянув значення цінностей та інтересів у сфері управління.

Українські дослідники при розробці аксіології активно спілкувалися з фахівцями з ціннісної проблематики країн СНД. Це передусім фундатори радянської аксіології В.П. Тугаринов, О.Г. Дробницький, А.Г. Здравомислов. Також слід назвати таких вчених як С.Ф. Анісімов, М.К. Ейнгорн, М.С. Каган, Б.Г. Капустін, Б.А. Кислов, А.В. Кірьянова, М.І. Лапін, В.В. Кортава, К.Н. Любутін, Л.О. Мікешина, Б.В. Орлов, М.С. Розов, В.М. Строгецький, Ю.К. Субботін, Г.Л. Тульчинський, Н.З. Чавчавадзе, Л.А. Чухіна, Ю.А. Шрейдер.

Проблеми аксіології широко обговорюються й у сучасній західній філософії. До кола авторів, що до них звертаються, насамперед належать представники постмодерну. Це постструктуралісти М. Фуко, Ж. Іпполіт, Ж. Липовецькі, Д. Саллєнав (Франція); близькі до них за своїми поглядами Ж. Ф. Ліотар, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз (Франція), Р. Рорті (США); представники трансцендентальної прагматики Ю. Габермас, К. О. Апель, В. Кульман, Д. Бьоглер (ФРН). Предметом активних дискусій є моральні цінності. Тут слід назвати прихильників «соціальної етики» А. Макінтайєра, З.Д. Гуревича (США) та інших вчених: П. Бірне, М. Дулі, Р. Кірні, М.С. Лібермана, Т.Р. Махана, М. Равіццу, Л.В. Самнера, Дж.М. Фішера (Великобританія), Дж.В. Кейзера (Нідерланди), Дж.Е. Вайта, К. Макгінна, Г. Рудебуша, Т.Ф. Седжвіка (США). Аксіологічних проблем більшою чи меншою мірою торкаються і Х.Г. Гадамер (ФРН) та інші герменевтики, а також Г. Властос (Великобританія), У.Г. Веркмейстер, Б. Гаврилишин, О. Гьоффе, І. Погані (США), Г. Йонас , П. Козловські (ФРН), Е. Фромм.

Що стосується аксіологічних аспектів права, то у контексті загальних проблем правової філософії їх досліджували В.А. Бачинін, В.Д. Гвоздецький, О.Г. Данільян, К.К. Жоль, А.А. Козловський, М.П. Колесніков, С.І. Максимов, Л.В. Петрова, С.С. Сливка, В.В. Шкода та інші українські вчені. Такі автори, як В.Д. Бабкін, Р.А. Калюжний, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, О.Л. Копиленко, А.М. Костенко, М.В. Костицький, Л.В. Кравченко, В.К. Ларіонова, Ю.П. Лобода, О.Г. Мурашин, Ю.М. Оборотов, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, В.М. Свінцицький, О.Ф. Фрицький, Б.Ф. Чміль, В.М. Шаповал тією чи іншою мірою зверталися до аксіологічної проблематики, аналізуючи конкретні проблеми правотворчості, правореалізації та правознавства.

У Росії спеціально юридично-аксіологічним проблемам присвячені праці С.С. Алексєєва, В.Г. Графського, Н.Н. Єфремової, Н.Ю. Козлової, Л.Є. Лаптєвої, І.В. Малієва, Т.І. Малієвої, Л.С. Мамута, Е.Ю. Соловйова. Такі російські автори як А.М. Бабенко, В.І. Букрєєв, Д.В. Дождьов, І.П. Малінова, І.Д. Мішина, В.С. Нерсесянц, І.Д. Осипов, Ю.Є. Перм’яков, І.М. Римська, Ю.В. Тихонравов розглядали роль цінностей у Познер, Дж. Уолдрон (Велико-британія), Р. Аранжо (Колумбія), Е.Л. де Гроот-Ван Лееувен (Нідерланди), Дж. Брайтваре, К. Гардинг, Л. Джірон, Р.С. Еллі, К. Ікономайдс, Д.Дж. Кларк, Дж. Маккой, Ф. Міхельман, А. Муссон, Дж. Олдер, Х.Л.А. Харт Дж. Хіс, (США), Ж. Марітен (Франція), Р. Алексі, Р. Циппеліус (ФРН).

Предметом пильної уваги стала і проблема істини. Її аналізу присвячено досить широке коло наукових праць. П.В. Копніну, М.В. Поповичу, С.Б. Кримському, В.І. Шинкаруку належать фундаментальні дослідження категорії істини. Загальні положення про істину відносно гносеологічних, методологічних та світоглядних проблем конкретизували Є.І. Андрос, І.В. Бойченко, Г.І. Волинка, Г.І. Горак, І.С. Добронравова, В.В. Ільїн, А.Є. Конверський, В.С. Крисаченко, Ю.В. Кушаков, А.М. Лой, В.С. Лук’янець, Т.Д. Пікашова, Н.П. Поліщук, Є.М. Причепій, В.А. Рижко, Л.І. Сидоренко, Л.А. Соловей, І.З. Цехмістро, В.Л. Чуйко, В.І. Ярошовець. Такі вчені як А.І. Уйомов, О.І. Гвоздік, А.Т. Ішмуратов, К.К. Жоль, Б.О. Парахонський, І.В. Хоменко досліджували проблему істини в контексті розробки теорії раціональності. У російській філософії протягом останніх десятиліть також активно обговорюється зазначена тематика – досить назвати А.Ф. Зотова, В.О. Лекторського, Б.І. Липського, І.С. Нарського, Т.І. Ойзермана, В.С. Стьопіна, Е.М. Чудінова.

Бурхливі дискусії довкола проблеми істини точаться й у західній філософії. Вони пов’язані передусім з такими іменами як К.–О. Апель, Ю. Габермас, Х.–Г. Гадамер, Ф. Кауфманн, Л. Керн, Т. Трапп (ФРН), М. Вартофські, Р. Рорті, Дж. Смарт, Т. Кун, Р.А. Уїлсон (США), І. Пригожин (Бельгія), П. Рікьор (Франція).

Що стосується ролі категорії істини у сфері права, то в українській філософії її досліджував А.А. Козловський (розглядаючи гносеологічно-правові проблеми). Вітчизняні автори В.А. Бачинін, К.К. Жоль, Л.В. Петрова, В.В. Шкода, С.С. Сливка досліджували дану проблему в загальному контексті філософії права. О.Є.Маноха, О.І. Гвоздік та інші філософи зверталися до неї у зв’язку з окремими юридичними питаннями. У Росії проблема істини в юриспруденції знайшла своє відображення у працях В.М. Баранова, А.А. Ейсмана, Д.А. Керімова, І.М. Лузгіна, О.В. Наумова, В.С. Нерсесянца, О.С. Новиченка, М.С. Строговича, Ю.В. Тихонравова, М.К. Треушнікова. Серед західних авторів насамперед слід назвати Р. Дворкіна (Великобританія), Е. Паттаро (Італія), Дж. Коулмена, Н. Ставрополуса, С. Хаака (США).

Деякі автори – Є.І. Андрос, С.Б. Кримський, М.Г. Марчук, М.В. Попович, Л.М. Столович – у своїх працях підіймали також і проблему взаємного відношення цінностей та істини, хоча і фрагментарно. Тією чи іншою мірою до неї звертались прихильники герменевтики, постмодерністи, Е. Фромм, А. Маслоу та інші представники неофрейдизму та гуманістичної психології. Певну увагу взаємозв’язку цінностей та істини у галузі юриспруденції приділив у своїх працях А.А. Козловський, досліджуючи гносеологію права.

Зазначені праці є теоретичною основою дисертації. Але проблема єдності аксіологічного та логічного, цінностей та істини у праві до цього часу не стала предметом самостійного систематичного дослідження ні у вітчизняній, ні у зарубіжній літературі.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. До дисертації включені дослідження, проведені автором у межах:

загальнодержавної науково-дослідної теми «Філософський аналіз постмодерністських тенденцій у сучасній науці і культурі», яка фінансувалася Міністерством освіти України (№ 90-Д-211, 1999–2000 рр.), виконавець – кафедра філософії Вінницького державного технічного університету;

загальнодержавної науково-дослідної теми «Методологічні проблеми інженерної діяльності», яка фінансувалася Міністерством освіти України (№ 90-Д-91, 1993–1994 рр.), виконавець – кафедра філософії Вінницького державного технічного університету;

планів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 1998 – 2003 рр.;

вузівської навчальної теми «Проблеми філософії права», яка розробляється на кафедрі філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України.

^ Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб з’ясувати сутність і форми єдності цінностей та істини у праві й розробити її філософські основи.

Ця мета зумовила необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:

– здійснити філософський аналіз цінності як основоположної категорії правової аксіології, основних історичних етапів та сучасного стану її філософського осмислення;

– з’ясувати місце та роль загальнолюдських цінностей у праві та своєрідність і структуру його цінності;

– розкрити сутнісні характеристики істини як наріжної категорії правової гносеології, простежити особливості основних стадій і сучасного ступеня розробки проблеми істини;

– дослідити значення категорії істини для права, специфіку її застосування в окремих його галузях;

– з позицій єдності аксіологічного та гносеологічного підходів розглянути цінність як істину та істину як цінність у праві;

– осмислити значення єдності цінностей та істини у праві за умов розбудови громадянського суспільства та правової держави.

^ Об’єктом дослідження у дисертації виступають цінність та істина у праві та їх взаємне відношення.

Предмет дослідження – єдність цінностей та істини у праві.

^ Методи дослідження. Методологічні засади даної дисертаційної роботи складають:

аксіологічний та гносеологічний підходи, що безпосередньо зумовлено метою дослідження;

діяльнісний підхід (оскільки цінності є регулятивами діяльності, певною мірою й пізнавальної), що зумовив акцент на таких складових правової сфери як правотворчість, правореалізація та правознавство;

принцип взаємного зв’язку, який став основою дослідження таких зовні різнорідних метахарактеристик діяльності у сфері права як цінності та істина;

принцип розвитку – при аналізі генезису філософського розуміння категорій цінності та істини до сучасного його стану;

принцип єдності історичного та логічного як при аналізі цінностей, так і при дослідженні істини у правовій сфері;

системно-структурний підхід, який є конкретизуючим та об’єднуючим.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертантом розроблено концепцію, суть якої полягає в тому, що істина у сфері права є цінністю, яка посідає важливе місце в загальній ієрархії правових цінностей, а ця остання повинна мати обґрунтування з точки зору істини. У роботі виведено низку положень та висновків, які, на думку автора, мають дослідницьку новизну:

– цінність у загальному розумінні зазвичай розглядають як певний витвір природи чи культури, що має особливу значущість для суб’єкта пізнання та перетворення дійсності. Але при конкретнішому дослідженні природи цінностей, зокрема, при виділенні загальнолюдських цінностей як підвалин права, виявляється залежність цінностей від їх істинності в розумінні відповідності справжній, істинній природі людини та суспільства;

– найпоширенішу дефініцію істини як відповідності змісту знання об’єкту у царині права слід доповнити з урахуванням її аксіологічного аспекту;

– природа цінностей та істини у праві з належною повнотою розкривається саме в їх взаємозв’язку. Їх можна відокремити одну від одної лише умовно. Узяті в абстракції, вони виступають зовнішніми одна відносно іншої, у деякому розумінні навіть полярними сутнісними характеристиками права. Але в реальному житті вони є певною мірою взаємозалежними. Істина в тому чи іншому відношенні передбачає цінність, а цінність – відповідну адекватність правовій дійсності, істинність. Ці метахарактеристики права пронизують одна одну. Право можна розглядати як своєрідне взаємовідображення істинного у цінному та цінного в істинному;

– у розмаїтті взаємовідношень між цінностями та істиною у праві провідну роль відіграє їх єдність, яка має складну структуру; головними її елементами є обумовленість шкали цінностей у цій сфері істиною і тісний зв’язок істини як цінності з іншими цінностями права. Саме у цій сфері єдність цінностей та істини виступає найвиразніше;

– взаємний зв’язок істинності та цінності можна простежити на всіх етапах пізнання права: при формулюванні проблеми чи проблемної ситуації (джерелом якої виступає усвідомлення суперечності між істинністю та цінністю правового знання), при висуненні ідеї, формуванні гіпотези (версії) та побудові теорії. Юридична практика виступає інтегральним критерієм істинності й цінності правового знання в їх єдності;

– правотворчості, підґрунтям якої служить правове знання, притаманний свій ціннісно-істиннісний аспект: її продукт, тобто юридична норма, також є своєрідним утіленням органічної єдності цінності та істини;

– встановлений взаємний зв’язок цінностей та істини проявляється й у галузі правореалізації (зокрема, саме їх єдність виступає метою правосуддя);

– розроблений філософський принцип єдності аксіологічного та гносеологічного підходів до права не слід вважати самодостатньою умоглядною конструкцією. Він повинен орієнтувати суспільство на необхідність удосконалення права історію досягло людство. Тією мірою, якою зазначена мета досягається, саме суспільство стає правовим і перетворюється на істинну цінність.

^ Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Виведені автором положення та висновки сприятимуть збагаченню категоріально-понятійної системи аксіології та гносеології права і розширенню арсеналу засобів ефективного розв’язання їх проблем. Результати його праці свідчать про необхідність подальших досліджень у низці напрямів, зокрема, удосконалення правової системи України, аналізу соціально-політичних та державно-правових процесів у країні, формування і зміцнення українського правового суспільства. Ідеї дисертації можуть знайти застосування також і при підготовці навчального курсу філософії права, спрямованого не на інформаційно-репродуктивне навчання, а на духовно-практичне опанування цієї сфери знання, а також при її викладанні.

^ Особистий внесок здобувача. У дисертації не використовувалися ідеї, що належать співавторам, разом з якими опубліковані наукові праці.

Апробація результатів дисертації.

Результати дисертаційного дослідження безпосередньо впроваджені автором у процесі підготовки:

навчальних програм: Логика: Программа для высших учебных заведений МВД СССР / Составители: ^ О.И. Гвоздик, О.А. Бандура, А.Я. Дубинский и др. – К.: КВШ МВД СССР, 1991. – 16 с.; Юридична логіка: Навчальна програма / Укладачі: О.І. Гвоздік, О.О. Бандура, Б.Ф. Чміль та ін. – К.: НАВСУ, 2000. – 29 с.; Філософія права: Навчальна програма / Укладачі: Б.Ф. Чміль, О.О. Бандура, І.М. Кондратьєв та ін. – К.: НАВСУ, 2000. – 15 с.;

навчальних посібників: Бандура О.А., Лукашевич В.Г. Криминалистическая версия: гносеологический, логический и психологический аспекты. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1991. – 81 с.; Філософія права / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; заг. ред. М.В. Костицького, БФ. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 336 с.

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження у вигляді авторських виступів викладалися на конференціях та філософських читаннях: «Единство мировоззренческой и методологической функций марксистско-ленинской философии» (респ. научн. конф., К., 28–30 октября 1980 г.); «Творчество как предмет философского исследования» (всесоюзн. межвуз. научн. конф.; К., 12–13 октября 1989 г.); «Усиление мировоззренческой и гуманистической направленности учебного процесса в технических вузах» (обл. научно-методич. конф., Винница, 27–28 октября 1989 г.); «Гуманізм. Людина. Свобода» (людинознавчі філос. чит., Дрогобич, 23–25 травня 1991 р.); «Творчество: теория и практика» (ІІ Всесоюзн. научн. конф., К., 17–18 октября 1991 г.); «Культура та духовність» (науково-практ. конф., Л., 25 26 жовтня 1991 р.); «Філософія. Культура. Цивілізація» (науково-практ. конф., Л., 12–13 грудня 1991 р.); «Методологічні проблеми інженерної діяльності» (науково-теор. конф., Вінниця, 12–14 жовтня 1993 р.); «Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть» (всеукр. науково-практ. конф., К.: 16–18 вересня 1999 р.); «Ідея справедливості на схилі ХХ століття» (VI Харк. міжнар. Сковородинські чит., Х., 28–29 вересня 1999 р.). Додатково, результати дисертаційного дослідження апробовувалися в навчально-педагогічному процесі зі слухачами Національної академії внутрішніх справ України. Крім того, на ІІІ Всеукраїнському конкурсі на краще юридичне видання 1999/2000 років у номінації «Юридичні індивідуальні монографічні видання» монографія «Єдність цінностей та істини у праві» посіла перше місце.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені в індивідуальній монографії «Єдність цінностей та істини у праві» – К.: НАВСУ, 2000. – 200 c. (12,5 др.арк.), розділах двох колективних монографій, дванадцяти статтях, опублікованих у наукових журналах, дев’яти статтях у збірниках наукових праць, у розділах двох навчальних посібників та в десяти тезах доповідей на наукових конференціях і читаннях.

^ Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, що містить 598 найменувань. Загальний обсяг дисертації складає 360 сторінок.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ В И С Н О В К И

У сучасному світі різко посилюється роль права як одного з основних засобів саморегуляції суспільства, спрямованим на забезпечення його прогресивного розвитку та захист прав і свобод особистості. Останні десятиліття у вітчизняній філософії та правовій науці позначені активною розробкою проблем філософії права, особливо правової аксіології та гносеології. Належний інтерес до них виявляють також зарубіжні філософи та юристи. Але проблема єдності аксіологічного та логічного, цінностей та істини у праві до цього часу не стала предметом самостійного систематичного дослідження ні у нас, ні за кордоном. Саме її й було обрано темою дисертації.

Для її дослідження ми використали насамперед аксіологічний, гносеологічний, діяльнісний підходи; принципи взаємного зв’язку, розвитку, єдності історичного та логічного. Конкретизуючим та об’єднуючим є системно-структурний підхід. Зазначені підходи та принципи дозволили з’ясувати сутність і форми єдності цінностей та істини у праві й виявити її філософські основи.

Правова аксіологія досліджує право як цінність і цінності права. Категорія цінності при вивченні правової реальності дозволяє повною мірою виявити активну роль громадянина і держави (в їхній єдності). Для держави ієрархія цінностей повинна увінчуватися громадянином, головна її мета мусить полягати у створенні умов для всебічного розкриття його особистості. Для громадянина ж найвищою цінністю є суспільство, його прогресивний розвиток, і тому він повинен піклуватися про державу. Право має величезну соціальну й особистісну цінність.

Оскільки право є одним з основних засобів регламентації процесу самоорганізації та саморегуляції суспільства, його цінність має насамперед інструментальний характер. Право мусить відповідати своїй меті, забезпечувати нормальне функціонування та розвиток суспільства, і одночасно гарантувати свободу громадян у поєднанні з відповідальністю, їх справедливий розподіл, і через цю мету відповідати людській природі, бути істинним у цьому відношенні, що має суттєве значення для її цінності. Одночасно право є необхідним елементом культури. Вбираючи в себе загальнолюдські цінності, воно стає їхнім виразником і перетворюється на самостійну цінність, котра посідає гідне місце серед інших цінностей культури.

Проведений у дисертації аналіз цінностей у праві свідчить, що дефініція категорії цінності потребує врахування істиннісного аспекту. Зазвичай її розглядають як певний витвір природи чи культури, що має особливу значущість для суб’єкта пізнання та перетворення дійсності. Але правильність оцінки, визначення цінності об’єкта визначається ступенем істинності уявлень про природу, з одного боку, цього об’єкта, з іншого – самої людини. Більш докладне дослідження природи цінностей, наприклад, виділення загальнолюдських цінностей як фундаментальних цілей права, приводить до висновку, що цінність слід розглядати як значущість у плані перетворення людиною дійсності, яка залежить від її істинності в розумінні відповідності справжній, істинній природі людини та суспільства.

З іншого боку, традиційне означення об’єктивної істини як відповідності знання об’єкту стосовно права також слід вважати обмеженим, тут істина має істотний аксіологічний аспект. На наш погляд, істину у праві слід розуміти як висловлювання, зміст якого стверджується як такий, що відповідає своєму об’єктові, і яке дає можливість теоретично чи практично його використовувати. Взагалі свого часу панувало уявлення про те, що найвищою істиною є істина про бога. Вона одночасно вважалася й найвищою цінністю. Пізніше істина сама по собі в очах все ширшого кола людей почала оцінюватися вище за бога, перетворюватись на найвищу цінність, а наука набула основних ознак релігії. Істина справді входить до числа загальнолюдських цінностей, але вона поступається за своїм значенням особистості в єдності з суспільством. Дослідження дозволило виявити й інші зв’язки істини з цінністю.

Природа як цінностей, так й істини в юридичній сфері більш глибоко розкривається в їхньому взаємозв’язку. Розглядаючи юриспруденцію як науку, ми з’ясували, що вони становлять пару співвідносних у діалектичному розумінні категорій. Визначальною рисою тут виявляється єдність. Але вона передбачає відмінність між цінністю та істинністю правового знання, аж до суперечності. Остання зумовлена відкритим характером системи юридичного знання, яка утворює підсистему правової системи (сфери). Ця риса юриспруденції як науки в одних ситуаціях породжує суперечність між наявною істинністю знання та бажаною його практичною цінністю, в інших – між наявною практичною цінністю та необхідністю встановлення того, в якому відношенні та якою мірою знання є істинним. Суперечності такого типу виявляються внутрішнім джерелом поступу науки права. Даний висновок слід розглядати як конкретизацію відносно юриспруденції вірного, але надто загального положення, згідно з якими внутрішнім джерелом розвитку знання є усвідомлена діалектична суперечність між знанням і дійсністю, між новими фактами і старими теоретичними уявленнями (в цьому разі наука розглядається вузько, лише як певна система знань), між думкою, образом об’єкта і самим об’єктом, між суб’єктивним та об’єктивним аспектами знання.

Зазначений чинник перетворює юридичну істину на процес; процесом стає також цінність знання у праві. Вочевидь, істина еволюціонує в бік зростання її цінності, а цінності розвиваються в бік підвищення рівня їхньої істинності. Причому досягнення більш високої цінності є результатом розв’язання її суперечності на попередньому рівні з істинністю, а отримання більш об’єктивного і повного знання – результатом розв’язання суперечності між його істинністю на попередньому щаблі та цінністю. Цінність знання як відносно самостійна сутність є результатом внутрішньої суперечності між нею самою та істинністю, цінність містить у знятому вигляді істинність. З іншого боку, істинність також можна трактувати як результат внутрішньої суперечності між нею самою та цінністю, вона (істинність) містить у знятому вигляді цінність.

Усвідомлення суперечності між цими характеристиками правового знання виступає вихідним пунктом пізнавального процесу в даній сфері, тобто юридичною проблемою (проблемною ситуацією). Гіпотеза (версія), до якої призводить прагнення усунути зазначену суперечність шляхом відповідного дослідження, також характеризується органічною єдністю істинності й цінності. Ядро її складає ідея-припущення відносно природи явища (події злочину), що потребує пояснення. Ідея найвищою мірою поєднує об’єктивність, істинність знання з прагненням до його практичного використання і через це є гносеологічним ідеалом. Тому й гіпотеза (версія), яка будується на основі ідеї, характеризується одночасно істинністю та цінністю. Вона повинна бути якомога ближчою до реального стану речей і разом із тим якомога пліднішою в теоретичному та практичному аспектах. Ці вимоги залишаються актуальними і для теорії, на яку перетворюється гіпотеза в разі відповідного підтвердження. Теорія також характеризується цінністю та істинністю в їхній єдності.

Істинність і цінність складають діалектичну єдність і відносно парадигми права як світогляду юристів. Сучасна парадигма науки взагалі вбирає в себе досягнення наукової та філософської думки; вона є діалектичною, відповідно до неї джерелом розвитку виступають суперечності, які своєю чергою слід розуміти як наслідок нерівноважності відкритих систем. Вона містить плюралістичний підхід до істини: той самий об’єкт може мати кілька різних образів, які разом складають загальну картину за принципом доповнюваності. Істина має творчий характер, є результатом взаємодії суб’єкта з об’єктом. Відповідно до принципів сучасної парадигми суспільство слід розглядати як систему, що самоорганізується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює власне існування і розвиток. При обговоренні проблем подальшого соціального розвитку в центрі уваги повинні стояти не пошуки його законів, а всебічність врахування цінностей, найголовнішою з яких є людина. Сучасна парадигма має істотну цінність для українського права як у теоретичному, так і в практичному відношенні. Одночасно її слід визнати істинною – тією мірою, якою підтверджуються правова теорія, законодавство та практика його застосування, що грунтуються на цій парадигмі.

У дисертації вдалося виявити органічну єдність цінності та істинності також у структурі критеріальної ролі юридичної практики щодо знання у сфері права. Оскільки істинність знання у певному розумінні є ознакою цінності, і навпаки, то практична перевірка істинності юридичного знання є по суті перевіркою його ефективності, дієвості, тобто цінності. Справедливе й обернене твердження. Отже, юридична практика є інтегральним критерієм обох цих характеристик, рівня розвитку юридичного знання в єдності його цінності та істинності.

Юриспруденція як наука є комплексом юридичних дисциплін. Загалом він має соціогуманітарну спрямованість, але деякі його компоненти близькі до природознавства. Проведений аналіз взаємовідношень істинності та цінності знання у різнорідних компонентах цього комплексу можна поширити на різнорідні компоненти інших наук. Є також певні підстави для припущення, що описану істиннісно-ціннісну характеристику науки права можна поширити на всю сферу наукового пізнання як системи соціально-гуманітарних наук і природознавства. Наукове пізнання в цілому можна розглядати як приклад гармонійного суміщення істинності та цінності, адже його результат виступає водночас і описом, і приписом, має дескриптивний та прескриптивний аспекти.

Ціннісно-істиннісний аспект притаманний не лише юридичній науці, але й правотворчості. Її продукт, тобто юридична норма, є своєрідним утіленням діалектичної єдності цінності та істини, вона має одночасно і прескриптивний, і дескриптивний характер. Цінність норми права і як ефективного соціального регулятора, і як продукту людської творчості залежить від того, якою мірою вона відповідає природі людини і суспільства, а також наявним історичним умовам, є істинною в цьому розумінні; прагнення знайти більш істинну норму задовольняється шляхом пошуку більш цінної (наприклад, справедливішої) норми. Цінність норми права імпліцитно містить у собі істинність і навпаки; міра наявності обох цих характеристик норми у правовому поступі зростає одночасно.

Взаємний зв’язок цінностей та істини має місце і в галузі реалізації права. Вона дозволяє втілити в життя таку цінність, як істина. Щоб цінності права були сприйняті громадянами, юридичні норми повинні правильно застосовуватися – для громадянина важливим є не лише закон, але й адекватна (істинна) його реалізація. Це положення пронизує, наприклад, увесь процес розслідування злочину. Для ефективного розслідування насамперед необхідно встановити істинну картину події. Кваліфікація може бути цінною, придатною для ефективного вирішення справи, тільки якщо вона істинна в розумінні її відповідності як фактичним обставинам справи, так і правовій нормі (при цьому необхідне істинне тлумачення норми, тобто потрібно виявити істинну думку, вкладену в неї законодавцем). Висновки про міру покарання злочинця можуть істотно відрізнятися з точки зору різних учасників кримінального процесу; істинним має бути тільки один з них; він одночасно буде і найціннішим з позицій встановлення справедливості. Весь кримінальний процес (як і цивільний) спрямовано на досягнення істини у справі; це необхідна умова його ефективності; в цьому і полягає мета кримінально-процесуального (цивільно-процесуального) закону. Можна сказати також, що і виконання покарання характеризується цінністю та істинністю, котрі органічно пов’язані між собою. Мабуть, буде справедливим твердження, що мета правосуддя полягає у досягненні єдності цінностей та істини.

Загалом право є найблагодатнішою предметною областю для вивчення взаємних відношень між цінностями та істиною. Категорії цінності та істини тут можна відокремити лише умовно. Узяті в абстракції, вони виступають зовнішніми одна відносно іншої, певною мірою протилежними, полярними сутнісними характеристиками права. Але в реальному житті вони складають певну гармонію, розчленовану єдність. Істина в тому чи іншому відношенні передбачає, зумовлює цінність, а цінність – відповідно певну її адекватність правовій дійсності, істинність. Ці основні характеристики права пронизують одна одну. Його можна розглядати як безпосереднє протиставлення самому собі істинного у цінному та цінного в істинному. Можна сказати, що істина тут відображається, рефлектує, діалектично знімає себе у цінності, а цінність своєю чергою суттєво впливає на визначення істини. Визначальним взаємовідношенням між цінностями та істиною у праві виступає їх єдність.

Необхідно поставити питання щодо істинності цінностей, які, на відміну від хибних, відповідають природі людини як роду, є істинними нормами її життя. Потрібно також враховувати, що в історії культури істина виступає цінністю як у духовному, так і в практичному, й у практично-духовному (світоглядному) відношенні. Істина виражає не тільки відповідність знання реальності, не лише відповідність явища своїй суті, але й характеризує значущість реальності та її пізнання для людини і суспільства.

Одна з форм вияву єдності цінностей та істини – єдність розглянутих вище спрямованостей їх еволюцій. Переорієнтація світоглядних принципів на розуміння людини як найвищої мети її власної діяльності підштовхнула до змін поглядів на цінність. Вони еволюціонували від визнання цінності як практичної корисності до формування складної ієрархії цінностей, на вершині якої стоїть самоцінність особистості в єдності з соціумом. Ступінь наближення тієї чи іншої цінності до такої самоцінності стає своєрідним критерієм істинності цієї цінності. Еволюція ставлення до істини визначається розвитком духовності, що супроводжує зазначений процес усвідомлення людини як найвищої мети її діяльності. Тут має місце рух від вузького розуміння істини як засобу задоволення практичних потреб людини до визнання значущості істини як такої, самоутвердження чистого прагнення до істини, коли істиною стає сам пошук істини. Протягом тривалого періоду історії людства прагненню до істини сприяло те, що во