Реферат: Карпінчук Галина (м. Київ)

ІІ місце


Карпінчук Галина (м. Київ)

Видання творів Тараса Шевченка 20-30 рр. ХХ ст. у слов’янському світі

20-30 роки ХХ століття в Україні, завдяки інтернаціональним ідеям радянської влади, стали подекуди сприятливими для поширення національних надбань та обміну досвідом української культури із європейськими країнами.

Радянська влада, зважаючи на опір і вороже ставлення з боку населення України, змушена була піти тоді на деякі уступки. Так, у 1923 році було прийнято декрети «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови», «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за якими запроваджувалась українська мова в усіх шкільних навчальних закладах та в усіх сферах державного управління.

Всі ці дії сприяли в свою чергу розширенню українського книговидання. Саме тоді друкувалося багато українських підручників, готувалися українські термінологічні словники, видавалися твори письменників, і серед них, в першу чергу, Тараса Шевченка. У той час минуло більш як півстоліття після смерті письменника ійого ореол національного пророка та носія української ідеї вже остаточно утвердився: Шевченкове Слово залишалося таким, якого найбільше потребував народ. Але його образ відповідно радянської ідеології трактувався як символ інтернаціоналізму і визволення від царського самодержавства.

Саме на початку 20-х років ХХ століття твори найбільшого українського поета почали видавати систематично. Було створено спеціальні комітети для видання творчої спадщини Тараса Шевченка: Комісія для видання пам’яток новітнього українського письменства і Комітет для видання творівТ. Г. Шевченка при Академії Наук УРСР.

Утогочасній пресі («Книгарь», «За Радянську Академію», «Правда», «Комуніст»), час від часу з’являються повідомлення, пропідготовкунових шевченківських видань, які друкувалися у таких популярних радянських видавництвах як «Час», «Державне видавництво України», «Книгоспілка», «Сяйво», «Література і мистецтво», «Рух».

Видавали українську книжку також у європейських містах. Цим займалися українці-емігранти, що залишили батьківщину після поразки Центральної Ради, Директорії і Гетьманату. Серед них - Богдан Лепкий, Павло Зайцев, Володимир Дорошенко, Степан Смаль-Стоцький, Дмитро Дорошенко, Євген Маланюк, Володимир Міяковський, Василь Сімович та багато інших наших земляків, які вивчали Шевченкові твори за межами України.

Одним із найбільших еміграційних осередків і центром української культури та політичного життя стала Прага, де діяли видавництва: «Сіяч», «Колос», «Всесвіт».

У 1920 році у видавництві «Всесвіт» було підготовлено і видано невеликі книжки у паперовій обкладинці, які вміщували два-три твори Тараса Шевченка:«Кавказ. Холодний яр. Розрита могила», «Наймичка. Суботів», «Невольник. Іржавець», «Тополя. Перебендя».

Вони друкувались у друкарні Політики в Празі із коротким біографічним нарисом письменника, який підготував Степан Смаль-Стоцький. Наклад кожного видання- 3 000 – 4 000 примірників.

У 1921 році було засновано також Український Вільний університет, якому фінансову підтримку надавав президент Чехословацької республіки Томаш Масарик; у 1923 році - Історико-Філологічне Товариство; у 1927 році - Товариство прихильників книги; у 1925 році - Музей визвольної боротьби. Ці установи впродовж 20-30-х років ХХ століття стали центрами збереження і поширення української культури, книжки і, зокрема, творів Тараса Шевченка.

Проблемним у виданні творів митця на той час булоте, що не було видано жодного зібрання, яке охоплювало б повну спадщину письменника і художника: поезію, прозу, драматургію, малярську творчість, епістолярію.

Найперше таке видання- повне зібрання творів Тараса Шевченка у п’яти томах підготував до друку Богдан Лепкий, автор багатьох шевченкознавчих статей та упорядник понад десяти видань його творів.

П’ятитомник вийшов впродовж року (1919-1920 рр.) і охоплював життєпис, епістолярію, поетичну і прозову спадщину митця. Поезії друкувалися у всіх відомих упорядникові варіантах, а повісті подавалися у перекладі українською мовою. Згодом Володимир Дорошенко назвав це видання «найцікавішим з видань».

Над повним академічним виданням в Радянській Україні працювала Комісія для видання пам’яток новітнього українського письменства на чолі із Сергієм Єфремовим. До цієї групи також входили: Андрій Лобода, Михайло Новицький, Олексій Новицький, Павло Филипович, Володимир Міяковський, Дмитро Ревуцький, Павло Рулін.

Літературознавці одночасно також підготували та видали окремі дослідження про Т. Шевченка: А. Лобода «Шевченко, як голос народньої душі», П. Филипович «Поет огненного слова», «До студіювання Шевченка та його доби», М. Новицький «Арешт Шевченка в 1859 р.», «Форма поезій Шевченка». С. Єфремов значно раніше видав монографію «ТарасШевченко» (1914 р.), а у своїй знаменитій праці «Історія українського письменства» (1911 р.) присвятив письменникові окремі розділи.

Видати твори Т. Шевченка планувалося у восьми або у десяти томах, розподіл матеріалу у яких був наступним:том І і ІІ мав охопитипоезію, ІІІ – листування, ІV – журнал, V і VІ – повісті, VІІ – художні твори, VІІІ – матеріали до біографії й творчості.

Із запланованих вийшло тільки два томи: четвертий том – «Щоденні записки. Журнал» (1927 р.), і третій том – «Листування» (1929 р.).

Після цього роботу над виданням творів Шевченка було припинено (залишився сигнальний примірник невиданого восьмого тому мистецької спадщини, укладеного Олексієм Новицьким, 1932 р.)

«Спроба академічного видання Шевченка не була завершена й трагічно обірвалась внаслідок того, що всі його учасники були репресовані, а самі томи вилучені, передані до спецфондів або й просто знищені». Спочатку було заарештовано С. Єфремова, згодом - В. Міяковського (9 листопада 1929 р.), П. Филиповича (5 листопада 1935 р.), М. Новицького (26 грудня 1937 р.).

Наступну спробу здійснити повне академічне видання зробила група літературознавців під керівництвом Євгена Шабліовського, Володимира Затонського та Анатолія Хвилі.

(До першого тому цього видання ввійшли поезії 1838-1847 рр., до другого –1847-1861 рр. Такий поділ повторювався і зберігся в останньому академічному виданні (Повне зібрання творів: У 12 т.: Т. 1-2, 2001 р.) Перший том друкували двічі: у другому варіанті відсутні коментарі Євгена Шабліовського, оскільки він вже був під арештом. Після появи перших двох томів у 1935 році виданнязнову припинилося.

^ Першим повним виданням поетичної і прозової спадщини Шевченка стало шістнадцятитомне «Повне видання творів» за редакцією Павла Зайцева, підготовлене, науково опрацьоване та видане співробітниками Українського Наукового Інститутувпродовж 1934-1939 рр.

Над цим виданням працювали шевченкознавці, що перебували в еміграції: Павло Зайцев, Роман Смаль-Стоцький, Андрій Петренко, Роман Лотоцький, Агатангел Кримський, Михайло Рудницький, Володимир Дорошенко, Євген Маланюк, Максим Славінський. Прозові твори українською мовою перекладали Леонід Білецький, Дмитро Дорошенко, СтепанСірополко,Володимир Сапіцький.

Видання вийшло в 14 томах. Друкувалося воно у друкарні Українського Наукового Інституту та у друкарні братів Драпчинських.

Про інтенсивну роботу над виданням свідчить час друку книг – щотримісяці співробітники Інституту планували видати новий том повного зібрання. Впродовж 1934-1937 років вийшло десять томів цього зібрання. Друкувалися вони в такій послідовності: 2, 7, 3, 6, 11, 8, 9, 14, 4, 12, 10, 15.

Перший том видання, який містить найповніший життєпис поетапід назвою «Життя Тараса Шевченка», вийшов останнім аж у 1939 році.Його автором бувПавло Зайцев. Однак, книжка дочитачатак і не потрапила - її у тому ж році за розпорядженням комуністичної влади знищили представники радянських військ, які увійшли до Львова. Вціліло лише кілька примірників, за одним із них була видана ця праця заново через 16 років у 1955 р. (Нью-Йорк, Париж – Мюнхен). Згодом Юрій Луцький переклав життєпис Тараса Шевченка англійською мовою (виданий у Канаді1988 р.).

Залишилися ненадрукованими 5-ий і 13-ий томи, а том 16-ий«Бібліографічний покажчик творів Т. Шевченка (1840-1938)» вийшов окремою книгою. Його упорядник - Володимир Дорошенко. (У 1959-1963 рр. «Повне видання творів» за редакцією Павла Зайцева було перевидано у видавництві Миколи Денисюка (США, Чикаго).

Інститут Тараса Шевченка в Харкові, заснований у 1926 році, також працював над поширенням і вивченням творчості Тараса Шевченка. Тут трудились вже згадувані вище С. Єфремов, М. Новицький, О. Новицький, П. Филипович, В. Міяковський, Є. Шабліовський, А. Хвиля, а також:Дмитро Багалій, Йосип Гермейзе, Олександр Дорошкевич, Микола Плевако, Володимир Коряк, Віктор Петров, Борис Варнеке, Борис Якубський, Анатолій Шамрай, Ієремія Айзеншток, Борис Навроцький та ін. Завдяки цим шевченкознавцям побачили світ повні та окремі видання творів Тараса Шевченка, доповнені науковими коментарями та примітками.

Увага до творчості письменника мала свою ціну – видання друкувались згідно політики комуністичного світогляду. Інколи твори виходили із скороченнями, заміною слів. А більшість біографічних праць та наукових досліджень життя та творчості митця друкувалися в контексті методу соціалістичного реалізму, загального літературознавчого методу того часу. Як відгук на тогочасний стан шевченкознавства, формується поняття «боротьба за Шевченка», відповідно до однойменної книжки Володимира Коряка 1925 року.

У будь-який час найчастіше видавали поетичні твори Т. Шевченка.У 1925 році в Києві молоді поети-літературознавці Володимирp Гадзінський та Кость Буревій надрукувалидвотомне зібрання (Т. Шевченко. Твори), куди увійшла його поетична та прозова спадщина. Художник-оформлювач видання – видатний український художник-футурист Анатоль Петрицький; тут також використані ілюстраціїСтепана Васильківського та Миколи Самокиша.

У видавництві «Час» 1926 року було надруковано «Кобзар» і «Вибрані твори. Проза» за редакцією директора Інституту Книгознавства Юрія Меженка. Поезіїв книжці подано не за хронологічним, а за тематичним принципом.

Як відомо, першим повним виданням поезій Т. Шевченка був «Кобзар» 1907 р. за редакцією ВасиляДоманицького; за нимпередруковувалися виданняі в 20-х рр.Одне із них - «Кобзар.Повне зібрання поезій» з’явилосяу київськомувидавництві «Сяйво» 1926 р.

Вступну статтю до книжки підготував радянський шевченкознавець Ананій Лебідь, а ілюстрації виконав відомий український художник Антін Середа.

Перше повне наукове видання поетичних творів Шевченка було заплановано до друку Історико-Літературним Товариством Української Академії Наук(вийшло 1927 р. у «Книгоспілці» у серії «Літературна бібліотека»). Над ним працювали – Сергій Єфремов, Михайло Новицький, АгатангелКримський. Головною метою своєї праці вони вбачали: «дати певну хронологію і точний, перевірений за автографами поета й тогочасними виданнями його віршів, текст поезій «Кобзаря».

В кінці 20-их рр. науковці Інституту літератури (Борис Навроцький, Михайло Новицький, Дмитро Багалій) підготували і видали окремі поеми - «Єретик» (1927, 1929, 1930), «Катерина» (1927, 1928, 1930), «Марія» (1927), «Наймичка» (1927, 1929, 1930), «Сон» і «Кавказ» (1927, 1928), «Гайдамаки» (1928, 1930), «Княжна» (1929), «Марина» (1929, 1930), «Москалева криниця» (1930), які виходили в окремих книжкових серіях: Бібліотека «Час», «Літературна бібліотека», «Український театр», «Дешева бібліотека красного письменства», «Памятники литературного и общего быта», тощо.

З ілюстраціями Петра Носка та художньою обкладинкою Антіна Середи вийшовтом «Поезій» Т. Шевченка 1927 р. у видавництві «Сяйво». Доля цього видання трагічна - у тому ж році 50 000 тисяч його примірників було вилученота знищено. (У 2003 році видавничий дім «Альтернативи» із єдиного відомого на сьогодніпримірника, що зберігається у бібліотеці Симона Петлюри у Парижі, повторно надрукував це видання).

У цьому ж видавництві наступного року вийшли «Повісті», але без зазначення, що це був другий том із двотомної повної збірки творів.Повістіпередруковано із Повного видання за редакцією і в перекладі Богдана Лепкого - прізвище перекладача у книжці не вказано.

Як відомо, збірки поетичних творів Шевченка найчастіше друкувалися і друкуються під назвою «Кобзар». Радянський літературознавець, Петро Богацький, так зауважив про популярність цієї книжки у той час (1925 р.): «у всяку пору і при найбільшій друкарській скруті видавець ладить до видання не що инше, як «Кобзаря», гадаючи, що лише тою книгою поладить свої підірвані комерційні інтереси, а при тім доканає і патріотичного лету».

Найпоширенішимтогочасним виданням був «Кобзар» із вступною статтею В. Коряка, що друкувався у «Книгоспілці» шість разів впродовж десяти років. Загальний наклад «Кобзаря» складає 240 000 примірників. У книжці використані ілюстрації Івана Їжакевича, Порфирія Мартиновича, Опанаса Сластьона, Костянтина Трутовського, Миколи Ткаченка.

Стотисячним накладом вийшов «Кобзар» 1932 року у видавництві «Література і мистецтво». Обсяг книжки – 304 сторінки. Він виданий співробітниками Інституту Шевченка - Ієремією Айзенштоком, Миколою Плевако та Андрієм Річицьким.

Як відомо, із 1914 року окремі прижиттєві видання творів Т. Шевченка перевидають як фототипічні, факсимільні чи репринтні (першим надрукували «Кобзар» 1840 р.). У 1937 році з’явилося ще одне таке видання - в Державному літературному видавництві способом фототипії вийшло безцензурне зібрання творів поета «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859 р.).

Значним центром дослідження та видання творів поета був Львів, де з 1873 року діяло Наукове Товариство Шевченка. Завдяки вченим цього Товариства з’явились літературознавчі дослідження: «Шевченко й княжна Рєпніна», автор – Михайло Возняк (1925 р.), «Шевченкові книжки про класичну старовину», «Шевченко-класик» Євгена-Юлія Пеленського.

У 1930 р. у Львові були надруковані видання: «Назар Стодоля» (НТШ, серія «Український театр»)та «Малий Кобзар. Збірка для дітей» («Русалка»).Останнямала типографські помилки і, за інформацією Володимира Дорошенка, було продано тільки частину накладу.

Твори українського поета друкувалися також в Коломиї та Івано-Франківськуу видавництвах «Українська накладня», «Віра і наука», «Загальна книгозбірня».

У 1921 році у друкарні Вільгельма Бравнера накладом видавництва «Загальна книгозбірня» вийшли «Історичні поеми» Тараса Шевченка. Це було друге видання цієї книжки (перше з’явилось ще у 1914 р.) і призначалось для вивчення творчості поета в школах, про що свідчить детальний аналіз вміщених поетичних творів, підготований Дмитром Николишиним.

Про значення цього видання журнал «Ілюстрована Україна» відгукнувся так: «Вартість книжки полягає головно в тому, що вона внесе в нашу суспільність розуміннє Шевченкових творів, якого на жаль у нас так мало…книжка складена надзвичайно гарною літературною мовою, що тепер на жаль дуже рідко зустрічається…».

Особливістю західноукраїнських видань було те, що друкувались вони під контролем польської цензури, а тому виходили із скороченнями, заміною слів. Книжкові видання вилучались із обігу. (Тільки впродовж 1932-1938 рр. було заборонено 11 видань творів Т. Шевченка).

Зокрема, у збірці «Малий Кобзар» (Кременець, 1922 р.) в поезії «Заповіт» не додруковано 12 рядків — від слів «Як понесе з України» до «Волю окропіте», у вірші «Думи мої» - останні вісім рядків, вилученні слова: «гайдамаки», «ляхи», «запорожці».

Найбільше видань шевченкових творів з’явилось у ювілейному 1939 році – році 125-річчя від дня народження поета.

За постановою Президії Академії наук УРСР була розпочата підготовка нового академічного видання його творів у десяти томах.

Того року з’явились два томи першого Повного академічного видання творів Шевченка, з позначкою «видання ювілейне: 1814-1939 рр.». (Редакційна колегія: Олександр Білецький, Михайло Геппенер, Дмитро Копиця, Олександр Корнійчук, Сергій Маслов, Павло Попов,Федір Редько, Максим Рильський, Павло Тичина; Відповідальний редактор Борис Якубський).

«Цеє перше повне видання творів Шевченка, в яке увійде все відоме з творчої спадщини великого Кобзаря. У видання включено новознайдені твори поета: «Песня караульного у тюрьмы» (з драми «Невеста»), «За що ми любимо Богдана?». Відомий уже раніше план повісті «Из ничего почти барин» був вперше введений у зібрання творів, вперше надруковано вісім листів Шевченка …» . (У 1951 році перші два томи були виданні повторно та підготовлені нові, які виходили на початку 60-их рр. минулого століття; останній десятий том вийшов 1964 році). Цей десятитомник став основним джерелом, звідки впродовж кількох десятиліть передруковувалися твори Т. Шевченка).

У 1939 році надруковано «Повну збірку творів»Т. Шевченка у п’яти томах, підготовлену співробітниками Інституту літератури АН УРСР – Олександром Білецьким, Олександром Корнійчуком, Павлом Тичиною, Максимом Рильським, Федором Редьком, ДмитромКопицею, Олександром Парадиським.

У той час над ілюструванням і оформленням видань Тараса Шевченка працювали кращі українські художники: Іван Їжакевич, Василь Касіян, Гаврило Пустовійт, Антін Середи, а також МаріяКотляревська,Олександр Люстрицький, Костянтин Козловський, Софія Наліпінська-Бойчук, Михайло Караванський та ін.

У 20-30-их роках ХХ ст. з’явилися також окремі видання творів Т. Шевченка в перекладах російською, білоруською, польською, чеською, словацькою та болгарською мовами.

Зрозуміло, що найбільше перекладали та друкували твори Тараса Шевченка російською мовою, переклади якою з’явилися ще за життя поета.

У 20-30-х рр. в умовах сталінського режиму увага до його творчої спадщини серед російських перекладачів значно зростає. За цей час з’явилося понад тридцять видань поезії та окремих творів, серед яких: «Запретный Кобзарь» (1922 р.), «Избранная лирика» (1939 р.), «Избранные произведения» (1939 р.), «Кобзарь» (1934 р.; 1939 р.), «Гайдамаки» (1939 р.), тощо.

Частину творів, написану Т. Шевченком російською мовою, готували і українські вчені. Одним із таких - було видання щоденника поета, який через цензурні перепони довгий час виходив у скорочених варіантах. Перше його повне видання з’явилося 1925 р. у харківському видавництві «Пролетарій».

Текст щоденника став основою для подальших видань: «Дневник» («Academia», 1931 р.), «Журнал» (Держлітвидав, 1936 р.), «Дневник» (Гослитиздат, 1939 р.).

У 1934 році вийшов «Кобзар» російською мовою з використанням перекладів Федора Сологуба та детальними коментарями Михайла Новицького (Ленинград: ОГИЗ-ГИХЛ, 1934 р.). Це було одне з перших радянських видань творів Т. Шевченка російською мовою. Видання друкувалось за загальною редакцією професора М. Піксанова. Книжка перевидавалась у 1935 і 1939 рр.

У 1938 році Філологічна секція Наукового Товариства ім. Шевченка видала ІІІ том творів Тараса Шевченка російською мовою в перекладі Василя Щурата.

У ювілейному році вперше було підготовлено і видано у Москві повне видання «Кобзаря» російською мовою.

Над ним працювали знамениті російські поети і перекладачі: П. Антокольський, Ч. Асєєв, А. Безименський, М. Голодний, С. Городецький, М. Зенкевич, В. Ібер, М. Ісаковский, А. Сурков.

1939 р. окремими виданнями вийшла поема «Гайдамаки» - в Москві, Іркутську та Кірові (Вятка) по 20 000 примірників. Переклад видання підготував Борис Турганов, московське видання було ілюстроване і художньо оформлене роботами українських художників - Опанаса Сластьона та Марії Морозової-Ласс.

Великим прихильником творчості українського поета був Корній Чуковський, який не тільки перекладав шевченкову поезію, а й є автором багатьох шевченкознавчих статтей.

Ці та інші російськомовні видання друкувались у серіях «Книга за книгой», «Дешевая библиотека классиков», «Библиотека начинающего читателя», «Библиотека поэта», «Школьная библиотека», «Библиотека «Огонек» та ін.

Незважаючи подекуди на смислову неточність, переклади, підготовані для зібрань творів 20-30-х років, використовувались і в наступних виданнях творів українського поета: «Кобзаре» 1947, 1949, 1954 років, «Собрание сочинений у 5 тт.» 1955 року, «Сочинениях» 1955 року.

Перші переклади творів Т. Шевченка білоруською мовою з’явились на початку ХХ століття (1908 р.) завдяки Якубу Коласу. Проте окремі видання побачили світ аж у 30-х роках минулого століття.

У 1939 ювілейному році у Мінську в Державному видавництві БРСР надруковано «Кабзар» за редакцією Янки Купали та Якуба Коласа в перекладах Змітрока Бядулі, Пятруся Бровки, Кіндрата Крапіви, Аркадія Кулішова, Михася Климковича. Їх переклади відзначаються лексичною та ритмічною точністю, а художні образи шевченкових творів залишили слід в оригінальному поетичному доробку самих перекладачів. Наклад книжки – 10 000 примірників, обсяг - 288 сторінок. Про появу цієї книжки Петер Охріменко відгукнувся так: «ў сувязі з гэтым юбілеем яны (письменники – Г.К.) зрабілі свайму народу кштоўны падарунак – поўны переклад на родную мову шаўчэнкаўскаго «Кабзара». Гэта кніга па якасці перекладу выделяецца сярод кніг, перакладзенніх з украінскай мовы, і з’яўляецца найбольш папулярной сярод беларусаў.

Якісному звучанню ліричних творів сприяло те, що «українська і білоруська поезія ритмічно багаті і принципи їх просодії близькі. Це дає можливість адекватно відтворювати метрико-ритмічні особливості шевченківської поезії білоруською мовою».

Серед літератур західних та південних слов’ян Т. Шевченко найбільше був обізнаний і найтісніше пов’язаний з польською. Цією мовою він вільно розмовляв, серед поляків у нього було дуже багато друзів. У особистій бібліотеці Т. Шевченка були твори відомих польських поетів Богдана Залєського і Антонія Сови.

Слід зауважити, що ставлення до Т. Шевченка у Польщі завжди не було однозначним із-за його поеми «Гайдамаки». Перші твори Тараса Шевченка польською з’явилися в перекладах Леонарда Совінського, Антонія Гожалчинського, Владислава Сирокомлі (Людвік Кондратович) відразу після смерті українського поета.

Причиною виходу творів Т. Шевченка у Польщі на початку 20-их рр. був авторитарний режим Ю. Пілсудського (1918-1934 рр.), вороже налаштований проти України. Однак з’явилося все-таки кілька видань. Серед них - «Zbiorek wybranych poezij» (1921 р.), що вийшов у Варшаві у видавництві «Син України». Передмову до книжки написав Микола Вороний, йому належить також редагування текстів. Видання обсягом 31 сторінка друкувалось у серії «Biblioteka “Syna Ukrainy”».

У 1930 році в перекладі Е. Виломовського побачила світ збірочка «Три поеми».

Ще одна збірка «Utwory Wybrane» (1931 р.) вийшла в українському видавництві «Література і мистецтво» (серія «Literature і sztuka»). Наклад 3 000 примірників. Видання призначалось для ознайомлення поляків із кращими поетичними творами Тараса Шевченка і було підготоване як популярне для масового читача за редакцією Володимира Гнатюка. Він був також автором вступної статті «Причинки до завдань польських в студіях про Шевченка». Життєпис і творчий шлях письменника підготував І. Ізотов. У збірці використані переклади Ф. Ржеч-Гнатюкової, С. Твердохліба, А. Гожалчинського, Л. Совинського, В. Жираніка, В. Сирокомлі.

Найповніше видання творів Т. Шевченка польською мовою, під назвою «Poezji» 1936 року друкувалось до 75 роковин Т. Шевченка. «Спеціально для цього видання були зроблені переклади 100 творів Шевченка, причому 48 із них уперше були перекладені на польську мову».

Чеською мовою твориШевченка вперше окремим виданням вийшли 1900 р. в перекладі Ружени Єсенської.

У 1920 р. в перекладі Петра Кржічки було надруковано вибрані поезії під назвою «Omalovánky. Ǔryvky z básni». Проілюстрована книжка художніми роботамивідомого українського художника Охріма Судомори. Друкувався збірник у видавництві «Час» в Києві, обсяг книжки – 203 сторінки.

У Празі 1922 р. із передмовою Степана Смаль-Стоцького в друкарні В. Гавлічека вийшло друге видання поеми «Ян Гус».

Окремі шевченкові вірші та уривки з його творів чеською («Сон», «Гамалія», «Ян Гус» («Єретик»), «Лілея», «Наймичка», «Тарасова ніч» та ін.) також перекладали відомі славісти: Іосиф Первольф, Йозеф Вацлав Фрич, Емануїл Вавр, Йозеф Коларж.

Поруч із перекладами з’явилися і шевченкознавчі дослідження Я. Махала «Слов’янські літератури» (Прага, 1925 р.), «Великі російські та українські письменники» (Прага, 1934 р.), Ф. Вольмана «Душа України» («Народна газета» - 9. 3. 1939 р.), З. Наєдлого «Тарас Шевченко» («Praha – Moskva» - № 3, 1939 р.), тощо.

Утой час були здійснені нові переклади поетичних творів Т. Шевченка і словацькою мовою. З-поміж яких: «Садок вишневий коло хати», уривки із «Перебенді», «Єретика», «Сну», «До Основ’яненка»; надруковані в газетах «Hlas l`udu» (1.ІІ.1920 р.), «Slovenský denník» (№ 76, 89, 1935 р.).

У Болгарії перші переклади творів Т. Шевченка з’явились у кінці ХІХ століття. Серед перших перекладачів того часу зустрічаємо прізвища Райко Жинзифова, Любена Каравелов, Петка Славейкова. Вплив на поширення шевченкового слова серед болгар мав Михайло Драгоманов, який деякий час проживав в Болгарії.

Окремих збірок видань творів Т. Шевченка у 1920-х рр. не виходило; окремі переклади болгарською друкувалися тоді у періодичних виданнях. Зокрема, в часописі “Украинско-български преглед” (№ 11, 13) поміщено “Думи мої, думи мої, ви мої єдині”, “Ой, чого ти почорніло” у перекладі Х. Цанкова-Дерижана, “Якби ви знали, паничі”, “Мені однаково…” у перекладі С. Чилингирова.

Першу збірку «Вибрані поезії» в перекладі Крума Кюлявкова з передмовою Івана Стебуна було надруковано 1939 року. Порівнюючи оригінали із перекладами, дослідники відзначили високий рівень автора перекладів, який «завжди намагається перекладати якомога ближче до тексту оригіналу, зберігає постійні епітети, порівняння, метафори, повтори та інші особливості оригіналу». Наклад книги – 1000 примірників, друкувалася вона у Державному видавництві національних меншин. (Через десять років (1949 р.) цю книжку видали повторно у столиці Болгарії – Софії).

Також у перекладі Крума Кюлявкова у 1939 р. в Державному видавництві національних меншин з’явилось видання повісті «Художник». (Наклад 350 примірників).

У 20-30-х роках культурні взаємозв’язки УРСР із Королівством сербів, хорватів і словенців, до якого входили: Боснія і Герцоговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія та автономні краї – Воєводина, Косово, Вардаврська Македонія, не були тісними, тому перші видання творів Тараса Шевченка з’явилися вже після Другої світової війни.

Слід відзначити, що на видання творів 20-30-х рр. серед слов’янських народів вплинули історичні фактори: політика комуністичного режиму, яка спричинила міжнародну ізоляцію та еміграцію української інтелігенції; громадянська війна, яка тривала до початку 20-х рр.; воєнний стан у Європі у кінці 30-х рр. і початок Другої світової війни.

Однак, незважаючи на ці обставини, в слов’янському світі вийшли окремі видання творів українського поета, які відіграли велику роль у популяризації його творчості і стали основою для подальшого їх поширення.