Реферат: Про комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти

ПРО КОМПЛЕКС НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ РОЗРОБЛЕННЯ

СКЛАДОВИХ СИСТЕМИ СТАНДАРТІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Відповідно до наказів Міністерства освіти України від 4 березня 1998 року № 86 "Про введення в дію "Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)" та про нормативне й навчально-методичне забезпечення підготовки фахівців із вищою освітою" та від 31 липня 1998 року № 285 "Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою" закінчився перший етап розроблення галузевих стандартів вищої освіти. На сьогодні більшість робочих груп виконали поставлені перед ними завдання та очікуються результати роботи робочих груп із розроблення змістових частин стандартів з екологічної, економічної, гуманітарної освіти, освіти з безпеки життєдіяльності, охорони праці тощо. Після доповнення проектів освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм цими змістовими частинами робочі групи передадуть проекти до Міністерства освіти і науки України для узгодження й затвердження.

У процесі розроблення проектів галузевих стандартів вищої освіти до Міністерства освіти і науки України надійшла значна кількість пропозицій щодо вдосконалення структури стандартів та методики їх розроблення. Усі пропозиції були ретельно розглянуті з точки зору їх відповідності основним принципам побудови стандартів (викладені в Постанові Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1998 року № 1247 "Про розроблення державних стандартів вищої освіти" та в наказі Міністерства освіти України від 31 липня 1998 року № 285 "Про порядок розроблення складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою"), а саме:

Цілеспрямованості - послідовної реалізації вимог законодавчих актів України за всіма компонентами нормативного й навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Прогностичності - формування змісту освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати задачі діяльності, які можуть виникнути в майбутньому, та передбачення можливості засвоєння змісту навчання особою з точки зору її соціально-генетичних здібностей.

Технологічності - забезпечення безперервності й послідовності реалізації етапів розроблення нормативної та навчально-методичної документації, за якою результати робіт на попередньому етапі є вхідними даними для роботи на наступному.

Діагностичності - забезпечення можливості вимірів рівня досягнення та ефективності, сформульованих в освітньо-кваліфікаційній характеристиці і реалізованих на основі освітньо-професійної програми цілей освіти та професійної підготовки.

Зміни і доповнення, що внесено до "Комплексу нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти" (Додаток 1 до Наказу Міністерства освіти від 31 липня 1998 року № 285), в основному, ґрунтуються на пропозиціях:

Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”, Національного університету “Львівська політехніка” та Національного аерокосмічного університету “ХАІ” щодо дотримання вимог ДСТУ 1.5-93 "Державна система стандартів України. Загальні вимоги до побудови, викладу і оформлення та змісту стандартів", основних форм державної атестації та розподілу змісту освітньо-професійної програми за циклами підготовки спеціаліста, магістра.

Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України щодо правил визначення кваліфікацій з напрямів підготовки та спеціальностей вищої освіти.

Національної гірничої академії України та Київського національного університету будівництва і архітектури щодо особливостей розроблення стандартів підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра.

Київського національного торговельно-економічного університету щодо спрощення шифрів та вилучення відомостей про мінімальну кількість годин на вивчення окремих змістових елементів.

Львівського державного сільськогосподарського інституту щодо переліку та визначення виробничих функцій.

Східноукраїнського національного університету щодо поєднання таблиць додатків освітньо-професійної програми підготовки і викладу їх змісту у формі проекту навчального плану.

Харківського державного університету щодо посилення фундаментальної частини змісту освіти і навчання.

Національної металургійної академії України щодо розроблення стандартів засобів діагностики якості вищої освіти.

Було також враховано пропозиції інших базових навчальних закладів, які обговорювалися і знайшли підтримку на четвертій та п'ятій науково-методичних конференціях "Методологічні проблеми якості навчання й навчання якості", що відбулися у вересні 1999 і 2000 років, на Всеукраїнській науково-методичної конференції "Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи" та на п'ятій Міжнародній науково-методичній конференції "Проблеми та шляхи розвитку вищої технічної освіти", які відбулися у травні 2000 року. Було також враховано зміни у назвах міністерств, відомств та установ.

Крім того, було враховано положення проекту Закону України “Про вищу освіту”, що стосуються можливих змін у структурі та назвах складових системи стандартів вищої освіти та змін і доповнень у визначеннях основних термінів.

На основі всіх розглянутих та врахованих пропозицій далі подається зі змінами та доповненнями текст "Комплексу нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти".

К.М. Левківський


^ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

^ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ВИЩОЇ ОСВІТИ


КОМПЛЕКС НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ

ДЛЯ РОЗРОБЛЕННЯ СКЛАДОВИХ

СИСТЕМИ СТАНДАРТІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ


^ ГАЛУЗЕВІ СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ


Розробник: В.Л. Петренко


Додаток 1

до наказу Міністра освіти України від 31.07.98 р. №285

зі змінами та доповненнями, що введені Розпорядженням

Міністерства освіти і науки України від 05.03.01 р. №28-р


Київ


2001


Зміст

Сторінка


Передмова ........................................................................................... 3

І. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ВІДПОВІДНІ ВИЗНАЧЕННЯ ................................. 9

ІІ.  НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З РОЗРОБЛЕННЯ

^ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

ВИПУСКНИКІВ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ .............................. 20

2.1. Структура та зміст

освітньо-кваліфікаційної характеристики

випускників вищого навчального закладу ................................ 20

2.2. Методика розроблення

освітньо-кваліфікаційної характеристики

випускників вищого навчального закладу ........................... 31

ІІІ.  НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З РОЗРОБЛЕННЯ

ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦЯ ............. 46

3.1. Структура та зміст освітньо-професійної

програми підготовки фахівця ....................................................... 46

3.2. Методика розроблення освітньо-професійної

програми підготовки фахівця ..........................................….......... 58

^ IV. НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ З РОЗРОБЛЕННЯ ЗАСОБІВ

ДІАГНОСТИКИ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ ВИПУСКНИКА ВИЩОГО

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ......................................................................... 67

4.1. Структура та зміст стандарту засобів діагностики

якості вищої освіти ......................................................................... 67

4.2. Методика розроблення засобів діагностики

якості вищої освіти ......................................................................... 77

^ Використані джерела........................................................................... 90

Передмова

Розв’язання в Україні такого складного вузла політичних та соціально-економічних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання, покладається на фахівців, які мають необхідний рівень освіти. Цей рівень забезпечується завдяки наданню системою освіти послуг щодо засвоєння особою певних освітніх та освітньо-професійних програм, що мають відповідати колу та складності соціальних і професійних завдань та обов'язків певної кваліфікації.

Можна довести, що i освіта, і система освіти є штучними об’єктами зі всіма ознаками відкритої системи. Освіта є узагальненим об’єктом діяльності методистів, викладачів та науковців. Їх діяльність, в основному, спрямована на окремі сторони об’єкта. Система освіти є узагальненим об’єктом діяльності менеджерів освіти. Їх діяльність може охоплювати як усю систему (об’єкт) у цілому, так і окремі його підсистеми. Враховуючи, що усі ці об’єкти постійно розвиваються й удосконалюються, виникає потреба визначити декілька аспектів, які стосуються їх окремих сторін і можуть мати значний вплив на сталий розвиток суспільства і, навіть, на можливість виживання держави на сучасному етапі.

1. Людині властиві різноманітні потреби, що за змістом і виявленням можна об’єднати у три основні групи [1]:

потреби жити - продовження роду, самозбереження, забезпечення безпеки для себе та своїх близьких тощо;

потреби займати певне місце серед людей - соціалізація особистості;

потреби пізнавати - усвідомлення себе та навколишнього середовища, саморозвиток тощо.

Виникнення певних потреб спонукають людину до діяльності - динамічної системи її взаємодій із всесвітом, в яких вона досягає свідомо поставлених цілей, тобто передбачених результатів діяльності. У процесі діяльності людина перетворює природу, стаючи сама суб'єктом діяльності, а явища природи, якими вона оволоділа, робить об'єктом своєї діяльності. Таким чином, діяльність виникає тільки тоді, коли у свідомості людини актуалізується конкретний об’єкт, здатний задовольнити ці потреби і стати її метою. Проте окрема людина неспроможна задовольняти особисті потреби тільки своєю діяльністю (працею). Перед суспільством постає проблема організації та забезпечення спільної діяльності (трудового процесу):

поділу й закріплення праці за учасниками трудового процесу;

забезпечення взаємозв'язку його частин у формі обміну результатами діяльності.

У процесі історичного розвитку суспільства формуються та розвиваються різні види діяльності людини - характеристики діяльності залежно від способів і форм її здійснення. Конкретний вид діяльності, в тому числі і фахової діяльності, визначається станом взаємодії людини з об'єктом діяльності протягом усього циклу його існування. Вид фахової діяльності має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг [2].

Виконання членами суспільства певних видів фахової діяльності потребує відповідних професійних кваліфікацій - здатності виконувати завдання та обов’язки відповідних робіт. Згідно з [3] під роботою розуміються певні завдання та обов’язки, що можуть бути виконані однією особою, і виконання яких є неможливе без оволодіння нею необхідним рівнем освіти. Цей рівень повинен відповідати рівневі професійної діяльності - характеристиці професійної діяльності за ознаками оволодіння особою певною сукупністю умінь та знань.

У сфері праці розрізняють такі рівні професійної діяльності: стереотипний (рівень використання); операторський; експлуатаційний; технологічний; дослідницький. Можна довести, що окрім рівня використання, який відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню кваліфікованого робітника, усі інші рівні професійної діяльності потребують освіти вищих рівнів, ніж рівень повної загальної середньої освіти: операторський рівень відповідає освітньо-кваліфікаційному рівню молодшого спеціаліста; експлуатаційний рівень – бакалавра; технологічний рівень - спеціаліста; дослідницький рівень - магістра.

2. З поділом праці мета діяльності окремої людини ставиться ззовні. Людині доводиться виконувати функції, що самі по собі безпосередньо не задовольняють її особисті потреби. За цих умов потреби людини задовольняються за рахунок винагороди, яку вона сприймає як плату за частку її внеску в спільну працю. Отже, суспільний поділ праці є передумовою найповнішого задоволення особистих потреб людини й однією з основних рушійних сил суспільного розвитку, стимулом і відображенням як суспільної диференціації, так і соціальної інтеграції. Поділ праці відіграє структуроутворюючу роль у побудові основних елементів соціальної системи. Він обумовлює існування спеціальностей, професій та соціально-професійних структур суспільства.

Враховуючи важливість вирішення проблем поділу праці в умовах ринкової економіки, світова спільнота виробила концепцію роботи та кваліфікації, що лежить в основі [4]. Вітчизняний досвід суспільного поділу праці акумульований у [5], галузевих посадових інструкціях і, насамперед, у державних стандартах - класифікаторах професій [3] та видів економічної діяльності [2, 6].

3. Завдяки процесові соціалізації людини, тобто процесові її включення до системи соціальних відносин, засвоєння та подальшого розвитку соціально-культурного досвіду, поглиблюється і процес диференціації суспільства. Це є основою індивідуалізації та удосконалення людей, формування їх здібностей, потреб і інтересів. Найяскравіше усі компоненти соціалізації людини проявляються у процесі відтворення та трансляції культури, в якому важливу роль відіграє вища освіта. Вища освіта, на відміну від інших компонентів культури, безпосередньо пов’язана з формуванням людини, створенням можливостей щодо вільного прояву особистістю своєї неповторної індивідуальності, розширенням універсальних моральних цінностей, які є основою сталого розвитку цивілізації. Крім того, ВО є майже єдиною інституцією, яка спрямована на одночасне задоволення усіх трьох груп основних потреб людини, і, крім того, є підґрунтям природних прав людини задовольняти ці потреби.

Хоча поняття вища освіта досить часто використовується у повсякденному житті, у законодавчих актах, педагогічній літературі тощо, воно не має точного нормативного визначення. Як і, до речі, поняття освіта, загальним для багатьох сучасних визначень якого, є уявлення про процеси та результати засвоєння шляхом навчання системи знань і набуття умінь та навичок, що необхідні для забезпечення відповідного рівня розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини та її підготовки до певного рівня практичної діяльності.

У контексті методики будемо вважати, що:

освіта – категорія, яка використовується для опису механізмів відтворення та трансляції новим поколінням досвіду минулої та існуючої культур, підготовки їх до наступної діяльності;

вища освіта (ВО) – рівень освіти, який здобувається особою в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям особою певних освітньої та професійної кваліфікацій за підсумками державної атестації;

система вищої освіти (СВО) - сукупність взаємодіючих послідовних стандартів вищої освіти; вищих навчальних закладів всіх форм власності; інших юридичних осіб, які надають освітні послуги у галузі вищої освіти; органів, що здійснюють управління у галузі вищої освіти.

4. Завдання підготовки фахівців, що відповідатимуть потребам суспільства як у індустріальних, так і у постіндустріальних умовах, повинно забезпечуватися ступеневою СВО України.

Порівняння особливостей існуючих у світі СВО дає змогу зробити висновок, що існує майже єдиний системоутворюючий чинник, від якого залежать усі інші ознаки, за якими розрізняються ці системи. Це ступінь часового та просторового поєднання у певних ланках системи процесів освіти та професійної підготовки, завдяки яким особа отримує академічну (освітню) і професійну кваліфікації відповідно.

Особливістю СВО країн світу з постіндустріальною економікою є просторове і часове відокремлення отримання академічної кваліфікації від професійної. За такими СВО у навчальних закладах виконуються певні академічно-орієнтовані програми. Після завершення програми випускник вищого навчального закладу (ВНЗ) отримує диплом - документ про засвоєння освітньої програми певного рівня (про здобуття академічної кваліфікації), що дає йому право чи на продовження освіти за академічно-орієнтованою програмою більш високого рівня, чи на підготовку до виконання певної роботи за професійно-орієнтованою програмою (здобуття професійної кваліфікації) у закладах післядипломної освіти або інших, призначених для цього установах. Професійну кваліфікацію треба довести у відповідних спеціалізованих (професійних) організаціях, після чого можливе отримання сертифіката або(і) ліцензії на здійснення певної фахової діяльності.

Для СВО України характерне просторове й часове поєднання здобуття академічних та професійних кваліфікацій - професійна ВО. Підготовка фахівців здійснюється за ступеневою системою. На кожному ступені певні професійна та академічна кваліфікації здобуваються особою одночасно під час засвоєння відповідної освітньо-професійної програми певного освітньо-кваліфікаційного рівня та відповідного до нього освітнього рівня [7]. Їх здобуття підтверджується дипломом - документом про ВО, який є одночасно і сертифікатом, і, у більшості випадків, ліцензією.

5. Маючи на увазі, що професійна кваліфікація завжди конкретна, а професійна підготовка у ВНЗ має суттєві ресурсні обмеження (особливо у часі, що на неї передбачено), професійна ВО в Україні спрямована на підготовку особи до виконання обов’язків та завдань (професійних робіт) певної посади (або посад). Але переважна більшість посад, що визначені галузевими кваліфікаційними довідниками, потребують від фахівця значного практичного досвіду професійної діяльності (стажу). Тому професійна підготовка у ВНЗ “налаштовується” на обмежену кількість посад, що не потребують попереднього практичного досвіду - так звані первинні посади. Академічна ж кваліфікація випускників ВНЗ дозволяє їм у подальшому здійснювати професійну кар’єру завдяки отриманню певного практичного досвіду (стажу професійної роботи) або зміні кваліфікації у закладах післядипломної освіти, в інших призначених для цього установах.

Як відомо, в умовах адміністративної системи управління економікою колишнього Радянського Союзу існувала досить жорстка регламентація номенклатури та кількості первинних посад, за якою здійснювався обов'язковий, інколи примусовий, розподіл випускників ВНЗ. Майже кожна первинна посада (як і будь-яка інша) мала свій більш-менш деталізований опис - паспорт. На основі такого опису розроблялися типові схеми підготовки фахівців, які були здатні виконувати обов'язки первинних посад відразу після закінчення навчального закладу. Ці схеми подавалися у вигляді державних стандартів вищої освіти за спеціальностями, що мали нормативно визначені структуру та зміст:

типові навчальні плани (графік навчального процесу, перелік навчальних дисциплін, форми навчальних занять та контролю);

типові програми навчальних дисциплін;

нормативний зміст навчання (зміст основних підручників).

На основі цих стандартів кожен ВНЗ розробляв свій "стандарт підприємства" - робочі навчальні плани, робочі програми навчальних дисциплін тощо. Але змінювати або ревізувати нормативний зміст навчання ВНЗ не мав права. Забезпечення відповідності освіти та професійної підготовки випускників вимогам первинних посад покладалося на випускаючу кафедру (цикл), яка, по суті, повинна була моделювати первинне робоче місце фахівця. Можливість подальшої професійної кар'єри забезпечувалася досить вагомою професійно-спрямованою фундаментальною підготовкою.

6. Будь-яка система діяльності (зокрема і СВО) має спрямовуватися на створення продукту діяльності (товару або послуги), що може задовольнити потреби окремої особи або суспільства. Якщо вважати, що якість - це властивість товару або послуги задовольняти певну потребу, то стандарт якості - це сукупність показників (опис споживчих властивостей), яка відповідає узагальненим уявленням споживачів щодо можливості товару або послуги максимально задовольнити цю потребу.

Зрозуміло, що показники якості - це не тільки опис фізичних властивостей продукту діяльності фахівця або системи діяльності. Вони можуть бути описом і соціальних, і психологічних тощо властивостей ( залежно від виду продукту). Виходячи з цього, під якістю ВО розуміємо основний продукт діяльності СВО - сукупність певних світоглядних, поведінкових і професійно-значущих властивостей та характеристик випускника ВНЗ, що зумовлюють його здатність задовольняти як особисті духовні й матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

7. Продуктом діяльності СВО є освітня послуга, що, як і всяка послуга, має свою конкретну ціну. Ціна на освітню послугу в умовах ринкових відносин формується, як і ціна на будь-який інший продукт діяльності тієї чи іншої галузі економічної діяльності держави.

Зважаючи на те, що функціонування СВО в Україні майже на дві третини здійснюється за державний кошт, із залученням значних матеріальних і людських ресурсів, держава покликана контролювати результати освітньої діяльності СВО. Цей контроль здійснюється шляхом ліцензування та акредитації ВНЗ, атестації їх випускників.

Основою процедури акредитації є моніторинг показників якості ВО, якої набула особа в результаті реалізації ВНЗ змісту навчання, та визначення їх відповідності вимогам, що надані у системі стандартів вищої освіти (ССВО), за критеріями досягнення цілей ВО.

Зрозуміло, що відсутність у державі чітко визначеної технології оцінювання якості ВО, застосування нестандартизованих засобів контролю якості освіти призводить до негативних соціальних та економічних наслідків. У цьому випадку тільки значна тривалість процесу підготовки фахівців, віддаленість та опосередкованість причин помилок в оцінках якості функціонування СВО дозволяє існувати стійкій думці освітян, що з якістю підготовки фахівців усе гаразд. Тому значні недоліки в роботі СВО в цілому, а також недоліки у роботі її окремих складових, не є досить відчутними і не завжди підпадають під критичний розгляд, хоча предметом і продуктом діяльності системи освіти є сама людина, інтереси якої, як і інтереси суспільства в цілому, держава має враховувати й захищати.

До того ж, майже повне ігнорування системою вищої освіти функцій контролю, селекції та поділу, що дозволяють проводити діагностику, прогнозування якості підготовки фахівців та міжпрофесійну і внутрішньопрофесійну стратифікацію випускників системи середньої освіти, також не сприяє якісному виконанню СВО її основних завдань та обов'язків. Реалізація наведених вище функцій потребує створення у державі об'єктивного соціального механізму виявлення інтелектуальних здібностей, а також обсягу, рівня та структури знань особи та її здатності до професійної діяльності та міжособових відносин, що відповідають соціальним нормам.

Враховуючи вимоги до рівня професійної підготовки кадрів в умовах інтеграції України у світовий процес соціально-економічного розвитку, а також у світову систему підготовки, атестації та сертифікації фахівців, напрями діяльності СВО і структура заходів щодо поліпшення її роботи на державному рівні та на рівні ВНЗ, мають ґрунтуватися на результатах світового досвіду з урахуванням особливостей і тенденцій розвитку вітчизняної професійної ВО. Закордонний та вітчизняний досвід свідчить, що нормальне функціонування системи професійної підготовки, системи сертифікації й ліцензування можливе лише тоді, коли її засновники й учасники діють на основі методології так званого суб'єктно-діяльнісного підходу. Головною тезою використання такого підходу є: навчати майбутніх фахівців тому, що реально може знадобитися в процесі їх майбутньої діяльності та відповідно контролювати ступінь розвитку необхідних знань, умінь, навичок людини, яка навчається.

8. Праця фахівця будь-якої спеціальності спрямована на певний об’єкт (предмет) діяльності і полягає у виконанні певних трудових функцій. Вона пов’язана з конкретною системою діяльності і реалізується за допомогою системи засобів цієї діяльності. Тобто праця фахівця пов’язана з конкретною технологією або є елементом цієї технології.

Можна довести, що в умовах перманентної науково-технологічної революції життєвий цикл сучасних технологій стає сумірним, а у більшості випадків значно меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим в освіті стає формування здатності фахівця на основі відповідної фундаментальної освіти перебудовувати систему власної професійної діяльності з урахуванням соціально значущих цілей та нормативних обмежень - тобто формування особистісних характеристик майбутнього фахівця. Якщо визначити за головну мету діяльності СВО підготовку такого фахівця, то процес навчання доцільно організовувати таким чином, щоб забезпечувався всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця. Засобом формування особистості при цьому стають освітні технології, продуктом діяльності - особистість випускника ВНЗ.

9. Згідно зі ст. 15 Закону України “Про освіту”: “Державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форми одержання освіти”. А згідно з [3]: "Кваліфікація фахівця визначається рівнем освіти та спеціалізацією". Таким чином, існує певний зв'язок між рівнем кваліфікації й рівнем вищої освіти. Цей зв'язок має бути закріплений в ССВО, як вимоги до змісту, обсягу й рівня ВО певних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів. Здобута особою ВО має задовольняти вимоги до її якості, що визначається у ССВО.

Установлена в Україні структура ССВО (згідно з [8] - державних стандартів вищої освіти) являтиме ієрархічну сукупність взаємопов'язаних компонент, що встановлюють вимоги до змісту, обсягу й рівня вищої освіти на трьох рівнях: на рівні держави; на рівні галузі; на рівні вищих навчальних закладів (див. рис. 1).

^ Державний стандарт вищої освіти визначатиме загальні вимоги до переліків кваліфікацій, напрямів та спеціальностей, до кожного освітньо-кваліфікаційного та освітнього рівня. Сформовані з урахуванням цих вимог "Перелік напрямів та спеціальностей" та "Перелік кваліфікацій", кваліфікації з якого властиві первинним посадам і адекватно відображені у "Переліку напрямів та спеціальностей" у вигляді відповідних спеціальностей, також є складовими державного стандарту вищої освіти.

^ Галузеві стандарти вищої освіти являтиме собою узагальнений нормативний зміст освіти та навчання за певними напрямами підготовки та спеціальностями, що наведені у "Переліку напрямів та спеціальностей": освітньо-кваліфікаційні характеристики (ОКХ), освітньо-професійні програми (ОПП).

Відповідність освітніх послуг вимогам ССВО визначається під час ліцензування та акредитації напрямів та спеціальностей у ВНЗ. Основою процедури акредитації є оцінювання за допомогою засобів діагностики якості вищої освіти (ЗД) показників якості ВО, якої набула особа в результаті реалізації навчальним закладом ОПП, та визначення ступеня їх відповідності вимогам ОКХ за критеріями досягнення цілей вищої освіти. Засоби діагностики також є складовими галузевих стандартів вищої освіти.

^ Державний стандарт вищої освіти

Перелік

кваліфікацій

за відповідними

освітньо-кваліфікаційними рівнями

Перелік

напрямів та

спеціальностей,

за якими

здійснюється

підготовка

фахівців у ВНЗ за

відповідними

освітньо-кваліфікаційними рівнями

Перелік

спеціалізацій за спеціальностями

Варіативна

частина

освітньо-кваліфікаційної характеристики




Варіативна

частина

освітньо-професійної

програми

Варіативна

частина

засобів

діагностики


Галузеві стандарти

вищої освіти


Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів

Освітньо-кваліфікаційна характеристика випускників ВНЗ


Освітньо-професійна

програма

підготовки

Вимоги

до освітніх

рівнів вищої

освіти


Засоби

діагностики

якості

вищої освіти


Вимоги

до освітньо-кваліфікаційних

рівнів

вищої освіти



Програми

навчальних

дисциплін


Навчальний

план

Рис.1. Структура системи стандартів вищої освіти.

^ Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів поєднують узагальнений варіативний зміст освіти й навчання та нормативний зміст навчання: варіативні частини ОКХ, ОПП та ЗД, навчальні плани, програми навчальних дисциплін тощо.

Таким чином, система нормативно-методичних документів, що регламентує діяльність СВО України, за структурою й складом має суттєві розбіжності з тією, яка застосовувалася до 1994 року (див. п. 5). При збереженні певного рівня державного регулювання діяльністю у галузі вищої освіти вона дозволяє забезпечувати автономію та академічну незалежність ВНЗ, більшу відповідність освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівців вимогам суспільного поділу праці в Україні, мобільність системи підготовки фахівців для задоволення вимог ринку праці і, головне, - вільний розвиток особистості тих, хто навчається, відповідно до їх схильностей та пристрастей.

Зауважимо, що навіть дуже гарний, з погляду розроблювачів, стандарт вищої освіти не дасть очікуваного позитивного ефекту на функціонування СВО, якщо він не буде задовольняти потребу управлінського персоналу, методистів, викладачів і науковців вищої школи мати розумний та надійний засіб організації, керування і контролю освітньою діяльністю. Тому, принципам цілеспрямованості, прогностичності, технологічності та діагностичності має відповідати не тільки технологія розробки системи стандартів вищої освіти, але і технології їх застосування (див. рис. 2).

Тільки у разі врахування цих положень можна сподіватися на успіх модернізації системи вищої освіти у державі не зважаючи на, сподіваюсь, тимчасові ресурсні обмеження.

^ 1. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ТА ВІДПОВІДНІ ВИЗНАЧЕННЯ

У комплексі нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти використовуються такі терміни та відповідні визначення:

А

Акредитація - процедура надання вищому навчальному закладові певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Атестація (державна атестація) осіб, які закінчують вищі навчальні заклади – встановлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.

В

Вид діяльності (людини) - характеристика діяльності залежно від способів і форм її здійснення.

Вид діяльності визначається станом взаємодії фахівця з узагальненим об'єктом діяльності протягом усього циклу існування об’єкту.

Валідність – комплексна характеристика психодіагностичної методики (тесту), що включає відомості щодо сфери явищ, які досліджуються, та репрезентативності діагностичної процедури стосовно до них.

Вимога – норма, правило, яке хто-, що-небудь повинні бути підпорядковані.

Виробнича функція (трудова, службова) - сукупність обов’язків, що виконує фахівець відповідно до займаної посади і які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.


Освітньо-кваліфікаційна

характеристика

(зміст вищої освіти)

Освітньо-професійна програма підготовки

(зміст навчання)

Спрямованість та послідовність розробки галузевих стандартів вищої освіти та стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів




Галузь економічної діяльності.

Кваліфікація.

Спеціальність.

Первинні посади.




Виробничі функції.

Узагальнені задачі діяльності:

- професійні;

- соціально-виробничі;

- побутові.


Програми навчальних дисциплін



Система умінь

(соціально значущі якості особистості).

Засоби діагностики якості вищої освіти

(засіб об’єктивного контролю

ступеню досягнення цілей

вищо освіти)


Структурно-логічна схема підготовки







Модулі змісту (система знань).

Навчальні елементи

(соціально-професійний

тезаурус).

Навчальний план


Навчальна інформація






Зміст кваліфікаційної роботи.


Банк тестових завдань.


^ Технологія навчання

(методи, форми, засоби)


Технологія виконання та захисту

кваліфікаційної роботи.

Технологія тестового державного іспиту




Рис. 2. Спрямованість та послідовність розробки нормативного та методичного забезпечення підготовки фахівців




Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів

(варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм,

засобів діагностики якості вищої освіти, навчальні плани, програми навчальних дисциплін)



Розрізняють такі виробничі функції:

проектувальна (проектно-конструкторська) - здійснення цілеспрямованої послідовності дій щодо синтезу систем або окремих їх складових, розробка документації, яка необхідна для втілення та використання об'єктів та процесів (конструювання є окремим процесом проектування, який полягає в обґрунтуванні рішень щодо принципу дії та конструкції об'єктів, розробки документації на їх виготовлення);

організаційна - упорядкування структури й взаємодії складових елементів системи з метою зниження невизначеності, а також підвищення ефективності використання ресурсів і часу (окремим процесом організації діяльності можна вважати планування - часове впорядкування виконання робіт, тобто обґрунтування їх, послідовності, тривалості та строків виконання);

управлінська – функція, що спрямована на досягнення поставленої мети, забезпечення сталого функціонування й розвитку систем завдяки інформаційному обмінові (до фахівця інформаційні потоки надходять через зворотні зв'язки, до об'єкта управління - у вигляді директивних рішень);

виконавська (технологічна, операторська) - функція спрямована на втілення поставленої мети за відомими алгоритмами, тобто фахівець виступає як структурний елемент (ланка) певної технології;

технічна - виконання робіт нижчих кваліфікаційних рівнів.

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації;

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Г

Галузь(в економіці) - сукупність усіх виробни