Реферат: Національна академія внутрішніх справ україни

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ


На правах рукопису


Процюк Олег Володимирович

УДК 343.359.3


КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

ЗА КОНТРАБАНДУ


12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата

юридичних наук


Науковий керівник:

Шакун Василь Іванович

доктор юридичних наук,

професор, член кор. АПрН України


Київ – 2006


ЗМІСТ


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ………………..……………….……………3

ВСТУП ……………………………………………….……………………………...4

РОЗДІЛ 1. Кримінальна відповідальність за контрабанду: історико-правовий аналіз…………………………………………………………………..15

1.1. Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди........................................................................................................…...15

1.2. Теоретичні та прикладні проблеми кримінальної відповідальності за контрабанду………………………………………………………………………...56

Висновки розділу 1………………………………………………………………..67




РОЗДІЛ 2. Контрабанда як склад злочину…………………………………….73

2.1. Юридичний аналіз складу злочину “Контрабанда”....................................... 73

2.2. Співвідношення контрабанди і інших суміжних злочинів……….……......177

2.3. Основні напрямки вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальності за контрабанду………..……………………………………….190

Висновки розділу 2………………………………………………………………203

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….214




СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...219




ДОДАТКИ…………………………………………………………………………242



^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


ВНК – Всеросійська надзвичайна комісія

ВЦВК – Всеросійський центральний виконавчий комітет

грн. – гривня

дол. США – долар Сполучених Штатів Америки

ЄС – Європейський союз

ЗЕД – зовнішньоекономічна діяльність

ін. – інші

кг. – кілограм

КК – Кримінальний кодекс

км. – кілометр

КПК – Кримінально-процесуальний кодекс

МК – Митний кодекс

млн.– мільйон

млрд. – мільярд

Наркомзовнішторг – Народний комісаріат зовнішньої торгівлі

НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ

п. – пункт

р. – рік

РНК – Рада Народних Комісарів

РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка

РФ – Російська Федерація

СНД – Співдружність незалежних держав

СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік

ст. – стаття

т.і – таке інше

УК – Уголовний кодекс

УСРР – Українська Соціалістична Радянська Республіка

ЦКУ – Центральний комітет України

Цупреком – Центральне управління економіки

ч. – частина

ВСТУП


Актуальність теми. Недостатня захищеність легітимних економічних відносин стала визначальною причиною кримінальних процесів у сфері господарської діяльності, серед яких контрабанда набула значного поширення.

За оцінкою Кабінету Міністрів України [144; c. 34-42], контрабанда завдає суттєвої шкоди економічним відносинам у сфері господарської діяльності нашої держави. Збитків зазнають інтереси вітчизняного товаровиробника і порушується нормальний порядок товаровідносин на внутрішньому ринку України та у сфері зовнішньої торгівлі, що, у свою чергу, негативно позначається на розвитку економічних відносин між державами, гальмує входження України до загальносвітового економічного простору. Нелегальне ввезення іноземних товарів зменшує попит на вітчизняну продукцію. Порушується монополія держави на експорт та імпорт певних груп товарів, особливо на ті з них, що виключені із загального товарообігу. Крім того, результати такої злочинної діяльності негативно впливають на суспільні відносини у сфері захисту життя та здоров’я громадян (контрабанда зброї та боєприпасів, ядерних матеріалів та речовин), прав громадян у галузі користування культурними цінностями, культурним надбанням нашої держави, іншим інтересам особи. Незважаючи на зазначені загрози, контрабанда досі не дістала належної правової оцінки.

Так, за даними Державної митної служби України, протягом 2002­ – 2004 рр. було порушено 1181 кримінальну справу за ознаками контрабанди, а розглянуто судами лише – 698, або половина від зареєстрованих випадків контрабанди. Ймовірно, це стало можливим унаслідок недоліків у діяльності правоохоронних органів, прогалин у чинному законодавстві, низького рівня правозастосовчої діяльності у справах про контрабанду, існуючих на цей час термінологічних розбіжностей в кримінальному та інших галузях права.

Наявна конструкція ст. 201 Кримінального кодексу України (далі – КК України), на думку автора, є недосконалою. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки контрабанди мають бути вивчені більш глибоко, що певною мірою сприятиме призначенню кримінального покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки цього злочину та переміщуваних предметів контрабанди.

Частину зазначених проблем намагався розв’язати Пленум Верховного Суду України постановою № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил”, але, на думку автора, низка проблем все ж залишилася поза межами уваги вищої судової інстанції.

Дослідженню комплексу проблем, які пов’язані із удосконаленням кримінально-правових заходів охорони інтересів держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) від злочинних посягань, а також аналізу різноманітних аспектів кримінальної відповідальності за контрабанду присвячені роботи таких вітчизняних і зарубіжних авторів: П.П.Андрушка, О.Ф.Бантишева, Л.В.Багрій-Шахматова, О.І.Бойка, Б.В.Волженкіна, В.М.Володька, В.О.Владимирова, В.О.Глушкова, О.О.Дудорова, М.П.Карпушина, М.Й.Коржанського, М.А.Кочубея, О.О.Кравченко, В.І.Курляндського, П.С.Матишевського, П.П.Михайленка, М.І.Мельника, Ю.Б.Мельникова, А.А.Музики, В.О.Навроцького, С.І.Нікуліна, В.М.Поповича, Л.Ю.Родіної, М.С.Таганцева, Г.Б.Устинова, М.І.Хавронюка, П.С.Яні та ін.

Контрабанда як склад злочину розглядалась у дослідженнях С.А.Гадойбоєва, Д.Д.Давітадзе, М.П.Вороніна, Н.В.Качева, В.М.Колдаєва, М.Б.Крупкіна, В.В.Лук’янова, О.М.Омельчука, Ю.І.Сучкова, Б.І.Тишкевича та ін.

Не заперечуючи вагомого внеску вищевказаних вчених, автор констатує, що чимало питань кримінально-правового характеру вирішуються у доктрині суперечливості, що, в свою чергу, гальмує як зовнішні, так і внутрішні економічні процеси, створює вагомі перешкоди входження нашої держави до загальносвітових економічних організацій.

Однак і зарубіжне законодавство має різні погляди на питання відповідальності за контрабанду.

Наприклад, кримінальне законодавство Іспанії не передбачає окремої норми, яка регламентує відповідальність за контрабанду, а норми за незаконне переміщення згідно з предметом злочину поміщено у відповідні глави КК цієї країни [206]. Натомість у КК Болгарії, всі можливі злочинні дії з незаконного переміщення товарів, зброї, наркотичних речовин, їх аналогів та прекурсорів, сильнодіючих речовин та ін., а також усі кваліфікуючі ознаки контрабанди закріплено в одній статті, окрім ст. 242а “Псевдотранзит” [93, с. 180-182]. До речі дана норма в КК Болгарії є чи не єдиним прикладом прямо передбаченої кримінальної відповідальність за так званий “перерваний” транзит.

Усе-таки удосконалення національного законодавства має відбуватися не тільки шляхом прямого запозичення законодавства європейських та інших країн, але й з врахуванням власного досвіду.

Інтеграційні та демократичні процеси, що останнім часом відбуваються в нашій державі, об’єктивно не могли бути враховані в роботах вищевказаних науковців. Крім того, попередні дослідження порушували проблеми кваліфікації економічних злочинів у цілому, або, навпаки, автори ретельно розглядали окремі питання кваліфікації, як правило, не розглядаючи комплексно весь склад злочину та інші спірні позиції, які потребують більш детального дослідження.

Потрібно зазначити, що автор при розробці даної теми зосередив свою увагу на юридичному аналізі складу злочину та пошуках шляхів вдосконалення кримінального законодавства. Щодо ст. 201 КК України, вивченню якої присвячується дана робота, слід вказати на те, що ця стаття є бланкетною. Для розкриття її змісту та правильної кваліфікації дій осіб, що незаконно переміщують товари та інші предмети через митний кордон України, необхідно звернутися до низки інших нормативних актів, зокрема Митного кодексу України (далі − МК України). Зазначений кодекс містить низку нових і таких, які потребують поглибленого тлумачення понять, що, у свою чергу, впливає на застосування їх у кримінальному законодавстві та призводить до правових колізій.

Усе вищевикладене і важливість розв’язання проблеми соціально-економічних перетворень на загальнодержавному рівні, зміцнення внутрішнього ринку та ЗЕД, захист держави від злочинних посягань, а також нагальна потреба вдосконалити кримінальне законодавство й зумовили вибір теми роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження базується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001−2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000. Дисертація виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень МВС України, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність ОВС України, на період 2001−2009 рр.(наказ МВС України від 23 травня 2001р. №755-01).

Дослідження узгоджується з постановами Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2002 р. № 1240 “Про затвердження Програми протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002−2005 рр.”, та “Про доповнення Програми протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002−2005 рр.”, від 10 грудня 2003 р. № 1888.

Також робота відповідає постанові Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2005 р. № 260, яка затверджує державну програму “Контрабанді – СТОП” на 2005−2006 рр. Проведення даного дослідження передбачено Планом НД та ДКР Національної академії внутрішніх справ України на 2001−2005 рр.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вдосконалення кримінально законодавства у сфері боротьби з контрабандою.

Відповідно до мети дослідження сформульовано такий комплекс завдань:

а) розкрити сутність і зміст контрабанди як суспільно небезпечного діянням з урахуванням новітніх тенденцій у кримінальному законодавстві України;

б) охарактеризувати сутність і зміст контрабанди як історичного та соціального явища;

в) оцінити правоохоронну ефективність норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду;

г) оцінити співвідношення та потребу уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду, із загальноєвропейським законодавством;

д) здійснити чітке відмежування контрабанди від суміжних злочинів;

е) розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України з питань боротьби з контрабандою.

^ Об’єктом дослідження є контрабанда як суспільно небезпечне явище, його історична та соціальна природа і сутність.

Предмет дослідження – теоретичні положення кримінального права України, статті як КК України, так і КК зарубіжних країн, що встановлюють відповідальність за контрабанду, правозастосовча практика з питань кримінальної відповідальності за контрабанду.

^ Методи дослідження. Методологічним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об’єктів і закономірностей їх відображення, за допомогою якого проаналізовано сучасний стан ефективності дії кримінально-правової норми, що передбачає відповідальність за контрабанду (ст. 201 КК України); обґрунтовано точність результатів, здобутих під час застосування інших методів пізнання; доведено наявність і вивчено причинно-наслідкові зв’язки досліджуваного предмета.

Для вирішення завдань дослідження використовувалися також загальнонаукові методи, такі як: історико-правовий, що дозволив дослідити природу та сутність контрабанди, особливості історичного розвитку законодавства щодо боротьби з контрабандою, виявити їх історичні й соціальні закономірності та існуючі нині суперечності; структурно-функціональний, що дозволив відокремити контрабанду від інших злочинних посягань, визначити функції елементів кримінально-правової норми у правозахисній системі України; системно-функціональний, що дозволив комплексно дослідити потребу уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду з урахуванням існуючих умов і потреб практики.

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, КК України, МК України, нормативно-правові акти, що регламентують діяльність у сфері зовнішньоекономічних відносин, а також кримінальне законодавство Болгарії, Грузії, Іспанії, Німеччини, Російської Федерації, США, Японії.

Теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з кримінального права, криміналістики, кримінології, юридичної психології, соціології, управління, опрацьовуючи які було застосовано комплексний міжгалузевий підхід та метод порівняльного аналізу наукової і методичної літератури. Вищевказані джерела стали основою для формування авторського підходу до розгляду проблем, пов’язаних із кваліфікацією контрабанди.

Емпіричною базою дослідження стали статистична звітність судів з питання судового розгляду даного виду злочину за період 1995−2005 рр. та узагальнення судової практики у справах про контрабанду та порушення митних правил, проведені Верховним Судом України та апеляційним судом м. Києва (розгляд справ 1995−2005 рр.). Особисто дисертантом опрацьовано 87 кримінальних справ.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є одним з перших монографічних досліджень в Україні, в якій проведено комплексний аналіз контрабанди з позиції історичного аспекту розвитку даного явища, формалізовано та визначено терміни “переміщення” й “товар”, що має першочергове значення для кваліфікації даного діяння, досліджено специфічні зв’язки контрабанди та існування організованих форм злочинності, визначено ефективність норм кримінального та митного законодавства з питань боротьби з контрабандою.

У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, що розширюють наукове уявлення про кримінально-правову кваліфікацію контрабанди.

До найсуттєвіших з них, що, на думку автора, складають новизну, належать:

І. Подальша розробка характеристики контрабанди як складу злочину з огляду на сучасну слідчу й судову практику.

ІІ. Пропозиції змін до чинного Кримінального кодексу України такого змісту:

а) пропонується доповнити розділ ІХ Особливої частини КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини проти громадської безпеки, статтею 2621“Контрабанда предметів, обіг яких обмежено чи вилучено з вільного цивільно-правового обігу”:

1. Переміщення через державний кордон України отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї), а також усіх видів зброї масового знищення, її компонентів або матеріалів, документів, обладнання, які можуть бути використані при її створенні, якщо таке переміщення вчинено поза (або) з приховуванням від прикордонного чи митного контролю, чи з використанням завідомо неправдивих документів, або шляхом недекларування чи недостовірного декларування, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, а так само службовою особою з використанням свого службового становища –

карається позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.


б) пропонується у розділі VІІ Особливої частини КК України, в якому передбачено відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, статтю 201 КК України “Контрабанда” викласти у такій редакції:


1. Контрабанда, тобто переміщення через митний кордон України товарів або валюти поза митним контролем, або з приховуванням від митного контролю чи з використанням завідомо неправдивих документів, або шляхом недекларування чи недостовірного декларування, вчинене у великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією предметів контрабанди.

2. Таке ж незалежно від розміру, незаконне переміщення культурних цінностей, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років з конфіскацією предметів контрабанди.

3. Таке ж незаконне переміщення через митний кордон України стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлені відповідні правила переміщення через митний кордон України,–

карається позбавленням волі на строк від п’яти до семи років з конфіскацією предметів контрабанди.

4. Ті самі дії, передбачені частинами першою–третьою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, а так само службовою особою з використанням свого службового становища,–

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

Примітка 1. Діяння, передбачені частиною першою та третьою цієї статті, вважаються вчиненими у великих розмірах, якщо вартість переміщуваних товарів становить тисячу і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ІІІ. Надано новітнє тлумачення терміну “товар”, вживаного в ст. 201 КК України, яке охоплює кримінально-правову, економічну та митну характеристику предмету вказаного складу злочину.

ІV. Додатково аргументовано, що вина у контрабанді може бути виражена тільки у формі прямого умислу, а мотив і мета, як правило, корисливі й на кваліфікацію контрабанди не впливають.

V. Конкретизовано та уточнено положення щодо таких предметів контрабанди як газ, нафта та нафтопродукти, електроенергія.

VІ. Проведено порівняльно-правовий аналіз вітчизняного законодавства з європейським та світовим законодавством з приводу оцінки співвідношення та потреби уніфікації норми, що встановлює кримінальну відповідальність за контрабанду.

VІІ. Проведено чітке відмежування контрабанди від суміжних злочинів шляхом порівняння об’єктів злочинів, переміщуваних предметів та характеру вчинюваних злочинцем дій.

^ Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення, висновки і пропозиції спрямовано на забезпечення якісно нового рівня розкриття, розслідування та попередження контрабанди. Більшість положень і рекомендацій дисертації мають прикладний характер і скеровані на їх використання при кваліфікації даного виду злочину.

Основні положення дослідження було впроваджено в навчальний процес та практичну правоохоронну діяльність, а саме: при роботі над постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”(див. Додатки А, Б); при підготовці “Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності”(див. Додаток В).

Висновки, викладені в дисертації, застосовані: а) для вдосконалення законодавства та практики боротьби з контрабандою; б) у проведенні наукових досліджень, присвячених природі й змісту кримінально-правової протидії контрабанді, можливостям і засобам удосконалення даної діяльності; в) у навчальному процесі в юридичних навчальних закладах; г) у правозастосовчій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Всі публікації підготовленні автором особисто.

^ Апробація результатів дисертації. Результати роботи обговорювались на таких наукових і науково-практичних конференціях: “Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції” (НАВСУ, 27−28 березня 2003 р.); “Актуальні проблеми права − 2003” (НАВСУ, 09 квітня 2003 р.); “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” (НАВСУ, 16 квітня 2004 р.); “Україна − 2005: поступальна хода до верховенства права” (НАВСУ, 15 квітня 2005 р.). Результати роботи використано при підготовці “Словника спеціальних термінів правоохоронної діяльності”. Особисто автором було надано п’ятнадцять термінів з дефініціями.

Результати роботи було використано при підготовці постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 03 червня 2005 р. “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил”. Під час роботи особисто автором було надано одинадцять пропозицій щодо внесення змін та доповнень до згаданої постанови.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у п’яти статтях, виконаних автором одноособово та надрукованих у виданнях, рекомендованих ВАК України як фахові.

^ Структура дисертації. Робота складається із перліку умовних скорочень, вступу, двох розділів і п’яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 255 сторінок, із яких основний текст – 218 сторінок. Список використаних джерел становить 23 сторінки (241 найменування). Додатки вміщено на 14 сторінках (10 додатків), з них – дві таблиці, три структурних графіки та п’ять текстових документів.


РОЗДІЛ 1

^ КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ:

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ



Історичні витоки і соціальні передумови виникнення контрабанди



Контрабанда як явище з’явилась ще в найдавніші часи. ЇЇ розвиток нерозривно пов’язаний із становленням державності: встановленням кордонів держави, розвитком економіки, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, розвитком митної справи. В першу чергу, розвиток контрабанди, на нашу думку, зумовлений встановленням контролю держави за зовнішньоекономічними зв’язками та введенням митних зборів. Природно, що у всі часи знаходилися люди, які намагалися не сплачувати мито, а також вивозити з держави заборонені до вивозу товари та інші предмети. Контроль за переміщенням товарів у вигляді митниць, в свою чергу, спонукав до винайдення нових способів переміщення товарів та предметів – з приховуванням від митного контролю або поза митним контролем.

Упродовж віків митниця була і залишається одним із чинників державності й незалежності країни, яскравим свідчен­ням владного і фінансового суверенітету. Основною функцією в її діяльності було стягнення мита та виявлення контрабанди. Вже в найдавніші часи існували міждержавні стосунки, контроль за якими поміж іншим був одним із джерел поповнення державної скарбниці. Як відомо, одним із перших митників був Матвій, який збирав податки для імпер­ського Риму [130, с. 11].

Взагалі такий розвиток державної діяльності, який ми зараз називаємо митною справою, з’явився майже одночасно із виникненням держави та нерозривно пов’язаний із розглядуваним злочином – контрабандою. Тому вважаємо не тільки доречним, а й обов’язковим розглянути еволюцію такого явища як контрабанда у нерозривній цілісності із розвитком митної справи.

Починаючи з стародавнього Вавілону, тобто з початку ІІ тисячоліття до нашої ери, в усіх державах впроваджувався огляд та збір мита з товарів, що ввозилися. На території сучасної України поняття мита як платні за провіз товарів територією держави з’явилося за часів Київської Русі. До речі, саме тоді і виникло в слов’янській мові слово “мито” і “митник” [80, с.251]. Проте достеменно точних свідчень про час виникнення митної справи на території нашої держави немає. Так Є. Осокін вважав, що система митних давньоруських правил була завезена грецькими священиками князю Володимиру для розповсюдження християнства, тобто у 988-989 р.р.[131, с.5]. К. Лодижинський визначав у своїй книжці “История русского таможенного тарифа”, що слово “мито” вживалося ще до прийняття християнства в договорі Олега з Візантією, тобто у 911 р. [107, с. 1].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

В прийнятому 22 квітня 1667 р. Новоторговому Уставі контрабандою визнавались не тільки порушення, пов’язані з провозом надлишкових товарів, але і з провозом заборонених до експорту чи імпорту товарів. Наприклад, заборонялось вивозити приватним особам з країни для торговлі хліб, пеньку, поташ, смольчук, ревінь, шовк-сирець, цінні сорти хутра і т.і. Особливо виділялась контрабанда валюти. “А будет хто утайкою сам повезет, или с кем пошлет к Москве золотые и ефимки,а про то сыщетца или хто известит, и у него золотые и ефимки вымут, и те золотые и ефимки взять на великого государя” (ст. 74 згаданогоУставу).

Вперше було диференційовано відповідальність за контрабанду в залежності від рецидиву (повторності). ”А которые люди объявятся с утаенными товары и с убавочною ценою в другой ряд или в третий, и тем людям сверх взятых товаров чинить наказанье, бить кнутом нещадно, а сыскивать про утаенные товары и про цену всякими сыски накрепко; а будет кто доведется до пытки, того и пытать по прежнему”.

Також в Уставі йшла мова про причетність до злочину. Покаранню підлягали особи, які впускали до себе додому з товаром, завідомо для них відомий як “неявленный или утаенный”, тобто контрабандний. До відповідальності притягувалися також особи, які купляли вище вказані товари. Санкції за ці порушення були майновими: конфіскація предмету контрабанди та, якщо такі були в наявності, грошей за реалізований товар.

Вищезгадані положення також відображені в Іменному Указі від 16 травня 1729 р. “О неявленных в Таможнях и утаенных от пошлин товаров”. Даний Указ передував Митному Уставу 1755 року, в ньому було вказано, що “сей Указ внесен быть имеет в Таможенный Устав”.

Цей Устав привертає до себе увагу тим, що в ньому законодавець виділив способи провезення контрабанди як перевезення товарів:

1) поза митницею;

2) через митницю, але з допомогою служителів митниці (“послабление учинено”).

Регламент 1724 р. і примітки до Митного тарифу цього ж року внесли суттєві зміни в митні процедури. Якщо раніше всякі дії або бездіяльність купця, направлені на збиток держави (заниження ціни товару, показання непра­вильної ваги й т.п.) карались конфіскацією товару, то тепер впроваджувалась ціла система покарань. За відверту контра­банду, а також приховання товару від митного контролю кара­ли конфіскацією, за часткове приховування, конфіскацією тільки неоголошених надлишків, у випадку заниження вартості мито нараховувалось за максимальною ставкою.

Митний Указ 1724 р. назвали “Покровительственным”. Указ був спрямований на розвиток торгівлі, на утво­рення сприятливих умов для проникнення товарів на зовнішній ринок.

Одночасно виявилась і нездатність митної служби протидіяти контрабандному ввезенню “подкрадных” товарів. Навіть сам механізм сплати митних платежів на той час вкрай недосконалий, не сприяв тому, щоб митні чиновники вболівали за державний інтерес [7, с. 21-22].

Введені у 1731 р. Морським Митним Уставом знижки на митні тарифи сприяли деякому зниженню обсягів контрабанди, але шкода, що все ж завдавалася нею примусила уряд прийняти більш рішучі міри.

В прикордонній смузі у 1754 р. в період царювання імператриці Єлізавети, на західному кордоні, окрім сторожової служби та таможні, вводиться інститут митних об’їздчиків, в обов’язки яких входив об’їзд кордону та “поимка проносителей контрабанды”. Об’їздчики та інші митні чиновники отримували четверту частину від виявленої контрабанди. “Доносчикам”, по “чъему указу” була виявлена контрабанда, виділялась половина від кількості виявленого [182, с. 77].

Впродовж певного періоду митні тарифи змінювалися в меншу чи в більшу сторону, що диктувалося економічним станом в державі та було засобом протидії контрабанді [107, с. 48].

Імператриця Єкатерина ІІ в 1782 р. доручила охорону кордонів військовим козачим частинам, а в другу лінію поставила особливу сторожу із військовонайманих. Вони вели боротьбу із контрабандою. З 1822 р. митна охорона комплектувалася із польових частин діючої армії; козачі частини створювали другу лінію охорони.

В 1827 році для митної охорони кордону впроваджується спеціальна прикордонна сторожа, яка підпорядковувалась Міністерству фінансів. Також була так звана корчемна сторожа, яка влаштовувала засідки на дорогах для затримання контрабандистів [17, с. 7]. У 1788 р. Імператриця Катерина ІІ створила прикордонну митну варту на західному кордоні шляхом заснування “Особливої митної прикордонної мережі та варти для запобігання таємного перевезення товарів”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Але чи завжди достатньо лише майнових санкцій, якщо контрабанда дійсно наносить значну шкоду державні казні? Розмірковуючи над даним питанням Маркіз Цезарь Беккарія приходить до висновку, що лише майнових санкцій недостатньо для протидії контрабанді.

“Контрабанда наносит слишком большой вред казне, а казна с трудом изыскивает источники для покрытия расходов, и все свои убытки возмещает с народа, который несет, следовательно, тяжесть увеличения налогов. Поэтому при несостоятельности вознаградить за вред, виновные в контрабанде могут быть подвергаемы тюремному заключению и даже временной неволе. Однако, за провоз контрабандного табаку виновных нельзя помещать в одну тюрьму с убийцами и разбойниками, а по свойству преступления лучше подвергать принудительным работам в пользу той казенной регалии, какая нарушена.” [110, с. 115].

Звертаючись до “Уголовного Уложення” від 22 березня 1903 р. під редакцією видатного вченого Н.С. Таганцева необхідно зазначити, що в законодавстві того часу контрабанда розглядалась не тільки як порушення митних правил чи економічних інтересів. В главі 12 згаданого документу, яка називалася “О нарушеній, постановленій організующіх общественное спокойствіе” в ст. 249 зазначена міра покарання за “участіе в шайке составівшейся:… 4) для водворенія контрабанди”. Дана стаття передбачала покарання – виправним домом на строк не більше трьох років.

Необхідно також зазначити, що автор дає чітке поняття шайки, його розмежування з іншими злочинними “сообществами”, чого до нього в документах такого рівня не робив ні один правознавець.

Отже: 1. ”Шайка отличается от родового понятия сообщества тем, что составляется для учинения нескольких преступлений или проступков, которые могут быть или определены в отдельности, или намечены в их общих родовых чертах”.

2. ”Образуется на неопределенное время и имеет в себе такие типы участников: подстрекатели, совершители, пособники”.

3. Наказание за участие в шайке будет более строгим, если совершенное деяние требует более строго наказания” [213, с. 75].

Порівняно із вітчизняним, зарубіжне законодавство щодо контрабанди мало певні особливості. На наш погляд, цікавим у порівнянні може виглядати відображення цього питання у Німецькому законодавстві.

Під поняттям контрабанди за Німецьким Митним Уставом 1869 р. визнається спроба ввезти, вивезти чи провезти транзитом певні товари (§134 глави І). Спроба не сплатити податки при ввезенні чи вивезенні товарів признається дефраудацією (§135 глави І того ж Уставу). В цих випадках контрабандні товари конфіскуються. За заборонені товари стягується пеня в розмірі подвійної їх вартості. За товари, що обкладені митом, стягується мито у повному обсязі, а також чотирьохкратна грошова пеня.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Товар поділявся на певні види в залежності від:

1. Походження;

2. Обов’язковості клеймлення;

3. Специфіки митного регулювання:

а) дозволений чи заборонений до ввезення чи вивезення;

б) оподатковуваний чи безподатковий;

в) такий, що відповідає чи не відповідає митному маркуванню;

г) заборонений чи дозволений до повернення.

В згаданому Уставі були спеціальні норми, що виділялися в залежності від предмету контрабанди: а) контрабанда холодної та вогнепальної зброї; б) чаю, спиртових виробів; в) наркотичних засобів; г) іноземних гральних карт, вітчизняної золотої, срібної та мідної монети, іноземних грошей.

“Виновный в водворении из-за границы мимо таможенных учреждений или хотя и через таковыя, но с сокрытием от таможенного контроля билетов иностранных лотерей или иностранных займов с выигрышами или премиями и промессов на оные, а равно выпущенных за границей иностранными частными обществами и учреждениями акций, облигаций и других ценных бумаг, водворение коих в установленном порядке признано Министром финансов, по соглашению с Министром иностранных дел, недозволенных, наказывается отобранием контрабандою водворенных билетов, промессов, акций, облигаций и других ценных бумаг” (ст. 1080 згаданого Уставу).

Дія, як ознака об’єктивної сторони контрабанди, окрім переміщення товару через державний кордон, включало і інші дії. Спосіб був кваліфікуючою ознакою та характеризувався, згідно ст. 1069 Митного Уставу:

а) водворением товаров мимо таможенных учреждений на вьючных животных, либо лошадях;

б) посредством сокрытия при провозе контрабандных товаров в
помещениях, особо для их сокрытия приспособленных, а также прикрытием
товара таможенными документами, относящимися к другому товару”.

Суб’єктом контрабанди за Уставом 1910 року визнавалось декілька категорій осіб.

Власник контрабандного товару, що перебуває в Імперії;

Також “производитель, проноситель оных или принявший к себе на сбережение, если хозяин товаров неизвестен, равно когда последний хотя и открыт расследованием, но не по указанию лиц, провозивших, проносивших или принявших к себе контрабандные товары.”

Власник торгового чи промислового закладу, де було знайдено контрабандні товари. Якщо заклади були власністю акціонерного товариства, в такому разі покаранню підлягала особа, що безпосередньо винна у вчиненні контрабанди. В разі несплати пені чи “взыскания в течение одного месяца со времени вступления в законную силу судебного приговора, при отсрочке же в день наступления срока, ли в случае необнаружения виновных, денежная пеня или взыскание обращаются на означенное общество или товарищество” (ст. 1061 Митного Уставу).

За Митном Уставом контрабанда поділялась на адміністративно та кримінально карану. Кримінально караною контрабанда була якщо:

а) виконавець зберігав чи приймав для збуту контрабандні товари, та за торгівлю завідомо контрабандними товарами “по привычке” чи як промисел (ст. 1068 Митного Уставу).

б) шляхом ввезення товару на в’ючній скотині чи конях повз митні установи, шляхом приховування чи провозу контрабандних товарів в приміщеннях, особливо для їх приховування пристосованих, а також прикриття товару митними документами, що відносились до іншого товару (ст. 1069 Митного Уставу).

в) при участі декількох осіб. Особою, що мала під час провозу чи пронесення товару повз митні установи зброю (ст. 1070 Митного Уставу).

г) член шайки, яка організувалася для ввезення контрабандних товарів.

(ст. 1071 Митного Уставу).

Слід зазначити, що винний за останньою статтею ніс пока