Реферат: Міністерство освіти та науки україни київський національний економічний університет

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет


ШАМОВА ІРИНА ВІКТОРІВНА


ГРОШОВО-КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК


КИЇВ-2000 р.


ЗМІСТ

ВСТУП

ЧАСТИНА 1

РОЗДІЛ 1.ГРОШОВІ СИСТЕМИ:СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ

РОЗВИТКУ.

1.1.Поняття та елементи грошових систем

1.2.Основні етапи розвитку грошових систем

1.3.Сучасні тенденції у розвитку грошових систем

Питання для самоконтролю

^ РОЗДІЛ 2. ГРОШОВІ СИСТЕМИ ОКРЕМИХ КРАЇН : РОЗВИТОК ТА СУЧАСНИЙ СТАН.

2.1. Грошова система Великобританії

2.2. Грошова система США

2.3. Грошова система Німеччини

2.4. Грошова система Франції

2.5. Грошова система Японії

Питання для самоконтролю

ЧАСТИНА 2

^ РОЗДІЛ 3.КРЕДИТНІ СИСТЕМИ : СУТЬ ТА СТРУКТУРА

3.1. Поняття кредитної та банківської систем

3.2. Види кредитних установ

Питання для самоконтролю

^ РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ СИСТЕМ

4.1. Еволюція та сучасні тенденції в розвитку кредитних систем

4.2. Концентрація та централізація капіталу в банківській сфері

4.3. Моделі взаємозв’язку банків із промисловістю

4.4. Банківська криза: поняття та причини

Питання для самоконтролю

^ РОЗДІЛ 5.КРЕДИТНІ СИСТЕМИ ОКРЕМИХ КРАЇН

5.1. Кредитна система Великобританії

5.2. Кредитна система США

5.3. Кредитна система Німеччини

5.4. Кредитна система Франції

5.5. Кредитна система Японії

Питання для самоконтролю

^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП


МЕТА І ЗАВДАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ.

При вивченні цієї навчальної дисципліни студент має засвоїти закономірності та основні етапи еволюціі, принципи побудови та особливості форм організаціі грошових та кредитних систем зарубіжних країн в умовах існування розвинутих фінансових ринків та розгалудженої системи кредитно-фінансових інститутов.

ПРЕДМЕТОМ навчальної дисципліни є еволюція та сучасний стан грошових та кредитних систем окремих країн світу.

Навчальний посібник складається з двох частин. В першій частині розглядаються питання сутності та основні етапи розвитку грошових систем, які є загальними для більшості країн світу,розкрито особливості розвитку грошових систем Великобританії, США, Німеччини, Франції та Японії . Друга частина присвячена розгляду суті та структури кредитних та банківських систем, основних сучасних тенденцій іх розвитку,розглянуто особливості еволюціі та сучасного стану кредитних систем вищезазначених країн.

Кожний розділ містить питання для самоконтролю.


ЧАСТИНА 1.


^ РОЗДІЛ 1.ГРОШОВІ СИСТЕМИ: СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ


1.1 ПОНЯТТЯ ТА ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ


Безперервний кругооборот товарів та послуг, який відбувається в економіці, опосередковується відповідним оборотом грошей. Грошовий оборот - це рух грошей,який обслуговує рух товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки. Грошовий оборот - це сукупність усіх грошових платежів та розрахунків, що відбуваються в економіці.

Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов”язані частини: сферу безготівкового та сферу готівкового обігу.Грошовий обіг в цілому знаходиться в складному взаємозв”язку із товарним обігом.Вихідним, базовим тут є товарний обіг. Саме заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші.

Грошовий обіг з”явився із появою грошей, тобто у периіод розкладу первіснообщинного ладу. При рабовласницькому та феодальному устрої росту грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженність товарних зв” язків. Більш повний розвиток грошовий обіг здобув при капіталізмі, коли було сформовано національні та світові ринки (16-17 століття), хоча окремі їх елементи з” явилися значно раніше.

Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було спричинено тим, що у період затвердження капіталізму виникла об”єктивна необхідність у приведенні різних елементів грошового обігу у систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи. Національна буржуазія для успішного ведення торговельних операцій була зацікавлена в єдиній грошовій одиниці з твердо встановленим масштабом. З розвитком капіталізму та його кредитної системи з” являються банкноти. Для обслуговування дрібного товарообігу та розміну повноцінних монет та банкнот виникла потреба в розмінних монетах. Все це потребувало впорядочення грошового обігу,регулювання його законодавчими нормами.

Буржуазна держава була саме тим органом, який на основі законодавчих норм був в змозі забезпечити цю єдність. Під впливом історичних особливостей розвитку товарно-грошових відносин у країні, а також національних традицій грошова система приймала різні види.

ГРОШОВА СИСТЕМА -це форма організаціі грошового обігу у даній країні, що склалася історично та закріплена законом. Вона не є довільним творінням державної влади, але залежить від реально існуючих економічних відносин.Для різних періодів розвитку капіталізму і для окремих країн в один і той же час характерною є наявність певних особливостей з точки зору складу елементів грошового обігу та законодавчих норм.

Грошова система містить ряд елементів. Їх визначає законодавство кожної краіни. Загальними для грошових систем всіх без винятку країн є такі:

-найменування грошової одиниці та її частин;

-масштаб цін;

-види грошових знаків, що мають законну платіжну силу;

-порядок готівкового та безготівкового обігу

-інституція, яка здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання;

-елементи національної валютної системи.

^ Грошова одиниця встановлюється законодавством країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Так, назва грошової одиниці США - долар- походить від талер- старовинної срібної монети, яку у середньовіччі карбували в Чехіі. Іспанські срібні долари поряд із англійськими фунтами стерлінгів до кінця 18 ст. обслуговували грошовий обіг США. Назва англійської валюти - фунт стерлінгів- первісно відповідала ваговому вмісту грошової одиниці, тобто 1 фунт стерлінгів містив 1 фунт срібла. Назва грошової одиниці України - гривня- походить від назви жіночої прикраси у Київській Русі.

Грошова одиниця є лічильною одиницею, тобто масштабом цін усіх товарів^ . Масштаб цін - це технічна функція грошей, засіб вираження вартості (ціни ) товарів у грошових одиницях.Масштаб цін встановлюється і змінюється у законодавчому порядку.При металевому грошовому обігу масштаб цін - це вагова кількість металу, що прийнята у даній країні за грошову одиницю. Внаслідок Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр. офіційно було відмінено золотий вміст грошових одиниць, а масштаб цін складається стихийно та служить для порівняння вартостей товарів через їх ціни. Для держави невигідний дрібний масштаб, при якому ціни товарів визначаються у великих сумах грошей з багатьма нулями, тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов язані із укрупненням масштабу цін - деномінаціі. Наприклад, деномінація в 1996 році в Україні, в 1960 році у Францїї та інш.

^ Види грошових знаків, що використовуються в національній грошовій системі країни, визначаються відповідними юридичними актами, мають статус законного платіжного засобу на її теріторії. До них відносяться: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообігу. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна краіна самостійно (якщо вона не входить до валютного угрупування).

В сучасних умовах основним компонентом грошової маси є не готівкові, а безготівкові гроші, тобто залишки на рахунках у банках , тому надзвичайно важливою є регламентація безготівкового обігу, що включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків, форми розрахунків, порядок платежів тощо.В країнах з перехідною економікою, де в структурі грошового обігу питома вага готівки є значною, необхідною виявляється регламентація готівкового обігу.

В більшості країн органом, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання є центральний емісійний банк ( в Україні - Національний банк України) та Казначейство, в США –Федеральна резервна система (ФРС).

Складовою частиною національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною.Національна валютна система - це форма організаціі економічних зв язків країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система залежить від розвитку зовнішньоекономічних відносин країни та юридично закріплена національним законодавством. До складу національної валютної системи слід віднести такі елементи:

-національна валюта - грошова одиниця держави.Вона існує в готівковій формі ( банкноти, монети) та в безготівковій ( залишки на банківських рахунках). ЇЇ емітентами є комерційні на центральні банки. В післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці – СПЗ та ЕКЮ.1

-валютний паритет, як основа валютного курсу;

-режим курсу національної валюти. Валютний курс -ціна грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях інших країн і базується на їх об єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну. За класифікацією МВФ, нині у світі практикують п ять основних типів валютних режимів:

-курс, фіксований щодо однієї валюти;

-курс, фіксований щодо кошика валют;

-курс з обмеженою гнучкістю;

-курс з керованою гнучкістю;

-незалежно плаваючий курс.Такий режим мають валюти 45 країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, на даний час найдоцільніше притримуватися режиму з керованою гнучкістю. Правда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу за допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою.

-організація валютного ринку;

-національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни;

-умови обміну національної валюти на золото ( до Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр.) та інші валюти- конверто- ваність валюти. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.

Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав. ЇЇ функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інститути.


1.2. Основні етапи розвитку грошових систем


Розвиток грошових систем країн світу відбувався внаслідок еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин. Грошові системи набували ті чи інші види залежно від форми, в якій функціонують гроші – як товар (загальний еквівалент) або як знаки вартості.

Історично першим типом грошової системи була система металевого обігу, при якій грошовий товар безпосередньо знаходиться в обігу та виконує всі функції грошей, а банкноти розмінні на грошовий метал.

Металеві грошові системи виступали у формах біметалізму та монометалізму.

В епоху первісного накопичення капіталу (XVI – XVIII ст.) грошові системи, як правило, базувалися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм – це грошова система, за якою роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами – золотом і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

Історично першим різновидом біметалізму була система паралельної валюти, за якою співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювалося на ринку стихійно, тобто при здійсненні платежів золоті та срібні монети приймалися відповідно до ринкової вартості золота та срібла. Це створювало деякі труднощі, які були пов’язані із існуванням на ринках двох загальних еквівалентів, а значить - двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію держава встановлювала у законодавчому порядку обов’язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування.Такий різновид біметалізму отримав назву “система подвійної валюти”.

Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не співпадало із реальним ринковим. Ці перекоси були пов’язані із нерівномірністю зростання продуктивності праці при видобутку золота та срібла та призводили до того, що вартість одного грошового металу переоцінювалася, а іншого – недооцінювалася. Той метал, який був за законом недооціненим, витіснювався з обігу металом, вартість якого за законом переоцінювалася. В цьому проявлялася дія закону Коперніка-Грешема: “гірші гроші витісняють з обігу кращі”.2


В різних країнах в той же самий час встановлювалося неоднакове співвідношення між золотом та сріблом. Так, наприкінці XVII ст. воно становило 1:15,5, а реальне ринкове співвідношення в цей час складало 1:14,9. Це означало, що золото за законом було переоцінено, тобто платежі золотом виявлялися більш вигідними, ніж платежі сріблом, яке часто вилучалося з обігу та вивозилося за кордон з метою купівлі золортих зливків для подальшого їх перекарбування у монети для здійснення платежів.

В той же час, коли в Європі з обігу витіснювалося золото, у США – срібло. Тобто незважаючи на те, що за законом обидва метали мали рівні права, фактично цю функцію виконував один з них.

Різновидом біметалізму можна вважати так звану “систему “кульгаючої” валюти”, за якою один з видів монет карбується у закритому порядку. Прикладом служить французська грошова система, коли у 1873 р. було відмінено вільне карбування срібла, але за 5-франковими срібними монетами залишилася необмежена сила законного платіжного засобу. Це була спроба врятувати біметалізм.

Однак біметалізм не відповідав потребам розвинутого ринкового господарства, бо використання як міри вартості двох металів протирічило суті цієї функції грошей. Загальною мірою вартості може виступати лише один метал, що й фактично відбувалося. Разом з цим, з розвитком капіталізму місце повноцінних грошей в обігу все частіше займали кредитні гроші та безготівкові розрахунки.

На початку другої половини ХІХ ст. декілька європейських країн вдалися до спроби зберегти біметалізм завдяки заключенню міжнародної угоди - так званого Латинського монетного союзу. На конференції 1865 р. була укладена угода між Францією, Бельгією, Італією та Швейцарією для підтримки стабільності грошового обігу на базі біметалізму. Це була перша спроба міждержавного регулювання грошових систем. На території країн Латинського монетного союзу зберігалося вільне карбування монет з золота та срібла при підтриманні твердого співвідношення між золотими та срібними монетами (1:15,5), однаковий металевий вміст (вага та проба) грошових одиниць, вільний обіг монет одних країн-членів на територіях інших. Такий блок мав укріпити позиції країн-членів по відношенню до інших європейських країн, перш за все до Великобританії та Німеччини. Але цей союз проіснував не довго. Знецінення срібла наприкінці ХІХ ст. внаслідок здешевшення його виробництва призвело до того, що фактичне ринкове співвідношення золотих та срібних монет складало 1:20, 1:22. Внаслідок недооцінені за законом золоті монети почали виходити з сфери обігу до скарбів. Це кінець кінцем призвело до розпаду Латинського монетного союзу. У 1878 р. вільне карбування срібла у країнах союзу було заборонено і всі ці країни перейшли до золотого монометалізму.

Монометалізм – грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьму в обігу функціонують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

По мірі розвитку капіталістичного господарства біметалізм поступається монометалізму.Срібний монометалізм існував в Росії в 1843-1852рр., в Індії – в 1852-1893рр., в Голандії – в 1847-1875рр.

Англія першою здійснила перехід до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. – на початку ХІХ ст. З останньої третини ХІХ ст. з’явилися умови для широкого запровадження золотої валюти. Завдяки своїй портативності (більш висока вартість та значно менша вага ніж в срібних монетах) золоті монети були більш принаднимим для обігу. Золотий монометалізм було введено: в Німеччині – в 1871-1873рр., в Швеції, Норвегії та Данії – в 1873р., у Франції – в 1876-1878рр., в Австрії – в 1892р., в Росії та Японії – в 1837р., в США – в 1900р.

Золотий стандарт фактично був стандартом фунту стерлінгів, бо більшість країн у ХІХ ст. проводили політику збереження стабільної вартості своїх валют шляхом переводу їх у фунти стерлінгів.

Великобританія мала перевагу країни, що в той час не брала участі у війнах, що сприяло формуванню її іміджу як зразка фінансової стабільності та обережності.

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомонетного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому:

золото виконувало всі функції грошей;

в обігу знаходилися золоті монети.

Введення в обіг золотих монет не викликало ажіотажного попиту на них. Навпаки від них часто намагалися позбутися як незручних в обігу.

відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.

Золотий вміст англійського фунту стерлінгів дорівнював 7,32 г, долара – 1,5 г., франку – 0,29г., марки – 0,35, російського рубля – 0,77г.

- вільний рух золота та іноземної валюти між особами та країнами, внаслідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах “золотих точок”.

Рівновага підтримувалася завдяки суворому контролю з боку центрального емісійного банку. В залежності від встановленого законодавством порядка забезпечення банкнот золотом визначаються декілька систем банкнотної емісії.

^ Англійська система банкнотної емісії:

єЗаконодавство фіксувало максимальний контингент емісії – фідуціарна емісія. Згідно акту 1844р. цей контингент встановлювався для Банку Англії в сумі 14 млн ф. стерлінгів.

Для решти банкнотної емісії, яка законом не лімітувалася, обов’язковим було 100% металеве покриття.

Французська система банкнотної емісії, яка була введена у 1870р.:

Законодавство встановлювало загальний максимум банкнотної емісії.

Ніяких обов’язкових норм металевого забезпечення не встановлювалося.

Німецька система банкнотної емісії по закону 1875р. зводилася до наступного:

В законодавчому порядку фіксувався максимальний контингент не забезпеченої золотом емісії.

Законодавство дозволяло випуск не забезпечених золотом банкнот зверх встановленого максімуму, але така додаткова емісія обкладалася 5% податком.

Не менш 1/3 загальної суми банкнот повинно було забезпечуватися золотим запасом.

^ Американська система банкнотної емісії, що була введена згідно Федерального резервного акту 1913р., характеризувалася тим, що:

Встановлювалася мінімальна норма металевого покриття всієї банкнотної емісії у 40%, решта підлягала забезпеченню комерційними векселями.

Не встановлювалося будь-якого максимального контингенту ані для фідуціарної емісії, ані для банкнотної емісії в цілому.

^ Російська система забезпечення банкнотної емісії за законом 1897р. походила на англійську:

Золоте забезпечення повинно було складати не менш ніж 50% загальної суми емісії кредитних банків Державного банку при умові їх випуску на суму не більше 600 млн крб.

Емісія зверх встановленої суми потребувала 100% золотого забезпечення.

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки більшому обігу, карбування золотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообороту, зменшувалася потреба в грошах, вони виходили з обігу, перетворюючись на скарб. При поширенні товарообороту гроші надходили з скарбу до сфери обігу. Саме таким чином відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

Стабільність національних грошей, стабільність валютних курсів сприяли розвитку капіталізму вільного ринку, створювали умови для розвитку кредитних відносин, міжнародної торгівлі, руху капіталів та інш.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявність золотих запасів у центральних емісійних банків, які слугували резервним фондом внутрішнього обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, виступали резервом світових грошей. Витрати держави на забезпечення обігу золотою монетою були значними. Для їх зменшення широко емітувалися банкноти, використовувалися безготівкові розрахунки. Протягом історичного розвитку співвідношення між золотими монетами в обігу та їх замісниками поступово змінювалося. Наприклад, в США, Великобританії і Франції воно дорівнювало у 1815р. 3:1, у 1860 – 1:1, у 1885 – 1:3. До 1913р. золоті монети складали 1/10 грошової маси. Але грошова система залишалася стабільною, бо зберігалися основні принципи золотомонетного стандарту.

При паперовій системі грошового обігу емісія грошових знаків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту. В такому випадку емісія грошей не пов’язана із потребами товарного обігу, а визначається виключно необхідністю покриття дефіциту державного бюджету, що призводить до переповнення ними каналів грошового обігу та до їх знецінення. До таких систем, як свідчить історія, країни, як правило, вдавалися за часів якихось екстраординарних подій, таких як войни, кризові явища.

Перша світова війна призвела до глибоких потрясінь у грошово-кредитних системах. Витрати, що були пов” язані із цією війною, складали 208 млрд. довоєних золотих доларів, це перевищувало витрати на всі війни, починаючи з 18 ст. Для фінансування витрат використовивалися поряд із податками й позиками інфляційні методи.

В роки першої світової війни рост бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками та емісією грошей призвели до такого зростання грошової маси в обігу, що значно перевищувало золоті запаси емісійних банків, що ставило під загрозу вільний обмін грошових знаків на золоті монети. В цей час золотомонетний стандарт припинив своє існування у країнах, що приймали участь у війні та й у більшості інших країн (окрім США та 7 латиноамериканських країн). Було припинено розмін банкнот та золото, заборонено його вивіз за кордон, громадянам заборонялося володіти золотом у монетарній формі, золото пішло у скарби, тобто відбувся перехід до паперових грошових систем.Центральні банки активно скуповували державні цінні папери та надавали позики під їх забезпечення. До кінця війни державні зобов”язання в активах центральних банків складали у Великобританії 54%, Італії –63%,Франції – 81%, Німеччині –91%..

В ході війни та особливо після її закінчення фінансовий центр перемістився з Західної Європи у США, які перетворилися з країни-боржника на країну-кредитора.По закінченні війни лише в США зберігався золотомонетний стандарт. В більшості країн панував інфляційний обіг паперових грошей, який довгий час зберігався і після закінчення війни.

Відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів. В 1924 р. 46% світових золотих запасів було зконцентровано у США (В 1914 –23%).

За нових історичних і політичних умов повернення до класичної золотомонетної форми було вже неможливо. Однією з причин неможливості такого повернення була нерівномірність світових запасів золота. В той час, коли питома вага США у світовому централізованому запасі за 1913-1924рр. зросла з 31,7 до 46%, питома вага європейських країн впала з 49,3 до 34%. Це значно ускладнювало поновлення золотомонетного стандарту.

Іншою причиною було намагання держав до централізації золота як важливого військово-фінансового ресурсу на випадок нових війн. Тому навіть ті європейські держави, які мали порівняно крупні золоті запаси (Англія і Франція) приймали міри до того, щоб централізувати ті запаси, вилучити їх з обігу та зберігати у центральних банках.

Після закінчення першої світової війни інфляція в ряді країн посилилась. Цьому сприяли розруха, товарний дефіцит, надмірна емісія грошей.Особливо це стосувалося країн, які програли війну.

На основі зростання промисливості та торгівлі в 1924-1928 рр. відбулася відносна стабілизація економіки. Процес стабілізації валют простягнувся на декілька років, внасліжок чого з “явилися передумови для “валютної війни”. Перша повоєнна грошова реформа була проведена у Швеції в 1922 р., остання – в Японії в 1930 р.

В більшості країн були проведені девальвації, причому в Німеччині, Австрії, Венгрії.Польщі близькі до нуліфікації. У Франції в 1928 році золотий вміст франку було знижено у 5 разів. Тільки у Великобританії в 1925 році було здійснено ревальвацію, внаслідок якої було поновлено довоєнний золотий вміст фунту стерлінгів.

В ході грошових реформ (1924-1929рр.) повернення до золотого стандарту відбулося у двох нових формах – золотозливкового та золотодевізного стандартів.

^ Золотозливковий стандарт – така грошова система, при якій на відміну від золотомонетного стандарту, в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті зливки із певними обмеженнями. У Великобританії ціна стандартного зливка в 12,4 кг дорівнювала 1700 ф.ст., у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг – 215 тис. фр.

Більшість країн (Німеччина, Австрія та інш.), які не мали достатніх золотих запасів перейшли до золотодевізного стандарту, при якому також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (девізи), яка обмінюється на золото. Таким чином зберігався непрямий зв’язок грошових одиниць 30 країн світу із золотом.

Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошовими системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало, саме тому їх називають “урізаними” формами золотого стандарту.

Кінцевий крах золотого стандарту як грошової системи було прискорено економічною кризою 1929-1933рр., яка охопила всі сфери суспільного відтворення – виробництво, торгівлю,грошово-кредитну та валютну системи. Світова грошово-кредитна криза продовжувалася 3,5 роки – з осені 1929 до весни 1933 р. та мала виключну глибину та гостроту. Наприклад, в США депозити банків зменшилися на 1\3, їх обліково-судні операції – в 2 рази. З початку 1929 до липня 1933 р. збанкрутувало більше 10 тисяч банків (40 % загальної чисельності банків в країні).

Особливістю світової грошово-кредитної кризи 1929-1933 рр. було зберігання низької норми процента за кредит. В 1930-1933 рр. облікова ставка Банку Англії була в середньому на рівні 3,1% проти 5,5% в 1929 р., Федерального резервного банку Нью-Йорку – 2,6% проти 5,2%.

Збіг економічної та грошово-кредитної кризи із валютною призвів до відміни золотого монометалізму та масового знецінення валют (на 50-84%) Внаслідок неї золотий стандарт було відмінено в усіх країнах (наприклад, в Великобританії, Німеччині та Японії – в 1931р., в США – в 1933р.).

Безпосередними причинами ліквідації золотого стандарту були дефіцитність державних бюджетів, пасивність платіжних балансів, зменшення офіційних золотих запасів.

Після кризи золотий стандарт певний час зберігався лише у країнах так званого “золотого блока”: Франції, Бельгії, Голандії, Швейцарії, Італії та Польщі. В 1935р. від золотого стандарту відмовилися Бельгія та Італія, а в 1936р. – й всі інші країни. З того часу затвердилася система паперово-кредитних грошей. А єдина міжнародна валютна система поступилася валютним угрупуванням – валютним блокам та зонам.

^ Валютні зони – валютні угрупування країн, які було створено під час та після другої світової війни на основі довоєнних валютних блоків. Характерними ознаками валютної зони є: підтримка учасниками валютної зони твердого курсу валют по відношенню до основної валюти, зберігання національних валютних резервів у банках країни-гегемона та пільговий режим розрахунків усередині зони.

Основні валютні блоки – стерлінговий та доларовий- виникли після відміни золотого стандарту у Великобританії та США, в період загострення “валютної війни” між ними.

стерлінгова зона – очолюване Великобританією історично складене валютне угрупування країн, які проводять більш-менш узгоджену політику у сфері міжнародних валютно-фінансових відносин з використанням фунтів стерлінгів у валютних операціях.

Історичним попередником стерлінгової зони був стерлінговий блок, який склався після краху золотого стандарту у Великобританії у 1931р. До нього входили переважно країни Британської імперії та деякі інші. Стерлінгова зона була найбільшим валютним угрупуванням за територією та чисельністю населення країн, що входили до неї. Її площа становила 1/6 території Земної кулі із населенням понад 1 млрд. чоловік. На долю країн стерлінгової зони припадало 1/6 світового товарообігу.

Для валютного механізму стерлінгової зони було характерно:

прикріплення національних валют країн-учасниць до англійської валюти шляхом підтримання курсу відносно фунту стерлінгів;

більш льготний режим обміну між стерлінговими валютами при порівнянні із нестерлінговими;

наявність у середині зони єдиної системи валютного контролю;

участь країн зони у загальнозональному інвалютному фонді (доларовому пулі) шляхом здачі у централізовані резерви у Лондоні за твердим курсом всієї або частки виторгу у доларах та інших валютах;

збереження значної частини валютних резервів членів зони у фунтах стерлінгів у вигляді стерлінгових авуарів в англійських банках. Юридично зона не мала централізованого керівного органу та вся її діяльність здійснювалась на базі “джентельменських угод”. З 60-х років стерлінгова зона вступила у період свого розпаду, практично припинила існування після відміни Великобританією у 1972р. пільгового режиму валютних розрахунків з країнами зони).

доларова зона – існуюче протягом 30-70рр. нашого століття валютне угрупування країн Північної, Центральної та Південної Америки, чиї грошові системи та зовнішні розрахунки орієнтувалися на головну валюту – долар США. Зона не мала офіційної юридичної основи. Механізм зони включав:

Підтримання більш-менш незмінного співвідношення національної валюти з доларом США.

Відсутність державного контролю при міжнародних розрахунках.

Збереження основної маси валютних резервів у вигляді доларових депозитів в американських банках та здійснення через них міжнародних розрахунків.

Стерлінговий та доларовий блоки використовувалися для захоплення ринків збуту, джерел сировини. Між ними розгорталася справжня “валютна війні”. Для її ведення було створено валютні стабілізаційні фонди – державні золото-валютні фонди для проведення валютної їнтервенції з метою врегулювання валютного курсу.

зона французського франку – очолюване Францією валютне угрупування, що створене на базі її колоніальних володінь. Виникла у 1939р. Її особливістю при порівнянні із стерлінговою зоною було юридичне її оформлення міждержавними угодами та наявність централізованого керівного органу – Валютного комітету зони франка.

Усередині зони існують два валютних союзи – Західноафриканський валютний союз та Валютний союз Центральної Африк, грошовою одиницею цих країн є франк КФА (Colonies francaises d’Afrique – французські колонії в Африці). 1 фр. франк = 50 фр. КФА.

Механізм зони:

Встановлення твердого паритету валют із французським франком.

Гарантування франка КФА французським казначейством та його вільний обмін на французський франк.

Контроль Франції за кредитною політикою емісійних банків країн-членів.

Збереження всіх інвалютних резервів у французських франках.

Відсутність валютних обмежень між країнами-членами.

Здача виторгу в іноземній валюті у централізований пул при французському казначействі.

Здійснення усіх розрахунків через валютний ринок у Парижі.

Зростання економічного потенціалу посилюють центробіжні сили у зоні франку.

Таким чином, депресія, яка мала місце після світової економічної кризи, протікала в умовах війни валютних блоків та знецінення валют.

З 30-х рр. ХХ ст. в усіх країнах затвердилася система кредитних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші у своїй основі – це кредитні гроші , які нерозривно пов’язані із господарським оборотом і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом платоспроможності, а й реальним відбитком руху товаро-матеріальних цінностей, руху капіталу.

Характерними рисами сучасних грошових систем є такі:

Втрата зв’язку із золотом внаслідок витіснення його з внутрішнього та зовнішнього обороту.

Випуск грошей в обіг не тільки для кредитування господарства, але й для кредитування держави.

Широкий розвиток безготівкового обігу та зменшення готівкового.

Хронічна інфляція.

Державне регулювання грошового обігу.

Відміна офіційного золотого вмісту, їх забезпечення та розміну банкнот на золото.

Розвиток інтеграційних процесів в сфері грошово-кредитних відносин.

Кредитний механізм еміс З введенням валютних обмежень було встановлено офіційний курс фунту стерлінгів на рівні 4,03 дол.США за 1 фунт стерлінгів.Таке співвідношення залишалося до девальціі англійської валюти 1949 р., при цьому золотий вміст складав 3,6 г золота.
За роки війни держава для покриття своїх витрат широко використовувала кредити Банку Англії та інших банків, що призвело до збільшення грошової маси у 2,5 рази, але за цей час зросли тольки на 75%, тобто темпи знецінення фунту стерлінгів були меншими порівняно із періодом першої світової війни. Взагалі темпи інфляціі в Англіі були меншими ніж в інших країнах, які приймали участь у війні (за винятком США).

На цьому відбилися три фактори:

-висока питома вага податків у фінансуванні військових витрат (більше 40%);

-значна роль зовнішних джерел фінансування (поставки товарів в кредит колоніями и домініонами, надання США в аренду озброєння, стратегічної сировини та продовольчих товарів.)

-державний контроль над цінами та нормування продовольчих товарів, яке зберігалося в Англіі протягом довгого часу і після заінчення війни.

За роки війни населенням та підприємствами було накопичено величезні грошові маси, різко зросла зовнішня заборгованість Англії, що могло потенційно спричинити подальше знецінення фунту ст