Реферат: Міністерство освіти україни вінницький державний технічний університет основи економічної теорії

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ОСНОВИ

ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Для технічних спеціальностей


Затверджено Ученою Радою Вінницького державного технічного університету як навчальний посібник для студентів технічних спеціальностей


Вінниця ВНТУ 2009


Робота виконана авторським колективом у складі доцент П. В. Чалюк, Дворніков М. Є., асистенти П. А. Вінніцький, В. С. Бас, І. В. Романець, Н. В. Рибачук.

П. В. Чалюк, Дворніков М. Є., П. А. Вінніцький, В. С. Бас, І. В. Романець, Н. В. Рибачук. : Основи економічної теорії. Навчальний посібник. — Вінниця, ВНТУ,

2009. —207с,


Навчальний посібник є розширеним конспектом курсу «Основи економічної теорії». Текст відповідає програмі курсу, схваленій на кафедрі менеджменту та моделювання в економіці ВНТУ для неекономічних спеціальностей.


Рецензенти:


В навчальному посібнику застосований нетрадиційний методологічний підхід, згідно з яким теорія розглядає економіку як велику систему, її структуру, внутрішні зв'язки, закономірності розвитку і їх механізми, а також результати функціонування. Посібник дає розуміння суті процесів, які відбуваються в сучасному ринковому господарстві, а також створює основу для оцінки шляхів ринкової трансформації України.


Посібник призначений для використання у навчальному процесі з відповідного курсу, в тому числі для розробки методичної документації (тестів, словників, планів семінарів тощо).


ЗМІСТ

Передмова...............................4

Тема 1. Вступ в економічну теорію.....................5

Тема 2. Суспільне виробництво; структура, фактори, еволюція. Основні макроекономічні показники ............................................................. .... 11

Тема 3. Власність в економічній системи ................20

Тема 4. Товарне виробництво і його еволюція .............25

Тема 5. Гроші і їх функції. Закон вартості................29

Тема 6. Ринок і конкуренція. Підприємництво..............34

Тема 7. Підприємництво та його ринкові механізми. Маркетинг та менеджмент..............38

Тема 8. Капітал, витрати виробництва і прибуток............45

Тема 9. Механізм ціноутворення на сучасному ринку.........50

Тема 10. Фінансово-кредитна та бюджетно-податкова системи в сучасному ринковому господарському механізмі...............57

Тема 11. Грошовий ринок та його механізми. Антиінфляційна

політика держави..........................69

Тема 12. Ринкові механізми оплати праці, особистих доходів

населення та надання йому послуг.................79

Тема 13. Суспільне відтворення, економічне зростання.

Цикли і кризи у суспільному відтворенні...................86

Тема 14. Ринок праці та безробіття. Державне регулювання ринку праці.............................96

Тема 15. Суть, функції та моделі господарського механізму......103

Тема 16. Основні риси та тенденції сучасного всесвітнього господарства. Проблеми інтеграції економіки України в світове господарство.....................116

Тема 17. Сучасний ринок та монополізм. Антимонопольна

політика держави.........................139

Тема 18. Економічні аспекти глобальних проблем...........145

Література .............................151


ПЕРЕДМОВА

Перехід від планово-директивної економіки до ринкової — це радикальна реформа всієї системи економічних відносин. При цьому виникає нагальна необхідність формування у фахівців всіх галузей праці принципово нових підходів до економіки та її гос­подарського механізму. Треба переглянути як фундаментальні засади економічної теорії, так і заснований на них весь комплекс економічних дисциплін.

В навчальному посібнику розглядається суть економіки як ве­ликої системи, її структура, внутрішні зв'язки, закономірності і механізми розвитку, а також результати її функціонування. В ро­боті відображені підходи, притаманні сучасній економічній нау­ці, а також проблематика, що зв'язана з необхідністю перегляду традиційних трактувань понять і категорій, які панували в еко­номічній теорії в недалекому минулому. Особлива увага на­дасться проблемам і труднощам переходу України до сучасної ринкової економіки.

Виклад матеріалу посібника носить конспективний характер. Текст роботи містить головним чином основні положення, виз­начення, їх стислі роз'яснення, що викладаються в логічній пос­лідовності. Ілюстративний матеріал, а також приклади в роботі майже відсутні. З ряду причин автори посібника вважають такий методичний підхід найбільш доцільним. Зокрема, в умовах пере­хідного характеру національної економіки, зміни її станів, більшість конкретних матеріалів швидко застарівають, втра­чають свою актуальність. Разом з тим конспективний характер текстів орієнтує викладачів і студентів на широке використання в навчальному процесі матеріалів періодичного друку, журна­льних та газетних статей, законодавчих актів, парламентських звітів тощо. Крім того, насиченість тексту визначеннями понять Та їх характеристиками відкриває широкі можливості для розро­бки на основі посібника методичних матеріалів: тестів, задач, планів семінарів, словників, завдань для модульно-рейтингового Контролю тощо.

Особливо слід зауважити, що тексти посібника створюють Широкі можливості для розробки на їх основі завдань для вико­нання в комп'ютерних класах.

Посібник включає п'ять розділів, з яких перші три розділи Присвячені загальним основам економічної теорії, четвертий і п'ятий розділи — механізмам сучасної ринкової економіки і її зо­внішнім зв'язкам.

Навчальний посібник розрахований перш за все на студентів неекономічних спеціальностей, для яких в цьому курсі синтезу­ються економічна теорія в цілому з її деякими функціональними аспектами. Посібник може бути також використаний для вивче­ння основ економічної теорії в інших категоріях навчальних зак­ладів — в коледжах, курсовій мережі тощо.

Навчальний посібник підготовлений викладачами кафедри основ економічної теорії Вінницького державного технічного університету, що мають досвід викладання даного курсу протя­гом декількох років — з моменту включення цього курсу в навча­льні плани


^ Тема 1. ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Предмет економічної теорії. Економічна теорія та інші економіч­ні дисципліни. Функції економічної теорії і тенденції її розвитку. Методи економічної науки.


^ Предмет економічної теорії


Економічна теорія вивчає економіку як сферу існування і ро­звитку суспільства. Водночас теорія розглядає економіку як ве­лику складну систему.

Велика система — це явище, якому притаманний ряд істотних ознак, її характерною особливістю є властивість до саморегулю­вання і саморозвитку. Велика система — це складне формування: вона складається з окремих частин (підсистем), а між її елемента­ми і частинами існують зв'язки різних видів (прямі й обернені, ре­курсивні, синергічні, циклічні тощо). Якість-функціонування ве­ликої системи проявляється в її життєздатності.

Треба відзначити, що системність — це властивість всякої ма­теріальної субстанції взагалі, коли вона досягає певної стадії в своєму розвитку і, в кінцевому підсумку, — інформаційної наси­ченості. До великих систем належить не лише економіка, але й широке коло природних явищ. На певному ступені свого розвит­ку великі системи набувають властивість ієрархічності, що також є формою самоорганізації.

Особливість і складність економіки як великої системи проя­вляється в якісній різноманітності її підсистем, які внаслідок цього можуть бути згрупованими за різними ознаками. В залеж­ності від загального напрямку функціонування економіки в ній виділяються такі підсистеми: виробництво, розподіл і перероз­поділ, обмін і споживання. За змістом виробничих функцій ви­діляються групи галузей матеріального виробництва. В підсисте­мі кінцевого споживання виділяються сімейне, державне, інвес­тиційне. В залежності від ієрархії системи розглядають її первинні, проміжні та вищі ланки.

Таким чином, економічна наука (в тому числі в її теоретичній частині) вивчає економіку як функціонуючу систему. Вона вив­чає закономірності, функціонування і розвитку економіки, її внутрішні зв'язки, структуру, а у функціонування системи і фактори, що її обумовлюють.

Розглядаючи економіку як велику складну систему, еконо­мічна теорія не тільки розкриває суть і зміст економічних проце­сів і явищ, але також звертається до механізмів функціонування системи і, насамперед, до її господарського механізму. Через го­сподарський механізм економічна система формує стимули і спонукальні мотиви господарської діяльності, створює можли­вості для збалансування суперечливих економічних інтересів. У кінцевому рахунку саме через господарський механізм в імовір­нісну економічну систему вносяться елементи цілеспрямованої організації.

Питання про предмет економічної теорії є вихідною переду­мовою її змісту, методологічною основою її принципів. Теорії відрізняються між собою передусім визначенням предмета нау­ки. К. Маркс виходив з того, що предметом економічної теорії (політичної економії) є економічні відносини людей в процесі матеріального виробництва (виробничі відносини). Такий обме­жений підхід становив одну з засад класових принципів, обгрун­тування висновків про неминучість пролетарської революції і диктатури пролетаріату. В інших економічних теоріях предмет науки визначається так, щоб не показати її класового змісту і підкреслити при тому головну (на думку авторів) складову еко­номічної теорії. Зокрема, економічна теорія розглядається як на­ука про багатство суспільства, або ж про види трудової діяльнос­ті, про використання обмежених ресурсів тощо. Але всі такі виз­начення відображають лише одну зі сторін економічної системи. Між тим, економічна теорія має справу з економікою як вели­кою функціонуючою системою.


^ 2. Економічна теорія та інші економічні дисципліни

Економічна теорія — органічна частина комплексу економіч­них дисциплін, що складають економічну науку.

Економічна теорія є наукова (методологічна) основа всього комплексу економічних дисциплін. Вона розглядає найзага-льніші принципи, поняття, категорії, закономірності, які прита­манні економіці як великій системі. Всі інші економічні дисцип­ліни вийшли з економічної теорії, відокремились від неї. Сучас­на економічна наука нараховує в своєму складі понад 50 дисциплін.

В цьому комплексі, крім економічної теорії, виділяються ще три основні групи дисциплін: функціональні дисципліни, що відображають зміст окремих функцій системи (управління і ор­ганізація, фінанси, кредит, грошовий обіг тощо); галузеві дисци­пліни, які характеризують функціонування окремих галузей ма­теріального та нематеріального виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва, а також охорони здоров'я, освіти тощо); дисципліни що розглядають загальну методику (статистика, економічне моделювання тощо).

Слід відзначити, що дисципліни різних груп взаємопов'язані, в кожній групі використовуються елементи економічних дисци­плін інших груп. Так, в галузевих економічних дисциплінах є елементи загальної теорії (стосовно даної галузі), а також функ­ціональні і методичні елементи (так само стосовно галузі).

В сучасних умовах посилюється також зв'язок економічних дисциплін з неекономічними (правовими, соціологією, психо­логією, математикою, технікою, товарознавством тощо). Зокре­ма, така інтеграція економічних дисциплін з неекономічними притаманна маркетингу і менеджменту.

Принципова схема систематики економічних дисциплін ілю­струється схемою (рис. 1).



Рис. 1. Система економічних дисциплін і їх взаємозв'язки

Одним з сучасних аспектів економічної науки — теоретичної і прикладної — є класифікація дисциплін в залежності від масш­табу огляду економіки як системи. За цією ознакою розрізняють макроекономіку і мікроекономіку. Перша з них вивчає економіку в цілому як функціонуючу систему з її структурою, взаємоз­в'язками, показниками ефективності функціювання тощо. Мік-роекономіка вивчає діяльність господарських суб'єктів та їх асо­ціацій, їхню поведінку, фактори, що на неї впливають, умови успішної діяльності тощо.

Слід відзначити, що систематика економічної науки, склад дисциплін, що в неї входять, їх зв'язки не залишаються незмін­ними, їх еволюція відображає розвиток економічної науки.


^ 3. Функції економічної теорії і тенденції її розвитку

З моменту свого виникнення економічна наука виконувала три основні функції: практичну, науково-пізнавальну та ідеоло­гічну.

Економічна наука виникла з практичних потреб людей, з нео­бхідності узагальнити практичний досвід трудової діяльності, одержати корисні рекомендації. В цьому розумінні практична функція відображає первісне призначення економічних знань.

На певному етапі свого розвитку економічна наука (точніше, саме в процесі перетворення первісних знань в науку) стала ви­конувати і науково-пізнавальну функцію. Зміст науки збагачува­вся узагальненнями — поняттями, категоріями. Носії наукових знань намагалися зрозуміти суть і закономірності економічних процесів.

Економічна наука виникла і розвивалась в суспільстві, яке поділялось на класи, соціальні групи, що відрізнялись своїми ін­тересами. Тому економічна наука з моменту свого виникнення не могла не виконувати також і ідеологічної функції. Вона відоб­ражала інтереси панівних класів, намагалась виправдати існуючі економічні відносини зобразити їх вічними і природними.

У своєму розвитку економічна наука пройшла тривалий істо­ричний шлях. У період свого виникнення і становлення еконо­мічна наука існувала як єдине ціле і не поділялась на окремі дис­ципліни. Більше того, її представники (такі, як Платон, Аристотель, Ксенофонт) займалися не тільки економікою, але й багатьма іншими науками. Такий універсалізм економічної нау­ки та її носіїв у Європі тривав до пізнього середньовіччя.

Розвиток торгівлі, особливо міжнародної, обумовив виникне­ння меркантилізму. Прихильники цього напрямку вважали, що головним джерелом багатства є торгівля, а основною його формою — гроші (у вигляді золота і срібла).

Подальший розвиток економіки переніс увагу економічної науки із сфери обігу на виробництво, причому спочатку в його аграрний сектор, що було обумовлено особливостями цього пе­ріоду. Цей етап економічної науки був представлений фізіокра­тами, прихильниками теорії, згідно з якою головним джерелом багатства суспільства вважається праця на землі, в сільському го­сподарстві. Саме в цей період починається процес розгалуження економічної науки на окремі дисципліни, зокрема, відокремлен­ня бухгалтерського обліку, статистики.

Розвиток промислового виробництва викликав до життя кла­сичну економічну теорію (політичну економію), її головними представниками були Адам Сміт і Давід Рікардо. Оцінка значен­ня її як класичної обумовлена її роллю в історії економічної нау­ки. В ній вперше розкриті численні поняття, категорії, без яких пізніше не могла обійтись жодна економічна теорія (хоч деякі з них звертались до цих категорій лише як до об'єктів критики). До таких категорій належать вартість, ціна, прибуток, процент, заробітна плата, земельна рента, функції грошей тощо.

Економічна теорія К. Маркса значною мірою заснована на використанні категорій класичної політичної економії. Але при цьому в марксизмі положення класичної теорії трансформовані так, щоб довести експлуататорську суть капіталізму, антагоніс­тичний (непримиренний) характер його суперечностей і обґрунтувати головний висновок — про неминучість загибелі капіталіз­му і заміни його суспільством, заснованим не на приватній, а на суспільній власності, що дозволить здійснити планомірну орга­нізацію суспільного виробництва.

На противагу економічній теорії К. Маркса виник ряд альтер­нативних теорій (таких як теорія «трьох факторів», що заперечу­вала тезу про експлуатацію праці капіталом, або теорія «гранич­ної корисності», яка не визнавала категорію вартості як основу ціни). Слід відзначити, що й альтернативні теорії носили класо­вий характер (хоч їх засновники і прихильники заперечували цей факт).

Однак розвиток економіки, особливо другої половини XX століття, пішов шляхом, який не був передбачений ні теорією марксизму, ні альтернативними теоріями. Спроба створити еко­номічну систему на основі скасування приватної власності спри­чинила всеосяжне одержавлення економіки. Виникла нежиттєз­датна планово-директивна система. Але, з іншого боку, показала свою неспроможність і система нічим не обмеженого вільного саморегулювання і саморозвитку, яка призвела економіку до глибокої криз

Сучасна економічна діяльність відмовляється від планово-ди­рективної системи і йде шляхом трансформації ринкової еконо­міки. В ринковій економіці залишилась її соціально-економічна основа — приватна власність. Збереглись і її головні риси — зда­тність до саморегулювання і саморозвитку на засадах конкурен­ції. Разом з тим ринкова система набуває нової якості — здатнос­ті до цілеспрямованого регулювання з боку держави та її владних структур, до функціонування в інтересах суспільства. У регульо­ваній ринковій економіці забезпечується і формування еконо­мічних стимулів, і відносно стабільний розвиток, і компроміс різних, іноді суперечливих інтересів на основі соціального парт­нерства.

Всі новітні процеси знаходять своє відображення в сучасній економічній науці, в особливостях її змісту. Сучасна економічна наука використовує фундаментальні положення класичної тео­рії, а також марксизму (наприклад, про необхідність соціальної орієнтації економіки). Одночасно в економічній науці широко використовуються досягнення альтернативних теорій, наприк­лад, в частині вивчення попиту населення, механізмів ринкового ціноутворення, розробки оптимальних рішень тощо. Поєднання елементів різних напрямків економічної науки особливо яскраво проявляються в її методах.


^ 4. Методи економічної науки

Економічна наука використовує широкий діапазон методів. Ці методи є найдинамічнішими елементами науки, вони постій­но удосконалюються, розширюється сфера їх застосування. Для сучасної економічної практики особливо характерний процес заміни традиційних емпіричних методів науковими.

Методи, що використовуються в економічній науці, можуть бути зведені до трьох основних груп. По-перше, це методи ана­лізу й узагальнення (синтезу). По-друге, методи моделювання, які все ширше застосовуються в економічній науці. По-третє, економічна наука (так само, як інші науки) використовує експе­рименти.

Аналіз і узагальнення економічних явищ і процесів притама­нні всім економічним дисциплінам, але для економічної теорії вони мають особливе значення. Аналіз дозволяє розкладати яки ща на їх складові, вивчати 'їхню структуру, виявити фактори, які впливають на економічні процеси. Узагальнюючи одержану на основі аналізу інформацію, абстрагуючись від другорядних і неістотних характеристик, економічна наука приходить до пев­них висновків, з'ясовує суть процесів, їхні внутрішні причинні зв'язки, закономірності. На такій основі економічна наука обг рунтовує практичні висновки, дає свої рекомендації. Таким чи­ном, економічна наука, в тому числі її теоретична частина, вико­нує свої практичну і науково-пізнавальну функції.

Економічне моделювання полягає в розробці моделей, які імітують реальні процеси і явища. Моделі можуть бути цифрови­ми або графічними. Іноді вони синтезують обидва способи. Мо­делі не тотожні реальним процесам і явищам. Вони їх відобра­жають з тим чи іншим ступенем наближення, який в свою чергу залежить від того, наскільки в моделі відображені істотні ознаки реальних процесів (явищ). Економічні моделі мають широку сферу застосування. Вони використовуються для планування і управління (наприклад як сіткові моделі). Вони можуть викори­стовуватись для розробки економічних прогнозів. За допомогою економічних моделей можна розкривати закономірні зв'язки, давати їм числові характеристики, оцінювати ступінь їх тісноти. В переважній більшості моделей використовується математич­ний апарат. Тому цей метод найчастіше називають економіко-математичним.

Зростає значення в економічній науці економічного експери­ментування. Економічний експеримент — це дослідження шля­хом створення спеціальних умов, що дозволяє вивчити вплив окремих факторів на результати процесу. Особливе значення ек­сперимент має для перевірки робочих гіпотез, теоретичних при­пущень. За допомогою експерименту робоча гіпотеза підтвер­джується або відкидається. Так, експериментально можна пере­вірити пропозиції щодо вдосконалення системи оподаткування, форм організації праці, її оплати та багато інших. Значення еко­номічного експерименту, зокрема, полягає в тому, що він дозво­ляє уникнути великих економічних і соціальних втрат, які мо­жуть стати наслідком реалізації неперевірених ідей. Експериме­нти скорочують шлях до істини, до найраціональніших управлінських рішень.

Використовуючи кожний з методів, економічна наука вдається до наукових абстракцій, тобто до загальнонаукового методу пізнання, згідно з яким в явищах і процесах з численних реальних характеристик виділяються найсуттєвіші риси і ознаки. Такий підхід є основою як теоретичних узагальнень, так і еконо­мічного моделювання і, значною мірою, економічних експери­ментів.

Таким чином, всі методи, що їх використовує економічна на­ука, дають можливість їй виконувати свої практичні і науково-пізнавальні функції. Одночасно удосконалення методичного за­безпечення економічної науки — одне з засобів деідеологізації економічної науки. Економічна наука відбирає свої методи, ви­ходячи з їх практичної цінності, не на основі принципів, прита­манних тим чи іншим напрямкам економічних теорій.


Тема 2. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО, СТРУКТУРА, ФАКТОРИ, ЕВОЛЮЦІЯ. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ.


^ Суспільне виробництво — матеріальне і нематеріальне. Фак­тори суспільного виробництва і їх взаємодія. Етапи розвитку суспільного виробництва. Сучасний технологічний спосіб ви­робництва. Макроекономічні показники системи. Національне багатство — основа економіки. Соціально-економічна ефективність сис­теми.


^ 1. Суспільне виробництво — матеріальне і нематеріальне

Умовою існування і розвитку суспільства є виробництво і від­творення благ, які воно споживає.

Виробництво стає суспільним внаслідок поділу праці. Поглиблення суспільного поділу праці — це тривалий історичний протягом якого розпочався у глибокій давнині й триває до цього часу.

Склад і структура благ, що їх споживає суспільство, відображує його потреби. Від потреб залежить, які блага і в якому співвідно­шенні виробляються. Отже, потреби суспільства дають імпульс розвитку виробництва, спричиняють зміни в його структурі.

За своєю суттєвою формою всі блага, що виробляються і спо­живаються в суспільстві, включають дві великі частини — мате­ріальні і нематеріальні. До матеріальних благ належать такі, які мають уречевлену форму. Вони можуть бути засобами спожива­ння (особистого, або суспільного), вони можуть бути засобами або знаряддями праці, предметами праці. Нематеріальні блага переважно носять форму послуг. Причому частина послуг пов'я­зана з виробництвом матеріальних благ (послуги транспорту, зв'язку, ремонт і технічне обслуговування тощо) а частина — з задоволенням потреб суспільства в послугах освіти, охорони здо­ров'я населення, в комунальних послугах тощо.

Слід відзначити нерозривний зв'язок матеріального і немате­ріального виробництва, внаслідок якого межі між цими видами виробництва умовні й відносні. Як правило, галузі матеріального виробництва мають у своєму складі інфраструктуру у вигляді сфери послуг. З другого боку, нематеріальне виробництво має під собою технічну базу, яка створюється у матеріальному виро­бництві і обслуговується нею. Деякі галузі сфери послуг (такі як транспорт, зв'язок) одночасно обслуговують і матеріальне і нематеріальне виробництво.

Розвиток суспільного виробництва — багатогранний процес, який характеризується істотними закономірностями.

Розширюється номенклатура продуктів і послуг матеріально­го і нематеріального виробництва. Цей процес відображує зрос­тання і розвиток потреб суспільства, відому закономірність, згід­но з якою задоволення одних потреб неминуче викликає нові, більш високі потреби.

В свою чергу, розширення номенклатури продуктів і послуг веде до поглиблення поділу праці, виникнення нових галузей праці, ускладнення зв'язків між ними. Водночас з розвитком ви­робництва зростає питома вага сфери послуг порівняно з вироб­ництвом уречевленої продукції.

Істотною закономірністю розвитку матеріального і нематеріа­льного виробництва є вдосконалення технології, методів вироб­ництва товарів і послуг, а також засобів праці. Причому з часом процес технічного оновлення прискорюється, скорочується тер­мін для його оновлення, а сам процес оновлення набуває нової якості.

Розвиток суспільного виробництва, його ускладнення, необ­хідність збалансованого співвідношення між його розвитком і суспільними потребами ставить перед суспільством ряд нових проблем — не тільки економічних і соціальних, але й політич­них, екологічних, науково-технічних. Ці проблеми виходять за рамки національної економіки, набувають глобального значен­ня, а їх успішне вирішення є умовою подальшого розвитку люд­ського суспільства, його переходу до нового, більш високого рів­ня цивілізації.


^ 2. Фактори суспільного виробництва і їх взаємодія

Фактори суспільного виробництва — це елементи, які визна­чають його розвиток, структуру і ефективність. Серед них розріз­няють дві основні групи — особисті і речові.

Особистими факторами суспільного виробництва є його тру­довий потенціал. Він характеризується кількістю працівників в суспільному виробництві (самодіяльного населення), а також якісними характеристиками. На трудовий потенціал впливає рівень кваліфікації, трудові навички, традиції і виховання. Вре­шті-решт трудовий потенціал національної економіки прояв­ляється в здатності продуктивно та якісно працювати. Невід'ємною складовою трудового потенціалу є науковий потенціал, який слід розглядати як потенціал творчої роботи в галузі фунда­ментальних і прикладних наук.

В умовах ринкової економіки складовою трудового потенціа­лу є також потенціал підприємницької праці. Підприємництво — це особлива сфера людської діяльності, яка вимагає не тільки спеціальних знань, але й таких якостей як здатність до нестанда­ртних рішень, до ризику. В сучасній підприємницькій діяльності зростає значення її наукових основ.

Трудовий потенціал суспільства, в тому числі науковий і підп­риємницький формується на основі загальноосвітньої і профе­сіональної підготовки, а також виховного процесу. Складовою процесу формування трудового потенціалу є розвиток науки — прикладної, фундаментальної, в тому числі гуманітарної.

Речові фактори суспільного виробництва — це засоби і знаря­ддя праці, а також предмети праці. Засоби і знаряддя праці ста­новлять технічну основу матеріального і нематеріального вироб­ництва. В їх складі робочі і силові машини, прилади та апаратура для управління, контролю і обробки інформації, транспортні за­соби, передавальні мережі, будівлі, споруди тощо. Предметами праці є сировина, матеріали, енергоносії тощо. Різні елементи речових факторів суспільного виробництва зв'язані між собою технологією, тобто сукупністю методів виробництва, що засто­совуються у зв'язку з виготовленням продукції, або наданням послуг.

Особисті та речові фактори виробництва взаємопов'язані, їх зв'язує між собою організація виробництва. Суть організації як раз і відображує цей зв'язок. Організація виробництва — це спо­сіб поєднання особистих і речових факторів виробництва в про­сторі і часі. Організація виробництва залежить від засобів і зна­рядь праці, від технології, а також від кваліфікації людей, їх тру­дових і професійних якостей.

Сукупність особистих і речових факторів суспільного вироб­ництва (в зв'язку з технологією і організацією) утворюють проду­ктивні сили суспільства. Розвиток продуктивних сил становить головний зміст розвитку виробництва взагалі — матеріального і нематеріального.

Слід відзначити особливе місце у суспільному виробництві природних ресурсів. Виробництво неможливе без землі, сирови­нних і енергетичних ресурсів. Але істотними особливостями природних ресурсів є їх обмеженість при нерівномірному територіальному розміщенні. Внаслідок цього національні економіки характеризуються значною розбіжністю в забезпеченості ресур­сами. Проте для кожної національної економіки наявність своїх природних ресурсів не завжди є вирішальним моментом, що ви­значає рівень її продуктивних сил. Одним з проявів продуктив­них сил є міжнародний поділ праці, який дозволяє компенсувати обмеженість тих чи інших ресурсів, або навіть їх відсутність об­міном їх на продукти і послуги свого виробництва. Отже, для на­ціональної економіки вирішальне значення набуває не забезпе­ченість її власними природними ресурсами, а досягнутий стан і розвиток продуктивних сил, особистих та речових факторів, ви­робництва.

Вирішальний вплив на розвиток продуктивних сил мають економічні форми, в яких існує суспільне виробництво і які ніколи не бувають байдужими до продуктивних сил, оскільки їх­ня функція полягає в тому, щоб створювати стимули розвитку продуктивних сил, їх удосконалення, а також поєднувати еконо­мічні інтереси в суспільстві. Якщо економічні форми таких фун­кцій не виконують, вони перестають бути формами розвитку продуктивних сил, гальмують їх розвиток. Економічні форми відображають економічні відносини власності, розподілу і пере­розподілу, взаємного обміну діяльністю. Істотна особливість су­часних економічних форм полягає в тому, що вони функціо­нують під впливом держави. Держава регулює сучасну еконо­міку, впливаючи на економічні форми. Безпосередньо в практичному плані економічні форми впливають на розвиток продуктивних сил ринкової економіки через сприятливу ринко­ву кон'юнктуру, а також через стимулюючі функції податкової політики, антимонопольну і антикризову політику держави, че­рез сприяння підприємницькій діяльності, стимулювання науко­во-технічного прогресу тощо.


^ 3. Етапи розвитку продуктивних сил. Сучасний технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства розвивалися протягом всієї іс­торії людства. В процесі їх розвитку можна виділити окремі ве­ликі етапи, або технологічні способи виробництва, кожний з яких відрізняється своїми ознаками, характером знарядь праці, організацією праці, технологією.

Перший, найтриваліший період в історії продуктивних сил охоплює десятки і сотні тисячоліть і відомий під назвою кам'я­ний вік (ранній, середній і новий). Особливостями цього періоду було застосування кам'яних знарядь праці, консервативність ме­тодів виробництва, дуже повільний (хоч і поступовий) розвиток продуктивних сил.

Подальший розвиток продуктивних сил зв'язаний із застосу­ванням металів як матеріалу для виготовлення знарядь праці, спочатку бронзи (сплаву міді з оловом), потім — заліза, відповід­ні технологічні способи виробництва одержали назву бронзового і залізного віків. Це також тривалий етап розвитку продуктивних сил (хоч і небагато коротший за попередні). У своїй сукупності ці технологічні способи виробництва тривали декілька тисяч ро­ків. Порівняно з первісним суспільством стали складнішими знаряддя праці, хоч з сучасного погляду вони залишалися прос­тими і примітивними. Для обробки землі застосовували соху, мотику. З'явилися найпростіші механізми — для підняття води, помелу зерна, прядіння й ткання тощо. В цей період була також проста кооперація праці, яка давала можливість створювати ве­ликі будівлі, зрошувальні споруди тощо.

Економічні відносини цього періоду мали рабовласницьку і феодальну форми з їх примусовою працею і відповідними фор­мами власності. Таким економічним формам відповідали по­вільні темпи розвитку продуктивних сил, їх консервативний ха­рактер.

Більш прискорений розвиток продуктивних сил пов'язаний з удосконаленням кооперації праці і виникненням машинного виробництва. Індивідуальна праця у відокремлених майстернях середньовічних цехів витісняється спільною працею спочатку у вигляді простої кооперації, пізніше — в мануфактурі, яку відріз­няє глибокий технологічний (або подетальний) поділ праці. В свою чергу, поділ праці на найдрібніші операції створює основу для заміни ручної праці машинною, тобто виникнення машин­ного виробництва. Промислове виробництво перетворюється на фабрично-заводське. Причому відповідно виникає і його енерге­тика — спочатку гідравлічна, потім парова і, нарешті, електрич­на. Аналогічні процеси (хоч в іншій формі і з запізненням) відбу­ваються і в сільському господарстві. Тут процес проявляється не тільки в застосуванні машин і механізмів у землеробстві, але й у створенні галузей, які разом з сільським господарством утво­рюють агропромисловий комплекс.

Всі ці процеси становлять зміст машинного технологічного способу виробництва (або фабрично-заводського). Іноді його ще називають індустріальним, враховуючи розповсюдження індуст­ріальних методів виробництва в усіх галузях економіки. Форму­вання і розвиток машинного технологічного способу виробниц­тва здійснювалось у взаємозв'язку з розвитком капіталістичних товарно-грошових відносин. Такі економічні форми сприяли небаченим раніше високим темпам зростання продуктивних сил, глибоким змінам структур економіки і в самому способі її функціонування. Але з часом виникла суперечність між потреба­ми подальшого розвитку продуктивних сил та економічними формами, заснованими на дії нерегульованих ринкових механіз­мів. Подолання цієї суперечності започаткувало перехід до ново­го сучасного, технологічного способу виробництва.

Сучасний технологічний спосіб виробництва формується на основі величезного зростання виробництва — матеріального і нематеріального.

Техніка, технологія і сучасна організація виробництва вима­гають надзвичайного поглиблення суспільного поділу праці, ви­никнення нових галузей праці, ускладнення зв'язків між ними. Внаслідок цього ускладнився зв'язок між виробництвом і кінце­вим споживанням. Отже, підвищилися вимоги до збалансовано­сті галузей і сфер економіки. Водночас зростання продуктивних сил зробило виробництво більш динамічним, здатним швидше змінювати технологію, переходити на виробництво нових това­рів і послуг, реагувати на зміни в суспільному попиті, його стру­ктурі. Розвиток продуктивних сил проявляється також в зроста­ючій їх інтернаціоналізації, яка є основою інтеграції націона­льних економік у світове господарство. Отже, всебічне ускладнення продуктивних сил є найважливішою ознакою суча­сного технологічного способу виробництва.

Ще одна особливість сучасного технологічного способу виро­бництва полягає в зростанні ролі та значення наукових підходів до розвитку продуктивних сил, тобто по суті в інтеграції науки і виробництва. Розвиток продуктивних сил перестає бути емпіри­чним процесом, здійснюваним на основі лише ринкового саморегулювання. Науковими стають не тільки технологія виробництва, але й методи регулювання економіки як системи. Наукова основа дозволяє впливати на темп розвитку виробництва, його структуру, уникати кризових явищ, складати обґрунтовані прогнози подальшого розвитку матеріального і нематеріального виробництва.

Нарешті, особливістю сучасного технологічного способу ви­робництва є формування розвиненої інформаційної системи. По суті вся сучасна економіка з її продуктивним