Реферат: Еволюція економічної глобалізації та її рушійні сили анотація

Гайдай Ю.В., аспірантка кафедри міжнародної економіки

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана


ЕВОЛЮЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ РУШІЙНІ СИЛИ


Анотація. В статті розкрито природу економічної глобалізації протягом трьох циклів її еволюційного розвитку. Автором проаналізовано і узагальнено тенденції визначальних рушійних сил процесу глобалізації з використанням статистичних даних, основних теоретичних концепцій, які домінували на кожному з етапів розвитку світового господарства. Особлива увага акцентується на результатах третього етапу глобалізації, детально розглянуто основні його економічні протиріччя.

^ Ключові слова: економічна глобалізація, циклічність глобального розвитку, рушійні сили процесу глобалізації, економічні протиріччя, ритми і цикли розвитку економічної і політичної систем, інтернаціоналізація світового господарства.

І.Вступ. Генетична природа економічної глобалізації обумовлена насамперед об’єктивними тенденціями інтернаціоналізації господарського життя та інтеграційною взаємодією, як окремих національних господарств, так і регіональних таксонів, котра особливо стрімкого зростання набула в останні три десятиліття, в силу трансформаційних процесів, що відбуваються у світовому господарстві і охоплює, як його базис, так і інституційні структури.

Глобалізація, як процес зародження та розвитку взаємозалежності і взаємопроникнення національних економічних систем, як відомо почалася за доби великого машинного виробництва кінця ХVIII ст. на базі поглиблення суспільного поділу праці, що набув міжнародного характеру. Саме інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства.

Наукою та історичним досвідом доведено, що розвиток людського суспільства пов’язаний з його економічною діяльністю, яка структурована за певними способами виробництва. Людина впливає на природні ресурси з метою їх перетворення і пристосування до своїх потреб, через накопичення та споживання створених нею продуктів. Процес суспільного виробництва супроводжується формуванням класових та організаційно-економічних відносин. Суспільно-економічні відносини визначають характер і вектор розвитку людської цивілізації.

Започатковувала якісні трансформації у розвитку ринкових економічних систем індустріальна революція в країнах Західної Європи кінця ХVIII ст., яка призвела до корінних змін у матеріальному виробництві, техніці та суспільних відносинах. Технічні нововведення, запропоновані суспільству в той час, модифікували виробничі процеси та способи розподілу продукту, і привели до масового виробництва товарів, що значним чином вплинуло на подальші форми та обсяги розміщення капіталу.

ІІ. Постановка завдання. З метою з’ясування та систематизації структурних і якісних змін, які відбулись у світовому господарстві протягом останніх трьох століть, на наш погляд, доцільно визначити періодизацію процесу економічної глобалізації. Становлення глобалізації, як феномену відбувалося протягом декількох етапів, які за своєю структурою мають хвилеподібний (циклічний) характер.

Дану тезу підтверджують дослідження, проведені такими відомими економістами Світового банку як Н.Стерн, П.Кольє, Д.Доллар, РО.Фріман, П.Ліндерт, К.Клаус, Дж.Саттон, Д.Вільямсон, У.Мартін, М.Рама та іншими, які на основі аналізу емпіричних і статистичних даних стверджують, що протягом трьох століть розгортались три хвилі глобалізації. Слід наголосити, що ідей циклічності процесів глобалізації дотримуються як російські науковці, М.Кондратьєв, А.Неклесса, Ю.Шишков, В.Пантін, В.Лапкін, Л.Сінцеров, так і низка інших західних дослідників даної тематики, зокрема, І.Валлерстайн, Е.Тоффлер, С.Хантінгтон, Ф.Фукуяма, Й.Шумпетер, У.Солоу та інші.

Більшість вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких підтримується теза про хвилеподібний характер глобалізації, базується на аналізі різноманітних ритмів історичного розвитку, перемінних процесів інтеграції та дезінтеграції у світовому господарстві, поступальних змін наукової парадигми1, періодичності наукових та науково-технічних революцій, а також соціальних зрушень і політичних реформ. [1;2;3;4;16;17]

ІІІ. Результати. На увагу заслуговує остання наукова робота В.І.Пантіна і В.В.Лапкіна, відомих російських науковців, які на основі аналізу довгих та коротких циклів Н.Кодратьєва, здійснили власну комплексну систематизацію циклів і ритмів розвитку глобальної економічної та політичної системи. Автори дотримуються точки зору, що глобалізація не є новим явищем, вона супроводжувала розвиток людської цивілізації починаючи з часів існування Римської імперії, а може навіть раніше. Однак, з метою більш системного і точного її аналізу, вони починають відлік глобалізації з середини ХVІІІ ст., з початком промислової революції в Англії. Результатом проведених ними досліджень, основою яких слугували довгі економічні цикли М.Кондратьєва, стало відокремлення трьох циклів розвитку глобальної економічної і політичної систем, які спостерігались протягом: 1753-1873 рр. (120 років), 1873-1969 рр. (96 років), і з 1969- 2041рр. (прогнозні дані,72 роки).[ 4, с. 300]

В порівнянні з іншими науковими працями, присвяченими циклічності світового розвитку, новизною результатів даної роботи, слід вважати інший системний погляд на періодизацію понижувальних і підвищувальних хвиль глобального розвитку. Автори виявили, що один цикл складається з двох понижувальних та двох підвищувальних хвиль, природа рушійних сил яких різноманітна. Цікавим є той факт, що рушійні сили протягом трьох циклів глобалізації мають схожу природу на кожному з 4-ох етапів понижувальних та підвищувальних імпульсів. (Див табл.1.2.1)


Таблиця 1.2.2 Періодизація циклів еволюції міжнародної економічної і політичної систем з ХVIII ст. донині

Цикл

Фаза повного еволюційного циклу міжнародної системи

Довільне датування

^ Напрямки руху хвиль

Тривалість

І- 120 років

1. Структурна криза

1753-1789 рр.

Пониження

Приблизно 36 років

2. Технологічний переворот

1789-1813 рр.

Підвищення

Приблизно 24 роки

3. Великі потрясіння

1813-1849 рр.

Пониження

Приблизно 36 років

4. Революція міжнародного ринку

1849-1873 рр.

Підвищення

Приблизно 24 роки

ІІ-96 років

1. Структурна криза

1873-1897 рр.

Пониження

Приблизно 24 роки

2. Технологічний переворот

1897-1921 рр.

Підвищення

Приблизно 24 роки

3. Великі потрясіння

1921-1945 рр.

Пониження

Приблизно 24 роки

4. Революція міжнародного ринку

1945-1969 рр.

Підвищення

Приблизно 24 роки

ІІІ-72 роки

1. Структурна криза

1969-1981 рр.

Пониження

Приблизно 12 років

2. Технологічний переворот

1981-2005 рр.

Підвищення

Приблизно 24 роки

3. Великі потрясіння

2005-2017 рр.*

Пониження

Приблизно 12 років

^ 4. Революція міжнародного ринку

2017-2041 рр.*

Підвищення

Приблизно 24 роки

* - прогнозні данні

Джерело: Адаптовано автором на основі В.И.Пантин, В.В.Лапкин. Философия истори-ческого прогнозирования: ритмы истории и перспективы мирового развития, 2006. 300с.


З вищенаведеної таблиці можемо зробити висновок, що російські автори виокремили системні рушійні сили глобалізації, які впливають на формування підвищувальних і понижувальних хвиль глобалізації. До них відносяться:

- структурні кризи, спричиненні вичерпанням певного технологічного укладу, та необхідністю впровадження у виробничий процес технологічних нововведень, неефективністю існуючих на конкретний історичний момент часу соціально-економічних та політичних інституцій;

- технологічні перевороти, які співпадають з підвищувальними імпульсами, характеризувались виникненням промислової, науково-технічної, та останньої інформаційної революцій. Вони сприяли виникненню нових галузей промисловості на основі широкомасштабного впровадження технологічних нововведень майже у всі сфери людського життя;

- великі потрясіння у світовій економіці пояснюються виникненням військово-політичних конфліктів та спробами здійснити геоекономічний перерозподіл світу за допомогою силових методів. Так, у 1830-1840рр. можна було спостерігати посилення соціальної напруженості і загострення політичної боротьби в Англії, Франції, Німеччині, Австрії, які призвели до революції. Схожа тенденція спостерігалась протягом 1920-1930 рр., коли через дестабілізацію економічної ситуації, до влади у Німеччині прийшов Гітлер;

- революція міжнародного ринку, як 1-го так і 2-го еволюційного циклів свідчить про виникнення експансіоністських настроїв у країн лідерів світового економічного і політичного розвитку. Наприклад, протягом 1850-1870 рр. експансіоністські настрої були характерні для країн Західної Європи, які вивозили надлишки товарів та капіталу у свої колонії. Для 1940-1960 рр. відбувався інший вид експансії, який здійснювався через розвиток і поширення економічної потужності транснаціональних корпорацій.

Перш, ніж безпосередньо перейти до детального розгляду рушійних сил, слід зазначити, що у процесі порівняння хвиль, запропонованих російськими науковцями В.Пантіним і В.Лапкіним, циклів Н.Кондратьєва, та трьох хвиль глобалізації у трактуванні фахівців Світового банку, ми виявили, що напрямки понижувальних і підвищувальних фаз майже повністю співпадають у часових межах.

На основі загальновідомих економічній теорії рушійних сил, автором зроблена спроба виявлення іманентних рушійних сил подібної траєкторії розвитку глобальних хвиль, і таким чином, еволюційних циклів розвитку світового господарства. Аналіз етапів його становлення та розвитку дозволяє нам зробити наступні припущення:

Розмір глобальних понижувальної і підвищувальної хвиль залежить від якості нового технологічного укладу, швидкості, з якою нововведення впроваджуються у всі без винятку матеріальні сфери людського життя. Вперше, визначальне значення технічного прогресу у розвитку економіки показав лауреат Нобелевської премії, Р.Солоу. За його математичними підрахунками, здійсненими для США на основі статистичних даних 1909-1957рр., визначальним фактором економічного зростання є не капітал, а технічний прогрес. Дану тезу підтвердив Я.Тінберген, який з’ясував, що в результаті впровадження результатів НТР у сфери матеріального виробництва, США змогла перейти від екстенсивного до інтенсивного типу розвитку протягом першої половини ХХ століття.

Співставляючи хвилі інноваційного розвитку Й.Шумпетера, К.Фрімена і М.Кондратьєва з глобальними еволюційними циклами розвитку економічної і політичної систем, слід зауважити, що не дивлячись на незмінний характер тривалості протягом зазначеного періоду трьох фаз технологічного прориву (24 роки кожний), спостерігається чітка тенденція до скорочення тривалості інноваційного циклів в цілому, так само як і глобальних еволюційних циклів. А так, як піки глобальних хвиль за часовими межами майже співпадають з піками хвиль інноваційного розвитку, то можна припустити, що існує пряма взаємозалежність між економічними і політичними трансформаціями та інноваційним розвитком. [15, c.210]

Ступінь розвитку економічної та політичної інституціалізації має безпосередній вплив на глибину і напрямки підвищувальних й понижувальних фаз глобальних еволюційних циклів. Дане твердження засвідчують результати досліджень, проведених експертами МВФ, які з’ясували існування двох революційних процесів, які позитивно вплинули на економічні трансформації в країнах: конституційна реформа і промислова революція. На їх думку, в країнах, де конституційна реформа передувала виникненню промислової, а згодом і науково-технічної революцій, суб’єкти підприємництва змогли скористатися перевагами від інвестиційної діяльності, досягнень науки тощо, оскільки політична реформа закріпила рівні можливості захисту майнових прав та право займатися прибутковими видами діяльності на конкурентній основі. Яскравими прикладами встановлення конституціоналізму у Європі було обмеження монархій у Франції, Нідерландах, імперії Габсбургів у Англії, а Американська революція створила передумови для формування конституціоналізму у Сполучених Штатах. [5,с.131 ]

В умовах, коли промислова революція відбувалась до здійснення конституційних реформ, правляча еліта мала майже необмежені можливості створювати інститути, які стримували вихід економічних суб’єктів на ринки, обмежували або перешкоджали підприємницькій діяльності. Крім того, зберігались слабкі інститути захисту майнових прав. Експертами було зафіксовано, що в країнах, де економічна рента видобувалась внаслідок екстенсивного розвитку економіки, наприклад шляхом експорту сировини, проведення конституційних реформ відбувалось повільним темпами. Так, як місцеве самоврядування або колоніальна влада могла без великих перешкод отримувати надприбутки. Натомість, промислова революція потребувала значних інституційних перебудов і змін способу життя. Так, реставрація Мейдзи в Японії у 1860 рр. поклала початок стрімкої модернізації інститутів під загрозою зовнішньої конкуренції, з тією ж метою були модернізовані інститути у Туреччині у 1920- х р .

В межах сучасного еволюційного циклу, найбільша кількість інституційних перетворень економічного і політичного характеру в різних регіонах світу була зафіксована протягом 1985-2000 років, що за часовими межами співпадає з етапом технологічного перевороту, тобто другою підвищувальної фазою третього глобального циклу.

Отже, отримання високої економічної ренти різними країнами світу в сучасних умовах залежатиме як від зовнішніх, так і від внутрішніх факторів, зокрема, від здатності модернізувати свої економічні інститути, забезпечити адекватний механізм захисту прав власності, можливості орієнтуватися на діяльність глобальних ринкових інститутів, освіченості населення, збалансованої відкритості економіки. Економічна та політична інституціоналі-зація все в більшій мірі залежатиме від посилення економічної взаємозалежності між різними країнами, глобальної ринкової кон’юнктури, наявності країн-лідерів світового розвитку.

3. Існування на певний момент часу політичного режиму, і наявність демократичних установок підсилюють поступальне пониження або підвищення глобальних економічних і політичних хвиль. По суті, „хвилі демократії”, описані у науковій праці С.Хантінгтона „Третя хвиля. Демократизація в кінці ХХ століття”, є однією з рушійних сил глобальних хвиль еволюційного розвитку економічних і політичних систем, так як фази великих потрясінь у політичних системах, особливо протягом 2-го та 3-го еволюційних циклів супроводжувались демократизацією суспільного розвитку, а саме побудовою демократичних інституцій, поширенням демократичних норм тощо.

Згідно з датуванням автора, перша підвищувальна хвиля припадає на 1826-1926 рр., понижувальна - 1922-1942 рр., коли у Європі поновились тоталітарні і авторитарні режими. Другий еволюційний цикл демократії складається з підвищувальної 1943-1962 рр., та понижувальної фаз 1958-1975 рр. І нарешті, третій еволюційний цикл почався з підвищувальної фази у 1974р., однак, починаючи з 2001р. проглядаються явні тенденції до чергового „відкоту” демократизації. При співставленні хвиль демократизації з хвилями еволюційного розвитку політичних та економічних систем, ми можемо спостерігати повторення траєкторії руху, особливо яскраво це помітно протягом останнього еволюційного циклу, в якому хвилі демократизації супроводжують, як фазу технологічного перевороту, так і ринкової революції.

Глобальні хвилі залежать від циклів зовнішньополітичної експансії країн-лідерів світового розвитку. Підтвердженням даної тези є дослідження американського науковця Ф.Клінберга, який довів, що існує пряма кореляція між еволюційними циклами і циклами зовнішньої політики США. [6] Відповідно до трактування автора, в американській зовнішній політиці періоди „екстраверсії”, тобто зовнішньополітичної експансії на основі застосування прямого дипломатичного, економічного чи військового тиску, закономірно змінюються періодами „інтроверсії”- превалюванням політики ізоляціонізму.

Екстраверсійні фази по Ф.Клінбергу, відповідають періодам 1798-1824 рр., 1844-1871рр., 1891-1918 рр.,1940-1960рр., і з початку 1980рр., інтраверсійні фази припадають на наступні роки: 1776-1798 рр., 1824-1844 рр., 1871-1891 рр., 1918-1940 рр, та кінця 1960-1980 р. Якщо співставити ці фази із фазами еволюційних циклів економічних і політичних систем, то „екстраверсійні” фази співпадають з підвищувальними хвилями, а „інтроверсійні” – з понижувальними. При цьому, найбільш ефективні експансіоністські фази проявляються на етапі технологічних переворотів, а не ринкових революцій. Отже, можна зробити висновок на прикладі США, що в період технологічних переворотів, екстраверсійної фази, країна потребувала не тільки нових союзників, а й додаткові джерела сировини та енергоносіїв, а також нові ринки збуту для своєї продукції. Дане висловлення підтверджують події останніх років, коли США, шляхом поширення демократичних цінностей і боротьби з тероризмом, за допомогою військової кампанії здійснили інтервенцію в Ірак, з метою забезпечити собі не тільки контроль за дешевими джерелами енергоресурсів, але й реалізацію інтересів великих ТНК (див рисунок 1. у додатку №1)

З
огляду на повноту статистичної та аналітичної бази досліджень, проведених Світовим Банком з глобальної тематики, за основу свого аналізу ми візьмемо хвилі економічної глобалізації, виявлені даною авторитетною організацією і спробуємо проаналізувати їх рушійні сили. Відповідно до методики СБ, побудова хвиль глобалізації відбувається на основі трьох показників: кількості осіб, що іммігрували до США, долі експорту товарів у світовому ВВП, долі іноземного капіталу у ВВП країн, що розвиваються.

Рисунок 1. Хвилі глобалізації за трактуванням фахівців Світового Банку

* досліджуваний період – 1870-2000 роки.

Джерело: Foreign capital stock/ development country GDP: Maddison (2001).

^ Перша хвиля глобалізації. Формування глобальної економічної цілісності у світовому господарстві є складним і тривалим процесом, який у своєму розвитку пройшов декілька етапів. На нашу думку, доцільним було б розглядати початок глобалізації господарського життя в періодом ранньої індустріалізації та поділом праці у Західній Європі, що базувався на розвитку міжнародних торговельних зв’язків.

Становлення та функціонування капіталістичної системи ( з ХVI ст. - до середини ХVІІІ ст.) з її базовими механізмами отримання прибутку шляхом ринкового обміну було однією з основних рушійних сил поглиблення міжнародного поділу праці. В результаті промислової революції в Англії в середині ХVІІІ ст., відбулось стихійне та широкомасштабне накопичення торговельного та фінансового капіталу, розвиток зовнішніх ринків, формування основних торгових шляхів між окремими територіями. З розвитком ринкових відносин і формуванням торгівельних шляхів, виникали об’єктивні передумови поглиблення міжнародного поділу праці.

Починаючи з ХІХ століття до початку Першої світової війни у сфері міжнародних економічних відносин панував ліберальний порядок, заснований на золотому стандарті. Обсяг світової торгівля зростав з 1870 по 1914 рр. в середньому на 3,4% щорічно, в той час, як промислове виробництво - на 2,1%., населення збільшилось трохи більше, ніж у півтора рази, а обсяг світової торгівлі у 10 разів. На 40-60 рр. ХІХ ст. припадають найвищі темпи зростання світової торгівлі у порівнянні з серединою ХІХ першої половини ХХ століття. [7, с. 57-58 ] У 1913 році, за оцінками відомого дослідника економічної історії А.Медісона, відношення світового товарного експорту до валового світового продукту (експортна квота) складало 7,9%. А в країнах Західної Європи, США, Канади, Австралії, Нової Зеландії і Японії, за підрахунками не менш відомого спеціаліста в цій області П. Байрона - навіть 12,9 %. [8,с.7 ]

В період між 1870-1913 рр. середньорічне зростання іноземних інвестицій, яке складало 4,2%, випереджало зростання не тільки світового валового продукту (2,1%), але і світової торгівлі (3,4%). До 1913 р. обсяг експорту капіталу досяг 5% ВВП країн-донорів, а доля накопичених ПІІ у 1913 році перевищила 9% світового виробництва. [8, с.126; 9, с.12]

Процес формування економічної глобалізації на даному етапі намагались пояснити прихильники різноманітних шкіл та теоретичних напрямків. Автори класичних теорій імперіалізму, зокрема Дж.Гобсон, Р.Гільфердінг, Р.Люксембург, В.Ленін, стверджували, що європейські країни між 1870-1914 рр., провадили активну експансіоністську торговельну політику по відношенню до своїх колоній, яка була прямим свідченням потреб європейських країн знаходити нові ринки збуту для промислових товарів та інвестування надлишків капіталу за кордон, з метою підвищення норми прибутку. Дану тезу підтримує Дж.Гобсон, пояснюючи головну причину загарбницької політики європейських країн, кризою надвиробництва в середині самих країн-колонізаторів.2

Відомий представник даного напрямку, Р.Гільфердінг, наводить іншу причину колоніальної експансії та посиленню інтернаціоналізації обміну. Вона полягає у підвищення ролі в даному процесі промислових монополій, які для отримання високих прибутків, експортували значні обсяги інвестицій за кордон залишаючи власні виробництва без оборотних засобів, і таким чином, потрапляли у боргову залежність від банкірських домів. Злиття фінансових інституцій з промисловими призвело до утворення потужних промислово-фінансових установ, завдяки яким і набрала темпів експансіоністська політика європейських країн.

Аналізуючи першу хвилю економічної глобалізації, яка припадає на період 1870-1914 рр., слід зазначити, що найбільш визначальними на даному етапі розвитку світового господарства виявились комбінування двох факторів: здешевлення транспортних перевезень, шляхом переходу на використання парового флоту, і зниження тарифних бар’єрів, яке вперше було передбачене англо-французькими домовленостями. Нові технології, такі як залізничні сполучення, дали можливість менш розвинутим країнам здійснювати обмін сировину на промислові товари. Шістдесят мільйонів людей емігрували з Європи до Північної Америки та Австралії. За підрахунками американських дослідників П.Ліндерта і Дж.Вільямсона, потоки з перенаселених Китаю та Індії за масштабами були такими ж численними як із Європи до Америки.

Для виробництва та обробки сировини країнам необхідні були значні капіталовкладення. Для цього, на територіях новоутворених держав копіювались інститути, необхідні для функціонування фінансових ринків. Саме ці інститути дали можливість країнам, що розвиваються, потрапити на ринки довгострокового позичкового капіталу.

До 1914 р. доля іноземного капіталу, яка знаходилась в країнах, що розвиваються, досягла 32% від їх загального доходу. Завдяки внутрішнім інституційним змінам, економічне зростання відбувалось прискореними темпами. Якщо протягом 50 років до 1890р. темпи економічного зростання фіксувались на рівні 0,5%, то починаючи з протягом зазначеного періоду позначка піднялась до рівня 1,3% щорічно. [ 15,c.49] Країни, що приймали участь у загальному поділі праці, розвивались швидше в порівнянні з іншими. Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, США стали прикладом одних із найбагатших країн світу, експортуючи сировину та імпортуючи робочу силу, капітал і копіюючи інститути. Загалом, перша хвиля глобалізації, характеризується зростанням рівня бідності, загальне економічне піднесення не змогло компенсувати зниження рівня доходів, що пояснюється загальним світовим приростом населення. Узагальнюючи даний етап розвитку світового господарства, на якому сформувались перші ознаки глобальної економічної цілісності слід виокремити такі її рушійні сили:

1. ^ Структурна криза в економіках розвинутих європейських країн. Структурна криза 1750-1780рр., розкрила вичерпані можливості мануфактурного виробництва. Почали формуватися передумови для нового технологічного укладу, який базувався на використанні парового двигуна. В даний період Англія, а разом з нею і інші європейські країни, що використовували технологічні нововведення у промисловості, отримали можливості розширити ринки збуту своєї продукції і капіталу за рахунок колоній.

2. ^ Зародження ринкових інституцій в колоніях. Революція міжнародного ринку дозволила європейцям відкрити ємкі ринки збуту інших країн і спричинила структурні зрушення у світовій економіці. В менш глобалізованих країнах спостерігався ранній етап ринкової інституціоналізації. Копіюючи ринкові й фінансові інститути, держави могли приймати участь у міжнародному поділі праці та інтегрувались на міжнародні ринки товарів з тими видами продукції, які були у надлишку. Разом з тим, розвиток транспортної мережі, зокрема залізниць і морського транспорту, уможливив здійснення міжконтинентального ринкового обміну, сприяв інтенсифікації товарних і фінансових потоків та міжнародної міграції.

3. ^ Зростання обсягів міграції. Масова необмежена та безперешкодна міграція з Півдня на Північ позитивно вплинула на динаміку розвитку світового господарства. Переваги від міжнародної міграції, сприяли утворенню робочих місць в таких країнах, як Нова Зеландія, США та Австралія, зменшенню тиску на ринку праці у Англії, Франції, Німеччині, отримали, як країни-експортери, так і країни-імпортери робочої сили. Даний етап у розвитку світового господарства слід визначити як епоху „імперіалізму вільної торгівлі”. Домінуючою країною у сфері міжнародній торговельній та валютно-фінансовій сферах виступала Англія, міць якої підтримувалась завдяки застосуванню у загарбницькій діяльності потужного військово-морському флоту і доступу до індійських ринків золота. Колоніальний контроль англійців над Індією, переважно з використанням державного примусу, призводив до згортання індійського текстильного виробництва і закріплення конкурентних позицій ланкаширської бавовняної текстильної промисловості. [12]

Протягом даної хвилі глобалізації, відбулась і друга промислова революція. Структурна криза 1870-1890 рр. у сферах залізничного будівництва, машинобудування бавовняно-паперової промисловості, які працювали на основі парового двигуна, поволі вичерпували свій потенціал. Крім того, морально застаріли форми та інститути соціально-економічної і політичної організації суспільства. Виник новий потужний клас підприємців, який представляв промисловий та фінансовий капітал, і міг самостійно оперувати на ринках, зменшуючи важелі впливу і витісняючи аристократію та дворянство. Однак, після економічного піднесення за рахунок вищеназваних досягнень, вже на поч. ХХ ст., виникали перші передумови нестійкого економічного та політичного розвитку.

Розкол системи вільної торгівлі розпочався у роки Першої світової війни, протягом якого були введенні обмеження повоєнного часу, руйнування попередніх економічних зв'язків та посилення настроїв до автаркії. В результаті різко зменшились обсяги міжнародної торгівлі. Вже у 1915 р. Англія ввела мито у розмірі 33,3% на автомобілі, мотоцикли та інші вироби. Але найбільшу роль у відродженні протекціоністських заходів зіграли США, яка у 1922 р. застосовували високі імпортні тарифи – 27%, і до того часу перетворились на найбільшого кредитором у світі.

В період світової економічної кризи 1929-1933 рр. особливо проявились протекціоністські заходи у сфері торгівлі та руху капіталу. Всі країни намагались врятувати свої економіки застосовуючи нові обмеження і бар’єри. В результаті, починаючи з 1929 по 1933 рр. обсяг імпорту 57 основних країн світу знизився на 67%. [13,с.38] Світове виробництво скоротилось на 20%, а зовнішня торгівля – на 40%. До початку Другої світової війни питома вага зовнішньої торгівлі у світовій економіці знизилась більш ніж в двічі в порівнянні з 1913 роком [15, с.59].

„^ Повернення до націоналізму”, яке відбулось після першої хвилі глобалізації і тривало до 1945 року, слід оцінювати, як регрес на півстоліття назад. Перша світова війна зруйнувала конкурентні переваги, досягнуті за рахунок стабільної валютно-грошової системи і вісімдесят років прогресу у транспортної галузі. За період 1929-1933рр. імпорт США знизився на 30% , експорт – майже на 40%. Протягом даного періоду, ринки капіталу також зазнали негативного впливу. Більшість країн, з високим доходом на душу населення встановили контроль за експортом капіталу, тому країни, що розвиваються не могли виконати свої зобов’язання. До 1950 року доля іноземного капіталу в доходах країн, що розвиваються, складала приблизно 4%, загальні ж темпи зростання скоротились майже на третину.

^ Друга хвиля глобалізації ознаменувалась переходом до нової фази „транснаціонального капіталізму” політичною, економічною та військовою гегемонією США, якої вона досягла за рахунок широкомасштабної торговельної компанії у роки Другої світової війни і експорту капіталу у післявоєнні роки, здійснюваним відповідно до плану Маршала, націленого на відбудову Європи. У післявоєнний час відбулась широкомасштабна лібералізація у торговельній та інвестиційній сферах, яка була зумовлена низкою політичних і технологічних факторів, зокрема: реконструкцією валютно-грошової системи через укладання бретон-вудських угод і заснуванням МВФ і СБ; зниженням тарифних бар’єрів, скороченням контролю за імпортом та поступовим поверненням до конвертованості валют; розвитком зон вільної торгівлі, в т.ч. Європейського економічного співтовариства. Так, з 1950 по 1970 рр. обсяги світової торгівлі зросли майже в 5 разів, при цьому річний темпи зростання якої сягали 7% протягом 1950 рр. і 10% протягом 1960 рр. [ 14, с.60] У зв’язку з руйнівними результатами Другої світової війни, обсяги зовнішньої торгівлі остаточно були відновлені у першій половині 70-х рр. ХХ ст. Промислово розвинуті країни вийшли на рівень 1890 р. за обсягами товарного експорту у ВВП лише на початку 1970 рр., а на рівень 1913 року – у 1974 році, коли доходи від зовнішньої торгівлі забезпечувались в основному за рахунок збільшення цін на нафту. [14, с.61]

Після Другої світової війни розпочався процес розпаду колоніальної системи, що призвело до утворення нових суверенних держав і їх входження до світової економічної системи. Розпад колоніальної системи в Африці значним чином вплинув на поглиблення процесу економічної глобалізації світового господарства. Новоутворені країни, обравши принципи незалежного розвитку, почали пошук шляхів розвитку своїх економік.

Серед головних теоретичних напрямків, що пояснювали розвиток світового господарства на даному етапі, була економічна теорія розвитку, яка за висловом Г.Майєра „була видумана в якості практичного інструменту у відповідь на потребу політиків консультувати уряди з приводу того, що можливо та потрібно робити, аби вирвати країну із тенетів бідності”. [18, с.4] Розробкою даного теоретичного напрямку займались Я. Бгахваті, Г.Зінгер, А.Хіршман, А.Гершенкрон, Харод, Домор, Р.Пребіш Розенштейн інші.

Індустріалізація, побудована на імпортозаміщенні була головною ідеєю економічної теорії розвитку. Результати великої депресії 30-х рр., спричинила значне зниження цін на товари, що експортуються, низьку еластичність попиту на сировину і нестабільність валютних курсів, яка змусила більшість країн, особливо в Латинській Америці, перейти на імпортозаміщення.

Значний вплив на становлення даного теоретичного напрямку спричинили ідеї Кейнса, який запропонував альтернативний шлях виходу найменш розвинутих країн із бідності. На його думку, такі заходи як забезпечення повної зайнятості, соціальної захищеності, політичної та соціальної відповідальності уряду на основі державного планування економіки, здатні подолати вади ринку і вирішити загальнонаціональні задачі. Саме завдяки реалізації на практиці економічної теорії розвитку, промислово відсталі країни стали на шлях індустріалізації і змогли частково реалізувати прихований потенціал у сфері людських ресурсів, залучити внутрішні заощадження населення, стимулювати розвиток підприємницької культури та забезпечити пріоритет промислових інвестицій.

В групі країн, що розвиваються, відбувалось достатньо вагоме розшарування добробуту за показниками споживання на душу населення та нерівністю доходів в межах самих націй. Даний результат пояснювався „ефектом вимивання” (backwash effect ) і „ефектом поширення” (spread effect), запропонованих Г.Мюрдалем і використаних у своїх працях „Американська дилема” і „Економічна теорія слаборозвинутих регіонів”. Він стверджував, що у світовому господарстві по мірі існування нестабільної внутрішньої інституційної ситуації в середині „слабких країн”, „ефект вимивання” діє сильніше в порівнянні з „ефектом поширення”3.Для досягнення економічного успіху він пропонував комбінувати проведення радикальних інституційних реформ із реалізацією стратегії національної індустріалізації. [19]

Після того, як було з’ясовано на досвіді багатьох країн, що теорія імпортозаміщення не тільки не спрацьовує, але й призводить до довгострокових негативних тенденцій у національному економічному розвитку, її постулати були значним чином модифіковані. Як альтернатива численним теоріям модернізації, була запропонована теорія залежності, що базувалась на історико-структурному аналізі наслідків розвитку міжнародного господарства для периферійних країн. ЇЇ прихильники: А.Франк, С.Амін, Т.Дос. Сантос, Ф.Кардозо, Є Фалетто, та інші, схилялися до думки, що більш тісний зв’язок „периферійних країн” із „ядром” сп