Реферат: Міністерство освіти І науки україни національний університет «львівська політехніка» інститут гуманітарних І соціальних наук зовнішня політика україни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК


ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ


Плани та методичні вказівки

до проведення семінарських занять

для студентів денної форми навчання

спеціальності «Міжнародна інформація»


Затверджено

на засіданні кафедри політології

Протокол № 3 від 19.02.2010 р.


Львів – 2010

Зовнішня політика України: Плани та методичні вказівки до проведення семінарських занять для студентів денної форми навчання спеціальності «Міжнародна інформація» / Укл. Бучин М. А., Ільницька У. В., Кукарцев О. В., Кучма Л. О., Пасічний Р. Я., Тишкун Ю. Я., Турчин Я. Б. – Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2010. – 32 с.


Укладачі:

Бучин М. А., к. п. н., доц.,

Ільницька У. В., к. п. н., доц.,

Кукарцев О. В., к. п. н., асист.,

Кучма Л.  О., к. п. н., асист.,

Пасічний Р. Я., ст. викл.,

Тишкун Ю. Я., к. п. н., асист.,

Турчин Я. Б., к.п.н., доц.


^ Відповідальна за випуск: Кучма Л. О., к.  п.  н., асист.


Рецензенти:

Гетьманчук М. П., доктор іст. наук, професор,

Мирський Р. Я., доктор філософ. наук, професор.


Рекомендовано до друку

Вченою радою Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ "Львівська політехніка" (протокол № 2 від 21 жовтня 2010 р.)


© Національний університет «Львівська політехніка», 2010 ©

^ Мета та завдання вивчення дисципліни

«Зовнішня політика України»

Спецкурс «Зовнішня політика України» є складовою частиною циклу дисциплін, що вивчають студенти спеціальності «Міжнародна інформація». Загальний обсяг вивчення даного курсу становить 72 години, у тому числі 16 годин – лекційних занять, 16 годин – практичних занять та 40 години самостійної роботи.

^ Метою вивчення дисципліни є повний та всебічний розгляд теоретико-концептуальних основ зовнішньої політики Української Держави, дослідження історичного розвитку її зовнішньополітичної діяльності, ґрунтовний аналіз сучасного стану зовнішньої політики суверенної України, проблем забезпечення її національних інтересів у сучасних міжнародних відносинах.

У процесі навчання студенти мають змогу прослідкувати еволюцію національних інтересів держави Україна, їх визначальний вплив на стратегію та тактику її зовнішньої політики, яка, у своїй цілісності, відповідає загальновизнаним нормам та принципам міжнародного права. У процесі навчання важливе значення надається дослідженню конкретних дій та кроків дипломатів на міжнародній арені, виявленню чинників, що впливали та впливають на міжнародні стосунки України у пріоритетних напрямах зовнішньої політики нашої держави.

Плани та методичні рекомендації призначені для використання студентами у процесі підготовки до семінарських занять. Наведена проблематика практичних занять згрупована у великі теми, які представляють собою окремі теоретико-методологічні блоки дослідження взаємодій України з основними акторами на міжнародній арені. Теми практичних занять наведені у такій послідовності, яка пов’язана із логікою викладу даної дисципліни. Ці теми також можуть бути використані як опорний матеріал для самостійного опрацювання. Питання кожного практичного заняття сформульовані таким чином, що їх розгляд спрямований на конкретизацію та прикладне застосування отриманих на лекціях теоретичних знань.

Підготовка студентів повинна базуватися на широкій теоретико-методологічній базі знань студентів, що формується за рахунок використання документальних та наукових джерел. Саме для цього до кожної теми і питань, які повинні бути обговорені на заняттях у різних формах (зокрема вільної дискусії), пропонуються методичні поради, теми рефератів й рекомендується література. Теми рефератів призначені для самостійної роботи студентів, що виконуються ними, з метою поглиблення знань про окремі напрями зовнішньої політики України. Основний список літератури є переліком обов’язкових для опрацювання наукових праць, що включає в себе навчальні підручники, посібники, курси лекцій, монографії, брошури, наукові та публіцистичні статті, електронні джерела. Ознайомлення із запропонованою літературою може істотно розширити знання доробку провідних вчених, що займалися чи займаються науковими дослідженнями проблематики зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави.

У процесі роботи на семінарських заняттях студенти повинні знати:

1) місце даної дисципліни у системі підготовки фахівців у царині міжнародних відносин;

2) теоретико–методологічні основи дослідження зовнішньої політики держав, її основні типи, і у цьому контексті осмислити специфіку науково-теоретичного дослідження зовнішньої політики України;

3) теоретичні засади зовнішньої політики незалежної України на основі аналізу Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.), Акту проголошення незалежності (24 серпня 1991 р.) як правової основи зовнішньополітичної діяльності України, Конституції України, програмних документів у сфері зовнішньополітичних взаємодій (“Основні напрями зовнішньої політики України”);

4) базові дипломатичні принципи, на яких базується взаємодія України з міжнародними організаціями, особливо з структурними підрозділами системи Організації Об’єднаних Націй (ООН);

5) особливості та проблеми входження України до процесів політичної та економічної інтеграції, зокрема у рамках ЄС;

6) проблеми та перспективи співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями (СОТ, МВФ, СБ, ЄБРР);

7) специфіку питання щодо безпекової та оборонної інтеграції України (у рамках євроатлантичного чи пострадянського регіону);

8) особливості становлення та розвитку взаємовигідної співпраці з країнами пострадянського простору (зокрема у рамках СНД, ГУАМ);

9) специфіку процесу становлення та розбудови двосторонніх відносин та відносин стратегічного партнерства (з Російською Федерацією, країнами Західної та Центрально-Східної Європи та Північної Америки);

10) стан та перспективи розвитку багатосторонніх та двосторонніх відносин з державами Азії, Африки, Латинської Америки, Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Засвоївши на лекційних та семінарських заняттях необхідний обсяг знань, студенти повинні вміти:

збирати, систематизувати й аналізувати факти та явища міжнародного життя, здійснювати їх порівняльний та системний аналіз, застосовувати опрацьовану інформацію у практичній діяльності;

виявляти проблеми зовнішньополітичної діяльності Української держави на різних етапах її розвитку;

на основі аналізу конкретних дій та кроків української дипломатії на міжнародній арені знаходити позитивний досвід та використовувати знання у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики для їх подальшого використання у практичній зовнішньополітичній, зовнішньоекономічній, дипломатичній діяльності, особливо у процесі аналізу та оцінки сучасних проблем зовнішньої політики України;

на основі сукупності знань про основні положення концептуальних документів у галузі зовнішньої політики аналізувати взаємодію внутрішніх і зовнішніх факторів та їх вплив на зовнішньополітичну діяльність Української Держави;

виокремити національні інтереси України та аналізувати ефективність діяльності державних інститутів по їх реалізації, що дасть змогу визначати тип зовнішньої політики України;

характеризувати і виділяти основні чинники, які впливають на стосунки України із державами світу та міжнародними організаціями на сучасному етапі;

робити прогнози та пропонувати різноманітні варіанти можливого розвитку подій у сфері двосторонніх та багатосторонніх зовнішньополітичних взаємодій України з країнами та міжнародними організаціями світу.

Вивчення даної тематики сприятиме студентам у досягненні таких цілей (мети):

1) засвоєння теоретико-концептуальних основ дослідження шляхів, методів та засобів формування зовнішньої політики України;

2) формування цілісного уявлення про напрями, принципи та зміст зовнішньої політики Української Держави на різних етапах її розвитку;

3) становлення цілісного уявлення про розбудову відносин співробітництва України з іншими державами, міжнародними та регіональними організаціями;

4) виявлення проблем та перспектив участі України у багатосторонніх відносинах та інтеграційних процесах.

Таким чином, у процесі вивчення курсу «Зовнішня політика України» у студентів формується уявлення про Україну як суверенну європейську державу, що здійснює свою зовнішньополітичну діяльність на основі міжнародно-правових принципів поваги до прав і свобод людини, стабільного розвитку країни, регіону та світу.

^ ТЕМАТИКА КУРСУ


Тема 1

Зовнішня політика України як об’єкт дослідження.................................2 год.


Тема 2

Концептуальні принципи зовнішньої політики України………..……..2 год.

Тема 3

Участь України у діяльності ООН ............................................................2 год.


Тема 4.

Основні напрями стратегічного партнерства України............................2 год.


Тема 5

Безпековий вимір зовнішньої політики України……………………….2 год.


Тема 6.

Економічний вимір зовнішньополітичної діяльності України……….2 год.


Тема 7.

Національні інтереси України на пострадянському просторі................2 год.


Тема 8.

Відносини України з країнами Азії, Африки та Латинської Америки..2 год.

^ ТЕМА 1. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ

Міжнародні відносини та зовнішня політика: сутність, принципи реалізації та основні актори.

Національні інтереси та зовнішня політика держави. Типи зовнішньої політики держави.

Теоретико-методологічні основи дослідження зовнішньої політики України. Основні історичні періоди її становлення та розвитку.



РЕФЕРАТИ

Взаємовплив та співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Зовнішня політика України на різних етапах її державності.



ЛІТЕРАТУРА

Віднянський С. В. Зовнішня політика України як предмет історичного аналізу: концептуальні підходи та перспективи / С. В. Віднянський, А. Ю. Мартинов // Український історичний журнал. – 2001. – Вип. 4. – С. 41-57.

Віднянський С. В. Зовнішня політика України: Виклад за програмою підготовки магістрів зовнішньої політики / Віднянський С. В. – К.: ДЕМІД, 2006. – 76 с.

Дробот Г. А. Методология исследования внешней политики: возможности неореализма и принцип уровней анализа / Дробот Г. А. // Вестник Московского университета. – Серия 18. Социология и политология. – 2007. – №4. – С. 20-33.

Зовнішня політика України: перші підсумки та перспективи 2008 року: матеріали «круглого столу», 4 квіт. 2008 р. [Електронний ресурс] / За заг. ред. Ю. Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 98 с. – Режим доступу до джерела: http://www.niss.gov.ua/book/vidannya/stil.pdf

Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій / Анатоль Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.

Косолапов Н. А. Тема 8. Анализ внешней политики: основные направления исследований / Н. А. Косолапов // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – №2. – С. 77-85.

Кочетков В. В. Внешняя политика государства в XXI веке: теория(и), методология, прикладной анализ [Електронний ресурс] / В. В. Кочетков // Вестник Московского университета. – Серия 18. Социология и политология. – 2008. – № 4. – Режим доступу до джерела: http: //www.socio.msu.ru/documents/vestnik/archive/vestnik-4-08.doc

Мальський М. З. Теорія міжнародних відносин: Підручник / М. З. Мальський, М. М. Мацях. – К.: Знання, 2007. – 461 с.

Мировая политика и международные отношения: Учеб. пособие / [Под ред. С. А. Ланцова, В. А. Ачкасова]. – СПб: Питер, 2008. – 443 с.

Овсій І. О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посібник [Електронний ресурс] / І. О. Овсій. – К.:Либідь, 1999. – 240 с. – Режим доступу до джерела: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-8.html

Основи політичної науки: Курс лекцій: У 4-х т. / [Б. Кухта, Г. Ткаченко, Л. Старецька та ін.]: За ред. Б. Кухти. – Львів: Кальварія, 1997. – Т. 4: Міжнародна політика. – 1999. – 436 с.

Пасічник Н. С. Концептуальні моделі зовнішньої політики Ґ. Еллісона [Електронний ресурс] / Пасічник Н. С. // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. − К.: «ІНТАС», 2009. − Вип. 41. − С. 113-123. – Режим доступу до джерела: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pv/2009_41.pdf

Поздняков Э. А. Внутренняя и внешняя политика. Парадоксы взаимосвязи / Поздняков Э. А. // Междунар. жизнь. – 1989. – №10. – С. 49–60.

Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика / [А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко]. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

Цыганков А.П. Ганс Моргентау: взгляд на внешнюю политику // Власть и демократия. Зарубежные ученые о политической науке. – М., 1992. – 280 с.– С. 163 – 164.

Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник для студ. ВНЗ / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.

Ярошко О. З. Кросдисциплінарний характер дослідження феномену зовнішньої політики України [Електронний ресурс] / Ярошко О. З. // Режим доступу до джерела: http://www.confcontact.com/2009_03_18/is6_yaroshko.htm


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розгляд першого питання необхідно розпочати з розкриття змісту таких понять як «міжнародні відносини», «міжнародна політика», «зовнішня політика», «геополітика», «дипломатія», врахувати широкий спектр наукових трактувань цих явищ [5, с. 5–11; 6-7; 8–9; 11, с. 11-24; 14, с. 420-425; 16, с. 30-39]. Особливу увагу слід звернути на співвідношення цих понять. У цьому питанні доцільно розглянути основних суб’єктів, які діють на міжнародній арені, виокремивши їх основні риси та особливості взаємодій. Окремого розгляду потребують основні підходи щодо визначення прикладних принципів, якими керуються (або повинні керуватися) держави у своїй зовнішньополітичній діяльності, а також теоретико-методологічні підходи щодо загальних принципів діяльності усіх суб’єктів міжнародних відносин [8-9; 11, с. 425-433; 16, с. 8-39, 120-150].

У другому питанні доцільно зосередити увагу на національних інтересах держави у міжнародних стосунках, які визначають спосіб дії держави на міжнародній арені, її зовнішньополітичну діяльність. У цьому питанні також слід розглянути основні підходи до розуміння зовнішньої політики держави та її класифікацію, що ґрунтується на складній комбінації критеріїв (за співвідношенням цілей та засобів дій держав у міжнародному середовищі, за активністю, за ситуацією прийняття політичних рішень тощо). У процесі аналізу варто висвітлити теоретичні погляди щодо проблем визначення типу зовнішньої політики України. Для цього слід розглянути доктринальні основи зовнішньої політики нашої держави, у яких закладені шляхи становлення ефективних її взаємодій з основними суб’єктами міжнародних відносин [6–7; 8, с. 187–199; 9, с. 266–269; 12; 14, с. 532–535; 15].

Розгляд третього питання потрібно розпочати із з’ясування стану наукового дослідження зовнішньополітичної діяльності України, також варто висвітлити теоретичні напрями та наукові дисципліни, у рамках яких аналізується вітчизняна зовнішня політика та пов’язані з нею явища та процеси. Йдеться про дослідження реалізації стратегічних та тактичних напрямів зовнішньої політики України, проблем забезпечення світової та національної безпеки, встановлення та розвитку зовнішньополітичних та дипломатичних зв’язків України з різними країнами світу та міжнародними організаціями. Особливу увагу у цьому питанні слід зосередити на загальній характеристиці основних періодів зовнішньополітичної історії України. При розгляді третього питання рекомендується заслухати і обговорити другий реферат [1–2; 4; 10; 16, с. 13–31; 17].

У першому рефераті слід зосередитись на проблемах взаємозалежності внутрішньодержавних та міжнародних відносин. Дослідники стверджують про їх сталий взаємозв’язок та взаємообумовленість, водночас окремі з них визначають «примат зовнішньої політики», що означає пріоритетність впливу міжнародного середовища на внутрішню політику та інші суспільні відносини в державі. Існує і протилежна їй теорія, яка визначає, що власне внутрішні відносини в державі, її стан та рівень могутності роблять державу активним чи пасивним учасником міжнародних відносин, визначають її можливості та інтереси. Таким чином, необхідно проаналізувати співвідношення цих теорій, що дає можливість зрозуміти подвійну природу зовнішньої політики, в тому числі й зовнішньої політики України [3; 6–7; 11; 13].

У другому рефераті слід детально проаналізувати умовні періоди, які виділяються дослідниками у сфері міжнародних відносин та зовнішньої політики за критерієм історичного розвитку нашої держави. Йдеться про особливості здійснення зовнішньої політики періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, Польсько-Литовської доби, часів Козацької держави, про специфіку зовнішньополітичної діяльності на початку ХХ століття, про зовнішню політику УРСР, та зовнішньополітичну діяльність сучасної України [1–2; 10; 11; 17].


^ ТЕМА 2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Міжнародне визнання незалежності України та її становлення як актора міжнародних відносин.

Концептуальні засади зовнішньої політики України та її нормативно-правове наповнення.

Зовнішньополітичний потенціал України та її національні інтереси.



РЕФЕРАТИ

Основні напрямки зовнішньополітичної діяльності України на сучасному етапі.

Мета та основні завдання зовнішньополітичних інституцій незалежної України.

Проблема правонаступництва в зовнішній політиці України.



ЛІТЕРАТУРА

Акт проголошення незалежності України. 24 серпня 1991 р. // Голос України. — 1991.

Декларація про державний суверенітет. 16 липня 1990 р. // Голос України. — 1990; Основні напрями зовнішньої політики України // Урядовий кур'єр. — 1993. — 26 лип.

Закон України «Про основи національної безпеки України» // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39.

Зленко А. Дипломатія і політика України в процесі динамічних політичних змін. – Xарків: Фоліо, 2003.

Зленко А. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. – К.: Преса України, 2001.

Зленко А. Формування та реалізація концептуальних засад зовнішньої політики України // Україна дипломатична. Науковий щорічник. Вип. 8. – Київ, 2007. – С. 608 – 623.

Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. 30 квітня 2002 р. // Урядовий кур'єр. — 2002. — 4 черв.

Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького НАН України, 2001.

Корсунський С. Україна в СОТ. Що далі? // З. С. (Зовнішні справи). – 2008. – березень. – С. 30–33.

Міжнародні відносини та зовнішня політика. 1980–2000 / Авт.: Л. Ф. Гайдуков, В. Г.Кремень, Л. В. Губерський та ін. – К.: Либідь, 2001.

Рудич Ф. Геополітичний вимір президентських виборів 2004 року // Політичний менеджмент. – 2005. –№ 5.

Світова та європейська інтеграція / За ред. Я. Й. Малика. – Л.: ЛР1ДУ НАДУ, 2005.

Топ “15х15” в Україні та світі (15 лютого – 15 березня ) // З. С. (Зовнішні справи). – 2008. – квітень. – С. 4–7.

Україна на міжнародній арені. Зб. документів і матеріалів 1991–1995 рр. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Україна: утвердження незалежної держави (1991–2001). – К.: Альтернативи, 2001.

Щербак Ю. Україна: виклик і вибір. Перспективи в глобалізованому світі XXI століття. – К.: Дух і Літера, 2003.



^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розглядаючи перше питання слід відштовхнутись від основної точки відліку міжнародного визнання України. Йдеться про Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. Поважаючи волевиявлення українського народу 2 грудня 1991 незалежність України визнали Польща і Канада. До кінця грудня 1991 р. заяви про визнання незалежності України зробили уряди 68 держав світу. Слід зазначити, що остаточний перелом у позиції світової громадськості стосовно незалежності нашої держави відбувся після визнання незалежності України усіма державами "Великої сімки" ( в останні дні 1991 p.). Станом на 27 січня 1992 р. Україну визнала 91 держава, з 27 з них було встановлено дипломатичні відносини. Для з’ясування процесу підвищення авторитету України у світі необхідно врахувати й прийняття 10 грудня 1991 р. Закону про дію на її території міжнародних договорів. У ньому зазначалось, що, прагнучи долучитись до системи правових відносин між державами та на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародної співпраці, Україна розглядає укладені та ратифіковані нею міжнародні договори як невід'ємну частину національного законодавства. До уваги слід брати й те, що визнання України відбувалося не лише на рівні міждержавних відносин, а й на рівні міжнародних організацій. Зокрема, 30 січня 1992 р. Україна стала членом Наради з безпеки та співробітництва в Європі (тепер - Організація з безпеки та співробітництва в Європі), а згодом, 10 березня 1992 p., приєдналася до Північноатлантичної Ради зі співробітництва (з 1998 р. - Ради євроатлантичного партнерства). Необхідно врахувати також, що Україна не була новачком на міжнародній арені. Вона - одна з країн-співзасновниць ООН, брала активну участь у її роботі та діяльності ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, ВООЗ тощо.

У другому питанні слід зазначити, що на початках незалежності окрім міжнародного визнання незалежної України, відбувався активний процес кристалізації її головних зовнішньополітичних інтересів та пріоритетів. З перетворенням у незалежну державу Україна стала самостійним суб'єктом міжнародних відносин, джерелом зовнішньополітичної ініціативи. Уперше принципи її зовнішньої політики – демократизм і миролюбство – були задекларовані в розділі “Міжнародні відносини” Декларації про державний суверенітет України (липень 1990). На сьогоднішній день, концептуальні засади зовнішньої політики України знаходять відображення в основних нормативно-правових документах, таких як: Декларація про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності, Конституція України, Закон України “Про основні напрями зовнішньої політики України”. У другому питанні слід детально розглянути ці документи, виділивши основоположні принципи якими керується наша держава у зовнішньополітичній діяльності. Керуючись цими принципами Україна приєдналась до Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ. Окрему увагу варто приділити Закону України “Про дію міжнародних договорів на території України”.

Переходячи до третього питання слід визначитись з такими поняттями як: “національний інтерес”, “пріоритет національних інтересів”, “загроза національним інтересам”, а також виділити фактори сили та засоби впливу України на зовнішньополітичній арені. Слід чітко визначити національні інтереси України та завдання її зовнішньої політики . Опрацювавши Постанову Верховної Ради України “Про основні напрями зовнішньої політики України”, та Закон України “Про основи національної безпеки України” необхідно визначити основні напрями зовнішньої політики України та основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів.


^ ТЕМА 3. УЧАСТЬ УКРАЇНИ У ДІЯЛЬНОСТІ ООН

Вихід УРСР на міжнародну арену. Україна – член-засновник ООН.

Взаємодія України з основними (ГА та РБ ООН, Генеральний секретар) та спеціалізованими організаціями (ЮНЕСКО, МАГАТЕ, ПР ООН, ЮНІСЕФ) ООН.

Миротворча діяльність ООН та участь в ній України.


РЕФЕРАТИ

Діяльність України у спеціалізованих організаціях у рамках структури ООН.

Роль ООН у врегулюванні міжнародних конфліктів.


ЛІТЕРАТУРА

Біркович Р. Україна в контексті миротворчої діяльності ООН / Біркович Р. // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. праць / Київ. нац. ун–т. Ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2006. – Вип. 58. – Ч.2. – С.182–187.

Бруз В. С. ООН і врегулювання міжнародних конфліктів / В. С. Бруз. – К.: Либідь, 1995. – 111 с.

Віднянський С. Україна – одна з засновниць ООН / Віднянський С. // Політика і час. – 2005. – №9–10. – С.3–10. – С. 3 - 10. 

Гречанінов В. Миротворчість. Нові підходи / В. Гречанінов // Політика і час. – 1998. – №9. – С. 11-17.

Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Жан Батіст Дюрозель / [Пер. з фран.] – К.: Основи, 1995. – 903 с.

Зленко А. Украина, ООН, мировая дипломатия / А. Зленко // Междунар. жизнь. – 1990. – №11.

Камінський А. Вступ до міжнародних відносин: Курс лекцій / Анатоль Камінський. – Львів: Світ, 1995. – 144 с.

Конференция Объединенных Наций в Сан-Франциско (25 апреля – 26 июня 1945 г.). – М.: Политиздат, 1980. – 710 с.

Мацейко Ю. Оновлення миротворчості ООН – загальна вимога часу / Мацейко Ю. // Дипломатична академія України. Науковий вісник. – К., 2000. – Вип. 3. – С. 19–25.

Международные организации системы ООН: Справочник / [Сост. А. А. Титаренко]. – М.: Междунар.отношения, 1990. – 192 с.

Міжнародні відносини і євроатлантичне майбутнє України. Підручник / [Балабін В. В., Плахотнік О. В., Безносюк О. О. та ін.] / За заг. ред. Балабіна В. В. – К.: ТОВ «Інфодрук», 2008. – 358 с.

Спеціалізовані установи і системи ООН: Навч. посіб. / В. С. Бруза. – К.: Либідь, 1995. – 230 с.

Україна у міжнародних відносинах ХХ століття: навч. посіб. / [За заг. ред. Я. Й. Малика]. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка: ЛРУДУНАДУ. – 2004. – 468 с.

Україна у сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. моногр.] / [За ред. Ф. М. Рудича]. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.

Хроніка українських миротворчих місій // Кореспондент. – 2003. – № 22. – С. 22–25.

Циганкова Т. М. Міжнародні організації: Навч. посіб. – Вид 2–ге, перероб. і доп. / Т. М. Циганкова, Т. Ф. Гордеєва. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розгляд першого питання семінарського заняття слід розпочати із з’ясування сутності Організації Об’єднаних Націй як однієї з глобальних універсальних організацій. Варто прослідкувати передумови становлення та розвиток цієї організації та визначити міру її впливу на міжнародні процеси на сучасному етапі. Аналізуючи діяльність ООН, необхідно вказати, що Українська держави є членом-засновником ООН. Саме тому доцільно проаналізувати причини та прослідкувати процес залучення до цієї міжнародної організації УРСР та БРСР поряд із членством СРСР в цілому, проаналізувати діяльність делегації УРСР в Установчій конференції ООН у Сан-Франциско (США) 25 квітня 1945 року [3; 5, с. 367–377; 6; 7, с. 53–63; 8; 11, с. 48–50; 13–14; 17, с. 295–298].

Друге питання слід розпочати із розгляду основних структурних елементів ООН та організацій, які мають власне членство й органи, але функціонально пов’язані з ООН. Йдеться про участь України як непостійного члена у найважливішому органі ООН – Раді Безпеки, про значення та участь у Генеральній Асамблеї ООН, Міжнародному Суді та налагодженні ефективної співпраці з Генеральним Секретарем ООН. Особливу увагу слід зосередити на діяльності України у різноманітних комісіях ООН, зокрема у Комісії з прав людини (1946), становища жінок, суспільного розвитку, народонаселення тощо. Значної уваги заслуговує участь українських делегацій у процесі підготовки проектів таких міжнародних актів, як Загальна декларація прав людини (1948), Конвенція про запобігання злочинам геноциду і покарання за нього (1948), Женевські конвенції про захист жертв війни (1954), Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1956), Декларація прав людини (1959) тощо. Розгляд другого питання слід доповнити обговоренням першого реферату [7, с. 64–83; 10; 11, с. 50–55; 12; 14, с. 311–321; 16; 17, с. 298–208].

У третьому питанні необхідно з’ясувати як ООН долучається до розв’язання міжнародних криз та конфліктів. Йдеться про контроль за втіленням міжнародно-правового принципу врегулювання будь-яких конфліктів мирними засобами, утримання від застосування сили і поваги територіальну недоторканість, внутрішньої і зовнішньої незалежність усіх країн. Йдеться про творення системи світової та національної безпеки, елементом якої є й наша країна. У цьому питанні слід розкрити специфіку міжнародних заходів (операцій) з підтримки миру, виділити їх основні види. Особливо слід наголосити на перспективах посилення присутності України у миротворчих операціях ООН, що засвідчує її бажання та ефективні дії у розв’язанні міжнародних конфліктів, екологічних катастроф, глобальних проблем, які загрожують існуванню людства. У цьому питанні доцільно розглянути діяльність українських миротворців у складі місій ООН, які дислоковані, зокрема, у Афганістані, Боснії, Демократичній Республіці Конго, Грузії, Ефіопії та Еритреї, Косово, Ліберії, Лівані, Східному Тиморі, Сьєрра-Леоне тощо [1–2; 4; 9; 15; 17, с. 308–311].

Перший реферат присвячений дослідженню процесу набуття членства та діяльності України у таких структурних підрозділах та спеціалізованих установах ООН як Міжнародна організація праці (МОП), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Фонд промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку ООН (ПРООН), Фонд ООН з народонаселення (ЮНФПА), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) тощо. У рефераті варто розкрити, як через участь у цих та інших організаціях Україна нагромаджує досвід міжнародного спілкування, розбудовує та сприяє становленню власної ефективної зовнішньої політики [7, с. 69–83; 10; 11, с. 50; 12; 16; 17, с. 298–208].

У другому рефераті слід розкрити, які саме процедури застосовуються у рамках ООН для врегулювання кризових та конфліктних ситуацій. Йдеться про переговорний та посередницький процес, які відбуваються під наглядом представників міжнародних організацій, про проведення багатосторонніх конференцій, розслідувань, міжнародного арбітражу тощо, участь у яких бере й Україна. Особливу увагу у цьому рефераті слід приділити з’ясуванню суті та функцій миротворчих операцій під егідою ООН, які сприяють підтриманню міжнародного миру і безпеки, протистоянню та розв’язанню наявних у світі конфліктів та їх запобіганню [1–2; 4; 9; 17, с. 308–311].


^ ТЕМА 4. ОСНОВНІ НАПРЯМИ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА УКРАЇНИ

Витоки, сучасний стан та перспективи українсько-російських відносин.

Національні інтереси України в Європі.

2.1. Україна та провідні країни Західної Європи: становлення та ключові проблеми взаємодії.

2.2. Спільне та відмінне в інтересах України та країн Центрально-Східної Європи.

Стратегічні відносини України зі США та Канадою.



РЕФЕРАТИ

1. Проблеми асиметрії українсько-російських відносин.

2. Напрями стратегічного партнерства Української держави.


ЛІТЕРАТУРА

Асиметрія міжнародних відносин / Під ред. Перепелиці Г. М., Субтельного О. М. – К.: Вид. дім «Стилос», 2005. – 555 с.

Білоусов М. М. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Білоусов М. М., Гайдуков Л. Ф., Губерський Л. В. [та ін.]; Ред. С. В. Головко. – К.: Либідь, 2001. – 624 с.

Войтко А. Україна у дзеркалі британського парламенту [Електронний ресурс] / Аріадна Войтко // Зовнішні справи. – 2008. – № 6. – Режим доступу до рес.: http://uaforeignaffairs.com/article.html/print?id=152;

Державне інформаційне агентство України “Укрінформ”: Країни світу [Електронний ресурс]. – Режим доступу до рес.: http://news2.ukrinform. com. ua/States/;

Клайзнер А. М. Сегментація української меншини у країнах Центрально-Східної Європи (Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія) [Електронний ресурс] / Клайзнер А. М. // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 4 (5). – Режим доступу до рес: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor /St_pr5/14_Klaizner.pdf;

Климець Н. Співпраця України та Польщі: два роки після розширення ЄС [Електронний ресурс] / Наталя Климець / Лабораторія законодавчих ініціатив. – Режим доступу до рес: http://parlament.org.ua/index.php?action=draft_art&dtopic=7&ar_id=1402&ch_id=&as=0

Козенчук Я. Українсько-канадські взаємини в 1991-2001 роках [Електронний ресурс] / Козенчук Я. // Інтернет-сайт “Нові праві”. – Режим доступу до рес.: http://newright.il.if.ua/canada.htm;

Марсон Д. Німецька надійність: Берлін і надалі скептично сприйматиме євроінтеграційні перспективи України [Електронний ресурс] / Джеймс Марсон / Міжнародний центр перспективних досліджень. – Режим доступу до рес: http://www.icps.com.ua/files/articles/54/57/Ex_Comment_ September_2009_UKR.pdf

Мартинова Л. А. Політика Франції щодо вступу України до НАТО [Електронний ресурс] / Мартинова Л. А. // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. − 2009. − № 42. − С. 331-345. – Режим доступу до рес.: http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pv/2009_42.pdf;

Нариси з історії дипломатії України / [Під ред. В. А. Смолія]. – К.: Альтернативи, 2001. – 736 с.

Плаксенко М. Л. Динаміка українсько-румунських відносин після приєднання Румунії до ЄС [Електронний ресурс] / Плаксенко М. Л. // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 1 (10). – Режим доступу до рес.: http://www.niss.gov.ua/book/StrPryor/10/32.pdf;

Реалии и перспективы стратегического партнерства [Електронний ресурс] // Сайт центру ім. О. Разумкова. – 02.12.2000. – Режим доступу до рес.: http://www.razumkov.org.ua/ukr/news.php/article.php?news_id=104;

Романюк А. Імміграція до країн Західної Європи. Політичні наслідки / Анатолій Романюк // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2008. – № 23. – С. 111-122.

Сардачук П. Д. Україна в двосторонніх міжнародних відносинах (кінець 20 – початок 21 століть): Навч.-довід. посібник / П. Д. Сардачук, О. П. Сагайдак. – Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 328 с.

Сірук М. Сусіди, друзі, партнери [Електронний ресурс] / Микола Сірук // День. – 2009. – № 73. – Режим доступу до рес.: http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=273503&mainlang=ukr;

Сороневич М. Хресна дорога нелегала в Італії [Електронний ресурс] / Маріанна Сороневич // Віче. – 2008. – № 7/8. – С. 64-65. – Режим доступу до рес.: http://www.viche.info/journal/902/

Теффт Дж. І в скрутні часи Америка залишається другом України / Джон Теффт // Дзеркало тижня. – 2009. – 12 грудня. – № 48 (776).

Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів (1991-1997 рр.): Підручник. – У 2-х кн. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – 736 с.; Кн. 2. – 496 с.

Україна у міжнародних відносинах 20 століття: Навч. посібн. / [За ред. проф. Малика Я. Й.]. – Львів: Світ, 2004. – 468 c.

Чекаленко Л. Д. Зовнішня політика України: Підручник / Л. Д. Чекаленко. – К.: Либідь, 2006. – 710 с.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Перше питання присвячене становленню та еволюції українсько-російських стосунків впродовж 1989-2009 рр. Йдеться про: 1) становлення відносин УРСР і РСФСР у 1989-1991 рр.; 2) взаємовідносини у період “цивілізованого розлучення” 1991-1995 рр.; 3) “дипломатію без краваток” 1995-2004 рр.; 4) кризовий період двосторонніх відносин 2004-2009 рр.; 5)зміни у двосторонніх стосунках після обрання Президентом України В.Ф.Януковича. Особливу увагу треба присвятити аналізу основних документів, які регулюють двосторонні відносини України та Російської Федерації. Водночас, бажано підкреслити пріоритетність «російського вектору» в українській зовнішній політиці з огляду на історичні, геополітичні та економічні аспекти взаємин двох держав [1; 2, с. 140-163, 565-571, 614-616; 4; 10; 18-19; 20, с. 204-205, 408-480, 616-619, 645-652].

У другому питанні необхідно окреслити базові та другорядні інтереси України в країнах Європи, пов’язані із збереженням незалежності та територіальної цілісності України, забезпеченням її соціально-економічного та політичного розвитку, зокрема через інтеграцію в провідні міжнародні структури, такі як ЄС та НАТО. У першу чергу слід висвітлити становлення, розвиток та сучасний стан відносин України з державами Західної Європи, розкрити значення їх урядових та неурядових структур для реформування української системи державного управління та соціально-економічної сфери. При цьому слід звернути увагу на те, як на стосунки цих держав (Франція та Італія, Сполучене Королівство та ФРН) з Україною впливає їх позиціонування стосовно США, Росії та держав “Нової Європи”, а також питання постачання енергоносіїв для країн ЄС і подолання наслідків катастрофи на ЧАЕС. Окремо слід розкрити пробл