Реферат: Чернігів

Чернігівська обласна державна адміністрація


УПРАВЛІННЯ З ПИТАНЬ ВНУТРІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ТА ЗВ’ЯЗКІВ З ГРОМАДСЬКІСТЮ


чЕРНІГІВСЬКИЙ Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій







до 370-річчя від дня народження

гетьмана України, мецената


Збірник матеріалів

Чернігів 2009
Іван Мазепа: до 370-річчя від дня народження гетьмана України, мецената : Збірник матеріалів. [Електронний ресурс]  / Черні. обл. держ. адм.; Упр. з питань внутр. політики та зв’язків з громадськістю; Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. самоврядування, держ. п-в, установ і орг.; Уклад. : С. В. Бутко, В. М. Бойко, О. Б. Коваленко, Н. О. Молочко. – Чернігів : ЦППК, 2009. – 137 с.


Рекомендованодовиданнянавчально-методичною радою Чернігівського Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, протокол № 1 від 11 лютого 2009 р.


У збірнику використані матеріали із Сайту Громадського комітету з відзначення 300-ї річниці Повстання за незалежність України під проводом Івана Мазепи та Полтавської битви (1708-1709): http://www.mazepa.name/.


Збірник містить матеріали про життя та діяльність гетьмана України Івана Мазепи. Він призначений для редакторів ЗМІ, заступників голів райдержадміністрацій та голів міських рад міст обласного значення з гуманітарних питань, сільських і селищних голів, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, працівників закладів освіти і культури, всіх, хто цікавиться історією України та рідного краю.


^ УКЛАДАЧІ ЗБІРНИКА:

Бутко Сергій Володимирович – представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області;

Бойко Володимир Миколайович – директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, кандидат історичних наук;

^ Коваленко Олександр Борисович – декан історичного факультету Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, кандидат історичних наук, професор.

^ Молочко Надія Олександрівна – начальник управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Чернігівської обласної державної адміністрації.



© Чернігівський центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, 2009

ЗМІСТ


№

п/п

Назва

Сторінка

I

МАТЕРІАЛИ

5



Ковалевська О. Мазепа Іван Степанович: біографічна довідка


5



Ковалевська О. Основні дати життя та діяльності Івана Мазепи


8



Павленко С. Іван Степанович Мазепа

10



Чухліб Т. Дитинство та молоді роки Івана Мазепи на тлі епохи


26



Павленко С. Родовід гетьмана І.Мазепи

31



Чернецький Є. Герб гетьмана Івана Мазепи: його зображення та походження


48



Чухліб Т. Західна Європа про Мазепу

54



Ковалевська О. Сучасники про Івана Мазепу

60



Чухліб Т. Гетьман Мазепа – об’єднувач України

62



Станіславський В. Гетьман Іван Мазепа – герой України

67



Павленко С. Організація імпічменту Мазепи 1707 року

71



Павленко С., Ткаченко О. 2 листопада 1708 р. – трагічна сторінка історії Батурина


85



Мицик Ю. Гетьман Іван Мазепа як покровитель Православної Церкви


105



Ковалевська О. Повість про правду і кривду: з історії накладення церковної анафеми на Івана Мазепу


116



Ковалевська О., Павленко С. Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи


123

II

ДОДАТКИ

128



Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підготовку та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу» від 2 квітня 2008 р. № 567-р (Із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням КМ № 994-р від 23.07.2008)



128



Із бібліографії чернігівського історика, одного з провідних мазепознавців України, дослідника історії Батуринської оборони ^ Сергія Олеговича Павленка



134



Інформація про сайт Громадського комітету з відзначення 300-ї річниці Повстання за незалежність України під проводом Івана Мазепи та Полтавської битви (1708 – 1709): http://www.mazepa.name/



137





«З нагоди 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу під час Північної війни 1700-1721 років, виходячи зі значення цих подій у багатовіковій історії українського державотворення»


Із Указу Президента України

«Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з

воєнно-політичним виступом гетьмана України

Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу»

від 9 жовтня 2007 р. № 955


«З метою систематизації відзначення пам’ятних дат і ювілеїв Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

^ Кабінету Міністрів України забезпечити відзначення у 2009 році на загальнодержавному рівні таких пам’ятних дат і ювілеїв (список додається).

[…]

20 березня – 370 років від дня народження Мазепи Івана Степановича (1639 – 1709), гетьмана України, мецената»


Із Постанови Верховної Ради України

«Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2009 році»

від 25 грудня 2008 р.


«У єдиній зв’язці Мазепа – Петлюра – Бандера існує тріада визначних діячів, поза якою годі собі уявити український національно-визвольний рух. «Мазепинці», «петлюрівці» та «бандерівці» складають три покоління борців за незалежну Українську державу»

^ Владислав ВЕРСТЮК

заступник голови Українського інституту

національної пам’яті, доктор історичних наук,

професор


МАТЕРІАЛИ


^ МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ

Біографічна довідка


МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ – гетьман України (1687 – 1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII – поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної  української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І.Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П.Дорошенкові та І.Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І.Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700 – 1721), гетьман І.Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м.Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає в наступному:

І. Державно-політична діяльність

Завдяки дипломатичному хисту Мазепа зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та фактичним керівником московського уряду кн. В.Голіциним, так і з їх наступником – царем Петром І, що врятувало Україну від можливих руйнацій після державного перевороту у Московській державі 1689 р.

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» – угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.

З метою оборони південних кордонів побудував фортеці на півдні України, зокрема, Новобогородицьку та Ново-Сергіївську на р.Самара.

Прагнучи знайти опору серед козацької старшини Лівобережної України, Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. В той же час І.Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що було зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, в яких регулювалися питання оподаткування та відробіток («панщина»).

Вихований у принципах меркантилізму, Мазепа в різні способи сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву та торгівлі.

ІІ. Підтримка освіти та культури

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанасiя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII – на початку XVIII ст. унiкального стилю – «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І.Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi усiх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

ІІІ. Меценатська діяльність

Коштом І.Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькiсть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi – Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.

Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.

Гетьман І.Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащениця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. Iншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних сiрiйцiв м. Алепо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi та допомогу православним християнам за кордоном.

В цілому, за підрахунками козацької старшини, зробленими одразу після смерті І.Мазепи, за 20 років свого гетьманування гетьман на меценатські цілі витратив щонайменше 1.110.900 дукатів, 9.243.000 злотих та 186.000 імперіалів.

ІV. Репрезентація Мазепою України у світі

Гетьман І.Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представник України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картин, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шістьох скульптур. Серед найбільш відомих творів – гравюри І.Мигури, І.Щирського, Д.Галяховського, Л.Тарасевича, М.Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII – початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А.Деверія, Ю.Коссака, Л.Булянже, Г.Верне, Л.Булянже, Т.Жеріко, Е.Делакруа, Є.Харпентера, М.Геримського; поетичні та прозові твори Дж.Байрона, В.Гюго, Ю.Словацького, О.Пушкіна, Ф.Булгаріна, Г.Асакі; музичні інструментальні та оперні твори  П. Сокальського, К.Педротті, Ш.Пурні, Дж.В.Гінтона, Ф.Педреля, П.Чайковський, М.Гранваль,  Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О.Титова, С.Рахманінова.


Матеріал підготовлено науковим співробітником відділу української історіографії Інституту історії України НАН України, кандидатом історичних наук, доцентом Ольгою Ковалевською

http://www.mazepa.name/biograph/mazepa1.html


^ ОСНОВНІ ДАТИ ЖИТТЯ ТА ДІЯЛЬНОСТІ

ІВАНА МАЗЕПИ

20 березня 1639

 

день народження І.Мазепи

 

 

 

1646–1656

 

навчання у Києво-Могилянському колегіумі

 

 

 

1657–1659

 

навчання за кордоном

 

 

 

1659/60–1663

 

перебування на службі у польського короля Яна Казимира

 

 

 

1668

 

одруження з Ганною Фридкевич

 

 

 

1669–1674

 

служба у правобережного гетьмана П.Дорошенка

 

 

 

1674

 

перехід на службу до лівобережного гетьмана І.Самойловича

 

 

 

1682

 

був обраний на посаду генерального осавула

 

 

 

25 липня 1687

 

обрання гетьманом на військовій раді на р.Коломак

 

 

 

1689

 

поїздка до Москви

 

 

 

1690

 

участь у першому поході на Кизикермен

 

 

 

1691–1692

 

повстання Петрика

 

 

 

1693–1694

 

участь у військових походах на південь

 

 

 

1695

 

війська І.Мазепи здобули Кизикермен

 

 

 

1696

 

участь в Азовських походах та взяття Азову

 

 

 

8 лютого 1700

 

нагородження Орденом св.Апостола Андрія Первозванного

 

 

 

1701

 

похід І.Мазепи до Ліфляндії, відновлення Переяславської єпископії та Трахтемирівського монастиря на Правобережжі, надання Києво-Могилянському колегіуму статусу академії

 

 

 

1702–1704

 

повстання на Правобережжі

 

 

 

1703

 

будівництво корпусу Києво-Могилянської академії

 

 

 

1705

 

похід гетьмана на Польщу, взяття Замосття

 

 

 

1707

 

нагородження Орденом Білого Орла

 

 

 

1 вересня 1707

 

згідно з розпорядженням австрійського цісаря Йосифа І І.Мазепу наділено гідністю князя Св. Римської імперії

 

 

 

2 листопада 1708

 

загибель Батурина

 

 

 

5 листопада 1708

 

позбавлення відзнаки ордену Св.Андрія

 

 

 

27 червня 1709

 

Полтавська катастрофа

 

 

 

22 вересня 1709

 

смерть гетьмана у с.Варниці під Бендерами

 

 

 

жовтень 1709

 

виготовлення так званого «Ордена Іуди» з метою затаврування гетьмана тавром «зрадника та запроданця»

 

 

 

18 березеня 1710

 

перепоховання праху гетьмана у м.Галац (Румунія)


^ Матеріал підготовлено науковим співробітником відділу української історіографії Інституту історії України НАН України, кандидатом історичних наук, доцентом Ольгою Ковалевською

http://www.mazepa.name/biograph/mazepa.html


Сергій ПАВЛЕНКО

Заслужений журналіст України,

головний редактор всеукраїнського

наукового журналу «Сіверянський літопис»,

власний кореспондент газети «Голос України»

у Чернігівській області
^ ІВАН СТЕПАНОВИЧ МАЗЕПА
Постать Івана Мазепи одна з найзагадковіших в українській історії. Дискусія, полеміка щодо оцінки його дій, вчинків і досі триває у науковій, популярній літературі. Причиною тому – великий масштаб цієї особистості, яку важко збагнути, вмістити у певні рамки зрозумілості, осягнення. Гетьмана любили і ненавиділи, поважали і побоювались, цінували і остерігались, прославляли і оббріхували як в часи його кермування, так і пізніше, у наступні десятиліття та століття.

Іванові Мазепі не вдалося здійснити потаємну мрію свого життя – створення незалежної української держави. Але те, що він як патріот «для общаго добра матки моей Отчизны бідной Украины» наважився не закрити, а поставити це питання з відповідною гостротою для наступних поколінь, є найголовнішим його скарбом-заповітом нащадкам.

Іван Степанович Мазепа народився 20 березня 1639 року 1 в Білій Церкві у православній родині. Його батько був у 1654 році білоцерківським отаманом 2, високоосвіченим «знатним козаком» – дипломатом (бере участь у Переяславських переговорах, у делегації до Бутурліна, а також виконує функції посла І.Виговського у 1658, 1659 роках на сеймі у Варшаві 3). Рівень знань, набожність матері майбутнього гетьмана дозволили їй стати після смерті чоловіка ігуменею впливового Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1686 по 1707 р.) і ревнивою захисницею православ’я. Батьки подбали про здобуття сином належної освіти.

Юний Мазепа навчався у 50-х роках ХVII століття у Києво-Могилянській колегії, Краківській академії. Є документ, згідно з яким він у 1657 році вивчав артилерійську справу в голландському місті Девентер 4.

Як зазначено у королівському привілеї, наданому козацькому дипломату С.Мазепі ще у червні 1659 р., «і те особливо заслуговує уваги, що сина свого Яна при боку Нашому, на послуги Нашої Речі Посполитої він залишає».

На початку жовтня 1659 року двадцятирічний Іван Мазепа використовувався Яном Казимиром як посланець до гетьмана Івана Виговського 5. У складі польських урядовців юнак відбуває на святкування 7 листопада 1659 року у Парижі закінчення війни з Іспанією, він «був на прийнятті в Луврі», «відвідав…південну Францію» 6.

Побутує думка, що Іван Мазепа лише на схилі літ прозрів і подумав про волю для свого народу. Насправді це не так. Ще з молодих літ він постійно перебував в епіцентрі пошуку вітчизняних державників кращої долі України.

Гетьман Павло Тетеря весною 1663 року у листі до Яна Казимира пише, що королівський покоєвий Іван Мазепа, якого відправляють з козацького табору з посланням, «знає чимало розповідей про злодійства, і до того наслухався плачу і стогону жителів України, що був вражений жахом: то я покладаю на його більш детальне донесення, що відповідає його обов’язку як свідка, який бачив все своїми очима і слухав власними вухами» 7.

З 1669 року І.Мазепа служить ротмістром надвірної корогви, а потім генеральним писарем у гетьмана Петра Дорошенка, якого він з пошаною згадує пізніше у своїх універсалах. П’ятирічна служба у нього збагатила життєвий, політичний досвід майбутнього лідера Гетьманщини. Дії П.Дорошенка підпорядкувалися одній меті – «зберегти цілісність занепадаючої України», «стати удільним князем». Активна дипломатія гетьмана з Кримом, Московією, Польщею в інтересах українського люду не могла не залишити помітного сліду в помислах його учня, довірника, який, до того ж, брав найактивнішу участь у переговорах, складанні союзницьких угод.

Тридцятип’ятирічний дорошенківець Іван Мазепа потрапив у 1674 році у полон до лівобережного гетьмана Івана Самойловича як вже сформований дипломат, активний учасник змагань за єдність, цілісність України. Це була високоосвічена людина-інтелектуал, яка знала німецьку, латинську, французьку, італійську, турецьку мови, добре орієнтувалася у перипетіях політичного життя всієї Європи.

Опинившись не з своєї волі в орбіті інтересів Москви, царських урядовців, він фактично підкорився як полонений збігу обставин, які були не на користь П.Дорошенка та його справи (20 лютого 1674 року велика кількість задніпровської старшини покинула правобережного гетьмана).

І.Самойлович, знаючи І.Мазепу ще з часів переговорів за приєднання Правобережжя до Лівобережжя, наблизив його до себе, неодноразово доручав висуванцю важливі дипломатичні місії до Москви. Через кілька років талановитий правобережець стає генеральним осавулом. У 1687 році після невдалого Першого Кримського походу завдяки діям опозиційної старшини, яка бажала перерозподілу урядів і нового гетьмана — Василя Борковського, Івана Самойловича було зміщено. Це відповідало й інтересам фаворита царівни Софії, головнокомандуючого військами В.Голіцина, який у такий спосіб виправдався за свої прорахунки у війні. Але опозиціонерам не вдалося протягнути на гетьманський уряд свого ставленика. Головнокомандуючий московським військом зробив ставку на І.Мазепу, якого добре знав як козака-дипломата, високоосвічену людину. Князь також володів кількома мовами, у нього була велика бібліотека. Зрозуміло, йому імпонував генеральний осавул, який полюбляв книжкові новинки, збирав їх до власної книгозбірні.

Безглузда легенда про те, ніби В.Борковський позичив І.Мазепі 10 тисяч рублів (50 тисяч золотих) для хабаря В.Голіцину, далека від істини вже хоча б тому, що таку суму генеральний обозний навряд чи мав, бо його річна платня складала всього-на-всього 1000 золотих. У джерелах згадуються два важливі документи, у яких гетьман сповіщає про дарунки начальнику Посольського приказу – у «Записці» фігурує сума 10000 рублів 8, а у «Росписи вещей, которые в разных временах даны от меня, Ивана Мазепы, Гетмана, с начала уряду Гетманского, во все времена Князю Василью Голицину»*  – 17390 рублів 9. Згадані суми передані після виборів, наймовірніше у 1688 – 1689 роках. Отже, це не хабар на гетьманство (спочатку гроші – а потім вибір!). Як відомо, командуючий російською армією після скинення Самойловича хотів забрати всі скарби гетьмана-«зрадника» у царську казну. Але Мазепа, генеральні старшини переконали його вчинити по-іншому! У Москву мала відбути лише половина конфіскату. Від цієї домовленості у виграші залишались, по-перше, Гетьманщина, бо вона не втратила повністю військовий скарб, по друге, В.Голіцин, автор відповідної статті Коломацької угоди. Фактично за власну ідею, врахування прохання старшини та Мазепи він узяв у 1688-1689 роках наперед домовлені комісійні. В описі майна Самойловича, наприклад, фігурує «шатер турецкой»10. «Шатер турской» зустрічаємо й в «Розписи»! А оскільки Мазепа не поспішав з якихось причин виконати свої зобов’язання щодо «комісійних», то про це йому нагадав Л.Неплюєв шляхом шантажу: він тримав під вартою переяславського полковника Родіона Дмитрашка, який весною 1688 року їздив у Москву скаржитись на гетьмана… Сам севський воєвода як посередник і наглядач за передачею конфіскату отримав, як довідуємось з тієї ж «Розписи», неофіційно майже 5000 рублів! Отже, як бачимо, йдеться про відкупні, комісійні, а не про хабар за гетьманство на Коломаку.

Ставши гетьманом, І.Мазепа поступово проводить на провідні урядові посади здебільшого однодумців-правобережців, зокрема Якова Лизогуба, Юхима Лизогуба, Михайла Вуяхевича, Михайла Миклашевського, Дмитра Чечеля. У його найближчому оточенні більшало тих, для кого різноманітні політичні комбінації щодо визначення подальшої долі України були знайомі і невідлякливі, а відтак і допустимі для реалізації.

Те, що висуванці гетьмана у 1689 – 1692 роках І.Ломиковський, А.Гамалія, М.Гамалія (сини Андрія Гамалії), Д.Горленко, Д.Чечель, Д.Нестеренко, К.Мокієвський та їхні близькі у 1708 році, майже через 20 літ, опинилися в одній повстанській команді і вирушили супроти Петра І, засвідчує близкість їхніх інтересів і на початку 1690-х років.

Саме тоді І.Мазепа готував свій перший виступ проти Москви. Якраз у 1689 році у ній відбувся двірцевий переворот, в результаті якого потерпіла поразку партія царівни Софії та В.Голіцина. Останній викликав на підмогу гетьмана «з 500 особами його вищої старшини» 11, як свідчив французький дипломат Де ля Невіль.

Реальна влада після падіння Софії, арешту В.Голіцина опинилась у Наришкіних, зокрема у брата цариці Наталії Кирилівни 25-річного випивохи Лева Кириловича Наришкіна, який став головою Посольського приказу. У ті дні сімнадцятирічний Петро І ще був далекий від політики, дипломатії, управління державою. Перемога Наришкіних мало чим змінила спосіб життя царя: до 24-річного віку він мало цікавиться справами в Московії і проводить час у військових «марсових» потіхах, у підготовці фейєрверків, будівництві кораблів та яхт, випробуванні гармат.

Наришкіни ж у 1689 – 1690-х роках активно проводили розшук прибічників Софії, репресували їх. У 1690 році царські урядовці проводили на Гетьманщині ревізію реєстру конфіскованого у Самойловича. І.Мазепа як запідозрюваний в допомозі В.Голіцину з дня на день чекав арешту. Про його скоре скинення з уряду навіть пішли чутки на Гетьманщині.

І все ж завдяки таємній дипломатії, гетьманській партії козаків на Запорозькій Січі, яка 5 листопада 1689 року скликала раду про порушення Москвою їхніх вольностей і вирішила послати депутацію просити протекції у польського короля, Наришкіни не наважились на зміщення керманича України, аби не підливати масла у вогонь.

Перебуваючи у невизначеному статусі піднаглядного, І.Мазепа почав енергійно готувати протимосковське повстання. Відбувається велика кадрова ротація на старшинських урядах в полках, сотнях, а також огляд та ревізія сердюцьких, компанійських полків. До того ж, гетьман видає Запорозькому війську платню за два попередні роки, чим привернув на свій бік всіх запорожців. На жаль, військовий потенціал Гетьманщини був недостатній для самостійного виступу проти царської Росії. При сприятливих обставинах з лівобережних полків можна було мобілізувати на війну 40-50 тисяч козаків 12. У той же час Москва мала у своєму підпорядкуванні майже 150 тисяч вояків, з них більша половина несла регулярну військову службу 13. Перед початком Північної війни у Петра І налічувалось 111 стрілецьких та солдатських полків, у кожному з яких служило по 1100-1300 солдат 14. Належно протистояти такій мілітарній силі українські сили могли лише у союзі з противниками Московії.

У кінці 1689 року, на початку 1690 року на контакт з польським королем Яном ІІІ Собеським виходять посланці Мазепи К.Мокієвський 15, ченці Соломон, Русланович 16 «А про те Вашій Королівській Милості оголошуємо, – повідомляв у таємній записці гетьман, – що ми, скільки душ нас присягли, щоб за одне думати» 17. Львівський єпископ Йосип Шумлянський від імені короля надіслав Мазепі листа, в якому є і такі рядки: «І в Божий час працюйте, і те іго з вільної шиї народу свого зняти промишляйте» 18.

На початку 1691 року І.Мазепа направляє свого старшого канцеляриста Петра Івановича Сулиму (Петрика) з секретною місією до кримського хана Селім-Герея. «И писаны те писма к старому хану от гетмана... – свідчив на допиті у 1693 році свідок-писар Григорій Волковський, – чтоб они татарове Малороссийских городов с народом учинили мир, й собрався шли к малороссийским городам, й совокупясь с Малороссийским войском, итить бы им войною на Великороссийские городы, так ж как было преж сего при Хмельницком» 19.

На жаль, Селім-Герея, до якого Мазепа їздив від Яна Казимира у 1663 році, у той момент змістили. У Кримському ханстві йшла боротьба за владу – по кілька місяців правили Саадет-Герей ІІ, згодом Сафа-Герей І. Все це утруднювало Батурину пошук партнера для співпраці.

У 1692 році московські урядовці, отримуючи суперечливі повідомлення про зрадницькі наміри І.Мазепи, намагалися викликати його до Москви. Але старшинська рада замість нього послала велике козацьке посольство на чолі з чернігівським полковником Яковом Лизогубом. Їх протримали там майже рік як заручників. І.Мазепа всупереч бажанню змушений був відкласти повстання і на довгі роки через несприятливі обставини відмовитися від задуманого. Польський посол Кир’як Ісарович у звіті про дипломатичну місію в Батурин у 1693 році зазначав: «А так Москва пильнує Мазепи, що йому не дозволяють і поговорити з іноземною людиною» 20.

У наступні роки гетьман багато уваги приділяє не тільки розбудові збройних сил, гетьманських установ, а й питанням духовності, освіти. За його кошти збудовані братська Богоявленська, велика Лаврська та Всіх Святих церкви, військовий Микільський собор у Києві, відреставровані п’ять церковних приміщень старокняжої доби, закінчено зведення трьох храмів 21. Значні фінансові внески зробив гетьман для оздоблення, ремонту Печерської Лаври, Пустинно-Микільського, Братського Богоявленського, Кирилівського, Золотоверхо-Михайлівського, Межигірського, Чернігівського Троїцького-Іллінського, Лубенського Мгарського, Густинського, Батуринського, Крупицького, Глухівського Петропавлівського, Домницького, Макошинського, Каменського, Любецького монастирів, кафедральних соборів у Києві, Переяславі, Чернігові, батуринських церков 22. За замовленням І.Мазепи також постали у роки його правління Вознесенська церква у Вознесенському монастирі, ігуменею якого була його мати, церква Покрови у Дігтярівці та інші культові споруди. Загалом лише за опублікованими джерелами відомо про 220 церков, збудованих за правління І.Мазепи. З них 44 під його особистим патронатом.

Як випускник Києво-Могилянської колегії він подбав, аби його альма-матір у 1701 році набула статусу академії. Крім цього, він виділив кошти на будівництво у ній у 1703-1704 роках мурованого приміщення 23, щорічно давав з військового скарбу по 1000 золотих на потреби спудеїв. У 1700 завдяки його відчутній допомозі, виділеній на будівництво навчального корпусу, дзвіниці, трапезної, допоміжних службових приміщень та папірні для друкарні, з’являється у Чернігові перший на Лівобережжі вищий навчальний заклад – Чернігівський колегіум 24. Вдячні викладачі останнього видали невдовзі п’ять книг з присвятами своєму благодійнику, два панегірики. Сприяє він і появі у Ніжині у 1696 році школи для навчання дітей грецькому і слов’янському письму 25.

Гетьман часто призначав на відповідальні уряди людей не тільки високоосвічених, а й небайдужих до письменства. Так, відомо, що він поставив глухівським сотником Олексія Туранського, який непогано віршував латиною. У 1705 році чернігівським полковником стає володар чималої бібліотеки, автор історичної хроніки Павло Полуботок. П.Орлик з’явився в оточенні гетьмана в першу чергу як поет. Пізніше він ностальгічно згадував побачене у палаці свого патрона: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі книжкові багатства, рівних яким не було в Україні» 26. «Добродію і ктитору» завдячують у передмовах, присвятах до власних творів І.Орновський («Муза роксолянська»,1688), С.Яворський («Луна голосу, що волає в пустелі», 1689), П.Орлик («Алцід російський», 1695), С.Мокрієвич («Виноград, домовитом, благим насаджений», 1697), Д.Туптало («Руно орошенное», 1697), Ф.Прокопович («Володимир», 1705), Л.Горка («Йосиф Патріарх», 1708), автори підручників риторики «Roctra Tulliana», діалектики «Prolegomena dialecticae», філософії «Philosophia naturalis et ulfaranaturalis» та піїтики «Lyra Heliconis».

У 1700 р. Мазепа попросив ченців Крупицького Батуринського монастиря перекласти для нього і для мирян тлумачник Григорія Двоєслова на книгу Іова. Невдовзі він вийшов друком під заголовком «Толкованіе Григорія Двоєслова на книгу Іова за щасливого владенія Его Царскаго Пресветлаго Величества войска Запорозскаго обоих стран Днепра гетмана ясновелможнаго его милости пана Іоанна Стефановича Мазепы его ж коштом и иждивеніем преведеся сія духовная книга на спасеніе его и всех чтущих и пользу приемлющих от нея» 27. Чернігівські та інші друкарні коштом Мазепи здійснили кілька видань Євангелія, яке він дарує при нагоді Лубенському монастирю, православним Сирії (арабською мовою), Верхратському монастирю біля Рави-Руської та іншим релігійним закладам. З передмови до Євангелія «Апракос» (друкарня Печерської лаври, 1707 р.) довідуємося, що його основу склав старовинний рукопис, подарований гетьманові архімандритом з Святої Афонської гори. І.Мазепа як «Церкви Православной Восточной Благочтивий син» попросив митрополита Варлаама Ясинського перевірити текст реліквії і доручив печерському архімандритові Йосипові Кроковському його передрукувати 28. Гетьман також опікувався долею церковних діячів-просвітників Дмитра Туптала, Феодосія Углицького, Іоана Максимовича, Стефана Яворського, завдяки йому вони видавали власні книжки, здобували відповідальні посади у церковній ієрархії. Тісна співпраця керманича України з багатьма літераторами, творчими особистостями не випадкова. Адже гетьман і сам віршував. Донос В.Кочубея доніс до нашого відома його вражаючу «Думу»:

Всі покою щире прагнуть,
А не в еден гуж тягнуть,
Той на право, той на ліво,
А все браття, тото диво!
Не маш,любви не маш згоди
От Жовтои взявши Води;
През незгоду всі пропали,
Сами себе звоевали .
Ей,братища,пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати,
І річами керовати!

Завершується поезія закликом виступити в оборону «вольностей»: «Без жаднои політики, Озьмітеся всі за руки…Нуте врагов, нуте бити!». Є документальні свідчення, які показують, що Мазепа шукав нагоди позбутись опіки Москви і у кінці 1690-их років, тобто у час написання «Думи». Його родич, київський полковник Костянтин Мокієвський, захмелівши на старшинській вечірці у січні 1701 року, говорив у близькому колі: «Так не тилко полковники, але и сам пан гетман измінник, що хотіл з под Казикермена утікати… да я то ще тыи войска задержал, а он мене за тое трохи шпагою не пробыл” 29. Дещо раніше про це інформував царя бунчуковий товариш Данило Забіла, який у своєму доносі зазначав, що «прошедшаго 1698 году, во время бытности войск Его Царского Пресветлого Величества под Аслан-Керменем и пришествия орд с турками под обозы, прибег из орды к его милости, господину гетману, один татарин, в деле передався, а подлинно прислан был с листами от салтана, и будто его милость господин гетман, поступая хитрым способом, те листы утаил перед боярином, его милостию, князем Яковом Федоровичем Долгоруковым» 30 . Донощик також оповів про те, як «под Аслан-Керменом выезжал его милость, господин гетман, за обозы против неприятелей бусурман, и то будто чинил не для бою, но для свидания с солтаном».

Бажання деяких зміщених з урядів старшинських опозиціонерів викрити, очорнити в очах царя І.Мазепу завершувалось для них невдачею. Гетьман діяв дуже обережно, конспіративно. На той чи інший щодо нього закид у Малоросійському приказі вже лежала надіслана наперед депеша з Батурина з Мазепиним трактуванням події. Як правило, висунуті щодо нього обвинувачення він аргументовано переадресовував на своїх опонентів. Мазепа регулярно давав цінні для росіян розлогі коментарі діям поляків, кримців, їхньої а