Реферат: Характеристика

Характеристика

Характерна пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, світлотіньові та кольорові ефекти. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери.



Пьетро да Корона: "Побиение Св. Стефана камнями"


Стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах бароковий стиль захопив кінець 16 і половину 18 століття (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка) Представниками цього стилю є П. П. Рубенс, А. ван Дейк (Фландрія), в живопису Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), В. Растреллі (Росія), в літературі П. Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), М. В. Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Монтеверді, А. Вівальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель.

Історія

Бароко виникло і набуло великого розвитку в Італії, замінивши прості форми мистецтва Раннього Відродження. Пов'язане з дворянською культурою часів розквіту абсолютизму, бароко було покликане прославляти знать і церкву. Але в ньому відбилися і прогресивні ідеї, зумовлені тогочасною боротьбою за національну єдність в різних країнах Європи. Поряд з цим бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилися в синтезі мистецтв, в створенні грандіозних міських і паркових ансамблів тощо.



Церковь Сан-Аньезе, Ф.Борромини, Италія, Рим

Кращі представники італійського бароко: архітектор і скульптор Д. Берніні, архітектори Ф. Борроміні і К. Фонтана, Ювара, живописці П'єтро да Кортона, Л. Джордано, А. Маньяско, Дж. Б. Тьєполо. Здобуті в Італії досягнення Бароко лягли в основу дальшого розвитку мистецтва Іспанії та її американських колоній, а також Німеччини, Австрії, частково Франції, Фландрії, Польщі та України в її складі, Чехословаччини та ін.

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали "стилем єзуїтів". Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.

Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями-бароко світське(палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.

^ Бароко в українському мистецтві

На західні землі України бароко прийшло рано, в перші роки 17ст. Католицька громада Львова вже у 1644 р. мала дивний зразок італійського бароко – Стрітенський костел босих кармелітів (збережений). Архітектор Джованні Баттіста Джизлєні майже точно скопіював храм Карло Мадерна у Римі, побудований там у 1603р. Зберігся й Петропавлівський костел і монастир у Луцьку, побудований архітектором з Венеції Якопо Бріано у 1606-1610рр. Не вщухає захоплення й від костелу св. Трійці в містечку Олика, де працювали Б. Моллі та Я. Маліверна ще в 1635-1640рр (збіднілий, пошарпаний, але збережений). А будуть ще церковні барокові велетні в Барі, Городенці, Бучачі, Микулинцях, Золочеві, Вінниці, Ізяславі, Кременці, Почаєві. Шедеври бароко донині стоять у Львові, Бердичеві, Бучачі, Кам'янці – Подільському, Наварії, Угневі, Подкамені, Богородчанах.




Костел св. Трійці в містечку Олика


Назвемо лише три па'мятки неперевершеного світського бароко-палац у Підгірцях з бароковим італійського типу парком (1640рр-реставрується) та палац у селі Оброшино. Останній й понині дивує збереженою скульптурою брами, скульптурою Атласу на службовому приміщенні та бароковим садовим фасадом палацу. Перебудова парадного фасаду в стилі модерн лише підкреслила красу барокових залишків брами, огорожі та сходинок.

Дивний бароковий палац Сангушків в Ізязлаві-суцільна руїна (архітектор П.А.Фонтана 1750 рр).

У 18 ст. в Україні, переважно в Києві, Переяславі та Львові, в стилі українського бароко були створені видатні споруди та цілі архітектурні комплекси. Найвизначнішими з них є: Духовна академія в Києві (Й. Шедель, 1732—40), Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір, 1721—73), надбрамна церква Кирилівського монастиря в Києві (І. Григорович-Барський, 1760), Собор святого Юра у Львові (Б. Меретин, 1745—70), ратуша в Бучачі (Б. Меретин, 1751), церква в Почаєві (Г. Гофман, Ф. Кульчицький та М. і П. Полейовські, 1771—91). У композиції цих будівель помітне прагнення до зовнішнього блиску, парадності, до розвиненої архітектурної декорації — вибагливі фронтони, соковиті ліпні орнаменти та майоліка. Колони, півколони та пілястри архітектурних ордерів у тому чи іншому трактуванні фасадів займали провідне місце.




Ковнірівський корпус в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір)


В українському живописі стиль бароко позначився насиченістю композицій, колористичною вишуканістю й декоративністю. Персонажі на іконах і портретах зображаються в дорогій одежі, типаж і аксесуари українізуються («Св. Параскева П'ятниця», 1701, майстра Пилипенка з с. Високого, розписи Рутковича в церкві Скваряви та Кондзелевича в Богородчанах). В портреті помітне прагнення до імпозантності пози, небуденного оточення (портрет военачальника Григорія Гамалії в Київському музеї українського мистецтва). Риси піднесеності і декоративності яскраво виявилися у скульптурі ратуші в Бучачі, рельєфах дзвіниці Софійського собору в Києві. Риси бароко виступають також у розписах Троїцького собору Густинського монастиря (кінець 17 ст.) та пізніше Троїцької церкви Києво-Печерської лаври, виконаних під керівництвом А. Галика. Тут композиції сповнені динаміки й руху, а персонажі подані в природних позах, в золототканій і багато орнаментованій одежі.



Ікона 1732г. Иконостас, с. Сорочинці Полтавскої обл.

Бароко яскраво відбилося в різьбі дерев'яних іконостасів середини 18 ст., які являли собою величні декоративні композиції, що ніби золототканими завісами закривали вівтар (іконостас Покровської церкви в селі Великі Сорочинці Полтавській області, 1732, та ін.), а також у ювелірних виробах (келихи, блюда, оправи євангелій тощо) і в книжковій графіці, гравюрах.

^ Барокові надгробки в Україні

Прикрасою деяких барокових костьолів України були барокові надгробки. Тема нечаста в обговореннях про твори мистецтва, а жаль.

Меморіальна пластика одна з характерних рис доби бароко і класицизму. Надгробок Олександра Ванка Лагодовського 16 століття розмістили у Львівській галереї мистецтв за його значущі мистецькі якості.

Про врятований Б.Г Возницьким надгробок дітей родини Понінських скульптора Канови тепер відомо й широкому загалу.

Але є твори, що випали з поля зору дослідників. Серед них є значущі. Так, в місті Жовква збереглися два надгробки роботи Андреаса Шлютера, знакової постаті в мистецтві бароко. Зберегти, вивчити і зробити копії тих надгробків - завдання невідкладне.

^ Бароко на землях України

Пізнє бароко поступово губило свої найкращі риси: монументальність, творче використання ордеру, різноманітність планів споруд. В будівництво прийшли митці, важко залежні від замовників, бо головними меценатами та користувачами бароко стають королівські родини, магнати-тирани, могутня та реакційна церква.

Замовник свого палацу в Празі Альбрехт Вальдштейн у 1624-1630 роках майже не втручався в будівництво. Тому італійські архітектори Дж. Пьєроні та А.Спецца творили у відносній творчій свободі. А палац Вальдштейна став неперевершеним зразком бароко в Празі 17ст. Архітектор Б. Растреллі (1700-1771) зазнавав таких утисків від імператриць, що по декілька разів переробляв проекти Зимового палацу або дзвінниці Смольного монастиря. Дзвінницю йому так і не довелося побудувати, а Зимовий палац вибудували лише зовні.

Накопичилася втома від постійних пошуків нових оздоб, засобів здивувати. Орнаменти та прикраси в творчості вийшли на перші місця. Особливо це позначилося у Франції, де позиції бароко завжди були слабкі. А Франція з кінця 17 ст. стає законодавцем мод. Бароко поступово перероджується у рококо-хвилясті лінії, мушлі, кола та овали і перенасиченість оздоб. В інтер'єрі рококо майже неможливо знайти пряму лінію. Бароко захворіло на рококо перед своєю смертю.

Важливими зразками рококо в архітектурі Україні стали споруди Бернарда Меретина. Його костел місіонерів в Годовиці ще має всі ознаки пізнього бароко. А план та зовнішні оздоби собору Св. Юра у Львові майже цілком належать рококо. Проміжну позицію займала ратуша в Бучачі. Адже її тимпан наче охоплений полум'ям ліпнини, характерним виплеском стилю рококо. Тимпанів подібного роду неможливо зустріти а ні до рококо, а ні після. Хвилясту, нервову тему рококо підтримували й неспокійні скульптури Йоанна Пінзеля, наче хворі на судоми. Дивують і кам'яні ліхтарі на парапетах костелів у Наварії та Годовиці. Подібним ліхтарям місце лише в приватному садку чи на сходинках рококового ж паркового павільйону.



Собор Св.Юрія у Львові


Важливішим зразком рококо в архітектурі стала й будівля єзуїтського колегіуму та костелу в Кременці Тернопільської області (арх. П.Гіжицький 1743р) Яскраві фарби фасадів, чотири башти, дивовижні сходинки з кам'яними ліхтарями ріднять споруду з парковим павільйоном більше, ніж із зразками бароко в Олиці, Луцьку, Микулинцях, Старому Чарторийську. Декор і фарби колегіуму – від рококо, і лише величний розмір костелу-від бароко.

Рококо як стиль на українських землях вивчений мало. До стилю помилково відносять усе, що не зовсім схоже на бароко, навіть в українських енциклопедіях. Українські енциклопедії часів СРСР давно потребують ревізії та переробки.

Є багато прикладів, коли в соборі або в музеї збережена лише одна пам'ятка стилю рококо, наприклад, іконостас або посуд. Сама ж будівля ранішня або пізня за часом створення. На Україні нема пам'яток рококо, де б в інтер'єрі уся оздоба належала цілком до рококо, як це в деяких інтер'єрах палаців Франції чи Німеччини (Боффран, овальна зала готелю Субіз в Парижі 1730 рр., зали Нового палацу Фрідріха Другого в Потсдамі, плафон в апартаментах королеви палацу Реалє, Неаполь ).Рококо України ще чекає на своїх прискіпливих дослідників.