Реферат: Національний інститут стратегічних досліджень національне агентство екологічних інвестицій україни фонд цільових екологічних інвестицій протидія глобальній зміні клімату у контексті кіотських домовленостей: український вимір

Національний інститут стратегічних досліджень

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО ЕКОЛОГІЧНИХ ІНВЕСТИЦІЙ УКРАЇНИ

ФОНД ЦІЛЬОВИХ ЕКОЛОГІЧНИХ ІНВЕСТИЦІЙ


ПРОТИДІЯ ГЛОБАЛЬНІЙ ЗМІНІ КЛІМАТУ У контексті КІОТСЬКИх домовленостей: УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІР


аналітична доповідь





КИЇВ - 2010


Протидія глобальній зміні клімату у контексті Кіотських домовленостей: український вимір– К.: НІСД, Нацекоінвестагентство України, Фонд цільових екологічних інвестицій, 2010. – 28 с.


Автори:


Орленко С.Л.

Жаліло Я.А., к.е.н.

Трофимова І.В., к.ф.-м.н.

Хабатюк О.П.

Чабан Н.М.


Доповідь підготовлено до засідання круглого столу 9 червня 2010 р.


При повному або частковому відтворенні матеріалів даної публікації посилання на видання обов’язкове.

© Національний інститут стратегічних досліджень, 2010.




ВСТУП
Глобальні кліматичні зміни, які відбуваються на планеті в сучасну добу, є невід’ємною складовою процесів економічної, політичної та гуманітарної глобалізації. Потужні зусилля, які вживаються під егідою міжнародних організацій та провідних країн світу та спрямовані на протидію зміні клімату та подолання її небажаних наслідків, стають, у свою чергу, об’єктивною реальністю світового гуманітарно-правового та економічного середовища, задаючи рамкові умови формуванню та здійсненню національних політик практично в усіх сферах. Відтак не лише врахування цих рамкових умов, але й активна участь у формуванні відповідних «правил гри» є необхідними умовами ефективності політики держави в умовах сучасної глобалізації.

Специфіка угод, пов’язаних з обмеженням антропогенного впливу на кліматичну систему, й насамперед – Кіотського протоколу, регіональних інструментів, що доповнюють його, та проектів посткіотських документів, полягає в наявності, поряд з зобов’язаннями щодо обмежень викидів парникових газів (ПГ), засобів, які сприяють концентрації та спрямуванню фінансових ресурсів на потреби інвестування у підвищення екологічної ефективності сфер виробництва та побуту. Використання цих засобів вимагає оволодіння відповідним міжнародним та національним регуляторно-правовим та інституційним інструментарієм. Зволікання держави із створенням внутрішніх інструментів призводить до нав’язування зовнішніх обмежень і, перш за все, у сфері міжнародної торгівлі. Вирішення цієї проблеми має розглядатися як одне з ключових завдань участі України у світовій системі заходів щодо протидії кліматичним змінам.

Не варто ігнорувати також більш утилітарного застосування важелів протидії зміні клімату у процесі поглиблення конкуренції на світових ринках. Поширення лібералізації торгівлі у «традиційних» сферах тарифного й нетарифного регулювання на сучасному етапі певною мірою компенсується впровадженням більш витончених інструментів захисту ринків. Відтак реалізація різних версій «екологічного оподаткування», або й прямої дискримінації країн чи виробників за екологічними ознаками стають невід’ємними складовими сучасних торговельних політик, а їх застосування надалі, імовірно, поширюватиметься. Це посилює та наповнює конкретним економічним змістом актуальність завдань адаптації національних економіки та регуляторної системи до міжнародно-визнаних засад протидії зміні клімату.

В доповіді авторами надано стислий огляд сучасного стану заходів щодо протидії кліматичним змінам у світі та участі в них України, висловлено рекомендації щодо оптимізації участі України у міжнародних угодах, спрямованих на зниження викидів парникових газів.
^ Ризики для України від зміни клімату
Результати наукових досліджень беззаперечно засвідчують, що домінуючою причиною глобального потепління, що спостерігається, є антропогенне підсилення парникового ефекту. Четверта доповідь з оцінки Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (2007 р.) засвідчила, що зміна клімату вже відбувається, а її наслідки мають переважно негативний характер і будуть посилюватись у майбутньому.

Від зміни клімату потерпатимуть, перш за все, країни, що вже страждають від браку прісної води. У другій половині ХХІ сторіччя, якщо не зменшувати викиди ПГ, третина населення планети, або більш ніж 3 мільярди осіб, страждатимуть від нестачі питної води, зокрема, у «широкій» смузі від Іспанії і Марокко до західних кордонів Китаю. Наслідком збільшення антропогенних викидів ПГ є не лише власне глобальне потепління, а й «розбалансування» кліматичної системи, що призводить до підвищення частоти й інтенсивності кліматичних аномалій і екстремальних гідрометеорологічних явищ. Останніми роками Європа переживала небувалі повені і періоди спеки. Потужні повені та сильна спека, що призводить до виникнення значних пожеж, все частіше спостерігаються у Китаї, Австралії, США, інших частинах Земної кулі. Наростання ризиків відбувається і в Україні.
^ 1.1. Прямі ризики
Підвищення частоти й інтенсивності кліматичних аномалій і екстремальних явищ погоди. За оцінками українських експертів, в останні десятиріччя зросла кількість та інтенсивність стихійних явищ. У 1990-2009 рр. відмічалися рідкісні метеорологічні явища, які раніше спостерігалися один раз на 50 або 100 років. За попереднім аналізом, повторюваність таких явищ збільшилася майже у 1,5-2 рази. Збільшилася кількість випадків граду та спостерігалось випадіння його у нехарактерні пори року. Також збільшилася кількість шквалів; зафіксовані виникнення смерчів на територіях, де їх раніше не фіксували, та у нехарактерні для них пори року. Простежується тенденція до постійного зростання частоти й інтенсивності аномальних коливань температури, снігопадів, злив, повеней, ураганних вітрів, несприятливого для господарської діяльності перерозподілу по сезонах річкового стоку тощо.

^ Посухи, що генетично властиві клімату України, стають усе частішими та більш інтенсивними: посухи, що охоплюють до 10-30 % території країни, трапляються один раз на 2-3 роки. За період 1989-2009 рр. повторюваність посух збільшилася майже вдвічі. Крім того, відмічається небезпечна тенденція поширення посух в регіони, які традиційно належали до зони достатнього зволоження – Полісся та північні райони Лісостепу. Втрати врожаю сільськогосподарських культур внаслідок посух можуть досягати 50 % та більше. Найчастіше посухи відмічаються в районах з кращими землями, де зосереджено виробництво основної маси товарного зерна. У поєднанні з іншими антропогенними факторами збільшення числа посух у регіонах з природним дефіцитом опадів може призвести до опустелювання. З виключно економічних причин триває скорочення площі земель, що зрошуються. Така тенденція зберігається тривалий час.

^ Внаслідок пом’якшення зим наростатимуть явища, пов’язані з льодовою кіркою; у випадках, коли її розповсюдження співпадає з сильними морозами, осінньою або весняною посухою, урожай може знижуватися на 50-70 %. У 2002-2003 рр. відбулася загибель урожаю озимих культур на території України, за винятком західних областей. Катастрофічне поєднання несприятливих умов осені (перезволоження ґрунту), зими (глибока відлига із подальшим утворенням льодової кірки) та сильної ранньовесняної посухи призвели до загибелі урожаю озимини на 70 % площ та катастрофічно низького урожаю ранніх зернових (яра пшениця, ярий ячмінь, овес, зернобобові).

^ Подальше розповсюдження нових видів хвороб сільськогосподарських рослин, шкідників (нашестя сарани, гусінь, інших комах, нетипових для помірних широт) і бур'янів, поява яких пов'язана із зміною клімату.

^ Можливе падіння рівня родючості ґрунтів, оскільки при потеплінні пришвидшене зростання рослин, при якому поглинається СО2, ймовірно, не зможе компенсувати пришвидшене розкладання органічних речовин.

^ Загострення проблем з водозабезпеченням південних та південно-східних регіонів України, які вже зараз потерпають від посухи у періоди літньої межені, і де населення найменш забезпечене питною водою належної якості.

^ Підвищення рівня захворюваності і смертності населення внаслідок зміни температурного режиму, появи нових видів захворювань. Найбільший вплив теплового стресу спостерігатиметься у містах, де потерпатимуть найбільш уразливі верстви населення (літні люди, діти, люди, які страждають кардіологічними хворобами та ін.). Мігруватимуть на північ кордони проживання розповсюдників захворювань, характерних для більш теплого і вологого клімату.

^ Підвищення рівня Чорного і Азовського морів, що, в свою чергу, посилить процеси розмиву берегів, затоплення, підтоплення. Масштаби вияву цих процесів залежатимуть від інтенсивності та висоти підвищення рівня.

^ Зменшення продуктивності лісів. Умови, які визначають зональні типи лісової рослинності, змістяться в сторону більш сухих та теплих типів. В Україні може з’явитись не існуюча сьогодні зона помірно теплого сухого лісу, характерна для центральних штатів США. В степовій зоні формуватимуться умови, характерні для степу Іспанії, а у степовій частині Криму умови трансформуються до субтропічних. Зона помірного теплого сухого лісу займе територію сьогоднішньої лісостепової зони і частково лісову зону (Полісся). При цьому почастішають інвазії шкідників та грибних епіфітотій. Продуктивність деревостанів у лісовій зоні зменшиться приблизно на 0,5 м3/га, а в лісостеповій та степовій зонах зменшення продуктивності деревостанів буде більшим.

Незворотні зміни у екосистемах, що призведуть до вкрай негативних наслідків для біорізноманіття.
^ 1.2. Опосередковані ризики
Поява «кліматичних біженців». Зникнення малих острівних держав, затоплення великих площ суходолу, голод і нестача питної води у найбільш уразливих до зміни клімату країн неминуче призведуть до виникнення потужних потоків «кліматичних біженців», що прямуватимуть до України, де наслідки зміни клімату не повинні бути такими катастрофічними. Це може викликати соціальну напругу, суттєве додаткове навантаження на економіку держави і, при відсутності належної міграційної політики, призведе до непередбачуваних наслідків.

^ Негативний вплив на стан продовольчої безпеки. Останніми роками в Україні значно і невиправдано збільшились площі посівів рапсу, причому переважно за рахунок зернових. При цьому не враховувалось агрокліматичне районування культури, виснажувались ґрунти. Такий підхід може спричинити зменшення зборів зернових та інших сільськогосподарських культур. Внаслідок переважно експортної орієнтації вирощування рапсу, держава, крім того, втрачає потенційні вигоди від виробництва біопалива, його використання для часткового заміщення традиційних видів палива всередині країни, що могло б сприяти скороченню викидів ПГ, підвищенню енергетичної безпеки і збільшенню, у такий спосіб, обсягу надлишкових квот, які доцільно було б продати на міжнародному вуглецевому ринку.

^ Ризики, пов’язані із економічною безпекою держави:

Можливість економічних втрат внаслідок здійснення заходів, спрямованих на запобігання зміні клімату. Ці заходи носять економічний і політичний характер і мають своєю метою скорочення викидів ПГ. Це може бути, наприклад, скорочення використання найбільш вуглецевоємного виду викопного палива – вугілля. Відтак прийняття міжнародних політичних і економічних рішень щодо запобігання зміні клімату особливо суттєво вплине на фінансові потоки України й інших країн, в економіці яких чільне місце посідають вугілля, вуглецевоємна продукція, або ж які залежать від продажу товарів, що перевозяться на великі відстані. Зокрема, в рамках переговорів щодо пост-кіотських домовленостей протягом двох років проводились дискусії про те, яким чином мають бути враховані соціально-економічні наслідки заходів із запобігання зміні клімату, що передбачають скорочення споживання викопного палива, особливо вугілля, а також вуглецевоємної продукції.

Розвиток вуглецевого протекціонізму на основних ринках збуту експортної продукції України, і, як наслідок, зниження конкурентоспроможності національної економіки.

Збереження технологічного відставання в основних галузях промисловості.

Недоотримання коштів від реалізації надлишку квот на викиди ПГ, що могли б бути спрямовані на модернізацію економіки та підвищення енергетичної безпеки України.



^ Погіршення іміджу України на міжнародній арені за умови збереження слабкої та безініціативної позиції України у переговорному процесі з усіх аспектів проблеми зміни клімату. З початку переговорного процесу з питань зміни клімату участь представників України у численних міжнародних заходах була нерівною, часто непослідовною, мала переважно нескоординований характер в умовах відсутності чітко сформульованої та затвердженої позиції держави з кожного аспекту зазначеної проблеми. Це призводило, у деяких випадках, до ігнорування потужними державами інтересів України у переговорах. На теперішній час такий стан речей стає неприпустимим, оскільки слабка позиція у переговорах з кліматичних проблем викликає ланцюгову реакцію ігнорування інтересів України на інших політичних і економічних самітах.
^ Міжнародні угоди в галузі зміни клімату
Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Кіотський протокол до неї є на даний час безпрецедентними і найпотужнішими міжнародними угодами у царині охорони довкілля, які охоплюють більшість країн світу. Сторонами Конвенції є 193 держави та ЄС, сторонами Кіотського протоколу - 189 держав та ЄС. За останнє десятиріччя проблема зміни клімату стала складовою геополітики. Питання запобігання подальшим кліматичним змінам і боротьби з негативними наслідками виносяться на порядок денний засідань Генеральної асамблеї ООН, зустрічей Великої вісімки та різних економічних і політичних об’єднань країн. Цим проблемам присвячені щоденні публікації у засобах масової інформації, телевізійні передачі, дискусії вчених, виступи політиків.

Кінцева мета РКЗК ООН полягає у стабілізації концентрацій парникових газів у атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему. Основні зобов’язання за Конвенцією для сторін, які є розвинутими країнами і країнами з перехідною економікою, полягають у:

проведенні національної політики і здійсненні заходів щодо запобігання зміні клімату шляхом обмеження і скорочення антропогенних викидів ПГ і захисту та підвищення якості поглиначів і накопичувачів ПГ;

здійсненні заходів щодо адекватної адаптації до зміни клімату;

щорічній розробці, публікації і надання до секретаріату РКЗК ООН національних кадастрів антропогенних викидів і абсорбції поглиначами усіх ПГ, що не регулюються Монреальським протоколом, використовуючи узгоджені міжнародні методології;

підготовці відповідно до визначених вимог національних повідомлень з питань зміни клімату та надання їх до секретаріату РКЗК ООН.

Зобов’язання за Конвенцією включають також:

питання передачі технологій;

сприяння науковим дослідженням;

проведення систематичних спостережень за кліматичною системою;

співпрацю у галузі освіти, підготовки кадрів і просвіти населення тощо.

Зусилля країн у поточний момент спрямовані на пошук балансу між забезпеченням стійкого соціально-економічного розвитку, що пов’язаний переважно із зростанням споживання природних ресурсів та викопного органічного палива, з одного боку, і необхідністю запобігання подальшій зміні клімату, з іншого боку. Саме цим визначаються основні позиції в ході вироблення нової угоди на пост-кіотський період.

Кількісні зобов’язання щодо обмеження та скорочення викидів парникових газів були визначені у Кіотському протоколі, який є інструментом реалізації РКЗК ООН та передбачає можливість використання сторонами економічних механізмів виконання зобов’язань щодо викидів ПГ, так званих «гнучких механізмів Кіотського протоколу»:

спільного впровадження (СВ) відповідно до статті 6 Кіотського протоколу, згідно з якою будь-яка Сторона, яка має кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, може передавати будь-якій іншій такій Стороні, або купувати в неї одиниці скорочення викидів, отримані в результаті проектів, спрямованих на скорочення антропогенних викидів ПГ або збільшення абсорбції поглиначами у будь-якому секторі економіки. Покупцями одиниць скорочення викидів від впровадження проектів СВ можуть бути господарюючі суб’єкти розвинутих кран, а продавцями - господарюючі суб’єкти України і інших кран з перехідною економікою, в яких вартість заходів зі скорочення викидів ПГ нижче;

торгівлі квотами на викиди ПГ1 відповідно до статті 17 Кіотського протоколу, згідно з якою Сторони, які мають встановлені кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, можуть брати участь у торгівлі квотами на викиди ПГ для цілей виконання своїх зобов’язань. При цьому, будь-яка така торгівля доповнює внутрішні дії для цілей виконання визначених кількісних зобов’язань. Таким чином, торгівля квотами дозволяє двом державам - Сторонам Протоколу, обмінюватися частиною своїх зобов’язань по викидах, тобто перерозподіляти між собою дозволений їм на визначений термін обсяг викидів ПГ;

механізму чистого розвитку (МЧР) відповідно до статті 12 Кіотського протоколу, згідно з якою Сторони, які мають встановлені кількісні зобов’язання зі скорочення або обмеження викидів, можуть реалізовувати проекти, спрямовані на скорочення викидів або збільшення поглинання ПГ та сприяння сталому розвитку в країнах, які не мають кількісних зобов’язань зі скорочення або обмеження викидів. Сертифіковані скорочення викидів, отримані внаслідок такої діяльності за проектами, можуть бути використані Сторонами, які мають зобов’язання, для цілей виконання цих зобов’язань.

Україна є стороною обох зазначених міжнародних угод. Верховна Рада України ратифікувала РКЗК ООН 29 жовтня 1996 р, а Кіотський протокол - 4 лютого 2004 р.

Слід зазначити, що 1991 рік був першим роком переговорів щодо конвенції про зміну клімату. В ході переговорного процесу представники урядів Росії і України зуміли довести необхідність особливого підходу до тих країн, економіка яких знаходиться у перехідному стані, і це знайшло своє відображення в тексті РКЗК ООН.

У 1997 р. в процесі важкого узгодження положень Кіотського протоколу були визначені «м’які» кількісні зобов’язання України - протягом періоду 2008-2012 рр., тобто за п’ять років, не перевищити п’ятикратний обсяг викидів парникових газів 1990 (базового) року. Це дозволило Україні отримати значний надлишок квот, який в умовах, що склалися, має вартісний вираз і може бути спрямований на модернізацію економіки. Слід зазначити, що цей надлишок квот, який утворилися у країнах з перехідною економікою після 1990 р. внаслідок падіння економіки, за неофіційною термінологією має назву „гаряче повітря”.

Таким чином, економічні інструменти Кіотського протоколу надали унікальну можливість Україні та низці інших країн з перехідною економікою використовувати проектний механізм та механізм міжнародних операцій з купівлі/продажу надлишкових квот на викиди ПГ. Внаслідок економічного спаду 90-х років минулого століття і навіть з урахуванням зростання викидів ПГ до 2012 р. очікується, що більшість країн з перехідною економікою матимуть обсяги викидів, нижчі рівня базового 1990 року.

У цьому контексті слід окремо виділити ризик втрати Україною такої можливості залучення значних коштів для модернізації економіки внаслідок:

повної втрати довіри до України реальних і потенційних покупців надлишкових квот на викиди ПГ через порушення укладених угод, нецільове використання отриманих коштів, непрозорий розподіл коштів, непрофесійне ведення переговорів;

унеможливлення використання гнучких механізмів Кіотського протоколу через невідповідність вимогам прийнятності, визначеним рішеннями Сьомої Конференції Сторін РКЗК ООН, які затверджені першою Зустріччю Сторін Кіотського протоколу (2005 р.). Відповідно до цих вимог країна повинна: бути стороною Кіотського протоколу; призначити організацію, уповноважену схвалювати від імені держави проекти спільного впровадження; прийняти національні правила й процедури схвалення проектів, а також їх моніторингу та верифікації; розрахувати та зареєструвати свою встановлену квоту на викиди ПГ для періоду зобов’язань; створити національну систему інвентаризації викидів парникових газів, маючи єдиний орган, відповідальний за функціонування цієї системи; створити і підтримувати національний електронний реєстр одиниць викидів та поглинання ПГ, що випускаються, передаються та набуваються стороною; щорічно представляти в секретаріат РКЗК ООН національний кадастр антропогенних викидів і поглинання ПГ. Невиконання хоча б однієї умови може зробити країну неприйнятною для участі у гнучких механізмах Кіотського протоколу.

Прикладом втрати можливостей, що надають гнучкі механізми Кіотського протоколу, може слугувати Болгарія. Група експертів Секретаріату РКЗК ООН зробила висновок, що національна система інвентаризації викидів ПГ (НСІ) в Болгарії не виконує загальні та специфічні функції, які повинна виконувати згідно з «Керівництвом для національних систем оцінки викидів із джерел і поглинання поглиначами ПГ в рамках статті 5, параграф 1 Кіотського протоколу», не забезпечує достатнього ступеня транспарентності, узгодженості, порівнянності і точності національної інвентаризації. Крім того, організаційна структура (взаємодія між державними органами та науковими інститутами, процедури контролю та забезпечення якості тощо) і технічна компетенція виконавців не може забезпечити адекватне планування, підготовку і управління процесом інвентаризації. У середині травня 2010 р. Болгарія попередньо була визнана невідповідною вимогам Кіотського протоколу. Якщо наприкінці червня 2010 р. буде підтверджено, що НСІ в Болгарії не відповідає вимогам, то ця країна:

буде визначена Стороною, яка не виконала зобов’язань за Кіотським протоколом.

буде повинна надати план виправлення недоліків на протязі 3 місяців.

не зможе брати участь у механізмах Кіотського протоколу.
^ Сучасний стан імплементації в Україні Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї
В Україні, за прогнозними оцінками, при існуючих темпах розвитку економіки та поточного рівня енергоємності ВВП, у 2012 році викиди ПГ не перевищать 50 % обсягів викидів 1990 року, які за результатами перевірки Міжнародною групою експертів підтверджено в обсязі 920,837 млн тонн еквіваленту СО2, або 4604,2 млн тонн протягом періоду 2008-2012 рр. Обов’язковий резерв, тобто частина встановленої кількості (обсягу) викидів, що не підлягає продажу, становить 2180 млн тонн еквіваленту СО2 станом на 31.12.2009 р.

Таким чином, обсяг, який потенційно може бути реалізований урядом України на міжнародному ринку квот на викиди ПГ, складає 2424,2 млн тонн еквіваленту СО2 , що може бути оцінено не менш ніж у 24 млрд дол. США для забезпечення модернізації економіки.

Динаміка викидів парникових газів в Україні наведена на рис 1.

Починаючи з 29 квітня 2008 р., Україна має право реалізовувати механізм проектів спільного впровадження та продавати свої надлишкові квоти, оскільки поки що відповідає вимогам прийнятності.

Україна бере участь у міжнародних переговорах, спрямованих на розроблення і підписання міжнародного договору, який би послідовно розвивав головні принципи РКЗК ООН та Кіотського протоколу та юридично закріплював би конкретні кількісні зобов’язання країн щодо скорочення викидів ПГ.

У цьому контексті ключовими питаннями для України є визначення базового року (року відліку) та кількісний показник скорочення викидів. Для формування і послідовного обстоювання позиції в Україні щодо цих питань виключно важливою є наявність надійних прогнозів викидів ПГ.

При цьому, прогнозування викидів ПГ потребує детального опрацювання та виваженого підходу, оскільки викиди ПГ, як і споживання енергоресурсів, є інтегральною оцінкою, що відображає стан економіки, її конкурентоспроможність, слабкі місця, перспективи тощо.


Рис. 1. Викиди парникових газів в Україні, 1990 – 2008 рр., млн т еквіваленту СО2


Таким чином, питання обґрунтованості прийняття тих чи інших кількісних зобов’язань на період після 2012 року для України є вкрай важливим. Зміна базового року (року відліку) з 1990 на 2005 (відповідно до пропозиції ЄС, США та Китаю) може перетворити Україну на покупця на міжнародному ринку вуглецевих одиниць.
^ Посткіотський переговорний процес
Переговори щодо діяльності світової спільноти із запобігання зміні клімату на посткіотський період були розпочаті на 13-й Конференції Сторін РКЗК ООН та 3-ї Зустрічі Сторін Кіотського протоколу (Балі, грудень 2007 р.). Узгоджений Балійський план дій мав чіткий переговорний порядок денний з ключових питань, з яких необхідно було домовитися у 2009 році.

15-та Конференція Сторін РКЗК ООН у Копенгагені у грудні 2009 року, яка мала стати історичною віхою в історії міжнародного співробітництва, фактично закінчилася провалом. Ціною значних зусиль світових лідерів ці переговори завершилися політичною угодою, яка дістала назву «Копенгагенська домовленість», що додана до рішення Конференції Сторін як неофіційний документ.

Копенгагенська домовленість, яка по суті являє собою комюніке, не містить кількісних показників скорочення викидів ПГ, чітко визначених механізмів і не має юридично зобов’язуючого характеру між сторонами, що асоціюють себе з нею (наразі - понад 120 країн, на частку яких припадає майже 85 % загальносвітового обсягу викидів ПГ). Україна асоціювалась до Копенгагенської домовленості у квітні 2010 року.

Важливими питаннями у рамках переговорного процесу, які мають знайти відображення у нових домовленостях, є питання адаптації, запобігання зміні клімату, передачі технологій, доступу до фінансування та його джерел, а також питання моніторингу, звітності та верифікації. Саме навколо цих питань тривають основні дебати.

Основними питаннями переговорного процесу, які впливатимуть на розвиток України у середньо- та довгостроковій перспективі, є:

Укладення нової угоди в рамках Кіотського протоколу – це гарантує збереження механізмів проектів спільного впровадження та торгівлі квотами на викиди ПГ як значного джерела фінансування модернізації економіки.

Збереження 1990 року як базового року – це дозволить Україні зберегти статус продавця надлишкових квот, а не покупця.

Збереження преференцій і статусу країни з «перехідною економікою».

Можливість перенесення надлишку квот, не використаних у період 2008-2012 рр., на наступний період зобов'язань.

Виключення країн з перехідною економікою зі списку країн-донорів з питань передачі технологій країнам, що розвиваються, фінансування їх діяльності з обмеження викидів ПГ та адаптації тощо.

Врахування обсягу поглинання ПГ лісами України - це дозволить додатково зафіксувати біля 30 млн тонн квот щорічно.

Країни, що розвиваються, наполягають на збереженні двох переговорних шляхів – у рамках Кіотського протоколу та у рамках Конвенції, в той час як розвинуті країни схиляються до позиції злиття двох шляхів для досягнення результатів переговорів – єдиної юридично зобов’язуючої угоди з участю усіх країн - головних емітерів ПГ.

Слід відмітити, що кількісні зобов’язання щодо скорочення викидів ПГ у рамках Кіотського протоколу мають лише так звані країни Додатку 1, тобто розвинуті країни та країни із перехідною економікою, та жодних зобов’язань не передбачено для країн, що розвиваються. У той же час, США не є Стороною Кіотського протоколу. Викиди країн Додатку 1 складають лише біля 15 % загальносвітових викидів.

Переговорний процес відбувається в рамках неформальних переговорних груп, які проводять численні консультації з метою формування спільної думки та позиції з того чи іншого питання. В рамках переговорного процесу діють неформальні групи: група G77 + Китай, група найменш розвинутих країн, група острівних країн, група ЄС, група африканських країн, «Парасолькова група», група екологічної рівноваги. Групи висловлюють спільну думку, проте окрема країна має право на власну окрему позицію. Україна є членом «Парасолькової групи», до якої входять Австралія, Нова Зеландія, Норвегія, США, Росія, Казахстан, Японія, Канада.

Група ЄС проводить регулярні консультації з Парасольковою групою, але послідовно обстоює лише інтереси країн ЄС, що не завжди співпадає з національними інтересами України, наприклад, з питань збереження надлишку квот на викиди ПГ та можливості їх перенесення на наступний період зобов’язань (т.зв. banking).

У цьому контексті слід відзначити, що в Посланні Європейської Комісії до Європарламенту від 9 березня 2010 року чітко заявлено, що близько 10 млрд тонн не будуть використані Україною та Росією в період 2008-2012 рр., і їх перенесення на майбутні періоди є неприйнятним, оскільки значно нівелює зобов'язання цих країн і істотно впливає на вартість скорочень і попит на них.

Разом з тим, це питання є предметом серйозного «торгу» з ЄС, що успішно реалізує Росія, беручи більш високі зобов'язання щодо кількісних показників скорочення викидів ПГ в обмін на збереження надлишку квот.

Вибір базового року є ключовим питанням переговорного процесу. На сьогодні чотири країни заявили про перевагу зміни базового року, зокрема США та Китай наполягають на 2005 році, Канада – на 2006, Австралія – на 2000, проте всі вони, а також ЄС охоче погодяться на 2005 рік, і у поточний момент це є основною альтернативою 1990 року. При цьому зобов'язання цих країн зі скорочення викидів знаходяться на рівні 20 %, а Китай заявив про найбільш амбіційні скорочення до 2020 року, що становлять 40-45 % від рівня 2005 року. У випадку ухвалення такого рішення Україна повністю позбувається надлишку квот як джерела фінансування модернізації економіки, і з 2013 року, як очікується, стає досить великим покупцем на ринку з обсягом щорічних закупівель близько 80-90 млн т, що при сьогоднішній ціні складає не менше 800 млн дол. на рік.

Одна з найбільших дискусій точиться навколо питання фінансування країн, що розвиваються, – його джерел та механізмів доступу. Йдеться про надання коштів для здійснення заходів з обмеження викидів ПГ та адаптації до негативних наслідків зміни клімату. Дуже часто ці питання пов’язують з безкоштовною передачею сучасних технологій. Також в рамках переговорів часто виникає питання світового вуглецевого податку, що може знайти відображення у новій угоді незалежно від її формату.

Беручи до уваги складність переговорного процесу, для України важливим є проведення активних переговорів як зі ініціаторами таких пропозицій, так і з країнами, що, ймовірно, постраждають від їх реалізації (Росія, Білорусь, Казахстан, Польща, Болгарія, Румунія, Латвія та інші), з метою вироблення спільної позиції та протидії таким намірам. Доцільно виробляти набір альтернатив і обговорювати ці питання не тільки в межах РКЗК ООН, але й у рамках двосторонніх і «блокових» переговорів (СНД, країни Чорноморського басейну та ін.).

Найважливішим наслідком переговорів є вплив на стан енергетичної незалежності та, як наслідок, енергетичної та кліматичної безпеки країн. Нова угода будь-якого формату матиме вплив на економічний розвиток країни-учасника та її енергетичну безпеку.

Визнаючи важливість проблеми зміни клімату у геополітичному контексті, розвинені країни світу приділяють їй величезну увагу. Зміни клімату є однією з найактуальніших тем на міжнародному рівні та найчастіше є питанням «номер два» у зустрічах високого рівня. Саме тому визначення позиції у питанні змін клімату є нагальним та важливим для провадження ефективної зовнішньої політики.

На поточний час практично усі провідні країни світу розробили і прийняли Програми дій з питань зміни клімату на період до 2020 року, які не тільки обґрунтовують прийняті зобов’язання, але й встановлюють пріоритети щодо заходів з досягнення встановлених цілей. Зокрема, у Російській Федерації було розроблено Кліматичну доктрину, яку Президент Д.Медведєв підписав ще перед Конференцією Сторін РКЗК ООН у Копенгагені.

На саміті БРІК у квітні 2010 р. країни-учасниці об’єднання узгодили позиції щодо формування пост-кіотських зобов’язань, про що відповідну заяву для ЗМІ зробив Президент Російської Федерації, зокрема, щодо неприєднання до пост-кіотської угоди, якщо в ній не буде передбачено прийняття зобов’язань зі скорочення викидів найбільш потужними країнами, що розвиваються (Китай, Індія та ін.).

Визнаючи зміну клімату однією з найважливіших проблем сьогодення, Європейська Комісія 17 лютого 2010 р. ухвалила рішення щодо створення Генеральної дирекції з питань зміни клімату із штатом у 160 осіб для забезпечення щоденної діяльності з урегулювання в інтересах ЄС всього кола відповідних проблем, зокрема законодавчого забезпечення в сфері протидії зміні клімату.

На жаль, у переговорному процесі Україна фактично слабо пов’язана із існуючими формальними і неформальними об’єднаннями країн, і, при цьому, не має чіткої позиції, постійних фахових переговірників, потужних важелів впливу. На переговорах представники України вимушені ситуативно приєднуватися або до позиції ЄС, або до позиції «Парасолькової групи», або різні члени делегації підтримують прямо протилежні позиції, хоча поточна ситуація потребує консолідації зусиль з обстоювання спільних інтересів країн з перехідною економікою, зокрема щодо прийнятних зобов’язань і економічних механізмів.

Усвідомлюючи надзвичайну важливість проблеми антропогенного впливу на кліматичну систему, Україна взяла на себе зобов’язання скоротити викиди парникових газів на 20 % до 2020 р. і на 50 % до 2050 р. у порівнянні з 1990 р. Накладання більш жорстких зобов’язань унеможливлює зростання економіки з метою досягнення світових показників рівня ВВП на душу населення.

Таким чином, підсилення інституційної спроможності і формування чіткої позиції України щодо її майбутніх зобов’язань зі скорочення викидів ПГ та подальше її відстоювання, безумовно, є питанням державної ваги.
^ Вуглецеві ринки як новий сегмент світової торгівлі
Наявність у Кіотському протоколі так званих „гнучких механізмів” дозволило створити вуглецеві ринки - ефективний інструментарій для полегшення виконання кількісних зобов’язань щодо скорочення викидів ПГ для найбільш розвинених країн і отримання можливостей для фінансування модернізації економіки – для країн з перехідною економікою, зокрема для України, та країн, що розвиваються.

Зазначені вище міжнародні переговорні процеси відбуваються на фоні динамічного розвитку глобальних, регіональних та національних вуглецевих ринків, які у майбутньому за своїм масштабом можуть перевершити паливні ринки та охопити всі сфери діяльності людства.

Перші пілотні угоди з продажу вуглецевих одиниць2 були виконані ще в 1997 році, проте лише після набуття чинності Кіотським протоколом в 2005 році почалося суттєве зростання цього сегменту ринку. У 2009 році обсяг торгів на вуглецевому ринку становив 136 млрд дол. США та понад 8,2 млрд т СО2, що на 68 % більше, ніж в 2008 році (Рис. 2).




Рис. 2. Обсяг торгівлі на світовому вуглецевому ринку. Джерело: PointCarbon


На думку експертів, середня ціна вуглецевої одиниці в 2010 році становитиме 15-20 дол. США за тонну СО2 та збільшиться до 2020 року до 35-50 дол. США за тонну СО2, що може суттєво вплинути на ціноутворення на світових енергетичних ринках. Включення до ціни енергоносіїв ціни на викиди вуглецю призводить до зменшення конкурентоспроможності викопних органічних палив, в першу чергу вугілля та нафти, в порівнянні із менш вуглецевоємними видами енергії: в першу чергу - відновлюваними джерелами енергії (біомаса, енергія вітру, сонячна енергія та ін.), а також – ядерною енергією