Реферат: Загальна характеристика роботи актуальність теми

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Успішне запровадження євро в Європейському Союзі до безготівкового обігу у 1999 р. та до готівкового обігу у 2002 р. привернуло увагу з боку інших інтеграційних об’єднань до проблеми використання єдиної валюти: так, про плани щодо запровадження спільної валюти заявили країни Африканського Союзу, країни Перської затоки, Росія і Білорусь. Проте, оскільки через здатність регулятора грошового обігу безпосередньо впливати на виробництво, розподіл і перерозподіл суспільного продукту, цінність активів втрата грошового суверенітету еквівалентна втраті політичного суверенітету, на сьогодні необхідним є теоретичне переосмислення процесів інтеграції грошових систем для розуміння економічних механізмів та наслідків цих процесів для національної економіки країн-учасниць.

На тлі процесів монетарної інтеграції у світі з’явились нові теоретичні доробки теорії оптимальних валютних зон, один із напрямів яких стосується формування грошового союзу країнами з різним ступенем фінансової дисципліни у проведенні фіскальної та грошово-кредитної політики. Так, П. де Гроув передбачав значні вигоди від приєднання до країн з жорсткою фінансовою дисципліною країнам, що мають нестабільні, інфляційні фінансові системи. У цьому контексті, загальнотеоретичне та прикладне значення має вивчення процесів інтеграції інститутів і ринків ЄС південних країн ЄС та «нових» країн ЄС із Центральної та Східної Європи до зони євро.

Засновником теорії оптимальних зон, що узагальнює питання спільної валюти, вважається Р.Манделл – вчений, що у 2000 р. отримав Нобелівську премію за досягнення у теорії міжнародної економіки, серед яких не останнє місце посідає розробка теорії оптимальних валютних зон. Також вагомий вне­сок до теорії оптимальних валютних зон здійснили такі зарубіжні дослідники, як Р.Маккіннон, П.Кенен, М.Корден, Р.Нобель, Дж.Тавлас, Р.Болдвін, Дж.Інграм, Дж.Флемінг, Ч.Енгель, Е.Роуз, Дж.Франкель, Т.Баюмі, Б.Айхенгрін, П. де Гроув, Ч.Виплош, Б.Коен, Ф.Джавацці, А.Джіаванніні, П.Кругман, І.Ішіяма, Н.Тигесен, І.Ангелоні, А.Мікко та інші.

Процеси валютно-фінансової інтеграції, окремі аспекти валютної інте­грації країн Європейського Союзу досліджувались такими українськими еконо­містами-міжнародниками, як А.С.Гальчинський, О.В.Плотніков, С.Я.Боринець, А.С.Філіпенко, О.І.Шнирков, О.І.Рогач, М.А.Дудченко, С.Л.Селінков, Р.О.Заб­лоцька, В.С.Будкін, О.Ю.Кузьома, В.О.Шевчук, С.О.Якубовський. Великий доробок у питання валютно-фінансової інтеграції зробили російські економісти О.В.Буторіна, С.Р.Моїсеєв, О.В.Анікін, Л.С.Красавіна, І.Н.Платонова. Проте, економічні наслідки приєднання до зони євро для південних країн ЄС, що інте­грувались у більш стабільні та ліквідні фінансові системи північних країн ЄС, а також процес інтеграції постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи до валютної зони євро залишаються недостатньо висвітленими у вітчизняній економічній науці. Опрацювання цього питання є важливим через необхідність вирішення проблеми подальшої макроекономічної стабілізації України.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукових розробок кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту математики, економіки та механіки Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, зокрема НДР за темою «Вивчення концептуальних засад розвитку національних фінансових систем в умовах глобалізації світової економіки» (державний реєстраційний номер 0106U012136, 2007–2011 рр.). Особистий внесок автора складає вивчення проблеми впливу валютно-фінансової інтеграції на розвиток національних фінансових систем країн Півдня ЄС, «нових» країн ЄС та ролі валютно-економічних союзів у розвитку регіональних фінансових систем у країнах, що розвиваються. Всі результати дослідження, що виносяться на захист, отримані автором самостійно.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення особливостей і закономірностей впливу приєднання до валютної зони на економічний розвиток країн (на прикладі південних країн ЄС та країн з ринками, що формуються: Ради зі співробітництва арабських країн Перської затоки, Асоціації держав Південно-Східної Азії, країн Центральної і Східної Європи, Росії і Білорусі).

Досягнення поставленої мети дисертаційної роботи передбачає розв’язан­ня наступних завдань:

уточнити основний категоріальний апарат дослідження процесів валютно-фінансової інтеграції;

виділити з основних положень теорії оптимальних валютних зон такі теоретичні положення, що в умовах відкритої економіки та глобалізації харак­теризують закономірності впливу валютно-фінансової інтеграції на економіч­ний та фінансовий розвиток країн з метою дослідження такого взаємозв’язку для розвинених країн Півдня ЄС та країн з ринками, що формуються;

визначити методологічну основу дослідження приєднання до валютної зони на економічний розвиток країн задля обґрунтування такого ефекту для країн, що досліджуються;

проаналізувати вплив введення євро на економіку південних країн ЄС (Італії, Іспанії, Португалії та Греції), а саме вплив на макроекономічну стабільність, сукупний попит, зовнішні економічні зв’язки, фінансову систему;

сформулювати негативні наслідки та ризики для стабільності фінансових систем південних країн ЄС внаслідок приєднання до зони євро;

дослідити значення валютно-фінансової інтеграції у розвитку економіки країн Ради зі співробітництва арабських країн Перської затоки, Асоціації країн Південно-Східної Азії та Японії, Південної Кореї, Китаю, синтезувати результати дослідження щодо країн Півдня ЄС для країн з ринками, що формуються;

оцінити вплив запровадження євро на економіку постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, економічний ефект приєднання Білорусі до зони рубля Росії;

охарактеризувати перспективи монетарної інтеграції України до світової валютно-фінансової системи за допомогою підходу теорії оптимальних валютних зон;

сформулювати позитивні наслідки монетарної інтеграції України до зони євро, враховуючи досвід приєднання до зони євро країн Півдня ЄС та валютно-фінансової інтеграції країн Центральної і Східної Європи.

^ Об’єктом дослідження є процеси валютно-фінансової інтеграції економік країн, що належать до різних типологічних груп.

Предметом дослідження є закономірності та механізми впливу валютно-фінансової інтеграції на розвиток економіки, зокрема фінансової системи країн.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальні методи наукового пізнання та спеціальні методи економічних досліджень. Загальні методи наукового пізнання, зокрема метод наукової абстракції, аналізу і синтезу, дедукції, метод сходження від абстрактного до конкретного, були використано в усіх розділах роботи.

За допомогою спеціальних методів економічних досліджень, а саме методу групування та порівняння були виокремлено групи країн, господарства яких стали об’єктами дослідження, та вивчені закономірності ефекту валютно-фінансової інтеграції для країн, що належать до різних типологічних груп. Також, результати дослідження було підтверджено за допомогою узагальнення емпіричних даних у вигляді таблиць, графіків, діаграм, для побудови яких було використані таблично-графічний метод, метод розрахунку відносних та середніх величин, метод визначення тенденцій та показників динаміки. Для доведення існування статистичного зв’язку між зниженням номінальної процентної ставки внаслідок вступу до валютно-економічного союзу та компонентами сукупного попиту і зовнішнім балансом застосовано інструменти регресійно-кореляційного аналізу.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Результатами дисертаційного дослідження, що характеризують їх новизну, розкривають особистий внесок автора у розробку досліджуваної проблеми та виносяться на захист, є наступні:

вперше:

- обґрунтовується позитивний вплив участі у валютній зоні для країн з нестабільною макроекономічною середою та нерівномірністю економічного зростання. У вітчизняній і закордонній науці вивчались окремі напрямки впливу валютно-фінансової інтеграції на складові економічної системи, а саме на торговельні та інвестиційні зв’язки, державні фінанси. У дисертаційному дослідженні зроблено комплексний та системний аналіз значення участі у валютній зоні для економіки країни у цілому, з акцентом на таких його складових, як сукупний попит, фінанси домогосподарств і підприємств, державні фінанси, фінансові ринки, зовнішній баланс;

- оцінено перспективи створення валютно-економічних союзів у регіональ­них об’єднаннях країн з ринками, що формуються (Рада співробітництва арабських країн Перської затоки; АСЕАН+3; Росія і Білорусь), зокрема обґрунтовано, що значення входження до валютної зони є відмінним для інтеграційних угрупувань розвинених країн та країн, що розвиваються, оскільки стратегії економічного зростання країн РСАКПЗ та АСЕАН+3 відрізняються від стратегії економічного розвитку південних та «нових» країн ЄС, заснованого на участі у спільному ринку та фінансовій інтеграції до валютно-фінансового простору ЄС;

- інструментарій теорії оптимальних валютних зон використаний для критичного оцінювання ефективності валютної політики України на сучасному етапі розвитку, зокрема наведені аргументи про необхідність переорієнтації прив’язки обмінного курсу від долара США до євро через більшу відповідність монетарної інтеграції до блоку євро цілям технологічного розвитку та економічного зростання України;

дістали подальшого розвитку:

- прогнозування основних ризиків для країн, що роблять приєднання до валютної зони євро чинником залучення іноземного капіталу задля фінансування економічного зростання. Доведено, що ризиками для фінансової стабільності в умовах відкритої економіки, які несе доступність кредиту через залучення капіталу нерезидентів, є збільшення заборгованості домогосподарств та фірм перед фінансовими інститутами, погіршення сальдо поточних операцій платіжного балансу та збільшення міжнародної заборгованості країни, які є небезпечними в умовах глобалізації та високої чуттєвості до коливань на світових фінансових ринках;

удосконалено:

підходи до визначення етапів валютно-фінансової регіональної інтеграції країн, зокрема у класифікації етапів виділений ключовий критерій – ступень фіксації обмінного курсу грошових одиниць країн, – та виділені наступні форми валютно-фінансової інтеграції: 1) обмеження коливань взаємних валютних курсів; 2) валютний союз, що передбачає фіксацію взаємних валютних курсів в вузьких межах; 3) валютно-економічний союз, у якому запроваджена єдина грошова одиниця;

систематизацію модифікацій теорії оптимальних валютних зон, запропо­нованих дослідниками, що належать до різних наукових шкіл, за часом (традиційна і сучасна) та підходом до класифікації (метод виділення критеріїв, яким повинні відповідати економіки країн-учасниць задля мінімізації витрат перебування у валютній зоні, та метод порівняння економічних вигод і витрат для країн, що приєднуються до валютної зони);

методологію емпіричного дослідження ефекту приєднання до валютної зони, зокрема запропоновано інструментарій кореляційно-регресійного аналізу для оцінки впливу валютно-фінансової інтеграції на складову сукупного попиту економічного зростання (споживчі витрати, інвестиції, державні видатки) та зовнішній баланс країн. Проведене дослідження засвідчило позитивний вплив запровадження євро на приватні інвестиції, споживчі витрати домогосподарств, державні фінанси та негативний вплив на сальдо поточних операцій платіжного балансу та міжнародну інвестиційну позицію південних країн ЄС.

^ Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в розробці стратегій і заходів, спрямованих на підвищення ефективності валютно-фінансової та інтеграційної стратегії відкритої економіки України на сучасному етапі глобалізації світової фінансової системи.

Основні висновки та результати дисертаційного дослідження впроваджено у практичній діяльності Іллічівського морського торговельного порту (довідка №7 від 05.02.2008), Одеської регіональної торгово-промислової палати (лист №45 від 28.01.2008), Головного управління Одеської обласної державної адміністрації (лист №233 від 05.02.2008).

Висновки та результати досліджень дисертаційного дослідження були використані для викладання розділу «Теорія оптимальних валютних зон» навчальної дисципліни «Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності» (довідка №1 від 12.03.2008 р.) та в розділах «Економіка південних країн ЄС», «Економіка «нових» членів ЄС» навчальної дисципліни «Світова економіка» (довідка №2 від 17.03.2008р.) при підготовці фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня „Бакалавр” кафедрою світового господарства і міжнародних економічних відносин Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

^ Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження щодо основних положень теорії оптимальних валютних зон, впливу євро на економіки Півдня ЄС та монетарної інтеграції у країнах з ринками, що формуються, отримані автором особисто.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались під час наукового стажування у липні 2007 р. в Університеті Мілану, Університеті Бокконі (Мілан), Університеті Павії, Університеті Верони, Міжнародному університеті Л’юїс (Рим) та Університеті Тор Вергата (Рим) у рамках проекту професійної підтримки викладачів Academic Fellowship Program, Open Society Institute, а також на наступних наукових конференціях: VI міжнародній на­уковій конференції «Білорусь у сучасному світі» (Білорусь, Мінськ, 30 жовтня 2007 р.), XV міжнародній науково-практичній конференції «Економіка України в системі глобального поділу праці» (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 15–16 листопада 2007 р.), XIV Міжнародному науково­му-практичному семінарі «Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект» (Донецьк, Світло­горськ, 25–27 січня 2008 р.), XII міжнародній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 18–19 квітня 2008 р.), секції міжнарод­них економічних відносин професорсько-викладацької конференції Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (листопад 2006 та 2007 рр.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюд­нені у 10 одноосібно підготовлених автором наукових публікаціях, серед яких 8 статей у провідних фахових виданнях (у тому числі 3 в наукових журналах і 5 у збірниках наукових праць) і 2 публікації тез виступів на наукових конференціях.

^ Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, додатків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту становить 196 стор., що містить 22 аналітичні таблиці та 19 рисунків (на 17 стор.). Додатки включають 6 рисунків та 7 таблиць на 8 стор. Список використаних джерел з 170 найменувань подано на 16 стор.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету й завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, висвітлено новизну і практичну значимість отриманих результатів та подано відомості про їх апробацію.

У першому розділі «Теоретичні підґрунтя формування валютних зон» розглянуті концепції «валютний блок», «валютна зона», «валютний союз», «валютно-економічний союз», критично охарактеризовані теоретичні аспекти функціонування валютно-економічних союзів, а саме традиційні критерії теорії оптимальних валютних зон і сучасний аналіз питання спільної валюти за методом вигод та витрат, представлені етапи валютно-фінансової інтеграції.

Дослідження регіональних валютних угрупувань та трактовок категорій у сфері валютно-фінансової інтеграції, зробленими українськими та іноземними вченими, призвело до такого тлумачення змісту і сутності таких категорій, як валютна зона, валютний союз і валютно-економічний союз. Автор вважає доцільним використовувати у дослідженні таке поняття «валютної зони», як валютне угруповання країн, що координують свої валютно-фінансові відносини шляхом укладання міждержавних договорів. Саме офіційним оформленням валютно-фінансових відносин валютна зона відрізняється від валютного блоку, у рамках якого орієнтація на валюту країни-лідера здійснюється країною в односторонньому порядку.

Якщо термін валютна зона використовується для визначення рівня практичної співпраці країн у сфері валютно-фінансових відносин, то концепція «оптимальної валютної зони» є теоретичною конструкцією та означає найбільший економічний простір, на території якого економічно доцільно використовувати одну грошову одиницю за умов збереження внутрішнього (зайнятість) та зовнішнього (рівновага платіжного балансу) балансів.

На практиці формування валютних зон здійснюється поетапно: запровадження спільної валюти характеризує найвищу форму валютної зони – валютно-економічний союз, або монетарний союз. Валютно-економічний союз попри обігу спільної валюти вимагає координування грошово-кредитної політики єдиним центральним банком. На рівні реальної економіки для досягнення повних економічних вигід, що надає валютно-економічний союз, країнам-учасницям такого союзу необхідно мати жодних бар'єрів у русі товарів, послуг, факторів виробництва, тобто спільну валюту найбільш ефективно запроваджувати на такій стадії економічної інтеграції як спільний ринок.

Принципи та механізми створення та функціонування валютних зон ви­вчаються спеціальним напрямком теорії міжнародних фінансів – теорією опти­маль­них валютних зон, яку змістовно можна поділити на два етапи – традицій­ну і нову. Традиційна теорія оптимальних валютних зон розробляла критерії, виконання яких певною групою країн робить їх оптимальною валютною зоною. Вчені Р.Манделл, Р.Маккіннон, П.Кенен, Б.Коен, Дж.Інграм, Дж.Флемінг запропонували критерії оптимальності економічної території країн як валютної зони – це критерій мобільності робочої сили, критерій відкритості економіки, критерій диверсифікації економіки, критерій трансфертів, критерій солідарно­сті, критерій фінансової інтеграції й критерій рівності темпів інфляції. Нова тео­рія оптимальних валютних зон сконцентрувала увагу на ідентифікації та оці­нюванні масштабу окремих вигод та витрат вступу країни до грошового союзу.

Емпіричні дослідження сучасних економістів зробили внесок у розвиток кількісних оцінок класичних критеріїв теорії оптимальних зон. Економісти Т.Баюмі та Б.Айхенгрін запропонували використання частки внутрішньорегіо­нальної торгівлі групи країн як кількісну оцінку критерію відкритості економіки, розробили індекс ОВЗ, який оцінює важкість втрати незалежної валютної політики для країн союзу. Критерій диверсифікації можна кількісно виміряти часткою основних сфер економіки у валовому продукті та часткою різних видів товарів у загальному експорті країн групи. Учені Дж.Франкель і Е.Роуз довели, що критерії відкритості економіки та диверсифікації економіки можуть бути ендогенними, оскільки участь у валютно-економічному союзі збільшує торгівлю та кореляцію ділових циклів між країнами союзу. А еконо­міст Е.Роуз та спільно економісти А.Мікко, Е.Ордонез та Г.Штайн пропонують кореляційний аналіз задля обґрунтування, що участь у валютно-економічному союзі приводить до зростання торгівлі країни й відповідно до більшій відкритості економіки країн, необхідної для валютно-фінансової інтеграції.

У другому розділі «Запровадження єдиної валюти як фактор еконо­мічного розвитку країн Південної Європи (на прикладі Італії, Іспанії, Греції та Португалії)» проаналізовано роль введення євро для економічного зростання та розвитку фінансових систем країн Півдня ЄС і охарактеризовано основні фінансові ризики участі у зоні євро для Італії, Іспанії, Португалії, Греції.

Вибір саме країн Півдня ЄС зумовлений історичною наявністю у економічних системах цих країнах таких рис, як менш розвинута фінансова система і більш інфляційна макроекономічна середа, ніж у країнах Північної або Центральної Європи. У процесі підготовки до вступу до Європейського валютно-економічного союзу (ЄВС) та із введенням євро південні країни ЄС зуміли досягти фінансової стабільності за рахунок передачі контролю за грошовим управлінням Європейському центральному банку (ЄЦБ), що знизило інфляційні очікування економічних агентів. У роботі проводиться статистичний аналіз річних темпів інфляції, номінальних довгострокових і короткострокових процентних ставок, співвідношення між інфляцією й безробіттям короткострокової кривої Філіпса як елементів досягнутої макроекономічної стабільності, що створюють умови для економічного зростання. З початку 1990-х рр. до 2000 року темпи інфляції зрівнялися у всіх досліджуваних країнах, наблизившись до рівня в 3-3,5% ( у Греції цей показник досягав 20,4% в 1990 р.). Так, якщо за період 1991-1995 р. довгострокові процентні ставки становили в середньому 12,9% в Іспанії, 11,9% в Італії, 15,1% у Португалії, то до 2007 року вони впали до рівня 4,3% в Іспанії, 4,4% в Португалії, 4,5% в Італії й Греції за середнього рівня у ЄС-12 в 4,3%. Проведений кореляційний аналіз виявив позитивний вплив падіння довгострокових процентних ставок на споживчі видатки та рівень валових інвестицій. Так, отримані коефіцієнти кореляції для квартальних даних з 1991 по 2006 р. щодо споживання та довгострокових процентних ставок негативні й становлять для Італії -0,45, для Іспанії – -0,59, Португалії – -0,78 і Греції – -0,82. Це свідчить про те, що зниження ціни кредиту стимулювало споживчі видатки країн ЄС. За даними за 1990-2006 рік зниження довгострокової процентної ставки пов’язано зі збільшенням валових інвестицій у постійних цінах із тіснотою зв’язку у -0,51 для Італії, -0,71 для Іспанії та -0,66 для Португалії.

Дослідження міжнародної торгівлі країн Півдня ЄС за допомогою статистичного аналізу не виявило відносного збільшення частки торгівлі із зоною євро, проте кореляційний аналіз за методикою статті А. Мікко, Е. Штайна й Г. Ордонеза (2003) виявив збільшення обсягів зовнішньої торгівлі під впливом запровадження євро тільки для Італії і Іспанії. Статистичний аналіз виявив збільшення концентрації обміну прямими і портфельними інвестиціями південних країн ЄВС та інших країн зони євро.

Для дослідження ролі запровадження євро у торгових потоках південних країн ЄС побудована наступна модель за методологією А. Мікко та ін:


(1.1)

(1.6)

де – сумарний зовнішній товарообіг (експорт плюс імпорт) між двома країнами,

– реальний ВВП, – реальний ВВП i-ї країни, – реальний ВВП j-ї країни,

– фіктивна змінна, що показує участь обох країн у ЄС,

– фіктивна змінна, рівна 1, якщо обидві країни входять у зону євро,

– реальний валютний курс країни стосовно долара США.

Статистична значущість та позитивні коефіцієнти при фіктивний змінній , яка показує належність двох країн до ЄС, свідчить, що участь у спільному ринку збільшує масштаб товарообміну між країнами на 13-15%. Оцінювання коефіцієнтів при фіктивній змінній , яка фіксує вплив фактору перебування у зоні євро на торгівельні відносини країн, показало, що для Італії і Іспанії запровадження євро збільшило їх зовнішню торгівлі ще на 11-12%. Аналогічні коефіцієнти у регресії для Греції і Португалії менші за масштабом та мають недопустимі межі вірогідності помилки, більше 5%. Тому позитивний вплив участі у зоні євро для цих країн не доведений.

Приєднання до зони євро вплинуло на державні фінанси південних країн ЄС. Із введенням євро країни Півдня ЄС очікувала бюджетна консолідація та необхідність утримувати дефіцити державного бюджету у межах, визначених Маастрихтською угодою та Пактом стабільності і росту. Греції вдалося знизити дефіцит бюджету з 13,8% від ВВП в 1993 році до 3,1% в 1998 році, 2,6% у 2006 році (у 2005 році значно перевищував 3%). В Іспанії дефіцит бюджету знизився з 6,6% до 2,6% від ВВП у 1995 році і 1998 році, а в 2005 році сальдо державного бюджету стало позитивним у 1,1% від ВВП.

Для оцінки впливу процентних ставок по облігаціях на обсяг процентних виплат за державним боргом побудована наступна регресійна модель:

(1.2),

де

– рівень процентних виплат за державним боргом (млн. євро),

– довгострокова процентна ставка за державними облігаціями,

– рівень державного боргу країни (млн. євро).

Регресійний аналіз, проведений на основі даних за 1990-2006 рік, підтверджує, що зниження процентних ставок за державним боргом знизило частку виплат за державними зобов'язаннями. У Італії зниження відсоткових ставок на 1% було пов’язано зі зменшенням виплат за державним боргом на 0,907 млн. євро, в Іспанії – на 0,214 млн. євро, в Португалії – на 0,464 млн. євро, у Греції – на 0,508 млн. євро ( вірогідність помилки для всіх країн нижче 5%, за винятком Іспанії). Південні країни скористалися більш ліквідним і глибоким ринком облігацій, деномінованих у євро, збільшивши свої запозичен­ня. За даними ЄЦБ на травень 2007 року обсяг випущених облігацій державою у Португалії склав 204% від обсягу на січень 1999 р., у Греції ця цифра склала 220%. Державні органи Італії й Іспанії виявилися більш стриманими в залученні капіталу, обсяги залучених державою коштів склав 120% від рівня на дату початку обігу євро. Фінансові зобов'язання при цьому стали більш довгостроковими, що свідчить про більшу фінансову стабільність і якість фінансових зобов'язань держави.

Значні вигоди економічні агенти південних країн ЄС одержали від більшої фінансової інтеграції в зоні євро. Згідно даних ЄЦБ банку з 1997 по 2005 р. резиденти зони євро збільшили вдвічі вкладення в акції компаній, розміщених у зоні євро, досягнувши 29% від загального обсягу (в 1997р. – 13%). У той же час вартість акцій, власники яких перебувають за межами зони євро, збільшилася незначно (з 3% до 5% від загальної кількості). Частка короткострокових боргових зобов'язань, випущених у зоні євро та розміщених усередині, збільшилася з 7,2% від загального портфелю в 2001 році до 12,3% в 2005 році. Частка довгострокових боргових зобов'язань, випущених і розміщених у зоні євро, зросла з 12% в 1997 році до 57,4% в 2005 році.

Втрата валютного курсу як інструмента регулювання платіжного балансу призвела до неможливості збільшувати цінову конкурентоспроможність експортних товарів країн Півдня ЄС. Через більш високі темпи інфляції, ніж в інших країнах зони євро, реальний валютний курс із введенням євро мав тенденцію до подорожчання. Результатом цього, а також зростання сукупного попиту через низьку ціну капіталу призвело до погіршення рахунку за поточними операціями у досліджуваних країнах і збільшення міжнародної заборгованості, вираженої в погіршенні чистої інвестиційної позиції.

Побудована регресійна модель досліджує вплив реального валютного курсу на баланс за поточними операціями. Для додаткового дослідження впливу участі країни в зоні євро на зовнішній баланс вводиться фіктивна змінна, котра вказує на період, у якому євро перебувала у обігу як національна валюта. Отже, модель має вигляд:

(1.3),

де – рахунок по поточних операціях, млн. дол. США,

– індекс реального валютного курсу (збільшення індексу свідчить про подорожчання реального валютного курсу, зниження говорить про його здешевлення,

– фіктивна змінна, що приймає значення 1, якщо у відповідний період країна входила в зону євро, і 0 – якщо не входила.

За період 1990-2006 рр. збільшення реального валютного курсу приводить до погіршення рахунку за поточними операціями, оскільки коефіцієнти при залежній змінній RER негативні для кожної із країн за низького ступеня вірогідності помилки. Подорожчання реального валютного курсу в Італії пов’язано з погіршення сальдо за поточними операціями на 380,07 млн. дол. США, в Іспанії – на 597,24 млн. дол. США, в Португалії – на 71,61 млн. дол.. США, в Греції – на 90,15 дол. США. Негативний коефіцієнт при змінній EMU свідчить про те, що в період обігу євро рівень балансу за поточними операціями був нижче для Італії в середньому на 3 млрд. дол. США, для Іспанії – на 5,5 млрд. дол. США, для Португалії – на 2 млрд. дол. США, для Греції – на 1,5 млрд. дол. США.

У третьому розділі «Перспективи виникнення спільних валют у регіональних угрупуваннях країн з ринками, що формуються» визначено перспективи формування валютних зон у країнах з ринками, що формуються, охарактеризована роль можливих спільних валют у економічному розвитку країн РСАКПЗ, АСЕАН+3, значення формування зони євро для економічного розвитку країн ЦСЄ, сформульовані рекомендації щодо режиму валютного курсу та напряму валютно-фінансової інтеграції України на сучасному етапі.

Для аналізу ефективності регіональних валютних угрупувань у країнах з ринками, що формуються, використана методологія Т. Баюмі і Б. Айхенгріна щодо оцінювання критеріїв відкритості економіки та диверсифікації економіки країн групи. Проаналізовані статистично критерії мобільності робочої сили, рівності темпів інфляції і фінансової інтеграції.

Країни Перської затоки домоглися значних успіхів у економічній інтеграції, сформувавши митний союз, і певного прогресу у фінансовій інтеграції. Стабільність валютних курсів між країнами – членами РСАКПЗ: Бахрейном, Кувейтом, Оманом, Саудівською Аравією, Катаром і ОАЕ – та макроекономічні показники сприяють формуванню валютної зони. Виконання критеріїв відкритості економіки, гнучкості цін і мобільності робочої сили зменшує можливі витрати від вступу в союз. При цьому відзначається певна невідповідність критеріям рівності темпів інфляції та фінансової інтеграції, які можливо будуть усунуті в ході подальших зусиль по фінансовому співробітництву. Оскільки у країн РСАКПЗ немає такої потреби у зовнішньому фінансуванні, як у країнах Півдня ЄС, спільна валюта має сприяти створенню спільного ринку та такій цілі економічного розвитку, як диверсифікація економіки країн Перської затоки.

Незважаючи на наявність ряду ініціатив з поглиблення фінансового співробітництва в рамках АСЕАН+3 й усвідомлення після Азіатської валютно-фінансової кризи 1997–1998 рр. необхідності стабілізувати взаємні валютні курси, країни Південно-Східної та Східної Азії мають слабкі економічні основи, зокрема через різний рівень розвитку економіки країн-учасниць, для формування оптимальної валютної зони. Аналіз відкритості економік країн групи щодо внутрішнього регіонального обміну товарами та інвестиціями свідчить, що Індонезія, Таїланд, Малайзія, Сінгапур, Філіппіни, Китай, Південна Корея, Японія виконують критерій відкритості економіки. Формуванню грошового союзу сприяє гнучкість цін на внутрішніх ринках, що сприятливо при відсутності валютного курсу як інструмента економічної політики. Найменш розвинені країни АСЕАН: Камбоджа, М’янма, Лаос, В'єтнам – у силу своєї економічної відсталості є потенційними аутсайдерами монетарної інтеграції в регіоні. Роль спільної валюти у цьому регіоні відводиться стимулюванню внутрішньорегіональної торгівлі і інвестицій та забезпеченню регіональної ліквідності фінансової стабільності.

Запровадження євро у країнах Європейського валютно-економічного союзу призвело до зростання значення євро у русі капіталу і товарів постсоціалістичних країн ЦСЄ, у міжнародних кредитах, що отримують ці країни, у їх валютних резервах та внутрішньому накопиченні. Як і в країнах Півдня ЄС з менш розвиненими фінансовими системами монетарна інтеграція у зону євро супроводжується погіршенням міжнародної інвестиційної позиції і від’ємним сальдо за поточним рахунком. Вступ до зони євро має привести до ще більшого зниження вартості фінансування і відповідно до динамічного ефекту на економічне зростання країн ЦСЄ.

Третій розділ містить аналіз відповідності планів щодо запровадження спільної валюти в Росії і Білорусі економічній доцільності за допомогою традиційних критеріїв оптимальних валютних зон. Оскільки економічний потенціал Росії у багато разів перевищує потенціал Білорусі, такий валютний союз не вплине на економіку Росії суттєвим чином. На користь входження Білорусі до валютної зони рубля свідчать такі критерії оптимальності валютної зони, як відкритість економіки, мобільність робочої сили, фінансова інтеграція, критерій рівності темпів інфляції.

Методологія теорії оптимальних валютних зон була застосована для оцінювання валютної політики України, зокрема були кількісно оцінені критерії відкритості, диверсифікації економіки, фінансової інтеграції України до ЄС та СНД, на основі яких зроблені рекомендації щодо політики валютного курсу України. Оскільки торгівельні та інвестиційні зв’язки України з країнами ЄС зростають, це свідчить на користь необхідності більшої стабільності національної валюти саме до євро За даними Держкомстату експорт та імпорт України до країн ЄС постійно зростає у відносному порівнянні за останнє десятиріччя. Якщо у 1996 році частка експорту до країн ЄС складала 21% у загальному обсязі, то у 2006 році – 28,3%. Також на початок 2007 року 75% накопичених прямих іноземних інвестицій припадає на країни ЄС, частка яких значно збільшилася з 2004 року, коли вона становила 57,2% від загального рівня. Тенденцію зростання ролі євро у зовнішньому обороті підтверджує той факт, що у 2001 році частка долара на міжбанківському валютному ринку склала 85%, а у 2006 році – 78%, частка євро – 8% і 16% відповідно, тобто роль євро у безготівкових обмінних операціях подвоїлась. Дослідження структури торгівлі з країнами ЄС свідчить, що оскільки основні технологічні товари, такі як машини та обладнання, важливі для переоснащення капітальних фондів українських підприємств, імпортуються з країн ЄС, більша стабільність до євро стимулювала б економічне зростання через збільшення інвестицій.


ВИСНОВКИ

У дисертаційному досліджені наведені теоретичні засади функціонування валютних союзів, проаналізований вплив приєднання до Європейського валютно-економічного