Реферат: Московська патріархія святкує руйнування києво-могилянської академії?

МОСКОВСЬКА ПАТРІАРХІЯ СВЯТКУЄ РУЙНУВАННЯ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ?


Важко повірити, що московські церковники з УПЦ МП наважилися на такий безпрецедентний виклик українському суспільству, але факт залишається фактом – не так давно ця конфесія відзначала 300 років Київської духовної академії. На перший погляд, здавалося, що тут страшного, ну вибрали батюшки найближчу історичну дату та й почали її розкручувати. Яка різниця для них, під яким “соусом” нагадати про себе, позалицятися до спонсорів, повиканючувати у влади земні блага?  

Це лише на перший погляд усе здається таким безневинним. Люди, що більше обізнані в історії, стверджують: тут ми маємо справу з свідомим декларуванням своїх поглядів. Подивіться самі. “2001 р. для Київської Духовної Академії – рік особливо знаменний і символічний. Рівно 300 років тому, 26 вересня 1701 р., високомонаршою грамотою Петра І Києво-Могилянська колегія, до того часу сформувалася як навчальний заклад з глибокими традиціями, високим рівнем викладання та широкими перспективами, була офіційно возведена до рангу вищого навчального закладу з правом носити ім’я академії”, - читаємо в офіційній газетці УПЦ МП. Зверніть увагу на лексику, з яким захопленням цидулка ката України та руйнівника Церкви іменується “високомонаршою грамотою”. Чомусь от лише Петра І Романова ще не поіменовано “великим”, як це роблять російські монархісти. Авторів святкувань не обходять майже сто років існування навчального закладу. Головне, що якогось там дня черговий російський царьок згадав про академію. А якщо б не згадав? Тоді б українцям і пишатися не було б чим?  

Цікаво, що ректор Київської духовної академії Московської патріархії протоієрей Микола Забуга і не приховує своєї антиісторичної москвофільської традиції. “Питання про те, яку дату ми святкуємо. Ми святкуємо ту дату, коли Києво-Могилянська академія вперше була названа 1701 року в указі Петра І: “Академією, рівною за статусом і рангом всіляким іноземчеським, з правом навчання студентів всякого роду, звання, походження, чина і країни”, - каже батюшка та професор за сумісництвом. Отак читаєш матеріали із сумного ювілею і здається, що і не було ніякої Галшки Гулевичівни, митрополита Петра Могили, плеяди гетьманів, церковних діячів, яким так не пощастило – вони створювали академію, навчалися в ній без царського указу. Виходить робили це своєрідним “неканонічним шляхом”. Але що поробиш, замовчування фактів або їх безсоромне пересмикування улюблена справа московських батюшок. Ще один приклад: говорячи про новітні часи, отець Микола стверджує, що “1989 року, через рік після того, як держава віддала Лаврський монастир Церкві, була відкрита Духовна Семінарія”. Тут годі сподіватися, що він згадає про те, що до чергового відродження КДА найбільше прислужився тодішній Київський митрополит Філарет, мовчить наш батюшка і про те, хто тоді був ректором навчального закладу і ким був у ньому сам о. Микола та що викладав. Це, так би мовити, “неканонічна” (читай – незручна) правда. 

Звернімося до справжньої історії Київської академії, що бере свій початок іще з лаврського просвітницького гуртка. “Діяльність Лаврського гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка зі шляхетського роду Волині Галшка Гулевичівна (Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (1577–1642)). 15 жовтня 1615 р. вона вписала до Київських магістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і “всіма до нього належностями” дарувала під фундування монастиря й школи для дітей “народу руського православного… А щоб тая фундація скуток свій брала, - писала Гулевичівна, - то зараз… в той двір… школу впровадила й впроваджаю”. Таким чином, 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії”, - пише у своєму дослідженні “Києво-Могилянська академія” відома дослідниця Зоя Хижняк. 

Якщо ж панотцям не подобається згадана дата (можливо, їх засмучує, що засновницею академії була жінка), то є інша – вересень 1632 року. Саме тоді, як свідчить історія, об’єдналися Лаврська школа з Братською та з’явилася Київська братська колегія, керівником, протектором і опікуном якої став святитель митрополит Петро Могила. Але і ця дата, схоже, не до смаку Московській патріархії, бо тоді українці об’єдналися (а це не так часто буває) без “старшого брата”. Без нього, як свято вірять батюшки з УПЦ МП, аж ніяк не можна і погоджуються на вкорочення історії свого навчального закладу на добрих майже сто років. Тоді й перший освітній заклад Росії – Слов’яно-греко-латинська академія у Москві видається не набагато молодшою за Київську академію. 

Коли ж дехто з шановних ідеологів московської церкви в Україні намагається дати задній хід, мовляв, ювілей святкується від того документу, де заклад вперше названо академією, то це також лукавство. Послухаємо все ту ж дослідницю Зою Хижняк: “Але треба зазначити, що безтитульну Колегію сучасники ще з 30-х рр. ХVІІ ст. визнавали Академією. Ось лише кілька прикладів. Перебуваючи на початку 30-х років ХVІІ ст. у Києві, французький інженер і картограф Гійом Левасер де Боплан записав, а потім помістив у своїй книзі “Опис України” (Париж, 1650) такі слова: “У Києві, на Подолі, при Братській церкві міститься університет, або Академія”. Львівський підкоморій В. М’ясковський, який у складі посольства був присутній на зустрічі Б. Хмельницького киянами 1648 р. після перемоги під Замостям, записав у своєму щоденнику: “Увесь народ, який вийшов із міста, вся біднота вітала його. Академія вітала його вигуками й промовами як Мойсея”. Таких прикладів дійшло до нас чимало. 

Що ж до російського монарха Петра І, якого так любить ректор КДА УПЦ Московського патріархату Микола Забуга та його колеги, то роль царя у житті Києво-Могилянської академії більше ніж сумна. “Відомо, що, починаючи від Петра І, ведеться наступ на українську мову, мета якого – її знищення. Проводиться ряд заходів, “дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского” в тому числі приймаються закони про заборону друку (1720), а потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку “рекомендується” перейти на російську мову, а з 1784 р. суворо забороняється читати лекції “сільським діалектом” (тобто українською мовою), а лише російською і обов’язково “с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии”, - пишуть вчені. Коли це читаєш, зразу розумієш, чому саме цей період облюбували новітні інтегратори у рясах. Вони і нині намагаються реанімувати старі петровські традиції в Духовній академії. Не вірите? Підіть самі і послухайте, якою мовою та про що читають лекції в семінарії й академії УПЦ МП. 

Наостанок пропонуємо ще кілька дат, які з чистим серцем може починати бучно святкувати УПЦ Московського патріархату. Насамперед це 14 серпня 1817 року, коли за розпорядженням уряду, указом Синоду академію було зовсім закрито. Не виключено, що представникам згаданої конфесії сподобається 1934 рік, коли був зруйнований більшовиками (тепер вони є вірними політичними соратниками Московської патріархії) Богоявленський собор – головний храм монастиря й академії, який побудував анафеманствований цією ж церквою гетьман Іван Мазепа та ще й у стилі козацького бароко. Отож, таких “червоних” дат у антиукраїнському календарі вистачить завжди. Було б бажання святкувати, а привід знайдеться.

 

Юрій ДОРОШЕНКО

Передмова
Києво-Могилянській академії належить провідна роль у становленні духовної культури та української державності ХVII-ХVII ст. Діяльність КМА - окремий етап в історії України, пов'язаний із формуванням еліти українського суспільства, яка, у свою чергу, визначала не лише розвиток світоглядних засад, а й шляхи економічного та суспільно-політичного розвитку України впродовж двох століть. Тому документальна спадщина Академії вивчалася багатьма дослідниками як власне історії духовної та світської освіти, так й історії церкви, науки та культури, котрі тією чи іншою мірою використовували ці матеріали, як джерела для висвітлення окресленої тематики. Серед них - митрополити Євгеній (Болховітінов) та Макарій (Булгаков); В. Аскоченський, М. Лінчевський, М. Мухін, І. Малишевський, М. Максимович, К. Харлампович, М. Сумцов, а також фахівці з історії КМА початку XX ст. А. Савич, С. Голубєв, Д. Вишневський, М. Петров, Ф. Титов, М. Марченко, М. Штранге, Я. Штернберг, В. Литвинов, Б. Мітюров та багато ін.

Друга половина XX ст. відзначена активізацією вивчення різних напрямів діяльності КМА. Суттєвий внесок у дослідження цієї проблеми належить історику КМА 3. Хижняк, окремим аспектами з історії КМА присвячені монографії та статті Я. Ісаєвича, І. Біло-діда, Ф. Шевченка, Є. Горбенко, О. Дзюби, І. Захари, М. Кашуби, Л. Корній, В. Микитася, В. Нічик, І. Торбакова, М. Сенченка, Н. Тер-Григорян-Дем'яшок, Я. Стратій, Л. Алексієвець.

Виняткове значення Академії для формування духовних засад суспільства спричинило й увагу до публікацій документів, що стосувалися її діяльності. Вже в середині XIX ст. ряд матеріалів друкується на сторінках видання "Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском, Подольском й Волынском генерал-губернаторе" (Т. II. -К., 1846), а також в "Актах, относящихся к истории Западной Рос-сии, собранных и изданных Археографической Комиссией" (Т. 1-5. -М., 1853). Чимало документів з історії КМА були опубліковані В. Аскоченським у складі його праці "Киев с древнейшим его училищем Академиею" (Ч. І-ІІ. - К., 1856).

Наприкінці XIX - на початку XX ст. ряд документів стосовно діяльності КМА у XVIII ст. опублікований у працях М. Мухіна "Киево-Братский училищний монастырь. Исторический очерк" (К., 1893), В. Серебрянникова "Киевская Академия с половииьі XVIII века до преобразования ее в 1819 году" (К. 1897), а також Д. Вишневського, який вміщує деякі документи у виданні "Киевская академия в первой половине XVIII столетия (Новые данные, относящиеся к истории "той Академии" за указанное время)" (К., 1903).

Проте згадані публікації, як правило, здійснювалися без необхідного застосування методу джерелознавчої критики текстів документів, матеріали почасти публікувалися уривками. Так, М. Мухін вибрав та опублікував документи майнового характеру, які мали відношення до історії Києво-Братського монастиря, а саме - дарчий запис Галшки Гулевичевої про передачу свого двору та землі в м. Києві ставропігійному монастирю та школі для навчання дітей, купчі записи про передачу Катериною Кучинською, Люцією Митковичевою-Яницькою та її чоловіком Миколою Яницьким, старостою пирятинським, Київському училищному братству своїх земель тощо. Вишневський у своїй роботі приділив увагу, переважно, документам адміністративної, майнової та навчальної діяльності Академії.

Найзначнішими є два фундаментальні п'ятитомні видання, підготовлені істориками церкви М. Петровим ("Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии" (К., 1904-1908) - за період 1721-1795 рр.) та Ф. Титовим ("Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии" (К., 1910-1913) - за період 1796-1819 рр.).

Серед сучасних видань, які репрезентують окремі документи з історії КМА, слід згадати роботи І. Крип'якевича та І. Бутича "Документи Богдана Хмельницького. 1648-1657 рр." (К., 1961) та "Універсали Богдана Хмельницького" (К., 1998); роботу І. Крип'якевича "Універсали Івана Мазепи" (К., 2002); збірник документів "Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.", підготовлений до публікації мовознавцем В. Горобцем (К., 1992), у якому вміщені окремі документи, що наочно ілюструють розвиток діловодної стилістики в Україні.

Зведений покажчик М. Петрова "Описание рукописей Церковно-Археологического Музея при Киевской Духовной Академии" (К., 1875-1879) був першим ґрунтовним виданням, серед матеріалів якого були опубліковані й документи з історії КМА. Дослідження містило опис 670 рукописних документів і вийшло трьома великими випусками. У першому випуску вчений описав зібрання рукописів митрополита Макарія (Булгакова), академічного Києво-Братського монастиря, Київської духовної семінарії, а також Мелецького монастиря. В другому випуску були описані зібрання рукописів Києво-Печерської лаври і київських монастирів: Золотоверхо-Михайлів-ського, Пустинно-Миколаївського, Видубицького, жіночого Флорів-ського і Десятинної церкви. Третій випуск присвячено опису рукописів бібліотеки Києво-Софійського собору.

При складанні описів М.І. Петров декларував дотримання у своїй роботі таких вимог:

зазначення колишнього власника документа чи особи, яка подарувала рукопис;

зазначення номеру знаходження рукопису в Музеї ЦАМ за попереднім каталогом бібліотеки чи за каталогом рукописів, які були пожертвувані до Музею безпосередньо;

визначення матеріалу, на якому було написано документ, якщо це не папір;

вказівка на особу автора, перекладача і переписувача рукопису та час виконання роботи;

подання повних та ґрунтовних відомостей про склад рукопису так, щоб увагу дослідника не обминула жодна стаття, для- чого показати не тільки заголовок рукопису, але й окремих його статей;

повідомлення про тотожність рукописів і статей в інших документах бібліотеки і Музею;

зазначення рукописів чи статей, відомих в публікаціях або в інших подібних зібраннях документів.

Проте, як писав сам М. І. Петров, він не завжди мав змогу дотримуватися цих вимог через брак часу та новизну справи (Петров Н. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской Духовной Академии.-К., 1877.- Вып 1.- С. 9.). Описи, складені М. І. Петровим, довгий час були найповнішими систематичними обліковими документами, першоджерелами для вивчення історії створення та діяльності Академії, проте сучасні науковці все частіше вказують на їх недосконалість. Так, Є. К. Чер-нухін у своїх дослідженнях грецької рукописної спадщини акцентував на деяких недоліках петровських описів, зазначаючи, що часто описування здійснювалося не лише неповно, а й відверто хибно. Наприклад, Петров, всупереч задекларованій ним схемі, подекуди зазначав кількість аркушів (сторінок), стан матеріалу, розмір та мову рукопису, але робив це вкрай непослідовно. Зокрема, досліджувані Чернухіним описи грецьких рукописів не мають помітки стосовно мови написання (Чернухін Є.К. Грецька рукописна спадщина в Києві.- К., 2002. - С. 17.).

Описування матеріалів ЦАМ КДА продовжив учень М. Петрова О. Лебедєв. У 1916 р. в Саратові, куди було евакуйовано багато бібліотек у зв'язку з подіями Першої світової війни, побачив світ його каталог "Рукописи Церковно-Археологического Музея при Император-ской Киевской Духовной Академии", що містив опис 909 рукописів.

При всій цінності цих покажчиків вони вже значно застаріли з точки зору археографічного описування матеріалу. Сучасними вченими відзначається поверховість та сумарність описів справ, відсутність єдиної системи описування та датування копій і списків, неохайність у формулюванні археографічних заголовків документів, що іноді суперечать або неадекватно розкривають зміст матеріалів тощо. Крім того, значна кількість документів взагалі не увійшла до покажчиків М. Петрова та О. Лебедєва.

Слід зазначити, що згадані роботи репрезентують лише частку комплексної документальної спадщини КМА, що зберігається нині у двох архівосховищах - Центральному державному історичному архіві України у м. Києві та в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Отже, значна кількість матеріалів досі не була залучена до наукового обігу, і це було перешкодою для якнайповнішого вивчення історії заснування та діяльності Києво-Могилянської академії, її внеску в розвиток української культури й освіти.

На початку 90-х років співробітниками Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського було розпочато роботу по створенню покажчиків, до яких увійшли б власне матеріали з історії КМА. В 1995 р. було видано покажчик "Києво-Могилянська академія у документах і рідкісних виданнях ЦНБ ім. В.І. Вернадського НАН України. Видання XVIII - першої чверті XX ст." (укладачі - Л.М. Дениско, В.Р. Галай, за участю М.С. Рубльової). Зазначений покажчик відкрив серію бібліографічних та археографічних видань з історії КМА. У ньому містилися відомості про книжкові та періодичні видання, окремі статті та повідомлення стосовно діяльності Києво-Моги-лянської академії з фондів Бібліотеки.

У 2001 р. в Буенос-Айресі (Аргентина) було видано препринтом роботу "История Киево-Братского школьного монастыря и Киево-Могилянськой академии в документах. (Хронологический указатель документов по вопросам)". її авторка Н. Е. Тер-Григорян-Дем'янюк наприкінці 80 - на початку 90-х років була співробітницею НБУВ і досліджувала питання з історії заснування КМА. Основою покажчика стали книжкові та рукописні фонди Бібліотеки. Окрім цього, у покажчику містилася інформація про документи, знайдені дослідницею в рукописному фонді Вільнюської бібліотеки Академії наук Литви, у фондах Ягеллонської бібліотеки у Кракові, Бібліотеки ім. Оссолінських у Вроцлаві, Бібліотеки Народової у Варшаві, бібліотеки католицького університету у Любліні, Російської державної бібліотеки.

На жаль, покажчик має ряд суттєвих недоліків. Так, в археографічній та бібліографічній практиці існують усталені принципи щодо розташування матеріалу та підготовки допоміжного апарату з метою уникнення дублювання. У роботі Н. Тер-Григорян-Дем'янюк документи розміщені, для полегшення пошуку, за систематичними розділами, а через те, що матеріал досить різноманітний за структурою, об'ємний та полісемічний, одні й ті самі документи в різних розділах покажчика мають різні аспектні назви. Це, відповідно, збільшує обсяг покажчика і ускладнює пошук інформації. При підготовці цих матеріалів авторка у більшості випадків пішла шляхом передачі заголовків справ і документів з друкованих каталогів М. Петрова та О. Лебедєва, інвентарних описів, що існують в бібліотеках, і не працювала з документами де-візу. Тому іноді переплутані шифри з посиланнями на місцезберігання документів, тобто дослідниця спиралася на відомості про стан документів початку XX ст. Продубльовані заголовки, укладені М. Петровим та О. Лебедєвим, досить часто не відповідають складу матеріалів.

Усі ці недоліки відповідно зменшують науково-довідкову цінність покажчика, що, власне, стверджує і сама авторка, яка зазначає, що покажчик взагалі-то не планувалося видавати, а лише використовувати, як "робочий матеріал" до дослідження історії Києво-Могилянської академії.

Після ліквідації КДА (правонаступниці КМА) у 1917 р. та націоналізації її архіву і бібліотеки документи були розпорошені по різних архівосховищах. Для подальшого дослідження історії КМА на сучасному рівні важливого значення набуває залучення до наукового обігу оновлених довідників, де був би репрезентований повний комплекс датованих та атрибутованих документів стосовно її діяльності. На жаль, встановити первісний склад рукописів та книжок з академічної бібліотеки через пожежі 1658, 1780 та 1811 рр., коли значна їх кількість була втрачена, практично неможливо, тому у пропонованому каталозі репрезентований наявний фонд документів КМА в ІР НБУВ.

Матеріали із фондів ІР НБУВ є досить конгломератними за походженням. Основна їх частина надійшла до НБУВ (на той період - ВБУ) у 1923-1925 рр. у складі бібліотеки КДА і є своєрідною колекцією оригіналів та копій документів, зібраних різними дослідниками історії КМА. Тоді ж з'ясувалося, що до колекції потрапили також і документи, вірогідно вилучені з архіву КДА М. Петровим під час підготовки публікації фундаментальних "Актів і документів". У будь-якому разі вони надійшли до ВБУ у складі бібліотеки КДА, були зафіксовані, як спеціальна колекція документів КДА, і склали окремий 160-й фонд. Окрім того, ВБУ в 20-х роках отримала також документи Софійського собору та інших духовних закладів, де частково зберігалися документи з історії КМА. Отже, в ІР НБУВ зберігається досить репрезентативний комплекс документів, що характеризує діяльність КМА як освітньої установи впродовж двох століть. На початку своєї історії Києво-Могилянська академія становила єдине ціле з Братським училищним монастирем: при ньому вона була створена, на його кошти існувала, мала спільні маєтності. Тому до описуваного комплексу рукописів залучені матеріали і монастиря, і колегії, і академії, що, відповідно, позначилося на видах, типах, характері, мові, складі документів.

Основною джерельною базою формування пропонованого каталогу стали колекція історичних документів ІР НБУВ (ф. XIV), колекції рукописів Київської духовної академії (ф. 160), Київської духовної консисторії (ф. 232), Церковно-Археологічного музею при Київській духовній академії (ф. 301 (ЦАМ КДА), бібліотек Софійського собору (ф. 312 (Соф.) та Київського університету св. Володимира (ф.VІІІ); зібрання митрополита Макарія (Булгакова) (ф. 302 (Мак.); особові архівні фонди Ф. І. Титова (ф. 175), М. І. Петрова (ф. 225) та С.Т. Голубєва (ф. 194); сімейний архів Коропчевських (ф. 135); рукописи І та II комплексних фондів, які зберігаються в ІР НБУВ.

^ Основні принципи та схема археографічного опису
Описи матеріалів, які увійшли до каталогу, розміщуються за хронологічним принципом: через різноплановість їхнього характеру та змісту тематичний поділ видався упорядникам недоречним. Для полегшення пошуку до розділу "Рукописні документи і матеріали з історії Києво-Могилянської академії" каталогу додаються іменний, географічний покажчики та покажчик установ, список скорочень, а також покажчик документів за фондами згідно з описами Петрова, Лебедєва та сучасними описами ІР НБУВ із зазначенням подокумент-ної позиції каталогу. Позиції Н. Тер-Григорян-Дем'янюк не наводилися через те, що вона дублювала назви М. Петрова та О. Лебедєва.

У зв'язку з тим, що каталог охоплює документи значного періоду часу, коли суттєво змінювалася лексика, упорядники передають назву документа довільно, однак, по можливості, застосовують діловодну термінологію, використану в оригіналах, наприклад, проме-морій, доповідь, донесення, прошеніє тощо.

Титули, звання та назви інституцій передаються в уніфікованій формі, наприклад, митрополит Київський, Св. Синод, Київська духовна консисторія. Імена, прізвища та географічні назви передаються ідентично до тексту документа і не пояснюються у примітках через наявність спеціального енциклопедичного довідника "Києво-Могилянська академія в іменах ХVП-ХVПІ ст.".

Комплексні збірки документів, згідно з усталеними археографічними принципами, описані і як окремі одиниці зберігання, і розписані подокументно. У випадку подокументного опису, складеного за хронологічним принципом, одночасно подається посилання на номер комплексної збірки.

Археографічний опис документів у каталозі виконувався за такою схемою:

Дата написання. Дати оригінального документа, встановлені упорядниками з допомогою текстового та філігранологічного аналізів, подаються в квадратних дужках. Для копійного документа археогра фічне датування подається в круглих дужках. У справах, де містять ся декілька документів, подаються крайні дати документів через тире.

Археографічний заголовок.

Оригінал чи копія.

Кількість аркушів, їх розмір у міліметрах.

Колір чорнила.

Кількість документів у комплексних справах.

Підписи відомих історичних осіб.

Опис печатки (форма, матеріал, з якого вона зроблена, колір, наявність кустодії).

Стан збереження (в опису зазначаються пошкодження паперу чи тексту).

Мова (переважна більшість документів писана російською мовою, через те в каталозі фіксуються лише іноземні мови).

Записи, що вносять доповнення до змісту документа або мають суттєве значення для встановлення його історії.

Походження документа.

Старі шифри.

Записи про наявність копій.

У Бібліографії зазначаються спеціальні каталоги і описи зіб рань рукописів, а також їхні публікації.

Примітки (подається перехресна відсилка з загального опису справи чи збірки на виокремлені з них документи, з окремого документа на загальний опис, а також подаються відсилки на тотож ні документи в каталозі).

Шифр архівосховища, який складається з номера фонду, номера одиниці зберігання та номерів аркушів.

Висловлюємо щиру подяку Л. Ігнатенко за участь в укладанні каталогу на початковому етапі роботи.

Сподіваємося, що каталог документів з історії Києво-Могилян-ської академії, чимало з яких запроваджуються до наукового обігу вперше, стане у пригоді науковцям при комплексному вивченні даної проблематики та дасть змогу повніше дослідити багатоаспектну діяльність цього визначного наукового, культурного та просвітницького центру України ХVІІ-ХVIII ст.

*******

Незаперечне та виняткове значення мали Острозька та Київська Академії, де навчання було поставлене на досить високому рівні за зразками тогочасної європейської освіти. Подібні заклади почали поширюватись та утворюватись і в інших містах та селищах, а особливо при тих чи інших братських осередках. Завдяки широкій мережі шкіл освіченість на Україні досягла значного рівня й охопила широкі кола населення, що вразило арабського мандрівника, архідиякона Павла Алеппського, який супроводжував антіохійського патріарха Макарія до Москви і в 1654 та у 1657 рр. побував на Україні. Але, як і в старі часи, центральним духовно-освітнім осередком України залишався Київ.

Основними показниками рівня навчальних закладів були науки, що в них вивчалися та їх обсяг. Основою навчання Київської школи була т. зв. система “семи вільних наук”, яка включала в себе тривіум (граматика, риторика й діалектика) та квадріум (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Вони входили в обов’язкову програму підвищеного типу шкіл-колегій, а також університетів і академій.

Зрозуміло, що Київська Академія мала і певні відмінності, що зумовлювалися освітніми традиціями та історичними умовами. Наприклад, спочатку вона не поділялася на факультети, не присвоювала своїм випускникам вчених ступенів, курс наук, що читався в ній, не був постійним у різні часи її існування. Всього в академії було вісім класів – чотири граматичних та класи поетики, риторики, філософії й богослів’я. Курс навчання тривав близько 12 років.

Перший граматичний клас – фара (або аналогія), по суті був підготовчим, але приймали сюди учнів вже з певним обсягом знань. У наступних трьох граматичних класах – інфімі, граматиці, синтаксимі вони опановували слов’янську, латинську, українську книжну, грецьку та польську мови, а також арифметику й геометрію, нотний спів, катехизис. Певна увага приділялась літературі, особливо класичній римській і грецькій. Особлива увага приділялась вивченню латинської мови, адже вона була мовою законодавства і судочинства, мовою дипломатів і учених. В усіх вищих навчальних закладах Європи, в тому числі у Київській Академії, викладання таких курсів, як філософія, поетика, риторика, богослів’я велось латинською мовою. Студенти заучували латинські тексти напам’ять, робили усні й письмові переклади, вправи. Письмові вправи поділялись на шкільні, які перевіряв одразу вчитель, й домашні. Домашні, для першого контролю, учні здавали аудиторам, які вибирались із кращих учнів для перевірки виконаних уроків. У спеціальних зошитах – нотатах – аудитори ставили оцінки в залежності від рівня знань. Потім з відміткою “correkta” учнівські зошити здавались учителеві.

Після граматичних класів учні, а точніше вже студенти, вивчали піїтику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2-3 роки), богослів’я (2 або 4 роки). Піїтика розглядалась як мистецтво складати вірші і вважалась захоплюючим та корисним заняттям. Після піїтики читався курс риторики, найпопулярнішого предмета в Академії. У класі риторики студенти навчалися складати промови як загального характеру, так і певного призначення – найчастіше панегіричні та судові, а крім того, писати листи – поздоровчі, вітальні, вдячні, прохальні та ін. Великого значення та особливого розвитку в Києво-Могилянській Академії набула філософія, яка викладалась префектом чи ректором цього закладу. Кожен професор складав свій рукописний курс лекцій. Філософські курси викладачів Київської школи привертали і привертають увагу багатьох вчених як джерело вивчення філософської думки в Академії. І нарешті, завершальним етапом навчання в Києво-Могилянській Академії був курс богослів’я. Незважаючи на офіційну заборону польського уряду він викладався ще з XVII ст. Поступово київські богослови формують свою систему викладання цього курсу. Ректори Академії виконуючи організаційну роботу навчального процесу в той же час були навчителями богослів’я.
Не обов’язковим було навчання на вищих курсах. Іноді по закінченні класу риторики Академію залишала половина його складу. Так, у 1738/39 навчальному році в класі налічувалося 105 чоловік, із них у наступному році в клас філософії прийшло лише 52 чоловіка.

Складовою частиною навчального процесу в Академії були щосуботні повторення матеріалу за тиждень, виконання різноманітних домашніх завдань і – тричі на рік - екзамени. Вони проводились учителями тих класів, в яких студенти повинні були продовжувати навчання. Частина студентів (філософи й богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не складали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.

Щосуботи проводились “домашні” диспути, на яких студенти полемізували по матеріалах, прослуханих за тиждень чи по певних темах. Один студент обгрунтовував думку, три інші заперечували йому. В таких диспутах закріплювалось знання і шліфувалось логічне мислення.

Урочисто проводились диспути в кінці кожного навчального року, й особливо по закінченні курсів або на честь відвідин Академії знатними людьми. Щоб більше заохотити студентів до таких диспутів, митрополит Тимофій (Щербацький) придав їм особливу урочистість. Зокрема в день, призначений для публічного диспуту, всі знатні сановники Києва і поміщики з околиць відправлялися рано вранці у Києво-Печерську Лавру, де ще з вечора знаходився митрополит. Кожен із відвідувачів для такого випадку шукав для себе саму кращу карету і обов’язково їхав на стількох конях, скільки дозволено було його чиновницькому рангу. Митрополичу карету везли вісім коней які управлялись двома візниками, а коад’юторську – шість коней. І уся ця пишна колона під церковний дзвін наближалась до Академії. Такими ж пишними були подальші дії щодо зустрічі величних гостей. Характерно, що тут були присутні вже тільки студенти філософії і богослів’я, а вихованцям цього не дозволялось.

Впродовж всього свого історичного та науково-богословського розвитку були в Києво-Могилянської Академії періоди розквіту та падіння. Були періоди реформування та впровадження нових навчальних предметів та курсів. Так Варлаам (Ясинський), ставши ігуменом монастиря та ректором Академії негайно взявся за відродження та впорядкування її навчально-наукової діяльності. На початку 1666 р., вона існувала в досить слабкому стані. “Київський Колегіум умалився, став як малий Закхей”,- писав 6 січня 1666 р. Лазар Баранович. Варлаам (Ясинський) надсилає до польського короля Михайла Вишневецького ієромонаха Києво-Печерської Лаври Ігнатія (Саковича) з проханням утвердити всі привілеї навчального закладу. Король 20 березня 1670 р. утверджує за монастирем грамотою всі володіння. Також в ній говориться: “Кіевскую Могилянскую Коллегію на ея местахъ, грунтахъ и давнихъ фундацияхъ востановить и въ ней преподавать все начальные предметы, искусства, науки и познанія чрезъ профессоровъ, отцевъ учителей… ”.

Потребувала змін Київська школа і тоді коли її студентом став в майбутньому високоосвічений і талановитий богослов, людина із неосяжним колом захоплень та непересічних знань - Іриней (Фальковський). Адже, в правління київського митрополита Гавриїла (Крем’янецького) (1770-83 рр.) колись досить славна Академія почала хилитись до занепаду. Її очікувала досить нерівна боротьба із закладами, в яких практикувались більш цілеспрямовані методи, на боці яких були і незрівнянно кращий персонал професорів, і увага уряду, і зовнішні вигоди. Імператриця Катерина II, вирішивши підняти освіту в Росії, влаштовувала нові школи та вищі навчальні заклади, в яких професорсько-викладацькі посади обіймались якраз вихідцями із Київської Академії. Внаслідок цього спостерігався значний потік кращих, найздібніших, молодих сил, який не міг не вплинути паралізуючим чином на процвітання Академії, тому що як справедливо сказав преосвящ. Макарій, навчальний заклад цвіте тільки тоді, коли в ньому є здібні керівники і такі ж студенти. Наступний митрополит Самуїл (Миславський), будучи вихованцем Київської Академії, зробив дуже багато для її піднесення. Так, зокрема ним були введені такі предмети як географія, російська мова, історія, математика чиста й змішана, архітектура, мистецтвознавство і крім того ще тлумачення недільних і святкових Євангельських читань.

З часом Св. Синод намагається усі справи по управлінню Академією перебрати на себе. Так вже з 1738 р. туди стали надсилати іменні відомості про учнів Києво-Могилянської Академії, де поміщались, разом з тим, і списки професорів та вчителів.

Як відомо на початку XIX ст. освіта була виключно духовно-релігійна, тобто викладацькі функції освітніх закладів усіх рівнів виконувалися, здебільшого, православним кліром або ж чернецтвом. У 1802-1808 рр. відбувалась перебудова всієї шкільної системи у державі Московській, зокрема було взято курс на створення університетів, гімназій, світських училищ.

Потрібно зауважити, що Київська Академія на початку XIX ст. переживала свої далеко не кращі часи.

Розвиваючи ідеї перебудови духовної освіти, започатковані ще у XVIII ст., реформою 1808-1814 рр. передбачалося перетворити чотири академії, в тому числі Київську, не просто на спеціальні вищі духовні навчальні заклади, а й на адміністративні центри навчальних округів. Академії стали підпорядковуватись Синоду, конкретніше – комісії духовних училищ (до 1839 р.), а згодом духовно-навчальному управлінню при Синоді (до 1869 р.). Всі академії незалежно від історичних, національних, церковних особливостей урівнювалися, точніше - нівелювалися єдиним статутом і ставали за складом студентів духовно-становими.

Подібно до шкільної світської структури, введеної в 1803-1804 рр., нова структура духовних шкіл включала: академію – вищу школу; семінарію – середню духовну школу, що мала бути організована в кожній єпархії і вихованці якої могли продовжувати навчання в академії; нижче училище – навчальний заклад на рівні повіту; парафіяльне училище (школа) – заклад, що давав елементарну освіту і створювався в благочиннях. Для закладів усіх чотирьох рівнів (ступенів) запроваджувались єдині статути. Навчальні курси ускладнювались в міру наближення до вищого – академічного рівня і в семінаріях, наприклад, включали словесні, філософські та богословські класи, в академіях – курси загальноосвітні та спеціально-богословських дисциплін. Студенти академії могли бути удостоєні ступенів кандидата, магістра, а при піднесенні до священства – особливих окладів.

Зрозуміло, що зміни та перебудови у духовній освіті так чи інакше спиралися на досвід і традиції Києво-Могилянської Академії. Згідно з нововведеннями 1808-1809 рр. Київська Академія також перетворювалася на вищий духовний заклад на чолі з ректором і трьома адміністративними органами: конгрегацією (вченим товариством), внутрішнім і окружним правліннями. В округ, підпорядкований щодо навчання в Академії, входили: Білгородська, Мінська, Новоросійська, Переяславська, Подільська, Харківська та Чернігівська семінарії. Академія знаходилась тепер у безпосередньому підпорядкуванні Синоду.

Що стосується організації навчального процесу, то згідно з новою формою, він був зосереджений у двох відділеннях: нижчому, де вивчалися філософія, загальна словесність, громадянсь