Реферат: Модуль 1 Інноваційна діяльність в Україні як фактор забезпечення її економічного розвитку



МОДУЛЬ 1.


1.2.5. Інноваційна діяльність в Україні як фактор забезпечення її економічного розвитку


Ви будете вивчати:

сутність та особливості інноваційної діяльності;

характеристику результатів інноваційної діяльності;

сучасний стан та перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні


Мета:

дати цілісне уявлення про напрями інноваційної діяльності, чинники, які впливають на інноваційні процеси та сутність інноваційної моделі розвитку;

розкрити об’єктивні передумови переходу на інноваційний шлях розвитку та вплив нововведень на соціально-економічні відносини;

охарактеризувати перспективи розвитку інноваційної діяльності в Україні


Після вивчення теми Ви будете знати:

основні поняття; означення інноваційного процесу; форми; ознаки; класифікацію інновацій;




особливості інноваційної діяльності: фінансові ризики; попередня оцінка; авансове фінансування;




механізм експертизи інноваційних проектів; методи експертизи; головні критерії для оцінки інвестиційних проектів;




показники економічної ефективності; характеристику результатів інноваційної діяльності;




про інноваційну діяльність в Україні



Контроль

Тести;

Практичне завдання



Література до модуля

Господарській кодекс України від 16.01.2003 №436 - IV.

Закон України від 04.07.2002 № 40-IV «Про інноваційну діяльність».

Закон України від 18.09.1991 №1560-XІІ «Про інвестиційну діяльність».

Закон України 16.01.2003 №433-IV «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».

Закон України від 13.12.1991 № 1977-ХІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність».

Закон України від 16.07.99 № 991-XIV, який набрав чинності з 01.02.2006,  «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків».

Указ Президента України 11.07.2006 №606 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України"».

Постанова Верховної Ради України від 13.07.1999 №916-XIV «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України».

Постанова Верховної Ради України від 16.06.2004 №1786-IV  «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні».

Постанова Верховної Ради України від 04.02.2005 №2426-IV  «Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України "Назустріч людям"».

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2000 № 979 “Питання Державної інноваційної фінансово-кредитної установи ”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.11. 2004 № 1563 «Про затвердження Порядку надання фінансової підтримки суб'єктам інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету шляхом здешевлення довгострокових кредитів».

Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 № 1643 «Про затвердження Порядку зарахування сум податку на прибуток підприємств на спеціальні рахунки технологічного парку, його учасників та спільних підприємств, використання зазначених коштів і здійснення контролю за їх витрачанням»

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1094 «Про затвердження Порядку формування, експертизи та обговорення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності».

Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір: концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.

Зміст

Сутність інноваційної діяльності:

основні поняття;

інноваційний процес, форми інноваційного процесу, ознаки;

класифікація інновацій.

Особливості інноваційної діяльності:

фінансові ризики;

попередня оцінка;

брак авансового фінансування.

Інноваційна стратегія: мета; зміст.

Експертиза інноваційних проектів:

експертиза інноваційних проектів, методи експертизи;

головні критерії для оцінки інвестиційних проектів

Економічна ефективність інновацій:

показники економічної ефективності;

характеристика результатів інноваційної діяльності, вихід на ринок технологій як результат інноваційної діяльності.

Інноваційна діяльність в Україні:

сучасний стан та перспективи розвитку: нормативне підґрунтя; передумови прискорення інноваційного розвитку економіки; подолання бар’єрів; заходи для інноваційного розвитку



Ключові слова до модуля:

інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;




інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;




інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом;




інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим Законом;




інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції;




пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України;




інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг;




інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо);




технологічний парк (технопарк) - юридична особа або група юридичних осіб (далі - учасники технологічного парку), що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції;




спеціальний режим інноваційної діяльності - правовий режим, який передбачає надання державної підтримки щодо стимулювання діяльності технологічних парків, їх учасників та спільних підприємств при реалізації проектів за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків;




нововведення - процес втілення та поширення нових видів продуктів, послуг, виробничих процесів, ідей, методів роботи, усього нового щодо організації або її середовища;




патент – документ, який видається винахіднику на визначений термін та засвідчують виключне право винахідника або його спадкоємця на технічну новацію.


Вступ

Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дають змогу створити продукцію, яка б задовольняла щораз вищі, мінливі вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям. Більше того, необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та прагнення отримувати високі прибутки спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби й технології. Все це потребує прискорення інноваційних процесів, їх поєднання у багатьох випадках з виробничими процесами.

Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямах (біотехнології, мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямах, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, "невигідні" й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн.

Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємствам збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані. У цьому зв'язку прискорення інноваційних процесів є важливою складовою державної політики в усіх розвинених країнах. Науково-технологічний, технічний рівень нині значною мірою визначає міжнародне становище країни, її місце на світовому ринку, стабільність національної економіки в цілому. Інтенсивне науково-технологічне суперництво останнім часом спостерігається не тільки між країнами з різними соціальними та ідеологічними системами, а й між країнами з розвиненою економікою — США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони здійснювали і здійснюють продуману інноваційну політику, що дає значні економічні результати.

Інноваційні процеси стають головним джерелом економічного зростання, особливо в контексті сучасного сталого розвитку та обмеженості природних ресурсів (в тому числі і енергетичних). Таким чином, в дійсний час, інші резерви розвитку окрім якісних технологічних та організаційних змін знайти важко.

На сьогодні не існує сумнівів щодо необхідності переходу України на інноваційну модель економічного розвитку, оскільки саме інноваційні зрушення на сучасному етапі розвитку країни здатні не тільки забезпечити високі показники економічного росту, але і вирішити певні екологічні, соціальні проблеми, забезпечити конкурентоспроможність національної економіки, підвищити експортний потенціал країни.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України "Про інвестиційну діяльність", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про наукову і науково-технічну експертизу", "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
^ 1. Поняття та види інноваційної діяльності
Основним фундаментальним принципом економічного процвітання будь-якого виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності і створення об’єктів промислової власності – основи випуску нової конкурентноздатної продукції, впровадження нової конкурентноздатної технології, що забезпечують одержання надприбутку.

Згідно зі ст. 325 Господарського кодексу України (ГК) інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Особливість інноваційної діяльності полягає в тому, що вона є діяльністю підвищеного ризику порівняно зі звичайним господарюванням (що також здійснюється на власний ризик). Цей підвищений ризик зумовлений новизною, творчим характером науково-технічної роботи, можливістю одержання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційна діяльність (інноваційне підприємництво) в розвинутих країнах має більш точну назву — вінчурний (ризиковий) бізнес.

Таким чином, інноваційна діяльність спрямована на вкладення інвестицій у створення і використання промислової, інтелектуальної власності, науково-технічної продукції з метою одержання прибутку чи соціального ефекту, що відрізняється підвищеним ризиком у досягненні її результатів і реалізується в таких формах:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями (ст. 326 ГК України).

Інноваційна діяльність згідно зі ст. З Закону України “Про інвестиційну діяльність” – це одна із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробку, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

технічне переозброєння, реконструкцію, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення (ст. 327 ГК України).
^ Сутність понять «інновація», «нововведення», «новація»

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність поглядів на сутність поняття «інновація». І це не дивно, бо як зауважив відомий американський футуролог Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень.

Незважаючи на значне накопичення знань та теоретичних концепцій, ще відсутня узагальнююча теорія з інноватики, існують розбіжності з ряду важливих методологічних питань, тлумачення основних категорій, про що свідчить спеціальна література. Під терміном «нововведення» («інновація») одні автори розуміють об'єкти впровадження, інші — процес, що веде до появи чогось нового — новації.

Сучасна методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах. Згідно з класичним визначенням інновація — це не просто нововведення, а нова функція виробництва, «нова комбінація». Вона означає іншу якість виробництва та управління і розглядається в динаміці як процес.

Приклад. У 1954 р. під керівництвом І. В. Курчатова була створена перша у світі атомна електростанція (АЕС) потужністю 5 МВт, що в 167 разів менше, ніж потужність Дніпрогесу-2, але при цьому був реалізований новий метод використання енергії атома. Інновація стала нововведенням.


Нововведення — це комплексний процес, який об'єднує створення, розробку, доведення до комерційного використання і поширення новації, що задовольняє певну потребу, приносить дохід та спричиняє техніко-економічні й інші зміни в соціальному середовищі.
Нововведення створює вартість і матеріальні цінності, спираючись на певні зміни в будь-якій галузі — технології, матеріалів, цін, послуг, демографії чи геополітики, формує новий попит і нові ринки. Нововведення сприяє переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку.

Процес уведення новацій на ринок заведено називати процесом комерціалізації. Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, яка перетворює її у джерело доходу. Наявність попиту на інновацію свідчить про її конкурентоспроможність, що є результатом інноваційної діяльності. Інновація — це матеріалізований результат науково-технічної діяльності.

Винахід — це нове технічне вирішення конкретної задачі, яке дає позитивний ефект, покращує якість продукції чи змінює умови праці. Винахід визначається новими технологічними можливостями, вирішенням конкретних виробничих проблем. Винахід — це нові прилади, механізми, інструменти, машини, обладнання, методи, процеси, матеріали, сплави і т. ін.

Наприклад, винахід автомобільного двигуна з підвищеним ступенем стискування газів, що дає змогу зменшити витрати пального, причому вихлоп вуглекислоти зменшується і значно знижується рівень шуму.

Якщо винахід утілюється у виробництво, то він стає інновацією, нововведенням.

Відкриття — установлення невідомих раніше об'єктивних закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що сприяють накопиченню теоретичних знань. (Наприклад, відносна теорія радіоактивності і планетарна модель атома англійського фізика Е. Резерфорда; космічні інформаційні системи тощо).

Існує різниця між винаходом, відкриттям і нововведенням:

відкриття здійснюється на фундаментальному рівні, нововведення на його основі створюється на прикладному рівні;

відкриття чи винахід можуть бути зроблені вченим, винахід-ником-одинаком, а нововведення розробляється і впроваджується колективно;

відкриття здійснюється не заради одержання вигід, тоді як нововведення впроваджується з метою одержання прибутку чи іншої вигоди організації;

відкриття або винахід можуть бути випадковими, нововведення є результатом цілеспрямованого розроблення проекту, тобто нововведення випадково не відбувається, необхідна чітка послідовність дій і техніко-економічне обґрунтування.


Для встановлення значення певного інноваційного продукту, виявлення ступеня його впливу на ефективність виробництва, на зміни в розвитку суспільства, а також для порівняльної якісної та кількісної оцінки нововведень важливе значення має їх класифікація.

Існують різні погляди на класифікацію інновацій, залежно від ознак та критеріїв, що беруться за основу типології.

Однією з важливих ознак є рівень новизни в інновації. Цей рівень показує знання, які втілені в нововведенні. Існує загальноприйнята точка зору про два рівні новизни.

Перший — це нововведення (інновації) на базі нових знань, створених на основі пізнання нових законів та закономірностей. Це базисні (радикальні) нововведення. Вони докорінно здатні змінити різні види діяльності суспільства.

(наприклад: винахід двигуна внутрішнього згоряння, електроенергетика, електроніка і т. д.).


Уведення базисних інновацій потребує перебудови цілої низки суміжних виробництв, упровадження нових методів організації виробничого процесу, організації праці, структури управління, вони змінюють види діяльності та життя суспільства в цілому.

(Наприклад: розвиток залізничного транспорту, авіації, космонавтики, електроніки і т. ін.).


^ Другий рівень — це нововведення, які створені на базі вже існуючих знань і відомих законів та принципів. Вони називаються поліпшуючими нововведеннями і націлені на вдосконалення вже існуючих продуктів та технологій.


Наприклад, праска. Протягом багатьох віків неперервно вдосконалюються її конструкція, дизайн, форма, але принципи не змінюються. Підошву праски колись гріли на плиті, згодом вона розігрівалась деревним вугіллям, а тепер — електричним елементом.


Поліпшуючі інновації сприяють розвитку нових поколінь уже відомих товарів з поліпшеними якісними характеристиками або відомих продуктів з якісно новими властивостями.

Наприклад, удосконалення якісних характеристик персонального комп'ютера — це збільшення обсягів пам'яті, швидкості тощо - тобто створення нової моделі комп'ютера.

^ 2. Особливості інноваційної діяльністі
Під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована на забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах.

У статті 3 Закону України від 18.09.1991 №1560-XІІ «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Ця діяльність охоплює:

випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.


Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг.

Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку. Серцевиною інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації.

Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як:

пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність.

Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів.

Т
G
обто, інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції. Інноваційна діяльність, як і будь-яка інша, потребує організаторських здібностей.


Упровадження інновації у життя — складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконавців додаткові обов'язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і ніякі знання не допоможуть.


Інноваційна продукція є однією із складових інноваційної діяльності. До другої складової інноваційної діяльності належить її застосування у виробничій сфері, в практиці. Сполучною ланкою цих складових в інноваційній діяльності є ринок, де визначається попит, пропозиції і ціна на інноваційну продукцію. З метою просування інноваційної продукції до споживача необхідні дослідження попиту і пропозицій на ринку. Через ринок визначається потреба в інноваціях.


Щоб набути статусу суб'єкта інноваційної діяльності, необхідно розробити, а потім зареєструвати інноваційний проект.

Необхідною умовою реєстрації та внесення проекту до реєстру є його кваліфікація, тобто проведення експертизи, виконуваної за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності. Термін розгляду проекту не може перевищувати 6 місяців.


У разі прийняття позитивного рішення та реєстрації проекту суб'єкту видається Свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту, яке дійсне протягом трьох років з дати його видачі, після чого Свідоцтво анулюється. Отже, інноваційна діяльність вважається такою тільки три роки, після цього вона втрачає свій статус.


^ Основні чинники, які впливають на інноваційну діяльність


Група чинників

Чинники, що стримують інноваційну діяльність

Чинники, що сприяють ІД

Техніко-економічні

Відсутність джерел фінансування;

слабкість матеріально-технічної та наукової бази;

домінування інтересів існуючого виробництва;

високий економічний ризик;

відсутність попиту на продукцію;

відсутність інформації про ринки;

ускладнення та подорожчання науково-дослідних розробок;

низький науково-інноваційний потенціал держави, регіонів

Наявність резерву фінансових та матеріально-технічних заходів;

наявність необхідної господарської та науково-технічної інфраструктури;

розвиток конкуренції та скорочення тривалості життєвого циклу наукоємних товарів;

збереження науково-технічного потенціалу та державна підтримка інноваційної діяльності

Організаційно-управлінські

Сталі організаційні структури, надмірна централізація, консервативність ієрархічних принципів побудови організації, перевага вертикальних потоків інформації;

установча замкненість, труднощі в міжгалузевих взаємодіях;

орієнтація на усталені ринки, орієнтація на короткострокову окупність;

відсутність науково-інноваційних організаційних структур;

недостатність міжнародного науково - технічного співробітництва

Гнучкість організаційних структур, демократичний стиль управління, перевага горизонтальних потоків інформації;

індикативність планування, припущення коригувань, децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп;

міжнародна науково - технічна кооперація;

створення інноваційної інфраструктури (технопарків, бізнес-інкубаторів)

Юридичні


Недостатність законодавчої бази з питань інноваційної діяльності, охорони інтелектуальної власності

Законодавчі заходи (особливі пільги, закони), що заохочують інноваційну діяльність, забезпечують інтелектуальну власність

Соціально-психолохічні

Опір змінам,які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу;

необхідність нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій;

страх невизначеності, страх відповідальності за помилку; спротив усьому новому, що надходить («синдром чужого винаходу»);

низький статус ін новатора, відсутність матеріальних стимулів та умов творчої праці;

відплив наукових кадрів

Сприйнятливість до змін, нововведень;

моральна винагорода, суспільне визнання;

можливість самореалізації, розвиток умов творчої праці, матеріальні стимули
^ Загальна характеристика інноваційного процесу: поняття, сутність, зміст
Одним з основних понять інноватики та інноваційного менеджменту є поняття інноваційного процесу.

В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

Удосконалення, зміни систем управління та організації процесів виробництва теж здійснюються через уведення інновацій. Нові організаційні структури, методи розробки управлінських рішень, форми стимулювання розробляються науковцями-спеціалістами, освоюються і впроваджуються так само, як і нові прилади, технологічні лінії чи обладнання.

Нові моделі одягу, види послуг, нові організаційні форми — усе це є результатом інноваційних процесів, які розвиваються на основі певних принципів:

спочатку усвідомлюється необхідність змін,

визначається мета,

розроблюється інновація,

освоюється, поширюється, використовується і

«відмирає».

Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Життєвий цикл інновації у послідовності проведення робіт становить інноваційний процес.

Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект.

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, унаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, упровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

cтан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного регулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ресурси, застосування технологій, зв'язки з зовнішнім середовищем та ін.);

специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управління.


^ Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку.


На відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

залежністю від соціально-економічного середовища, у якому він функціонує і розвивається.


Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

простий міжорганізаційний (товарна форма);

розширений.


Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми.

У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами.

Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника — піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Важливим фактором є обсяг інвестицій, що має вирішальне значення на ринку капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох джерел: бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний процес є досить тривалим.
^ КЛАСИФІКАЦІЯ ІННОВАЦІЙ ТА ЇХ ОСОБЛИВІСТЬ
Для успішного управління інноваційною діяльністю, необхідно відрізняти власне інновації від несуттєвих видозмін у продуктах, технологіях, а також від реорганізацій (незначні зовнішні зміни продукту без істотних змін його споживчих властивостей, зміна параметрів технологічного процесу без економічного ефекту, створення нових управлінських структур без розробки стратегічних напрямів і т.п. ).

Виходячи з того, що інноваціями можна управляти, тому можна використовувати різні способи й засоби керуючого впливу, що дозволяють у тім чи іншому ступені впливати на хід інноваційного процесу, на збільшення тривалості життєвого циклу інновації, на ріст ефективності інновацій.

Результативність способів і засобів керуючого впливу багато в чому визначається класифікацією інновацій, самою класифікаційною системою і її науковою обґрунтованістю. Класифікація інновацій означає розподіл інновацій на конкретні групи по визначеним ознакам, для досягнення поставленої мети.

Побудова класифікаційної системи інновацій починається з визначення класифікаційних ознак. Класифікаційна ознака представляє собою відмінну властивість даної групи інновацій, її головну особливість.

Науково обґрунтована класифікація інновацій дозволяє чітко визначити місце кожної інновації в їх загальній системі і відмінні (особливі) характеристики даної інновації. Тим самим створюється можливість для ефективного використання визначених прийомів управління інновацією – прийомів, відповідних тільки даній групі інновацій.


Світ інновацій дуже різноманітний, їх комплексний характер і багатогранність використання потребують розроблення класифікатора інновацій, який дасть змогу не тільки усвідомити їх роль у розвитку людства, а й передусім:

Оцінити спрямованість і ефективність інноваційного процесу.

Визначити перспективність майбутніх нововведень.

Установити проблемні зв'язки між різними типами інновацій.

Підібрати методи управління, адекватні особливостям кожного інноваційного процесу, які випливають з переважаючого типу інновацій, що утворюють ці процеси.

Створити економічні механізми й організаційні форми управління інноваційною діяльністю залежно від типу інновацій.

Визначити методи й форми реалізації і просування інноваційного продукту та інноваційної технології залежно від різних типів інновацій.

Оптимізувати організаційні форми інноваційної діяльності та інноваційної інфраструктури, економічні відносини в інноваційній сфері.

Створити стимули для активізації інноваційних процесів у галузях, регіонах і підприємствах.


Класифікація інновацій за базовими ознаками та іншими характеристиками використовується під час прийняття управлінських рішень щодо інвестування нововведень.

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій.

Основними критеріями класифікації інновацій мають бути ті, що враховують:

а) комплексність набору класифікаційних ознак для аналізу і кодування;

б) можливість кількісного (якісного) визначення критерію;

в) наукову новизну і практичну цінність запропонованої ознаки класифікації.


^ Основною ознакою класифікації інновацій є, як правило, новизна інновації, її сутність, а також вплив на економічні та соціальні процеси. За ознакою новизни інновації поділяються на:

нові для галузі у світі (світова новизна),

нові для галузі в країні,

нові для даного підприємства (групи підприємств).


Перші — це інновації абсолютної новизни, які не були ще відомі і які в разі значного поширення стають радикальними нововведеннями. Абсолютна новизна фіксується за відсутності аналогів цієї інновації на міжнародному ринку.
Нові для галузі чи підприємства — це інновації з частковою новизною одного або кількох елементів уже відомого товару через зміну функцій і характеристик існуючого продукту або процесу.


У залежності від глибини внесених змін інновації класифікують на:

- радикальні (базові);

- модифікаційні (приватні)
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2025 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org