Реферат: Донецький юридичний інститут луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е. О. Дідоренка

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

ЛУГАНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМ. Е.О. ДІДОРЕНКА


На правах рукопису


ГОЛОВКОВА ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 342.95:347.77/78.025


АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВ НА ОБ’ЄКТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ


Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
Шкарупа Віктор Костянтинович,

доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України
Ірпінь – 2009
ЗМІСТ


^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4

ВСТУП 5


РОЗДІЛ 1 Інтелектуальна власність як об’єкт адміністративно-правової охорони 14

1.1. Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності 14

1.2. Державна система органів охорони права інтелектуальної власності 29 30

1.3. Поняття та сутність адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 43

Висновки до розділу 54


РОЗДІЛ 2 Підстави і зміст адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 57

2.1. Поняття адміністративного правопорушення як підстави для адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 57

2.2. Юридичний склад адміністративного порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності: 67

2.2.1. Об’єкт порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 68 67

2.2.2. Об’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 83

2.2.3. Суб’єкт порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 94 93

2.2.4. Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 101

Висновки до розділу 110


РОЗДІЛ 3 Реалізація адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 115

3.1. Порушення справи і з’ясування обставин справи про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 115

3.2. Розгляд справи про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 133

3.3. Перегляд постанов у справі про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 145

3.4. Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності 151

Висновки до розділу 160


ВИСНОВКИ 163

ДОДАТКИ 171
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 183
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ




Конституція України

Кодекс України про адміністративні правопорушення

Кодекс про адміністративні правопорушення Російської Федерації

Кодекс Республіки Казахстан про адміністративні правопорушення

Кримінальний кодекс України

Кримінально-процесуальний кодекс України

Митний кодекс України

Господарський кодекс України

Цивільний кодекс України

Міністерство освіти та науки України

Міністерство внутрішніх справ України

Державний департамент інтелектуальної власності

Державне підприємство





КУ

КУпАП


КпАП РФ


КРКпАП


КК України

КПК України

МК України

ГК України

ЦК України

МОН України

МВС України

Департамент

ДП



ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Після здобуття незалежності Україна здійснює демократичні перетворення в різних галузях національного законодавства. Важливим напрямом є забезпечення охорони інтелектуальної власності, оскільки саме вона потужно стимулює прогрес в усіх галузях розвитку суспільства. Інтелектуальний продукт є однією з найважливіших складових економічного, наукового, виробничого потенціалу будь-якої держави.

Охорона правовідносин у сфері інтелектуальної власності здійснюється через встановлення і реалізацію заходів юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Одним із найбільш поширених її видів є адміністративна відповідальність, яка настає за вчинення адміністративних правопорушень у зазначеній сфері.

Упровадження Концепції адміністративної реформи в Україні, Програми розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, Програми інтеграції України до Європейського Союзу, Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 року викликало суттєві зміни у загальній системі інтелектуального законодавства, прискорило процес посилення захисту прав та інтересів правовласників від протиправних посягань. Останнім часом в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Статистичні дані свідчать, що у 2007 році виявлено 744 адміністративних правопорушень за ст. 51-2 КУпАП, що на 47 % більше ніж у 2006 році і на 74 % – ніж у 2005 році. Отже, проблема боротьби з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності є для України важливою і актуальною. Прийняті міжнародні зобов’язання нашої держави і прагнення вступу до Світової організації торгівлі передбачають застосування ефективних законодавчих, у тому числі адміністративно-правових, заходів по боротьбі з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності.

Забезпечення надійних гарантій охорони прав інтелектуальної власності набувають суспільно-політичного значення, стають невід’ємним атрибутом державності кожної цивілізованої країни.

З огляду на це на сучасному етапі законодавчих перетворень особливої актуальності набуває інститут адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження становлять наукові праці відомих теоретиків права, зокрема таких як: С.С. Алексєєв, А.Б. Венгеров, Б.Т. Базильов, С.Н. Братусь, О.С. Йоффе, Д.А. Липинський, М.С. Малеїн, М.Н. Марченко, М.Д. Шаргородський

Фундаментальною основою для поданого дослідження стали праці таких учених-адміністративістів: В.Б. Авер’янова, М.І. Ануфрієва, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, Д.М. Бахраха, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, В.В. Зуй, С.В. Ківалова, В.В. Коваленка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.В. Костицького, О.В. Кузьменко, Д.М. Лук’янця, О.І. Миколенка, Д.В. Приймаченка, Ю.А. Тихомирова, В.К. Шкарупи та ін.

У роботі було використано деякі погляди відомих учених-адміністративістів радянських часів, зокрема В.О. Власова, І.О. Галагана, Л.В. Коваля, С.С. Студенікіна, О.М. Якуби.

Питання адміністративної відповідальності у сфері інтелектуальної власності були предметом наукового аналізу в дослідженнях В.Г. Корчевного, І.Г. Запорожець, В.О. Негрескул, В.Г. Остапчук.

Деякі положення дисертаційного дослідження спираються на наукові праці російських та білоруських учених: Д.А. Гавриленка, В.В. Дорохіна, І.Л. Зайцевої, І.І. Маха, О.М. Крамника, А.Є. Філімонова.

Окремі питання щодо проблематики даного дослідження відображено у працях науковців у галузі: кримінального права – П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, П.С. Матишевського, А.М. Коваля, О.М. Костенко, Б.Л. Терещенка та ін.; цивільного права – В.Д. Базилевича, В.А. Дозорцева, В.С. Дроб’язка, М.В. Паладія, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Ю.С. Шемшученка, Р.Б. Шишки та ін.; митного права – О.М. Тропіної, Б.М. Габричідзе.

У формулюванні висновків і пропозицій дисертант спирався на минуле та чинне законодавство України, а також законодавство зарубіжних країн. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали, які характеризують адміністративну відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, аналітичні відомості, довідкові видання.

Водночас проблеми адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності предметом окремого монографічного дослідження не були. Дослідження вчених зосереджувалися здебільшого на порушенні авторських і суміжних прав, залишаючи без уваги порушення прав на інші об’єкти права інтелектуальної власності.

Практика застосування адміністративної відповідальності за зазначені правопорушення виявила ряд проблем під час реалізації ст. 51-2 КУпАП, визначення адміністративних покарань за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, вдосконалення механізму адміністративного провадження у зазначеній категорії справ. Зазначене вище потребує обговорення і формулювання науково обґрунтованих пропозицій щодо розв’язання існуючих проблем у сфері застосування адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

З огляду на це виникла потреба в комплексному дослідженні проблем адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, передбаченого ст. 51-2 КУпАП.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Роботу виконано в межах плану наукових досліджень Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка на 2006-2008 рр. (номер державної реєстрації 0108U002183) і Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року. Крім того, цей напрям досліджень відповідає Концепції адміністративної реформи в Україні, Програмі розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, Програмі інтеграції України до Європейського Союзу.

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України, узагальнень практики його реалізації здійснити комплексний аналіз теоретичних і практичних питань, пов’язаних з адміністративною відповідальністю за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, її реалізацією, визначити особливості провадження в цій категорії адміністративних справ та сформулювати пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації вирішуються такі основні завдання:

– проаналізувати сутність і структуру інтелектуальної власності;

– дослідити генезис охорони інтелектуальної власності;

– уточнити категоріальний апарат у зазначеній сфері, дати авторські визначення понять “інтелектуальна власність”, “програма (передача) мовлення”, “винахід”, “корисна модель”;

– виділити пріоритетні напрямки розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності;

– визначити державну систему органів охорони інтелектуальної власності;

– сформулювати визначення та ознаки поняття “адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, дослідити її особливості;

– проаналізувати ознаки складу правопорушення, передбаченого ст. 51-2 КУпАП, уточнити ознаки окремих його елементів;

– дослідити та узагальнити особливості стадій провадження у справах про порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності;

– розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

^ Предметом дослідження є адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

Методи дослідження. Методологічною основою цього дисертаційного дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових, так і спеціальних. Логічний метод використано під час дослідження нормативних актів, аналітичних матеріалів, точок зору вчених з окремих питань, які є предметом дослідження (розділи 1, 2, 3). За допомогою історико-правовового методу досліджено генезис правової охорони інтелектуальної власності (підрозділ 1.1.). Формально-юридичний метод використано для аналізу правових норм, які регулюють правовідносини у сфері інтелектуальної власності (підрозділ 1.1., та розділ 2); порівняльно-правовий метод – для вивчення досвіду протидії порушенням прав на об’єкт права інтелектуальної власності (розділ 2, 3).

За допомогою системного та функціонального методів було здійснено аналіз державної системи органів охорони інтелектуальної власності (підрозділ 1.2.) Дисертант використовує метод дедукції для формулювання визначення поняття “адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності” (підрозділ 1.3.).

Під час аналізу емпіричного матеріалу застосовувалися соціологічні прийоми отримання інформації: аналіз документів, анкетування, експертні оцінки. Проведено анкетне опитування працівників державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

З урахуванням вимог формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечливості та обґрунтованості міркувань сформульовані висновки і пропозиції дослідження.

У процесі дослідження загальнонаукові та спеціальні методи пізнання використовувалися в сукупності, при цьому пріоритет того чи іншого методу обумовлювався завданнями дослідження.

^ Наукова новизна роботи полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні комплексних досліджень адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, в результаті якого автором запропоновано теоретично і практично значущі наукові концептуальні положення, а саме:

вперше:

– дано авторські визначення понять “адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності”, “передача (програма) мовлення”, “винахід” та “корисна модель”;

– обґрунтовано законодавче закріплення чотирьох окремих складів порушень прав на об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема: 1) порушення прав на об’єкти авторських і суміжних прав; 2) порушення прав на об’єкти промислової власності; 3) порушення прав на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів, послуг; 4) порушення прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності;

– сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших нормативно-правових актів України;

удосконалено:

– понятійно-категоріальний апарат адміністративно-правового механізму охорони прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Уточнено дефініції термінів “комп’ютерна програма”, “виконання”;

– теоретичні положення щодо формування окремої глави Особливої частини Кодексу України про адміністративні правопорушення “Адміністративні правопорушення, що посягають на право інтелектуальної власності”;

дістали подальшого розвитку:

періодизація генезису правової охорони інтелектуальної власності;

– пріоритетні напрями подальшого розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності;

– дослідження державної системи органів охорони інтелектуальної власності;

– пропозиції про необхідність встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб, у тому числі за правопорушення, передбачені ст. 51-2 КУпАП;

– питання реалізації адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.

^ Практичне значення одержаних результатів. Отримані у процесі дисертаційного дослідження результати мають теоретичне і практичне значення. Положення дисертаційної роботи можуть використовуватися:

– у науково-дослідній сфері – для подальшого розроблення питань адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності;

– у правотворчості – для вдосконалення окремих положень чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності (Лист Інституту законодавства Верховної Ради України №22/256-1-4 від 27 травня 2008 року);

– у правозастосовчій діяльності – для поліпшення практичної діяльності суб’єктів боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності;

– у навчальному процесі – під час проведення занять з дисциплін “Адміністративне право України”, “Адміністративна відповідальність”, “Митне право”, “Інтелектуальна власність” та деякі питання дисертаційного дослідження – в межах “Цивільного права” та “Господарського права” (Акт впровадження № 950 від 25 березня 2008 року), у різних формах підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертацію виконано самостійно з використанням останніх досягнень наукового менеджменту, теорії управління, адміністративного права.

Отримані наукові результати та висновки щодо адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що містить дисертація, сформульовано та обґрунтовано на основі особистих теоретичних і практичних досліджень автора.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, його результати було обговорено на засіданнях кафедри. Основні положення дисертаційного дослідження було оприлюднено на шести науково-практичних конференціях: “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20 – 21 квітня 2006 року, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка), “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (25 лютого 2007 року, м. Тернопіль), “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (26 квітня 2007 року, м. Біла Церква), “Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу” (26 жовтня 2007 року Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, м. Донецьк), “Боротьба зі злочинами у сфері комп’ютерної інформації: проблеми та шляхи їх вирішення” (14 грудня 2007 року Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, м. Донецьк), “Організаційно-правове забезпечення діяльності контролюючих та правоохоронних органів у сфері господарювання: проблеми сьогодення та перспективи розвитку” (6 червня 2008 року Національний університет ДПСУ, м. Ірпінь), “Господарсько-правове, цивільно-правове та фінансово-правове забезпечення розвитку сучасної економіки України (14 листопада 2008 року Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка, м. Донецьк).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у дванадцяти наукових працях, п’ять із яких надруковано у фахових виданнях, а також у семи збірниках доповідей за матеріалами науково-практичних конференцій.

^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків (на 12 сторінках) та списку використаної літератури (216 найменувань). Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 205 сторінок.

РОЗДІЛ 1

Інтелектуальна власність як об’єкт адміністративно-правової охорони



^ Поняття, історичний розвиток та правові засади права інтелектуальної власності



Визначення поняття інтелектуальної власності, дослідження історичного розвитку її правової охорони та сучасних тенденцій розвитку законодавства у цій сфері – ось ті перші питання, без яких є неможливим правильне застосування законодавства. Посадовим особам, яких наділено правом складання адміністративних протоколів за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності та здійснення провадження у відповідних справах, необхідно мати той мінімум теоретичних знань про інтелектуальну власність, який дав їм можливість легко орієнтуватися у масиві правових норм, які передбачають захист інтелектуальної власності, своєчасно реагувати на порушення прав інтелектуальної власності, а також боротися з такими правопорушеннями.

У науковій і спеціальній літературі термін “інтелектуальна власність” різними авторами не завжди трактується однозначно. Розуміння цього поняття ускладнюється тим, що законодавець також закріплює нечіткі формулювання, які неоднозначно виражено навіть у міжнародно-правових актах щодо охорони інтелектуальної власності. Крім того інтелектуальна власність – це “об’єкт правої охорони”, а не річ і не “сукупність прав”, обтяжена зобов’язальними характеристиками. Інтелектуальна власність є спорідненою “безтілесної речі”, на яку людина має природне право, що за своєю природою є таким самим, як, скажімо, право на “життя”, “здоров’я” або інші подібні об’єкти природно-правової охорони [1, с. 16].

Саме це значно ускладнює доктринальне розроблення поняття “інтелектуальна власність”, а також усвідомлення її сутності.

Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, прийнятою 14 липня 1967 року, вперше на законодавчому рівні було закріплено поняття “інтелектуальна власність”.

Остаточно термін “інтелектуальна власність” у сучасне українське законодавство було впроваджено після прийняття у 1996 році Конституції України.

Хоча у стаття 41 КУ, яка закріплює свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, які виникають з огляду на різні види інтелектуальної діяльності, не розкрито зміст зазначеного поняття, у ній підкреслено, що “інтелектуальна власність” охороняється законом [2].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Подальший розвиток законодавства у ХІХ ст. відбувався шляхом розширення переліку об’єктів охорони. Наприклад, у 1845 і 1848 роках було визнано права на музичну та художню власність [19, с. 8]. Важливим етапом розвитку авторського права царської Росії стало прийняття у 1911 році Закону “Положення про авторське право”, який був чинним і на території сучасної України.

Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року не змінила норми щодо інтелектуальної власності, а вже Жовтнева соціалістична революція 1917 року рішуче і скасувала нормативні Російської імперії і оголосила намір будувати нове, соціалістичне право, у тому числі й право інтелектуальної власності.

Взагалі, в період з 1917 рроку по теперішній час у сфері формування законодавства з забезпечення права інтелектуальної власності, на нашу думку, можна виділити такі етапи:

1. 1917 – 1924 рр. Цей період характеризувався занепадом розвитку вітчизняного законодавства у сфері інтелектуальної власності.

2. 1924 – 1928 рр. Значним етапом розвитку інституту інтелектуальної власності стало прийняття двох нормативно-правових актів: 12 вересня 1924 року ЦВК СРСР прийнято Положення про патенти на винаходи, згідно з яким патент знову стає єдиною формою охорони винахідницьких прав [20, с. 19], а у сфері охорони авторського права 30 січня 1925 року – загальносоюзний Закон “Основи авторського права”, який набув досить широкого практичного застосування.

3. 1928 – 1961 рр. Цей етап відзначився прийняттям нового загальносоюзного Закону “Основи авторського права” (16 травня 1928 року). Після набрання чинності цього Закону у всіх союзних республіках було прийнято республіканські закони. Так, 6 лютого 1929 року постановою ЦВК і РНК УРСР затверджено перший український Закон “Про авторське право”. Щодо права промислової власності, то тут законодавець теж не стояв на місці. У 1931 році закон “Про патенти та винаходи” було замінено положенням “Про винаходи і технічні вдосконалення”. За цей період законодавство про винаходи переглядалося ще двічі – у 1941 і в 1959 роках. Закон про промислові зразки 1924 року скасували в 1936 році. Нового акту прийнято не було. Охорону промислових зразків здійснювали у межах законодавства про авторське право [16, с. 42].

4. 1961 – 1973 рр. Цей етап розпочався після прийняття у 1961 році загальносоюзного Закону “Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік”. Безумовно, перевагою цього нормативно-правового акту було те, що інститут інтелектуальної власності включено до складу цивільного законодавства, що збільшило його правове значення.

5. 1973 – 1991 рр. У цей період простежується активна участь держави у міжнародній охороні інтелектуальної власності. У зв’язку з чим виникає потреба вдосконалення національно-правового регулювання у сфері інтелектуальної власності. Юристи-фахівці висловлюють думки про необхідність наближення правового регулювання у вищезазначеній сфері до принципів, характерних для більшості розвинених країн. Для цього пропонувалося узгодити законодавство у сфері інтелектуальної власності з вимогами основних міжнародних конвенцій.

6. 1991 р. – дотепер. Після набуття Україною статусу самостійної держави й зорієнтованістю її на розвиток ринкових відносин дався взнаки недостатній рівень охорони інтелектуальної власності. Виникла потреба у створенні власного законодавства у сфері інтелектуальної власності, приведенні його у відповідність до міжнародного законодавства. Цей період характеризується розширенням сфери системи охорони інтелектуальної власності, поступовою адаптацією національного законодавства до міжнародних норм. Деякі вчені [21, с. 69] пропонують поділяти період становлення вітчизняної, суто української, системи охорони інтелектуальної власності на підетапи:

1991–1994 рр. – створення першочергових законодавчих засад та створення базових організаційних структур;

1995–1999 рр. – запровадження курсу на здійснення соціально-економічних реформ, спрямованого на застосування міжнародних стандартів у сфері охорони інтелектуальної власності;

2000 р. – дотепер – удосконалення створених на передніх етапах нормативно-правових актів, інтенсифікація участі України в системі міжнародних конвенцій і договорів з інтелектуальної власності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Саме тому, в основу сучасних процесів у сфері інтелектуального власності повинно бути покладено процес вдосконалення правового регулювання, в якому утілюються такі зміни, доповнення, удосконалення правового механізму, які дозволяють створити в результаті одне ціле, специфічне, але узагальнене, тобто, комплексний інститут інтелектуальної власності.


^ 1.2. Державна система органів охорони права інтелектуальної власності


З проголошенням курсу на розбудову іноваційно-інвестиційної моделі розвитку України, створення ринкової економіки, правовим закріпленням розмаїття форм і видів власності, законодавчим визначенням об’єктів інтелектуальної власності постає необхідність удосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує створення нових дієвих інфраструктур як в державних органах, так і в недержавних інституціях, запровадження нових форм і методів діяльності, розробки принципів взаємодії між різними структурами державної системи органів охорони права інтелектуальної власності.

Охорона інтелектуальної власності нині є одним із пріоритетних завдань кожної держави. На сьогодні процес формування державної системи органів охорони права інтелектуальної власності в Україні перебуває в еволюційному стані, потребує науково-теоретичних розробок, виявлення нових організаційних проблем, пошуку методів та засобів їх розв’язання.

Як відомо, механізм державної охорони інтелектуальної власності має дві складові: чинну нормативно-правову базу в сфері інтелектуальної власності та відповідну інфраструктуру для виконання зазначеного законодавства [10, с. 185].

Інтелектуальна власність на сучасному етапі виступає не тільки як особливий інститут права, але і як високоорганізований вид діяльності, який потребує державної охорони. Від того, наскільки успішною буде робота, здійснена у сфері вдосконалення державної системи органів охорони права інтелектуальної власності, залежить швидкість якісних змін у її діяльності. На сьогодні сфера інтелектуальної власності потребує більш жорстких санкцій і дієвого контролю з боку державної системи органів хорони права інтелектуальної власності.

Відповідно до чинного законодавства, охорона прав інтелектуальної власності є діяльністю відповідних державних органів із визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що стають на заваді реалізації прав та законних інтересів суб’єктів права у сфері інтелектуальної власності. Не можна не погодитися з думкою вчених І.А. Близнеця та К.Б. Леонтьєва про те, що сфера інтелектуальної власності потребує досить дієвого контролю з боку держави та наявності достатньо жорстких санкцій [35, с. 2]. Вагомість відносин інтелектуальної власності для держави, на думку А.Б. Венгерова, обумовило появу нової функції: підтримка й захист інтелектуальної власності [36, с. 58]. Діяльність державних органів щодо охорони інтелектуальної власності повинна бути спрямована на удосконалення нормативно-правової бази в зазначеній сфері, на формування і розвиток виконавчої інфраструктури, необхідної для реалізації законодавчих норм.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Віднесення Міністерства юстиції України [47], яке здебільшого координує законотворчу діяльність у сфері інтелектуальної власності, до державної системи органів охорони є небезпідставним особливо сьогодні, коли вельми актуальним є питання адаптації вітчизняного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

В Україні існує чимала кількість органів виконавчої влади, які прямо чи опосередковано в межах наданих їм повноважень здійснюють функції з охорони прав інтелектуальної власності. І.Г. Запорожець, розглядаючи систему органів управління у сфері інтелектуальної власності, виділяє як окрему групу правоохоронні органи: “органи внутрішніх справ України, Службу безпеки України, органи прокуратури, податкову міліцію України, Управління державної охорони України, органи державного департаменту з питань виконання покарань, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, органи охорони державного кордону” [41, с. 41]. Науковець зазначає, що “аналіз нормативних актів, які закріплюють правовий статус вказаних державних правоохоронних інституцій (а саме їх завдання, функції та повноваження) свідчить, що деякі з них (органи внутрішніх справ України, Служба безпеки України, податкова міліція України) є суб’єктами управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності” [41, с. 42]. На наявність функцій з охорони прав інтелектуальної власності у зазначених вище правоохоронних та правозахисних органів вказувалося у багатьох наукових працях [48; 49; 50]

Тобто їх можна виокремити також як державні органи охорони інтелектуальної власності. Протидія активності правопорушників потребує підтримки з боку професіоналів – органів внутрішніх справ, митниці, податкових органів та інших державних служб. Тільки завдяки співробітництву між різними державними органами і службами можливо досягти певних успіхів у боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності.

Заходів щодо запобігання, припинення та розкриття правопорушень прав на об’єкти права інтелектуальної власності вживає Міністерство внутрішніх справ України. З метою підвищення якості протидії порушенням інтелектуальної власності у 2001 році в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю було створено спеціалізовані підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності та високих технологій. Слід зауважити, що на сьогодні не лише працівники зазначених спеціалізованих підрозділів складають адміністративні протоколи за ст. 51-2 КУпАП, а й більшість працівників усієї Державної служби боротьби з економічною злочинністю. Так, за даними анкетування працівників ДСБЕЗ ГУМВС України в Донецькій області, 70,37 % під час виконання своїх службових обов’язків постійно складають протоколи про порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності. загалом, майже 63 % респондентів задовільно оцінюють діяльність працівників ОВС щодо здійснення боротьби із правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності. Як негативні чинники, що впливають на стан боротьби з зазначеними правопорушеннями, вони вказали такі: відсутність методичних рекомендацій щодо боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності – 18,52%; відсутність певних спеціальних знань – 3,71 %; незадовільні умови праці (технічне та організаційне забезпечення оперативно-розшукового підрозділу) – 33,33 %; відсутність або неналежна взаємодія з іншими державними органами охорони прав інтелектуальної власності – 14,81 %; неоднозначність законодавства у сфері інтелектуальної власності – 22,22%; інше – 11,11 % (Додаток В).

Особливе місце в державній системі органів охорони інтелектуальної власності належить Антимонопольному комітету України, який забезпечує захист від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності [51]. Це підтверджується словами колишнього заступника голови Антимонопольного комітету України О.І. Мельниченка, який зазначав, що “становлення та розвиток в Україні ринкових відносин і відповідно конкуренції між окремими суб’єктами господарювання зумовили потребу створення системи захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням об’єктів інтелектуальної власності. Зараз така система здебільшого створена та діє досить ефективно. Водночас існують невирішені проблеми законодавчого та правового характеру, що спричинює поширення в країні типових порушень правил підприємницької діяльності та чесної конкуренції, зокрема – неправомірне використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товару. Подолання цих проблем дозволить значно підвищить ефективність захисту суб’єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, тим самим зміцнивши систему охорони інтелектуальної власності в країні загалом” [52, с. 65].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Отже, охорона інтелектуальної власності вимагає запровадження нових організаційно-правових заходів. Для їх здійснення необхідно об’єднати зусилля різних органів державної влади, недержавних установ та громадських організацій, визначити подальші шляхи розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності.


^ 1.3. Поняття та сутність адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності


На сьогодні в Україні значно зросла роль адміністративної відповідальності, яка виконує важливі завдання щодо забезпечення законності та правопорядку в сфері регулювання адміністративно-правових відносин. Особливої актуальності набуває інститут адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Щоб інтелектуальна власність дійсно відігравала провідну роль у суспільстві й забезпечувала його розвиток, необхідна надійна система її правової охорони й ефективного захисту від правопорушень.

За умов зростання рівня правопорушень в сфері охорони інтелектуальної власності заходи адміністративного впливу д