Реферат: Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства до друку дозволяю: Перший проректор

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


До друку

дозволяю:

Перший проректор

Г.В.Стадник


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до самостійного вивчення дисципліни „Основи менеджменту”

(для студентів 5-6 курсів заочної форми навчання спец. 7.092108 „Теплогазопостачання і вентиляція”, 7.092601 „Водопостачання та водовідведення”, 7.092202 „Електричний транспорт”)


ХАРКІВ – ХНАМГ - 2004


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


^ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ

МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до самостійного вивчення дисципліни „Основи менеджменту”

(для студентів 5-6 курсів заочної форми навчання спец. 7.092108 „Теплогазопостачання і вентиляція”, 7.092601 „Водопостачання та водовідведення”, 7.092202 „Електричний транспорт”)


^ ХАРКІВ – ХНАМГ - 2004


Методичні вказівки до самостійного вивчення дисципліни „Основи менеджменту (для студентів 5-6 курсів заочної форми навчання спец. 7.092108 „Теплогазопостачання і вентиляція”, 7.092601 „Водопостачання та водовідведення”, 7.092202 „Електричний транспорт”). Укл. Макаренко І.І. – Харків: ХНАМГ, 2004._________с.


Укладач: канд.техн.наук, доц. І.І.Макаренко


Рецензент: канд.екон.наук,проф. Є.М.Кайлюк


Рекомендовано кафедрою „Менеджмент і маркетинг в міському господарстві”,

протокол №2 від 22.09.2004р.


Вступ


Програма вивчення дисципліни „Основи менеджменту” складена відповідно до місця та значення дисципліни за структурно-логічною схемою, передбаченою освітньо-професійною програмою спеціаліста, і охоплює всі змістовні модулі,визначені для мінімальної кількості годин за стандартом.

Програма передбачає набуття студентами системних знань з теоретичних засад та організаційно-методичних основ менеджменту на підприємстві.

Предметом вивчення дисципліни є загальні закономірності розвитку менеджменту підприємства, процеси оперативного та стратегічного управління підприємством.

^ Міждисциплінарні зв”язки:

Вивчення дисципліни „Основи менеджиенту” базується на загальних знаннях дисциплін „ Основи економічних теорій”, „Організації виробництва”, „Економіка підприємства”.

Метою викладання дисципліни „Основи менеджменту” є формування у майбутніх спеціалістів сучасної системи поглядів та спеціальних знань у галузі менеджменту, набуття практичних навичок з організації та управління підприємством в умовах ринкової економіки та забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Завданням вивчення дисципліни „Основи менеджменту” є надання знань з питань:

- теоретичних та методологічних основ менеджменту;

- системного підходу до управління підприємством;

- вивчення впливу макро- та мікросередовища на ефективність діяльності підприємства. ;

- організації структур управління;

- форм та методів менеджменту.

^ Зміст дисципліни „Основи менеджменту „

Тема 1. Сутність основ менеджменту

Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності. Сутність категорій „управління” та „менеджмент”. Менеджмент як система наукових знань. Менеджмент як мистецтво управління. Менеджери та підприємці – ключові фігури ринкової економіки.


^ Тема 2. Історія розвитку менеджменту


Класичні теорії менеджменту: школа наукового управління; школа людських відносин ; школа поведінських наук. Характеристика інтегрованих підходів до управління : процесний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.


^ Тема 3. Основні принципи менежменту


Класифікація принципів менеджменту. Принципи наукового

підходу,цілеспрямованості,економічності управління і стимулювання.Централізація і децентралізація управління. Принцип ієрархічності і розумної кадрової політики. Демократизація управління.


^ Тема 4. Організації як об”єкти управління


Сутність категорії „організація”. Ознаки організації як об”єкта управління. Різновиди організацій. Організація як відкрита динамічна система. Керуюча та керована підсистеми. Модель організації як відкритої системи: параметри „входу” і„виходу”. Зовнішнє середовище організації: фактори прямої та непрямої дії ; загальні характеристики зовнішнього середовища.


^ Тема 5. Функціональний склад системи управління


Функції менеджменту – види управлінської діяльності. Класифікація і характеристика функцій менеджменту. Загальні (основні) й конкретні (спеціальні) функції менеджменту. Динамічний взаємозв”язок та циклічність функцій управління. Процес управління – реалізація функцій. Визначення місії і цілей фірми.

^ Тема 6. Планування як загальна функція управління


Етапи процесу планування. Розроблення стратегії. Базові стратегії. Планування реалізації стратегії. Поточні й оперативні плани. Загальна характеристика бізнес-планування.


^ Тема 7. Організаційна діяльність як загальна функція

менеджменту


Сутність організаційної діяльності. Делегування повноважень і відповідальності: класична концепція ; концепція обмежених повноважень. Типи повноважень: лінійні, функціональні. Створення структури управління.


^ Тема 8. Мотивування як загальна функція менеджменту


Поняття мотивування. Принцип враховування інтересів працюючих. Взаємозв”язок потреб, спонукань, цілей і заохочень працівників у процесі мотивації. Засоби мотиваційного впливу. Стимулювання праці: цілі, принципи, види, форми.


^ Тема 9. Контроль і регулювання як функціїменеджменту


Поняття контролю та його місце в системі управління. Етапи процесу контролювання : формування нормативів, стандартів, проектів;облік фактичного виконання завдань; порівняння (аналіз) фактичного виконання відповідно стандартів (норм); оцінка стану керованої системи.Регулювання в системі управління.


^ Тема 10. Методи менеджменту


Сутність та класифікація методів менеджменту. Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи на керовану.

. Адміністративні методи менеджменту. Економічні методи. Соціально-психологічні методи менеджменту. Взаємодія методів, принципів та функцій управління.


^ Тема 11. Види організаційних структур управління


Принципи побудови організаційних структур управління. Елементи структур. Вертикальна та горизонтальна структуризація. Лінійні й функціональні структури управління. Комбіновані організаційні структури. Адаптивні (мобільні) організаційні структури. Норми управління (діапазон контролю). Вимоги до організаційних структур управління.


^ Тема 12. Інформаційне забезпечення системи управління


Інформація, її види та роль в менеджменті. Класифікація інформації. Характеристики інформації. Носії інформації. Графіки та їх значення в менеджменті. Комунікації і комунікаційний процес у менеджменті, напрямки удосконалення.


^ Тема 13. Управлінські рішення


Сутність управлінських рішень та їх класифікація. Умови прийняття управлінських рішень. Процес вироблення раціональних рішень: ситуації, які потребують прийняття рішень; збір та обробка необхідної інформації; альтернативи рішень та їх оцінка; прийняття та реалізація рішень. Модели прийняття управлінських рішень.


^ Тема 14. Керівництво та лідерство


Основні поняття: керівник, лідер, влада. Форми влади. Особисті якості керівника, від яких залежить ефективність управління. Стилі керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний. Управління конфліктними ситуаціями.


^ Тема 15. Ефективність менеджменту


Особливості зарубіжних систем управління: американської, японської , інших. Оцінка і напрямки підвищення ефективності управління виробництвом в ринкових умовах.


^ Методичні вказівки до самостійного вивчення окремих

тем дисципліни „Основи менеджменту”


Тема 1. Сутність основ менеджменту


Економіка в ринкових умовах потребує підвищення ролі менеджменту. Сучасний менеджмент – особлива галузь знань і професійної підготовки керівників та спеціалістів у різних сферах діяльності. Ефективно управляти сучасним підприємством або його підрозділами неможливо без розуміння сутності та змісту менеджменту. Терміни „управління” і „менеджмент” пов”язані між собою. „Управління” – це цілеспрямована дія на об”єкт з метою зміни його стану або поведінки. Управляти можна технікою, технологією, ресурсами тощо. „Менеджмент” – є складовим елементом управління, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колективи працівників або окремих виконавців з метою досягнення поставлених завдань /1,с.6-8; 3,с.12-28; 4; 8; 10,с.36-60; 12с.5-12/.

Походження терміну „менеджмент” пов”язують з італійським словом maneggio ( керувати кіньми ), хоч першоджерела можна шукати в латинських mando (доручати,наказувати) manus (рука). Але традиційно визначається, що сучасний термін „менеджмент ( management ) американського походження і перекладається як управління, керування; адміністрація, керівництво; уміння поводитись з чимось.Менеджмент визначається як засіб, манера спілкування з людьми; влада і мистецтво управління; орган управління. За своєю суттю термін „менеджмент” певною мірою можна вважати синонімом терміну „управління”, але поняття „управління” набагато ширше /4, с.29-32/.

Поняття менеджменту часто пов”язане з поняттям бізнесу. Бізнес – це діяльність, спрямована на отримання прибутку шляхом створення та реалізації певної продукції, робіт чи послуг. Управління бізнесом (business management) - це управління комерційними, господарськими організаціями. Бізнесмен і менеджер – поняття не тотожні. Суб”єкт у бізнесі називається бізнесменом (busintssman) або комерсантом. Це власник капіталу, що знаходиться в обігу і дає доход. Ним може бути ділова людина, яка не займає постійної посади в організації, але є утримувачем її акцій або членом правління. Менеджер обов”язково займає постійну посаду, в його підпорядкуванні знаходяться люди, а власником організації може бути окрема особа, держава або колектив акціонерів /13,с.13/.

Управління підприємством в наш час є дуже складною справою і потребує багатьох різнобічних знань. Керівник (менеджер) має бути освіченою людиною в галузі виробництва, знати кон”юнктуру і динаміку ринку, володіти знаннями з технології і організації виробництва, економічних важелів ефективної діяльності підприємства.

Американський економіст Мінцберг виділяє такі види діяльності менеджерів: головний керівник; лідер; представник організації при зовнішніх контактах; підприємець, який удосконалює виробництво; ліквідатор порушень у діяльності організації та ін.

Менеджмент як вид професійної діяльності передбачає:

орієнтацію фірми на потреби ринку і організацію виробництва тієї продукції (послуг), яка може задовольнити споживачів і принести фірмі передбачений прибуток;

постійне намагання підвищити ефективність виробництва;

самостійність прийняття управлінських рішень і відповідальність за їх ефективну реалізацію;

використання новітньої техніки, технології, інформаційних систем управління та ін.

За сферами управління виділяють:

Менеджмент персоналу займається управлінням людьми, мотивацією, організацією їхньої діяльності, перекваліфікацією, розстановкою на робочих місцях тощо.

Виробничий менеджмент займається організацією виробництва, його технологічними процесами, якістю продукції.

Менеджмент маркетингу – це організація взаємодії внутрішнього середовища фірми з умовами ринку.

Інноваційний менеджмент – запорука конкурентоспроможності організації, іноваційна стратегія якої повинна включати: розробку планів та програм реорганізацій, розробки нових продуктів тощо.

^ Фінансовий менеджмент – управління фінансами. Фінансовий менеджер керує фінансовими потоками, розміщує вільні кошти в активи, інвестиційні проекти, робить все можливе щоб фінансові ресурси перетворювались на прибутки та давали додаткові дивіденти.

Інвестиційний менеджмент зазвичай включається у фінансовий менеджмент.

^ Стратегічний менеджмент – сфера перспективних проектів, довготермінових бізнес-планів, пошуку резервів розвитку організації / 12, с.10-12/.

Слід знати, що управлінська праця розподіляється на рівні управління:

керівники вищої ланки (інституційний рівень);

керівники середньої ланки (адміністративний рівень);

керівники низової ланки (технічний рівень) /13 с. 15-19/.

Рівні управління утворюють конструкцію організаційної структури фірми, що зображується у вигляді ієрархічної піраміди управління, де кожна ланка займає своє чітко визначене місце і виконує певні функції.

Успішність діяльності менеджера залежить від майстерності, яка може бути згрупована у сім категорій:

Концептуальна майстерність – здатність менеджера розуміти узагальнену перспективу організації.

Майстерність ухвалення рішень – вміння обирати найкращий з альтернативних варіантів.

Мистецтво аналітика – талант правильного розподілу робіт та завдань, вибору оптимальної техніки тощо.

Адміністративна майстерність – спроможність виконувати певні організаційні обов”язки, ефективно діяти в рамках обмеженого бюджету.

Комунікаційне мистецтво – вміння координувати інформаційні потоки, логічно і доступно передавати свої ідеї іншим.

Психологічна майстерність – здатність безконфліктно взаємодіяти з людьми, створювати сприятливий мікроклімат у колективі

Технічна майстерність передбачає особливу компетенцію з техніки і технології виконання завдань.



^ Тема 2. Історія розвитку менеджменту


Практика управління така ж давня, як існування людства. Джерела сучасного менеджменту знаходимо в діях Моісея при виведенні ізраільтянів з Єгипту, Олександра Македонського при управлінні військами та ін.

Як наука управління пройшло певний шлях у своєму розвиткові /1, с.10-26; 10, с.61-87; 11; 12, с. 13-18; 13, с.31-57; 15, с.6-42/.

У ХХст. послідовно сформувалося кілька наукових шкіл менеджменту, серед яких найбіль відомі наступні:

^ Школа наукового управління (1885-1920рр).

Розвиток виробництва на межі ХІХ- ХХст. змусив керівників зосередитись на розробці наукових і раціональних принципів управління людьми, обладнанням, ресурсами. Вчені й практики, які вирішували як збільшити продуктивність виробництва, започаткували школу наукового управління. Її засновники – Тейлор Фредерік Уінслоу, Джілберт Франк, Генрі Гант, Френк і Лілія Гілберт, Генрі Форд та ін. Засновник школи Ф.Тейлор вивів ряд загальних принципів управління, серед яких:

- розробка оптимальних методів виконання робіт ( вивчення зусиль і рухів робітників, нормування часу виконання окремих операцій );

- розподіл праці між робітниками і менеджерами на конкретні завдання і функції;

- встановлення розцінок на окремі роботи на основі конкретних знань;

- професійна підготовка робітників;

- використання менеджерів для контролю і аналізу результатів робіт технологічного циклу.

^ Адміністративна (класична) школа управління (1920-1950рр).

Прагнення визначити загальні характеристики і закономірності розвитку організацій стимулювали формування класичної школи в менеджменті. Засновниками школи є французький адміністратор і підприємець Анрі Файоль і його послідовники Л.Урвік, Дж.Муні, Г.Емерсон, та ін.

А.Файоль розробив класифікацію операцій, загальні принципи побудови структури організацій, принципи управління. Таких принципів за Файолем є чотирнадцять /13, с.38; 15, с.16/:

Розподіл праці.

Дисципліна.

Влада і відповідальність.

Єдність розпорядництва.

Єдність керівництва.

Підпорядкування індивідуальних інтересів інтересам організації.

Винагорода персоналу.

Централізація управління.

Ієрархія структури.

Порядок

Справедливість, що забезпечує відданість персоналу

Стабільність персоналу

Ініциатива персоналу.

Єдність персоналу у вирішенні завдань (корпоративний дух)

Школа людських стосунків (з 30-х років ХХст.до нашого.часу).

В умовах переходу від екстенсивних до інтенсивних методів ведення господарства визріла необхідність пошуку нових форм управління, для яких характерним був соціологічний і психологічний ухил.Засновниками цієї школи були американський соціолог та психолог Елтон Мейо, М.Фоллет, А.Маслоу, Д.Мак-Грегор та ін.

Основні ідеї цієї школи:

- управління є соціально-психологічний, а не економічний процес;

- в основі управління знаходиться людина, яка має свої потреби, інтереси і мотивації;

- продуктивність праці виконавця залежить не стільки від матеріальних, , як від психологічних та соціальних факторів;

- люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки своїм стосункам з іншими людьми;

- задоволення персоналу роботою приводить до підвищення продуктивності праці і сприяє її зростанню при творчому підході

^ Школа науки управління (кількісна школа).

Починаючи з 60-х років ХХ ст. до нашого часу розвивається нова школа науки управління як наслідок появи нових методів прийняття рішень з використанням математики, кібернетики, теорії імовірностей, статистики, комп”ютерних технологій.Найбільш відомими представниками цієї школи є Д.Марч, Г.Саймон , Р.Акофф, Д.Вудворд, Д.Томпсон, Л.Канторович та ін.

Головні характеристики школи:

- основна увага зосереджується на прийнятті рішень;

- крітерієм діяльності є економічна єфективність;

- використання формалізованих методів і моделей в управлінні;

- використання комп”ютерів для обробки значного обсягу інформації;

- використання системного, процесного і ситуаційного підходів до управління.

^ Процесний підхід розглядає управління як цикл взаємозв”язаних загальних функцій (планування, організація, мотивація, контроль).

Системний підхід розглядає організацію (фірму) як сукупність пов”язаних елементів системи (структура, технологія, виробники), що орієнтовані на виконання поставлених цілей в умовах динаміки навколишнього середовища.

^ Ситуаційний підхід передбачає використання різних методів управління відповідно до ситуації.

Слід знати, що сучасний рівень виробництва потребує інтегрованого управління, різного поєднання зазначених вище підходів відповідно до поставлених цілей та завдань.

Сучасні підходи до управління називають синтетичними, комплексними.

Основними положеннями сучасної системи менеджменту є:

Використання теорії систем, розробленої з кінця 50-х років ХХ ст. (П.Друкер, Н.Винер, К.Шеннон, Т.Питерс та ін.). При цьому організація (фірма) розглядається як система, нерозривно пов”язана з навколишнім середовищем, адаптивно реагуюча на його зміни.

Використання ситуаційного підходу (розробленими в кінці 60-х років ХХст. як продовження системного підходу), коли процес управління стає відгуком на різні фактори, що впливають на стан системи (організації).

Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством в цілому і перед окремими працівниками організації.

Відомі різні теорії і концепції управління /12, с.18-20/, які сучасний менеджмент може використовувати відповідно до соціальних і економічних умов функціонування організації.

На основі синтезу різних ідей вчені дійшли висновку про необхідність комплексного підходу до управління з урахуванням того, що менеджмент не тільки наука, але й мистетство.


^ Тема 3. Основні принципи менеджменту


Під принципами менеджменту розуміють правила, основні положення та норми, якими керуються у процесі управління з огляду на існуючі соціально-економічні умови /1, с.20; 6, с. 144-153; 15, с. 43-64/. Вони повинні базуватись на законах розвитку суспільства, мати правове оформлення. В управлінні суспільним виробництвом діють принципи: поєднання галузевого і територіального управління; матеріальної і моральної мотивації (урахування інтересів); відповідності цілей окремих структур, організацій і суспільства в цілому; наукових методів і підходів менеджменту; розумної кадрової політики; раціонального поєднання централізації і децентралізації в управлінні; колегіальності; поєднання прав, обов”язків та відповідальності; демократизації; економічності та ін.

^ Принципи управління фірмами обумовлюються значною кількістю факторів, серед яких: обсяг та специфіка виробництва; характер продукту (послуг); рівень використання електронно-обчислювальної техніки і методів обробки інформації тощо. Кожна фірма має свою стратегію, мета якої одержувати від своєї діяльності максимальні прибутки, виробляти конкурентоздатні товари (послуги) і тим самим задовольняти споживача.

І.А. Юргіс та І.І. Кравчук /15, с.44-45/ наводять такі принципи на рівні підприємства: розподіл праці на основі спеціалізації; делегування повноважень і відповідальності; санкції до порушників дисципліни; підпорядкованість; єдність дій; справедлива винагорода працівників за їхню працю; гармонія інтересів персоналу і організації.

Важливими принципами управління є централізація і децентралізація як основа формування організаційних структур.

^ Централізована форма управління характерна наявністю концентрації керівництва в одному центрі, жорсткої регламентації і координації дій окремих підрозділів виробництва. Організаційна форма управління є централізованою, коли: - існує значна кількість функціональних відділів, які відіграють важливішу роль, ніж виробничі підрозділи;

- дослідницькі, інформаційні, маркетингові підрозділи підпорядковані центральному апарату управління.

^ Децентралізована форма управління передбачає утворення всередині фірми виробничих підрозділів, які мають повну господарську самостійність і наділені широкими повноваженнями на всіх етапах виробництва товарів (послуг)та їх реалізації.

Зростання масштабів, складності техніко-технологічних процесів, територіальна розповсюдженість підприємств, диверсифікація виробництва об”єктивно викликають зростання числа організаційних підрозділів і необхідність надання їм оперативної самостійності, що веде до децентралізації управління,

Удосконалення техніки, технології, наукові рекомендації, попит ринків збуту, контакти з банками і посередниками, необхідність контролю за підрозділами вимагає, навпаки, – централізації управління. Тому так важливо оптимальне поєднання централізації і децентралізації управління.

Демократизація управління найбільш характерна для акціонерних товариств, в яких значна частина акцій належить працівникам. Це обумовлює прагнення останніх до творчої самореалізації, повноправній участі в процесі прийняття важливих рішень. Розвиток партнерських взаємовідносин між підприємцями і працівниками ослаблює диктат менеджменту, покращує трудові взаємовідносини.

Організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних і людських ресурсів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства та його стабільного стану на ринку – найважливіше завдання менеджменту.


Тема 4. Організації як об”єкти управління


Організація як категорія має декілька значень. Відповідно до фірми, компанії, підприємства тощо організація – це група людей (структур), діяльність яких свідомо координується для досягнення поставленої мети.

З позицій системного підходу організація розглядається як складна, відкрита, динамічна система, що складається з взаємодіючих підсистем (елементів). Кожна з підсистем має свою специфіку, але взаємодіючи між собою, вони працюють на цілі організації.

На верхньому рівні розподілу системи виділяють керуючу (апарат управління) і керовану (виробництво товарів і послуг) підсистеми. На процес функціювання організації як системи діє навколишнє середовище. М.Х. Мескон /10, с.115-140/ виділяє середовище прямої дії (закони, постачальники, конкуренти, споживачі продукції і послуг та ін.) і середовище опосередкованої дії (політичні фактори, рівень науки та технології, економічний стан країни тощо). Фактори навколишнього середовища змінюються і організації реагують на ці зміни.

Внутрішнє середовище визначається внутрішніми змінними факторами (цілі, ресурси, структура, технологія тощо).

Технологія – процес перетворення (операційна система) вхідних ресурсів (матеріали, капітал) на вихідні товари (послуги).

Технології класифікують на такі групи /1, с.27-35; 10, с.77-110/:

технології індивідуального, дрібносерійного виробництва;

технологія масового виробництва;

технологія безперервного виробництва;

посередницькі технології.

Організації мають статус юридичної особи, формуються і функціонують відповідно до законодавства про підприємство.

Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, кооперативи, банки, біржі, страхові компанії тощо. Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати об”еднання, до яких належать асоціації, концерни, консорціуми, холдінги та ін.

Класифікують різні види підприємств /6, с.36-62; 15, с.78-116/:

За характером господарської діяльності - відрізняють промислові, торгові, транспортні, страхові, інжинірингові, туристичні, комунальні та ін. Всі фірми проходять реєстрацію, їм надаються права юридичної особи як носія майнових прав і обов”язків. Юридична особа має такі ознаки:

- наявність мети, що визначається членами підприємства;

- наявність організаційної структури, що забезпечує процес господарської діяльності;

- самостійна майнова відповідальність;

- незалежність від змін в організаційній структурі.

За правовим положенням виділяють:

- Повне товариство – об”єднання двох або быльше осіб для підприємницької діяльності. При цьому кожний несе повну відповідальність (своїм вкладом і майном) по забов”язаннях товариства. Форма відповідає малим і середнім підприємствам.

- Командитне товариство – об”єднання двох або декількох осіб для виконання підприємницької діяльності. При цьому є повні товариші, які несуть повну відповідальність (своїм вкладом і майном) і командити (вкладники), які відповідають тільки своїм вкладом за результати діяльності.

- Товариство з обмеженою відповідальністю – форма об”єднання, коли всі учасники несуть відповідальність по забов”язаннях товариства тільки своїм вкладом.

- Акціонерне товариство – об”єднання капіталів за допомогою випуску акцій, які можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Відповідальність вкладників-акціонерів по забов”язаннях товариства обмежується тільки капіталом, вкладеним в акції.

За характером власності фірми можуть бути: приватні, державні, кооперативні.

На практиці існує багато об”єднань, які відрізняються цілями, характером господарських взаємовідносин, рівнем самостійності.

Відомі такі об”єднання:

- Картель – об”єднання фірм однієї галузі, для якої характерно збереження права власності учасників картелю на свої підприємства і забезпечення господарської, фінансової і юридичної самостійності.

- Синдикат – різновид картельного об”єднання, який передбачає збут продукції усіх учасників об”єднання через єдиний орган (акціонерне товариство). Така форма об”єднання характерна для галузей з масовою однорідною продукцією (вугільна, металургічна, хімічна тощо).

- Пули – теж різновид картельного об”єднання, для якого характерно те, що всі прибутки об”єднання розподіляються між учасниками у встановленій раніше пропорції.

- Трест – об”єднання, де різні підприємства створюють єдиний виробничий (технологічний) комплекс (обробка сировини, будівництво тощо). Підприємства, які створюють трест, підпорядковані головній компанії, яка виконує функцію оперативного керівництва як виробничим комплексом, так і збутом продукції. Підприємства,які створюють трест, втрачають свою господарську і юридичну самостійність. Якщо головній компанії належить значна частка акцій підприємств, які створюють об”єднання, воно стає холдінгом.

- Кооперативні фірми – пайові об”єднання споживачів, фермерів або малих виробників з метою ведення господарської діяльності в комерційних цілях. Однією з основних задач кооперативних об”єднань є звільнення від посередників збуту продукцыъ. Серед кооперативних організацій – сільськогосподарські, ремісничі,, споживчі, торгівельно-закуповельні кооперативі.

- Міжнародні фірми – сфера виробничої і комерційної діяльності розповсюджується на зарубіжні країни. Особливості міжнародних фірм:

- наявність підконтрольних виробничіх філіалів, дочірних компаній в інших країнах;

- технологічна кооперація і спеціалізація підконтрольних підприємств;

- контроль і координація діяльності філій та дочірних компаній з одного центру.

- Філія не має юридичної самостійності, тому не може укладати договори, вести бухгалтерський облік.

- Дочірня компанія має юридичну самостійність, виступає на ринку від свого імені і за свій рахунок. При цьому материнська компанія не несе ніякої відповідальності за виконання обов”язків дочірньої компанії.

До міжнародних фірм відносяться транснаціональні корпорації.

- Транснаціональна компанія – форма організації господарської діяльності, в основі якої є кооперація праці робітників багатьох підприємств, розташованих в різних країнах. Їх діяльність спрямована на подолання конкуренції і посилення свого панування на світових товарних ринках /6, с.55-58/. Порядок створення і регулювання діяльності фірм наводить І.А. Юргутіс /15, с.117-167/.


Тема 5. Функціональний склад системи управління


Функції управління посідають ключове місце серед основних категорій управління /1, с.66-78; 6, с.154-157; 10, с.253-329; 12,с.56-63; 13, с.134-154/.

^ Функція – вид управлінської діяльності. Функції необхідні для забезпечення цілеспрямованого впливу на об”єкти управління. Об”ектами управління можуть бути кадри, ресурси, технологія, маркетинг, охорона праці тощо. Функції управління: розподіляють на всі підрозділи системи; відповідають на запитання, що треба робити, щоб досягти поставлених цілей.

Функції управління визначають зміст діяльності апарату управління і є основою формування структури управління підприємства. Останні, в свою чергу, можуть вплинути на функціональні характеристики системи.

Процес управління фірмою реалізується керівниками і структурними підрозділами через виконання відповідних функцій.

Виділяють загальні (універсальні) й спеціальні (конкретні) функції.

До загальних функцій управління відносять: планування, організацію, контроль ( облік, аналіз, оцінку), координацію, регулювання, мотивацію, прийняття рішень. Ці функції мають циклічний характер і діють відповідно до терміну управління (стратегічного, поточного, оперативного).

^ Функція планування – це визначення цілей організації і розробка заходів їх досягнення. В американському менеджменті виділяють два види планування: стратегічне планування; планування реалізації стратегії /1, с.37-46; 12, с.46-53; 13, с.158-161/. Розробка і реалізація стратегій забезпечують чітку координацію зусиль керівництва для досягнення поставлених цілей.

^ Функція організації – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети; координація зусиль персоналу для забезпечення максимальної продуктивності; процес удосконалення системи управління.

^ Функція контролю – це спостереження за змінами в системі управління. Мета контролю – направити організацію по обраному шляху.

Функція обліку реалізується для одержання необхідної інформації про стан справ виробничої, комерційної, фінансової та ін. діяльності.

^ Функція аналізу і оцінки – це комплексне вивчення показників діяльності підприємства на основі аналітичних і економіко-математичних методів для її об”єктивної оцінки, знаходження вузьких місць і напрямків удосконалення організації менеджменту.

^ Функція координації спрямована на узгодження діяльності усіх підрозділів для досягнення спільної мети.

Функція регулювання забезпечує виконання поточних заходів, пов”язаних з ліквідацією відхилень системи від плану (нормативів, стандартів) на етапі оперативного управління.

^ Функція мотивації спрямована на спонукання персоналу до ефективної праці для досягнення цілей організації. Для цього вивчаються потреби персоналу, розробляється відповідна система винагород, заробітної плати, спеціальних пільг тощо.

^ Функція прийняття рішень - вибір, який повинен зробити керівник у конкретній ситуації. Вироблення і прийняття рішень – творчий процес у діяльності керівників (менеджерів) будь-якого рівня. Через управлінські рішення реалізуються всі перераховані вище функції управління.

Для реалізації управлінських функцій потрібна налагоджена система комунікацій, яка б забезпечувала відповідні підрозділи необхідною інформацією.

Загальні функції управління:

- реалізуються в кожній виробничій системі і на кожному рівні управління;

- розподіляють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності і циклічності їх виконання;

- відносно самостійні і в той же час тісно взаємодіють.

^ Спеціальні (конкретні) функції пов”язані з об”єктом (напрямом) діяльності або роботою відповідної підсистеми. Спеціальні функції реалізуються через загальні функції. Прикладом спеціальних функцій можуть бути: управління кадрами, управління збутом продукції, управління фінансами, управління дослідженнями тощо.

Важливим в діяльності фірми є вибір місії і цілей.

^ Місія фірми (організації) – основна загальна ціль, яка відповідає на запитання, – для чого існує цей бізнес.

Місія організації визначається:

загальним принципом діяльності фірми відповідно до навколишнього середовища;

виробництвом основних товарів і послуг;

необхідністю економічного розвитку суспільства і підвищення достатку працівників фірми;

культурою організації, робочим кліматом;

одержанням прибутку від діяльності тощо.

Для розробки стратегічного плану розвитку фірми виконують аналіз стану навколишнього середовища, яке характеризується економічними, політичними, технологічними, ринковими та іншими факторами /10, с.270-273/.

На наступному етапі визначають внутрішні сильні й слабкі сторони організації (стан техніки, технології, фінансовий, якість трудових ресурсів тощо). На основі результатів проведеного аналізу розробляється стратегічний план фірми /10, с.273-286; 12, с.46-53/.


^ Тема 6. Планування як загальна функція управління


Необхідність планування випливає з великих масштабів сучасного виробництва, його спеціалізації, кооперування /1, с.37; 6, с.177-190; 10, с.255-305; 12, с.46-53; 13, с.158-186; 15, с.188-199, с.228-249/.

Етапами планування діяльності підприємства є розробка:

- стратегічного (довгострокового) плану;

- поточного (на поточний рік) плану;

- оперативного плану.

Планування розпочинається з розробки стратегії /12, с.46-53/. Суть розробки й реалізації стратегії полягає в тому, щоб обрати правильний напрям розвитку серед різних альтернатив і спрямувати господарство обраним шляхом. Вибір стратегії дозволяє: встановити показники діяльності фірми на перспективу (довгострокову – до 10 років, середньострокову – до 5 років) і контролювати їх в оперативному режимі; бути готовим до раптових змін і криз; сприяти чіткій координації зусиль персоналу; аналізувати досягнення в конкурентній боротьбі.

Стратегія розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління і виробництва. Стратегія повинна бути гнучкою, передбачати можливі