Реферат: Світова література І культура

Світова література

і культура

(навчальний посібник для абітурієнтів)


За редакцією професора О. Мішукова


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України


Херсон – 2004

Рекомендовано до друку вченою радою Херсонського державного університету (протокол № 4 від 03.03.2003) та науково-методичною радою Херсонського державного університету (протокол № 2 від 12.02.2003).


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для абітурієнтів (протокол № 14/18.2–2614 від 10.12.2004).


Автори: Мішуков О., голова авторського колективу, заслужений діяч мистецтв України, доктор філологічних наук, професор;

Ільїнська Н., кандидат педагогічних наук, доцент;

Кузнєцов С., ст. викладач;

Литвиненко Л., кандидат філологічних наук, доцент;

Нев’ярович Н., кандидат педагогічних наук, доцент;

Хома Т., кандидат філологічних наук, доцент.


Авторський колектив посібника – викладачі та науковці кафедри історії світової літератури та культури Інституту іноземної філології Херсонського державного університету.


Рецензенти: Фрізман Л., доктор філологічних наук, професор;

Смєлова А., доктор мистецтвознавства, професор;

Чумаченко Г., доктор філологічних наук, професор.


^ Світова література і культура: Навчальний посібник для абітурієнтів / За ред. проф. О. В. Мішукова. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – 252 с.


Видається за сприяння Херсонського обласного відділення Асоціації культурологів України.


ІSBN 966-8249-41-0

ХДУ, 2004

^ Зміст

Програма із зарубіжної літератури 7

Програма із світової художньої культури 10

ТВОРЧІСТЬ ГОМЕРа 15

КУЛЬТУРА ІТАЛІЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ 20

Періодизація творчості
вІЛЬЯМа ШЕКСПІРа 32

Йоганн Вольфганг ГЕТЕ 35

МольЄр 39

ФРІДРІХ Шіллер 42

ДЖОРДЖ ГОРДОН БАЙРОН 49

ернст ТЕОДОР Амадей Гофман 53

ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ ЖУКОВСЬКИЙ 56

АДАМ МІЦКЕВИЧ 59

ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН 63

МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ ГОГОЛЬ 67

Едгар ПО 70

ВІКТОР ГЮГО 73

МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ ЛЕРМОНТОВ 76

ФРеДЕРІК СТЕНДАЛЬ 81

Оноре де БАЛЬЗАК 86

Проспер Меріме 91

ГЮСТАВ ФЛОБЕР 96

Чарльз Діккенс 102

МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ НЕКРАСОВ 107

ІВАН СЕРГІЙОВИЧ ТУРГЕНЄВ 113

ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ ДОСТОЄВСЬКИЙ 119

ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ Толстой 124

МИХАЙЛО ЄВГРАФОВИЧ 128

СалтИков-Щедрін 128

АНТОН ПАВЛОВИЧ ЧЕХОВ 133

ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ БУНІН 139

ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ БЛОК 144

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ Купрін 149

Генрік Ібсен 153

ГІ де МОПАССАН 158

ДЖОРДЖ БЕРНАРД Шоу 163

О. ГЕНРІ (ВІЛЬЯМ СІДНЕЙ ПОРТЕР) 168

МОРІС МетерлІнк 173

ДЖЕК ЛОНДОН 178

ГЕРБЕРТ ДЖОРДЖ УЕЛЛС 183

СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЄСЕНІН 188

АННА АНДРІЇВНА АХМАТОВА 194

(1889—1966) 194

МАРИНА ІВАНІВНА ЦВєТАєВА 200

(1892—1941) 200

АНТУАН де СЕНТ- ЕКЗЮПЕРІ 206

МИХАЙЛО опанасович БУЛГАКОВ 214

(1891—1940) 214

МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ ЗОЩЕНКО 219

ЕРІХ МАРІЯ РЕМАРК 225

ЕРНЕСТ МІЛЛЕР ХЕМІНГУЕЙ 230

ДЖОН СТЕЙНБЕК 236

ДЖОН ХОЙЄР АПДАЙК 241

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС 247


Програма із зарубіжної літератури Антична література
Гомер. "Іліада". "Одіссея" (за вибором).

Есхіл. "Закутий Прометей" (або інші твори античних драматургів за вибором).

Вергілій. "Енеїда".
Література доби Середньовіччя
Героїчний епос доби Середньовіччя ("Пісня про Роланда". "Робін Гуд". "Слово о полку Ігоревім" (за вибором).
Література доби Відродження
Данте Аліг'єрі. "Божественна комедія".

Петрарка Ф. Сонети (за вибором).

Сервантес М. "Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі" (фрагменти за вибором).

Шекспір В. Сонети (за вибором). "Ромео і Джульєтта". "Гамлет" (за вибором).

Література доби Просвітництва
Мольєр Ж. Б. "Міщанин-шляхтич" (або інші твори за вибором).

Шіллер Ф. Балади. "Брати-розбійники". "Підступність і кохання" (за вибором).

Гете Й.В. "Фауст" (фрагменти за вибором).
Література першої половини ХІХ ст.
Байрон Дж. "Паломництво Чайльд Гарольда".

Гофман Е. "Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер".

Міцкевич А. Балади (за вибором).

Гюго В. "Собор Паризької Богоматері" (фрагменти за вибором).

Жуковський В. Балади (за вибором).

Пушкін О. Лірика. "Євгеній Онєгін".

Лермонтов М. Лірика. "Герой нашого часу".

Гоголь М. "Мертві душі". "Сорочинський ярмарок". "Тарас Бульба".

По Е. "Золотий жук". "Окуляри". "Вкрадений лист" (та інші твори за вибором).
Література другої половини ХІХ ст.
Стендаль. "Червоне і чорне" (фрагменти за вибором).

Бальзак О. "Гобсек". "Батько Горіо" (за вибором).

Флобер Г. "Пані Боварі".

Меріме П. Новели (за вибором).

Діккенс Ч. "Пригоди Олівера Твіста".

Тургенєв І. "Рудін". "Батьки і діти" (за вибором).

Некрасов М. Лірика.

Достоєвський Ф. "Злочин і кара".

Толстой Л. "Війна і мир".

Салтиков-Щедрін М. "Історія одного міста". Казки (2 –3 за вибором).

Чехов А. Оповідання (2 – 3 за вибором). "Вишневий сад". "Чайка" (за вибором).
Література кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Гі де Мопассан. "Пишка". "Мадмуазель Фіфі" (та інші твори за вибором).

Генрі О. Новели (за вибором).

Ібсен Г. "Ляльковий дім".

Шоу Б. "Пігмаліон".

Метерлінк М. "Синій птах".

Лондон Джек. "Мартін Іден". Оповідання (за вибором).

Уеллс Г. "Невидимець". "Машина часу" (та інші твори за вибором).

Блок О. Лірика. Цикл "На полі Куликовому" (та інші).

Купрін О. "Гранатовий браслет". "Олеся" (за вибором).

Бунін І. Лірика. "Легке дихання". "Пан із Сан-Франциско" (за вибором).
Література ХХ ст.
Єсенін С. Лірика.

Цвєтаєва М. Лірика.

Ахматова А. Лірика. "Реквієм".

Булгаков М. "Майстер і Маргарита". Оповідання (за вибором).

Сент-Екзюпері А. "Маленький принц". "Планета людей".

Ремарк Е.М. "Три товариші" (фрагменти з роману).

Хемінгуей Е. "Старий і море" (та інші твори за вибором).

Зощенко М. Оповідання (за вибором).

2 – 3 твори сучасної зарубіжної літератури (за вибором): Дж. Апдайк, Гарсіа Маркес, Дж. Стейнбек та інші.
Програма із світової художньої культури

І. УКРАЇНСЬКА ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА

1. Давня Україна – Русь
Побут і вірування стародавнього населення.

Трипільська культура. Античні міста – держави.

Культура і вірування східних слов'ян.

Запровадження християнства на Русі.

Культура Київської Русі. Діяльність Кирила та Мефодія. "Повість минулих літ" – перший східнослов'янський літопис. Видатна пам'ятка давньоукраїнської літератури – "Слово о полку Ігоревім". Культурні досягнення князівств у ХІ–ХІІ ст.

2. Запорізька Січ – Козацька Республіка
Виникнення козацтва та Запорізької Січі.

Побут, звичаї, символіка козаків. Розвиток української мови в литовсько-польську добу.

Книгодрукування, літописи, фольклор, освіта.

Виникнення Києво-Могилянської колегії.

Театр, архітектура ХVІ–ХVІІ ст. Народні думи. "Хмельницький та Барабаш" або "Дума про Марусю Богуславку".

Козацькі літописи. Образ Богдана Хмельницького в українській культурі.

3. Україна в ХVІІІ столітті
Гетьманування І. Мазепи. Культурний розвиток у першій половині ХVІІІ ст.

Заселення та розвиток Південної України. Заснування Херсона, Миколаєва й Одеси. Реакційна політика царизму щодо української культури. Освіта, книговидавнича справа. Літописи С. Величка, Г. Грабянки, Самовидця.

Музика Д. Бортнянського та А. Везеля. Народний побут та живопис. Твори Г. Сковороди: "Алфавіт", "Усякому місту звичай і права", "Бджола і Шершень" (за вибором абітурієнта).

4. Українська культура ХІХ століття
Вплив декабристів на формування національної свідомості.

Початок українознавства. Роль товариств першої половини ХІХ ст. у національно-визвольному русі слов'ян та їх культури. Перші українські газети. Відкриття університетів у Харкові, Києві, Одесі. Досягнення науки: М. Костомаров, М. Максимович, І. Срезневський, М. Остроградський. Творчість І. Котляревського: поема "Енеїда". Творчість Т. Шевченка – основоположника нової української мови та літератури: "Причинна", "Думи мої, думи", "Назар Стодоля". Зародження української опери: С. Гулак-Артемовський.

Становлення національного театру в другій половині ХІХ ст. М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовсь­кий і перша українська професійна трупа. М. Лисенко і розвиток української музики. І. Рєпін та образотворче мистецтво. І. Карпенко-Карий: драма "Хазяїн". Леся Українка: "Лісова пісня". М. Старицький: "За двома зайцями".

5. Українська культура ХХ століття
Розвиток освіти та науки на початку ХХ ст. Діяльність М. Грушевського, Д. Багалія, Д. Яворницького. Перший український стаціонарний театр. Лірика К. Стеценка та М. Леонтовича.

Політика більшовиків у галузі культури. "Курс на українізацію". Творчі організації. Ліквідація неписьменності дорослих. Масові репресії щодо інтелігенції. Трагічна доля української літератури та мистецтва в 30-ті роки. Гоніння на церкву, нищення культурних пам'яток. Творчість П. Тичини та М. Рильського. Поезія В. Сосюри. Творчість В. Винниченка: "Федько-халамидник". Драма М. Куліша "97" та комедія "Мина Мазайло".

Тема другої світової війни в художній культурі 40–90 років. "Жданівщина" в Україні. Утиски вчених і літераторів.

Діяльність "шістдесятників" у літературі та мистецтві. Творчість Остапа Вишні, А. Малишка, О. Довженка ("Зачарована Десна" або "Україна в огні"). О. Гончар: "Собор" або "Тронка". П. Загребельний: "Диво" або "Я, Богдан". Драма О. Коломійця "Дикий Ангел". Творчість В. Стуса, В. Симоненка, І. Драча, Д. Павличка, Л. Костенко. Херсонські поети М. Братан та А. Кичинський, художник В. Чуприна та А. Платонов.

Роль літератури та мистецтва в оновленні суспільства. Відродження української національної культури. Закон України "Про мови". Стан культури на сучасному етапі розбудови незалежної України.


ІІ. ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

1. Доба Давнини, Середньовіччя, Просвітництва
Гомер. "Іліада".

Ф. Петрарка . Сонети.

Данте Аліг'єрі. "Божественна комедія".

М. Сервантес. "Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі".

В. Шекспір. "Гамлет" або "Ромео і Джульєтта".

Ж.-Б. Мольєр. "Міщанин-шляхтич" або "Тартюф".

Ф. Шіллер "Брати-розбійники" або "Підступність і кохання".

2. Література ХІХ століття
В. Гюго. "Собор Паризької Богоматері".

О. Пушкін. "Євгеній Онєгін".

М. Гоголь. "Мертві душі" або "Тарас Бульба".

О. Бальзак . "Гобсек" або "Батько Горіо".

І. Тургенєв. "Батьки і діти".

Ф. Достоєвський . "Злочин і кара".

А. Чехов. "Вишневий сад" або "Чайка".

Г. Ібсен. "Ляльковий дім".

Б. Шоу."Пігмаліон".

М. Метерлінк. "Синій птах".

3. Література ХХ століття
Дж. Лондон. "Мартін Іден".

О. Блок. Лірика.

С. Єсенін. Лірика.

М. Цвєтаєва. Лірика.

А. Ахматова. Лірика. Поема "Реквієм".

М. Булгаков. "Майстер і Маргарита".

А. Сент-Екзюпері "Маленький принц" або "Планета людей".

М. Зощенко. Оповідання.

Е. Хемінгуей. "Старий і море".


ІІІ. ФРАГМЕНТИ З ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ ДЛЯ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ НАПАМ'ЯТЬ

(з елементами акторської майстерності)


І. Котляревський. "Енеїда" (за вибором).

Т. Шевченко (вірш за вибором).

Леся Українка. "Лісова пісня" або М. Старицький. "За двома зайцями" (за вибором).

А. Малишко. "Пісня про рушник" або П. Тичина чи В. Сосюра (за вибором).

І. Драч або Л. Костенко (за вибором).

В. Шекспір. "Гамлет" (за вибором).

О. Пушкін. "Євгеній Онєгін" (за вибором).

О. Блок або А. Ахматова, або С. Єсенін, або М. Цвєтаєва (за вибором).

^ ТВОРЧІСТЬ ГОМЕРа

ГОМЕР (Homeros) — легендарний грецький поет, автор "Іліади" і "Одіссеї", двох великих епопей, що відкривають історію європейської літератури. Про життя Гомера в нас немає ніяких відомостей, а збережені життєписи та "біографічні" замітки є більш пізніми за походженням і часто переплетені з легендою. Місцем його народження називають ряд міст і островів – Аргос, Афіни, Іос, Ітака, Кіми, Кнос, Колофон, Мікени, Пілос, Родос, Смірна, Хіос та ін. Міфологічним є його родовід – у числі предків Гомера називають співаків Мусея й Орфея. У біографіях повідомляється, що він осліп (слово "гомер" на еолійському діалекті значить "сліпий"), був натхненний Музами на створення пісень, блукав по Греції, брав участь в поетичних змаганнях, а помер на острові Іос, де показували його могилу.

Відповідно до традиції, Гомер не знав грамоти, і поеми його аж до VI ст. до н.е. виконувалися усно. Афінський тиран Пісістрат, прагнучи підняти значення Афін як загальноеллінського культурного та релігійного центру, вжив ряд заходів, у число яких увійшло і створення спеціальної комісії з редагування і запису "Іліади" і "Одіссеї" – адже до VI ст. до н.е. Гомер був для всіх греків найбільшим авторитетом у поезії, моралі, релігії, філософії.

З XVIII ст. у науці йде дискусія як щодо авторства, так і щодо історії створення "Іліади" і "Одіссеї". Хоча саме ці твори дають нам незрівнянно більше, ніж міркування про те, хто ж врешті-решт був Гомер. Гомерівські поеми можна назвати "фундаментом" усієї світової літератури і, більш того, – науки про літературу. Справа не тільки в хронології. Ідеї, теми, характери, особливості композиції гомерівських творів увійшли в літературний побут на довгі віки.

Сюжетна основа "Іліади" і "Одіссеї" – це відгуки відомостей, що дійшли до Гомера, про Троянську війну (ХІІ ст. до н.е.). Це подія, що знаменувала один з найдавніших етапів боротьби між народами Азії та Європи, була ґрунтовно перероблена міфологічною свідомістю тодішніх людей і стала невичерпним джерелом міфів, переказів, сказань. Основа поетики Гомера – гекзаметр (шестимірник) або, говорячи інакше, шестистопний дактиль.

"Іліада" розповідає тільки про останній, десятий рік війни, а точніше – про події 51 дня облоги Трої.

Розглянемо основну сюжетну лінію "Іліади". Дія "Іліади" відбувається наприкінці дев'ятого року облоги Трої (інша назва міста – Іліос, Іліон, звідси і заголовок поеми). Події відбуваються протягом декількох десятків днів. Картини попередніх років війни не раз згадуються у мові героїв, збільшуючи часову довжину фабули. Обмеження безпосередньої розповіді про події такого короткого періоду служить для того, аби зробити більш яскравими події, що вирішили як результат війни, так і долю її головного героя. Відповідно до першої фрази вступу, "Іліада" є оповіддю про гнів Ахілла. Розгніваний принижуючим його рішенням верховного вождя Агамемнона, Ахілл відмовляється від подальшої участі у війні. Він повертається на поле бою лише тоді, коли його друг Патрокл знаходить смерть від руки Гектора, непохитного захисника Трої, старшого сина царя Пріама. Ахілл примиряється з Агамемноном і, помстившись за друга, вбиває Гектора в двобої і безчестить його тіло. Однак, зрештою, він віддає тіло Пріаму, коли старий цар Трої сам приходить в стан греків, прямо в намет убивці своїх синів. Пріам і Ахілл, вороги, дивляться один на одного без ненависті, як люди, об'єднані однією долею, що прирікає всіх людей на біль. Поряд із сюжетом про гнів Ахілла, Гомер описав чотири бої під Троєю, присвячуючи свою увагу діям окремих героїв. Гомер представив також огляд ахейських і троянських військ (знаменитий список кораблів і перелік троянців у другій пісні — можливо, найбільш ранній частині епопеї) і наказав Єлені показувати Пріаму зі стін Трої найвидатніших грецьких вождів. І те й інше (а також багато інших епізодів) не відповідає десятому року боротьби під Троєю. Утім, як і численні ремінісценції з попередніх років війни, висловлення і передчуття, що відносяться до майбутніх подій, – усе це спрямовано до однієї мети: об'єднання поеми про гнів Ахілла з історією захоплення Іліона, що автору "Іліади" вдалося воістину майстерно.

Особливо цікава друга поема "троянського циклу" – "Одіссея", яку можна назвати енциклопедією давньогрецьких міфів і сказань. Якщо головним героєм "Іліади" є непереможний воїн, який ставить честь і славу вище життя, у "Одіссеї" ідеал принципово міняється. Її героя, Одіссея, відрізняє, насамперед, спритність, уміння знайти вихід з будь-якої ситуації. Тут ми потрапляємо в інший світ, уже не в світ військових подвигів, а у світ купецьких подорожей, що характеризує епоху грецької колонізації.

Змістом "Одіссеї" є повернення героїв із Троянської війни. Оповідь починається на десятому році блукань головного героя. Гнів Посейдона дотепер не дозволяв герою повернутися на рідну Ітаку, де хозяйнують женихи, котрі суперничають через руку його дружини Пенелопи. Юний син Одіссея Телемах їде в пошуках звісток про батька. Тим часом Одіссей, якого утримувала його до тієї пори при собі німфа Каліпсо, досягає напівлегендарної країни феаків. Там у своїй довгій і надзвичайно барвистій оповіді він описує власні пригоди з моменту відплиття з-під Трої (серед іншого — подорож у світ мертвих). Феаки відвозять його на Ітаку. Під видом жебрака він повертається у свій палац, посвячує Телемаха в план знищення женихів і, скориставшись змаганням у стрільбі з лука, вбиває їх. Легендарні елементи оповіді про морські мандрівки, що існували довгий час у фольклорній традиції, спогади про стародавні часи і їх звичаї, "новелістичний" мотив чоловіка, що повертається додому в останній момент, коли дому загрожує небезпека, а також інтереси і уявлення сучасної Гомеру епохи колонізації були використані для викладу і розвитку троянського міфу.

Гротескно зображуються в Гомера його олімпійські боги. Поет схиляється перед ними, усіляко їх ідеалізує, втілюючи в їхніх образах силу Долі, міць природних стихій і своє уявлення про фізичну вроду людини.

"Іліада" і "Одіссея" мають безліч загальних рис як у композиції, так і в ідеологічній спрямованості. Характерними є організація сюжету навколо центрального образу; невелика часова довжина оповіді; побудова фабули незалежно від хронологічної послідовності подій; посвята пропорційних за обсягом відрізків тексту важливим для розвитку дії моментам; контрастність сцен, які йдуть одна за одною; розвиток фабули шляхом створення складних ситуацій, що сповільнюють розвиток дії, а потім блискуча розв’язка цих ситуацій; насиченість першої частини дії епізодичними мотивами й інтенсифікація основної лінії наприкінці її розвитку; зіткнення головних конфронтуючих сил тільки наприкінці розповіді (Ахілл — Гектор, Одіссей — женехи); використання метафор, порівнянь. В епічній картині світу Гомер зафіксував найважливіші моменти людського буття, усе багатство реальності, в якій живе людина. Важливим елементом цієї реальності є боги; вони постійно присутні у світі людей, впливають на їхні вчинки і долі. Хоча вони і безсмертні, але своєю поведінкою і переживаннями нагадують людей, і уподібнення це підносить і ніби освячує все, що властиво людині. Гуманізація міфів є відмінною рисою епопей Гомера: він підкреслює важливість переживань окремої людини, збуджує співчуття до страждання і слабкості, пробуджує повагу до праці, не приймає жорстокості і помсти, звеличує життя і драматизує смерть (прославляючи, однак, смерть за вітчизну).

Вплив Гомера на світову культуру величезний. Він був авторитетом для античних філософів і залишається джерелом для вивчення світогляду древніх греків. За його текстами історики вивчають "гомерівську Грецію", тобто побут і звичаї, соціальну організацію і матеріальну культуру докласичної Еллади. Він надихав античних скульпторів (Фідія, Поліклета, Лісіппа та ін.) на створення образів, які служать каноном краси і досконалості людського тіла.

Головна цінність гомерівського епосу в тім, що він не являє собою ні історичний документ, ні виклад канонічних міфів. Мабуть, насамперед, саме казкове (але не примітивно-повчальне) зробило поеми надзвичайно зрілими художніми творами, забарвленими індивідуальним авторським талантом. Тому їх можна не тільки вивчати з наукового погляду, але й читати як повноцінну літературу, без знижок на "дитинство людства".

^ КУЛЬТУРА ІТАЛІЙСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ Розвиток архітектури італійського Відродження
1. Відродження як новий художній світогляд:

• формування буржуазно-особистісних ідеалів;

• професійне мистецтво як ідеальне оформлення світського способу життя;

• формування європейських націй і національної художньої культури;

• сприйняття Італії як спадкоємиці "великого Риму".

2. Основні риси архітектури італійського Відродження:

• зміна готичних вертикальних архітектурних композицій горизонтальними;

• культивування відчуття статичності за рахунок "нашарування" один на один поверхів;

• "повернення" в архітектуру (після готики) стіни як необхідного конструктивного елементу;

• чіткість і раціональність планів, фасадів і інтер'єрів ренесансних будинків;

• квадрат, прямокутник, куб і куля як основні геометричні фігури в архітектурі Відродження.

3. Рясне використання будівельного розчину в будівництві:

• для скріплення рядів стінної кладки;

• у вигляді гладкої штукатурки;

• у вигляді декоративного сграффіто-продряпаних декількох (часто кольорових) шарів штукатурки;

• для імітації русту – грубо обтесаних каменів, з яких складають перший поверх;

• для створення статку ліпних прикрас (спочатку білих, потім тонованих і золотих).

4. Три основні періоди архітектури італійського Відродження:

• I період: 1420–1500-і роки: провідний архітектор Ф. Брунеллескі, центр — Флоренція;

• II період: 1500-і роки – середина XVI століття: провідний архітектор Д. Браманте, центр — Рим;

• III період — друга половина XVI століття: провідний архітектор Мікеланджело Буонаротті, центр — Рим.

5. Будівля Виховного будинку у Флоренції (Ф. Брунеллескі) — перша ренесансна будівля. Її цивільний, а не церковний характер. Горизонтальна композиція фасаду з легкою аркадою на колонах — найбільш популярний прийом в архітектурі Відродження.

• Спорудження Ф. Брунеллескі купола собору Санта Марія дель Фьоре (Флоренція) як відродження давньоримського будівництвосклепіння (перекриття 8-гранного обсягу барабана з діаметром 42 метри). Купол собору св. Петра, спроектований Мікеланджело.

• Остаточне складання типу міського палаццо наприкінці XV століття:

• оборонні функції палаццо;

• простота композиції, створеної могутньою рустовкою стін і чітким членуванням будівлі по горизонталі карнизами;

• створення замкнутого світу навколо внутрішнього двору палаццо.

• Остаточне відродження ордерної системи в конструкції (А. Палладіо) і в пластичному оформленні стін (Мікеланджело).

• Тісний взаємозв'язок конструкції з тектонікою в центричних будівлях італійського Відродження ("Темпьєтто" Д. Браманте, "Вілла-ротонда" А. Палладіо).

• Упорядкування ренесансного міста:

• створення симетричних площ і цілих поселень;

• активне свідоме внесення кольору в міську композицію;

• організація площ і вулиць шляхом зв'язування фасадів розташованих на них будівель (вулиця Уффіці у Флоренції, площа Сан-Марко у Венеції).

• Поява безлічі проектів ідеальних міст і навіть реальне будівництво деяких з них (Пальма Нуово за проектом В. Скамоцці).

• Формування наприкінці XVI століття двох основних архітектурних шкіл:

• римська школа (основа майбутньої архітектури бароко) — тісне переплетення скульптурної та архітектурної пластики (Мікеланджело, Віньола);

• венеціанська школа (основа майбутньої архітектури класицизму) — відродження не тільки античних ордерних форм, але й типів античних будівель (Сансовіно, Палладіо).
^ Європейська картина. Її особливості і побудова
1. Виникнення картини як особливого типу зображення в Італії на початку XV століття.

2. Основні відмінності картини від ікони:

• звертання ікони до внутрішнього світу віруючого, а картини – до ока;

• символізм ікони і розповідний стиль картини;

• переваги вертикальної композиції в іконі та горизонтально-глибинної в картині;

• ікона як завіса, що відокремлює світи, і картина як вікно, що з'єднує світи;

• символічний характер зображення на іконі та ілюзорність зображення на картині.

3. Шари традиційної картини:

• основа (дерево, полотно, мідна дошка);

• ґрунт для вирівнювання поверхні і захисту основи (білий левкас, червоно-коричневий болюс). Виражальні можливості ґрунту:

• барвистий шар чи барвисті шари (відображення світла від барвистих шарів різної глибини — внутрішнє і зовнішнє світло в картині);

• захисний шар (лаки й оліфи).

4. Типи фарб (за зв’язуючою речовиною) і їх основні мальовничі властивості:

• пастель (багатство зовнішнього світла, матова поверхня, м'яка лінія). Розквіт пастелі в XVIII і в другій половині XIX століття. Майстри пастелі (Шарден, Ренуар, Дега);

• акварель (прозорість шарів, свіжість і поверховість враження);

• енкаустика — восковий живопис. Розквіт енкаустики в Древній Греції;

• темпера й олійна фарба. Прозорість барвистих шарів. Проблема "старіння картини".

5. Три способи накладення фарби на основу:

• зафарбування локальними кольорами замкнутих контурів (народна культура, живопис XX століття);

• накладання шарів фарби один на інший так, щоб нижні шари просвічували крізь верхні — лесировка (живопис Нового часу до кінця XIX століття);

• накладання фарби дрібними мазками для того, щоб вони зливалися воєдино лише в сприйнятті глядача (імпресіоністи).

6. Формат картини (горизонтальний, вертикальний, круглий) і його виражальні можливості:

• Функції картинної рами — замикає простір картини і відмежовує його від площини стіни.
^ Живопис раннього Відродження
1. Тісний зв'язок живопису раннього Відродження з архітектурним простором.

2. Готичні традиції, у надрах яких формувався живопис раннього Відродження:

• фреска як техніка монументального живопису;

• заміна шпалер, що покривали стіни готичних храмів, мальовничими композиціями ("килимовий стінопис");

• випадкове додавання кожної наступної мальовничої композиції до вже існуючих;

• підпорядкування людських фігур у стінописі орнаментальним візерункам;

• посилення враження від архітектурних форм засобами розпису ("архітектурні" розписи);

• використання реальних архітектурних мотивів у мальовничому образі;

• фрескова техніка al secco "по сухому".

3. Творчість Джотто – "ґрунт, на якому виросло все європейське мистецтво нового часу":

• фрескова техніка Джотто "buon fresco";

• поява ілюзії глибини у фресках Джотто;

• чітка розчленованість фрескового циклу на яруси, окремі клейма та міцний тематичний зв'язок між ними;

• єдність композиції, але в межах однієї сцени.

4. Поступове формування основних принципів європейської картини в XV столітті (кватроченто):

• поява в XV столітті окремої, композиційно замкнутої, фрескової композиції, розрахованої на чітко фіксоване положення глядача;

• винахід основ лінійної перспективи як прагнення пізнати і виміряти простір. Часте протиріччя реального архітектурного простору й ілюзорної перспективи фрески;

• "Трійця" Мазаччо як еталон монументального мальовничого панно раннього Відродження (ілюзія глибини за допомогою правильно побудованої перспективи, пірамідальна композиція як передача ідеї сходження від земного до божественного);

• остаточне усунення функції розпису як прикраси стіни у творчості Філіппіно Ліппі — відокремлення процесу "проживання" архітектури від процесу споглядання живопису;

• поява нових тем у живописі раннього Відродження (античні міфи, портрети) як відображення пильної уваги до "земного життя";

• активне зростання ролі контурного малюнка у творчості С. Боттічеллі.
^ Творчість Рафаеля
1. Народження Рафаеля в родині художника Джованні Санті. Навчання професії в батька і робота з ним у якості підмайстра. Часте зображення мадонн у роботах Д. Санті.

2. Навчання в Пьєтро Ваннуччі (Перуджино):

• поняття композиції як гармонійного сполучення частин цілого;

• принцип спрощення композиції і побудова картин за геометричною схемою в майстерні Перуджино;

• основні композиційні фігури, що застосовувалися в живописі Відродження (на прикладах полотен Рафаеля):

• хрест ("Сон лицаря");

• трикутник ("Заручення Марії");

• коло чи овал ("Мадонна Конестабіле");

• чуйність Перуджино до настрою ландшафту й архітектури, тісний зв'язок з ними фігур персонажів.

3. Флорентійський період у творчості Рафаеля ("Період мадонн");

• підмальовок (малюнок вугіллям на ґрунті) як початковий етап і конструктивна основа мальовничого полотна;

• вироблення графічної чіткості і гармонійності в лініях картини;

• принцип урівноваженості мас у композиції картини;

• урівноваженість мас на картинах Рафаеля;

• статична та динамічна композиція в живописі;

• пошуки Рафаелем прийомів динамізації композиції ("Положення в труну") і протиріччя динамічної композиції з квадратним форматом полотна;

• "тондо" як найбільш урівноважений і гармонійний формат полотен в епоху Відродження.

4. Римський період творчості Рафаеля. Робота на замовлення пап у Сікстинській капелі Ватикану (фреска "Афінська школа"). Вирішення тут специфічних задач руху образотворчого простору:

• стрімке розширення образотворчого простору вширину і всередину;

• подолання "недоторканості" переднього плану образотворчого простору;

• рух всього ілюзорного простору назустріч глядачеві разом із Платоном і Аристотелем (точкою сходження).

5. Виявлення внутрішнього світу персонажа в портретах і зіставлення його з зовнішнім виглядом ("Портрет кардинала", "Портрет графа Бальтасаре Кастільйоне", "Донна Велата").

6. Робота над "Сікстинською мадонною" за замовленням монастиря св. Сикста в Пьяченце:

• ідея жертовного принесення божественного сина зі світу абсолютного світла в земний світ;

• вертикально-глибинна композиція картини;

• реальність світу глядача ("вітер, що дує зі світу глядача");

• замкнутість композиції (фігури ангеляток на передньому плані);

• символіка колірного рішення полотна.
^ Леонардо да Вінчі
1. Навчання Леонардо да Вінчі в майстерні А. Верроккіо та перші самостійні роботи.

Використання руху фігур для вираження "пристрастей душі".

2. Наукова розробка Леонардо да Вінчі теорії живопису для викладання в Міланській академії мистецтв; висування мистецтва перспективи як засобу створення на площині ілюзії простору на перше місце в навчанні.

3. Уточнення принципів лінійної перспективи:

• зменшення масштабу предметів по мірі їхнього віддалення від глядача;

• збереження відношення висоти предметів до їхньої ширини на будь-якій відстані від глядача;

• скорочення ліній глибини предметів по мірі їх віддалення від глядача;

• перетинання рівнобіжних ліній, що йдуть у глибину картини, в одній точці на обрії, яка називається "точкою сходу";

• "пряма перспектива" як один із варіантів лінійної перспективи з точкою сходження в центрі композиції.

4. Відкриття Леонардо да Вінчі законів тональної та повітряної перспективи:

• закон тональної перспективи: предмети, по мірі їхнього віддалення від глядача, здобувають усе більше "холодний" (синюватий) тон;

• закон повітряної (світлової) перспектив: по мірі віддалення предметів від глядача їх контури усе більше розпливаються.

5. Визначення картинної "лінії обрію" як місця геометричного і тонального злиття лінії землі і лінії неба.

Вивчення в майстерні Леонардо особливостей людини та її рухів:

• вікових особливостей людських облич і зміни рис обличчя, відповідно до емоційного стану. Спроби передати різне сприйняття події різними людьми ("Поклоніння волхвів");

• анатомії людини (метод "анатомічних штудій" у вихованні художника). "Святий Ієронім" — синтез вивчення анатомії і руху людини;

• переосмислення горизонтально-симетричної композиції картин раннього Відродження і спроба побудувати значеннєву композицію ("Таємна вечеря");

• принцип природного емоційного зв'язку між персонажами картини в мадоннах Леонардо ("свята співбесіда");

• введення в мистецтво естетики потворного ("карикатури");

• відмова від зображення природи як тла і наділення її багатозначним змістом ("Мадонна в скелях", "Джоконда").

6. Картини "Свята Анна", "Іоанн Хреститель" і "Мона Ліза" ("Джоконда") як філософський підсумок творчості Леонардо да Вінчі. Вираження леонардівського уявлення про світ у посмішці, "повної іронії і розуму, що показує усвідомлення границь доступного людському розуму".
^ Творчість Мікеланджело
1. Багатогранність таланту Мікеланджело (скульптор, живописець, архітектор, поет). Скульптурне, об'ємно-пластичне дарування як провідне в його творчості.

• Знайомство в юності з античними скульптурами, роботами Джотто, Донателло, Мазаччо.

• Виявлення уже в юнацьких роботах основних художніх рис стилю Мікеланджело: монументальності і пластичної моці, внутрішньої напруженості і драматизму образів.

2. Принципово новий метод роботи Мікеланджело з кам'яною брилою ("метод ванни") і необхідність ясного внутрішнього бачення майбутнього твору, створення цим методом.

3. Освоєння Мікеланджело нових типів руху у скульптурі:

• перебільшений, часто спіральний, рух, що виявляє глибокий душевний конфлікт ("Перемога");

• рух, що зароджується, як передача раптово народженого внутрішнього прагнення ("Мойсей", "Давид");

• затриманий, придушений рух, що веде зовнішній вплив у внутрішній світ ("Сковані раби" для гробниці папи Юлія II).

Виявлення в скульптурі боротьби волі з внутрішніми підсвідомими імпульсами (скульптури-алегорії для капели Медічі у Флоренції).

4. Робота Мікеланджело над розписом Сікстинської капели у Ватикані:

• урочистість і гімність цілісної композиції фрески;

• старозавітні сюжети розпису;

• чіткість пластичного ліплення фігур;

• напружена виразність малюнка;

• переваги в барвистій гамі приглушених вишуканих кольорів;

• міркування про марність людського життя у фресці "Страшний суд".

5. Відхід від скульптури й живопису в пізній період і звернення до архітектури. Основні риси архітектурного стилю Мікеланджело:

• підвищена пластичність, динамізм і напруженість мас;

• часте використання рельєфного оформлення стін;

• свідома організація сприйняття глядачем світлотіні в архітектурі за допомогою пілястр, об'ємних карнизів, віконних лиштв і порталів;

• сполучення в одному будинку барокових динамічних і класично строгих інтер'єрів (бібліотека Лауренціана);

• створення першого ренесансного єдиного містобудівного ансамблю (площа Капітолія).

• З'єднання глибокої думки, трагічної емоції і невеликої форми в мадригалах і сонетах Мікеланджело.
^ Високий Ренесанс у Венеції
1. Розташування міста на архіпелазі, що нараховує більше ста островів.

• Собор Святого Марка — символ міста і центр громадського життя. Площа Святого Марка.

2. Природа Венеції і пошуки художниками особливого колориту.

3. Поява у Венеції олійних фарб за рецептом Я. ван Ейка. Використання Джамбелліно сполучення олії і темпери для одержання більш глибокого і насиченого колориту.

4. Остаточне звільнення масляного живопису від традицій темпери і фрески (Джорджоне, Тиціан).

• Різноманіття таланту Тиціана Вечелліо:

• свіжість, прозорість фарб Тиціана;

• сміливе пластичне ліплення форми;

• умілі прозорі лессіровки, що не ховають підмальовка і місцями оголюють фактуру полотна;

• використання прийому "косої перспективи" (різко зміщена від центру композиції точка сходу);

• сміливе використання можливостей вертикального ф