Реферат: Тема №3 Злочинність та її основні характеристики

Тема №3

Злочинність та її основні характеристики


Поняття та ознаки злочинності.

Злочинність - соціальне зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Ознаки злочинності

Беручи визначення злочинності за основу, необхідно роз­глянути ознаки злочинності з метою більш детального розкрит­тя змісту поняття "злочинність".

^ Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема.

Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

3. ^ Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

^ Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу
на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем.

^ Злочинність має кримінально-правову характеристику Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

6. ^ Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище.

Злочинність — це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами.

^ Злочинності притаманна ознака самодетермінувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу.

Злочинності притаманна іррегулярність. Іррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності,
здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин.

^ Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

12. ^ Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

^ 2. Взаємозв'язок понять "злочинність" та "злочин"

Стан злочинності формується зі вчинення протягом ви­значеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином.

Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у харак­теристиці злочинності.

У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.

Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення.

Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держа­ва вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву.

^ 3. Види злочинності

Злочинність загалом поділяється на два види: первинну (су­купність злочинів, скоєних уперше) та рецидивну (сукупність повторних злочинів). Кожний з цих видів розмежовується на: злочинність чоловіків і злочинність жінок. При подальшій класифікації злочинність і чоловіків, і жінок ділиться, у свою чергу, на злочинність дорослих та неповнолітніх осіб. Додатково можна назвати міську й сільську злочинність, злочинність у сфері сімейно-побутових відносин, злочинність регіонів. На сьогоднішній день дуже актуальною для нашого суспіль­ства стала організована та професійна злочинність.

Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизу­вати вивчення багатьох проблем, а по-друге, це важливо для ви­рішення практичних завдань щодо запобігання цьому явищу в суспільстві.

^ 4. Основні показники злочинності.

Злочинність як соціальне явище містить низку рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, зокрема й у злочині як індивідуальному акті поведінки та формі прояву злочинності.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних та кількісних критеріїв, основними з яких є:

рівень злочинності;

коефіцієнти злочинності;

динаміка злочинності;

географія злочинності;

структура злочинності;

характер злочинності;

"ціна" злочинності;

стан злочинності.

Рівень злочинності — це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.

^ Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга—зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

^ Структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і "напрямок головного удару" в боротьбі з нею. Структура ви­разно показує, що таке злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Характер злочинності зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

^ Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється:

конкретними соціальними умовами певного регіону;

економічною його характеристикою;

національним складом і структурою населення;

послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля
та побуту населення;

рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

^ 5. Поняття латентної злочинності

Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

Суспільна небезпека латентної злочинності полягає в тому, що:

питання боротьби з латентною злочинністю не беруться до уваги і не плануються, а тому не можуть бути ефективними;

вона зменшує ступінь достовірності прогнозів злочинності, утруднює визначення напрямків боротьби з нею;

якщо при розкритих злочинах спричинення матеріаль­них збитків частково відновлюється, то в разі прихованих - вони не тільки не відновлюються, але немає навіть процесу­альних шляхів для цього;

почуття безкарності заохочує осіб, які скоїли тяжкі зло­чини, продовжувати свою злочинну діяльність, тобто сприяє зростанню злочинності, зокрема, рецидивної;

латентна злочинність, оскільки вона все ж "помічається" довколишніми, руйнує їхні моральні та право заборонні бар'єри;

під її впливом деякі члени суспільства стають на злочин­ний шлях;

складає хибне враження про фактичні обсяги злочинності, її рівень, структуру, динаміку, про величину й характер шкоди, завданої злочинністю;

заважає реалізації принципу невідворотності відповідальності за вчинені злочини;

підриває авторитет правоохоронних органів держави;

знижує активність громадян у боротьбі зі злочинністю;

• сприяє зростанню соціальної напруги в суспільстві;

• сприяє процесам самодетермінації злочинності.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну.

Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним орга­нам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.

Штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.

Погранична латентність — факт злочину стався, але по­терпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).