Реферат: Міністерство культури України

Міністерство культури України

Харківська державна академія культури

Бібліотека


Віват,

Академіє!


Дайджест


Випуск 5

(2009–2010)


Харків

ХДАК

2011

УДК 378.4(477.54)“19”(048)


Затверджено до друку рішенням

вченої ради Харківської державної академії культури

(протокол № 3 від 30.09.2011 р.)


Укладачі: С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко.

Під редакцією С. В. Євсеєнко


Дайджест містить матеріали про діяльність Харківської державної академії культури, опубліковані у центральних та місцевих газетах за 2009–2010 роки, і є хронологічним продовженням дайджесту «Віват, Академіє!» (2006–2008), який вийшов друком у 2009 році.


©Харківська державна академія культури, 2011

©С. В. Євсеєнко, О. М. Левченко

Від укладачів

До збірки ввійшли окремі газетні статті та замітки про діяльність колективу Харківської державної академії культури, інтерв’ю з її керівництвом, фрагменти публікацій про викладачів, студентів, випускників ХДАК, навіть якщо їхня діяльність безпосередньо не пов’язана з академією.

У цьому випуску подаються матеріали за 2009–2010 роки.

Серед переглянутих газет — всеукраїнські («Культура і життя», «Урядовий кур’єр», «Україна молода», «Голос України», «Зеркало недели», «Освіта», «Освіта України», «Комсомольская правда в Украине: Харьковский выпуск», «Сегодня») та місцеві, які виходять друком у м. Харкові та Харківській області («Время», «Вечерний Харьков», «Слобідський край», «Харьковские известия», «Главное» та ін.). Переважна більшість — це газети, які отримує бібліотека ХДАК, окремі матеріали надійшли від викладачів академії.

До дайджесту ввійшли також матеріали зі студентської газети ХДАК «Бурсацький узвіз», яка найповніше віддзеркалює життя академії за означений період.

Укладачі не претендують на всебічне охоплення матеріалу. Тексти подано в авторській редакції. Пропущені речення, абзаци позначено знаком <...>.

Матеріал згруповано в прямій хронології.

Дайджест містить покажчик персоналій, покажчик творчих колективів ХДАК та покажчик періодичних видань, матеріали з яких використано у виданні.

У покажчику персоналій наводяться прізвища тільки викладачів, студентів та випускників ХДАК, а також учасників інтерв’ю (респондентів).

До покажчика творчих колективів ХДАК увійшли всі гурти, фольклорні групи, театри, хори і т. д., про які згадувалось у газетах за означений період.

Покажчик періодичних видань наводиться у виданні вперше. Укладачі вважають, що саме він у концентрованому вигляді свідчить про популярність ХДАК у пресі.

Вагомий результат інноваційної діяльності Харківської державної академії культури

Дайджест «Віват, Академіє!» — один із вагомих результатів багаторічної плідної інноваційної діяльності Харківської державної академії культури (ХДАК).

ХДАК — фундатор і лідер України з підготовки інтелектуальних, креативно налаштованих, конкурентоспроможних на вітчизняному і світовому ринку праці фахівців — бакалаврів, спеціалістів і магістрів; наукових і науково-педагогічних кадрів — докторів, кандидатів наук, старших наукових співробітників культурологічно-мистецького та бібліотечно-інформаційного профілів; талановитих, творчих особистостей — членів-кореспондентів Національної академії мистецтв України, дійсних членів Міжнародної академії інформатизації при ООН, інших галузевих академій національного і світового масштабу, народних, заслужених артистів, заслужених діячів мистецтв, заслужених працівників культури, заслужених художників України, лауреатів міжнародних і всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Завдяки нововведенням науковий ценз науково-педагогічного складу ХДАК нині становить понад 70 %, що значно вище, ніж у ВНЗ означеного профілю в Україні й на всьому пострадянському просторі.

За понад 80-річну історію свого функціонування академія цілком заслужено отримала респект не лише як надійний хранитель, продовжувач і примножувач багатих національних освітянських, наукових, творчо-виконавських традицій, вона стала головним осередком ініціювання та ефективного впровадження нововведень у галузі культурологічно-мистецької, бібліотечно-інформаційної науки, освіти, практики та управління, визнаних не лише на терені України, але й далеко за її межами.

Інновації в ХДАК — це система стратегічних і тактичних дій та заходів, спрямованих на продукування й ефективне запровадження нових наукових ідей, залучення оригінальних каналів, засобів, технологій, методик в усі напрями діяльності вищого навчального закладу — освітній, науковий, творчо-виконавський, виховний, управлінський, господарчий та ін., що забезпечує їх організаційні й змістові трансформації відповідно до викликів сьогодення.

До успішного виконання настанов інноваційної діяльності академії в їх стратегічному і тактичному вимірі залучено практично всіх учасників даного процесу — студентів, аспірантів, докторантів, відомих учених, викладачів-початківців, керівників і співробітників основних підрозділів, ректорат. Об’єднальна концептуальна й організаційна роль в успішній реалізації всіх інноваційних проектів ХДАК належить ректорові академії. Кожний із суб’єктів інноваційної діяльності завдяки високому професіоналізму, творчому виконанню своїх обов’язків на засадах цільової єдності сприяє повному й оперативному запровадженню інновацій, нововведень у Харківській державній академії культури — сучасному вищому навчальному закладі світового університетського рівня, лідера вищої культурологічно-мистецької, бібліотечно-інформаційної, документологічної, музеєзнавчої освіти в Україні; авторитетному центрі фундаментальних і прикладних досліджень у галузі культурології, документології, соціальних комунікацій, музичного, театрального, хореографічного мистецтва, книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, музеєзнавства, пам’яткознавства, соціально-культурної діяльності, соціальної педагогіки, менеджменту організацій; провідному навчально-методичному, унікальному культурно-мистецькому осередку України.

Одне з перших місць в інноваційних перетвореннях ХДАК посідає її бібліотека — інтелектуальний, інформаційно-комунікаційний центр. У творчо-професійному доробку її співробітників багато ініційованих, реалізованих новацій, а також тих, які мають перспективу впровадження. Ідеться про дайджест «Віват, Академіє!» — видання, що є яскравим прикладом успішної реалізації інноваційної діяльності ХДАК, ключова роль в якому належить довідково-бібліографічному відділу бібліотеки.

Ідея створення дайджесту виникла ще на початку 1990-х рр., що зумовлено об’єктивною причиною — стрімким зростанням потоку публікацій, присвячених історії та сьогоденню ХДАК. З одного боку, посилення інтересу до ВНЗ є своєрідним свідченням його високого авторитету, престижу, реноме на світовому і вітчизняному галузевому освітньо-науковому просторі, з іншого, масив публікацій про академію — важлива документальна база для оцінювання її досягнень, виявлення недоліків, визначення перспективних напрямів розвитку.

Водночас численні публікації, їх різноманітність, гетерогенність за видами, типами, цільовим і читацьким призначенням, хронологією їх виходу друком або датами подій, змістовими особливостями, авторськими концепціями, місцем опублікування та іншими ознаками цілком закономірно зумовили процес «розсіювання» інформації про ХДАК. Тому виникла слушна думка про необхідність створення дайджесту — інформаційно-аналітичного продукту, який би кумулював та актуалізовував інформацію про академію. Цей інноваційний проект дістав умовну назву — «про нас пишуть». Його виконання доручено бібліотеці, яка успішно виконала це важливе і водночас складне завдання.

Уперше дайджест, підготовлений співробітниками довідково-бібліографічного відділу бібліотеки ХДАК під назвою «Що написано пером…», було видано на базі академії в 1995 р. Цей інформаційно-аналітичний продукт охоплював 66 газетних публікацій та їх фрагментів, що вийшли друком упродовж 1991–1994 рр. Він вражав своєю якістю та значимістю не лише викладачів і співробітників ВНЗ, але й усю вітчизняну професійну спільноту.

У 1998 р. вчена рада ХДАК прийняла рішення щодо зміни назви дайджесту «Що написано пером…» на «Віват, Академіє!». Ця доленосна ухвала мала інноваційне підґрунтя: дайджест набув статусу продовжуваного видання, що виходить друком із певною періодичністю нумерованими випусками. Це передбачає послідовність і спадкоємність дій, пов’язаних із пошуком, відбором, аналізом, оцінкою, відтворенням, упорядкуванням, зберіганням інформації про ХДАК з метою представлення її у вигляді, зручному для використання споживачами.

^ Перший випуск дайджесту «Віват, Академіє!» опубліковано в 1999 р. Він містить 154 публікації, що вийшли друком у 1995–1998 рр.

Другий випуск дайджесту «Віват, Академіє!» було видано у 2004 р. уже в двох частинах. Він містить 394 публікації. Зокрема перша частина охоплювала 190 публікацій, що вийшли впродовж 1999–2000 рр., друга частина — 204 публікації, що вийшли протягом 2001–2003 рр.

У зв’язку з великим обсягом матеріалу укладачі за згодою вченої ради прийняли рішення скоротити хронологічні рамки відбору матеріалу і випускати видання кожні 2–3 роки.

Таким чином, третій випуск дайджесту «Віват, Академіє!» було видано у 2006 р. Він відбиває 190 публікацій, що вийшли друком у 2004–2005 рр.

^ Четвертий випуск дайджесту вийшов друком у 2009 р. Він містить 298 газетних публікацій 2006–2008 рр.

П’ятий випуск дайджесту «Віват, Академіє!» виходить друком у 2011 р. Він кумулює 187 газетних публікацій 2009–2010 рр.

Таким чином, за період з 1991 по 2010 рр. співробітниками довідково-бібліографічного відділу бібліотеки виявлено, опрацьовано й упорядковано близько 2 тис. публікацій та їх фрагментів, підібраних за ознакою змістової причетності до Харківської державної академії культури. Зрозуміло, що цьому передувала копітка робота з перегляду та опрацювання значного масиву зарубіжних, вітчизняних регіональних і місцевих видань.

Дайджест «Віват, Академіє!» — унікальне видання, яке не має аналогів. Це результат високопрофесійної інтелектуальної діяльності співробітників бібліотеки ХДАК. За своїми аксіологічними властивостями — це особливо цінний інформаційно-аналітичний продукт, який сприятиме передачі в часі та просторі, від поколінь до поколінь кумульованої і систематизованої інформації про оцінку діяльності Харківської державної академії культури зовнішнім середовищем. Він може стати прикладом для наслідування іншими ВНЗ України, зокрема культурологічно-мистецького та бібліотечно-інформаційного спрямувань.

Дайджест «Віват, Академіє!» — вагомий результат багаторічної плідної інноваційної діяльності ХДАК, успішно реалізований співробітниками бібліотеки.

До інноваційної «скарбниці» бібліотечного підрозділу належить і бібліографічний покажчик «Друковані праці викладачів і співробітників Харківської державної академії культури», серія бібліографічних покажчиків «Видатні педагоги Харківської державної академії культури» та ін., які високо оцінила професійна громадськість.

Співробітники бібліотеки ХДАК «генетично приречені» на ініціювання та реалізацію найсміливіших інноваційних проектів: по-перше, тому, що ХДАК має бібліотечне коріння, є засновником вищої бібліотечно-інформаційної освіти в Україні; по-друге, працівники бібліотеки — випускники академії, які здобули фундаментальні знання, навчаючись на бібліотечному факультеті; по-третє, кожний із них є патріотом своєї alma mater, прагне своїми професійними здобутками сприяти зміцненню її авторитету. Все зазначене, а також потенційні можливості співробітників бібліотеки ХДАК свідчать, що в майбутньому нас очікує багато приводів для відзначення ролі бібліотечного підрозділу в успішній реалізації інноваційних накреслень Харківської державної академії культури.


В. М. Шейко, доктор історичних наук,

професор, ректор ХДАК, член-кореспондент

Національної академії мистецтв України,

заслужений діяч мистецтв України,

дійсний член Міжнародної академії

інформатизації при ООН

2009


Л. Карась-Чичибабина

Лилия Карась-Чичибабина: «Поэзия должна объединять, а не разделять»

Уже 12 лет в Харькове существует Международный фонд памяти Б. А. Чичибабина. Последние семь лет в январе проходит Международный фестиваль современной поэзии им. Бориса Чичибабина, который включен в список общегородских мероприятий (хотя вообще-то первый фестиваль, посвященный памяти поэта, прошел в мае 1995 года в институте культуры). <…>

<…>

— Фонд памяти Чичибабина — это такое виртуальное духовное понятие, — начала наш разговор Лилия Семеновна Карась-Чичибабина. — К сожалению, мы не помогли ни одному поэту издать свою книгу, но, к счастью, в нашем фонде — состоявшиеся литераторы, которые на это не рассчитывают. <…>

— Кто помогает проводить фестивали? Откуда берутся деньги на приглашение гостей?

— Нам много помогает город. Мы же не бизнес-структура, не занимаемся коммерческой деятельностью, поэтому можем рассчитывать только на спонсоров. В такой ситуации помощь городских властей… очень важна. Очень хорошо, что фестиваль входит в список общегородских мероприятий. Мы ведь прекрасно понимаем, что лишних денег в бюджете нет, но, с другой стороны, фестиваль современной поэзии — это неотъемлемая часть культурной жизни Харькова, он поддерживает необходимую духовную атмосферу. Ведь поэзия очень важна. Она отражает время, показывает, как оно меняется. И как вместе с ним меняемся мы.

<…>

— За 12 лет работы фонда что считаете самым главным достижением?

— То, что фонд, несмотря ни на что, существует. Что у него есть прекрасные харьковские поэты, которые ему помогают. Что у него есть друзья, которых мы всегда ждем в гости. Что выходят книги Бориса Чичибабина, за что огромное спасибо издательству «Фолио». <…>

<…>

Понимаете, я твердо убеждена — эту работу бросать нельзя. Это важное и нужное дело. Было бы ненужным, не приходило бы на наши мероприятия столько харьковчан. Поэтому сколько будет сил, столько и будем работать. Ведь за нашими плечами стоит Борис Алексеевич Чичибабин, его хорошая, ясная, глубокая поэзия, нужная людям. А когда за тобой стоит такая крепкая фигура в поэзии, стыдно жаловаться.

Беседовала В. Яковлева

^ Время. — 2009. — 9 янв. — С. 3.


В. Гальперін

аматорське мистецтво —

на роздоріжжі

Харківський обласний центр народної творчості — один із найстаріших в Україні, заснований ще 1938 року, тож нині святкуємо його 70-річчя. <…> Сьогодні Центр — це науково-дослідницький, організаційно-методичний та культуротворчий заклад, працівники якого насамперед турбуються про збереження традиційної культури, збагачення змісту просвітницької та дозвіллєвої діяльності клубів, допомагають народним талантам.

У функціонуванні й розвитку аматорського мистецтва в соціокультурному просторі Харківщини віддзеркалені всі проблеми, які притаманні цій сфері загалом, їх досліджують і опрацьовують наші фахівці у рамках цільової програми «Культура сіл Харківщини». <…>

Зібрані матеріали виходять друком з 1995 року в серіях «Муравський шлях» та «Студія з фольклору та етнографії Слобожанщини»… <…>

До речі, видання спеціальної літератури на допомогу працівникам клубних закладів — один з ефективних способів налагодження культурно-освітньої роботи. І йдеться не тільки про фольклорну тематику, призначену хореографічним та музичним колективам, а й про добірки сценаріїв, які сьогодні украй потрібні працівникам сільських клубів. Те, що ми робимо у цьому плані, не цілком задовольняє попит.

<…>

Щоб вирішити цю проблему, ми організовуємо ще й семінари з різної тематики, таким чином намагаючись компенсувати дефіцит відповідної літератури. Приміром, під керівництвом доцента Харківської державної академії культури Володимира Откидача нещодавно провели методичний семінар для керівників вокальних ансамблів. Слухачам запропонували партитури вокальних аранжувань, теоретичні поради роботи з голосом, практичний виступ жіночого вокального тріо «Квітка» Дергачівського РБК.

<…>

Ще 1991 року вперше в Україні була створена лабораторія з фольклору і започаткована практика одночасного проведення у Харкові міжнародного фольклорного фестивалю «Покуть» та науково-практичної конференції «Традиційна культура в умовах глобалізації», в роботі якої обговорюються проблеми наслідування культурного коду нації, збереження самобутності у контексті традиційної народної культури.

Про рівень цієї конференції свідчить те, що в її роботі у різний період брали участь відомі науковці та культурні діячі з України, Росії, Білорусі, Казахстану, Болгарії…

<…>

^ Культура і життя. — 2009. — 14 січ. — С. 5.


В. Романовський

На ниві творчості орач

Якщо ви мали можливість побувати в Харківському державному академічному російському драматичному театрі імені О. С. Пушкіна на його кращих виставах, то, без сумніву, не могли не захопитися натхненною грою Олександра Васильєва — актора милістю Божою. Минулої суботи наш видатний земляк народний артист України відзначив своє 60-ліття бенефісом на рідних підмостках у ролі бухгалтера Генрі за п’єсою Р. Коні «Смішні гроші».

Слобожанщина, а точніше, її центр — Харків — головний причал його творчої душі. Можливо, тому, що саме в цьому унікально-дивовижному місті він народився, зустрівся вперше з таємничим і захоплюючим світом його величності Театру, що саме тут змалку жадібно потягнувся до лицедійської премудрості, влаштовуючи в рідному дворі концерти зі співом і читанням віршів, показом етюдів, мініатюр, сценок, що саме тут, в обласному Палаці піонерів і школярів, у Петра Львовича Слоніма й Валентини Микитівни Осипянц, а по тому й інституті (нині це університет) мистецтв імені І. П. Котляревського на акторському відділенні театрального факультету в Якова Григоровича Озимова, Валентини Михайлівни Сухарєвої й Олександра Тимофійовича Подорожнього отримав безцінні уроки майбутньої професії. Тут зустрів і своє велике кохання — колегу по навчанню, а згодом і праці, дружину й однодумця, майбутню матір їхніх чудових доньок, з якою разом усі ці пам’ятні літа, — дивовижно талановиту Ангеліну Філіппову.

Взагалі-то акторська доля йому, як-то кажуть, була на роду написана. Гени ж бо — річ серйозна. Чудово на гітарі й балалайці грав дідусь. Часто в родинному колі звучали пісні та романси. Доволі успішно на аматорській сцені свого часу проявив себе батько, а любов до книги, таїнства слова, його заворожливого декламування, врешті-решт, до артистизму прищепила своєю любов’ю мама. Звісно, все це він збагнув пізніше, оцінив гідно. Вже в дитячо-юнацькі літа амбітний шатилівчанин (мешкав саме в цьому районі міста на вулиці Леніна) був настирливим і непоступливим, — байдуже, була це хлоп’яча бійка з ровесниками чи його заняття спортивною гімнастикою, сучасним п’ятиборством — ніколи не відступав перед труднощами. Оце лідерство, прагнення перемоги, в першу чергу, над самим собою залишилося з ним на все життя — виручало, допомагало йти до омріяної мети. На сцені він такий різний: то серйозно-вдумливий, то бешкетикувато-веселий, то статечно-мудрий, то пристрасно-ніжний, та майже завжди — непередбачуваний, а отже, й по-справжньому цікавий для глядача. Його школа перевтілень, пошуків яскравих характерів, уміння бути синтетичним актором викликає щиру повагу й увагу до кожної нової ролі, в котрій він одкриває публіці (а може, й собі!) новизну сучасного прочитання, здавалося б, досі знаного образу, збагачуючи-наповнюючи його нюансами не стільки сценічної гри, скільки природного прожиття чужої, як власної, долі.

Ця васильєвська особливість не з’явилася відразу, а розвивалася з року в рік від ролі до ролі. В Дніпропетровському ТЮГу, куди він з дружиною потрапив за призначенням після вузу, за ті шість літ праці Олександрові вдалося створити низку непересічних образів, зокрема Володьки з вистави «До свиданья, мальчики», лейтенанта Плужникова «В списках не значился», Адама в «Божественній комедії». Головний режисер Г. Й. Кононенко — особистість надзвичайно творча й далекоглядна — дав хід його задумам і прагненням, допоміг ствердитися у пошуках-експериментах актора. Наступним етапом творчого розгону став Кишинівський російський драматичний театр ім. А. П. Чехова. Це там він виріс до одного з провідних акторів трупи, зігравши десятки цікавих ролей від Бумбараша до Григорія Меліхова. Це там у 35 років отримав звання заслуженого артиста Молдавської РСР. 14 молдавських літ дали йому крила, відкрили найпотаємніші секрети професії. Так що до Харкова повертався (звісно, з дружиною, теж заслуженою артисткою республіки), сповнений величезного потенціалу, творчого й духовного настрою. Тут знайшов розуміння колег і підтримку, насамперед, директора, художнього керівника та головного режисера Державного академічного російського драматичного театру імені О. С. Пушкіна — народного артиста України Олександра Сергійовича Барсегяна. Відрадно, що в рідному місті найбільш повно розкрився його талант. Незважаючи на те, що в трупі пушкінців немало творчих амбіційних особистостей, існує здорова конкуренція, Олександру Васильєву вдається успішно, на мій погляд, раз у раз демонструвати показові уроки своєї дивовижно-захоплюючої гри. Нині в його акторському багажі півтори сотні зіграних ролей, добра половина яких має харківську прописку. З-поміж них немало таких, що незаперечно ввійшли до скарбниці театрального мистецтва, як, приміром, Вишневський («Доходне місце» О. Островського), Петро Перший («Шут Балакірев» Г. Горіна), артист Едмунд Кін («Актор, король і Соломон» Г. Горіна), Ігор («Стара діва» Н. Птушкіної), Понтій Пілат («Майстер і Маргарита» М. Булгакова)...

Якщо говорити про творчі успіхи народного артиста України Олександра Васильєва, то одним лише театром вони не обмежуються. Бо ж він ще й напрочуд талановитий педагог. Разом із дружиною успішно навчає студентів на кафедрі майстерності актора Харківської державної академії культури, щиро й щедро ділиться своїми знаннями зі своїми майбутніми колегами. А ще — люблячий чоловік і батько. Відрадно, що одна з його доньок — Даринка — теж обрала акторське ремесло, має таке ж неспокійне щастя виходити на побачення з публікою на одному кону разом з батьками.

У творчому розквіті сил зустрічає на театральній ниві ювілей наш славний земляк. Сподіваємося, що йому ще вдасться немало сказати зворушливого і значного образами своїх нових героїв глядачеві. Адже він із нетерпінням чекає цього.

^ Слобід. край. — 2009. — 27 січ. — С. 12.


В. Субота

Екскаватором по кургану скіфів

Сьогодні в Україні на державному обліку знаходиться 57206 пам’яток археології, серед яких 418 мають національне значення.

Харківська область — унікальний археологічний регіон України. Достатньо сказати, що тут 1902 року відбувся історичний ХІІ археологічний з’їзд, що окреслив перспективи і завдання археології, в якому брали участь провідні історики та краєзнавці того часу. Саме у цей період вчитель В. Бабенко із села Верхній Салтів почав досліджувати салтівську культуру — єдності сармато-аланських та тюркських племен, що ввійшли до Хазарського каганату (VIII–X століття).

Через вивчення археологічних пам’яток сьогодні можна простежити розвиток всієї Слобожанщини, що об’єднує кілька областей. На жаль, не все досліджено. Почасти, існують лише відомості (на повний реєстр годі й сподіватися) про місцезнаходження того чи того могильника чи городища. Що вони приховують і, головне, у якому знаходяться стані, маловідомо. Бо до державного реєстру заводяться тільки ті пам’ятки, які мають відповідну документацію.

На Харківщині археологічні дослідження проводять науковці національного університету імені В. Каразіна, педагогічного університету імені Г. Сковороди, державної академії культури, історичного музею та «Слобожанської археологічної служби». За час, що минув, кількома поколіннями археологів зроблено чимало. Тому підтвердженням виступи істориків на VI міжнародній науковій конференції «Проблеми історії та археології України», що відбулася наприкінці року в Харківському національному університеті імені В. Каразіна, зібрання музею археології та етнографії Слобідської України при ХНУ та історичного музею.

<…>

^ Культура і життя. — 2009. — 28 січ. — С. 10.


Н. Шостак

В снегурочке играют все актеры ТЮЗа

На сцене театра юного зрителя разыгрываются поистине недетские страсти. Здесь и любовь, и жертвенность... Режиссер-постановщик уверен: новая постановка «Снегурочки» придется по душе не только малышам, но и их родителям.

Над спектаклем «Снегурочка» по одноименной повести Александра Островского труппа работала почти год. И вот, наконец, на этой неделе — премьерный показ.

В первый день на премьере было много детей детсадовского возраста, — рассказывает молодой режиссер ^ Андрей Лебедь. — Малыши с интересом наблюдали за происходящим на сцене и вели себя спокойно. Но все-таки этот спектакль для более старших.

На следующий день в театре — в основном школьники. На аплодисменты ребята не скупились. Правда, мальчишкам на месте усидеть сложно, их больше интересует: будет ли в антракте работать буфет, а вот девочки пришли с букетами.

— В школе мы не проходили «Снегурочку» Островского, — наперебой галдят семиклассницы из 162-й школы. — Но спектакль нам нравится. Все очень красиво: и яркие народные костюмы, и декорации.

В спектакле занята почти вся труппа ТЮЗа, плюс студенты академии культуры. Режиссер говорит, что старались воссоздать атмосферу эпохи берендеев. Тем не менее еле уловимые хип-хоповские нотки придают постановке дух современности.

<…>

^ Веч. Харьков. — 2009. — 31 янв. — С. 21.


чим нам запам’ятається 2008-й?

<…>

Ювілеї

Харківська державна академія культури відсвяткувала своє 10-річчя як Академія.

Окремі кафедри й цілі факультети відсвяткували ювілеї:

— 10 років виповнилося факультету музичного мистецтва;

— 5-річчя відзначила кафедра майстерності актора;

— свій 1-й день народження відсвяткував факультет менеджменту, що утворився на базі вже існуючого факультету культурології.

Інформаційні повідомлення

^ Борис Миколайович Колногузенко, народний артист України, професор, академік, декан факультету хореографічного мистецтва, 3 листопада 2008 року нагороджений найвищою відзнакою обласної ради «Слобожанська слава».

^ Євген Федорович Маслов, викладач кафедри телерепортерської майстерності нашої Академії і одночасно головний редактор харківської газети «Главное», згідно указу Президента України від 9 червня 2008 року отримав почесне звання «Заслужений журналіст України».

^ Кушнаренко Наталія Миколаївна, доктор педагогічних наук, професор Академії культури, стала дипломантом X обласного конкурсу «Вища школа Харківщини — кращі імена — 2008» в номінації «Викладач професійно-орієнтованих дисциплін».

^ Юлія Карчова, викладач кафедри народного співу, стала абсолютною переможницею музичного конкурсу в м. Дніпропетровськ у номінації «Сольний спів» і була удостоєна «Гран-прі».

При Харківській державній академії культури відкрилася нова спеціалізована вчена рада з захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата та доктора наук із соціальних комунікацій.

Захисти

У спеціалізованих вчених радах при ХДАК відбулося чимало захистів дисертацій на здобуття наукових ступенів:

— доктора мистецтвознавства, ^ Алфьорова Зоя Іванівна, тема дисертації: «Візуальне мистецтво кінця XX — початку XXI століття»;

— доктора культурології, Щедрін Анатолій Трофимович, тема дисертації: «Культурологічно-релігієзнавчі виміри «вторинної» міфотворчості»;

— доктора мистецтвознавства, ^ Лошков Юрій Іванович, тема дисертації: «Диригентське оркестрове виконавство в контексті української культури ХVІІ–ХІХ ст.»;

— доктора мистецтвознавства, ^ Откидач Володимир Миколайович, тема дисертації: «Рок-музика як соціокультурне явище»;

— доктора мистецтвознавства, Чепалов Олександр Іванович, тема дисертації: «Жанрово-стильова модифікація вистав західноєвропейського хореографічного театру XX ст.»;

— доктора наук з соціальних комунікацій, ^ Давидова Ірина Олександрівна, тема дисертації: «Інноваційна політика бібліотек України: зміст та стратегії розвитку в інформаційному суспільстві»;

— кандидата мистецтвознавства, ^ Бойко Вячеслав Геннадійович, тема дисертації: «Секуляризація православної духовної хорової музики в російській та українській культурі ХVІІ–ХХІ ст.»;

— кандидата мистецтвознавства, ^ Курінна Анна Вікторівна, тема дисертації: «Драматургія циркової вистави в контексті карнавально-сміхової культури».

Конкурси і конференції

Академія виступила ініціатором проведення та безпосереднім учасником ряду широкомасштабних заходів, зокрема:

— ІІІ Всеукраїнського конкурсу молодих виконавців «Слобожанський вернісаж — 2008», що був присвячений 10-річчю факультету музичного мистецтва;

— Всеукраїнської науково-теоретичної конференції молодих учених «Культура та інформаційне суспільство XXI століття»;

— Міжнародної науково-теоретичної конференції «Харків у контексті світової музичної культури».

Важливою подією стало проведення 20 грудня 2008 року в стінах нашої Академії II (міського) етапу IX Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.

^ Бурсац. узвіз. — 2009. — Січ. — С. 1–2.


І. Куриленко

свято хореографічного мистецтва на честь всесвітньо відомого хореографа

Борис Миколайович Колногузенко! Ім’я цієї непересічної, яскравої та творчої особистості відлунює не лише по всій Україні, а й за її межами. Росія, Білорусь, Болгарія, Польща, Франція, Німеччина, США, Італія, Іспанія... — це ті країни, які завжди щиросердно зустрічають Бориса Миколайовича та театр народного танцю «Заповіт», керівником якого він виступає. Так, власне після чергового гастрольного турне я й завітала одного разу до Бориса Миколайовича з метою взяти інтерв’ю. Пригадую, що вже по першій хвилині нашої розмови мене зачарувала дивовижна щирість, відкритість, з якою він розповідав про вишуканий світ танцю і нові творчі досягнення та перемоги свого танцювального колективу. До того ж Борис Миколайович не стільки розповідав про незабутню подорож до Франції, скільки змальовував її. Так-так, малювати, як відомо, можна не лише пензлем чи олівцем, а й словами. Тож усе, про що говорив неперевершений майстер танцю, відбувалося в мене ніби перед очима... Перебуваючи у вирі «ірреальних» стрімких і динамічних хореографічних акордів, я ще і ще раз переконалася в тому, що виражальні можливості танцю безмежні: за його допомогою можна згармонізувати внутрішній світ людини, віддзеркалити безмежну гаму її почуттів, зрештою — наповнити життя сенсом і задоволенням.

<…>

...У супроводі бурхливих оплесків на театральну сцену Харківського державного академічного театру опери та балету імені М. Лисенка з щиросердними вітаннями на честь шановного ювіляра по черзі виходять представники Харківської обласної ради та держадміністрації міста й області, а також учні, друзі та колеги з різних областей України. І ось уже всі офіційні привітання позаду, а попереду... довгоочікуване свято танцю... З першими музичними акордами присутні поринають у зачарований світ хореографічного мистецтва, світ неперевершеної краси, грації та артистичності. Збігають хвилини, а зал принишкло вдивляється в численні хореографічні композиції, які дарує то театр народного танцю «Заповіт» і театр сучасного танцю «Естет» ХДАК, то балетна трупа ХАТОБу, то ансамбль бального танцю ХДАК і ансамбль бального танцю «Грація», то народний ансамбль танцю «Буревісник» і зразковий ансамбль танцю «Щасливе дитинство», то ансамбль народного танцю «Закаблуки» і ансамбль сучасної хореографії «Олірна»... <…>

Море незабутніх вражень, неповторні хвилини спілкування з високим мистецтвом, бурхливі оплески та безмежні вигуки «браво!» — саме така атмосфера панувала на святі хореографічного мистецтва на честь всесвітньо відомого хореографа Бориса Миколайовича Колногузенка.

...Така вже сила танцю — оригінальною мовою мистецтва формувати внутрішній світ людини! І як приємно усвідомлювати, що в нашій Академії культури є Педагог, який невтомно прищеплює інтерес студентів до багатовимірного світу хореографічного мистецтва, зокрема передає їм свою любов до українського народного танцю. До того ж танець у постановці Бориса Миколайовича — це танець із своєрідним стилем, я б навіть сказала шармом та непідробною національною енергетикою. Тож міцного здоров’я Вам, шановний ювіляре, нових здобутків на педагогічній ниві та невичерпної творчої енергії для їх досягнення!

^ Бурсац. узвіз. — 2009. — Січ. — С. 4.


Досьє

Борис Миколайович Колногузенко народився 10 липня 1948 року в селищі Верхня Тарайка Паранайського району Сахалінської області.

З другого року свого життя зростав на рідній землі своїх дідів та прадідів — мальовничій Кубані.

На хореографічний розвиток Бориса Миколайовича вагомий вплив здійснили три джерела народної творчості: української, частково російської та кавказької.

Після закінчення балетмейстерського відділення Краснодарського державного інституту культури з 1971 по 1988 рр. працював на посадах артиста балету, педагога, балетмейстера-постановника в Державному заслуженому академічному Кубанському козачому хорі, ансамблях пісні і танцю Червонопрапорних Чорноморського та Тихоокеанського флотів, Харківському державному академічному театрі опери та балету імені М. Лисенка, Полтавському музично-драматичному театрі імені М. Гоголя, народному ансамблі танцю «Жайворонок» Центрального палацу культури Південної залізниці.

У ^ Харківській державній академії культури почав працювати з 1988 року. Завдяки його наполегливій праці в 1989 році було відкрито відділення народної хореографії, тепер — факультет хореографічного мистецтва. Усі роки навчальний процес здійснюється за планами, програмами, методичними посібниками, які створені Б. М. Колногузенком.

Борис Миколайович Колногузенко керує хореографічним факультетом, кафедрою народної хореографії, театром народного танцю «Заповіт» з першого дня їх створення. Ці творчі підрозділи Академії культури є одними з найкращих в Україні. Про це свідчить багато фактів:

— участь театру народного танцю «Заповіт» у майже всіх відповідальних творчих заходах міста, області, України;

— на І та II Всеукраїнських конкурсах народної хореографії імені П. Вірського колектив театру «Заповіт» отримав по дві 1-х премії за розгорнуті хореографічні твори та за малі форми (2009, 2007 рр.);

— на міжнародному конкурсі танцю народів світу «Веселкова Терпсихора» в 2003 році театр народного танцю зайняв 1 місце, а в 2004 та 2006 рр. став володарем «Гран-прі» конкурсу;

— на єдиному у світі Міжнародному конкурсі професійних виконавців народного танцю «Лідер року» в Москві в листопаді 2007 року отримав 2 премії: ІІ премія в номінації «жіночий сольний танець»; III премія в номінації «дуетний танець»;

— участь у ювілейних концертах, присвячених 100-річчю видатних хореографів Павла Вірського та Василя Авраменка;

— здобув звання лауреата, став володарем «Гран-прі» міжнародних конкурсів і фестивалів у Російській Федерації (Красноярськ), Білорусі (Гомель), Польщі (Познань), Болгарії (Селістра), Німеччині (Штутгард, Баден-Баден), Бельгії (Холайн), Франції (Париж), Угорщині (Будапешт), Австрії (Відень), Іспанії (Барселона, Мадрид, Алеканте, Сарагоса,