Реферат: Програма факультативного курсу «фразеологія української літературної мови» для учнів 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів

В. Федоренко


ПРОГРАМА ФАКУЛЬТАТИВНОГО КУРСУ

«ФРАЗЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ»

ДЛЯ УЧНІВ 11 КЛАСУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ


Рекомендовано листом Міністерства освіти і науки України №1/11-607

від 09.02.2006 року


Пояснювальна записка


Одне з найголовніших завдань шкільного курсу української мови полягає в глибокому й міцному оволодінні учнями лексичним і фразеологічним багатством як стрижнем її самобутності, фундаментом буття і свідченням духовно-культурного й творчого потенціалу її носіїв. Насамперед у фразеології мови в концентрованій, високохудожній формі зосереджується найголовніша інформація про найприкметніші особливості й найцінніші здобутки матеріальної та духовної культури народу, його історію та контакти з іншими етносами, риси його менталітету й етико-естетичні погляди, мовну майстерність і творчеспромогу.

Сталі вислови в усьому своєму розмаїтті складають основу сучасної української мови, її духовно-культурну сутність і стилістичну окрасу. Вони інтенсивно циркулюють у мові, продовжують активно виконувати своє чимале функціональне навантаження. Їхня кількість доволі-таки значна (близько двадцяти п’яти тисяч одиниць), а “врощеність” у нашу мову – глибинна й безсумнівна. Фразеологією в усьому багатстві її семантико-структурних, генетичних і стилістичних різновидів широко послуговуються українські письменники й публіцисти, майстерно використовуючи її величезний потенціал образності й виразності, глибокої мудрості й естетичної довершеності. Прикладів такого використання в класичній і сучасній національній літературі, у публіцистичному слові можна наводити безліч. І для кращого зрозуміння конкретних контекстів, для глибшого засвоєння змісту виучуваних за шкільною програмою та читаних самостійно творів школярі мають добре орієнтуватися у фразеологічному багатстві мови, зокрема й у широкому спектрі значень та стилістичних можливостей фразеологічних одиниць.

Також фразеологізми, переходячи з мови в мову, слугують налагодженню мовно-культурних контактів між представниками різних етносів, сприяють прилученню нашого народу до світової цивілізації. Вивчення фразеології (передовсім її національного та інтернаціонального складників) створює умови для осягнення молодими поколіннями історії рідної мови, шляхів її розвитку, самобутніх рис і спільних зі світовими мовами явищ і процесів, відкриває перед поглядом школярів активний процес мовної взаємодії між представниками різних куточків планети, зміцнює у їхній свідомості уявлення про мовне розмаїття та мовну єдність світу. І найголовніше – вивчення національної фразеології унаочнює, виразно ілюструє й переконливо доводить школярам єдність України зі світом, з бурхливими процесами творення світової культури, нашу прилученість до світової цивілізації.

Фразеологічні одиниці мають також величезний виховний потенціал, який з огляду на гостру потребу духовного відродження й морального оновлення України в наш час складе щонайкращу виховну підоснову національної школи. Реалізація цього завдання вивчення фразеології в середній школі переконує у справедливості однієї з важливих засад методики цього розділу мовознавчої науки – “фразеологія не лише навчає, а й виховує” (Ужченко В. Вивчення фразеології в середній школі. – К.: Радянська школа, 1990. – С.3.). Справді, силою зосередженого в них багатотисячолітнього досвіду духовного розвитку людства й рідного народу, втілених у них вічних найпростіших і найголовніших етичних та естетичних принципів фразеологізми не тільки посутньо зміцнюють моральний фундамент сучасної цивілізації, разом із іншими засобами творять осердя національної культури і духовності, але й позитивно впливають на становлення молодої особистості на засадах істини, добра, гуманізму. Це й пояснює, чому фразеологізми живуть у сучасному світі, чому активно використовуються в щоденному мовленні мільйонів людей і чому продовжується процес творення нових їхніх зразків.

Отже, як переконуємося, вивчення фразеології української літературної мови надзвичайно важливе й у пізнавально-розвивальному та мовно-мовленнєвому аспектах, і в аспектах загальнокультурному, цивілізаційному, людинотворчому, виховному.

Аби осягнути фразеологію національної мови, слід довго, старанно й систематично працювати, витративши на це колосальні інтелектуальні ресурси. Але, водночас, фразеологія української мови – надто важливий розділ мовознавчої науки й надто великий пласт мовних одиниць, аби можна було вповні його освоїти на тих кількох уроках, які для цього виділяє чинна шкільна програма. Тому саме вивчення учнями української фразеології в усьому розмаїтті й осяжному обсязі представлених у ній одиниць, освоєння ними типології фразеологізмів, їхньої семантики і походження, як також і вироблення вмінь розпізнавати і розуміти їх у контексті й доречно та правильно використовувати у власних висловлюваннях, будуть ефективними тільки за умов налагодження постійної й безперервної роботи з фразеологізмами на уроках мови та в позаурочний час. Так, для кожного вчителя-мовника має стати звичною систематична, можна сказати – щоурочна робота над вивченням фразеологічних ресурсів української мови. Її форми й методи можуть бути якнайрізноманітнішими, що зумовлюється відмінностями в тих навчальних ситуаціях, за яких така робота провадитиметься, а також складністю природи самого явища фразеології, її закоріненістю в колосальних пластах національної та світової культури.

З огляду на це, школа має пожвавити роботу щодо вивчення української фразеології в усьому розмаїтті її структурно-семантичних та стилістичних груп, виробити цілісну методичну систему освоєння учнями скарбів національної фраземіки і цим запустити в дію механізм мовно-мовленнєвої та духовно-культурної самоосвіти молодих поколінь. Освоєння школярами різновікових груп мовних, морально-етичних, світоглядно-філософських та художньо-естетичних скарбів, явлених в українській фразеології, можна здійснювати в різних формах і під час вивчення різних гуманітарних і негуманітарних предметів. Головне, щоб така діяльність мала постійний, систематичний характер, а не була поодиноким вкрапленням у навчально-виховний процес, спорадичною з’явою на уроках української мови та літератури, де їх вивчення передбачено чинними програмами.

Серед інших форм вивчення фразеології української літературної мови слід звертатися й до розгортання факультативних і спеціальних курсів відповідної тематики. Викладання таких курсів забезпечить цілісність роботи над піднесенням поінформованості школярів щодо теорії й практики фразеології, створюватиме сприятливі умови для освоєння ними української фразеології як цілісної, насиченої, розмаїтої та цікавої своїми складниками системи, сприятиме тому, щоб молоді покоління вповні змогли осягнути найцінніші багатства українського фразеологічного фонду, набули потрібних навичок активно використовувати у своєму мовленні фразеологічні одиниці різних типів, призвичаїлися до постійної роботи над поповненням свого запасу сталих висловів мови. Упровадження систематичного курсу вивчення фразеології української літературної мови значною мірою компенсуватиме недостатність підготовки з означеного питання випускників середньої школи, передусім класів філологічного та загальногуманітарного профілів, оскільки в майбутньому характером своєї життєдіяльності вони будуть якнайтісніше пов’язані зі словом, активним, різноманітним і професійним його використанням у різних ситуаціях комунікації.

Тож розробка програми факультативного курсу “Фразеологія української літературної мови” для учнів 11 класів філологічного та загальногуманітарного профілів навчальних закладів різних типів (загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв) є актуальною, методично доцільною й педагогічно вмотивованою.

^ Головною метою впровадження в навчальний процес факультативного курсу “Фразеологія української літературної мови” є:


засвоєння учнями цілісних знань про фразеологічні одиниці мови, принципи їх відмежування від інших мовних одиниць та класифікування за різними показниками, про основні ознаки фразеологізмів, специфіку їхнього значення та структури, їхні експресивно-стилістичні особливості й форми функціонування в мовленні;

формування у школярів умінь і навичок доречно й правильно використовувати фразеологізми у своєму мовленні з урахуванням їхніх стилістичних параметрів й особливостей контексту;

розширення та урізноманітнення фразеологічного словника школярів, насамперед за рахунок питомої фразеології;

прищеплення їм потягу до постійного мовного самовдосконалення, до розширення своєї загальнокультурної підготовки.


^ Головними завданнями факультативного курсу є:


сформувати у школярів чіткі уявлення про фразеологічні одиниці, їхні головні семантичні, структурні й граматичні ознаки, розмаїття їхніх функцій у мовленні, види фразеологізмів за семантичною злютованістю компонентів, причини змін фразеологічного складу української мови;

сформувати у школярів стійкі вміння та навички доречно й правильно вживати фразеологізми в різноманітних ситуаціях спілкування, користуватися фразеологічними словниками й довідниками різних типів;

збагачувати, уточнювати й активізувати фразеологічний запас школярів, сприяти оволодінню учнями українським мовленнєвим етикетом засобами української фразеології;

виховувати потребу в доглибинному вивченні рідної мови, осягненні її лексичних і фразеологічних багатств, в удосконаленні власного мовлення, піднесенні рівня його культури на якісно вищий щабель.

Факультативний курс “Фразеологія української літературної мови” призначено для вивчення в одинадцятих класах філологічної та загальногуманітарної спеціалізації загальноосвітніх навчальних закладів і розраховано на викладання протягом усього навчального року. Загалом на реалізацію програми курсу відводиться 34 години протягом навчального року, оптимальний, методично обґрунтований часовий формат – одна навчальна факультативна година на тиждень.

Методика вивчення фразеології української літературної мови за пропонованою програмою факультативного курсу має, безперечно, свою специфіку, яка виявляється насамперед у потребі глибокої попередньої підготовки школярів до роботи з фразеологічними одиницями, а також у систематичному характері такої роботи, адже, щоб той чи інший фразеологізм став надбанням школяра, увійшов до його активного словника, він мусить точно знати, звідки ця одиниця прийшла, що вона означає та як її можна доречно і влучно вжити у власному мовленні (Коваль А. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001. – С.9.).

Однією з провідних методичних форм у реалізації програми слід визнати систему тренувальних вправ і різнотипних творчих завдань з фразеології української літературної мови. Такі вправи й завдання мають охоплювати різні аспекти фразеології: тонкощі значення і подробиці походження, будова й особливості побутування, зв’язок із конкретним контекстом та лексико-фразеологічним фондом мови загалом, особливості використання в індивідуальному мовленні людини та загальнонаціональній мові тощо. Формулювання завдань слід спрямовувати на активне оволодіння школярами фразеологічними багатствами мови.

Важливе місце в системі роботи за програмою має посісти самостійна навчальна діяльність школярів (виконання творчих робіт у різних жанрах і стилях, підготовка повідомлень за результатами власного фразеологічного пошуку, доповідей, презентацій, проективна діяльність тощо). Учителеві слід практикувати активні форми роботи, які пробуджують думку учнів, спонукають їх до осмислення мовних явищ, передбачають вироблення в них умінь аналізувати, порівнювати, зіставляти мовні факти. Одне з головних завдань курсу – вироблення у школярів стійких навичок роботи з першоджерелами, насамперед з фразеологічними словниками й довідниками різних типів. Тож учителеві, який працюватиме за програмою, слід обов’язково передбачити на кожному етапі її реалізації ефективні форми вироблення у школярів відповідних умінь, прищепити їм основи культури використання лексикографічних матеріалів, пробудити потяг до постійного збагачення свого мовного досвіду, зокрема, й цим шляхом.

^ Фразеологія як розділ мовознавства (2 год)

Фразеологія як розділ мовознавства. Предмет і завдання фразеології. Місце фразеології в системі науки про мову, її зв’язок з іншими розділами мовознавства та гуманітарними науками. Методи фразеологічних досліджень.

Історія становлення й розвитку української фразеології. Найвизначніші здобутки української фразеології, її чільні персоналії. Актуальні проблеми української фразеології на сучасному етапі її розвитку.


Внутрішньопредметні зв’язки: система розділів і підрозділів науки про мову, історія українського мовознавства, методологія й методика мовознавчих досліджень.


Міжпредметні зв’язки: методологія й методика наукових досліджень.
^ Фразеологічні одиниці, їхня природа, ознаки і найголовніші типи (12 год)
Фразеологія як сукупність стійких зворотів української мови. Проміжний характер фразеологічного рівня мовної системи. Дискутивний характер складу фразеологічного фонду мови. Неоднорідність складу українського фразеологічного фонду, її причини. Аспекти вивчення фразеологічних одиниць та принципи їх класифікації.


^ Фразеологічні одиниці

Поняття про фразеологічну одиницю. Ознаки фразеологічних одиниць (втрата компонентами свого лексичного значення, довільність зв’язку між змістом і формою, співвідносність з одним словом за значенням та синтаксичними функціями, стійкість значення, складу і структури, відтворюваність у мовленні в готовому вигляді, образність, емоційно-експресивне забарвлення). Поняття про фразеологічно зв’язане значення. Статус фразеологізмів в ієрархії мовних одиниць та зв’язок із одиницями інших рівнів. Комунікативні й номінативні фразеологізми. Слово як компонент фразеологічної одиниці.

Спільні й відмінні риси фразеологізмів та слів і вільних словосполучень.

Найпоширеніші шляхи виникнення фразеологізмів.

Надкласифікаційна типологія фразеологічних одиниць.


^ Структурно-семантична класифікація фразеологізмів.

Типи фразеологізмів за семантичною злютованістю компонентів, їх семантичні й структурні особливості.

Фразеологічні зрощення (ідіоми). Поняття ідіоматичності. Втрата внутрішньої форми фразеологізмами. Склад фразеологічних зрощень, лексичні, семантичні й морфологічні архаїзми в них. Неперекладність ідіом іншими мовами, шляхи добору найточніших національних відповідників до ідіоматики інших мов.

Фразеологічні єдності. Метафоричне переосмислення вільного словополучення як головний принцип утворення фразеологічних єдностей. Складні термінологічні назви.

Фразеологічні сполучення, специфіка їх структури.

Фразеологічні вирази, їх особливий статус у фразеології, ознаки й типи.

^ Структурна класифікація фразеологічних одиниць.

Антономази (слова-символи), їх особливий статус у фразеологічній системі. Фразеологізми-словосполучення, їх найпоширеніші моделі. Фразеологізми-речення, найпоширеніші моделі їх організації. Типове й нетипове в утворенні фразеологізмів.


^ Граматичні класифікації фразеологічних одиниць. Морфологічна класифікація фразеологічних одиниць.

Граматична подібність компонентного складу фразеологізмів як головний принцип групування фразеологізмів за морфологічною класифікацією. Найпоширеніші типи фразеологізмів у морфологічній класифікації (прикметник+іменник, іменник у називному відмінку+іменник у родовому, іменник у називному відмінку+іменник у непрямих відмінках з прийменником, прийменниково-відмінкова форма іменника+прикмет ник/зай менник/порядковий числівник, дієслово+іменник, дієслово+прислівник, дієприкметник+іменник).

Синтаксична класифікація фразеологічних одиниць.
Співвідносність із певними частинами мови як головний принцип групування фразеологізмів за синтаксичною класифікацією. Іменникові (субстантивні), прикметникові (ад’єктивні), дієслівні (вербальні), прислівникові (адвербіальні) та вигукові (інтер’єктивні) фразеологізми. Модальні фразеологізми.

^ Класифікація фразеологічних одиниць з точки зору їхнього походження (етимологічна).

Історія формування фразеологічного фонду української мови. Багатство й розмаїття фразеологічного фонду української мови. Етимологія фразеологічних одиниць, її предмет і головні завдання. Методика етимологічного пошуку. Фразеологія питома й запозичена. Пласти питомої фразеології з історичного погляду. Фразеологія спільноіндоєвропейська, спільнослов’янська, спільносхіднослов’янська, її найвиразніші риси та найголовніші групи.

Фразеологія власне українська. Джерела виникнення питомої фразеології. Переосмислення професійних і термінологічних виразів як продуктивний шлях поповнення української фразеології, головні їх групи. Український фольклор, художня література та публіцистика в джерельній базі національної фразеології. Поняття національно-мовного колориту фразеології. Відображення в питомій фразеології історії й реалій буття українського народу, його менталітету, рис духовної й матеріальної культури. Самобутність національної картини світу, відображеної в українській фразеології.

Фразеологічні запозичення з інших мов. Поняття фразеологічних інтернаціоналізмів. Антична фразеологія, її групи, головні ознаки та особливості використання. Біблійна фразеологія, її групи, головні ознаки та особливості використання. Фразеологічні запозичення з літературних та історичних джерел пізнішого часу. Ступінь і форми освоєння запозичених фразеологізмів в українській мові. Фразеологічні кальки та напівкальки, їх місце посеред фразеологічних запозичень. Фразеологічні варваризми, їх формальні та стилістичні особливості.


^ Класифікація фразеологічних одиниць з точки зору їх звукової організації.

Фонічно впорядковані та нейтральні фразеологізми. Засоби фонічного впорядкування фразеологізмів (ритмічна організація, елементи римування, звукові повтори).


Внутрішньопредметні зв’язки: мова як складова частина національної культури; критерії виділення мовних одиниць і принципи їх класифікації; слово як мовна одиниця, поняття про лексичне та граматичне значення; типи лексичного значення слова; іншомовна лексика, її генетичні й тематичні групи, головні ознаки та форми освоєння в українській мові; етимологія як розділ науки про мову; вчення про частини мови; поняття про словосполучення та речення, моделі організації словосполучень і речень.


Міжпредметні зв’язки: відображення важливих подій національної історії в українській мові (історія України); культурна взаємодія між народами світу (всесвітня історія); культурна й історична спадщина України і світу як важливі джерела поповнення фразеологічного фонду мови (українська й зарубіжна література, українська й світова культура, історія України і всесвітня історія), мовні контакти між різними народами та їх форми (іноземні мови).

^ Фразеологічна система української мови (6 год)
Поняття про фразеологічну систему української мови, її головні риси. Зовнішні зв’язки фразеологічної системи. Пов’язаність фразеологізмів із одиницями інших рівнів і підрівнів мовної системи (фонетичного, лексико-семантичного, морфологічного, синтаксичного).

Внутрішні зв’язки у фразеологічній системі. Фразеологічні парадигми та принципи об’єднання фразеологізмів у них. Лінгвістичні, стилістичні та синтагматичні відношення у фразеологічній системі.


^ Лінгвістичні відношення у фразеологічній системі

Типи й інтенсивність вияву лінгвістичних відношень у фразеологічній системі. Синонімія у фразеологізмах, її головні ознаки. Відмінності в значеннях, ступені вираження значення та стилістичному забарвленні фразеологічних синонімів. Джерела фразеологічної синонімії. Фразеологізми в лексичних синонімічних рядах. Синонімічні ряди фразеологізмів. Перифраз як різновид фразеологічної синонімії. Словники фразеологічних синонімів та перифразів, принципи їх укладання та правила користування ними.

Варіативність компонентів фразеологічних одиниць, її відмінність від фразеологічної синонімії. Незмінні й варійовані фразеологізми. Найпоширеніші форми варіювання фразеологізмів (фонетична, словотвірна, морфологічна, лексична, кількісна, синтаксична).

Антонімія фразеологічних одиниць. Значеннєві та структурні особливості фразеологічної антонімії. Роль семантики фразеологізмів та їхніх компонентів у розвитку фразеологічної антонімії. Словник фразеологічних антонімів, принципи його укладання та правила користування ним.

Однозначні й багатозначні фразеологізми. Багатозначність фразеологізмів, умови та джерела її розвитку. Контекст як головний засіб з’ясування значення багатозначних фразеологізмів.

Омонімія фразеологізмів, особливості її виявлення та причини виникнення. Омонімія фразеологізмів та вільних синтаксичних словосполучень.


^ Стилістичні відношення у фразеологічній системі


Стилістичне розшарування фразеологізмів. Функціонально-стильові та емоційно-експресивні відношення у складі української фразеології.


^ Стилістична класифікація українських фразеологізмів.

Загальновживані та функціонально закріплені фразеологізми, їх кількісне співвідношення в мові.

Загальновживані (нейтральні) фразеологізми, їх надстильовий характер, використання й місце у фразеологічному фонді української мови.

Функціонально закріплені (марковані) фразеологізми, їх стилістична неоднорідність, принципи розмежування. Групи функціонально закріплених фразеологізмів. Розмовна фразеологія, її стилістичні особливості та форми використання. Просторічна та грубо-просторічна фразеологія, її ознаки та сфера побутування. Книжна фразеологія, її частка у фразеологічному фонді української мови, стилістичні особливості, сфера поширення та форми використання в мовленні. Різновиди книжної фразеології, їхні стилістичні функції та різновиди. Фразеологія художнього мовлення. Фразеологія наукова, публіцистична, офіційно-ділова. Фразеологічні одиниці з науково-термінологічних та професійних систем, їх найпоширеніші тематичні різновиди. Перехід фразеологізмів з одних функціональних стилів до інших.


^ Емоційно-експресивна класифікація українських фразеологізмів.

Нейтральна фразеологія, її риси та використання в мовленні. Експресивно забарвлена фразеологія, її риси та особливості використання. Поняття конотації значення фразеологізмів. Метафоризація значення як найпоширеніший спосіб конотації фразеологічних одиниць.


^ Синтагматичні відношення у фразеологічній системі

Поняття сполучуваності фразеологічних одиниць, її різновиди (обмежена, замкнена, необмежена). Фразеологізми з однопозиційним, двопозиційним та трипозиційним оточенням. Синтаксичні функції фразеологічних одиниць.


Внутрішньопредметні зв’язки: лексична полісемія, синонімія, омонімія, антонімія; стилістична диференціація мовлення; мовні засоби стилістики.


Міжпредметні зв’язки: особливості використання різнотипних фразеологічних одиниць у текстах різних стилів і жанрів (українська та зарубіжна література, гумантарні й негуманітарні предмети шкільного курсу).


^ Використання фразеологізмів у мовленні (10 год)

Особливості побутування фразеологічних одиниць у мовленні.

Класифікація фразеологізмів за вживаністю. Фразеологізми активного функціонування, їх головні риси та стилістичні характеристики. Фразеологізми пасивного функціонування, їх різновиди. Застарілі, нові й оновлені фразеологізми, їх тематичні групи та форми використання в мовленні. Чинники змін у фразеологічній системі мови.

Фразеологізм і контекст. Семантичний і граматичний зв’язок фразеологізмів із контекстом. Засоби введення фразеологізмів у контекст. Роль фразеологізмів різних типів в організації структури висловлювання, у наданні йому певного стилістичного забарвлення. Емоційна та зображувальна функції фразеологізмів у контексті. Фразеологізми як засіб мовної характеристики.

Трансформації фразеологічних одиниць у контексті, їх головні причини та найпоширеніші форми. Зміни в структурі фразеологізмів, їх різновиди. Розширення, скорочення та заміна компонентного складу фразеологічних одиниць, їх головні вияви та функції. Контамінація фразеологізмів, її різновиди. Зміни в семантиці фразеологізмів, їх різновиди (повні й часткові зміни значень фразеологізмів). Руйнування образного значення фразеологічних одиниць. Проміжні типи трансформацій стійких висловів.

Індивідуально-авторські трансформації фразеологічних одиниць. Оказіональні фразеологізми та їхні функції в контексті.


^ Унормованість фразеологічного фонду української мов

^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


Ашукин Н.С., Ашукина М.Г. Крылатые слова. Литературные цитаты. Образные выражения. – М.: Художественная литература, 1987.

Батюк Н.О. Фразеологічний словник. – К.: Радянська школа, 1966.

Душенко К.В. Больша книга афоризмов. – М.: Эксмо, 2003.

Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. – К.: Веселка, 1989.

Калашник В.С., Колоїз Ж.В. Словник фразеологічних антонімів української мови. – К.: Довіра, 2001.

Коваль А., Коптілов В. 1000 крилатих виразів української літературної мови. – К.: Наукова думка, 1964.

Коваль А., Коптілов В. Крилаті вислови в українській літературній мові. – К.: Вища школа, 1975.

Кожуховська Л.П. Шкільний фразеологічний словник. – К.: Торба, 2001.

Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Короткий словник перифраз / За ред. М.М. Пилинського. – К.: Радянська школа, 1985.

Коломієць М.П., Регушевський Є.С. Словник фразеологічних синонімів / За ред. В.О. Винника. – К.: Радянська школа, 1988.

Корж Н.Г., Луцька Ф.Й. Із скарбниці античної мудрості. – К.: Вища школа, 1994.

Крылатые латинские выражения / Автор-составитель Ю.С.Цыбульник. – М.: ООО “Издательство АСТ”; Харьков: Фолио, 2003.

Народ скаже – як зав’яже: Українські народні прислів’я, приказки, загадки, скоромовки. – К.: Веселка, 1985.

Нема приповідки без правди / Пословица не мимо молвится: Російські прислів’я та приказки з українськими відповідниками / Укладачка Н.Бєленькова. – К.: Дніпро, 1969.

Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний тлумачний словник. – К.: Радянська школа, 1991.

Прислів’я та приказки / Упорядкування, передмова М.Дмитренка. – К.: Редакція часопису “Народознавство”, 2000.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наукова думка, 1996.

Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: У двох томах. – К.: Вища школа, 1984.

Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови. – К.: Освіта, 1998.

Українська афористика: Х-ХХ ст. – К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2001.

Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000.

Українські народні прислів’я та приказки / Упорядники В.Бобкова, І.Багмут, А.Багмут. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963.

Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток / Упорядник М.М.Пазяк. – К.: Наукова думка, 2001.

Фразеологічний словник української мови: У 2-х томах. – К.: Наукова думка, 1999.

Українські народні прислів’я та приказки. – Харків: МОСТ-Торнадо, 2002.

Ханкевич О. Мудрость древних. – Минск: Завигар, 1997.

Грищенко А.П. та ін. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1997.

Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000.

Мацько Л.І., Мацько О.І. Стилістика української мови. – К.: Вища школа, 2003.

Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 2001.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992.

Пономарів О.Д. та ін. Сучасна українська мова. – К.: Либідь, 1997.

Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. – К.: Літера, 2000.

Ющук І.П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003.

Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. – К.: Вища школа, 1991.

Білецький А. Про мову і мовознавство. – К.: АртЕК, 1997.

Коваль А.П. Крилате слово. – К.: Радянська школа, 1983.

Коваль А. Слово про слово. – К.: Радянська школа, 1986.

Коваль А. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001.

Кононенко В. Рідне слово. – К.: Богдана, 2001.

Коптілов В. У світі крилатих слів. – К.: Веселка, 1968.

Матвієнко А.М. Рідне слово. – К.: Всеукраїнське товариство “Просвіта”, 1994.

Медведєв Ф.П. Українська фразеологія: Чому ми так говоримо. – Х.: Вища школа, 1977.

Мокиенко В.М. В глубь поговорки. – М.: Просвещение, 1975.

Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. – К.: Наукова думка, 1973.

Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. / За загальною редакцією І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973.

Сучасна українська літературна мова: Стилістика. / За загальною редакцією І.К.Білодіда. – К.: Наукова думка, 1973.

Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. – К.: Радянська школа, 1988.

Бондаренко Н. Фразеологія. 5 клас // Дивослово. – 2004. – №9. – С.15-20.

Герасимчук В. Власні імена в українських фразеологізмах // Дивослово. – 2005. – №4. – С.43-47

Донченко Т.К. Організація навчальної діяльності учнів на уроках рідної мови. – К.: Фундація імені О.Ольжича, 1995.

Тесленко О. Фразеологія на уроках рідної мови як етнографічний фактор // Українська мова і література в школі. – 2003. – №6. – С.2-3.

Тесленко О. Міжпредметні зв’язки як дидактична умова підвищення рівня знань учнів з фразеології // Дивослово. – 2000. – №1. – С.24-26.

Ужченко В. Вивчення фразеології в середній школі. – К.: Радянська школа, 1990.

Ужченко Т. Дидактичний матеріал з української мови. Лексика і фразеологія. – К.: Освіта, 1995.

Чукіна В. Мовна картина світу українців (на матеріалі фразеологізмів) // Українська мова та література. – 2004. – №8. – С.3-8.


^ СТОРІНКАМИ НОВОГО НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА

«Факультативний курс “Фразеологія української мови (11 клас)”


Антономази у фразеологічному фонді української мови


Структурна класифікація фразеологічних одиниць передбачає їх поділ на фразеологізми-слова, фразеологізми-словосполучення та фразеологізми-речення. Фразеологізми-слова (слова-символи) називають антономазами (від давньогрецьких слів анти – заміна, оніма – назва). Антономази виникають унаслідок антономазії – тропа, який являє собою заміну прямої назви особи іншою – з міфології, історії, літератури тощо, наприклад: Крез – багатій, Мафусаїл – довгожитель, Юда – зрадник, Наполеон – амбіційник і под. Утворення антономазів спирається на основу певних асоціацій метафоричного характеру, тобто подібності за певною ознакою.

Антономази як лінгвістичне поняття порівняно нове в науці, їх почали пов’язувати з фразеологією не так давно, до недавнього часу їх розглядали в складі лексики літературної мови, нині ж виділяють в окрему групу структурно-компонентних фразеологічних одиниць. Головною підставою такого ототожнення антономазів із фразеологізмами є саме метафоричний характер постання цих одиниць, їхня співвідносність із фразеологізмами за особливостями значення та побутування, а також спільність їхньої джерельної бази. Вагомим критерієм такої кваліфікації слів-символів є також їх активна участь в утворенні великої кількості фразеологізмів інших структурних типів (наприклад: Аріадна – Аріаднина нитка, Геракл – подвиги Геракла, Пенелопа – Пенелопина вірність і под.).

Від антономазів слід відрізняти слова, що постали внаслідок використання певної власної назви для називання поняття, яке має загальне значення, наприклад: болонья – назва тканини, що походить від назви міста в Італії, де її почали виготовляти; ампер – одиниця виміру сили струму, що походить від прізвища її винахідника, ватман – назва паперу особливого гатунку, що походить від прізвища його розробника, і под. Ці слова не мають образного значення, як антономази, тому не виконують відповідних стилістичних функцій у мовленні, а тільки суто номінативні, що й не дає підстав зараховувати їх до антономастичного фонду.

Антономази, з огляду на потужний заряд образності, який вони мають, активно використовуються в мовленні, насамперед у художньому його стилі, для образного позначення певних об’єктів, для посилення експресії зображуваних персонажів і реалій.

Джерельна база становлення та поповнення фонду антономазів української мови є, по суті, тією ж, що й для всіх одиниць фразеологічного фонду загалом. Проте, слід відзначити, незрівнянно більшу кількість фразеологізмів цього структурного різновиду складають одиниці книжного походження, тобто такі, що потрапили до мови з книжних стилів (художнього, наукового й ін.). За ознакою походження антономази можна поділити за такими групами:

Антономази, що походять із античної історії та культури (міфологія, література, мистецтво та ін.), наприклад: Аврора, Адоніс, Андромаха, Антей, Антігона, Аргус, Аріадна, Атлант, Афродіта, Ахілл, Вакх, Брут, Вергілій, Ганімед, Ганнібал, Герострат, Геракл, Гомер, Дедал, Еврідіка, Едіп, Ескулап, Ікар, Кассандра, Клеопатра, Купідон, Лаокоон, Марс та ін.

Антономази, що походять із Біблії, наприклад: Авраам, Адам, Антихрист, Валтазар, Веніамін, Голіаф, Давид, Єва, Єремія, Йосип Прекрасний, Ірод, Юда, Каїн і Авель, Лазар, Марія Магдалина, Марта і Марія, Мойсей, Понтій Пилат, Самсон і Даліла, Соломон, Суламіта, Хам, Хома та ін.

Антономази, що походять із світової літератури, наприклад: Аеліта, Альфонс, Базаров, Мюнхгаузен, Беатріче, Вільгельм Телль, Гамлет, Гобсек, Гуллівер, Дон Жуан, Дон Кіхот, Дульцінея, Іудушка Головльов, Кайдаші, Капітан Немо, Король Лір, Лоенгрін, Лівша, Маруся Богуславка та ін.

Антономази, що постали з прізвищ відомих історичних діячів – державців, полководців та ін., наприклад: Александр Македонський, Цезар, Аспазія, Крез, Брут, Ганнібал, Лукулл, Сарданапал, Навуходоносор, Спартак, Клеопатра, Нефертиті, Драконт, Катон, Нерон, Чингізхан, Батий, Мамай, Тамерлан, Давид, Соломон, Пилат, Торквемада, Лжедмитрій, Вашингтон, Наполеон, Аракчеєв, Валуєв, Берія, Роксолана, Потьомкін, Ричард Левине Серце та ін.

Антономази, що постали з прізвищ відомих митців – літераторів, музик, малярів та ін., наприклад: Гомер, Вергілій, Овідій, Демосфен, Цицерон, Езоп, Тіртей, Сафо, Боян, Митуса, Нестор, Іван Золотовустий, Данте, Петрарка, Моцарт і Cальєрі, Паганіні, Казанова, Байрон та ін.

Антономази, що постали з прізвищ відомих науковців, наприклад: Сократ, Діоген, Архімед, Аристотель, Платон, Галілей, Бруно, Макіавеллі, Кампанелла, Колумб, Магеллан, Кулібін, Едісон, Ейнштейн, Мічурін, Лисенко, Ціолковський, Пржевальський, Миклуха-Маклай та ін.


Національний фонд антономазів поповнюється не тільки іноземними одиницями, але й українськими, наприклад: ^ Перун, Лада, Святополк Окаянний, Калитка, Пузир тощо. Антономази на українському мовному ґрунті утворюються з тих самих джерел, що й у світовій фразеології (національна міфологія, історія, література та ін.).

^ Вправа №1 (“Хто є хто”)


Установіть відповідність між антономазами та їхніми значеннями. З п’ятьма антономазами (на вибір) складіть речення.


Антономази: Кармен, Кассандра, Торквемада, Манілов, Вашингтон, Квіслінг, Мойсей, Нарцис, Нефертиті, Леді Макбет.

Значення: пристрасна, вольова, рішуча жінка; людина, пророцтвам і порадам якої