Реферат: Б. М. Малиновський "Нет ничего дорожче " Переклад з росiйської мови1

Б.М.Малиновський "Нет ничего дорожче..."

Переклад з росiйської мови1


К.: "ЧП Горобец", 2005. –336 с., 272 iл. ISBN 966-8508-04-1. Росiйською мовою.
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.html


Змiст

Декiлька слiв вiд автора  9

Дорога в пiвстолiття 13

Вiхи моєї бiографiї 14

"Перед вами правда" 18

Аспiрантура 20

Зустрiчi iз С.О. Лебедєвим. Переведення лабораторiї обчислювальної
технiки в Iнститут математики 22

Справи сiмейнi 23

"Принесiть мою книгу!" 24

Першi дослiдження в лабораторiї обчислювальної технiки 25

Важкi часи 27

Вiктор Михайлович Глушков. Лист в ЦК КПУ 30

Високе призначення 31

Вiд iдеї до справи 32

Болотний фронт 33

Широке призначення машини треба довести 34

Дивна пропозицiя 37

Вiддаю "борги" 38

Перша в Радянському Союзi 39

"Хто у нас директор?" 40

Важкий рiк 41

Мiльйон карбованцiв вiд Ради мiнiстрiв України 43

Останнє випробування 44

Незагойна рана 45

Додаток до "Щоденника". Як письменник Юрiй Мушкетик "перевiз"
розроблювачiв "МЭСМ" до Москви, а вони чомусь продовжували
працювати в Києвi 47

Докторська дисертацiя 52

Випередили час 53

Георгiй Євгенович Пухов 55

Вiддiлення кiбернетичної технiки 57

Журнал "Керуючi системи i машини" 60

Першi унiкальнi цифровi автоматизованi системи
для випробування космiчної технiки 62

Сiмнадцять рокiв у Радi по автоматизацiї наукових дослiджень
при Президiї АН УРСР 64

"Ходiння по муках" або про iсторiю створення першої ЕОМ
для автоматизацiї лабораторних експериментiв 66

Здаватися ще рано. Перехiд до комп'ютерiв IV поколiння 70

Старий друг краще нових двох. Створення галузевої лабораторiї
мiкропроцесорної технiки 73

Пам'ятне п'ятнадцятирiччя 78

На вершинi 81

Iнтелектуальна кiбернетична технiка 87

Запiзнiле одкровення 89

"Колесо" життя 94

Оглядаючись на минуле 101

Додаток 1. Фрагменти реферату докторської дисертацiї Малиновського Б.М.
"Розробка, дослiдження i впровадження в промисловiсть цифрової керуючої
машини широкого призначення КМШП "Днепр". 103

Додаток 2 Основнi результати дiяльностi лабораторiї обчислювальної
технiки (колишня лабораторiя С.О. Лебедєва) у 1952-1957 р., технiчних вiддiлiв .
ОЦ АН УРСР у 1957-1961 рр. i вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту
кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України в 1962-1992 рр. 110

Додаток 3 Постанова-наказ №000015 132

Додаток 4 Скорочений перелiк основних монографiй i статей, опублiкованих у
1962-1992 рр. ветеранами вiддiлення кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики
iменi В.М. Глушкова НАН України 133

^ Дорога в пiвстолiття /Фотоiлюстрацiї/ 143

Соратники - пiонери кiбернетичної технiки 145

Зорянi роки кiбернетичної технiки 146

Ветеран з ветеранiв Зiновiй Львович Рабiнович.
Нарис Зiновiя Львовича Рабiновича "Про себе". 150

Академiк. Нарис про Володимира Iллiча Скурихiна 163

Подвиг молодостi. ^ Нарис про Геннадiя Олександровича Михайлова 167

Перший аспiрант В.М. Глушкова. Нарис про Вiталiя Павловича Деркача 170

Основоположник перетворювальної технiки в Українi.
^ Нарис про Андрiя Iвановича Кондалєва та його команду. 172

Один з не багатьох уцiлiлих. Нарис про Андрiя Михайловича Лучука 175

Залишається з нами... ^ Нарис про Анатолiя Iвановича Слободянюка 178

Наш соратник за героїчного часу.
Нарис про Глiба Олександровича Спину 181

Радянський виклик. Нарис про Олександра Васильовича Палагiна,
складений з його розповiдей 183

     "Светлана" 184

     "Подлипки" 187

     "Моя кiбернетика" 190

     "На шляху в завтра" 196

Пiонер високих технологiй. ^ Розповiдь Iгоря Даниловича Войтовича
     з моїми коментарями 199

     Перша нагорода 199

     Високi технологiї, що випередили час 202

Якi дороги ми обираємо. ^ Нарис про Вiталiя Петровича Боюна,
доповнений його розповiдями 204

     Ключ до успiху 208

Етапи великого шляху: вiд "УСО" КМШП "Днепр" до автоматизованих
систем промислового i наукового експерименту
^ Нарис про Володимира Михайловича Єгипко 213

Сибiрський характер. Нарис про Юрiя Сергiйовича Яковлєва 218

Багатозначнi коди, багатозначнi елементи, багатозначнi структури
i багато чого iншого. ^ Нарис про Юрiя Лукича Iваськiва,
доповнений його розповiддю 221

Погляд на майбутнє. Нарис про Євгена Iвановича Брюховича,
доповнений його розповiддю 225

Майбутнi iнформацiйнi технологiї iнженерної працi створюються
сьогоднi. ^ Розповiдь Станiслава Сергiйовича Забари 232

Прорив. Нарис про Валерiя Миколайовича Коваля 239

На шляху до штучного iнтелекту. Кiлька слiв автора
про Вiктора Полiкарповича Гладуна i його розповiдь про себе 244

Сорок рокiв, якi вiдданi числовим iнформацiйним технологiям. ^ Нарис
про Валерiя Костянтиновича Задираку 247

Мета на багато рокiв. Нарис про Сергiя Дем'яновича Погорелого 249

Нове в теорiї обчислювальних структур. ^ Коротко
про Володимира Петровича Гамаюна 252

Небагато з iсторiї засобiв збереження iнформацiї i про iдеї
iнтегрального виконання запам'ятовуючих пристроїв.
^ Розповiдь Олександра Дмитровича Беха 253

Ветеран аналогової обчислювальної технiки.
Нарис про Аркадiя Євгеновича Степанова 257

Вiд аспiранта до академiка АН Республiки Узбекистан. ^ Нарис
про Тулкуна Файзиєвича Бекмуратова 260

Головний конструктор автоматизованих систем для випробувань
космiчної технiки. Нарис про Олександра Олександровича Тимашова 264

Рiдкiсний талант. Нарис про Мирослава Васильовича Семотюка 268

Не кожному дано... ^ Нарис про Тамару Федорiвну Слободянюк 270

Гаряче серце вiддiлення кiбернетичної технiки. Епiзоди з життя
Надiра Iсмаiл-огли Алiшова, якi розповiв вiн сам 272

Героїчний час. Нарис про Фелiкса Никаноровича Зикова 277

Лабораторiя вiдеотермiнальної технiки. Друга галузева. ^ Нарис
про Льва Борисовича Малиновському 281

"Язик до Києва доведе". Розповiдь В'ячеслава Павловича Соловйова 287

"...Чудес не буває"... Розповiдь Людмили Олександрiвни Коритної 295

Жага творчостi. Нарис про Володимира Володимировича Крамского 297

^ Соратники - пiонери кiбернетичної технiки /Фотоiлюстрацiї/ 303

Очима очевидця 305

Не виживати, а працювати! 312

"Другий подих" 316

Розвиток мiжнародних наукових зв'язкiв 317

Наукове забезпечення проблем становлення держави 319

Неймовiрне вже очевидно!? 321

Алфавiтний покажчик 330

^ Декiлька слiв вiд автора

Головнi герої цiєї книги - кiбернетична технiка та її творцi.

I не випадково. Понад пiвстолiття, починаючи з 1950 року на моїх очах та за моєю участю йшло становлення i розвиток обчислювальної технiки та кiбернетики в Українi, у першу чергу в Академiї наук УРСР - спочатку в iнститутi електротехнiки, потiм в Iнститутi математики, потiм в створеному в 1957 роцi Обчислювальному центрi АН УРСР (ОЦ АН УРСР), а з 1962 року - в Iнститутi кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Його засновник академiк Вiктор Михайлович Глушков керував iнститутом двадцять рокiв (1962-1982 р.)2. Надалi iнститут очолював академiк Володимир Сергiйович Михалевич (1982-1994 рр.). В даний час директором iнституту та керiвником Кiбернетичного центру НАН України, до складу якого ввiйшов i Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова, став академiк Iван Васильович Сергiєнко.

У цi роки менi пощастило спiлкуватися з багатьма колегами по iнституту, у тому числi зi спiвробiтниками вiддiлення кiбернетичної технiки, яким я керував понад 20 рокiв.

Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України був i залишається унiкальною науковою установою. Запам'яталася оцiнка дiяльностi iнституту, дана делегацiєю вiдомих американських учених, що вiдвiдали АН УРСР. Пiсля розповiдi Вiктора Михайловича про проведенi в iнститутi дослiдження, один з учасникiв зустрiчi декан факультету iнформатики унiверситету в м.Берклi професор Л.Заде сказав:

- Вiктор Михайлович! Ваш iнститут широко вiдомий як в Радянському Союзi так i у нас, в Америцi. Вiн, дiйсно, унiкальний багатостороннiстю i глибиною проведених дослiджень, - i пожартував, - адже у Вас займаються усiм. Ну, може немає робiт з голковколювання!

- А пошукати по кутах, так може i є, - миттєво вiдреагував Вiктор Михайлович. i до речi, був правий!

Про наукову школу В.М.Глушкова вже багато чого написано низкою авторiв3. Її видатнi досягнення стали фундаментом для становлення наукових шкiл його учнiв i послiдовникiв, що втiлили в життя багато iдей, висловлених В.М.Глушковим про подальший розвиток рiзних напрямкiв кiбернетики.

Пропонована читачу книга коротко висвiтлює результати дослiджень в одному з таких напрямкiв, що одержав назву кiбернетичної технiки. У нiй описано багаторiчну наукову творчiсть великого колективу спiвробiтникiв технiчних вiддiлiв ОЦ АН УРСР та Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України.

Чому не написав таку книгу ранiше?

Спочатку, десять рокiв тому, пiдготував книги про вчених - пiонерiв обчислювальної технiки й iнформацiйних технологiй, приуроченi до ювiлейних дат: дев'яностолiттю вiд дня народження основоположника вiтчизняного комп'ютеробудування С.О.Лебедєва, що створив в Iнститутi електротехнiки АН УРСР першу в континентальнiй Європi Малу електронну лiчильну машину "МЭСМ", i сiмдесятирiччю вiд дня народження В.М.Глушкова, основоположника iнформацiйних технологiй в Українi i колишньому СРСР, засновника i першого директора Iнституту кiбернетики АН УРСР (тепер Iнститут кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України). Потiм написав книги про внесок України в розвиток комп'ютерної технiки в галузевих (ранiше закритих) науково-конструкторських органiзацiях. Розповiсти про все це дуже хотiлося, iнакше багато значимих подiй i фактiв згине в вiчностi, i я це зробив, причому, вчасно i, думаю, не без користi. Варто сказати, що iсторiя комп'ютерної науки i технiки, у тому числi кiбернетичної технiки, в Українi довгий час була на положеннi пасинка - про неї мало що знали i майже нiчого не публiкували, аж до 90-х рокiв минулого столiття через таємнiсть багатьох робiт. Тому довелося починати майже з "чистого листа", з розкриття "бiлих плям" в iсторiї цього важливого напрямку науки i технiки. Тепер наступив час згадати i про себе, а головне - про великий i дружний колектив талановитих i працьовитих людей, що працювали в технiчних вiддiлах ОЦ АН УРСР i у вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Про це в моїх та iнших книгах майже нiчого не говорилося.

Розповiдати про себе та багатьох спiвробiтниках, що працювали довгi роки поруч зi мною, дуже важко. Потрiбна максимальна об'єктивнiсть, точне знання того, що зроблено. Як би не хотiлося, але суб'єктивного висвiтлення досягнень i подiй, що були у вiддiленнi, не уникнути. Постараюся звести цi моменти до мiнiмуму.

"Найдорожче для людини - його спогади. i чим бiльше вони пов'язанi з якимось переломними моментами, що вимагають величезної напруги сил i нервiв, а то i трагiчними подiями, тим вони дорожчi". Цi слова належать Ф.М.Достоєвському. До такої думки вiн прийшов наприкiнцi свого життя.

Доля немов хотiла i мене переконати в справедливостi слiв великого письменника. У 1939 роцi, провчившись два мiсяцi в Ленiнградському гiрському iнститутi, мене призвали в армiю. Через два роки, коли чекав демобiлiзацiї i вже марилося повернення до iнституту, почалася Велика Вiтчизняна вiйна, що залишила менi слiди поранень i вiчний бiль про загиблих. На передовiй опинилася молодь - солдати, сержанти, лейтенанти. Саме вони були першими i понесли непоправнi втрати. Мiй старший брат-танкiст був серед тих, хто залишився лежати в тисячах братських могил на полях боїв... Ордени Вiтчизняної вiйни I i II ступеня, переданi батьку та матерi разом з похоронкою, кiлька фотографiй та його листи з фронту зберiгаються як дорогi релiквiї в моїй родинi...

Вiйськовi роки залишилися в моїй пам'ятi назавжди.

Нове життя почалося зовсiм не просто. Пiсля демобiлiзацiї з армiї в 1945 роцi я вважав, що не зумiю учитися в iнститутi, i, звичайно, не думав про наукову дiяльнiсть.

Але молодiсть узяла своє. Я зумiв закiнчити iнститут, одержав диплом з вiдзнакою. i вже понад пiвстолiття працюю в Нацiональнiй академiї наук України.

Думаю, що слова Ф.М.Достоєвського справедливi для усiх, у тому числi i для тих, про кого говориться в цiй книзi. Не випадково, вони з великим бажанням подiлилися зi мною своїми спогадами, архiвними матерiалами, фотографiями. Виражаю за це глибоку вдячнiсть.

Книга складається з трьох частин. У першiй, яка названа "Дорога в пiвстолiття", - говориться про дiяльнiсть автора i про дослiдження, виконанi у технiчних вiддiлах ОЦ АН УРСР i у вiддiленнi кiбернетичної технiки Iнституту кiбернетики iменi В.М.Глушкова НАН України. Вона пiдготовлена на основi моїх спогадiв i документiв з мого домашнього архiву. У нiй часто зустрiчаються iмена С.О.Лебедєва i В.М.Глушкова, оскiльки описуванi мною подiї були тiсно пов'язанi з їх дiяльнiстю. В другiй частинi книги, названiй "Соратники - ветерани кiбернетичної технiки", що доповнює першу, помiщено нариси про першотворцiв кiбернетичної технiки та кiбернетичних систем. Бiльшiсть з них - молодi сучасники С.О.Лебедєва, В.М.Глушкова й iнших пiонерiв цифрової обчислювальної технiки, активно брали участь у реалiзацiї їхнiх iдей. Молодi фахiвцi й аспiранти згодом стали маститими вченими, що зумiли гiдно закрiпити i помножити успiхи своїх учителiв, самi стали першопрохiдниками, творцями перших засобiв кiбернетичної технiки i перших кiбернетичних систем. Нариси пiдготовленi за їх участю.

На жаль, я не змiг зiбрати матерiали про усiх, про кого варто було б написати в книзi. Нариси, якi публiкуються, звичайно, не без вад. Хотiлося б сподiватися, що читачi будуть до мене поблажливi.

Третя частина книги "Очима очевидця" присвячена подiям в НАН України й в Українi в цiлому в перше десятилiття її незалежностi, про роль Б.Є.Патона в збереженнi Академiї.

Глави з книги Б.М.Малиновського "Немає нiчого дорожче..."

Стор.14-18, 94-101, 101-103
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стр., 272 ил., ISBN 966-8508-04-1
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.html








Хто має право писати свої спогади ?

Кожен… Для того, щоб писати свої спогади, зовсiм не потрiбно бути нi великим мужем, нi знаменитим лиходiєм, нi державною людиною, — для цього досить бути просто людиною…

Олександр Герцен



Дорога в пiвстолiття

Вiхи моєї бiографiї

Переклад з росiйської глави з книги Б.М.Малиновського "Нет ничего дороже", Стр. 14-18
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стор., 272 iл., ISBN966-8508-04-1
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.html

Народився 24 серпня 1921 року в мiстi Лух Iванiвської областi (Росiя). У цей час мiй батько Малиновський Микола Васильович був викладачем i головою (була така посада!) Лухської школи II рiвня (з 1 травня 1920 р. по 15 березня 1922 р.). У 1939 роцi я закiнчив середню школу в м. Iваново. У цьому ж роцi був призваний на службу в Червону Армiю. Закiнчив полкову школу, одержавши звання сержанта. З 1941 по 1945 р. брав участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi на фронтах: Пiвнiчний, Ленiнградський, Захiдний, Калiнiнський, Пiвнiчно-захiдний, Степовий, Центральний, 1 й Бiлоруський, 3 й Прибалтiйський. Наприкiнцi вiйни був у Фiнляндiї на вiйськово-морськiй базi Порккала Удд. Вiйну зустрiв сержантом, командиром вiддiлення розвiдки в артилерiйськiй частинi, закiнчив старшим лейтенантом, командиром артилерiйської батареї. Звання офiцера було присвоєно на фронтi, без пiдготовки у вiйськовому училищi. Поранений у 1941 i 1944 р. Демобiлiзований у серпнi 1945 р. за станом здоров'я. За участь у вiйнi нагороджений орденами Червоної Зiрки, Вiтчизняної вiйни I i II ступеня, медаллю "За бойовi заслуги", медалями "За оборону Москви", "За перемогу над Нiмеччиною" та iн.

У 1950 р. закiнчив з вiдзнакою Енергетичний iнститут у м. Iваново. Спецiальнiсть - електроустаткування промпiдприємств.

Три роки з 1950 по 1953 був аспiрантом лабораторiї автоматики Iнституту електротехнiки АН УРСР (м.Київ). Там же успiшно захистив кандидатську дисертацiю "Тригерний пристрiй на магнiтних пiдсилювачах" i одержав звання молодшого наукового спiвробiтника. Тему дисертацiї запропонував академiк С.О. Лебедєв, що працював директором iнституту з 1946 по 1952 рiк. У 1954 роцi мене перевели в лабораторiю обчислювальної технiки, у якiй пiд керiвництвом С.О. Лебедєва ще в 1951 роцi була створена i введена в експлуатацiю перша в континентальнiй Європi Мала електронна лiчильна машина "МЭСМ". Я мав щастя побачити цю машину i з доручення С.О. Лебедєва провести дослiдження можливостi застосування в нiй дiод-магнiтних елементiв замiсть лампових, використаних у машинi.

У 1955 р. лабораторiю перевели в Iнститут математики АН УРСР. За два роки роботи в лабораторiї менi удалося виконати ряд дослiджень, результатом яких став розроблений мною проект спецiалiзованої обчислювальної машини для знiмання й обробки даних з радiолокатора. У 1957 р. на базi лабораторiї було створено Обчислювальний центр (ОЦ) АН УРСР. Його директором було призначено доктора фiзико-математичних наук Вiктора Михайловича Глушкова. Вiн запропонував менi бути його заступником по науковiй частинi. З грудня 1957 по лютий 1962 р. я працював на цiй посадi i завiдувачем вiддiлом спецiалiзованих машин. Цi чотири роки стали визначальним i найбiльш плiдним перiодом моєї дiяльностi. Саме тодi зародилася й одержала iнтенсивний розвиток кiбернетична технiка. У дуже короткий термiн була розроблена перша в СРСР напiвпровiдникова керуюча машина широкого призначення КМШП "Днепр". Вона з'явилася одночасно з першою американською керуючою машиною такого ж призначення (RW-300). На основi КМШП "Днепр" були створенi пiонерськi - першi в Українi i колишньому СРСР системи контролю i керування промислового призначення.

Велику роль у першi роки мого становлення як ученого, безумовно, зiграли Сергiй Олексiйович Лебедєв i Вiктор Михайлович Глушков. Образ Сергiя Олексiйовича Лебедєва, незважаючи на небагато зустрiчей з ним у Києвi й у Москвi, залишився в моїй пам'ятi на все життя, i я безмiрно радий, що доля дозволила зустрiти саме його на самому початку моєї "дороги в пiвстолiття".

Другою видатною особистiстю на моєму життєвому шляху став Вiктор Михайлович Глушков. З 1957 по 1962 роки я був його єдиним заступником по науковiй частинi створеного в 1957 роцi Обчислювального центру АН УРСР. Його приклад, умiння захоплювати перспективою, безсумнiвний талант дослiдника i висока працездатнiсть допомагали i менi, i розвитку робiт в ОЦ АН УРСР, залученню уваги з боку вищих iнстанцiй, вiд яких тодi багато чого залежало. З iншого боку, вiн був автором iдеї унiверсальної керуючої машини, що лягла в основу моїх робiт зi створення i застосування першої в СРСР напiвпровiдникової керуючої машини широкого призначення КМШП "Днепр".

У 1962 роцi на базi ОЦ АН УРСР був створений Iнститут кiбернетики АН УРСР, я залишився завiдувачем вiддiлом, перейменованим у вiддiл керуючих машин. (Ця назва збереглася дотепер - понад 40 рокiв!) У 1964 р. захистив дисертацiю на звання ученого ступеня доктора наук за сукупнiстю робiт: "Розробка, дослiдження i впровадження в промисловiсть цифрової керуючої машини КМШП "Днепр". У 1969 р. був обраний членом-кореспондентом АН УРСР. З 1966 по 1971 роки я був заступником керiвника вiддiлення кiбернетичної технiки Г.Є. Пухова (у вiддiлення входили основнi технiчнi вiддiли iнституту), а з 1971 по 1988 р. став керiвником цього вiддiлення (Г.Є. Пухов перейшов в iнший iнститут).

Визнання кiбернетичної технiки як важливого науково-технiчного напрямку вiдбулося не вiдразу.

У 1959 р. у Москвi проводилася Перша всесоюзна нарада по керуючим машинам. Була там i моя доповiдь про КМШП, що вже починала оживати. Вона викликала численнi питання. Мене включили в комiсiю з пiдготовки рiшення наради. У проект включили фразу: "Схвалити розробку КМШП в АН УРСР". На заключне засiдання комiсiї з'явився начальник вiддiлу обчислювальної технiки Держплану СРСР Лоскутов. Я знав його по книзi, досить примiтивнiй, присвяченiй рiзного роду реєструючим цифровим пристроям РЦП i спецiалiзованим ЕОМ. Тримався вiн як царський вельможа. Почувши фразу про КМШП, сказав:

- Забрати, щоб i духу не було. Ця машина робиться заради примхи академiкiв i нiкому не потрiбна!

Фраза була викреслена.

Сперечатися iз самозакоханою людиною, надiленою величезною владою, було марно...

У тi ж роки, пам'ятаю, проходила дуже представницька спiльна нарада Мiнiстерства приладобудування, засобiв автоматизацiї i систем керування i Вiддiлення механiки i процесiв керування АН СРСР.

Академiк, що виступив за мiнiстром, керiвник провiдного московського iнституту, згадав роботи Iнституту кiбернетики АН УРСР по створенню i застосуванню керуючих машин та назвав їх передчасними i шкiдливими.

Довелося менi свiй виступ почати словами:

- Хочу розповiсти про "шкiдливий" досвiд використання машин "Днепр". Судячи з питань, i виступiв, наш досвiд зацiкавив дуже багатьох, а в прийнятому рiшеннi характеризувався як дуже корисний.

Понад п’ятсот КМШП "Днепр" якi випущенi та знайшли широке застосування стали дуже сильним аргументом на користь повного визнання наших робiт.

В наступнi роки, з моєї iнiцiативи, були розгорнутi дослiдження, спрямованi на створення перших в Українi цифрових автоматизованих систем керування технологiчними процесами, цифрових систем аерокосмiчного експерименту, унiкального фiзичного i масового наукового лабораторного експерименту; на розробку засобiв кiбернетичної технiки, включаючи спецiалiзованi засоби обробки i передачi iнформацiї; орiєнтовану на задачi вимiру i керування мiкропроцесорну технiку i персональнi ЕОМ; на пiдготовку i практичну реалiзацiю науково-методичних основ переозброєння цiлої промислової галузi (зв'язку) на мiкропроцесорну технiку. У книзi наводиться перелiк основних результатiв дослiджень, виконаних у вiддiленнi кiбернетичної технiки за тридцять рокiв, а також авторiв цих робiт, моїх у тому числi. Наведено також короткий опис основних наукових напрямкiв дослiджень вiддiлення кiбернетичної технiки, а також ряд документiв того часу.

Крiм роботи в iнститутi, я брав участь у роботi багатьох наукових конференцiй та iнших заходiв, проведених у СРСР. Завдяки цьому я познайомився з багатьма видатними вченими в галузi комп'ютерної науки i технiки, творцями ЕОМ першого поколiння. Запам'яталися закордоннi поїздки на науковi конференцiї, конгреси, симпозiуми в країни захiдної i схiдної Європи, у США й Iндiю (в останнiх був по одному разу). Про це можна прочитати й ознайомитися з фотоекспозицiєю наприкiнцi цiєї частини книги.

Понад двадцять рокiв я був головою Ради з захисту кандидатських i докторських дисертацiй на звання учених ступенiв по ряду технiчних спецiальностей, що працювала у вiддiленнi кiбернетичної технiки.

Кiлька рокiв брав участь у роботi союзного ВАКа, науково-технiчної ради Мiнiстерства приладобудування СРСР та iн. За цi роки мною були пiдготовленi понад п'ятдесят кандидатiв i докторiв наук.

Сiмнадцять рокiв був беззмiнним головою Ради з автоматизацiї наукових дослiджень при Президiї АН УРСР. За цей час у бiльшостi академiчних органiзацiй було успiшно автоматизовано масовий науковий лабораторний експеримент.

У1984 р. вiддiлення кiбернетичної технiки було перейменовано у вiддiлення обчислювальної технiки i мiкроелектронiки. У 1988 р. його керiвником став О.В. Палагiн.

З 1988 по 1990 р. я залишався завiдувачем вiддiлом керуючих машин, а з 1990 р. був призначений Президiєю НАН України радником дирекцiї Iнституту кiбернетики iменi В.М. Глушкова НАН України.

У списку моїх наукових праць, виконаних до 1990 р., є понад 200 статей i винаходiв (бiльшiсть у спiвавторствi) i кiлька книг.

Результатом моєї працi в останнє десятилiття стали книги з iсторiї комп'ютерної науки i технiки: "Академiк С. Лебедєв" (1992 р.), "Академiк В. Глушков. Сторiнки життя i творчостi" (1993 р.), "Iсторiя обчислювальної технiки в особах" (1995 р.), "Нариси з iсторiї комп'ютерної науки i технiки в Українi" (1998 р.) "Золотi вiхи iсторiї комп'ютерної науки i технiки в Українi" (2003 р.) та iншi.

З’явився в Iнтернетi сайт створеного мною Фонду iсторiї i розвитку комп'ютерної науки та технiки при київському Будинку вчених НАН України (українською, росiйською, англiйською мовами) дозволив зробити доступними для закордонних дослiдникiв матерiали з моїх книг i посилання на матерiали з них з'явилися в рядi видань за рубежем, що дуже порадувало мене.

Своєчасному виданню моїх книг чимало сприяв згаданий Фонд iсторiї i розвитку комп'ютерної науки та технiки. За його допомогою в 1998 роцi менi також удалося органiзувати й успiшно провести мiжнародний симпозiум "ЕОМ у Європi. Минуле, сучасне, майбутнє". У числi багатьох закордонних гостей були творцi першої у свiтi ЕОМ, з програмою яка зберiгається в пам'ятi 85-лiтнiй Морiс Уiлкс i першої у свiтi комерцiйної ЕОМ Френк Ленд. Президент НАН України Б.Є. Патон, що приймав активну участь у роботi симпозiуму, прийняв рiшення нагородити Морiса Уiлкса дипломом Почесного доктора НАН України, а Френка Ленда грамотою Президiї НАН України. Честь вручити диплом Морiсовi Уiлксу безпосередньо в Кембриджi, де пiвстолiття працює Морiс Уiлкс, випала менi (1999 р.).

Мiй батько Микола Васильович Малиновський (1887-1969) i мати Любов Миколаївна Малиновська (1890-1964) усе життя пропрацювали вчителями росiйської мови i лiтератури. Батько нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р.", орденом Трудового Червоного Прапора (1949 р.), орденом Ленiна (1954 р.). Мати нагороджена медаллю "За доблесну працю у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941-1945 р." Старший брат Лев Миколайович Малиновський, танкiст, нагороджений орденами Вiтчизняної вiйни II ступеня в 1942 i I ступеня 1943 р. (посмертно). Сестра Олена, що закiнчила Iванiвський медичний iнститут у роки вiйни, кандидат медичних наук, у 1957 роцi трагiчно загинула через грубу помилку в дiагнозi хвороби.

За пiслявоєнний час до моїх нагород додалися чотири ордени. Почеснi Грамоти Президiї Верховної Ради УРСР i Верховної Ради України, двi Державних премiї УРСР, премiя Фонду iнтелектуального спiвробiтництва "Україна XXI столiття" iменi I.В. Вернадського, премiї Президiї НАН України iменi С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова, звання Заслуженого дiяча науки i технiки України.

Роки напруженої роботи, а було усе - успiхи i поразки в роботi, радостi i прикростi, не пройшли безслiдно.

У 1988 р. у мене трапився обширний iнфаркт i довелося пробути понад пiвроку в лiкарнi. Щоб не втрачати часу i почуваючи, що мої справи пiшли на лiпше, я вирiшив зайнятися спогадами про мою роботу в Академiї. Так з'явився "Щоденник" у якому спогади перемежовувалися з оцiнками про стан здоров'я i подiями вiйськових рокiв, що запам'яталися. Згадуючи минуле, хотiлося вiдвернути себе вiд "поганих" думок сьогоднi. Поправившись i звiльнившись вiд керiвництва вiддiлом керуючих машин i вiддiленням кiбернетичної технiки, я вiдклав убiк свiй "Щоденник" та захопився збиранням i вивченням матерiалiв про творчiсть С.О. Лебедєва, В.М. Глушкова й iнших першовiдкривачiв вiтчизняної комп'ютерної науки i технiки. У "Щоденнику" я встиг написати лише спогади про моє навчання в аспiрантурi в Iнститутi електротехнiки i про роботу в Iнститутах електротехнiки, математики й Обчислювальному центрi АН УРСР.

Коли готував книгу "Iсторiя обчислювальної технiки в особах", то включив у неї частину "Щоденника", де говорилося тiльки про те, як створювалася КМШП "Днепр". Публiкуючи "Щоденник" зараз, - як початок книги, - я приводжу його цiлком, включаючи мої давнi записи про ставлення до мене В.М. Глушкова.

За 20 рокiв роботи в Iнститутi кiбернетики, директором якого вiн був у цi роки, я як нiхто iнший вiдчув на собi особливостi його складного характеру. Це видно з "Щоденника" i деяких роздiлiв книги. Замовчування про це зробило би образ В.М. Глушкова не повним, а ряд подiй у моїй дiяльностi, пов'язаних з ним, незрозумiлими.

Отже...


^ Перша в Радянському Союзi

Переклад з росiйської глави з книги Б.М.Малиновського "Нет ничего дороже", Стор. 39-40
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стор., 272 iл., ISBN 966-8508-04-1
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.html

Утiм, я вiдволiкся. Проти КМШП теж йшла вiйна, тiльки безкровна. З одного боку - бюрократична, з iншого боку - вiд небажання зрозумiти i пiдтримати прогресивну розробку. Та й працювати приходилося по-фронтовому, - тривале комплексне налагодження вели цiлодобово.

Я приходив на роботу о восьмiй ранку, годину-пiвтори займався замдиректорськими справами - читав, складав i пiдписував рiзнi "папери", iнший денний час йшов на органiзацiю справ по КМШП. Повертався додому не ранiше дванадцятої ночi. Перед виходом знову переглядав пошту, що нагромадилася. I так щодня, за винятком вiдряджень, протягом усiх трьох iз зайвим рокiв, поки створювалася КМШП.

^ Дуже важко було працювати з заводчанами.

Коли отримали з заводу першу виготовлену там машину, нас охопив жах. Це було збiговисько деталей - i тiльки. Усi численнi паянi з'єднання - а їх було понад 100 тисяч, - були виконанi самим огидним чином i постiйно вiдмовляли. Контакти в рознiманнях - а їх було теж чимало (близько 30 тисяч) - постiйно порушувалися. Налагодити таку машину було просто неможливо. Що ж з'ясувалося пiсля вiдвiдування цеху, де збирали КМШП?

Директор заводу, почувши лише те, що машина в 6 разiв бiльше осцилографа, набрав хлопчикiв та дiвчаток, якi тiльки закiнчили школу, посадив їх на робочi мiсця в тiльки обладнаному примiщеннi, озброїв паяльниками, i от вони-то i почали "паяти" елементи машини (пайки хвилею ще не було) i ламати рознiмання необережним поводженням.

Оскiльки термiн установки першої КМШП у бесемерiвському цеху наближався, довелося перепаяти практично всю машину, замiнити багато рознiмань, i тодi налагодження пiшло.

Пам'ятаю, у тi важкi днi я зiбрав усiх, хто мiг допомогти, i сказав: - Розумiю, що робота дуже нелегка. Але на фронтi було важче. Повiрте менi: ви ж не гiрше фронтовикiв!

Я звертався до молодих - бiльшостi було 23-25 рокiв; менi виповнилося 35, я був на 10 рокiв старше - два довоєнних роки служби в армiї, плюс-участь у вiйнi, що додала вiдповiдальностi i самостiйностi.

^ Мої слова вплинули: спiвробiтники працювали не щадячи сил (А.Г. Кухарчук, B.C. Каленчук, Л.О. Коритна, В.Г. Пшеничний, I.Д. Войтович та iн.).

Приймати машину приїхала Держкомiсiя на чолi з академiком А.А. Дороднiциним. До неї були включенi i представники заводу.

Почався прогiн машини на час, потiм iспити на нагрiвання, на працездатнiсть при замiнi елементiв, розв’язувались задачi, запропонованi членами комiсiї, постiйно йшли тести на справнiсть пристроїв i машини в цiлому. Iспити велися вдень i вночi протягом тижня. Заводчани улаштували дiйсну змову при прийманнi документацiї. Хоча остання готувалася за участю заводських конструкторiв, представник заводу Л.П. Пасеков написав особливу думку про те, що частина документiв треба переробити.

9 грудня 1961 року акт приймання Державною комiсiєю КМШП "Днепр" був пiдписаний. Комiсiя прийняла КМШП iз високою оцiнкою, вiдзначила, що це перша в Союзi напiвпровiдникова керуюча машина i що необхiдно провести через рiк її другий iспит безпосередньо на мiсцях застосувань.


"Колесо" життя

Переклад з росiйської глави з книги Б.М.Малиновського "Нет ничего дороже", Стор. 94-101
Київ, "ЧП Горобец". 2005, 336 стор., 272 ил., ISBN 966-8508-04-1
http://www.icfcst.kiev.ua/MUSEUM/chBooks_u.html

"Колесо" мого життя почало рухатися 24 серпня 1921 року в селищi Лух Iванiвської областi. Коли я народився, селище бiльше походило на велике красиве село з декiлькома будинками мiського типу. Лух був вiдомий з XIII столiття, тодi вiн постраждав вiд татарської навали. Залишившись удалечинi вiд залiзничних дорiг, якi почали будуватися, вiн залишився селом, хоча якийсь час (до 1925 р.) називався мiстом. У першому отриманому мною паспортi мiсце народження так i називалося - мiсто Лух. Зараз Лух iменується селищем. Батько працював у селищi Лух вчителем, але жив у селi Вознесення в будинку своїх батькiв, кiлометрах в 10 вiд Луха. Роки через три родина батька переїхала в невелике мiсто Родники тiєї ж Iванiвської областi. До речi, у цьому мiстi батько Сергiя Олексiйовича Лебедєва ще до революцiї кiлька рокiв працював учителем.

Перший раз я побачив Лух, коли менi було рокiв десять. Батьку хотiлося побувати в рiдних мiсцях, i вiн узяв мене i мого старшого брата. Запам'яталася рiчка, що протiкає по окраїнi Луха i має таку ж назву, i... вiвсянi млинцi, якими почастували нас знайомi батька. Смутно пам'ятаю високий вал, що колись захищав Лух вiд полякiв.

З Родникiв, де я вперше в життi побачив єдиний у мiстi автомобiль i випадково залетiв лiтак типу У-2, наша родина переїхала в мiсто Iваново, де я закiнчив середню школу i був у 1939 роцi призваний в армiю.

Воєнна частина мого життя склала шiсть рокiв. Участь у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi зайняла чотири роки, але здавалися вони нескiнченно довгими. Нашу частину - артилерiйський полк, озброєний могутнiми гаубицями, спочатку направили на границю з Фiнляндiєю. Слiдом за Нiмеччиною вона оголосила вiйну Радянському Союзу. Там я прийняв бойове хрещення - перший мiнометний обстрiл, що мiг бути й останнiм. Потiм перекинули в Прибалтику - у район Нарви. Нашi вiйська вiдступали. Боячись оточення, у серпнi 1941 року полк зняли з фронту i вiдправили у вiйськовi табори пiд мiстом Горьким. Могутнi гаубицi замiнили на далекобiйнi пушки. У жовтнi частина опинилася пiд Калiнiним (тепер Тверь), де мене, тодi сержанта, командира вiддiлення артилерiйської розвiдки, ранило осколком снаряда, коли знаходився на спостережному пунктi. Зиму пролежав у госпiталi в Тюменi. Потiм були запаснi полки (у Камишловi i Кiровi). У травнi опинився в артилерiйському полку 55-й стрiлецької дивiзiї на запам’ятавшомуся на все життя моторошними артилерiйськими обстрiлами, заливними дощами i 30-ти градусними морозами Пiвнiчно-захiдному фронтi (Демянськ, Стара Русса). За триста днiв постiйних невдалих наступiв дивiзiя понесла величезнi втрати. Частина загиблих дотепер ще лежать не в братських могилах, а в болотах пiвнiчно-заходу. Серед них мiг бути i я. Про все не розповiси. Але скiльки разiв дивився, як говорять, прямо смертi в очi! В один iз сiчневих днiв 1943 року мене врятувало... чудо. Випадково пiдняв голову догори i... побачив високо над собою двi чорнi точки. Мiни неслися прямо на мене. Унiкальний випадок - навряд чи хто-небудь бачив стрiмко пiдлiтаючу до жертви мiну. Встиг упасти. Виручив глибокий снiг. Потiм - Курська дуга, жорстокi бої пiд Понирями (не легше!). Успiшне форсування Десни, Днiпра, наш блискавичний наступ в Бiлорусiї, друге поранення, госпiталь у Мозирi. Повернення в частину (уже старшим лейтенантом, командиром 76 мм батареї), швидкоплиннi бої пiд Ригою, перекидання на баржах у капiтульовану Фiнляндiю - через Хельсiнкi на вiйськово-морську базу Поккала Удд. Там для мене закiнчилася вiйна. "Колесо" життя, потрапивши на початку вiйни на границю з Фiнляндiєю, накрутивши кiлька тисяч кiлометрiв, повернулося на фiнську землю.

* * *

Наукова частина мого життя - якщо так можна сказати - виявилася вдалою на знайомство з ученими зi свiтовим iм'ям - С.О. Лебедєвим, В.М. Глушковим, М.М. Амосовим, Б.Є. Патоном. Доля зв'язала мене i з багатьма чудовими вченими Iнституту кiбернетики iменi В.М. Глушкова НАН України в першу чергу з тими, хто працював i працює у вiддiленнi кiбернетичної технiки. Їм присвячена книга. Про життя i дiяльнiсть деяких iз учених розказано в тридцяти п'яти нарисах. Серед них - два академiки, два члени кореспонденти, 21 доктор i 10 кандидатiв наук. У 1999 роцi, як уже писав, я мав честь вручити в Кембриджi диплом Почесного доктора НАН України творцю першої у свiтi ЕОМ з програмою, яка зберiгається в пам'ятi Морiсовi Уiлксу.

Першим на моєму шляху опинився С.О. Лебедєв. Вiн запропонував менi тему кандидатської дисертацiї i виступив опонентом по нiй. Вiн же запропонував брати участь у дослiдженнi можливостi застосування iмпульсних дiод-магнiтних елементiв у першому в континентальнiй Європi комп'ютерi "МЭСМ". Повторююся тому, що менi дуже хочеться зберегти пам'ять про цього чудового вченого i людину - основоположника вiтчизняного комп’ютеробудування. На його рахунку п'ятнадцять супер-ЕОМ створенi за двадцять рокiв, вiд лампових до самих могутнiх у Європi ЕОМ на iнтегральних схемах. Крiм книги, написаної мною до 90-рiччя вiд дня його народження, мною був пiдготовлений перший телефiльм про його дiяльностi, перший СД-диск i перший Iнтернет сайт (англiйською мовою) про роль С.О. Лебедєва в розвитку комп'ютерної науки i технiки. Я дуже радий, що книга i сайт принесли С.О. Лебедєву широку популярнiсть за рубежем.

Пiсля С.О. Лебедєва в 1956 роцi доля мене звела з В.М. Глушков. Як говорилося вище, вiн