Реферат: Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій Миколайович

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


На правах рукопису


Калюк Олексій Миколайович


УДК 340.0(09)


Війська НКВС (МВС) в Україні (1939–1953 рр.):


історико-правовий аспект


Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Чайковський Анатолій Степанович

доктор історичних наук, професор


Київ – 2006

ЗМІСТ


^ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 1. СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ . . . . . . . . . . . . 12

1.1. Огляд літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12

1.2. Аналіз джерел . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

^ РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ВІЙСЬК НКВС

У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД (1939 – червень 1941 рр.) . . . . . . . . . . . . . 22

2.1. Структура військ. Кадрове і матеріально-технічне забезпечення . . . . . . 22

2.2. Функції та завдання військових формувань НКВС в Україні . . . . . . . . . 35

2.3. Застосування військ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46

^ РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ

ВІЙСЬК НКВС НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

В УМОВАХ ВІЙНИ (червень 1941 – жовтень 1944 рр.) . . . . . . . . . . . . . . . 59

3.1. Нормативно-правові засади реорганізації військ НКВС

в умовах воєнного стану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

3.2. Функції, завдання та основні напрями діяльності військ

у період війни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

3.3. Війська НКВС у системі державного військового механізму . . . . . . . . . 89

^ РОЗДІЛ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА

ДІЯЛЬНІСТЬ ВІЙСЬК НКВС (МВС) у 1945-1953 рр. . . . . . . . . . . . . . . 108

4.1. Структура та завдання військ НКВС (МВС) у повоєнні роки . . . . . . . 108

4.2. Правова основа їх функціонування та діяльності військ НКВС (МВС).119

4.3. Особливості оперативно-службової та бойової діяльності військ

в умовах загострення суспільно-політичної та криміногенної ситуації . . . 131

4.4. Історико-правова оцінка діяльності військ НКВС (МВС)

в Україні у 1939-1953 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143 ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ


ВР Верховна Рада

ВТ Військовий трибунал

ВТУ Виправно-трудові установи

ГУВВ Головне управління внутрішніх військ

ГУПВ Головне управління прикордонних військ

ГУПП Головне управління політичної пропаганди

ДКО Державний Комітет Оборони

КОВО Київський Особливий військовий округ

МВС Міністерство внутрішніх справ

МДБ Міністерство державної безпеки

УМППО Управління місцевої протиповітряної оборони

Наркомат Народний комісаріат

НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ

НКДБ Народний комісаріат державної безпеки

НКО Народний комісаріат оборони

ОВ Особливий відділ

ОУН Організація українських націоналістів

РМ Рада Міністрів

РНК Рада Народних Комісарів

РСЧА Робітничо-Селянська Червона Армія

УВП Управління військового постачання

УКВ Управління конвойних військ

УОВ Управління оперативних військ

УПА Українська повстанська армія

УПВО Управління прикордонної та внутрішньої охорони

УПО Український прикордонний округ

УР Укріплений район

УШПР Український штаб партизанського руху

^ ВСТУП


Актуальність теми. Зміцнення національної безпеки, законності й правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю тісно пов’язані з реформуванням державного виконавчого апарату і зокрема правоохоронних органів і спеціальних військових формувань, насамперед у напрямі вдосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності, форм та методів їхнього використання на основі пріоритетності прав і свобод людини, принципу верховенства права в суспільному житті.

Роль і значення спеціальних військових формувань у попередженні і припиненні правопорушень, як свідчить історичний досвід, зокрема новітнього періоду, зростає в екстремальних та надзвичайних умовах – війн та воєнних конфліктів, проявів тероризму, загострення етнонаціональних і міжнаціональних відносин, техногенних катастроф, виникнення епідемій, епізоотій, епіфітотій тощо.

Особлива роль у таких умовах належать внутрішнім військам МВС України та Державній прикордонній службі України, правовою основою діяльності яких є Конституція й Закони України. Виступаючи в ролі стабілізуючого фактора, поряд з іншими військовими формуваннями і органами охорони правопорядку, вони покликані протистояти кримінальним та екстремістським проявам у суспільстві, забезпечити недоторканність державного кордону України, охорону її суверенітету, прав і свобод громадян, їх безпеку.

У досліджуваний період внутрішні та прикордонні війська НКВС (МВС), як складова частина Збройних Сил СРСР, зробили важливий внесок у перемогу над ворогом, у підтримання і зміцнення правопорядку й законності. Водночас, в умовах тоталітарного режиму, на них, у першу чергу на внутрішні війська, у тому числі в Україні, нерідко покладались неправомірні, репресивно-каральні функції та завдання.

Тим самим історія діяльності спеціальних військових формувань, з одного боку, підтверджує їх важливу роль у збереженні й зміцненні суверенітету держави, правопорядку, боротьбі зі злочинністю, а з іншого – свідчить про неприпустимість, навіть під гаслом захисту суспільно-державних інтересів, їх будівництва і діяльності на ідеологічно-класових і партійних засадах. Як й інші силові структури, вони мають діяти виключно в правовому полі.

Завдання забезпечення в сучасних умовах захисту суверенних прав України, зміцнення правоохоронної функції незалежної держави, запровадження європейських і міжнародних стандартів, форм і методів її діяльності вимагають історично-правового осмислення всіх складових, які впливали на процес еволюції та діяльності військових формувань спеціального призначення в різні періоди, в тому числі й протягом того, який розглядається дисертантом. На основі історичного досвіду, а також наукових розвідок не менш важливо дослідити й розвинути основні засади, на яких мають розвиватися правоохоронні органи та їх військові підрозділи в умовах державного суверенітету і демократії.

Актуальність і важливість теми дисертації визначаються також недостатністю науково-дослідницьких праць з розглядуваної проблематики. Це зумовлює необхідність, у контексті сучасної державно-правової реформи, наукового осмислення шляхів удосконалення внутрішніх військ МВС і, певним чином, Державної прикордонної служби України, підвищення ефективності виконання ними своїх завдань, що, без сумніву, справить позитивний вплив на зміцнення законності та правопорядку в державі.

Тому об’єктивне наукове дослідження правових засад функціонування військ НКВС (МВС) в Україні у 1939–1953 рр., з’ясування принципів, форм, нормативно-правового забезпечення їх діяльності, організаційно-структурних змін, засобів виконання покладених на них функцій дозволить визначити місце і роль внутрішніх військ у сучасній системі державних інституцій, застерегти від помилок минулого в процесі державотворення, зокрема на шляху розбудови Збройних Сил, внутрішніх військ МВС та Державної прикордонної служби України.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає завданням і вимогам Комплексної цільової програми “Актуальні проблеми історії Українського національного державотворення” (№ 0186.0.070872); Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни (наказ МВС України № 515 від 30.06.2001 р.); Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр. (Указ Президента України від 25.12.2000 р.); Програми формування позитивного іміджу міліції України на 2003–2007 рр. (рішення Колегії МВС України № 1 КМ/1 ДСК від 10.01.2003 р.); Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002–2005 рр. (наказ МВС України № 635 від 30.06.2002 р.); Концепції розвитку та реформування внутрішніх військ МВС України на період 2000–2005 рр. (наказ МВС України № 475 від 17.09.2000 р.). Праця безпосередньо пов’язана з основними напрямами наукового забезпечення реалізації Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України та включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2003 р. (п. 2.5).

^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науковому з’ясуванні історико-правових аспектів функціонування структурних підрозділів військ НКВС (МВС) в Україні в 1939–1953 рр., політико-правових наслідків їх діяльності. Дисертант мав намір, спираючись на отримані результати, напрацювати відповідні пропозиції, спрямовані на подальше підвищення ролі й місця внутрішніх військ МВС і органів охорони державного кордону у справі забезпечення правопорядку, боротьби зі злочинністю та захисту суверенних прав України.

Відповідно до визначеної мети в дисертації ставляться й вирішуються такі основні наукові завдання:

– дослідити засади та практику використання спеціальних військових формувань, що входили до складу НКВС (МВС) у передвоєнний період, у ході бойових дій та охорони тилу Діючої армії в роки війни;

– встановити нормативно-правові та організаційно-структурні основи
функціонування військ НКВС (МВС) досліджуваного періоду;

– проаналізувати оперативно-службову діяльність внутрішніх і прикордонних військ Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ СРСР на території УРСР у повоєнні роки та її політико-правові наслідки;

– розкрити сукупність чинників, які спричинили перетворення частин і з’єднань військ НКВС (МВС) в Україні на елемент репресивно-карального державного виконавчого механізму;

– дати історико-правову оцінку функціонування військових формувань НКВС (МВС) в Україні протягом 1939–1953 рр.;

– виробити конкретні висновки, відповідні рекомендації та пропозиції щодо нормативно-правового та організаційно-структурного забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України в сучасних умовах.

^ Об’єктом дослідження є стан, еволюція, правові засади, форми і методи діяльності Головних управлінь військ НКВС (МВС) та підпорядкованих їм частин і з’єднань як складової частини охоронного механізму тогочасної держави.

^ Предмет дослідження – спеціальні військові формування НКВС (МВС) СРСР в Україні, законодавча та нормативно-правова база їх функціонування.

Методологічною основою дисертації послугували основні положення і висновки соціально-детерміністичної гносеології державно-правових явищ, сучасні загальнотеоретичні уявлення про державу і право та їх роль в удосконаленні діяльності правоохоронних органів.

^ Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використані:

– загально-філософські методи: діалектичний метод пізнання, згідно з яким всі явища (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, застосовувався при дослідженні позицій вищих органів держави, які в пошуках шляхів удосконалення правових засад організації та діяльності спеціальних формувань НКВС приймали щодо них суперечливі, прямо протилежні рішення, формуючи або розформовуючи їх, збільшуючи або зменшуючи чисельність їх особового складу, розширюючи або звужуючи коло їх повноважень, міняючи відомчу належність тощо; метод історичного аналізу застосовувався при дослідженні процесу становлення та розвитку спеціальних формувань НКВС протягом досліджуваного історичного періоду;

– загальнонаукові методи: конкретно-історичний метод сприяв вивченню специфіки динаміки розвитку внутрішніх і прикордонних військ в Україні в передвоєнні роки, в період Великої Вітчизняної війни та повоєнний час; із застосуванням порівняльно-історичного методу ці процеси зіставлялися, виявлялися подібності та відмінності, з’ясовувалась історична послідовність та доцільність реорганізацій військових управлінь та частин і з’єднань НКВС (МВС); за допомогою соціологічного методу досліджувалися конкретні соціальні факти, як от – участь військ у зміцненні західної ділянки державного кордону, залучення їх до бойових дій на фронті, підтримання прифронтового режиму, використання для придушення руху опору радянській владі на території Західної України тощо; за допомогою системно-структурного методу Наркомат (Міністерство) внутрішніх справ СРСР досліджувався як елемент системи найвищих державних виконавчих органів, а його військові формування, й зокрема організаційно-структурна будова, в якості системи більш нижчого рівня; статистичний метод використовувався для встановлення даних про кількісний склад військових підрозділів НКВС (МВС), у тому числі в УРСР, про число збройних зіткнень, зокрема відсоток бойових втрат особового складу, тощо;

– спеціально-наукові методи: формально-юридичний метод дозволив здійснити аналіз нормативно-правових актів, що покладались в основу функціонування військ НКВС (МВС); історико-правовий метод використано при розгляді та оцінці місця і ролі права в процесі реалізації військовими формуваннями НКВС наданих їм прав та виконання покладених на них обов’язків на різних етапах їхнього функціонування; порівняльно-правовий метод дав можливість порівняти норми законодавства з регулювання правових засад організації та діяльності спеціальних формувань НКВС на різних етапах досліджуваного періоду, виявити відмінності в правовому регулюванні цих засад. Важливу роль відіграв лінгвістично-правовий аналіз різного роду письмових документів (наказів, розпоряджень, звітів, доповідних, службових записок та ін.), що забезпечило вірогідність знань про події та факти.

^ Хронологічні рамки дослідження визначені науковими завданнями і охоплюють період 1939–1953 рр. Обрання такого періоду обумовлено двома обставинами: по-перше, необхідністю розглянути в динаміці еволюцію і генезис військ НКВС (МВС), основні історико-правові аспекти та нормативно-правову базу функціонування й структурно-організаційні засади їх діяльності в звичайних (мирних) і надзвичайних (воєнних) умовах. По-друге, спираючись на здобуті результати, напрацювати пропозиції щодо реформування і вдосконалення діяльності внутрішніх військ МВС України в сучасний період.

Робота охоплює Україну в адміністративно-територіальних межах до 1954 р.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є комплексним дослідженням організаційно-правових засад діяльності військ НКВС (МВС) в Україні, місця і ролі цієї важливої складової системи органів державного управління правоохоронного спрямування в особливих історичних умовах. Вивчення на основі системного підходу досвіду державно-правового будівництва і функціонування спеціальних військових підрозділів дало автору можливість сформулювати та аргументувати основні положення, що відображають новизну дисертації:

– вперше в історично-правовій ретроспективі запропоновано авторське бачення місця і ролі військових формувань Наркомату (Міністерства) внутрішніх справ СРСР у мирних та надзвичайних умовах;

– на основі вивчення структурно-функціональних змін і завдань військ проаналізовано результати їх бойової, оперативно-службової та правоохоронної діяльності;

– комплексно досліджено основні закономірності процесу перетворення військ НКВС (МВС) у важливий елемент державного механізму по репресивно-каральному тиску на суспільство;

– здійснено аналіз законодавства й відомчої нормативно-правової бази 1939–1953 рр., які регламентували стан, еволюцію та практику використання в Україні військових формувань НКВС (МВС);

– до наукового обігу залучено значну кількість архівних документів і матеріалів, невідомих або маловідомих науковій громадськості;

– спираючись на результати дослідження, виявлено залежність структурно-функціональних змін і особливостей діяльності військ НКВС (МВС) з урахуванням конкретних історичних реалій;

– зроблено спробу наукової історично-правової оцінки діяльності спеціальних військових формувань НКВС (МВС) СРСР в Україні у 1939–1953 рр.

^ Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення й висновки, а також нові документи і матеріали надають можливість, з одного боку, глибше зрозуміти тенденції еволюції та розвитку спеціальних військових формувань у зазначений період, з іншого – використати певним чином історичний досвід для розробки пропозицій щодо реформування внутрішніх військ МВС України в умовах сьогодення з метою запобігання репресивного характеру їх діяльності.

При цьому можна виділити такі сфери застосування результатів дослідження:

1) науково-дослідну – для подальшого розвитку науки історії України, її держави і права, зокрема у вивченні історично-правових проблем функціонування та діяльності державних силових структур, використання методів і висновків при написанні наукових праць;

2) правотворчу – у процесі вдосконалення чинного законодавства щодо нормативно-правового забезпечення реорганізації та діяльності спеціальних військових формувань МВС України;

3) навчальну – у ході підготовки підручників, посібників та викладання курсів “Історія держави і права України”, “Судові та правоохоронні органи”, “Історія органів внутрішніх справ”.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на розширених засіданнях Навчально-наукового та методичного Центру з історії ОВС України, методологічних семінарах кафедри історії України Національної академії внутрішніх справ України. Окремі висновки й узагальнення доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях “Незабутні сторінки історії українського народу” (Київ, 17 грудня 2004 р.) та “Безсмертя подвигу” (Київ, 22 квітня 2005 р.).

Публікації. Результати досліджень викладені в п’яти статтях, які опубліковані у фахових наукових виданнях.


РОЗДІЛ 1
^ СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ


1.1. Огляд літератури


Наукове розроблення питань організаційної будови, нормативно-правового забезпечення та функціонування військ НКВС (МВС) в Україні у цілісному вигляді практично не здійснювалося.

Історіографічний аналіз історичних і історико-правових пошуків у контексті досліджуваної теми надає можливість простежити два основних етапи – радянський і сучасний. Кожному з них притаманні відповідні риси й особливості. Радянська історіографія характерна насамперед тим, що дослідникам були окреслені чіткі ідеологічні межі. Всі архівні документи та матеріали, що могли дати об’єктивне уявлення про діяльність військових підрозділів НКВС (МВС), як і про охоронно-каральний механізм загалом, були в основному недоступні для науковців. Лише нечисленні праці, присвячені розбудові окремих видів військ, переважно прикордонних, вихід у світ яких (інколи під грифом “таємно” чи “для службового користування”) зазвичай пов’язувався з ювілейними датами їх існування, мали деякою мірою розряджати історико-науковий вакуум, що був створений навколо репресивно-карального апарату радянської влади. Хоча із ідеологічними нашаруваннями, вони все ж дають певне уявлення про історичний шлях розбудови окремих видів військ НКВС (МВС).

Центральною подією радянського історіографічного етапу стала публікація збірників документів і матеріалів про функціонування прикордонних і внутрішніх військ в розглядуваний період. Але з огляду на свою таємність вони не всі були доступні широкому загалу науковців . Збірки “Внутренние войска в годы мирного социалистического строительства (1922–1941 гг.)” та “Из истории советских пограничных войск (1935 – июнь 1941 гг.)” [24, 73] містять документи про бойову та службову діяльність військ в останні передвоєнні роки, висвітлюють хід проведеної реорганізації, дають уявлення про заходи, скеровані на підвищення бойової та мобілізаційної готовності військ, ілюструють участь військовослужбовців у захисті інтересів соціалістичної держави. Матеріали, що розкривають безпосередню участь військ у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни та оперативно-службову діяльність в армійському тилу й звільненій від ворога території містяться у збірках документів “Внутренние войска в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.”, “Пограничные войска СССР. 1941–1945.” та двотомному виданні, що вийшло під грифом “таємно”, “Из истории советских пограничных войск. Пограничные войска в годы Великой Отечественной войны 1941–1945 гг.” [25, 74, 75, 167]. Мовою першоджерел висвітлюють діяльність прикордонних і внутрішніх військ в перші повоєнні роки збірки документів “Пограничные войска СССР. 1945–1950” та “Внутренние войска. 1945–1960” [26, 168]. Всі ці видання безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми і були використані при написанні дисертації. Безперечним позитивом цих праць є наявність у кожній з них допоміжного довідкового матеріалу, іменних покажчиків, у цілому виважених передмов і висновків. Водночас, простежується їхнє ідеологічно-пропагандистське спрямування, відсутність критичних матеріалів, суб’єктивний підхід до “скорочення” документів тощо. На їхні сторінках майже відсутні матеріали присвячені нормативно-правовій базі функціонування військових підрозділів НКВС, історичній еволюції військ, особливостям їх оперативно-службового використання тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Таким чином, у науковій літературі тією чи іншою мірою висвітлені питання, пов’язані з організаційно-структурною побудовою та діяльністю військових підрозділів, що входили до складу НКВС (МВС) СРСР. Проте незважаючи на вже здійснену науково-пошукову роботу та її безумовну цінність, й дотепер відсутня праця, у якій цілісно розглядалася досліджувана проблема, а тим більше в історико-правовому аспекті. Отже, структура, функції та діяльність військ НКВС (МВС) в Україні потребують подальшого вивчення на основі залучення нових документів і матеріалів.


^ 1.2. Аналіз джерел


Підґрунтям джерельної бази дисертації є архівні документи і матеріали, а також законодавчі й інші нормативно-правові акти, публікації періодики, збірники документів щодо досліджуваного періоду. У праці використано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і державного управління України (ЦДАВО України), Державного архіву МВС України, архіву внутрішніх військ МВС України.

Із фондів ЦДАВО України використані матеріали, що стосуються лише відкритих публікацій у періодичних виданнях розглядуваного періоду. На жаль, в 30-х роках в діяльності та діловодстві НКВС СРСР та України з’явилася таємничість. Як наслідок, фонди ЦДАВО містять матеріали, що дають змогу, деякою мірою, визначити організаційно-правові аспекти діяльності військових формувань спеціального призначення лише в 20-х роках. Усі документи пізнішого періоду зберігаються у відомчих архівах, що суттєво ускладнювало їхній пошук і використання.

Особливого значення для висвітлення проблеми набувають архівні фонди МВС України (Ф. 45, 46, 48, 49), у яких зберігаються документи, що стосуються діяльності республіканського та союзного наркоматів внутрішніх справ в 1939–1953 рр. За змістом їх можна умовно поділити на три групи. До першої належать постанови та директиви Ради народних комісарів (Ради Міністрів) СРСР та ЦК ВКП(б). Саме вони надають змогу розкрити політико-правові передумови та характер військової, охоронної й карально-репресивної діяльності військових підрозділів НКВС. Другу групу становлять директивно-розпорядчі документи Наркомату внутрішніх справ СРСР, згідно з якими змінювалася організаційна структура та функціональне навантаження військ НКВС, відбувалося переформування внутрішніх і прикордонних військ та ін. Третя група – документи, які відтворюють діяльність республіканського НКВС на теренах Західної України в перші повоєнні роки. Це накази, розпорядження, інструкції місцевим органам внутрішніх справ, періодичні звіти з окремих напрямів роботи, матеріали за наслідками перевірки стану справ у обласних та районних апаратах. На особливу увагу заслуговують доповідні зведення, що направлялися вищим органам влади та керівництву загальносоюзного Наркомату внутрішніх справ. Вони надають можливість відстежити не лише результати боротьби з повстанським рухом опору, в т.ч. й за участю військ НКВС (МВС), а й визначити правовий статус останніх в Україні.

Цікаві матеріали зберігаються в архіві внутрішніх військ МВС України (Ф. 2, 3, 4, 11). По-перше, вони доповнюють відомості, отримані з фондів центрального відомчого архіву, по-друге – на прикладі нормотворчої діяльності головних управлінь окремих видів військ НКВС СРСР та керівництва Українського округу внутрішніх військ дають змогу простежити деякі аспекти реорганізацій та функціонування спеціальних збройних формувань в Україні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Окрему групу джерел складають спогади сучасників, праці яких ми вже згадували у попередньому підрозділі. Залучаючи мемуари в якості історичного джерела, дослідник повинен, однак, мати на увазі, що спогади потребують до себе особливого підходу, оскільки характеризуються певним суб’єктивізмом. Це цілком зрозуміло: адже автор мемуарів, навіть проголошуючи прагнення до цілковитої об’єктивності, часто-густо може невірно відображати хід подій, ті чи інші факти, при цьому це відбувається без умислу (в силу недосконалості людської пам’яті тощо) або ж факти перекручуються навмисно, з метою ”підправити” історію, “обілити” власну роль в тих чи інших подіях. Це слід враховувати при дослідженні такого складного періоду як 1939-1953 рр.

У цілому можна зробити висновок, що виявлений і використаний корпус джерел дає можливість реалізувати поставлену мету та завдання дисертаційного дослідження.


РОЗДІЛ 2

^ СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ВІЙСЬК НКВС У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД (1939 – червень 1941 рр.)


2.1. Структура військ. Кадрове і матеріально-технічне забезпечення


Упродовж останніх передвоєнних років державне будівництво в СРСР відзначалося глибокими соціально-економічними змінами, які сталися в країні, внутрішньою політичною ситуацією, а також зовнішньополітичними чинниками. Все це вимагало підвищення бойової готовності збройних сил, зміцнення безпеки державних кордонів, існуючого режиму тощо. Одним з важливих аспектів цього процесу стало організаційно-структурне вдосконалення як власне НКВС, так і його спеціальних формувань, насамперед, прикордонних і внутрішніх військ. Вони під назвою “війська НКВС” з 1934 р. стали структурною складовою всесоюзного Наркомату внутрішніх справ1. Зростання чисельності, різноманіття завдань, що на них покладались, вимагали в свою чергу пошуку нових організаційних форм загального підпорядкування, керівництва ними, кадрового й технічного забезпечення та ін.

Результатом цих пошуків стала постанова РНК СРСР № 154/16сс від 2 лютого 1939 р. щодо реорганізації військових формувань НКВС. У наказі НКВС від 8 березня того ж року повідомлялося, що Головне управління прикордонних та внутрішніх військ НКВС СРСР поділяється на шість головних управлінь: Головне управління прикордонних військ; Головне управління військ з охорони залізничних споруд; Головне управління з охорони особливо важливих підприємств промисловості; Головне управління конвойних військ НКВС СРСР; Головне управління військового постачання; Головне військово-будівельне управління НКВС СРСР [24, с. 462]. Нові органи управління створювалися відповідно до спеціалізації функцій, які покладалися на щойно утворені частини і з’єднання. У зв’язку з появою головних управлінь військ НКВС СРСР у штаті керівного складу Наркомату запроваджувалася посада заступника Наркома внутрішніх справ по військах. Комбриг І.І. Масленніков, що обійняв цю посаду, здійснював загальне керівництво військами, координацію діяльності головних управлінь, вирішував питання взаємодії з армійськими структурами тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Закон про загальний військовий обов'язок, ухвалений 1 вересня 1939 р. позачерговою четвертою сесією Верховної Ради СРСР, закріпив кадровий принцип комплектування армії і флоту. У військах НКВС, як і в усіх Збройних силах, скасовувалися класові обмеження щодо призову на службу. Правовий статус військових підрозділів НКВС визначила ст. 4 Закону, в якій закріплювалося, що “Збройні Сили СРСР складаються з Робітничо-Селянської Червоної Армії, робітничо-селянського Військово-Морського флоту, прикордонних і внутрішніх військ” [188, с. 49].

Відбір на службу у війська НКВС відбувався надзвичайно ретельно. Показники освіти та партійності серед особового складу внутрішніх і прикордонних військ були одними з найвищих у Збройних силах. Зокрема, серед особового складу військ з охорони залізничних споруд – 13,5 % осіб були членами партії (командного складу – 52,9 %), 67,6 % – комсомольці (командного складу – 20,5 %). Лише 28 % командирів не мали військової освіти [24, с. 474].

Для здійснення призову на території України до штату НКВС УРСР було введено посади старших військових представників із призова. Територія України ділилася на сім мобілізаційних округів (м. Київ, м. Сімферополь, м. Житомир, м. Одеса, м. Дніпропетровськ, м.  Харків, м. Сталіно) [113; спр. 12, арк. 276]. У ході відбору призовників відповідними органами здійснювалися організаційні заходи, детальна спецперевірка й ретельне медичне обстеження. Відібрані проходили місячний курс оздоровлення тощо.


Реорганізація внутрішніх військ супроводжувалася пошуками найбільш ефективної системи професійної освіти військових кадрів усіх ланок управління. На відміну від попереднього періоду роль спеціальних військових училищ і спеціалізація підготовки їхніх випускників помітно зросли, однак, як і раніше, основна увага приділялася загальновійськовій підготовці. Одночасно у військово-навчальних закладах НКВС отримували освіту близько 2 тис. слухачів та 6,5 тис. курсантів1 [159, с. 304]. Крім того, наприкінці 30-х років шляхом утворення в кожному з’єднанні школи молодшого начскладу у військах запроваджувалася система підготовки молодших командирів та спеціалістів низової ланки.

Матеріально-технічне забезпечення військ НКВС в Україні, зокрема його організація та практичне здійснення, регламентувалося підзаконними нормативно-правовими актами, прийняття яких було виключною прерогативою союзного Наркомату внутрішніх справ. На створене в березні 1939 р. Головне управління військового постачання (ГУВП) НКВС СРСР покладалися всі питання матеріально-технічного забезпечення військ, у тому числі медичним та ветеринарним майном. Виняток становили лише забезпечення продовольством. З боку ГУВП воно зводилось фактично лише до здійснення контролю за господарською діяльністю всіх частин та з’єднань1.

Безпосереднім забезпеченням військ займалися окружні управління військового постачання НКВС. На Україні їх було три: Київське, Харківське та Чорноморське управління (знаходилося в м. Одесі). Кожне з них мало військові склади та майстерні. Київському управлінню, наприклад, підпорядковувалися майстерні зброярські та пошиття одягу, авторемонтний завод, інші об’єкти.

До складу Управління прикордонних військ (м. Львів) входив відділ військового постачання. Через нього здійснювалося постачання й внутрішніх військ, що після відомих подій осені 1939 р. стали дислокуватися в західному регіоні республіки.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Після здійсненої реорганізації складові військ НКВС продовжують зміцнюватися, зокрема підрозділи оперативного призначення, особливо в прикордонних округах, де їхнє число збільшується до дванадцяти.

Заходи, що вживалися Наркоматом внутрішніх справ СРСР, починаючи з 1939 р., спрямовувалися на вдосконалення організаційної структури військ, яка б мала забезпечити найбільш результативне виконання визначених для них пріоритетних завдань. Ці заходи, що тривали аж до початку війни, зумовили вдосконалення нормативно-правових засад діяльності та організаційно-штатної структури військ НКВС, збільшення їхньої чисельності, поліпшення кадрового складу, матеріально-технічного забезпечення, було здобуто досвід бойової та оперативно-розвідувальної роботи тощо. Однак організаційно-структурна перебудова військ, проведена за неповні три роки, здійснювалася без чіткого стратегічного плану й очікуваних результатів не дала. Неодноразові переформування та перепідпорядкування військ, зміни нормативно-правових засад їх організації та службово-бойової діяльності негативно впливали на стан дисципліни й порядку в частинах і підрозділах, на рівень їх боєготовності.

Статус військ, дислокованих в Україні, характеризувався їх повною залежністю від центру й визначався нормативно-правовими актами, виданими НКВС СРСР. Республіканські центральні органи влади, і насамперед НКВС, намагалися поширити свій вплив на організаційну перебудову військ, однак компетенція Наркомату внутрішніх справ України
обмежувалася лише правом здійснення оперативно-тактичних заходів, спрямованих на посилення захисту західної ділянки державного кордону.

Разом з тим слід зазначити, що напередодні війни війська НКВС являли собою чисельний, досить організований, боєздатний військовий механізм, спроможний виконувати функції, що на них покладались.


^ 2.2. Функції та завдання військових формувань НКВС в Україні


Протягом 1939 р. – першої половини 1941 р. з огляду на збільшення функціонального навантаження та чисельності внутрішніх військ, а також організаційні заходи, пов'язані зі спеціалізацією за видами службово-бойової діяльності, поставало завдання напрацювати й уточнити нормативно-правову базу, детально регламентувати їх навантаження, мобілізаційні плани, організаційне оформлення щойно створюваних управлінських структур тощо. Документами, що визначили основні положення й правовий статус останніх у системі НКВС, стали положення про головні управління різновиду військ.

Зокрема, наказом за № 00296 від 27 березня 1939 р. НКВС СРСР затвердив Положення про Головне управління прикордонних військ НКВС СРСР. На нього покладалися завдання організації, керівництва та контролю служби військ з охорони державного кордону; керівництва розглядом та вирішенням прикордонних інцидентів і конфліктів; організації та проведення заходів з інженерно-технічного оснащення кордону; організації, керівництва і контролю розвідкою в прикордонній смузі СРСР та прикордонній смузі прилеглих держав; управління бойовими операціями прикордонних військ у прикордонних сутичках та ін. Розширюючи правове поле ГУПВ, Наркомат внутрішніх справ закріпив за ним і підпорядкованими йому управліннями, поряд з власне військовими ще й розвідувальні та контррозвідувальні функції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Зміни організаційно-правового забезпечення військових підрозділів НКВС стосувалися й оперативних військ, що до березня 1941 р. знаходилися в підпорядкуванні Головного управління прикордонних військ. Починаючи