Реферат: Специфіка формування нотного фонду Ольга Осадця

Специфіка формування нотного фонду


Ольга Осадця

завідувач відділу наукового дослідження творів образотворчого та музичного мистецтва Відділення «Палац мистецтв

ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів» ЛННБУ ім. В. Стефаника,

канд. мистецтвознавства


Висвітлено історію формування нотної колекції, подано загальний аналіз найвагоміших приватних книгозбірень, які увійшли до нотного фонду Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Анто­новичів» ЛННБУ ім. В. Стефаника. Розглянуто індивідуальні особли­вості колекцій, відкрито нові імена та твори, введено в науковий обіг невідомі факти з музичного життя Галичини.

Ключові слова: колекція, видання, автограф, рукопис, першодрук, музична інституція, колекціонер, архів.

The article deals with the history of forming of musical collections. It is given the global analysis of most valuable private libraries which formed in the musical fund of department «Palace Of Arts named by Tatiana and Omelyan Antonovych» of Lviv National Scientific Library named after V. Stefanyk. The individual features of collections are considered, opens the new names and works, new facts in musical life of Galychina.

Keywords: collection, volume, autograph, manuscript, first printing, mu­sical institution, collector, archives.

Отражена история формирования нотной коллекции, дан общий анализ наиболее весомых частных коллекций, которые вошли в нотный фонд Отделения «Дворец искусств имени Татьяны и Омельяна Анто­новичей» ЛННБУ им. В. Стефаника. Рассмотрены индивидуальные осо­бенности коллекций, открыто новые имена и произведения, введены в научный оборот неизвестные факты из музыкальной жизни Галичины.

Ключевые слова: коллекция, издание, автограф, рукопись, инкуна­була, музыкальная институция, коллекционер, архив.


Серед нотних колекцій України збірка ЛННБУ ім. В. Стефа­ника (понад 45 000 од. зб.) відзначається унікальною художньою та історичною вартістю. Нотні видання та рукописи входять до складу фондів різних відділів бібліотеки (рукописів, рідкісної книги, україніки, періодичних видань), проте найбільше їх збе­рігається у Відділенні «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів».

Нотна колекція Відділення охоплює майже 42 000 рукописних та друкованих одиниць збереження, найдавніші з яких датовані кінцем XVIIІ ст. Сьогодні фонд комплектується нотними видан­нями в якості обов’язкового примірника. Його основу склали колекції, що формувались в музичному середовищі Галичини впродовж ХІХ ст. в рамках бібліотечних збірок українських, польських інституцій та окремих осіб Львова, інших західноук­раїнських міст. В переліку українських інституцій — книгозбірні Наукового товариства імені Шевченка у Львові [10], «Народного Дому» [9], «Студіону», «Інституту церковної музики у Львові» та ін. Їх доповнюють приватні колекції українських композиторів та музикантів: П. Бажанського, М. Менцинського, Г. Левицької, Й. Кишакевича, О. Нижанківського. Слід підкреслити, що збірка нотних видань (а це понад 2 тис. од. зб.), опублікованих в Га­личині ХІХ — першій третині ХХ ст., за цінністю й повнотою збереженого матеріалу є на сьогодні найбільшою в Україні.

Значна група документів музичних матеріалів походить із польських інституцій та приватних книгозбірень окремих осіб, які діяли в Галичині впродовж ХІХ — першої третини ХХ ст., а саме: бібліотеки Національного закладу ім. Оссолінських, «Галиць­кого музичного товариства» — «Польського музичного товариства», приватної бібліотеки магнатів Сапєг із Красічина, розпоро­шені фрагменти особистих колекцій А. Пльона, М. Янушевської, М. Третер — і це лише окремі приклади з чисельного переліку імен та інституцій. Вони репрезентують музичну культуру Ав­стрії, Німеччини, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Франції, Росії та інших європейських країн, адже Галичина, як одна з про­вінцій Австрійської імперії, мала тісні контакти з тогочасним європейським музичним життям.

Після створення в 1940 р. Львівської філії Бібліотеки Ака­демії наук УРСР (тепер Львівської національної наукової бібліо­теки імені В. Стефаника), окрім успадкованих колекцій, нотні видання надходили шляхами планового комплектування фонду, даровизни, книгообміну тощо.

Музичний фонд Відділення віддзеркалює домінуючі естетичні погляди та музичні уподобання суспільства певного періоду, адже попит на нотний репертуар для виконання чи слухання, його склад і характер формує відповідне музичне середовище. Його можна умовно поділити на композиторське; концертне; музично-театральне; музично-освітнє; релігійне; військове; середовище для домашнього музикування; музично-фольклористичне; середовище дозвілля й карнавалів тощо. Цей широкий спектр музичного буття активізує регіональну нотовидавничу діяльність, бібліо­фільство та колекціонування для задоволення потреб різних со­ціальних, вікових та фахово підготовлених груп населення. Наявні у фондах нотні видання містять унікальну інформацію про ви­давничу справу як в Україні, так і за рубежем, представляючи різні видавничі фірми. В їх переліку: Л. Ідзіковський (Київ), під­ручні музичні видавництва при хоровому товаристві «Боян» у Львові та їх осередках в інших містах Галичини, Музикальна біб­ліотека М. Копка (Перемишль); Музичне видавництво Бориса Ти­щенка (Відень), Музичне видавництво «Україна» Якова Оренш­тайна (Київ; Берлін; Лейпциг), музичне видавництво при товаристві ім. М. Лисенка (Львів); Петерс (Лейпциг, Берлін), Боте и Бок (Берлін, Позен), Брайткопф і Гертель (Лейпциг, Берлін, Лондон), Гутхейль (Москва), Бессель (Санкт-Петербург, Москва), Давінгоф (Санкт-Петербург), Бернард (Санкт-Петербург), Шлезінгер (Берлін), Літольф (Брауншвайг, Нью-Йорк), Стелловський (Санкт-Петербург), Бєляєв (Лейпциг, Петербург, Москва), Юргенсон (Москва) та ін.

Особливе зацікавлення сучасних науковців, музикантів-вико­навців викликають нотодруки, здійснені в Галичині наприкінці ХVIII — першій половині ХІХ ст., тому детальніше зупинимось на її характеристиці. Для тогочасної австрійської культури Гали­чина залишалась новоприєднаною провінцією й австрійські куль­турні осередки займали центральні позиції у музичному житті краю. Вони гуртували навколо себе прибулих австрійських ком­позиторів: Франца-Ксавера Вольфганга Моцарта, Яна Рукгабера, Медеріча Детто Ґаллюса, Йозефа Кесслера; вони часто адапто­вувались у польському середовищі, переймаючи його традиції, звичаї, мову (прикладом може слугувати діяльність Яна Рукгабера) [34]. Творчість вагоміших віденських композиторів Галичини тієї доби представлена у нотних виданнях, що вийшли як з місцевих друкарень тогочасних львівських підприємців німецького похо­дження А. Піллєра, Й. Шнайдера, так і з віденських та лейпциг­ських друкарень й зберігаються у фондах Відділення.

Нотні видання польських авторів, опубліковані в Західній Ук­раїні наприкінці ХVIII — першій половині ХІХ ст., малодослі­джені. У цей період кількісно зростають світські видання, це пере­важно музичні твори композиторів, діяльність яких пов’язана із Львовом — Ю. Ельснера, Т. де Папари, Т. Ернесті, А. Берського, М. Мадейського, Й. -Л. Мадуровича, Л. Дітца д’Арма та ін. Вартим уваги є той факт, що Ю. Ельснер, хоч і перебував у Львові від­носно недовго (1792–1799), був першим польським композитором, який зацікавився польським фольклором і використовує його у своїй творчості. Окрім творів для домашнього музикування увагу привертають створені Ю. Ельснером у Львові опери, зінгшпілі та симфонічна музика. З оперних творів Ельснера, що дійшли до нашого часу — «Król Łokietek» [40], фрагменти опери «Jagiello w Tenczynie» [39]. В цьому числі також і музика, написана для військових оркестрів, що була першим проявом впливу музич­них традицій у військових колах на творчість польських компо­зиторів Львова [41].

Серед імен українських композиторів першої половини ХІХ ст. із нотного фонду бібліотеки — М. Вербицький, І. Лаврівський, менш відомі М. Рудковський, П. Любович, П. Леонтович. Слід відзначити, що прижиттєві видання творів згаданих компози­торів, що проживали й творили на теренах Галичини, сьогодні зберігають не тільки історичну цінність; вони викликають заці­кавлення науковців як одне з основних, а в більшості випадків, і єдине джерело їх творчої спадщини.

Друга половина ХІХ ст. у нотодруках із фондів Відділення пред­ставлена творами польських композиторів: К. Мікулі, Я. Ґаля, Г. Ярецького, Ф. Шопена; українських: М. Лисенка П. Ніщинського, С. Воробкевича, А. Вахнянина, М. Аркаса, В. Матюка, О. Нижан­ківського, Г. Топольницького, Й. Кишакевича, Я. Лопатинського, Д. Січинського, самого М. Лисенка та інших [26-28]. Серед ното­друків зустрічаємо також імена російських композиторів: М. Глінки, М. Римського-Корсакова, О. Архангельського, Г. Ломакіна, М. Гре­чанінова, С. Давидова, С. Танєєва, С. Рахманінова. Серед видань західноєвропейської музики найбільш повно представлена творчість композиторів-романтиків: Ф. Мендельсона, Ф. Шуберта, Р. Шу­мана, Й. Брамса, Е. Гріга, Ф. Ліста, Р. Вагнера; менше — творчість композиторів епохи бароко (Й. -С. Бах, Г. -Ф. Гендель).

Композиторська творчість Галичини першої третини ХХ ст. представлена унікальними виданнями творів С. Людкевича, В. Барвінського, Н. Нижанківського, М. Колесси, Я. Ярославенка, А. Солтиса, Л. Ружицького та інших. Музична творчість Східної та Центральної частин України цього періоду репрезентована іменами М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, П. Сениці, М. Леонтовича, та ін.

Слід відзначити, що обширна «наддніпрянська» частина ното­друків значною мірою завдячує своєю появою митрополитові Андрею Шептицькому. Окремі факти наводить музикознавець О. Мартиненко [23]. В 1933 р. В. Ідзіковський (власник великої видавничої фірми «Леон Ідзіковський» в Києві та Варшаві) ли­стовно звернувся до митрополита з пропозицією закупити чис­ленні автографи та авторські права на видання творів М. Ли­сенка, К. Стеценка, Я. Степового, П. Сениці та інших українських композиторів. Ця угода була укладена 1937 р., завдяки чому цю унікальну музичну спадщину було врятовано: фірма Ідзіков­ського була знищена під час бомбардування Варшави в 1944 р. Зосередившись у фондах бібліотеки «Студіон», фундатором якої був митрополит Андрей, після 1940 р. ця музична колекція влилась у фонди наукової бібліотеки АН УРСР ім. В. Стефаника. На жаль, незабаром вона майже повністю була безповоротно передана до Києва та Москви.

У нотному фонді Відділення широко представлено компози­торське покоління України 60–70-х рр. ХХ ст. (Є. Станкович, В. Сильвестров, М. Скорик, Ю. Іщенко, Л. Дичко, Г. Сасько, І. Ка­рабиць, О. Ківа), а також молода українська композиторська ґе­нерація 80–90-х рр. (Ю. Ланюк, О. Козаренко, А. Загайкевич, В. Зубицький, О. Щетинський, І. Небесний.).

Крізь призму музичних жанрів і видів нотні видання опо­середковано розкривають загальну спрямованість музичного життя в регіоні певного періоду. Свідченням цього є, зокрема, прева­лювання серед галицьких нотних видань першої половини ХІХ ст. творів церковної музики та духовних піснеспівів і це не дивно, адже музична творчість в цей період обмежувалась майже виключно жанрами церковної музики. Потреба у богослужбових нотованих книгах, необхідних як для здійснення церковного об­ряду, так і для позацерковного вжитку, диктувала подальшу появу видань гимнографічних збірників — Ірмологіонів, Осьмоглас­ників, Гласопіснців, збірників духовних пісень — Богоглас­ників, колядників, збірників набожних пісень.

Окрему, і досить значну за обсягом, частину надрукованої духовно-музичної творчості становлять хорові обробки релігійних кантів, псалмів та колядок. Цікаві обробки релігійних кантів створено наприкінці ХІХ ст. М. Лисенком (кант «Розп’яттю Хри­стову»), К. Стеценком («Через поле широкеє»), М. Леонтовичем («Потоп»), О. Кошицем (кант «Заступниці»), Я. Яциневичем (кант св. Юрію, св. Варварі), М. Гайворонським (канти з Почаївського Богогласника), П. Демуцьким (кант «Заступниці»), більшість з яких була надрукована у монастирі Василіянського чину в Жовкві та на Закарпатті (Чернеча Гора, поблизу Мукачева). Серед українських композиторів ХІХ — початку ХХ ст., що займалися обробкою колядок і видання яких здійснено в Західній Україні, — В. Матюк, О. Нижанківський, М. Лисенко М. Копко, С. Людкевич, М. Колесса, В. Барвінський. Увагу привертають два збірники колядок і щедрівок «Слава во вишніх Богу» [33] та «Христос родився, славіте» [36] в упорядкуванні С. Людкевича. Про кро­пітку редакторську роботу цього композитора засвідчує, зокрема, факт першодруку «Різдвяної псальми» М. Лисенка в збірнику «Слава во вишніх Богу».

Авторська творчість впродовж майже цілого ХІХ ст. яскраво і плідно проявилась у жанрі духовної хорової музики, що часто було зумовлено духовним саном багатьох композиторів. Найха­рактернішою формою канонічної богослужбової музики була «Літургія», або, як її називають в Україні — «Служба Божа», до якої зверталася переважна більшість композиторів. У нотодруках (переважно у вигляді збірників різних авторів) виявлено повні “Літургії” й поодинокі номери з циклу як українських компози­торів (Д. Бортнянського, А. Веделя, М. Вербицького, І. Лаврівського, П. Бажанського, І. Кипріяна, Й. Кишакевича, Я. Ярославенка, І. Цьороха, Д. Січинського, М. Гайворонського, М. Копка, І. Кри­штальського, О. Кошиця), так і російських (М. Глінки, М. Римського-Корсакова, О. Архангельського, М. Гречанінова, С. Давидова, С. Рахманінова). Низку творів було зібрано упорядниками в серії, наприклад: 22 видання в серії «Духовно-музичні твори Й. Киша­кевича», «Підручна бібліотека архієрейського хору», «Бібліотека музикальна, часть Церковна М. Копка», «Літургічні пісні» у ви­данні Інституту Народної Творчости у Львові чи «Музична дяківська бібліотека».

Жанр хорового духовного концерту представлений видан­нями 35 однохорних 4-голосних концертів Д. Бортнянського, що вийшли в світ у Львові на вшанування 100-літнього ювілею з дня смерті композитора [11]. Окрім цього, у фондах Відділення зберігається «повне видання» духовних творів Бортнянського, яке вийшло у світ із видавництва П. Юрґенсона в Москві за ре­дакцією П. Чайковського [12].

Народовські ідеї, які охопили Західну Європу в другій поло­вині XVIII ст., проникнувши на слов’янські землі, стимулювали появу перших досліджень в галузі етнографії і фольклору. По­чатки українського національного відродження у музичній куль­турі Галичини, зацікавлення українським фольклором з боку польських мистецьких кіл засвідчує збірник В. Залєського і К. Ліпінського «Польські і руські пісні галицького народу» [43], що став, за висловом І. Франка «…першою ластівкою народного пробудження» [35, с. 3].

Під безпосереднім впливом революційних подій 1848 р. з’яв­ляються друком патріотичні пісні, які стверджують самобутність українців, а також пісні сусідніх слов’янських народів, з відпо­відно пристосованими до місцевих умов текстами. Прикладом слугувала пісня-гимн чеського композитора Ф. Шкроупа «Kde domov muj», видана у Львові під назвою «Піснь народна» [32] чи збірник «старогалицьких» пісень «Пісні на день 3 /15 мая 1849 р...» з нагоди святкування першої річиці скасування панщини [31].

Згадані видання активізували інтерес до колекціонування пуб­лікацій музичного фольклору в останній третині ХІХ ст. В Ук­раїні продовжують виходити нотовані збірники українських на­родних пісень, зокрема  випуски збірника А. Коціпінського «Пісні, думки і шумки руського народу на Подоллі, Україні і в Малоросії» (1861–1862) — найоб’ємніше видання українських пісень з мелодіями 50–60-х рр. XIX ст. Виникнення у 80–90-х рр. ХІХ ст. нової наукової дисципліни — музичної етнографії — зумовило появу нових видань музичного фольклору, що належали не тільки до художньо-просвітницького (репертуарного), а й до науково-дослідницького напрямів. Так з 1868 р. у Києві починають вихо­дити в світ 7 випусків «Збірника українських народних пісень» в обробці М. Лисенка, діяльність якого започатковує новий період в історії розвитку української музичної фольклористики. Харак­терним прикладом цього типу видань є нотовані збірники му­зичного фольклору Етнографічної комісії («Етнографічний збірник» та «Матеріали до українсько-руської етнольогії»), виданих Нау­ковим товариством імені Шевченка у Львові — «Галицько-руські народні пісні» І. Колесси [15], «Галицько-руські мелодії» О. Роздольського та С. Людкевича [16; 17], «Мелодії україн­ських народних пісень...» Л. Плосайкевича і Я. Сєнчика [24] та ін.

Збиранням та дослідженням музичного фольклору займався також композитор, теоретик і фольклорист Порфирій Бажанський (1836–1920) [21]. За період 1905–1912 рр. у Львові, Жовкві та в Перемишлі на власний кошт ним було видано 10 зошитів «Руско-народних галицьких мелодій» (по 100 нотних зразків у кож­ному) — це чи не найоб’ємніше видання музичного фольклору XIX ст. в Західній Україні [7]. Хоча збірник з огляду на недо­ліки в принципах запису, упорядкуванні мелодій не виправдав покладених на нього надій. Відомий сучасний музикознавець І. Юдкін-Ріпун вважає, що спадщина П. Бажанського має певне наукове значення і їх не слід категорично відкидати [37, с. 17].

Світська професійна музична творчість українських компо­зиторів Галичини з огляду на жанри творів, близькість до потреб і вимог народного побуту викликали перевагу таких демокра­тичних жанрів як хоровий, музично-драматичний і камерно-вокальний, а також обробки музичного фольклору. Серед цінних зразків, наявних у фондах Відділення — світський хоровий до­робок першого покоління галицьких композиторів М. Вербиць­кого та І. Лаврівського; покоління кінця 70-х рр. ХІХ ст. (А. Вах­нянин, І. Воробкевич, П. Бажанський, І. Біликовський, В. Матюк). Значні досягнення в жанрі великої хорової композиції (кантати і поеми) в Галичині ХІХ ст. пов’язані з іменами В. Матюка, Д. Січинського, С. Людкевича, О. Нижанківського, І. Біликовського, М. Копка, Й. Кишакевича. Кращі з творів були надруковані для виконавського репертуару переважно хоровим товариством «Боян», серед них виокремлюється кантата-симфонія С. Людкевича «Кавказ», що стала першим в українській музиці вокально-сим­фонічним твором грандіозної і цілісної концепції бунтарського свободолюбства й пафосу боротьби.

До львівських польських композиторів, хорові твори яких ви­конували найчастіше, належали представники другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст. — Г. Ярецький, Я. Галль, С. Нє­вядомовський, С. Берсон, Мєчислав і Адам Солтиси. Серед цих творів — пісні, що належали до патріотичного напрямку й най­частіше мали форму гимну (наприклад, «Гимн соколів» Мєчи­слава Солтиса, «Гасло ехістів» Яна Галля, «Гасло» Адама Солтиса.

У нотному фонді Відділення широко репрезентована камерна творчість українських, польських композиторів — інструмен­тальна та вокальна, призначена для домашнього та салонного виконання, ужиткові форми церковної музики тощо. Інструмен­тальна література (для фотрепіано, скрипки соло, камерно-інст­рументальних ансамблів) представлена великою кількістю видань тогочасної танцювальної салонної музики (вальси, польки, мазурки, коломийки, шумки). В числі найбільш плідних та популярних у свій час українських композиторів ХІХ — початку ХХ ст. — М. Лисенко, І. Воробкевич, Д. Січинський, О. Нижанківський, Я. Ярославенко, І. Левицький, С. Людкевич, В. Барвінський, Н. Нижанківський, твори яких позначені високим художнім рівнем, близькістю до народнопісенних і романсових джерел. Серед польських авторів цього жанру — А. Ліпінський, К. Мікулі, Г. Ярецький, В. Фріманн, В. Вшелячинський та ін.

З кількісного огляду у нотних фондах Відділення широко пред­ставлена львівська польська вокальна творчість, що сягнула най­вищої фази, починаючи з 1890-х рр. і до періоду міжвоєнного двадцятиліття. Тоді у Львові були відомими й виконувались пісні таких композиторів, як В. Вшелячинський, Ф. Нойгаузер, В. Жепко, а на початку ХХ ст. — С. Бурса, А. Стадлєр, М. Сініо, С. Берсон, М. Жуковський. Серед них слід виділити постать Я. Галля, ком­позиції якого в контексті аматорської творчості здобули у Львові чи не найбільше визнання.

Окрему частину нотодруків становить музична література ди­дактичного характеру. Це переважно хорові співаники для учнів загальних і музичних шкіл, які упорядкували Я. Ярославенко, Н. Вахнянин, М. Копко, Д. Січинський та ін. Робота над му­зичними підручниками, педагогічним репертуаром активізува­лася у 20–30-х рр. ХХ ст. «Шкільний співаник» Ф. Колесси, виданий у 1925 р., відзначався методичною продуманістю, до­ступністю матеріалу, взятого з народної пісенності; завдяки чому Міністерство освіти у 1927 р. затвердило цей співаник як під­ручник для шкіл з українською мовою навчання в Галичині [20].

Окрім музичної україніки, у фондах Відділення зберігаються цінні зразки друкованої зарубіжної музичної спадщини ХІХ–ХХ ст.; їх доповнюють матеріали, які походять з особистих колекцій ві­домих музичних діячів. Серед них найбільшими за кількістю при­мірників є дві особисті музичні бібліотеки: західноукраїнського композитора, диригента, педагога, громадсько-культурного діяча о. Й. Кишакевича (понад 1300 од. зб.) та видатного українського оперного співака, музиканта й педагога М. Менцинського (біля 1,5 тис. од. зб.).

Отець Й. Кишакевич (1872–1953) — плідний і яскравий га­лицький музикант, композитор, хоровий диригент — залишив значний творчий доробок (понад 200 духовних творів і близько 100 світських). Творчість цього митця викликає інтерес як нау­кових дослідників [14; 19], так і ширшого загалу. Його твори, заборонені у радянські часи, перевидаються, в концертах все ча­стіше звучать композиції, в яких автор звертається до яскравих національних джерел, особливу увагу приділяє релігійним тра­диціям нашого народу.

Музичні зацікавлення о. Й. Кишакевича своєрідно розкрива­ються крізь призму його бібліотеки та архіву. Не маючи фахової музичної освіти, він зібрав цінну і цікаву колекцію нот, періо­дичної та музикознавчої літератури, яка не раз ставала йому в пригоді в його музичній практиці як диригентській, так і в ком­позиторській, активно використовувалась для самоосвіти.

Фаховий інтерес за обсягом й широтою тематики викликає насамперед книжкова частина цієї колекції. Як відзначає музи­кознавець М. П. Загайкевич, на перших етапах розвитку музичної освіти в Україні закономірним було використання в навчаль­ному процесі відомих музикознавчих праць західноєвропейських та російських авторів загальноісторичного характеру [18, с. 425]. Серед авторів — відомі західноєвропейські музикознавці: А. Амброз, Г. Ріман, А. Ріхтер, Х. Кнаббель, С. Ядассон та ін. Час видання цієї літератури — 1900-ті рр. — тобто період ймовірного прид­бання їх самим о. Й. Кишакевичем.

В нотній частині приватної бібліотеки представлена різно­жанрова палітра музичних творів: опери, симфонічна та камерно-інструментальна музика українських та західноєвропейських ком­позиторів ХІХ — початку ХХ ст. Окремі відомості стосовно наявних в цій бібліотеці музичних рукописів творів М. Вербиць­кого подає С. Людкевич: «[…] ще є автографи п’яти симфоній (котрих чисел?) і двох полонезів у посіданні о. Йосифа Киша­кевича, який купив був їх у пок[ійного] Є. Бачинського, бувшого директора укр[аїнського] театру «Бесіди», та в р. 1911-му визичив о. В. Садовському в Перемишлі. [22, с. 308]. […] Автографи зга­даних п’яти симфоній і двох полонезів, які власник їх о. Й. Ки­шакевич позичив о. В. Садовському, поки що недоступні, бо біб­ліотека неприсутнього досі Садовського спакована і опечатана від кількох місяців для висилки її до українського національного Музею у Львові. Я бачив їх перед війною […]». [22, с. 309].

Згадка С. Людкевича про греко-католицького священика о. В.-Д. Садовського (1865–1940) — проливає світло на творчі взаємини останнього з о. Й. Кишакевичем. Зокрема, в червні 1899 р. о. В.-Д. Садовський разом із композитором о. В. Матюком висту­пили ініціаторами й організаторами скликання в Перемишлі З’їзду українських музик з метою створення «Русько-українського Союзу любителів музики». До комітету з організації з’їзду було вклю­чено й о. Й. Кишакевича, який відповідав за підготовку проекту Статуту Союзу [14, с. 26]. Серед матеріалів музичної бібліотеки Кишакевича ми знайшли два статутні проекти: один під назвою «Проект Статута Руско-україньского Союза любителів музики», другий — «Проект Статута «Союзу приятелів рускої пісні»; це рукописи о. В. Садовського, які засвідчують його безпосередню участь у створенні цих проектів.

Саме о. В.-Д. Садовський в 1904 р., будучи одним із організа­торів і дописувачів львівського періодичного видання «Альманах музичний…», помістив на сторінках цього видання першу пуб­лікацію про Й. Кишакевича [32]. В цьому нарисі Садовський під­креслює «далеко ширший закрій композиторський» Кишакевича, «єго замилованє до оркестральних супроводів ставить єго особняком від других наших музиків» і висловлює сподівання, що Киша­кевич, «усунувшися від партикулярного музикованя та концер­тованя, маючи вельми широке знанє і образованє музичне, а до того незвичайно велику охоту до праці, двигнеся поза рами пересічного галицького композитора, та рознесе славу руської пісні і руського імені в широкий світ музичний» [32, с. 62]. Окрім цього, серед матеріалів архіву Й. Кишакевича знаходиться автограф музично-теоретичної праці о. В.-Д. Садовського «Елементарна теорія музики і співу для ужитку шкіл народних», конспекти з історії музики, що досі вважались втраченими.

Значну цінність становить музична бібліотека М. Менцин­ського (1875–1935) [25]. Видатний український оперний співак, музикант, талановитий педагог, він почав збирати свою бібліо­теку, ще навчаючись у Дрогобицькій гімназії (1888–1896), по­повнював її впродовж всього свого життя. Весною 1933 р. не­задовго до смерті, живучи у Стокгольмі, М. Менцинський заповів свою бібліотеку Науковому товариству імені Шевченка у Львові. Восени 1936 р. бібліотеку було перевезено на Батьківщину, а в 1940 р. вона увійшла до складу новоствореної філії бібліотеки АН УРСР і була, нажаль, розпорошена по різних відділах й установах. У Відділенні «Палац мистецтв імені Тетяни та Оме­ляна Антоновичів» зберігається 1 222 нотних видань та 103 книги; частина нотних рукописів — у відділі рукописів ЛННБУ ім. В. Стефаника (Ф. 183).

Музична бібліотека М. Менцинського — різноманітна за жан­рами зібраних творів (опери, ораторії, кантати, камерно-інстру­ментальна та вокальна музика), знайомить нас із творчими інте­ресами й захопленнями власника; є цінним джерелом до вивчення виконавського репертуару цього співака й хорового дириґента. М. Менцинського-співака цікавила насамперед оперна (приблизно 100 од. зб.) та вокальна музика камерного та концертного плану (понад 1 000 од. зб.).

У репертуарі співака постійно була присутня українська му­зика, про що свідчать видання й рукописні копії творів С. Гулака-Артемовського, Я. Степового, Д. Січинського, В. Матюка, проте з особливою шаною він ставився до творчості корифея укра­їнської музики М. Лисенка. «Славі України і милому Модзьови Менцинському на добрий спомин» — такі теплі слова присвяти залишив на титульному листі кількох своїх солоспівів («Якби ви знали», «Я й не жалую», «Там, далеко, на підгір’ю») С. Люд­кевич, засвідчуючи тим велику творчу дружбу й повагу до М. Менцинського. Ряд своїх творів присвятив М. Менцинському видатний фольклорист і композитор Ф. Колесса (цикли хорових обробок «Вулиця», «Обжинки», «Гагілки»), їх єднали не тільки дружні, а й родинні стосунки.

Гастролюючи по різних європейських країнах і довший час проживаючи в Швеції й Німеччині, М. Менцинський придбав багато нотодруків провідних музичних видавництв Західної Єв­ропи. Чимало видань йому було подаровано: на їх титульних сторінках знаходимо дарчі написи відомих шведських компози­торів Р. Геннеберга, Г. Нордквіста, А. Вахтмайстера та ін. Слід відзначити, що ця частина колекції за обсягом і широтою під­бору композиторських імен є цінним джерелом до вивчення шведської музичної культури першої третини ХХ ст.

Серед нотної й книжкової колекції М. Менцинського варто виокремити видання «вагнерівської» тематики. Це клавіри всіх опер цього видатного німецького композитора, окремі з них пред­ставлено у кількох різних виданнях. М. Менцинський з великим успіхом виконував на світових сценах вокальні партії майже всіх вагнерівських опер, що засвідчують численні помітки в нот­ному тексті видань «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда» та ін.

Однією з небагатьох, збережених в Україні пам’яток з історії магнатських капел, є нотна колекція відомих польських магнатів Сапєг, що походить з Красічинського замку біля Перемишля (350 од. зб.) [13]. Формування бібліотеки, ймовірно, розпочалося за Леона Сапєги, першого з родини Сапєг власника Красічинського замку, який з 1834 р. і до Першої світової війни перебував у власності цих магнатів. Комплектування колекції здійснювалося за рахунок нових надходжень з видавництв та книгарень Єв­ропи, а також від приватних осіб; майже половина колекції — це рукописні копії творів.

За профілем комплектування музичної літератури красічин­ська колекція має яскраво окреслений прикладний характер. В силу свого географічного положення, знаходячись на етнічному пограниччі Польщі й України, Красічин органічно увібрав у собі національні традиції обох народів. Ці тісні взаємини двох культур простежуються і на репертуарі красічинської капели. Тут зустрі­чаємо велику кількість танцювальної музики, представленої жан­рами полонезу, мазурки, вальсу, кадрилі, тощо. Водночас серед танцювальних композицій зустрічаємо декілька українських ко­зачків для різного виконавського складу: фортепіано, скрипки, інструментального ансамблю.

Для салонного й домашнього музикування призначались також чисельні камерно-вокальні твори, які друкувались у популярних тогочасних періодичних музичних виданнях на зразок «Collection de Morceaux de chant […]». Це переважно вокальні номери з популярних опер В.-А. Моцарта, Д. Россіні, А. Сальєрі, Д. Чіма­рози та інших композиторів. Великою популярністю в практиці красічинського музикування користувалась також ансамблева гра, що засвідчують чотириручні фортепіанні транскрипції та аранжування для струнного квартету фрагментів з популярних оперних та симфонічних творів. Ймовірно, транскрипції робились самими музикантами-виконавцями капели, оскільки ці ноти переважно рукописні.

Водночас у красічинській колекції є чимало великих творів для симфонічного оркестру. Насамперед це симфонії видатних західноєвропейських композиторів: Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Я.-В. Стаміца, І. Плейєля, К. Діттерсдорфа, що становлять класичні зразки цього жанру. В кількісному відношенні переважають твори Й. Гайдна: наявність в колекції 22 симфоній свідчить не тільки про популярність цього композитора, але і про високий професійний виконавський рівень капели. В книгозбірні Сапєг представлені: увертюри, опери, камерно-інструментальні ансамблі тощо. Окрім симфоній, в красічинській колекції широко представлено жанр оригінальної ансамблевої музики — струнний квартет. Серед композиторів, що звертались до цього жанру і твори яких найчастіше знаходимо в колекції — Й. Гайдн, І. Плейєль, Д. Камбіні, П. Гензель та ін.

Унікальною знахідкою в колекції з Красічина є фрагмент пар­титури опери «Zośka», атрибуція якого потребує подальшого де­тального дослідження. За попереднім припущенням відомого поль­ського дослідника давньої музики Т. Мацєєвського, це твір творця першої польської опери Матвія Камєнського (Zośka, czyli Wiejskie zaloty (1779), що вважався досі втраченим і є унікальною пам’яткою польського оперного мистецтва періоду його становлення [42, с. 205].

Активним учасником національно-культурного відродження Галичини ХІХ — поч. ХХ ст. був о. Порфирій Бажанський (1836–1920) — фольклорист, композитор, музикознавець, публіцист. Особиста музична бібліотека композитора (біля 750 од. зб.) після його смерті ввійшла у фонди бібліотеки «Руського Народного Дому», а після 1940 р. у цій сукупності була передана до Львів­ської філії Бібліотеки АН УРСР [9, с. 62].

Музична бібліотека П. Бажанського стала яскравим виразником універсальної соціокультурної практики цього ще малодослі­дженого представника греко-католицького духовенства у кількох взаємопов’язаних духовно-мистецьких галузях — фольклористиці, музикознавстві, публіцистиці, композиторській творчості, вико­навстві [21]. Зокрема, в числі перших в Галичині зацікавлених етнографів о. П. Бажанський-народознавець зосередив свою увагу на вивченні музичного пласту українського (галицького) фоль­клору. Результатом його праці стали записи: 800 народних га­лицьких і буковинських мелодій (1860); 100 народних мелодій, опрацьованих на 4 голоси (1872); 2000 галицьких і буковинських народних мелодій (1882); 3000 руських народних мелодій (1890); 4200 народних галицьких і буковинських мелодій (1900), де він впро­ваджує оригінальну методику нотації народнопісенного матеріалу.

В колекції наявні численні друковані та рукописні музично-теоретичні розробки самого П. Бажанського, в яких порушено питання з теорії фольклору та його методичних засад, персоні­фікованої історії західноєвропейської та української музичної культури — як церковної, так і світської. Серед них: «Малоруська народна мельодика» [2]; «Малоруський музикальний народний тон» [3]; «Посібник з гармонії та композиції» [5]; «Інструментація музичних форм» [1]; «Руско-народна натуральна порівнююча мельо-гармонія» [6]; «Нова методика записування русько-народної ме­лодії» [4], «Систематична школа музичного співу» [8] та ін. Ці праці не можуть претендувати на роль солідних наукових до­сягнень, однак дослідниця творчості композитора Н. Кушлик виявляє їх хронологічну відповідність до процесу становлення засад фаховості в історичному та теоретичному музикознавстві Галичини другої половини ХІХ ст. [21, с. 10].

Музична бібліотека П. Бажанського широко представляє його спадщину в сфері церковного та світського компонування, що досить адекватно відображає тенденції «перемиської» доби й за­кладає підвалини професійного галицького музичного мистецтва цього періоду. Не випадково знаходимо тут унікальні автографи творів композиторів-священиків «перемиської школи» М. Вер­бицького, І. Лаврівського; львівських авторів середини ХІХ ст.: М. Рудковського, П. Любовича, Т. Комаринського, В. Роллєчека, А. Нанке, М. Шимановської, І. Гунєвича, С. Воробкевича, В. Ма­тюка та ін., часто в рукописних копіях самого Бажанського.

Нотні фонди Відділення — унікальне джерело для дослідження музичної культури в контексті найширших контактів Галичини із Центральною та Західною Європою. Кожне з них слід розгля­дати насамперед як яскравий вияв духовно-естетичного і мистець­кого життя суспільства, водночас — як важливий фактор, що впливає на його розвиток.




Воробкевич Ізидор. 12 пісень на хори мужескі (a capella) до слів Тараса Шевченка / Ізидор Воробкевич ; впорядкував Денис Січинський. — Львів : Вид-во музичне «Станиславівського Бояна» ; Головний склад в книгарни тов. ім. Шевченка, [19--?]. — Чис. 22. — 12 с.



Сїчинський Д. Пісні на один голос в супроводї фортепяна. 1. Стоїть гора високая. На голос : високий, середній, низький / Д. Сїчинський = D. Sičynśkyj. Chansons avec accompagnement de piano / D. Sičynśkyj. — Львів : Укр. накладня = Leopol : Ukrajińska Nakładnia, [19--?]. — 5 с. — Торбан. — [Чис.] 5. — Inst. lit. de F. M. Geidel. Leipsig.




[Brückmann H. B.]. Souvenir d’Amour. Fantaisie melancolique pour le зiano / Composée par Henri B. Brückmann ; Propriété du compositeur. — Leopol : chez Charles Wild ; Breslau : chez C. F. Hientzsch ; Cracovie : chez J. Wildt ; Berlin : chez M. Bahn ; Varsovie : chez R. Friedlein,

[18--?]. — 7 p.



[Witwicki  S.]. Do zhody! : Wiersz księdza Sofrona Witwickiego, proboszcza ob.gr.kat. poświęcony kompozytorowi ; [Tyc T.]. Kołomyjka do śpiewu z towarzyszeniem fortepianu poświęcona