Реферат: Розділ перекладацькі трансформації як спосіб адекватного перекладу

Використання трансформацій при перекладі англомовних текстів у галузі генетики

Зміст


ВСТУП………………………………………………………………………..

3

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЯК СПОСІБ АДЕКВАТНОГО ПЕРЕКЛАДУ…………………………………………….


5

1.1. Поняття адекватності перекладу……………………………………..

5

1.2. Перекладацькі трансформації як частина функціонального способу перекладу………………………………………………………….


8

1.2.1. Лексичні трансформації………………………………………………

9

1.2.2. Граматичні трансформації……………………………………………

12

1.2.3. Лексико-семантичні трансформації………………………………….

14

РОЗДІЛ 2. ТЕКСТ ПЕРЕКЛАДУ…………………………………………..

16

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЙ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТІВ У ГАЛУЗІ ГЕНЕТИКИ…………………….


26

3.1. Лексичні трансформації………………………………………………...

26

3.2. Граматичні трансформації……………………………………………...

28

3.3. Лексико-семантичні трансформації……………………………………

30

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….

32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….

34

ДОДАТОК А…………………………………………………………………

37

ДОДАТОК Б…………………………………………………………………

44









ВСТУП


Основна вимога перекладу - максимально можлива міра його еквівалентності оригіналу як в плані семантико-структурного подібності, так і в плані потенційної дії на адресата. На практиці процес досягнення цієї еквівалентності найчастіше зв'язаний з деякими труднощами. Бо не завжди, через певні відмінності між початковою мовою та мовою перекладу можливий переклад по так званим семантико-структурним паралелям. Іншими словами, далеко не завжди можливі "автоматичні" заміни одиниці початкового тексту одиницями перевідного тексту з одночасною реалізацією мети перекладу. В таких випадках мовний посередник вимушений прибігати до відступу від мовних паралелей, а іноді взагалі шукати інші способи для передачі змісту початкової мови засобами мови перекладу унаслідок відсутності в даному випадку таких паралелей між мовами – до таких відступів від паралелей відносяться перекладацькі трансформації.

Вивчення літератури, присвяченої визначенню перекладацьких прийомів, що виділяються і вітчизняними, і зарубіжними ученими, приводить до висновку

У процесі розвитку таких різних галузей, як медицина та переклад все частіше стає актуальним питання їх поєднання – перекладу медичних текстів. В наш час все частіше медичні тексти присвячені питанням генетики, дослідженням генетики, виконаним на різних мовах. В дослідженні перекладу текстів у галузі генетики і полягає актуальність даної роботи. Новизна полягає у дослідженні саме використання трансформацій при перекладі текстів у галузі генетики.

Отже тема даної дослідницької роботи: «Використання трансформацій при перекладі англомовних текстів у галузі генетики».

Мета нашої дослідницької роботи полягає у дослідженні трансформацій при перекладі текстів у галузі генетики.

Відповідно до поданої мети ми ставимо перед собою наступні завдання:

Визначити поняття адекватності перекладу;

Дослідити лексичні, граматичні та лексико-семантичні перекладацькі трансформації;

Проаналізувати використання трансформацій при перекладі текстів у галузі генетики.

Матеріалом нашої дослідницької роботи являються статті-дослідження про генетичні хвороби загальним обсягом 18234 знаків.


^ РОЗДІЛ 1. ПЕРЕКЛАДАЦЬКІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЯК СПОСІБ АДЕКВАТНОГО ПЕРЕКЛАДУ


Поняття адекватності перекладу

Перш ніж винайти значення «адекватності перекладу» давайте визначимо поняття «переклад».

Переклад – це передача змісту письмового або усного висловлювання засобами іншої мови. Словник-довідник лінгвістичних термінів поділяє переклад на три основні групи: дослівний, вільний та художній.

Переклад дослівний. Переклад іншомовного тексту на іншу мову шляхом механічної підстановки на місце слів мови-джерела їх еквівалентів у мові, на який робиться переклад, при збереженні іншомовної конструкції.

Переклад вільний. Передача загального змісту іншомовного тексту без проникнення в смислові деталі й емоційно-експресивні відтінки, виражені мовними засобами мови-джерела.

Переклад художній. Переклад, що зберігає тонкощі змісту іншомовного тексту, його образну систему, переклад зроблений з урахуванням семантичних і виразних можливостей і особливостей як мови-джерела, так і мови-перекладу [20, c. 127].

Літературний (або художній) переклад являється проблемою, що далеко виходить за межі чистої літературно-лінгвістичної техніки, оскільки кожен переклад являється в тій чи іншій мірі ідеологічним освоєнням оригіналу [16, c. 312].

Рецкер І.Я. поділяє переклад на наступні типи: дослівний, буквальний, вільний, адекватний.

Дослівний переклад полягає в передачі структури речення без зміни конструкції і без істотної зміни порядку слів.

Буквальний переклад буває заснований або на зовнішній схожості англійського слова з українським (етимологічний буквалізм), або на використанні при перекладі основного або найбільш поширеного значення англійського слова без урахування значення усього висловлювання в цілому (буквалізм семантичний). Буквальний переклад зазвичай приводить до спотворення думки оригіналу, або до порушення норм мови перекладу.

Вільний переклад застосовується в особливих випадках, коли не потрібна передача стилю оригіналу або коли відтворення стилістичних особливостей оригіналу зв'язане з великими труднощами (наприклад, при перекладі старовинних текстів), або коли переклад робиться для інформації вузького кола осіб.

Адекватний (повноцінний) переклад визначається як переклад, що відповідає оригіналу по функції (повноцінності передачі) і по обиранню засобів перекладачем (повноцінності мови і стилю). Функціональна точність, характерна для адекватного перекладу, не лише допускає, але нерідко і вимагає відмови від формальних, словникових відповідностей [18, c. 8].

Терміни "адекватність" і "адекватний" орієнтовані на переклад як процес, тоді як терміни "еквівалентність" і "еквівалентний" мають на увазі відношення між початковим і кінцевим текстами, які виконують схожі комунікативні функції в різних культурах. На відміну від адекватності еквівалентність орієнтована на результат. Еквівалентність - це особливий випадок адекватності (адекватність при функціональній константі початкового і кінцевого текстів) [23, c. 93].

Лише добре озброєний лінгвістично, історично та культурно перекладач може задовільно виконати завдання адекватного перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу. Трудність цього завдання породила досить поширену думку про принципову "неможливість" адекватного перекладу, що виникла ще до судження Лейбніца : "Немає у світі мови, яка була б здатна передати слова іншої мови не лише з рівною силою, але хоч би навіть з адекватним вираженням". З ідеалістичної точки зору, що оголошує літературний твір абсолютно завершеним, замкнутим в собі і неповторним цілим, точний переклад в сенсі відтворення єдиного художнього цілого в усіх трьох названих аспектах (смислового, емоційного та словесно) і їх співвідношень дійсно неможливий. Але якщо вважати суттю твору його загальну ідейно-емоційну естетичну дію, по відношенню до якої різні словесні засоби грають лише службову роль, то проблема точного в сенсі адекватності перекладу виявляється вирішуваною. Адекватним ми повинні визнати такий переклад, в якому передані усі наміри автора (як продумані їм, так і несвідомі) в сенсі певної ідейно-емоційної художньої дії на читача, з дотриманням в міру можливості усіх вживаних автором ресурсів образності, колориту, ритму тощо; останні повинні розглядатися проте не як самоціль, а тільки як засіб для досягнення загального ефекту. Поза сумнівом, що при цьому доводиться дечим жертвувати, вибираючи менш істотні елементи тексту. З цією метою перекладач повинен, перш ніж приступити до роботи, скласти собі ясне уявлення про ідеологію, стиль та фактуру тексту, що перекладається [16, c. 248].

Вимога адекватності носить не максимальний, а оптимальний характер: переклад повинен оптимально відповідати певним (іноді не цілком сумісним один з одним) умовам і завданням. Іншими словами, переклад може бути адекватним навіть тоді, коли кінцевий текст еквівалентний початковому лише на одному з семіотичних рівнів або в одному з функціональних вимірів. Більше того, можливі випадки, коли деякі фрагменти тексту нееквівалентні один одному і в той же час переклад в цілому виконаний адекватно [23, c. 96].

Отже адекватність перекладу – це функціональна відповідність перекладу крізь його еквівалентність. Тож розгляньмо більш детально функціональний спосіб перекладу та прийоми перекладу при реалізації останнього.


^ 1.2. Перекладацькі трансформації як частина функціонального способу перекладу

Взагалі, Виконуючи переклад, перекладач передусім визначає спосіб перекладу, тобто міру інформаційної впорядкованості для перевідного тексту. Перший ступінь у виборі способу впорядкованості полягає у визначенні того, в якому виді має бути представлений початковий текст в перекладацькій культурі: повністю або частково. Залежно від комунікативного завдання на цьому етапі вибирається або повний, або скорочений переклад (в деяких джерелах іменований також реферативним, хоча ці терміни не цілком адекватний) [10, c. 11].

Казакова Т.А. поділяє переклад на таки типи: вибірковий, функціональний, буквальний, семантичний та комунікативний переклад.

Комунікативний переклад полягає у виборі такого шляху передачі початкової інформації, який призводить до перевідного тексту з початково адекватною дією на одержувача.

Семантичний переклад полягає в більш повній передачі контекстуального значення елементів початкового тексту в одиницях перекладацької мови.

Буквальний переклад полягає в послівному відтворенні початкового тексту в одиницях мови перекладу, по можливості, зі збереженням навіть порядку дотримання елементів.

Вибірковий переклад як спосіб скороченого перекладу полягає в виборі ключових, з точки зору перекладача, одиниць початкового тексту та їх повному перекладі.

Функціональний переклад полягає в компонуванні, трансформуванні перевідного тексту з функціонально перетворених одиниць початкового тексту. Функціональне перетворення може ґрунтуватись на лексико-семантичних, граматичних і стилістичних трансформаціях початкового тексту [10, c. 12-14].


^ 1.2.1. Лексичні трансформації

Сдобников В.В. та Петрова О.В. зазначають що прийом перекладу можна визначити як перекладацьку операцію, спрямовану на вирішення якоїсь проблеми та спрямовану на припущення типізованої однотипності, здійснюваних перекладачем дій. Відмінності в системах мов і правилах використання одиниць мови постійно створюють визначення проблеми в процесі перекладу, внаслідок чого перекладач вимушений використовувати прийоми перекладу, що називаються перекладацькими трансформаціями. До таких трансформацій і відносяться лексичні трансформації.

Прийоми логічного мислення, за допомогою якого ми розкриваємо значення іншомовного слова в контексті і знаходимо йому український відповідник, прийнято називати лексичними трансформаціями. Суть трансформації полягає в заміні лексичної одиниці, що перекладається, словом або словосполученням, яке реалізує сему цієї одиниці початкової мови (ПМ) [12, c. 12].

Рецкер Я.И. виділяє сім різновидів лексичних трансформацій, хоча не завжди можна чітко класифікувати кожен приклад перекладу із-за переплетення категорій.

1. Диференціація значень.

2. Конкретизація значень.

3. Генералізація значень.

4. Смисловий розвиток.

5. Антонімічний переклад.

6. Цілісне перетворення.

7. Компенсація втрат в процесі перекладу.

Нерідко прийоми трансформацій поєднуються, наприклад, перші два [12, c. 12]. Усі лексичні трансформації ґрунтуються на формально-логічних стосунках між поняттями.

Прийоми логічних трансформацій базуються на таких формально-логічних категоріях:

− підпорядкування;

− контрадикторності;

− перехрещення;

− позаположенності.

Бархударов Л.С. розглядає наступні випадки лексичних замін:

− конкретизація;

− генералізація;

− заміна слідства причиною і навпаки;

− антонімічний переклад;

− компенсація.

Хоча на перший погляд класифікації лексичних трансформацій Рецкера Я.І. та Бархударова Л.С. відрізняються, суть одна і та ж, бо, як вже вказувалось, багато прийомів поєднуються.

^ Прийом диференціації і конкретизації

Поширеність прийомів диференціації і конкретизації при перекладі з англійської мови на українську мову пояснюється великою кількістю в англійській мові слів з широкою семантикою, яким немає прямої відповідності в українській мові.

Горський Д.П. в "Логіці" пише: "відношення підпорядкування між поняттями має місце, коли об'єм одного поняття складає лише частину об'єму іншого поняття". Ця формально-логічна категорія являється основою трьох взаємозв'язаних прийомів лексичних трансформацій: диференціації, конкретизації в перекладі за допомогою звуження і генералізації значень за допомогою розширення понять.

Йдеться про те, що одному слову в українській мові, що виражає ширше поняття, в англійській мові можуть відповідати два або декілька слів, кожне з яких виражає вужче, порівняно з українською мовою, поняття тобто відноситься до більш обмеженого класу денотатів [12, c. 16]. Наприклад: рука - Arm, hand; годинник - watch, clock.


^ Прийом генералізації

Генералізацією називається явище, зворотне конкретизації, - заміна одиниці похідної мови, що має більше вузьке значення, одиницею мови перекладу з ширшим значенням.

^ Прийом смислового розвитку

Прийом смислового розвитку полягає в заміні словникової відповідності при перекладі контекстуальною, логічно пов'язаною з нею. Цей прийом смислового розвитку заснований на формально-логічній категорії перехрещення [12, c. 19].

^ Антонімічний переклад

Під цією назвою в перекладацькій літературі відома широко поширена комплексна лексико-граматична заміна, суть якої полягає в трансформації ствердної конструкції на негативну або, навпаки, негативної на ствердну, що супроводжується заміною одного із слів речення похідної мови, що перекладається, на його антонім в мові перекладу.

Антонімічний переклад повністю ґрунтується на формально-логічній категорії контрадикторності.

^ Прийом цілісного перетворення

Прийом цілісного перетворення є певним різновидом смислового розвитку. Перетворюється внутрішня форма будь-якого відрізку мовного ланцюга - від окремого слова, переважно складного, до синтагми, а іноді і цілого речення. Причому перетворюється не по елементах, а цілісно, так, що зв'язок між внутрішньою формою одиниць похідної мови та мови перекладу вже не простежується.

^ Прийом компенсації

Компенсація - це заміна непередаваного елементу оригіналу елементом іншого порядку в відповідності із загальним ідейно-художнім характером оригіналу і там, де це представляється зручним за умовами української мови [12, c. 24].

Компенсація використовується особливо часто там, де необхідно передати чисто внутрішньо-лінгвістичні значення, що характеризують ті або інші мовні особливості оригіналу - діалектне забарвлення, неправильність або індивідуальні особливості мови, каламбури, а так само при передачі прагматичних значень, коли не завжди можна знайти пряму відповідність одиниці похідної мови в системі мови перекладу.

Отже до лексичних трансформації відносяться: диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення, та компенсація втрат в процесі перекладу.


^ 1.2.2. Граматичні трансформації

Термін "граматична трансформація" як перетворення англійського речення в процесі перекладу потрібно розуміти умовно. Англійське речення, звичайно, залишається самим собою, а у розумі перекладача відбувається певна операція перетворення тієї "фотографії" англійської конструкції, в якій англійські слова вже замінені українськими. По суті, відбувається перетворення дослівного перекладу, який є неминучим етапом в роботі перекладача-початківця [18, c. 22].

Лінгвіст Рецкер Я. І. зазначає, що всі різновиди граматичних трансформації при перекладі можуть бути зведені до наступних основних категорій:

Зміна порядку слів.

Зміна структури речення (повне і часткове).

Заміна частин мови і членів речення.

Додавання слів.

Опущення слів [18, c. 22].

Бархударов Л.С. виділяє чотири основні граматичні трансформації:

перестановки;

заміни;

додавання;

опущення [3, c. 190].

Його класифікації ми і будемо дотримуватись в нашій дослідницькій роботі.

Прийом перестановки

Перестановка як вид перекладацької трансформації - це зміна розташування (порядку дотримання) мовних елементів в тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу. Елементами, що можуть піддаватися перестановці, є зазвичай слова, словосполучення, частини складної речення (клаузи) і самостійні речення в тексті.

^ Прийом заміни

Заміна - найбільш поширений і різноманітний вид перекладацької трансформації. В процесі перекладу заміні можуть піддаватися як граматичні одиниці - форми слів, частини мови, члени речення, типи синтаксичного зв'язку та ін. - так і лексичні, у зв'язку з чим можна говорити про граматичні і лексичні заміни.

Бархударов поділяє заміну на декілька категорій:

Заміна форм слова

Заміна частин мови

Заміна членів речення

Синтаксичні заміни в складному реченні.

Лексичні заміни [3, c. 194-209].

Прийом додавання

Додавання припускають використання в перекладі додаткових слів, що не мають відповідностей в оригіналі.

Прийом упущення

Упущення навпаки додаванню - припускають упущення в перекладі деяких слів, наприклад артиклю або допоміжних дієслів.


^ 1.2.3. Лексико-семантичні трансформації

Вибір серед основних прийомів лексико-семантичних трансформацій складає одно з основних професійних умінь перекладача. Велику роль при цьому грає робота із словниками. Окрім словників, в особливо складних ситуаціях допомагає уява, інтуїція, почуття мови і культурний кругозір [1, c. 112].

Казакова Т.А. виділяє наступні лексико-семантичні трансформації:

Звуження;

Розширення;

Емфатизація (нейтралізація);

Опис;

Перекладацький коментар [10, c. 112-113].

Звуження значення застосовується в тих випадках, коли початкова одиниця володіє високою мірою інформаційноїневизначеності і в значній мірі залежить від контексту. При цьому практично переводиться не стільки само слово, скільки конкретний варіант його значення у певному контексті.

Розширення початкового значення допускається в тих випадках, коли перекладацьке слово відрізняється більшою мірою інформаційної невизначеності, яка в достатній мірі упорядковується цим контекстом.

Емфатизація або нейтралізація початкового значення визначаються, головним чином, такими соціолінгвістичними чинниками, як розбіжність в традиціях емоційно-оцінної інформації та виділення, що потрібне культурі перекладу, та навпаки, приглушення цього слова у даному контексті.

Опис значення початкової одиниці застосовується в умовах відсутності

регулярної словникової відповідності або при не збігу смислових функцій відповідних одиниць в початковій мові та мові перекладу.

^ Перекладацький коментар слід розглядати як додатковий прийом, супроводжуючий слова, перекладені за допомогою будь-якої лексико-семантичної трансформації, але при цьому це такі слова, що вимагають розширеного пояснення [10, c. 112-113].

Отже ми виявили три основні типи перекладацьких трансформацій: лексичні трансформації (диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення, та компенсація втрат в процесі перекладу); граматичні трансформації (перестановки, заміни, додавання, опущення); лексико-семантичні трансформації (звуження, розширення, емфатизація (нейтралізація), опис, перекладацький коментар).


^ РОЗДІЛ 2. ТЕКСТ ПЕРЕКЛАДУ


Запрограмовані на мовлення

Себастіан Хеслер

Чи походить мова – унікальна особливість людини – від наших генів чи її потрібно вивчати? Світила науки, такі як Ноам Хомскі з Массачусетського Інституту Технологій поставили роль еволюційної спадщини вище ніж роль культури. Але вже багато років прихильники цієї теорії могли лише шукати доказ цьому саме у мові. Вони помітили, що багато мов мають спільні граматичні структури та ознаки, у доказ того, що мова є природженою властивістю. Ідея про те, що „ген мови” можливо існує залишалася непідтвердженою. Але в 1990 році трапилось щось надзвичайне.

Не могло бути випадковим збігом обставин те, що доволі велика кількість дітей з однієї родини потрапили логопедичній школи в Англії. Діти нечітко і незрозуміло щось вимовляли та робили багато помилок з граматики – вони не могли, наприклад, описати події у правильному хронологічному порядку.

В своїх дослідженнях під керівництвом Джейн А. Херст в Госпіталі Редкліф в Оксфорді (Англія), вчені виявили, що члени родини,^ КЕ родин
3.2. Граматичні трансформації

Ми виявили, що до граматичних трансформацій відносяться: перестановки, заміни, додавання, опущення. Розгляньмо граматичні трансформації на прикладах, взятих з текстів у галузі генетики.

The parents of children with Klinefelter syndrome can compensate for their child's language disability by providing special help in language development, beginning at an early age.

Батьки дітей з синдромом Клайнфельтера можуть компенсувати нездатність мовлення їх дитини, забезпечуючи спеціальну допомогу в розвитку мови з раннього віку.

При перекладі поданого речення було використано два граматичні прийоми: опущення та перестановки.

Clearly, the disorder had a genetic component and was specific enough in its effects to offer the hope that it was directly connected to that elusive speech gene.

Безсумнівно, розлад мав генетичне походження та був досить незвичайним для того, щоб сподіватись на те, що хвороба була безпосередньо пов’язана з цим невловимим геном мови.

У даному випадку були використані прийоми додавання. З точки зору лексичних трансформації це прийоми смислового розвитку – прийоми використані для більш легшого сприйняття тексту носіями української мови.

When the gene responsible for the impediment was pinpointed just a few years later, it finally provided evidence that the ability to speak is indeed written in our DNA.

Коли ген, відповідальний за заїкання, був остаточно визначений, його існування врешті решт довело, що здатність говорити закладена в наших ДНК.

Бачимо в даному прикладі використання двох прийомів граматичної трансформації – додавання та упущення. Упущення використане тричі – були упущені слова, зрозумілі за контекстом. Їх використання було недоречним.

^ As children, they often learn to speak much later than other children do, and they may have difficulty learning to read and write.

Вони часто вчаться говорити набагато пізніше за інших дітей, і вони можуть мати труднощі у вивченні письма та читання.

У даному прикладі маємо два прийоми граматичних трансформацій – прийом заміни та перестановки. Заміна у даному випадку виражена заміною частин мови з дієслова на іменник.

Children with Klinefelter syndrome usually have difficulty with expressive language, which is the ability to put thoughts, ideas, and emotions into words.

Діти з синдромом Клайнфельтера зазвичай мають трудність з виразною мовою, яка дозволяє помістити думки, ідеї та емоції в слова.

Бачимо в даному прикладі декілька упущень – упущення приходяться на допоміжні англійські слова, що не мають еквівалентів в українській мові та не несуть конкретного, самостійного значення (смислу).

Отже маємо, що граматичні трансформації також досить часто використовуються при перекладі досліджуваних текстів. Основні використані прийоми: упущення, додавання, перестановка.


^ 3.3. Лексико-семантичні трансформації

Ми визначили, що до лексико-семантичних трансформацій відносяться: звуження, розширення, емфатизація (нейтралізація), опис, перекладацький коментар.

Розгляньмо декілька прикладів:

^ Klinefelter syndrome research has shown that seeking help early for language delays will greatly reduce any associated long-term effects.

Дослідження з цього захворювання показало, що якщо вирішувати проблему заздалегідь, можна уникнути багато можливих ускладнень.

Associated long-term effects – ускладнення – лексико-семантична трансформація, прийом звуження.

^ Many species share the structure and molecular makeup of the brain that was already in place as our ancestors began to speak.

Багато видів мають таку саму структуру та молекулярне компоноване підґрунтя мозку, що вже існували, коли наші пращури почали розмовляти.

У даному прикладі при перекладі був використаний прийом розширення: makeup of the brain – компоноване підґрунтя мозку.

У текстах галузі генетики лексико-семантичні трансформації використовуються досить рідко, що, напевно, обумовлено порівняною строгістю наукових текстів, до яких і відносяться тексти галузі генетики. Лексико-семантичні трансформації за своїми характеристиками притаманні більш художнім перекладам.

Крім загального аналізу перекладацьких трансформацій на прикладах досліджуваного матеріалу ми зробили відсотковий підрахунок частоти використання трансформацій. Відповідно до цього підрахунку маємо наступні результати: лексичні трансформації використовуються у 36% випадків; граматичні трансформації посідають перше місце та використовуються у 49% випадків; лексико-семантичні трансформації використовуються найрідше – їх відсотковий показник 15%. За цими результатами маємо наступну візуальну діаграму:



Малюнок 3.1. Частота використання трансформацій.


ВИСНОВКИ


На початку нашої дослідницької роботи ми ставили за мету дослідження перекладацьких трансформацій, використаних при перекладі текстів у галузі генетики.

У ході дослідження цього питання ми дізнались, що адекватний (повноцінний) переклад визначається як переклад, що відповідає оригіналу по функції (повноцінності передачі) і по обиранню засобів перекладачем (повноцінності мови і стилю). Лише добре озброєний лінгвістично, історично та культурно перекладач може задовільно виконати завдання адекватного перекладу, що полягає в передачі смислового змісту, емоційної виразності і словесно-структурного оформлення оригіналу. Взагалі, Виконуючи переклад, перекладач передусім визначає спосіб перекладу, тобто міру інформаційної впорядкованості для перевідного тексту. Функціональний переклад полягає в компонуванні, трансформуванні перевідного тексту з функціонально перетворених одиниць початкового тексту. Функціональне перетворення може ґрунтуватись на лексико-семантичних, граматичних і стилістичних трансформаціях початкового тексту. Отже перекладацькі трансформації відіграють важливу роль у процесі досягнення адекватності перекладу.

Ми виявили три основні типи перекладацьких трансформацій: лексичні трансформації (диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення, та компенсація втрат в процесі перекладу); граматичні трансформації (перестановки, заміни, додавання, опущення); лексико-семантичні трансформації (звуження, розширення, емфатизація (нейтралізація), опис, перекладацький коментар).

Ми на прикладах зробили аналіз перекладацьких трансформацій, використаних при перекладі текстів у галузі генетики та зробили відсотковий підрахунок частоти використання перекладацьких трасформацій, відповідно до якого маємо візуальну діаграму 3.1. з наступними результатами: лексичні трансформації використовуються у 36% випадків; граматичні трансформації посідають перше місце та використовуються у 49% випадків; лексико-семантичні трансформації використовуються найрідше – їх відсотковий показник 15%.


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Антрушина Г.Б. Лексикология английского языка / Г.Б.Антрушина, О.В.Афанасьева, Н.Н.Морозова. – М.: Дрофа, 2000. – 288c.

Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка: Учеб. для институтов и факультетов иностранных языков / Ирина Владимировна Арнольд. – М.: Высшая школа, 1986. – 304c.

Бархударов Л.С. Мова і переклад. – М.: Міжнародні відносини, 1975. – 235 с.

Борисова Л.И. Особенности перевода общеупотребительной и общенаучной лексики с английского языка на русский / Лилия Ивановна Борисова. – М.: ВЦП, 2000. – 171c.

Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский: Учебное пособие. 2-е изд., испр. и доп. — М.: Изд-во УРАО, 2000. — 208 с.

Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов - вид. «Нова книга» 2003. – 160 с.

Виноградов В. С. Общие лексические вопроси - Москва 2004. – 236 с.

Гальперин А.И. Очерки по стилистике английского языка / Александр Иванович Гальперин. - М.: Просвещение, 1999. – 192c.

Гальперин И.Р. Лексикология английского языка / Гальперин И.Р. и др. - М.: Гардарики, 2005. – 287c.

Казакова Т. А. Практические основы перевода. English <=> Russian -- Серия: Изучаем иностранные языки.-- СПб.: «Издательство Союз», -- 2001, -- 320 с.

Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури - 2002. – 548 с.

Коломейцева Е.М., Макеева М.Н. Лексические проблемы перевода с английского языка на русский: Учеб. пособие. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2004. 92 с.

Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов. Навчальний посібник. – Вінниця: Нова Книга, 2003 - 464 с.

Корунець І.В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. -Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с.

Крупнов В.Н. Лексикографические аспекты перевода: Учеб. пособие для ин-тов и фак. иностр. яз. — М.: Высш. шк., 1987.—192 с.

Литературная энциклопедия. — В 11 т.; М.: издательство Коммунистической академии, Советская энциклопедия, Художественная литература. Под редакцией В. М. Фриче, А. В. Луначарского. 1929—1939.

Раєвська Н. М. English lexicology - Київ 1991 р. – 234 c.

РецкерЯ.И. Теория перевода й переводческая практика. -М.: Междунар.отношения, 1974. – 228 c.

Селшанова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики — К.: Вища школа, 1999. – 324 с.

Словарь-справочник лингвистических терминов. Изд. 2-е. — М.: Просвещение. Розенталь Д. Э., Теленкова М. А.. 1976.

Хидекель С.С., Трудности английского словоупотребления / С.С.Хидекель, М.Р.Кауль, Е.Л.Гинзбург. - М.: Академия, 2005. – 158c.

Швейцер А.Д. Очерк современного английского языка в США / Александр Давидович. - М., Международные отношения, 1993. – 217c.

Швейцер А.Д. Английский язык / А.Д.Швейцер, В.Н.Ярцева. - М.: АСТ, 2004. – 288c.

Шевченко Й. С. Лінгвістичні й дидактичні проблеми іншомовної комунікації. - Харків: Константа, 2002p. – 284 c.

Bassnett-McGuire, S. Translation studies. London & New York: Methuem. 1980. – 178 p.

Brislin, R. W. Translation: application and research. New York: Gardner Press Inc. 1976. – 228 p.

Catford, J.C. A linguistic theory of translation. London: Oxford University Press. 1984. – 259 p.

Lewis M. M. Language in Society. London: Nelson 1978. 192 p.

Newmark, P. About Translation: Multilingual Matters. Clevedon, Philadelphia, Adelaide: Multilingual Matters Ltd. 1991. 342 p.

Nida, E. A. Language, structure, and translation: essays by Nida. Stanford: Stanford University Press. 1975. 218 p.

Reiss, K. Text types, translation types and translation assessment. In Chesterman, A. (Ed.), Readings in translation theory (pp. 105-15). Helsinki: Oy Finn Lectura Ab. 1989. 286 p.

Savory, T. The art of translation. London: Jonathan Cape Ltd. 1979. 246 p.



^ ДОДАТОК А


Programmed for speech

Scientific American Mind

By Sebastian Haesler

Does speech—that uniquely human trait—come from our genes, or is it learned? Luminaries such as linguist Noam Chomsky of the Massachusetts Institute of Technology have championed the role of evolutionary inheritance over that of culture. But for many years, proponents of this position could only look to languages themselves for evidence. They observed that many tongues share grammatical structures and other attributes, bolstering the argument that speech is innate. The suspicion that a “speech gene” might exist, however, remained unresolved. Then, in 1990, something extraordinary happened.

It could not have been a coincidence that a particularly large number of children from one family showed up at an English speech therapy school. The children mumbled almost unintelligibly and stumbled over gram-mar —they could not, for instance, describe events in a correct chronological order.

In studies led by Jane A. Hurst at Oxford Radcliffe Hospital in England, researchers found that the affected members of the family, dubbed the KEs, had a physically normal speech apparatus—lips, jaw, tongue and vocal chords. Their other fine-motor skills were normal, as were their hearing and IQ. For three generations about half the family members had suffered from the same speech defect. Clearly, the disorder had a genetic component and was specific enough in its effects to offer the hope that it was directly connected to that elusive speech gene.

When the gene responsible for the impediment was pinpointed just a few years later, it finally provided evidence that the ability to speak is indeed written in our DNA. But how exactly do genes regulate a complicated mental process such as speech? Studies of the gene in people and in our animal cousins — especially songbirds, whose vocal learning resembles that of people - could help explain why speech evolved in humans but not in any other species. They might also lead to therapies for speech impediments like the one plaguing the KE family.

^ Language in Our Genes

Geneticists led by Simon E. Fisher of the University of Oxford identified in the KE family a segment on chromosome 7 in which there must have been a mutation. But determining which of the dozens of genes in that segment was at fault promised to be a lengthy process of trial and error. The researchers got a lucky break when they found a boy from an unrelated family who had a similar speech problem. The boy had a visible defect on chromosome 7 in the same segment as the one that looked suspicious in the KE family. The chromosome was broken at a gene known as FOXP2, so the researchers started looking specifically at that gene. In 2001 they successfully identified FOXP2 mutations in KE family members with the speech defect, and the same defect was later confirmed in other people with similar speech impediments.

Ever since the first published reports about FOXP2, molecular geneticists and linguists have been engaged in a vociferous debate about how, precisely, the gene affects speech. Although the gene appears to be crucial for normal development, its specific role remains to be clarified. FOXP2 codes for a protein that affects hundreds or perhaps even thousands of other genes, and scientists have barely begun to understand its complex influence. Mutations in the FOXP2 gene appear to hinder the development of brain regions responsible for motor control as well as regions involved in language processing. Furthermore, the FOXP2 gene exists in a variety of species—from reptiles to mammals—so it must serve other functions besides facilitating speech.

Many researchers, including my team at the Max Planck Institute for Molecular Genetics in Berlin, are especially interested in FOXP2 in birds, because some songbirds learn their songs in a way that is strikingly similar to how children learn speech. By studying the role of FOXP2 in birdsong, we are revealing how it might affect the development of language in people.

Genes ensure that the brain develops normally in a number of ways. Specialized nerve cells need to be formed, they need to produce the correct connections to neighbouring cells, and they need to be able to emit signals or conduct messages to other neurons. In addition, nerve cells in the brain must develop the capacity to process information so that they can “learn” things. Gene products, namely, proteins into which the genetic code is translated, are involved in all these processes.



FOXP2 codes for a transcription factor, a protein that binds to other segments of DNA, thereby affecting whether or not different genes are read and translated into their respective gene products. (“FOX” stands for “forkhead box” [see box above], which refers to the specific DNA sequence that codes for the part of the protein that latches onto other DNA molecules.)

As a transcription factor, the FOXP2 protein serves as an on-off switch for numerous target genes. Because all genetic material exists in duplicate (except in the case of the male Y chromosome), a FOXP2 mutation on one chromosome causes the body to produce only half as much of the transcription factor as it should. The resulting shortage somehow causes the speech defect found in the KE family.

^ Complex Interactions

To find out how the disturbed regulation of FOXP2 genes leads to speech disorders, we must first identify the regions of the brain in which FOXP2 is normally active. We can draw conclusions about the function of a particular gene based on when and where it is expressed, meaning when and where the cell produces a protein in accordance with the DNA blueprint.

The FOXP2 protein is produced very early on in the embryo’s developing brain, particularly in those regions that later become the cerebellum, the thalamus and the basal ganglia. Consistent with this pattern of expression, a structural analysis of the brains of patients with the telltale speech defect revealed that the volumes of their cerebellum and basal ganglia differed from those of people with unimpaired speech. In addition, when these patients spoke, parts of their basal ganglia were less active relative to those of normal subjects.

Both the basal ganglia and cerebellum control body movements. They are activated whenever complex motor skills are learned, such as those involved in playing a piano. Presumably these regions are also responsible for motor function during the formation of sounds. It seems plausible that the KE family’s difficulty in articulating words is rooted in the malformation of these areas of the brain.

The effects of a faulty FOXP2 gene do not stop there, however. Brain changes also appear in two well-known cortical speech centers: the Wernicke speech area and Broca’s region. Neurolinguists have long suspected that Wernicke’s area controls the understanding of speech, whereas Broca’s region is involved in the production of speech. We know now, however, that this strict division is a little too cut-and-dried because a number of other areas of the brain are involved in both understanding and producing speech. The human brain probably processes spoken information in many areas of the brain simultaneously.

The idea that the brain uses parallel processing to understand and control speech is consistent with another observation: in the KEs, parts of the brain that are normally not involved in speech are active. This a