Реферат: Київський національний університет внутрішніх справ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

АЛЕКСАНДРОВ Олексій Володимирович

УДК 930; 340. 12; 320


ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ ОЛЕКСАНДРА КОНИСЬКОГО


12. 00. 01. – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Наукові керівники:

Галаган Валентина Яківна,

доктор історичних наук, професор,

КУЗЬМИНЕЦЬ Олександр Васильович

доктор історичних наук, професор


Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП

Сучасний розвиток вітчизняної юридичної науки позначений поверненням до її контексту спадщини багатьох видатних представників попередніх поколінь та осмисленням її з позицій сучасних правової думки. Праці про правові погляди М. Драгоманова, І. Франка, М. Лозинського, С. Дністрянського, П. Юркевича, І. Петрункевича, П. Скоропадського, М. Грушевського та ін. не лише заповнили прогалини, штучно створені радянською ідеологією, а й суттєво підняли рівень вивчення юриспруденції загалом та окремих галузей права, збагатили теоретико-методологічну базу новими засадами дослідження. Однією з постатей, майже невідомих для української юридичної науки, є Олександр Кониський (1836–1900), діяльність якого втілювала ідеї, що утверджувалися в другій половині – наприкінці ХІХ ст. в Україні і були тісно пов’язані з національно-визвольним рухом і створенням підґрунтя для побудови української держави. «Се був чоловік, немов створений для перехідної доби, для заповнення ріжних люк (І. Франко) [370, с. 40]», «одна з визначнійших фігур в історії України ХІХ ст. (М. Грушевський) [94, с. 2]», «соціальний аналітик своєї доби (Р. Доценко) [112, с. 10]». О. Кониський був письменником, критиком, публіцистом, літературознавцем, громадським і культурним діячем. Значно менш відомою є його юридична діяльність, хоча вона багато років була основною роботою цього невтомного трудівника, «немов прапора цілої епохи (С. Єфремов) [119, с. 427]», «героя національної праці (В. Дорошенко) [111, с. 106]».

Феномен О. Кониського не був винятком для України другої половини ХІХ ст.: активна діяльність, громадська і суспільна робота притаманна багатьом його сучасникам. Він жив і працював поряд із видатними особистостями, які зробили значний внесок у розвиток правової думки в Україні: М. Драгомановим, І. Франком, О. Кістяківським, М. Грушевським, М. Владимирським-Будановим, О. Єфименко. Але й серед них О. Кониський був однією з найбільш яскравих постатей.

До сьогодні значно відомішим є художній доробок Кониського-письменника, а його роль у розвитку юридичної науки належно не відображена в науковій літературі. У радянський період життя та діяльність цієї неординарної людини певною мірою замовчувалися, насамперед із політичних та ідеологічних міркувань. Останнім часом погляди на його постать звільнилися від застарілих і упереджених підходів та ідеологічних стереотипів; з’явилося чимало статей, присвячених окремим аспектам його творчості, дисертації з філології [277], [343], історії України [262] та педагогіки [37]. Проте, незважаючи на велику кількість різноманітних публікацій, життя і багатогранна діяльність О. Кониського не висвітлені всебічно, не розкрито його внесок у розвиток правознавства в Україні, немає праць, у яких би його правові погляди аналізувалися з позицій сучасної юридичної науки (окрім загальної статті в «Юридичній енциклопедії» [366, с. 260–261]). У цих виданнях відсутній найважливіший аспект – глибокий цілісний аналіз процесу формування його світогляду, прикметних ознак правових поглядів, які заслуговують на увагу й потребують докладного прочитання і осмислення.

Звернення автора до даної теми зумовлене необхідністю докладно проаналізувати правові погляди О Кониського, ввести в науковий обіг його праці, що були надруковані в періодиці другої половини ХІХ ст., а також документи, які характеризують його життєвий шлях, правничу та почасти громадсько-політичну діяльність, що дасть змогу глибше дослідити діяльність О.Кониського в царині української правової науки.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлюється необхідністю комплексного аналізу правових поглядів цього юриста, письменника, громадського і політичного діяча, акцентуванням уваги на періодах, коли О. Кониський активно займався юриспруденцією, обіймав посаду адвоката в Катеринославі, був членом міської думи в Києві. Дослідження проблем правознавства, які розробляв О. Кониський, безперечно, має науково-теоретичне та практичне значення, а актуалізація їх сприятиме розв’язанню завдань, які на сучасному етапі національно-державного будівництва стоять перед юридичною наукою.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи відповідає плану науково-дослідної діяльності кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ та загальної науково-дослідницької програми університету, а також плану досліджень Міністерства внутрішніх справ України (пп.1.1 та 2.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень на 2004–2009 роки, затверджених Наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755) і зареєстрована Академією правових наук України (реєстраційний № 1012).

^ Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – комлексний аналіз юридичної спадщини О. Кониського, його правових поглядів та висвітлення науково-практичної значущості його доробку для юридичної науки.

Для досягнення означеної мети автор визначив такі дослідницькі завдання:

– на основі аналізу архівних матеріалів, періодики, мемуарів, епістолярію схарактеризувати умови формування і розвитку світогляду О. Кониського, становлення його правових поглядів;

– простежити вплив на формування правових поглядів О. Кониського діячів Кирило-Мефодіївського братства Д. Пильчикова, П. Куліша, М. Костомарова, його стосунки з М. Драгомановим, М. Грушевським, С. Єфремовим та ін.;

– ретроспективно відтворити діяльність О. Кониського як активного учасника суспільно-політичного життя України другої половини ХІХ ст. та українського національно-визвольного руху;

– проаналізувати правничий доробок, виокремивши пріоритетні напрями досліджень, систематизувати за проблемами студії О. Кониського, узагальнити ідеї його публікацій з юридичної тематики на сторінках періодичних видань другої половини ХІХ ст.;

– обґрунтувати актуальність правознавчої спадщини О. Кониського для розвитку сучасної юридичної науки в Україні;

– укласти максимально повну наукову бібліографію праць О. Кониського з правознавства.

^ Об’єктом дослідження є правнича та громадсько-політична діяльність О. Кониського.

Предмет дослідження – еволюція правових поглядів О. Кониського, його праці в галузі юриспруденції, участь в українських наукових і громадських організаціях.

^ Методи дослідження добиралися з урахуванням поставлених дослідницьких завдань з огляду на специфіку об’єкта та предмета дослідження. При написанні дисертації автор застосовував загальнонаукові методи пізнання, а саме:

– діалектичний метод дав змогу встановити роль життєвого шляху, у формуванні правових поглядів О. Кониського, розкрити правову та громадсько-політичну діяльність (підрозділи 2.1; 2.2.);

– системно-стурктурний метод полягає у тому, що за його допомогою правові погляди О. Кониського розглядаються як складники системи теоретичних знань про право і законодавство другої половини ХІХ ст. (підрозділи 2.1; 2.2);

– соціологічний, який уможливив розкрити суспільні умови фунціонування правових інститутів та норм, що їх створюють (підрозділи 3.1; 3.3; 3.4);

– історичний дав можливість об’єктивно дослідити соціокультурне середовище, в якому О. Кониський сформувався як особистість і юрист, показати суспільну значущість праці діяча (підрозділи 2.1; 2.2).

Крім загальних методів, автором було використано спеціально-наукові методи пізнання, а саме:

– конкретно-пошуковий застосовано для аналізу, актуалізації та класифікації архівних і друкованих джерел (підрозділи 1.1; 1.2);

– історико-правовий використано для розуміння еволюції правових поглядів О. Кониського (підрозділ 2.1; 3.3);

– формально-юридичний застосовувався для зовнішньої обробки правового матеріалу (підрозділи 3.1; 3.2; 3.3; 3.4; 3.5);

– порівняльний дав можливість вивчити й зіставити правові погляди О. Кониського й інших відомих діячів його часу, визначити найсуттєвіші їх аспекти (підрозділи 2.2; 3.2; 3.4).

При дослідженні стану вивчення проблематики дисертації у фаховій літературі використано праці вітчизняних та зарубіжних правознавців: Т. Андрусяка, С. Борисевича, В. Боєр, Г. Демиденка, В. Копєйчикова, О. Копиленка, І. Музики, П. Музиченка, М. Орзіха, О. Підопригори, О. Скакун, І. Усенка, О. Ярмиша та ін.

^ Джерельну базу дослідження складають опубліковані та виявлені в архівах України документи і матеріали. Основу джерельної бази для написання дисертаційного дослідження склали праці О. Кониського. Його опублікована юридична спадщина нараховує понад 160 праць: статті, дописи, огляди, замітки, репліки, спогади, опубліковані в таких журналах і газетах, як «Вестник Европы», «Основа», «Юридический вестник», «Судебный вестник», «Русская сцена», «Порядок», «Страна», «Молва», «Искра», «Семья и школа», «Земство», «Русская мысль» (С.-Петербург), «Московские ведомости» (Москва), «Слово», «Зоря», «Світ», «Правда», «Діло», «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (Львів), «Киевская старина», «Киевский телеграф» (Київ), «Земский обзор» (Полтава), «Днепровская молва» (Катеринослав) та ін. Основу джерельної бази становлять матеріали таких архівів: Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, особовий фонд О. Кониського (ф. 77); Інститутуту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, (ф. 10; ф. 95); Центрального державного історичного архіву в м. Києві (ф. 274, ф. 294); відділу фондів Чернігівського музею ім. В. Тарновського (Ал. 59-113/603).

^ Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що представлена робота є першою у вітчизняній юриспруденції спробою монографічного дослідження правових поглядів О. Кониського. Одержані у ході дослідження результати суттєво доповнюють історію вітчизняної юридичної думки. Зокрема, в ньому:

вперше:

– комплексно проаналізовано громадсько-політичну та наукову діяльність О.Кониського, визначено її періодизацію, за проблемно-хронологічним принципом систематизовано його правові погляди;

– на основі опрацьованих матеріалів: архівів, періодики, епістолярію, мемуарів, літературних джерел виявлено і проаналізовано юридичну спадщину О.Кониського;

– встановлено, що у центрі уваги діяча були питання, пов’язані з процедурою висунення позову щодо образи гідності та його забезпечення судовим розглядом, про ціну і розмір винагороди за судові витрати, про терміни розгляду у цивільному судочинстві, суд присяжних, виїзний окружний суд, нотаріальну справу, правові засади діяльності місцевого самоврядування, право на земельну власність, право використовувати українську мову в судочинстві;

– відображено теоретичні погляди О.Кониського щодо національного, соціального та економічного визволення українського народу;

– визначено, що реалії політичного життя сприяли формуванню у О.Кониського національно-демократичних ідей, неприйняття революційної та терористичної діяльності, космополітизму, спрямування зусиль української інтелігенції на розвиток рідномовної освіти, науки і культури, об'єднання розмежованих імперією українських земель;

– до наукового обігу залучається велике коло нових джерел, потрібних для створення наукової біографії О.Кониського-юриста, з’ясування місця й ролі його правничої і громадської діяльності в Україні в другій половини ХІХ ст.;

удосконалено:

– уточнено чинники, які впливали на формування та еволюцію правових поглядів О. Кониського, реконструйовано досі маловідомі сторінки його життя і діяльності;

– на основі аналізу значної кількості документів і матеріалів суттєво розширено уявлення про участь О. Кониського в Полтавській та Київській громадах, органах місцевого самоуправління та просвітницькому русі;

– розкрито підходи О. Кониського до розв’язання судових, земельних і мовних питань, діяльності місцевих органів самоврядування на правовій основі в Україні;

– укладено найбільш повну бібліографію праць О. Кониського з правознавства, що налічує понад 160 публікацій;

дістали подальшого розвитку положення про те, що:

– правова, письменницька, громадська, наукова діяльність О. Кониського взаємопов’язані і мають розглядатися комплексно;

– основні положення юридичної спадщини цього діяча сприяли розв’язанню багатьох правових, державних, національних проблем, суттєво впливали на розвиток правової думки в Україні другої половини ХІХ століття;

– правова спадщина О.Кониського важлива для розвитку сучасної юридичної науки, зокрема в галузі судочинства, земельних відносин, місцевого самоврядування, а також мовного питання в Україні.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження дають змогу ученим-юристам і педагогам зрозуміти вагомість досвіду О. Кониського, визначити шляхи і способи використання цього досвіду в існуючих сучасних умовах, повернути до наукового обігу його творчу спадщину, сприятимуть розширенню меж наукового аналізу цієї теми, визначенню перспективних напрямів розв’язання найважливіших проблем, пов’язаних з осмисленням правових поглядів визначних діячів минулого, можуть слугувати матеріалом для наступних досліджень у цьому напрямі для подальшого розвитку такої галузі юридичної науки, як історія держави і права. Основні положення дисертації, узагальнені факти, спостереження та зроблені висновки можуть бути використані для написання навчальних, методичних посібників, довідників, енциклопедій, розробки лекційних нормативних та спеціалізованих курсів «Історія держави і права України», «Теорія держави і права», «Історія української політичної та правової думки», «Історія політичних і правових учень». Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в навчально-методичних матеріалах з курсу «Історії держави і права» для курсантів денної форми навчання Київського національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження КНУВС від 21.06.2008 р.), впроваджені і використовуються у науково-дослідній діяльності Київського національного університету внутрішніх справ (Акт впровадження КНУВС від 23.06.2008 р). Матеріали дисертації можуть бути корисними для викладачів, аспірантів, докторантів при написанні дисертацій та монографій.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на першій, другій та третій науково-практичних конференціях «Проблеми та перспективи розвитку транспортних систем: техніка, технологія, економіка і управління» (4–5 грудня 2003 р., м. Київ; 29 листопада – 1 грудня 2004 р., м. Київ; 24–25 листопада 2005 р., м. Київ, на ІІ конференції молодих вчених та спеціалістів «Історія освіти, науки і техніки в Україні» (27–28 травня 2004 р., м. Київ), ІІІ Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», присвяченій Дню української мови та писемності (9 листопада 2007 р., м. Київ), IV Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку транспортних систем в умовах реформування залізничного транспорту: управління, економіка і технології» (12 квітня 2008 р., м. Київ), ІV Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», присвяченій Дню української мови та писемності (7 листопада 2008 р., м. Київ), тези опубліковано у збірниках конференцій.

Публікації. Матеріали дисертації викладено автором у монографії «Історико-правовий аналіз діяльності та наукової спадщини Олександра Кониського» (2007), у чотирьох фахових виданнях ВАК України та восьми додаткових публікаціях.

Структура роботи відповідає поставленій меті та основним завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг джисертації – 223 сторінки, у тому числі список використаних джерел, що включає 389 найменувань, становить 34 сторінки.

Розділ 1

^ СТАН НАУКОВОГО ОПРАЦЮВАННЯ ПРОБЛЕМИ

ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ


1.1. Історіографія проблеми. Ступінь її розробки

Олександр Якович Кониський (1836–1900) – відомий український письменник, літературознавець, юрист, політик, видатний діяч національно-визвольного руху другої половини ХІХ ст. У процесі вивчення життєвого шляху, правничої і громадсько-політичної діяльності О. Кониського умовно можна виділити три періоди. Перший охоплює час від початку ХХ до 30-х років ХХ ст., другий – від початку 30-х до кінця 80-х років ХХ ст. і третій – сучасний період розробки проблеми. Перший період характеризувався найбільшою інтенсивністю досліджень. Відразу ж після смерті О. Кониського було порушено питання про потребу висвітлити його життя і творчість, розпочато вивчення його діяльності. Другий період – це період класового, упередженого підходу до його діяльності чи взагалі замовчування імені. Третій, сучасний етап розпочався на початку 90-х років ХХ ст. Крах тоталітаризму та зміна політичної обстановки відкрили можливість для об’єктивного вивчення постаті О. Кониського і залучення до наукового пошуку всіх відомих джерел. Останній етап характеризується як період публікації епістолярію, літературознавчих та історичних розвідок, вшанування його пам’яті з нагоди ювілеїв.

В опрацьованій історичній літературі, присвяченій особі О. Кониського, можна виділити два жанри публікацій: 1) біографічні статті та нариси (зокрема, в енциклопедичних і довідникових виданнях); 2) загальні праці, в яких є згадки про діяльність видатного діяча.

У 1885 р. з нагоди 25-ої річниці літературної праці О. Кониського про нього «як достойного і вельми заслуженого ювілянта» [271, с. 24] написала газета «Діло», зазначивши великий внесок О. Кониського у розвиток культурно-національного руху в усій Україні. Автор статті Н.В. (псевдонім не розкрито. – О. А.) процитував промову редактора газети п. Белея, який наголосив, що Кониський є одним із небагатьох українців, «що раз піднявши прапор добра своєї отчизни високо, держав його міцно і безстрашно посеред всяких супротивностей [271, с. 24]».

Першим подав цілісну біографію О. Кониського та докладний аналіз його літературних творів О. Огоновський в «Історії літератури руської» (1889). Він проаналізував чинники, під впливом яких формувалась особистість письменника, розкрив його культурно-громадську діяльність, особливо наголосивши увагу на участі у просвітницьких товариствах у Полтаві, Києві та Львові та схарактеризував суспільно-політичні погляди громадських діячів, з якими мав особисті стосунки О. Кониський – М. Костомаровим, Д.  Пильчиковим, П. Кулішем та ін. [276].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У 1912–1913 рр. з’явилися спогади О. Барвінського, учня і соратника О. Кониського [31], [32], у яких він згадував про знайомство з ним, перший приїзд його до Львова 1865 р. та подальші стосунки з діячами Галичини.

Художня спадщина письменника після його смерті видавалася нечасто: у 1899–1903 р. в Одесі – Ялті опубліковано чотиритомне видання творів. У 1918–1919 роках у Полтаві з’являється також 4-томне видання з передмовою В. Чередниченко [379]. У 20-их роках ХХ ст. науковий інтерес до особи О. Кониського посилюється. У 1924 р. М. Грушевський повернувся до Радянського Союзу і під його керівництвом почалось вивчення громадсько-політичного руху в Україні, з’явились публікації на сторінках історичних часописів, зокрема, у щорічнику «За сто літ». Розпочинаються дослідження різних аспектів діяльності О. Кониського. Тоді ж з’явилися й перші наукові розвідки, в яких певна увага приділялася громадсько-політичній діяльності цього правника. Зокрема, Б. Шевелів у третій книзі «Матеріалів із громадського й літературного життя України ХІХ і початків ХХ століття» «За сто літ» помістив статтю «Петиції українських громад до Петербурзького комітету грамотності з р. 1862» [384] з архівними матеріалами, що стосувалися діяльності Д. Пильчикова, В. Лободи та О. Кониського.

У цей же період з’явився ряд праць, в яких є згадки про різні аспекти діяльності О. Кониського, аналізується його роль в українському русі. Зокрема, М. Грушевський, перебуваючи в еміграції, видав у Відні розвідку «З починів українського соціалістичного руху» [92]. У ній він звернув увагу на те, що на початку 70-х рр. посередником у взаєминах між Києвом і Галичиною був О. Кониський. Історик високо оцінив діяльність М. Драгоманова і О. Кониського, які об’єднали зусилля галицьких і наддніпрянських українців для розв’язання загальнонаціональних проблем. Інший відомий український діяч О. Тулуб підготував матеріали до «Словника псевдонімів українських письменників» [358], у яких приділив місце й О. Кониському. Про діяльність Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства у Києві, до складу якого входив і О. Кониський, йшлося у праці Ф. Савченка «Заборона українства 1876. До історії громадських рухів на Україні. 1860–1870 рр». (Х.–К., ДВУ, 1930) [326].

У журналі «Нова Україна» було опубліковане листування П. Куліша з О. Кониським (1923, кн. 11), М. Костомарова з О. Кониським (1925, кн. 3), Л. Глібова й С. Носа до О. Кониського (1927, кн. 6); листування М. Лисенка з О. Кониським з’явилося в журналі «Життя і революція» (1928), листи П. Єфименка до О. Кониського – у збірнику «За сто літ» (1928, кн. 2), М. Драгоманова до О. Кониського і О. Кониського до нього – у збірнику «За сто літ» (1930, кн. 6). Тринадцять листів І. Франка до О. Кониського опублікував журнал «Життя і революція» (1927, № 5), листи О. Кониського до М. Дикарева були надруковані в Записках Наукового товариства імені Шевченка (1929, т. 150). Усі ці листи підготував до друку М. Возняк. Він же видав книжку «Ів.  Белей і Ол. Кониський. До зв’язків Галичини з Наддніпрянщиною в 80-х рр. ХІХ в.», що вийшла у Львові в 1928 р. С. Єфремов видав і прокоментував листування М. Костомарова з О. Кониським (Україна, 1925, № 3). М. Гніп у праці «Громадський рух 1860 рр. на Україні» (Харків, 1930) опублікував низку листів О. Кониського до різних адресатів. Це листування відкривало нові сторінки діяльності О. Кониського, ознайомлювало з його суб’єктивними поглядами на певні проблеми, демонструвало стосунки з сучасниками. Важливою була праця К. Студинського «Зв’язки Олександра Кониського з Галичиною» [354], у якій автор наголошував, що єднання розмежованих кордонів українських земель було провідною думкою в житті О. Кониського. К. Студинський докладно розглянув зміст 14 дописів О. Кониського до газети «Слово». Маловідомі матеріали з його особистого життя подав М. Іваненко [143]. М. Ралів опублікував матеріали Одеського окружного суду, що стосувалися запровадження поліцейського нагляду за О. Кониським після повернення його в Україну [317].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Іншу групу джерел особового походження, що надали можливість віднайти маловідомі факти та оцінки діяльності О. Кониського, становлять некрологи. Центральні російські й українські газети стисло подавали факти з життя письменника, певною мірою висвітлювали його погляди та громадсько-політичну роботу. Їхня цінність у тому, що підготовлені вони друзями й учнями О. Кониського, колегами по правничій та громадській роботі. Вивчення некрологів у комплексі з іншими документами й матеріалами дало можливість відтворити його життєвий шлях.

Важливим джерелом дослідження була епістолярна спадщина, оскільки О. Кониський залишив велику кількість приватних і ділових листів. Епістолярій дав змогу висвітлити коло його ідейних соратників та широкий діапазон його діяльності. О. Кониський мав багато адресатів і досить інтенсивно з ними листувався. За словами І. Франка, «…листи наших діячів у тій добі, яку пережив О. Кониський, коли б їх зібрати і зберегти від затрати, були б колись першорядним джерелом для історії нашого духовного життя. Тим більша тут вага Кониського, що обіймав думками і зносинами найдальші кінці України-Руси і в своїх листах промовляв звичайно щиро, без дипломатичної штуки; вони будуть дуже важливим джерелом до нашої культурної історії [372, с. 47]». Ще у 1885 р. О. Кониський після смерті М. Костомарова опублікував свої листи до нього [208] і згадував у некролозі про М. Костомарова про те, що листувався з ним тоді, коли вони ще не були знайомі, і ці листи засвідчували, «з якою великою, глибокою, сердечною щиростею він брався до сього діла (освіти українського народу – О. А.), не примішуючи його до жодної політики [216, с. 94]». Його листування привертало увагу дослідників, і в 20-х роках ХХ ст. була розпочата його публікація. Зокрема, М. Возняк оприлюднив листи до О. Кониського М. Костомарова [60], М. Драгоманова [55], П. Куліша [61], І. Франка [63], Л. Глібова і С. Носа [57], М. Лисенка [54], листи О. Кониського до М. Дикарева [62]; С. Єфремов – листи М. Костомарова [120], Г. Бурлака – листи М. Грушевського [45], [46]. Листи О. Кониського до Г. П. фон Рентель надрукував М. Іваненко [143], до П. Куліша та Д. Пильчикова – М. Гніп [75], до М. Драгоманова – М. Возняк [55]. Г. Берло підготувала для друку в журналі «Україна» своє листування з О. Кониським, яке опубліковане лише недавно [16]. Ці публікації дали змогу проникнути у внутрішній світ письменника, побачити риси його характеру, простежити еволюцію його правових поглядів, дослідити творчу лабораторію, його громадські плани. Такі само аспекти містять і листи, що надходили О. Кониському. Через постійні переслідування, обшуки та арешти листів О. Кониського збереглося у архівосховищах значно менше. Зокрема, Г. Берло згадувала, що вона відвезла до Антоновичів щоденники О. Кониського (12 товстих зошитів) і кошика з листами різних осіб до О. Кониського [36, с. 100]. Їхня подальша доля невідома. Самій же їй довелося спалити всі листи О. Кониського, щоб їх не знайшли під час обшуку [36, с. 100].

Важливі й цінні матеріали документального характеру містяться в російській і українській періодичній пресі, переважно початку ХХ ст. У періодичних виданнях О. Кониський працював протягом усього життя, розпочавши з публікації замітки у «Театральном и музыкальном вестнике» та віршів у «Черниговских губернских ведомостях» 1858 р. Працював кореспондентом, членом редакційних колегій, редактором. Цінними є його статті, замітки, кореспонденції, рецензії, огляди, опубліковані в таких газетах і журналах, як «Вестник Европы», «Основа», «Судебный вестник», «Русская сцена», «Порядок», «Страна», «Молва», «Искра», «Семья и школа», «Земство», «Русская мысль», «Юридический вестник» (С.-Петербург), «Московские ведомости» (Москва), «Слово», «Зоря», «Світ», «Правда», «Діло», «Записки Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів), «Киевская старина», «Киевский телеграф» (Київ), «Земский обзор» (Полтава), «Днепровская молва» (Катеринослав) та ін.

Ці матеріали дають змогу розкрити правові та суспільно-політичні погляди, життєву позицію автора.

Критичний аналіз джерельної бази свідчить, що вона дає можливість достовірно і досить ґрунтовно розкрити визначену тему. Спеціалісти ще не вивчали на широкому документальному матеріалі правові погляди та правничу діяльність О. Кониського. З’ясовано неповне висвітлення цих проблем вітчизняними науковцями і в дореволюційний, і в радянський період.

Сучасна література не дає повного уявлення про його багатогранну діяльність в галузі права. Зважаючи на це, існує нагальна потреба провести ґрунтовне наукове дослідження поглядів цієї непересічної особистості для адекватної оцінки місця, ролі та значення О. Кониського в історії розвитку юриспруденції в Україні.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

РОЗДІЛ 2


^ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ПРАВОВИХ

І СУСПІЛЬНО ПОЛІТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ОЛЕКСАНДРА КОНИСЬКОГО

2.1. Становлення й розвиток правових поглядів О. Кониського (1854-1871 рр.)

Олександр Якович Кониський народився 6 серпня 1836 р. на хуторі Переходівка Борзенського повіту Чернігівської губернії в родині зубожілого поміщика. Духовні та культурні традиції, успадковані від перших вчителів – батька та матері, стали підґрунтям, на якому сформувалися його погляди. У «Автобіографії» він наголошує, що походить із стародавнього роду Кониських із Галичини, згадки про рід яких відомі ще у 1613 р. [224, с. 227]. Про те, що рід Кониських має славну і давню історію служіння Вітчизні, свідчать усі дослідники його життєвого шляху – М. Грушевський, О. Огоновський, І. Франко. У розвідці «До родоводу Кониських» О. Кониський, посилаючись на «Описание Старой Малороссии» О. Лазаревського, уточнює генеалогічне дерево чернігівської гілки свого роду, якому понад 400 років [210]. Найвідомішим представником роду був Георгій Кониський (1717–1795), уродженець Ніжина, український письменник, церковний і культурний діяч, білоруський архієпископ, ректор Київської академії, автор драми «Воскресіння мертвих», якому приписується авторство «Історії русів». Небагата сім’я Кониських, яку пізніше він описав в автобіографічній повісті «Молодий вік Максима Одинця», жила патріархальним життям, дотримуючись народних звичаїв. Там він ознайомився з народним побутом та українською мовою. Дід-священик був першим учителем та прищепив йому глибоку релігійність; пізніше він навіть мріяв про духовну кар’єру. Проте дворянське походження зумовило інший напрям його освіти. Його батько, дрібний поміщик, розорився і помер у 1843 р. Олександр учився спершу вдома. У 1845 р. його віддають до Ніжинського приходського училища, а в 1846 р. у Чернігівську гімназію, де він проживав, як син неімущих дворян, у сирітському домі. З 11 років він почав писати вірші російською мовою, а під впливом Шевченкових поезій – українською. Саме тоді, за словами Ф. Матушевського і С. Єфремова, довелося йому спізнати «першої гіркоти за своє прагнення до вищих поривань людського духу [260, с. 126]»: його виключили з гімназії за написання віршів українською мовою [41, арк. 1]. 1849 р. він повертається до Ніжина і навчається в дворянському повітовому училищі, яке за статутом початкової освіти Російської імперії кінця ХVІІІ ст. було 4-класним, п’ятирічним і за програмою наближалося до середньої освіти, оскільки там вивчали географію, історію, геометрію, механіку, фізику, природознавство тощо. Намагається продовжити освіту в Ніжинському ліцеї, але перешкодили матеріальні труднощі і хвороба; він втрачає зір. У 1852 р. довелося покинути навчання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У дописах 1862 р., які О. Кониський активно друкував у галицькому журналі «Слово», він дає характеристику громадському, культурному і адміністративному життю в Полтаві та висловлює свої думки щодо політичних змін у Росії. Зокрема, він негативно відгукується про єврейське населення міста: його він недолюблює за їхнє ставлення до простого люду та через те, що у них «уся поліція на одкупі [354, с. 274]», а через те на них не варто і скаржитися, бо ніхто «суда не найде [354, с. 274]». Але завинило у всьому полтавське начальство, яке дозволяє поліцейське свавілля: «…плохий у нас губернатор; сам нічого не робить, здався на помощників, поліцію так розпустив, що, що хоче, те й робить; людей б’є, знущається, нікого не вважа… поліція завжди права [354, с. 274]». У другому дописі О. Кониський розповідає про проведення реформи 1861 року на Україні, якою «знесено з нашої славної України – народну пляму гіркого кріпацтва [354, с. 276]». Щоб зрозуміти вагу цієї події, О. Кониський логічно, послідовно розкрив історію розвитку кріпацтва в Україні – від періоду панування Катерини ІІ до маніфесту Олександра ІІ. Розкриваючи кріпосницьку політику Катерини ІІ та Павла І, О. Кониський спирався насамперед на аналіз антигуманної суті указів від 21 квітня 1785 р. («Грамота на права, вольності і переваги благородного російського дворянства») [309, № 16.187, с. 548], 7 жовтня 1792 р. («Про продаж людей без землі на задоволення казенних і партикулярних боргів з публічного торгу, але без використання молотка») [310, № 17.076, с. 365], 29 січня 1797 р. (маніфест «Про належну слухняність селян своїм поміщикам у всіх повинностях і про обов’язковість у відношенні цього губернських начальств і приходських священиків» [311, № 17.769, с. 305], 5 квітня 1797 р. (маніфест «Про триденну роботу на поміщичих селян на користь поміщика і про непримушення до роботи у дні недільні») [311, № 17.909, с. 587] та результати їхньої дії в конкретних соціально-історичних умовах України; адже впровадження їх стало механізмом перетворення вільного і незалежного українського народу в кріпаків, коли українське селянство стало «власною панською худобою, та ще й безголосною» [354, с. 276], що не викликало будь-якого протесту з боку вищих кіл українського суспільства. Кріпацтво О. Кониський вважає «великим нашим недугом, великою язвою [354, с. 276]», проте наївно називає Олександра ІІ її лікарем і гадає, що його ім’я буде записано в історії великими літерами. Водночас він помічає, що пани не виконують царського указу і катують селян, які більше не хотіли на них працювати.

О. Кониський надавав «Загальному положенню про селян, які вийшли з кріпосної залежності 1861» великого значення, бо воно, на його думку, не тільки повернуло селянам «усі людські права, а через їх дало і всій громаді нове життя, показало новий світ юридичний... показало стежку, котрою повинні всі ми іти, щоб дойти до такого суду, який ведеться у других народів [354, с. 278]».

У третьому дописі О. Кониський оповідав, що для розгляду позовів селян на панів заведено мирових посередників. На перший раз їх вибирали не пани і селяни, а назначив губернатор і затвердив сенат. Через те не завжди «попадались в посередники гарні і тямущі люди [354, с. 278]», а деякі з них зловживають своїм службовим становищем і «беруть по-плантаторськи сторону панів [354, с. 278]».

Гостро сприймає О. Кониський і реакцію, яка почалася в Україні, це видно, зокрема, в Полтавській управі по селянських справах. Згідно з постановами, селянська управа розбирає скарги проти мирових посередників. У разі, якщо «мировий посередник не розібрав справи протягом місяця, а на нього внесено за те скаргу до управи, вона відповіла, що розглядає тільки рішення посередника, а не втручається в дії [354, с. 281]». Окрім того, управа раніше друкувала свої рішення, а 1862 року перестала, мабуть тому, припускає О. Кониський, «щоб сховати від громади консерватизм [354, с. 281]».

Присвячує свої дописи О. Кониський і дворянським виборам, яке зі свого середовища «вибирає своїх предводителів, своїх судей і комісарів [354, с. 283]», і яке не має солідарності з народом. Причиною цього він називає кріпацтво, яке не навчило панів мислити, а вчило тільки знущатися з людей. Але тепер настала нова епоха, «для котрої нема ні панів, ні міщан, ні крестян, а є тільки люди [354, с. 283]». Загальне враження автора від дворянських виборів невтішне: «Од теперішнього покоління панів нічого ждать – се раби і рабами погибнуть... Панство наше, лементуючи на правительство за визволення кріпаків, зло своє збиває на крестянах, бо против правительства воно не сміє пікнуть!.. Пани наші ліберали, да якії ліберали? Против пожарних москалів, против квартальних, против станових, да і тілько! [354, с. 284]».

Особливі сподівання О. Кониський покладає на нові суди, «а то тепер велика біда з нашими судами: за гроші з білого роблять чорне і навпаки [354, с. 287]». Особливо виділяються повітові суди. Але непослідовним, на його думку, є те, що в державі «будуть голосні суди, а не буде воль