Реферат: З м І с т вступ 3 розділ I. Основні концептуальні підходи до визначення

З М І С Т


ВСТУП 3


РОЗДІЛ I. Основні концептуальні підходи до визначення
предмета юридичної соціології 12

1.1. Соціологія права як соціологічна наука 12
1.2. Комплексна природа наукових соціолого-правових досліджень 29
1.3. Юридична соціологія як юридична наука 40
Висновки до першого розділу 60


РОЗДІЛ II. Предметна динаміка структури юридичної

соціології 64


2.1. Об’єкт і предмет юридичної соціології 64

2.2. Взаємозумовленість предмета і методу юридичної соціології 72

2.3. Предметна детермінація функцій юридичної соціології 86

2.4. Предметна специфіка юридичної соціології 100

Висновки до другого розділу 114


РОЗДІЛ III. Юридична соціологія в системі юридичних

наук 118


3.1. Юридична соціологія і загальна теорія права 118

3.2. Юридична соціологія і філософія права 137

3.3. Юридична соціологія і порівняльне правознавство 148

3.4. Юридична соціологія і юридична психологія 160
^ Висновки до третього розділу 172


ВИСНОВКИ 177


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186


ДОДАТКИ 226





Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
^ Вступ

Актуальність теми дослідження. Складний і суперечливий процес моди­фікації всіх сторін суспільного життя, який нині відбувається в українській дер­жаві, неминуче викликає потребу теоретичної рефлексії цього процесу з позицій дослідження ролі в ньому інституту права як одного з головних гуманістичних знарядь соціальних перебудов. Самі соціально-економічні відносини в нашій країні детермінують інноваційні цілі та завдання у сфері державно-правового бу­дівництва, серед яких домінуючими є правова реформа і становлення правової держави. В обґрунтуванні цієї необхідності, а також у розробці теоретичної пла­тформи правової реформи та правової держави велику роль покликана відігра­вати юридична наука, до першочергових проблем якої належить, зокрема, відне­сти необ­хідність поглибленого аналізу об’єктивних меж правової регламентації суспіль­них відносин, соціальної зумовленості права, його норм та інститутів, ви­вчення механізму взаємодії правових та інших соціальних чинників у процесі дії права, дослідження його ефективності та механізму зворотного впливу на суспі­льні відносини, практичної діяльності правотворчих і правозастосовчих органів. На перший план, отже, висувається широкий соціолого-юридичний підхід до права, який допомагає виявити проблемний характер реалізації правових норм у соціальній практиці, яким властивий існуючий розрив між належним і сущим, дозволяє вивчати інші генетичні та операціональні аспекти права. Тим самим зу­мовлена актуальність соціолого-юридичних аспектів правової теорії, юридичної соціології як важливого напряму наукових досліджень.

У сучасних умовах методологічні проблеми юридичної соціології об’єктивно набувають усе більшого значення. Їх актуальність зумовлюється не тільки “тісною зв’язкою” з найважливішими, надзвичайно дискусійними в юри­дичній науці проблемами, але й істотно загострюється у зв’язку з історичною не­обхідністю здійснення відповідної трансформації правової системи країни, в силу чого вони потребують глибокого теоретичного аналізу. Від наукового ро­зуміння предмета юридичної соціології неабиякою мірою залежить правильна оцінка її пізнавального та практико-прикладного значення як науки.

Актуальність теми дисертаційного дослідження пов’язана також із відсут­ністю у вітчизняному правознавстві монографічних праць з наукознавчих пи­тань юридичної соціології, що стає істотною перешкодою на шляху активізації при­кладних соціолого-юридичних досліджень. У нашій країні практично немає фа­хівців з власне юридичної соціології. Як наслідок, не відчувається помітного по­ступу й у сфері викладання даної науки. Тим часом життя вимагає кардиналь­ної зміни ситуації з відповідних досліджень і викладання в наукових закладах Укра­їни юридичної соціології, яка покликана забезпечувати фактологічну та те­орети­чну базу правознавства, посилювати його зв’язок з практикою, запобігати відрив права від реальних життєвих тенденцій та явищ, блокувати елемент сва­вілля в правовому регулюванні, розкривати його соціальну спрямованість (як позитивні, так і негативні наслідки дії тих або інших нормативних актів), спри­яючи тим розв’язанню довгострокових завдань глибокого і поетапного реформування українського суспільства.

У західному правознавстві значну актуалізацію проблем юридичної соціо­логії було здійснено насамперед засновником сучасного соціологічного напря­мку в праві, австрійським юристом Є.Ерліхом, який у своїх працях [199]1) визна­чав мету і завдання юридичної соціології як вивчення “живого права на­роду”, джерелом розвитку якого є суспільство. Соціолого-юридичним вивчен­ням права як фактичного порядку суспільного життя займались і такі широко відомі послі­довники цієї школи, як Ф.Гек, І.Герман, Ф.Жені, Г.Зінцгеймер, Г.Канторович, Е.Фукс, Е.Юнг та інші. Подальший розвиток ці ідеї отримали в рамках амери­канської школи юридичної соціології – у працях таких юристів, як К.Ллевеллін, Р.Паунд, П.Сорокін, Д.Френк, О.Холмс та інші. При цьому важ­ливо згадати і класиків соціологічної думки Е.Дюркгейма і М.Вебера та пред­ставників інсти­туціоналізму як одного з напрямків розвитку юридичної соціо­логії, а саме: Л.Дюгі, М.Оріу та інші. Немалий внесок у становлення сучасної юридичної со­ціології зробили дослідження професорів Паризького універси­тету Ж.Карбоньє, Р.Пенто і М.Гравітц, угорського юриста К.Кульчара, польсь­кого вченого А.Подгурецького, італійських науковців Р.Тревеса, Л.Фрідмана, В.Ферарі, німе­цького вченого Н.Лумана, болгарського юриста Н.Неновські, швейцарського со­ціолога права М.Ребіндера та інших учених-юристів. Саме в їх наукових працях висунута низка оригінальних думок відносно соціальної природи права, генетич­ного, діяльнісного та структурно-функціона­льного підходів до права, обґрунто­вано підхід до дослідження права як динамі­чного соціально-юридичного явища.

У дореволюційний період соціолого-юридичним аспектам права присвя­чу­вались праці таких відомих вітчизняних і російських юристів того часу, як Ж.Гурвич, М.В.Духовський, Б.О.Кістяківський, М.М.Ковалевський, М.М.Коркунов, П.І.Новгородцев та інші. Серед них варто особливо відзначити теоретичні праці С.А.Муромцева [87, 430]1), де право трактується як дію­чий правопоря­док, який необхідно досліджувати емпірично, як досвідний факт у вза­ємодії з іншими соціальними явищами. Традиції соціолого-юридичного під­ходу до права істотно вплинули на становлення і розвиток радянського право­знавства аж до середини 30-х років XX століття. Проте праці радянських теоре­тиків (Є.Б.Пашуканіс, І.П.Разумовський, М.А.Рейснер, П.І.Стучка) з певних іде­ологіч­них причин при­свячувались перш за все теоретико-прикладному присто­суванню розробок вище­названих дореволюційних юристів.

У радянський період, насамперед у 70-80 роки минулого століття, соціо­лого-юридичному підходу до вивчення правових явищ приділялася значна увага у працях таких відомих теоретиків права, як С.В.Боботов, Г.А.Злобін, В.П.Кази­мирчук, Д.А.Керимов, В.А.Козлов, В.М.Кудрявцев, Д.І.Луковська, В.П.Марчук, О.С.Пашков, С.Л.Сєргєвнін, Л.І.Спиридонов, Ю.А.Суслов, В.В.Тіщенко, Л.С.Явич та інші. Саме їх зусиллями наприкінці 80-х років юридична соціологія сформувалась як напрям наукових досліджень, як певний елемент структури всієї юридичної науки. Саме ними були написані досить змістовні праці, які ви­світлювали коло фундаментальних загальнотеоретичних і методологічних про­блем юридичної соціології. Водночас у літературі неодноразово вказува­лося на явно недостатню розробку концептуальних засад юридичної соціології, на те, що процес її розвитку все ще не вийшов за рамки авторських і націона­льно-геогра­фічних розробок.

Сучасний образ юридичної соціології формується з ідей, висновків і мір­ку­вань прийдешнього покоління вчених: В.А.Бачініна, В.А.Глазиріна, Ю.І.Гревцова, В.В.Касьянова, В.В.Лапаєвої, В.М.Нечипуренко, В.М.Сирих, М.Я.Соколова та інших.

Помітну роль у розвитку вітчизняного правознавства в цьому плані віді­грають теоретичні праці П.Д.Біленчука, К.К.Жоля, Л.І.Казміренко, А.А.Козлов­ського, М.І.Козюбри, А.М.Колодія, В.О.Коновалової, В.В.Копєйчикова, М.В.Костицького, О.Є.Манохи, В.С.Медведєва, А.С.Надточія, Л.В.Петрової, В.М.Синьова, С.А.Тарарухіна, Б.Ф.Чміля, Г.О.Юхновця, С.І.Яковенка, які можна вважати початком не тільки відродження інтересу до юридичної соціології, але й спробою накреслити деякі методологічні орієнтири розвитку цієї науки.

Сьогодні виникла необхідність чергових кроків у напрямку розроблення теорії юридичної соціології, зокрема створення узагальнюючої попередні здобу­тки на­уковців праці, в якій була б простежена цілісність фундаментальної струк­тури даної сфери знань про право в його соціальному виразі, генезисі, в кон­тексті його соціальних зв’язків. Отже, нагально постала потреба в науковому до­слі­дженні загальнотеоретичних проблем юридичної соціології, насамперед її пред­мета і місця в системі юридичних наук. Недостатня розробка окреслених про­блем, наявність суперечливих концептуальних підходів до їх розв’язання, не­об­хідність їх переосмислення під кутом зору нових світових і вітчизняних реалій і зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена:

а) необхідністю використання потенційних теоретико-практичних можли­востей юридичної соціології в умовах формування в Україні ринкових відносин і становлення правової держави;

б) необхідністю використання в дослідженні природи права нагромадже­них у сучасній юридичній науці результатів, які істотно дозволять по­глибити уявлення про право як соціально детерміноване і соціально діюче явище, про його генезис і соціальний “вихід”, чинники, які впливають на функ­ціонування і розвиток правової матерії;

в) відсутністю комплексних досліджень у вітчизняній літературі з проблем предметного статусу юридичної соціології як науки та її місця в системі інших юридичних наук;

г) необхідністю запровадження та підвищення теоретичного рівня викла­дання на юридичних факультетах юридичної соціології як такої, що формує у студентів уявлення про право як динамічний соціально-юридичний феномен.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта­ційне дослідження відповідає підготовленій Інститутом законодавства Верхов­ної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки [172]1). Проблематика дисертаційного дослідження відповідає також науковій темі на 2001-2005 роки “Теоретичні засади становлення правової держави в Україні” (номер державної реєстрації 0102U005306), яка розробляється кафед­рою теорії та історії держави і права юридичного факультету Чернівецького на­ціонального університету імені Юрія Федьковича, де і підготовлено рукопис.

^ Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі новітніх досягнень теоретико-правової науки, ре­зультатів соціолого-юридичних досліджень обґрунтувати самостійність юриди­чної соціології як правової науки та визначити її місце в системі правознавства.

Згідно з поставленою метою в дисертаційному дослідженні вирішуються такі завдання:

- висвітлити основні концептуальні підходи до визначення предмета юри­дичної соціології;

розкрити співвідношення об’єкта і предмета юридичної соціології;

дослідити специфіку взаємозумовленості предмета і методу в юридичній соціології;

визначити предметну детермінацію функцій юридичної соціології;

на основі проведеного комплексного аналізу фундаментальної структури юридичної соціології як правової науки сформулювати визначення її предмета;

з метою уточнення предметної специфіки юридичної соціології з’ясувати її співвідношення з іншими правовими науками – із загальною теорією права, фі­лософією права, порівняльним правознавством та юридичною психоло­гією.

^ Об’єктом дослідження є процеси становлення різноманітних наукових форм дослідження механізмів соціальної детермінації та функціонування права.

Предметом дослідження є концептуальна природа та предметна специ­фіка юридичної соціології як самостійної правової науки, головним із завдань якої є дослідження внутрішньої соціодинаміки права, виявлення її відмінності від ін­ших сучасних напрямів соціально-правового пізнання, уточнення особли­востей її структури та місця в системі юридичних наук.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали, по-перше, основні принципи дослідження філософського рівня методоло­гії, такі, як єдність історичного і логічного, конкретного та абстрактного, одини­чного і загального, теоретичного та емпіричного, формального і змістовного. По-друге, в роботі широко використані загальнонаукові методи дослідження, такі, як системний і структурно-функціональний підходи, закони і методи логіч­ного ана­лізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняння та протиставлення, ана­логії та інші. По-третє, серед послугованих спеціально-юридичних методів необ­хідно від­значити порівняльно-правовий та формально-догматичний. Ви­користання вказа­них методів і принципів дослідження значно допома­гало в систематизації наяв­ного фактичного і теоретичного матеріалу, що дозво­лило отримати позитивні ре­зультати, необхідні для досягнення поставленої в роботі мети.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дане дисер­таційне дослідження є першим у вітчизняному правознавстві комплексним мо­нографічним дослідженням таких наукознавчих питань юридичної соціології, як її об’єкт, предмет, метод, функції та місце в системі юридичних наук.

На захист виносяться такі положення, в яких знайшла свій відбиток нау­кова новизна підходу до аналізу предмета дослідження:

1. Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної те­орії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослі­дження, поява якого була зумовлена широким впровадженням соціологічних ме­тодів у юридичну науку і практику.

2. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право є тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, як самодостатній нормативний феномен у його взаємозв’язках і взаємо­дії з іншими соціальними чинниками.

3. ^ Предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мікросо­ці­огенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні нас­лідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання.

4. Гносеологічним обґрунтуванням специфіки методу юридичної соціоло­гії є соціолого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його стру­ктурних елементів.

5. Юридична соціологія є самостійною правовою наукою, на відміну від соціології права, яка є окремою галуззю загальної соціології.

6. Порівняння юридичної соціології із загальною теорією права, філосо­фією права, порівняльним правознавством та юридичною психологією дозволяє уточнити специфіку її предмета та охарактеризувати її як загальнотеоретичну правову науку.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у мож­ливості їх використання для:

а) коригування орієнтирів науково-дослідної діяльності, пов’язаної з об­ґрунтуванням пріоритетів розвитку правової політики і науки;

б) удосконалення функціональної діяльності законодавчих органів і соці­а­льної ефективності правозастосовчої практики;

в) подальших наукових розробок теоретичних проблем юридичної соціо­ло­гії, підвищення її концептуального рівня;

г) навчально-методичних цілей у процесі підготовки фахівців-правознав­ців – при викладанні курсів ”Юридична соціологія”, “Загальна теорія права”, “Філо­софія права”, а також при підготовці відповідних підручників і навчальних посі­бників.

Деякі положення дисертації використані здобувачем при проведенні лек­ційних і семінарських занять з окремих тем “Філософії права” на юридичному та філософському факультетах Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були покладені в основу доповідей, зроблених автором на міжна­ро­дній науково-практичній конференції “Сутність, цілі і засоби права” (4-5 тра­вня 2001 року, м. Чернівці); всеукраїнській науково-практичній конференції “Охо­рона дитинства. Дитяче право: теорія, досвід, перспективи” (25-26 травня 2001року, м. Одеса); всеросійській науково-теоретичній конференції “Філософія права та питання формування сучасної державно-правової ідеології” (24-25 жов­тня 2001 року, м. Ростов-на-Дону); міжнародній науково-практичній конферен­ції студентів і аспірантів “Правові проблеми сучасності очима молодих дослід­ників” (29-30 листопада 2001 року, м. Київ).

Положення дисертації також неодноразово доповідалися на теоретичних семінарах викладачів юридичного факультету, розглядалися на засіданнях кафе­дри теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, обговорювалися на міжкафедральному теоретичному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.

Публікації. Наукові результати дисертації викладені автором в опубліко­ваних матеріалах вищезазначених конференцій та у п’ятьох статтях у журналах і збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених Ви­щою атестаційною комісією України.

^ Структура дисертації. Дисертація склада­ється зі вступу, трьох розділів, перший з яких містить три підрозділи, другий і третій – по чотири підрозділи, висновків, списку ви­користаних джерел та одного додатка. Обсяг основного те­ксту дисертації – 185 сторінок. Список використаних джерел (576 найменувань) займає 41 сторінку, додаток – 3 сторінки.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ


В умовах сучасних радикальних соціально-економічних, державно-право­вих, духовних перетворень, спрямованих на утвердження в Україні ідей та цін­ностей прав і свобод людини і громадянина, формування громадянського суспі­льства та правової держави, особливого теоретичного і практичного значення набуває юри­дична соціологія. Сама ж історична необхідність здійс­нення відповідної трансфор­мації правової системи країни детермінує інтенсифі­кацію процесів пред­метного са­мовизначення, концептуального розвитку юриди­чної соціології, від яких значною мірою залежить оцінка її пізнавального зна­чення. Наслідком проведеного в дисер­тації даного роду теоретичного дослі­дження є такі результати:

1. Юридична соціологія історично і методологічно виникла із загальної теорії права, в рамках якої тривалий час розвивалась як науковий напрям дослі­джень, по­ява якого була зумовлена широким впровадженням у правову науку і практику со­ціологічних методів. Увага акцентувалася на соціолого-юридичних аспектах пі­знання загальних закономірностей права. В результаті спеціалізації та диференціа­ції наукового знання почався неминучий процес оформлення юриди­чної соціології в науку зі своїм предметом і методом і, як наслідок, вона виокре­милась зі своєї мета­основи – теорії права. Після цього настав етап її інституціо­нального розгор­тання, самовизначення, концептуального розвитку як окремої юридичної науки, який три­ває й сьогодні.

2. На відміну від соціології права, об’єктом якої є суспільство як ціле, а право тут постає тільки окремим його елементом, об’єктом юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен, право у взає­мозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними в їх соціа­льно-правовому вимірі), на які воно впливає і які чинять вплив на нього. Гносеоло­гічною засадою відповідних досліджень є соціолого-юридичний підхід до права, згідно з принципами якого право досліджується: по-перше, як особливий соціально-юридичний феномен; по-друге, в динаміці, як процес постійного вза­ємопереходу від генезису до соціальної дії; по-третє, в широкому контексті структурних і функ­ціональних зв’язків з соціальними чинниками, які, з одного боку, безпосередньо де­термінують розвиток права, з іншого, зазнають на собі його впливу; по-четверте, в динаміці всіх проявів окремих елементів правової дійсності; по-п’яте, як складна структура правовідносин.

Ядром соціолого-юридичного підходу, який, по суті, будучи синтезом най­більш фундаментальних характеристик методу юридичної соціології, задає, визна­чає принципові рамки адекватного застосування певних елементів методу в соціо­лого-юридичному дослідженні, є відповідна концепція праворозуміння. Соціолого-юридичний підхід до права є гносеологічною засадою юридичної со­ціології. Вод­ночас відповідних йому концепцій праворозуміння – багато (конце­пція “живого права” Є.Ерліха, концепція “соціального права” Ж.Гурвича, лібер­тарно-юридична концепція тощо). Проте незважаючи на існуючий в юридичній соціології плюралізм поглядів на право, множинність концепцій соціолого-юри­дичного праворозуміння, принциповим моментом тут є згода в тому, що ви­вченню підлягають правогенети­чні і правореалізаційні процеси, “живе”, діюче право як таке, право в його реаліза­ції. Генетичний аспект, як і динамічний по­гляд на право, є невід’ємною частиною соціолого-юридичного праворозуміння.

3. Метод юридичної соціології має подвійну природу: з одного боку, він є специфічним виразом соціолого-правової теорії, з іншого боку, практичним за­со­бом реалізації теорії в правопізнанні. Його пізнавальні можливості задані ев­ристич­ним, творчим потенціалом певної концепції соціолого-юридичного пра­ворозуміння, що лежить в основі юридичної соціології та відповідає предметній сфері останньої. Специфіка методу виражена в специфіці предмета юридичної соціології. Відносно методу юридичної соціології соціолого-юридичний підхід є його виразом у вигляді принципових категорій, базисних уявлень і дослідних рамок, і в цьому значенні може розумітися як редуційована репрезентативність методу, нормуюча предметну оріє­нтацію юридичної соціології.

Концепція соціолого-юридичного праворозуміння концентровано виражає свою сутність у специфічному формулювання методу. Саме вона й утворює кон­цеп­туальний стрижень методу юридичної соціології, виражає його внутрішній зміст. Характерні, відмінні ж властивості різних концепцій юридичної соціології зумов­лені зрештою специфікою певної концепції соціолого-юридичного право­ро­зуміння, що лежить в їх основі. Тобто переакцентування і динаміка наукової пара­дигми юридичної соціології є наслідком зміни фундаментальних уявлень про право.

Одночасно з основним, специфічним методом пізнання, тобто концепцією праворозуміння в дії, юридична соціологія використовує також і загальнонау­кові методи та методи інших наук, насамперед соціологічні методи, як пізнава­льні за­соби і компоненти самого методу юридичної соціології, як способи і при­йоми саме соціолого-юридичного пізнання. Ефективність застосування цих ме­тодів залежить від належної інтеграції їх в поняттєву систему теорії юридичної соціології, від кон­кретизації, юридизації їх теоретико-гносеологічного потенці­алу під особливим ку­том погляду її предмета, відповідної концепції праворозу­міння.

4. У предметі юридичної соціології достатньо внутрішньої впорядковано­сті для того, щоб класифікувати проблематику її предметної сфери на дві групи про­блем. Першу групу становлять проблеми правогенезису, в межах якої роз­глядається питання виникнення правових норм. Увага акцентується на контролі за процесом створення норм. Другу групу – проблеми соціальної дії права, в ра­мках якої мова переважно йде про їх реалізацію. Увага зосереджується на конт­ролі за якістю вже створених норм. У першому випадку дослідження здійсню­ються з метою ство­рення, формулювання оптимальних, соціально адекватних формальновизначених норм права, в другому – з метою підвищення ефективно­сті вже діючих норм.

У функціональному плані група проблем соціальної дії права неминуче пере­плітається з групою проблем правогенезису. В структурному ж плані зара­хування того чи іншого соціально-правового явища лише до сфери правогене­зису або тільки до сфери соціальної дії права – умовне. Більшість явищ включа­ються в динаміку правового розвитку і на рівні правоутворення, і на рівні дії, функціонування права, але і в тому, і в іншому випадку, кожне з них набуває до­сить специфічних власти­востей.

Отже, предметом юридичної соціології є специфічні закономірності мік­ро­соціогенезу правових норм, соціодинаміка їх функціонування та безпосередні нас­лідки соціальної дії, як необхідна умова оптимізації правового регулювання. Гно­сео-методологічною основою дослідження даних закономірностей є соціо­лого-юридичний підхід до права як внутрішньої соціодинаміки його структур­них елеме­нтів.

5. Функції юридичної соціології зумовлюються особливостями предмета цієї науки. Специфіка останнього детермінує зміст функцій, в яких проявля­ються, роз­криваються та уточнюються сутність, призначення і роль юридичної соціології. Вони є закономірним наслідком необхідності вивчення права як ди­намічної сис­теми, дослідження процесу постійного взаємопереходу від генезису права до його безпосередніх соціальних наслідків. У найбільш загальному вигляді функції юри­дич­ної соціології доцільно скласифікувати на дві основні: теоретико-пі­знавальну та прак­тико-прикладну.

Теоретико-пізнавальна або наукова функція юридичної соціології зумов­лю­ється концептуальною природою даної науки. Ця функція зводиться до нако­пи­чення, пояснення і вдосконалення соціолого-юридичного знання, розробки концеп­цій, теорій і категорій даної науки на основі дослідження права як особ­ливого ди­намічного соціально-юридичного феномену з точки зору його генезису та безпосе­редньої соціальної дії. Теоретико-пізнавальна функція конкретизу­ється: по-перше, в здатності юридичної соціології описувати (дескриптивна фу­нкція); по-друге, пояс­нювати (пояснювальна функція) соціально-правові явища, процеси, події та факти, на основі виявлених закономірностей; по-третє, давати обґрунтовані прогнози (про­гностична функція). Оціночно-аналітична спрямова­ність юридичної соціології про­являється в критичній функції.

Разом з тим юридична соціологія не є галуззю лише чистого наукового, тео­ретичного знання. Вона має і практико-прикладне значення – розроб­ляє про­позиції та рекомендації відносно правової політики держави. На основі прогностич­них до­сліджень допомагає визначити ті сфери суспільних відносин, які потребують юри­дичної регламентації. Практична (прикладна) функція оріє­нтує на соціолого-юри­дичне обґрунтування правових новел. При цьому особли­вого значення набуває пе­редбачення (прогностична функція) наслідків право­вого регулювання тих чи ін­ших суспільних відносин. Крім того, юридична соці­ологія виконує методологічну фун­кцію: теоретично скеровує дослідника при роботі з емпіричним матеріалом, водно­час формулює вимоги до емпіричного аналізу правової реальності.

Розмежування функцій юридичної соціології не слід абсолютизувати. Між ними існує зв’язок, предметна взаємозумовленість і взаємопроникнення. Лиш узяті разом, комплексно, в своїй єдності вони дають повне уявлення про призна­чення юридичної соціології.

6. Юридична соціологія тісно пов’язана з філософією права, порівняльним правознавством, юридичною психологією та загальною теорією права. Сутність її зв’язків з даними науками виявляється в тому, що вони історично і методоло­гічно виникли із загальної теорії права; базуються на єдиних теоретико-методо­логічних підвалинах правознавства; є рівноправними загальнотеоретичними юридичними науками; фундаментальні положення, які розробляються в їх рам­ках, мають нау­ково-пізнавальне значення для всіх галузей юридичної науки, для правознавства в цілому; діють в одній і тій же сфері – правовій; не обмежуються рамками чисто но­рмативного розгляду права; водночас сприяють оновлюванню законодавства та усуненню постійно виникаючих у ньому суперечностей; праг­нуть по суті досягти однієї і тієї ж мети – оптимізації правового регулювання.

Проте незважаючи на спорідненість юридичної соціології з названими за­га­льнотеоретичними правовими науками, вона не розчиняється в них. Між ними існує взаємозв’язок, але й зберігаються принципові відмінності.

Так, на відміну від юридичної соціології, загальна теорія права займається виявленням і вивченням основних загальних закономірностей виникнення, роз­ви­тку і функціонування права. Інакше кажучи, юридична соціологія відбиває струк­туру і динаміку загальної теорії права в соціолого-юридичному аспекті, під кутом зору соціолого-юридичного підходу до права. Крім того, для юридичної соціології більше, ніж для загальної теорії права, характерне прагнення перекласти отримані результати досліджень на мову конкретних практичних ре­комендацій.

Якщо юридична соціологія вивчає право як соціально детерміноване і безпо­середньо соціально діюче, функціонуюче явище і процес, то філософія права пов’язана із закономірностями вивчення сутнісної природи права як дина­мічної єд­ності його онтологічних, гносеологічних, аксіологічних і логічних за­сад. Філософія права, на відміну від юридичної соціології, досліджує право в фі­лософському, цін­нісно-смисловому аспекті, акцентуючи увагу на закономірнос­тях взаємодії зазначе­них засад. Її передусім цікавить не те, що є право, а те, яким воно повинно бути.

Порівняльне правознавство виявляє і вивчає закономірності виникнення і розвитку різних правових систем, встановлює загальне і особливе, подібне і про­ти­лежне в них, їх взаємовплив та тенденції розвитку, на відміну від юридичної соціо­логії, яка досліджує соціогенезис і соціальний “вихід” права, чинники, які вплива­ють на функціонування і розвиток правової матерії. Крім того, юридична соціоло­гія, звертаючись до іноземного права, не переслідує порівняльно-право­вої мети.

Юридична психологія вивчає право як особливий психолого-юридичний фе­номен. Центр ваги в пізнанні переноситься на особу як суб’єкт діяльності. І якщо юридична соціологія відбиває структуру і динаміку загальної теорії права в соціо­лого-юридичному аспекті, то юридична психологія – в психолого-юриди­чному ас­пекті.

Отже, відмінність призначення і ролі розглянутих наук у пізнанні права вияв­ляється у площині предметної і методологічної специфіки, природи отриму­ваних знань, концептуальної орієнтації та наукових пріоритетів. Взаємодія ж юридичної соціології з іншими юридичними науками, зокрема галузевими, сприяє їх взаємо­збагаченню, значно розширює сам діапазон наукових дослі­джень.

7. Соціологія права, на відміну від юридичної соціології як специфічної пра­вової науки, є окремою галуззю загальної соціології, вона зародилася в над­рах соці­ологічної науки і до цього часу розвивається під її визначальним впли­вом. Безпосе­реднім об’єктом соціології є соціальні явища (міжсуб’єктні та ін­терсуб’єктні явища, які об’єднують людей як учасників суспільного життя) різ­ного рівня і типу. Її ціка­вить насамперед фундаментальна структура різноманіт­них соціальних явищ і про­цесів, що складають у своїй сукупності нинішнє сус­пільне життя. Інакше кажучи, головним об’єктом соціології права, як і будь-якої з численних галузей загальної соціології, є соціальна система, а саме сучасне су­спільство (соціетальне угрупу­вання) як основа всього соціального. Вона харак­теризується насамперед зовніш­ньою орієнтацією – акцентує увагу на суспільс­тві, на соціальних феноменах. Право же досліджується на рівні субоб’єкта, роз­глядається тільки як окремий компонент соціальної системи, який сприяє вижи­ванню та адаптації суспільства як системи, пізнається в єдності його функціона­льних і дисфункціональних проявів у громадсь­кому житті. Соціологія права ви­вчає право на макрорівні – як соціальний інститут, як вузловий пункт ціннісно-нормативної структури суспільства, з’ясовує його мі­сце, роль і функції в суспі­льстві, визначає соціальне призначення права як складової частини соціуму в контексті його соціальних зв’язків (зв’язків між особистістю, культурою і соціу­мом у цілому), досліджує комплексні процеси трансформації юридичних форм у соціальну поведінку на всіх рівнях, абсолютизує акціоністські, поведінкові аспе­кти права, тобто акцент робиться на вивченні права не безпосеред­ньо, а опосе­редковано, крізь призму його зв’язків із суспільством.

Концепція розуміння суспільства є базисною категорією соціології права, має вирішальне значення в плані визначення її предмета і методу. Предметом соціології права як окремої галузі загальної соціології є соціальні закономірності функціону­вання та зміни права, механізми взаємодії суспільства та його соціа­льної підсис­теми – права, форми виявлення, шляхи та механізми їх реалізації в поведінці і дія­льності особистості, соціальних груп і всього суспільства, як не­обхідна умова за­безпечення цілісності соціуму як такого.

Отже, принципова відмінність юридичної соціології від соціології права по­лягає в тому, що:

1. Соціологія права є окремою галуззю загальної соціології, юридична со­ціо­логія – специфічною юридичною наукою.

2. Соціологія права зародилася в надрах загальної соціологія, юридична соці­ологія – історично і методологічно виникла із загальної теорії права.

3. Головним об’єктом соціології права є соціальна система, а саме сучасне су­спільство. Право ж розглядається тільки як окремий компонент, інститут соці­альної системи. Правова сфера вивчається як одна з соціальних підсистем крізь призму взаємовідносин особистостей, соціальних груп і суспільства загалом. Об’єктом же юридичної соціології є право як ціле, перш за все як самодостатній нормативний феномен об’єктивного світу, право у взаємозв’язках і взаємодії з іншими об’єктами (матеріальними та духовними), на які воно впливає і які чи­нять на нього вплив.

4. Вирішальне значення для соціології права в плані визначення предмета і методу має відповідна концепція розуміння суспільства в цілому, для юридич­ної соціології – концепція соціолого-юридичного праворозуміння.

5. Соціологія права використовує свій методологічний інструментарій для розв’язання загальносоціальних проблем, юридична соціоло^ Список використаних джерел



Характеристика джерела
Найменування джерела
^ Монографії (один, два або три автори)

Алексеев Н.Н. Основы философии права. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – 256 с.

Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права. – М.: Госюриздат, 1961. – 187 с.

Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1994. – 224 с.

Алексеев С.С. Философия права. – М.: Норма, 1997. – 336 с.

Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П.С. Гуревича. – М.: Изд. группа «Прогресс» - «Политика», 1992. – 608 с.

Артемов Г.П. Политическая социология. Курс лекций. – СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2000. – 256 с.

Батурин Ю.М. Проблемы компьютерного права. – М.: Юридическая литература, 1991. – 271 с.

Бачинин В.А. Основы социологии права и преступности. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. – 308 с.

Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. – Львів: „Новий Світ-2000”, К.: „Каравела”, 2002. – 376 с.

Бобнева М.И. Социальные норм