Реферат: З м І с т

З М І С Т

Вступ................................................................................................................4

Розділ 1. Загальний теоретичний огляд проблематики модальності.........7

Загальне поняття категорії модальності.................................................7

Основні точки зору на категорію модальності......................................12

Різновиди та категоріальна належність модальності............................17

Проблема виділення модальних значень................................................23

Засоби вираження модальності в англійській мові................................28

Функціонально-семантичне поле модальності необхідності................35

Розділ 2. Визначення ФСП модальності необхідності в англійській мові.45

2.1 Функціонально-семантичний підхід і його основні засади..................45

2.2 Визначення лексико-граматичних конституентів ФСП модальності

необхідності..............................................................................................47

2.3 Визначення лексичних конституентів ФСП модальності

необхідності.............................................................................................53

Висновки........................................................................................................56

Бібліографія...................................................................................................58

Додаток..........................................................................................................63


В С Т У П


Метою даної випускної роботи є дослідження функціонально-семантичного поля (ФСП) модальності необхідності в сучасній англійській мові та мовних засобів, що складають його ядро та периферію. Наше дослідження спирається на такі ключові поняття та терміни як модальність, об’єктивна та суб’єктивна модальність, функціонально-семантичний підхід до вивчення мовних одиниць, функціонально-семантичне поле, макрополе та мікрополе.. В роботі будуть представлені основні точки зору на різні аспекти категорії модальності та теорію поля, запропоновані вітчизняними та зарубіжними вченими.

На сьогоднішній день проблема модальності залишається однією з найактуальніших проблем лінгвістики в силу своєї складності та багатогранності. Багато її аспектів, що присутні як в письмовому, так і в усному мовленні, все ще не мають чіткого, однозначного визначення, а тому є предметом дискусій і подальшого вивчення.

Актуальність теми полягає в тому, що кожне висловлювання, вербальне відношення до будь-чого, повідомлення, інформація, оцінка, спонукання тощо заключають в собі різні модальні відтінки, які разом складають модальний план речення. Питанням залишається і те, чи є модальність однорідною універсальною категорією, притаманною будь-якому висловлювання, чи все ж таки існують різні, диференційовані види модальності і якщо так, які саме і чим вони виражаються. Цікавим об”єктом дослідження є застосування польового підходу до вивчення модальності в цілому та її різновидів.

В роботі зроблено спробу визначити ФСП модальності необхідності в сучасній англійській мові, яка становить одне із багатьох модальних значень, дати його вичерпний опис в плані засобів вираження та їх ієрархії.

В дослідженні представлені точки зору таких відомих лінгвістів як О.І. Бєляєва, О.А Звєрєва, Л.С. Єрмолаєва, Є.В. Гулига, Є.І. Шендельс, В.В. Виноградов, В.З. Панфілов, В.Г. Адмоні, В.Г. Гак, Ш. Баллі, З.М. Байкова, Г.А. Зайцева, І.Б. Хлєбнікова, Г.А Золотова, В.Н. Бондаренко та багатьох інших, наведені визначення із “Словника лінгвістичних термінів” та “Лінгвістичного енциклопедичного словника”.

Мета даного дослідження – на матеріалі англомовних художніх творів загальним обсягом 852 сторінки (“To Kill A Mocking Bird” by Harper Lee, “The Catcher In The Rye” by J.D. Salinger, “Ten Little Niggers” by Agatha Christie) визначити та проаналізувати ФСП модальності необхідності в англійській мові. Кількість мовних прикладів, отриманих методом суцільної вибірки, становить 810. Інші методи, застосовані для обробки мовного матеріалу, - метод кількісного аналізу та порівняльний метод.

Задачі дослідження:

Розглянути теоретичні питання стосовно категорії модальності, модальних значень, засобів їх вираження та функціонально-семантичного підходу.

Встановити інвентар та ієрархію модальних засобів, що становлять ФСП модальності необхідності.

Простежити семантичні особливості вживання різних засобів вираження значення необхідності.

Простежити вживання даних засобів в різних структурних та комунікативних типах речень

Представити схему ФСП модальності необхідності в сучасній англійській мові.

Робота складається з теоретичної та практичної частин. Теоретична частина включає загальне поняття модальності, основні точки зору на категорію модальності, різновиди та категоріальну належність модальності, проблему виділення модальних значень, опис засобів вираження модальності в англійській мові, поняття функціонально-семантичного поля. Практична частина, в свою чергу, включає такі розділи як експериментальне визначення інвентаря засобі вираження модального значення необхідності, визначення конституентів ФСП модальності необхідності, їх ієрархії та семантико-структурних особливостей. Робота також відповідно включає вступ, висновки, бібліографію та додаток з схемою ФСП модальності необхідності.

Робота визначає загальні поняття категорії модальності, різновиди модальності, модальні значення та засоби вираження модальності, а також загальне поняття поля, визначення функціонально-семантичного поля модальності взагалі та модальності необхідності зокрема.

Результати дослідження можуть бути застосовані в подальшому вивченні таких граматичних явищ як модальність та функціонально-семантичне поле в рамках теорії граматики та в майбутніх філологічних дослідженнях різного рівня.


Розділ 1. ЗАГАЛЬНИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМАТИКИ МОДАЛЬНОСТІ


^ 1.1 ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ


Категорія модальності в лінгвістиці вважається недослідженим до кінця явищем. “Незважаючи на те, що протягом певного часу модальність залишалась в центрі уваги дослідників, в наш час важко знайти категорію, яка б такою же мірою характеризувалася відсутністю єдиної думки з приводу її походження, структури та характеру значень, які вона передає. Не всі автори чітко розмежовують граматичну і логічну модальність. Не існує єдиної думки у вирішенні питання і про рівневі віднесеність категорії модальності: чи є модальність категорією морфології, синтаксису чи семантики. Це, в свою чергу, впливає на визначення взаємозалежності таких категорій, як спосіб, предикативність і модальність” [60, с. 148-149].

Що ж означає категорія модальності і яке її визначення? “Поняття модальності (від лат. modus –міра, спосіб), яке було введено відносно логіки судження, по суті, ще Аристотелем і яке отримало подальший розвиток в роботах І. Канта, потім перейшло в класичні філософські системи, а пізніше знайшло застосування в лінгвістиці й математичній логіці. В логіці модальність розглядається в якості найбільш суттєвої ознаки як форми мислення і визначається або як категорія, що класифікує судження в залежності від характеру відношень між предметом судження і його ознакою, тобто в залежності від характеру відображення в змісті судження об'єктивних зв'язків, або як ступінь достовірності змісту думки, що передається судженням” [60, с. 148].

В “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” категорія модальності визначається так: “ Модальність (від ст.-лат. modalis- модальний, лат. modus – міра, спосіб) – функціонально семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлювання до дійсності, а також різні види суб’єктивної кваліфікації повідомлення. Модальність – це мовна універсалія, вона належить до числа головних категорій природної мови, “що в різних формах виявляються в мовах різних систем..., в мовах європейської системи вона охоплює всю тканину мови” [16, с. 69].

Термін “модальність” використовується для визначення широкого кола явищ, неоднорідних по своєму об’єму, граматичним властивостям і ступеню оформленості на різних рівнях мовної структури. Питання про межі цієї категорії вирішується різними дослідниками по-різному. До сфери модальності відносять: протиставлення висловлювань по характеру їх комунікативної мети (ствердження-питання-спонукання); протиставлення з ознакою “ствердження-заперечення”; градацію значень в діапазоні “реальніст-ірреальність” (реальність-гіпотетичність-ірреальність); різну ступінь впевненості мовця в достовірності змісту висловлювання; різноманітні видозміни зв’язку між підметом і присудком, що виражені лексичними засобами (“бажає”, “може”, “повинен”, “необхідно”) і т.д. (В. В. Виноградов, Ш. Баллі).

Категорію модальності більшість дослідників диференціюють. Один із аспектів диференціації – протиставлення об’єктивної та суб’єктивної модальності [45, с. 39].

Об'єктивна модальність - обов'язкова ознака будь-якого висловлювання, одна з категорій, яка формує предикативну одиницю – речення. Об’єктивна модальність виражає відношення того, хто повідомляє до дійсності в плані реальності (здійснення) та ірреальності (нездійснення). Головним засобом оформлення модальності в цій функції є категорія способу дієслова. На синтаксичному рівні об’єктивна модальність представлена протиставленням форми синтаксичного дійсного способу формам синтаксичних ірреальних способів (умовного, бажаного, спонукального, примушеного і т. д.) Категорія дійсного способу (індикатива) заключає в собі об’єктивно-модальні значення реальності, тобто часової визначеності... Об’єктивна модальність органічно пов’язана з категорією часу і диференційована за ознакою часової визначеності/невизначеності. Об’єктивно модальні значення організовуються в систему протиставлень, що виявляються в граматичній парадигмі речення.


Суб’єктивна модальність, тобто відношення мовці до того, про що повідомляється, на відміну від об’єктивної модальності, є факультативною ознакою висловлювання. Семантичний об’єм суб’єктивної модальності більше, ніж семантичний об’єм об’єктивної модальності; значення, що складають зміст категорії суб’єктивної модальності, неоднорідні, потребують впорядкування; багато з них не мають прямого відношення до граматики. Смислову основу суб’єктивної модальності утворює поняття оцінки в широкому значенні слова, включаючи не лише логічну (інтелектуальну, раціональну) кваліфікацію того, про що повідомляється, але й різні види емоційної (ірраціональної) реакції. Суб’єктивна модальність охоплює всю гаму реально існуючих в природній мові різноаспектних й багато характерних способів кваліфікації того, про що повідомляється.

Засоби суб’єктивної модальності функціонують як модифікатори головної модальної кваліфікації, що виражена дієслівним способом. Вони можуть переривати об’єктивно-модальні характеристики, утворюючи в модальності ієрархії висловлювання кваліфікацію “останньої інстанції”. При цьому об’єктом факультативної оцінки може бути не лише предикативна основа, але й будь-який інформативно значущий фрагмент повідомлення; в цьому випадку на периферії речення виникає імітація додаткового предикативного ядра, створюючи ефект поліпредикативності повідомлення.

В категорії суб’єктивної модальності природня мова фіксує одну із ключових властивостей людської психіки: здатність протиставити “я” та “не-я” (концептуальний початок нейтрально-інформативному фону) в межах висловлювання. В найбільш закінченому вигляді ця концепція знайшла відображення в роботах Ш. Баллі, який вважав, що в будь-якому висловлюванні реалізується протиставлення фактичного змісту (диктума) та індивідуальної оцінки висловлених факторів (модуса) [17, с. 144]. Ш. Баллі визначає модальність як активну розумову операцію, що проводиться розмовляючим суб’єктом над уявленням, що знаходиться у диктумі [17. c.145]. В російському мовознавстві глибокий аналіз діапазону модальності і, зокрема, конкретних форм проявлення суб'єктивної модальності на різних рівнях мовної системи представлений в роботі В. В. Виноградова “Про категорію модальності та модальні слова в російській мові”, який слугував стимулом для ряду досліджень направлених на поглиблення пошуку особисто мовних аспектів вивчення модальності (на відміну від логічної модальності), а також на вивчення специфіки оформлення цієї категорії в умовах конкретної мови з урахуванням його типологічних особливостей [16, c. 73]. В багатьох дослідженнях підкреслюється умовність протиставлення об’єктивної та суб’єктивної модальності. На думку А. М. Пєшковського, категорія модальності виражає лише одне відношення – відношення мовця до того зв’язку, який встановлюється ним же між змістом даного висловлювання та дійсністю, тобто “відношення до відношення”. За такого підходу модальність вивчається як комплексна й багато аспектна категорія, яка активно взаємодіє з усією системою інших функціонально-семантичних категорій мови й тісно пов’язана з категоріями прагматичного рівня. З цих позицій в категорії модальності вбачають відбиття складних взаємодій між 4 факторами комунікації: мовцем, співрозмовником, змістом висловлювання та дійсністю” [37, c.303-304].

“Під модальністю розуміють інтегральну систему тих аспектів значення висловлювання, які виражають відношення мовця:

До типу зв’язку між смисловим змістом висловлювання та відображеним ним фрагментом понад мовної дійсності. (Аналіз відношення – так званої об’єктивної модальності – проводиться в метах протиставлення значень реальності/ірреальності, який включає в плані ірреальності значення потенціальності, гіпотетичності, оптативності, обов’язкової дії і т. д. Ці значення звичайно виражаються способами дієслова).

До фрагменту понад мовної дійсності, відображеному у висловлюванні (Це відношення – та звана суб’єктивна модальність – включає такі ознаки, як оцінка мовником ступеня вірогідності/невірогідності повідомленої інформації, а також поняття епістемічні, аксиологічні, емоційні і т. д., з допомогою яких визначаються відповідні типи відношень мовця до типу висловлювання про будь-яку подію об’єктивного світу. Способи вираження – лексико-семантичні: конструкції з експліцитним модусом, вставними модальними словами.

До типу зв’язку між суб’єктом та предметом пропозиційного змісту висловлювання. (Це відношення відображає оцінку мовцем зв’язку між суб’єктом і предметом пропозиції в таких термінах, як зв’язок дійсний, недійсний, можливий, неможливий, бажаний і т. д. Способи вираження цих значень: а) ствердження/заперечення;

б) конструкції з модальними дієсловами).

До слухача (аналізуючи взаємодію мовця та слухача, це відношення, яке появляється в прагненні мовця в інформованому аспекті вплинути на слухача, розглядають під кутом зору цих цільових установок, або комунікативних прагнень , мовця, які описують у вигляді протиставлення повідомлення/питання/спонукання. Способи вираження – конструктивно-синтаксичні та просодичні)” [13, c.37].



^ 1.2. ОСНОВНІ ТОЧКИ ЗОРУ НА КАТЕГОРІЮ МОДАЛЬНОСТІ

В сучасній лінгвістиці можна виділити декілька основних точок зору щодо категорії модальності. Найбільш відомим визначенням є: “Відношення повідомлення, що міститься в реченні, до дійсності – це і є, передусім, модальне відношення” [7, c. 84]. Це визначення характеризує модальність лише з боку змісту, модальність також виступає як “одиниця плану вираження”, акцентуючи увагу на синтаксичних засобах її вираження: “Форми граматичного вираження різноманітного роду відношень змісту мови до дійсності і складає синтаксичну єдність категорії модальності” [16, c. 72]. Проте визначення модальності як семантичної категорії уточнюється шляхом введення в нього мовця. Тоді модальність виражає “відношення висловлювання до дійсності, що встановлюється мовцем” [16, c. 75].

“Інші автори, вбачаючи в цьому визначенні протиріччя, вказують, що не можна одночасно визначати модальність як категорію, що виражає “відношення висловлювання до дійсності”, припускаючи під дійсністю об’єктивний світ, і в той же час стверджувати, що це відношення встановлюється мовцем, тобто є оціночним відношенням мовця до повідомленого факту, його суб’єктивною думкою (Р.С. Поспєлов, П.С. Кузнєцов, С.Д. Никифоров). Ці вчені намагаються подолати протиріччя шляхом виключення із визначення мовця (суб’єкта), тобто зробити це визначення більш об’єктивним” [45, c.108]. А. А. Холодович, наприклад, пише: “Категорія модальності виражає відношення дії до дійсності, різну ступінь реальності самої дії, незалежно від відношення до нього мовця. Наявність або відсутність дії, можливості, необхідності дії, бажання, прагнення його реалізувати і так далі – всі ці значення передаються категорією модальності” [59, c.104].

Неоднозначність тлумачення категорії модальності привела до того, що модальність розуміється або занадто широко, тобто як елемент предикативності, коли мовець виявляється не релевантним, або вузько, коли, навпаки, підкреслюється конструктивна роль мовця, що свідчить про неоднорідність цієї мовної категорії. Так, в “Словнику лінгвістичних термінів” наводиться наступне диференційоване визначення: “Модальність – це понятійна категорія із значенням відношення мовця до змісту висловлювання і відношення змісту висловлювання до дійсності (відношення повідомлення до його реального здійснення), що виражається граматичними та лексико-граматичними засобами, такими як форма способу, модальні дієслова, інтонація і т. д.” [51, c. 172]

Як видно з визначення, модальність розуміється і як одиниця плану змісту, і як одиниця плану вираження. При цьому модальність як одиниця плану змісту розглядається і з і без позиції мовця.

Одне з найбільш змістовних та повних визначень модальності дає у своїй роботі Г.В. Колшанський: “... Модальний зміст речення – це думка як вираження дійсності, що береться з боку “модуса” існування реального явища (можливість, реальність, необхідність). Цей зміст речення реалізується в усьому складі речення і надає будь-яких особливих ознак структурі речення. В цьому випадку модальність речення залишається семантичною категорією” [36, c.94-98]. Як видно з визначення, модальність реалізується в усьому висловлюванні, і, отже, відноситься до всього висловлювання. Однак було висловлено припущення, що розуміння модальності як семантичної, а точніше, як семантико-комунікативної категорії відноситься більше до логіки ніж лінгвістики, так як, на думку, Т.П. Ломтєва, “модальність існує в усьому реченні і не має ніяких спеціальних засобів вираження” [38, c.211]. Але при такому визначенні модальності відбувається зміщення в одній категорії плану вираження та плану змісту, що недопустимо, а по-друге, недооцінюється інваріативна роль семантико-комунікативних факторів модальності по відношенню до засобів її вираження. Про це говориться в роботі І.Б. Хлєбнікової. Автор пише: “...при подібному розумінні модальності змішуються дві різні сторони мовної дійсності: це, по-перше, оформлення структури речення (інтонаційне чи загально структурне) відповідно з його комунікативним завданням, яке взагалі визначається установкою мовця, і по-друге, передача в категорії дієслова лексичному значенні дієслова, а також слів, що модифікують його, модальності вираженої в реченні дії” [57, c.356-357].

Адекватне визначення модальності повинно відображати єдність плану змісту і плану вираження. Визначення модальності І.Б. Хлєбнікової побудовано відповідно з даним методологічним принципом. Відповідно з її визначенням “модальність – це семантична категорія, це вид значення або комплекс значень що мають різні рефлекси в мові” [57, c.357]. Незважаючи на те, що вся різноманітність засобів вираження модальності, “сутність модальних значень приводить до того, що в мові вони реалізуються головним чином у присудку, що витікає із самої логічної природи модальності, що стверджує характер і зміст зв’язку суб’єкта з предикативом судження” [21, c.110]. Для нас принципово важливим є те, на що вказує І.Б. Хлєбнікова: “вивчення модальних значень повинно починатися з аналізу можливості вираження модальності в граматичних категоріях дієслова або його лексичному значенні” [57, c.358]. З цього можна зробити наступний висновок: яку б форму вираження не мала та чи інша комунікативна модальність, єдиним адекватним способом представлення її комунікативної суті виявляється парафраз в термінах того чи іншого дієслова із значенням комунікативної модальності дійсності, можливості, необхідності і т.д.

У французькій граматиці немає спільної думки про зміст категорії модальності та об’єм тих факторів, які в неї включаються. Іноді модальність розуміється широко. В неї включаються всі форми вираження, що відображають дійсність/проблематичність події та суб’єктивне відношення мовця до нього. В такому випадку до модальності відносять:

цілеспрямованість висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне значення його (перше відображає реальність події, а друге й третє – її проблематичність);

істинність, тобто ствердження/заперечення (перше відображає дійсність, друге – недійсність події);

відношення мовця до висловлювання, його оцінка відношення повідомлення до дійсності (дійсність, необхідність, можливість, бажаність);

експресивні відтінки висловлювання (вираження різних почуттів: надії, чекання, здивованості, неприємності і т.д.) [17, c. 144].

“Ф. Брюно, розглядає модальність як знак операції, що проводиться мовцем над висловлюванням. Він розрізнив три великі групи модальності: модальності судження, почуття та волі, відзначаючи, що в кожному випадку виділяються дві категорії: дійсне та неможливе. В своїй книзі він описав різні почуття (чекання, надія, неспокій, побоювання, здивування, згода, задоволення, байдужість, відмова, співчуття, гнів і т.д.)” [17, c. 144-145].

“Ш. Баллі поширив думку, яку висловив Брюно, та упорядкував мовний матеріал. Він також розрізняє три загальних різновиди модальностей: інтелектуальне судження, афективна оцінка й побажання. Важливим положенням теорії Баллі є відмінності у висловлюванні диктума і модуса та аналіз форми вираження останнього” [4, c. 145].

“Немає спільної думки щодо питання про номенклатуру модальних значень. Е. Бенвеніст розрізняє три типи модальності: можливість, неможливість та бажаність. Б. Пот’є описує 8 модальних класів: спонукання (je veux, je dois), можливість(je peoux), сприйняття (je crois, je vois), виявлення (je dis, je promets), оцінка (il est bon), дозволення (je permets), каузація (je jais), рішення (je nomme). Більшість французьких лінгвістів передусім досліджує модальні значення, які виражаються дієсловами savior, vouloir, doveir. [12, c. 145].

“ В граматиці російської мови розрізняють три типи модальності:

відношення повідомлення до дійсності, виражене в першу чергу способом дієслова;

відношенням між суб’єктом і його дією, виражене модальними дієсловами;

відношення мовця до повідомлення, що виражається вставними словами” [32, c.146]

Категорія модальності речення належить до числа головних, центральних мовних категорій, що виявляються в різних формах в мовах різних систем. Разом з цим ця категорія – “із типу тих категорій, які академік І.І. Мєщанінов назвав “понятійними категоріями”. Понятійними категоріями, - на думку І.І. Мєщанінова, - передаються в самій мові поняття, що існують в певному соціальному середовищі. Ці поняття не описуються за допомогою мов, а виявляються в ній самій, в її лексиці та граматичній побудові...” [16, c. 57].

“Розуміючи модальність ширше морфологічних способів (концепція модальності відносить і типізоване словосполучення, в яких лексичне значення дієслова близьке модальному, та форми інших дієслів). В цілому В.В. Виноградов вважає модальність самостійною категорією, що має змішаний лексико-граматичний характер, та визначав цю категорію як специфічну якість відношення з боку мовця до дійсності” [16, c. 58].

“Досліджуючи структурні типи граматичних категорій в слов’янських мовах, О.В. Бондарко дійшов висновку, що більшість із них мають як опозитивні, так і не опозитивні відношення... Категорія модальності включає всі види відношень між значеннями: бінарні, привативні, опозиції, еквівалентні і градуальні опозиції. Засоби вираження цих значень у писемному варіанті мови розташовуються на різних рівнях і, очевидно, мають польову структуру” [2, c.100].


^ 1. 3. РІЗНОВИДИ ТА КАТЕГОРІАЛЬНА НАЛЕЖНІСТЬ МОДАЛЬНІСТІ


Питання про визначення поняття модальності в лінгвістиці залишається невирішеним. Труднощі визначення категорії модальності заключаються в тому, що саме через складність цього поняття важко дати його достатньо містке визначення, яке б відображало хоча б основні його значення.

Найбільш загальним визначенням поняття мовної модальності може бути її розглядання як категорії що виражає відношення змісту (або дії) до дійсності [29, c. 113; 53, c. 34]. Але це визначення неповне, оскільки не включає багатьох відтінків модальних значень. Німецький лінгвіст В. Ратей справедливо вказує на необхідність диференціювання різних видів модальності.

Г.А Золотова у визначенні модальності включає три наступні значення:

відношення висловлювання до дійсності з точки зору мовця;

відношення мовця до змісту висловлювання;

відношення суб’єкта дії до дії [32, c.65].

Л. С. Єрмолаєва відрізняє дві основні модальності – “внутрішню” та “зовнішню”. Під “внутрішньою” модальністю вона розуміє “відношення суб’єкта дії до дії”; під “зовнішньої” – відношення змісту речення до дійсності в плані реальності/ірреальності (І тип) та ступінь впевненості мовця у повідомлених ним фактах (ІІ тип). Всі ці види модальних значень не виключають, а доповнюють одне одного, оскільки вони зв’язані одне з одним і входять у загальне поняття модальності.

Схожість у визначенні категорії модальності і розмежування її видів у даних авторів проявляється, крім того, в подібності відбору засобів вираження виділених ними трьох видів модальності. Основним засобом вираження відношення суб’єкту дії до дії вони вважають модальні дієслова; засобом вираження висловлювання до дійсності – форми способу; а основним засобом вираження відношення мовця до змісту висловлювання – модальні слова [28, c. 98; 32, c.69]. Але це визначення деякою мірою виявляється не повним, оскільки, наприклад, в англійській та німецькій мовах відношення мовця до змісту висловлювання передається не лише модальними словами, а також модальними дієсловами і формами майбутнього часу та способів.

Три аспекти модальності, що відрізняються від наведених вище трьох видів модальності, виділяє чеський лінгвіст М. Грепл: “модальність загальну” (основну), а всередині неї – чотири модальних статуси (повідомлення, питання, наказ, побажання), “модальність волюнтативну” та “модальність істини” (правдивості). При цьому “волюнтативна модальність” виражає відношення суб’єкту дії до дії, а “модальність істини” – ступінь впевненості мовця в реальній значимості змісту висловлювання [19, c. 277-278], тобто ці два види модальності співвідносяться з наведеними вище трьома видами модальності.

Автори інших робіт вирізняють “первинну” та “вторинну” модальності, що відрізняються засобами вираження модальних значень і морфолого-синтаксичними (форми засобів) та лексико-семантичними параметрами (вставні слова та словосполучення) [35, c.654].

Наряду з розумінням мовної категорії модальності як відношення змісту висловлювання (або дії) до дії, існує й більш широке, представлене декількома варіантами. Так, модальні значення, в основі яких лежить цілеспрямованість, функціональність висловлювання, тобто значення розповідного, питального чи спонукального [12, c.140; 19, c.278; 49, c.185]. Але із цих трьох видів висловлювання тільки висловлювання у формі спонукальних речень характеризується одним модальним значенням – значенням волевиявлення, спонукання когось до дії. Висловлювання у формі розповідних та питальних речень можуть передавати модальність як реальну та нереальну. Тому навряд чи можна встановити прямий зв’язок розділення речень за функціональною ознакою з модальним значенням.

В.З. Панфілов розглядає категорію модальності у тісному зв’язку з аналізом логічної категорії модальності і судження та виділяє два типи модальності: об’єктивну модальність та суб’єктивну модальність. Як вказує В.З. Панфілов, об’єктивна модальність “ відображає характер об’єктивних зв’язків, наявних у тій чи іншій ситуації, на яку спрямований пізнавальний акт, а саме зв’язки можливі, дійсні та необхідні”. Суб’єктивна модальність “виражає оцінку зі сторони мовця ступеню пізнаності цих зв’язків, тобто вона вказує на ступінь достовірності думки, що відображає дану ситуацію...” [45, c.39]. Думка про необхідність провести розмежування між об’єктивною та суб’єктивною модальністю є дуже плідною, оскільки об’єктивна та суб’єктивна модальність виявляється достатньо тісно пов’язані.

Л.С. Єрмолаєва виділяє два основних типи модальностей: “До модальності першого типу відноситься модальність, що виражається способами, інтонацією, порядком слів, модальними частками, формами дієслів та конструкціями “модальне дієслово + інфінітив”, які є синонімічними способу, тобто засобами, що входять до складу присудка двоскладного речення. Тому модальність першого типу пов’язана з предикативністю.

До модальності другого типу відноситься модальність, що виражається потенціальними модальними словами. Модальні слова - це модальні члени речення, що більше всього залежать від присудка та поширюють своє значення на весь зміст речення. Але модальний член речення може залежати і від будь-якого іншого члена речення та виражати модальність словосполучення” [26, c.120].

О.І. Бєляєва розрізнює декілька типів модальності, наприклад “тип модальності, що тісно пов’язаний з предикативним відношенням і є фактором речення і є на конструктивно-синтаксичному рівні називається предикативною модальністю. Вона виражається дієслівними формами індикатива та суб’юнктива, а також моделями речень зі складним модальним присудком” [11, c.65].

Здійснення зв’язку між суб’єктом та ознакою може бути обумовлено волею мовця, який виражає побажання чи вимагання, щоб цей зв’язок став дійсним. В залежності від ступеня вираженості волевиявлення, його адресованості або неадресованості в межах модальності волевиявлення, відрізняють два різновиди – імперативна модальність та оптативна модальність, що виражаються відповідно імперативними та оптативними модальними типами речень.

Мовець може оцінити зв’язок між суб’єктом та ознакою як можливий, в достовірності якого він виражає впевненість або невпевненість. Предметом оцінки у даному випадку є не відношення в середині пропозиції, а вся пропозиція в цілому в плані її відповідності або невідповідності дійсності. Враховуючи той факт, що оцінка відповідності змісту висловлювання дійсності залежить від повноти знань мовця, даний тип модальності можна назвати епістемічною модальністю (від грецького epistemus - знання). Епістемічна модальність виражається в основному лексичними маркерами, по-різному зв’язаними із структурною моделлю речення – модальними словами та модальними фразами з предикативами про позиційного відношення (I believe), модальними конструкціями (it seems, it is sure), а також модальними дієсловами в епістемічному значенні.

В цілому модальність можна визначити як мовну категорію, що виражає оцінку мовцем відношення висловлювання до дійсності з точки зору способу існування між суб’єктом і його ознакою, ступінь розуміння його зв’язку мовцем або її бажаності. Дана категорія тісно пов’язана з комунікативним наміром мовця і реалізується в процесі звертання у формі різних комунікативно-синтаксичних та модальних типах висловлювань в різних мовних актах” [8, c.65-66].

Окрім різниці у визначенні значення поняття модальності існує розбіжність у думках щодо категоріальної належності поняття. Різними авторами модальність визначається як граматична, синтаксична або семантична категорія. Р.А Будагов, наприклад, говорить про модальність як граматичну категорію [15, c.204]; Л.С Єрмолаєва вважає модальність синтаксичною категорією, відмічаючи, що за межами синтаксичної модальності залишаються лексичні засоби [27, c.1]. Модальність справедливо розглядають як семантичну категорію В.В Виноградов [16, c.57], Т.В. Колшанський [36, c.97], І. Б. Хлєбнікова [57, c.9], оскільки модальний зміст може бути виражений різними мовними засобами. До них відносяться граматичні (морфологічні) засоби (способи), лексичні (модальні слова), лексико-граматичні (модальні дієслова) та інтонація. Це робить визначення мовної модальності на основі формальних засобів вираження дуже складним.

Граматичне значення модальності вказує на конкретний характер віднесеності основного змісту речення до дійсності. Модальність речення становить сукупність зовнішньо-синтаксичних значень, які на основний зміст речень лише нашаровуються. Основний зміст речення – це та частина його загального змісту, яка пов’язується з лексичними значеннями і синтаксичними типами зв’язків між членами речення.

Модальність речення виражається у синтаксичному оформленні цілісно виражених висловлювань і має деякою мірою суб’єктивний характер. У зв’язку з тим, що пряме відношення висловленої у реченні думки до позначуваного явища дійсності відбувається через психіку мовця і співрозмовника, модальність можна визначити як прояв суб’єктивно-об’єктивних відношень відображеного у реченні явища до дійсності. Але модальність не є проявом будь-яких відношень суб’єкта мовлення до висловленої думки: вона констатує лише суб’єктивне ставлення мовця до висловленої думки з погляду реальності, ірреальності або можливості явищ у мовній ситуації, контексті. Суб’єктивні емоційно-експресивні значення, що супроводжують висловлювання, не входять до модального плану речень [54, c.119].

До категорії модальних значень не належить також окличність. Лише таке формально виражене значення відображеної думки, що проявляється як зумовлений станом і спрямуванням пізнавально-практичної діяльності мовця спосіб віднесеності загального змісту речення до різних сторін мовної ситуації, формує його модальну семантику.

Модальна семантика сама по собі, поза формальними засобами її вираження, синтаксичного значення не має: реальні, ірреальні й потенційні аспекти явищ об’єктивного світу, як поняттєві категорії, можуть стати об’єктом синтаксичного аналізу лише при наявності граматичних форм їх вираження.

Лише при умові наявності синтаксично оформленого способу модальної співіднесенності змісту речення з об’єктивною дійсністю можна визначити модальний тип речень [54, c.120].

Наведений огляд поглядів лінгвістів відносно питань, пов’язаних з категорією модальності далеко не повний, що свідчить про розходження у поглядах лінгвістів щодо аспектів цієї мовної категорії. На перший погляд надто широке поняття модальності, надмірне розширення меж цього поняття значною мірою стало б перепоною при визначенні основних ознак категорії модальності. Як справедливо вказує Г.А Золотова, перш за все, необхідно визначити те загальне, що поєднує різні типи прояву модальних відношень при визначення поняття модальності [32, c.65].


^ 1.4. ПРОБЛЕМА ВИДІЛЕННЯ МОДАЛЬНИХ ЗНАЧЕНЬ

Модальність наявна в кожному висловлюванні, як в письмовому так і в усному. Модальність як лінгвістичне явище може бути описане як з позиції семантики, так і з позиції граматики, за допомогою формальних засобів, завдяки яким реалізується те чи інше модальне значення. Модальне значення розуміється як комунікативна установка, що описана засобами природної мови. Обидва описи модальності, як семантичний так і граматичний, однаково цікаві і важливі.

“При визначенні об’єму та характеру модальних значень необхідно, на думку Є.І. Бєляєвої, виходити з функціонально-семантичного уявлення про модальність як граматичну категорію, в основі якої лежить категорія оцінки. Суб’єктом модал