Реферат: Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва Кабінет Міністрів України постановляє



Проект

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 2011 р. №

Київ

Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва


Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити Державну програму розвитку внутрішнього виробництва (далі – Програма), що додається.

2. Міністерству економічного розвитку і торгівлі включати щороку визначені Програмою завдання, заходи та показники до розділів проекту Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік.

3. Міністерству фінансів, Міністерству економічного розвитку і торгівлі передбачати під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік кошти, необхідні для виконання визначених Програмою завдань і заходів.

4. Міністерству економічного розвитку і торгівлі подавати щорічно до 10 березня Кабінетові Міністрів України звіти про результати виконання Програми.


^ Прем'єр-міністр України М. АЗАРОВ



ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від ________ 2011 р. № ______



^ ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

розвитку внутрішнього виробництва


«Першочерговим завданням найближчих років є масштабна модернізація національного виробництва, впровадження енергозбереження, зростання продуктивності праці, зміцнення конкурентних позицій вітчизняного виробництва на зовнішніх товарних ринках»

^ Президент України В.Ф.ЯНУКОВИЧ


ВСТУП

Наша країна належить до числа країн зі значною індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом для подальшого прогресивного розвитку. Але на сьогодні в основному вичерпані можливості інерційного, екстенсивного росту – звуження зовнішнього попиту та надмірне насичення внутрішнього ринку імпортованими товарами це підтверджують. Вітчизняна економіка потребує глибоких перетворень, що здатні забезпечити науково-технологічний прорив у промисловості, сільському господарстві, системі державного і корпоративного управління і на цій основі підвищити економічну стійкість країни.

Нерозвиненість внутрішнього ринку, низька конкурентоспроможність національних виробництв, послаблення державного управління економікою, її промисловим комплексом протягом останніх двох десятиліть погіршують стратегічні перспективи розвитку країни. Такий стан справ викликаний глибокими структурними диспропорціями - значна частка припадає на матеріало-, енерго- та трудомісткі виробництва.

У сучасних умовах економічні перетворення в України повинні узгоджуватися з інтеграційними процесами у світовій економіці, з її прогнозними оцінками. України має визначити і постійно уточнювати своє місце, свою перспективу, свою роль в інтеграційних процесах по відношенню до США, країн “G7”, ЄС, Росії, СНД, країн-сусідів, ШОС, АТЕС, НАТО, ЮНЕСКО, функціональних та інших угруповань.

Сьогодні кожна країна намагається віднайти найефективнішу стратегію поліпшення добробуту та якості життя людей, актуальність якої зростає в умовах нестабільності ситуації на світовому ринку, збільшення ризиків в політичній, фінансовій, військовій сферах, складностей у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залученні іноземних інвестицій. Успішність реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави оцінюється як її громадянами, так і за межами країни.

Це стосується й України. У рейтингу конкурентоспроможності (Global Competitiveness Report) за 2009-2010 рр., який розраховує Всесвітній економічний форум (ВЕФ), Україна опустилася з 72-го на 82-е місце серед 131 країни, а за індексом сталого розвитку Україна знаходиться вже на межі критичності.

Аналіз тенденції економічного поступу України дозволяє стверджувати, що період з 1990 року в був періодом депресії, причиною якої стали трансформаційні процеси в економіці. Стабільне зростання в Україні, за класифікацією економічних циклів, може настати з 2012-2015 рр.

У даній ситуації особливого значення набувають документи щодо стратегічного розвитку держави – Передвиборна Програма Президента України В.Ф.ЯНУКОВИЧА «Україна – для людей», Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір», теоретичні, методологічні та практичні напрацювання науковців, підприємців, громадських організацій, спрямованих на те, щоб Україна зайняла достойне місце у європейському та світовому економічному співтоваристві.


^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Вступ України до СОТ значно звузив можливості проводити політику протекціонізму по відношенню до вітчизняного виробництва. Більш прагматичними стали відношення і між країнами СНД. Серйозні завдання постають перед вітчизняним виробництвом у зв’язку з активізацією процесу створення Зони вільної торгівлі України з ЄС. Вимоги зовнішніх і внутрішнього ринків до українських товарів все більше співвідносяться зі світовими стандартами, і завдання щодо забезпечення подальшого економічного зростання надзвичайно ускладнюється.

В структурі української економіки залишилися переважно галузі, що випускають сировину або напівсиру продукцію на експорт, завантаження потужностей яких залежить від попиту зовнішніх ринків. Багато підприємств інших галузей не витримали конкуренції навіть на внутрішньому ринку. Споживчий ринок України все більше наповнюють товари закордонного виробництва. Сьогодні на межі виживання опинились й високотехнологічні галузі. Значною мірою втрачено науково-технічний потенціал. Ці негативні структурні зрушення тривалий час супроводжувались втратою робочих місць, економічним занепадом багатьох населених пунктів, де припинили свою діяльність містоутворюючі підприємства, і це призвело до масової трудової міграції економічно активного населення до інших країн.

Сучасний період розвитку країни має бути відновлювальним, за яким необхідний період загальної модернізації промисловості, аграрного сектору та інших галузей, а також створення умов для піднесення вітчизняної науки і інноваційної сфери, що дозволить побудувати нову високотехнологічну економіку.

Перш за все, слід відновити функціонування реального сектору, вжити необхідних заходів для підвищення його фінансової стійкості та забезпечення збалансованого розвитку внутрішнього ринку.

Запропонована ^ Державна програма розвитку внутрішнього виробництва передбачає вирішення поточних завдань щодо розвитку внутрішнього ринку, з урахуванням одночасного закладення підґрунтя для масштабних прогресивних перетворень і довгострокових перспектив розвитку економіки.


^ Мета Програми

Метою Програми є створення умов для підвищення економічної стійкості держави за рахунок розвитку внутрішнього виробництва і на цій основі – поліпшення добробуту громадян.


^ Шляхи та способи розв’язання проблеми
Досягнення визначеної програмою мети забезпечуватиметься шляхом диверсифікації та модернізації виробництва, більш ефективного використання діючих виробничих потужностей та підвищення їх технологічного рівня, суттєвого покращення регуляторного середовища для ведення бізнесу, впровадження механізмів стимулювання ресурсозбереження та інновацій, спрямування інвестиційних ресурсів держави на впровадження нових зразків ресурсозберігаючої та енергоефективної техніки і технологій, організації сучасної підготовки кадрів та стимулювання залучення до цих процесів приватного капіталу.


^ Аналіз зовнішньої торгівлі товарами та вибір перспективних сегментів міжнародних товарних ринків

Україна проводить активну політику економічного співробітництва і розвитку зовнішньоекономічних відносин з більшістю країн світу. На сьогодні таких країн налічується − 207. До 2006 р. сальдо зовнішньої торгівлі мало позитивне значення. Нині ситуація суттєво змінилася. На формування від’ємного сальдо впливають, насамперед, такі товарні групи: енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки, наземні транспортні засоби, крім залізничних, механічне обладнання. Коефіцієнт покриття експортом імпорту набирає значення менше одиниці.


^ Найбільші обсяги експортних поставок товарів здійснюються: в країни СНД – Російська Федерацію, Білорусь, Казахстан; в європейські країни – Італію, Польщу, Німеччину, Угорщину, Словаччину; в країни Азії – Туреччину, Йорданію, ОАЕ, Сирію, Китай, Саудівську Аравію; Кіпр; в країни Африки – Єгипет, Нігерія, Алжир, Марокко, Туніс; в Америку – США, Віргінські Острови, Бразилію, Мексику, Канаду; в Австралію і Океанію.

У загальному обсязі експорту товарів вивіз високотехнологічних товарів складає менше 3%. Серед зазначеної номенклатури: аерокосмічна техніка, телекомунікаційне та електротехнічне устаткування, неелектрична техніка, хімічні продукти, наукові прилади, фармацевтичні продукти, комп’ютерна та офісна техніка, електрична техніка.

Оцінюючи ефективність географії експортних поставок на майбутнє, вітчизняний експортоорієнтований виробник має надавати перевагу традиційним ринкам, ринкам країн-сусідів.


^ Найбільші імпортні надходження товарів здійснюються: з країн СНД - Російської Федерації, Туркменистану, Казахстану, Білорусі, Узбекистану; з європейських країн – Німеччини, Польщі, Італії, Франції, Угорщини, Чеської Республіки; з країн Азії – Китаю, Республіки Корея, Японії, Туреччини, Індії; з країн Африки – Гани, Габону, Кот-д’Івуару, Єгипту, Гвінеї, ПАР; з Америки – США, Бразилії, Канади, Еквадору, Аргентини, Гайани, Мексики, Чилі; з Австралії і Океанії – Австралії, Нової Зеландії, Папуа - Нова Гвінея.

Протягом останніх років в Україні відбувається поступова втрата вітчизняними виробниками багатьох сегментів внутрішнього ринку товарів як споживчого, так і інвестиційного попиту, що пов’язано із значними структурними деформаціями в економіці та недостатньою конкурентоспроможністю українських підприємств в умовах зростання відкритості економіки та вступу до СОТ. Структура товарів та послуг не диверсифікована і не відповідає зростаючому попиту та вимогам фізичних та юридичних осіб щодо якості та асортименту.

Незбалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції товарів на внутрішньому ринку на фоні високої витратності виробництва, його низького технологічного рівня та застарілої інфраструктури обумовлюють стійку тенденцію до перевищення динаміки та обсягів зростання імпорту порівняно з експортом, а також збільшення, починаючи з 2006 року, негативного сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами України.


Від’ємне сальдо досягло у 2008 році 13,3 млрд. дол. США і продовжує залишатися від’ємним на рівні 3,1 млрд. дол. США у 2010 році, незважаючи на відновлення динаміки економічного зростання. При цьому від’ємне сальдо торгівлі товарами досягло у 2010 році 9,3 млрд. дол. США і було обумовлене отриманням негативного результату торгівлі продукцією практично по всіх основних видах діяльності, крім металургійного, агропромислового комплексу та харчової промисловості. Однак сумарний позитивний результат торгівлі продукцією останніх виявився недостатнім для компенсації втрат від зростання обсягів імпорту паливно-енергетичних ресурсів, частка яких у загальному обсязі імпорту досягла у 2010 році 34,8% і продовжує зростати внаслідок підвищення цін на енергоносії на світових ринках. Цьому сприяє надмірно висока енергоємність української економіки порівняно з іншими європейськими країнами.

^ Динаміка складових сальдо торгівлі товарами за основними видами діяльності у 2009-2010 роках, млн. дол. США

Галузі

2009 рік

2010 рік

Приріст

(погіршення) сальдо

експорт

імпорт

сальдо

експорт

імпорт

сальдо

Всього товари

39695,7

45433,1

-5737,4

51430,5

60739,9

-9309,4

-3572,0

Продукція металургійного комплексу

12816,8

2676,6

+10140,2

17332,5

4128,0

+13204,6

+3064,4

Продукція машинобудування

6889,5

9091,6

-2202,2

9185,2

12717,6

-3532,5

-1330,3

Продукція хімічної та пов'язаної з нею галузей промисловості

3078,5

7983,1

-4904,6

4164,4

10103,1

-5938,7

-1034,0

Мінеральні продукти (руда, сіль, сірка, цемент, паливо мінеральне)

3900,1

15695,1

-11795,0

6731,3

21127,9

-14396,6

-2601,6

Продукція агропромислового комплексу та харчової промисловості (1-24 коди ТН ЗЕД)

9514,9

4936,0

+4578,9

9936,1

5761,9

+4174,2

-404,7

Продукція легкої промисловості (текстиль, текстильні вироби, вироби із шкіри та хутра, взуття та головні убори)

1035,6

1827,6

-792,1

1084,4

2642,4

-1558,0

-765,9

Деревина, паперова маса та вироби з неї

1476,9

1654,6

-177,6

1768,7

1999,8

-231,1

-53,5

Різні промислові товари

906,5

1411,2

-504,7

1153,6

1956,5

-803,0

-298,2


Поряд з високою залежністю української економіки від імпорту енергоносіїв негативний вплив на зовнішньоторговельний баланс країни здійснює імпорт машин, устаткування, механізмів і транспортних засобів, обсяг якого склав у 2010 році 12,7 млрд. дол. США (20,9%) та імпорт продукції хімічної промисловості обсягом 10,1 млрд. дол. США (16,6%). Українська промисловість виявилася неспроможною відвоювати втрачені ринки електричних машин і устаткування (обсяг імпорту склав 3,6 млрд. дол.) та протистояти експансії імпортних легкових автомобілів (обсяг імпорту склав 1,7 млрд. дол.).

Незважаючи на те, що обсяг експорту продукції агропромислового комплексу є значно більшим за обсяг імпорту, не можна вважати виправданим збільшення імпорту традиційної для українського села продукції: кукурудзи, тютюнової сировини, спирту етилового неденатурованого, плодоовочевої продукції. Високі темпи зростання обсягів імпорту такої продукції вказують на необхідність вжиття заходів щодо захисту внутрішнього ринку та нарощування виробництва вітчизняної

продукції, створення відповідної інфраструктури з її транспортування, зберігання, підготовки до реалізації.

Обсяг імпорту товарів інвестиційного спрямування у загальному обсязі імпорту товарів склав у 2010 році 13,8% і зріс за рік на 25,8%, разом з тим відбулося значне збільшення імпорту товарів, пов'язаних з підготовкою України до ЄВРО-2012: електричних машин (в 1,6 раза); залізничного рухомого складу (в 3 рази); засобів наземного транспорту, крім автомобілів легкових (в 1,7 рази).

В загальному імпорті товарів частка товарів споживчого попиту становить 20,4%, а обсяг імпорту цих товарів зріс за 2010 рік в 1,4 рази завдяки післякризовому підвищенню доходів та купівельної спроможності населення і деякою мірою відновленню споживчого кредитування. В структурі роздрібного товарообороту частка імпортованих товарів складає 32,6%, а серед непродовольчих товарів майже половина – імпортовані.

Найбільшими є обсяги імпорту легкових автомобілів (1,7 млрд. дол.); фармацевтичних продуктів (2,4 млрд. дол.); а найбільша динаміка зростання у телевізорів (в 6,8 рази) та машин для автоматичної обробки інформації (в 3,6 рази), що свідчить про недоцільність покладання надій на ринкові механізми та неправомірність відсторонення держави від проблеми втрати конкурентоспроможності української промисловості.

^ Таким чином основними причинами зростання обсягів імпорту є:

значна залежність національної економіки від імпорту паливно-енергетичних ресурсів та окремих видів сировини;

наявність структурних диспропорцій в економіці, її висока матеріало- та енергоємність, сировинно-експортна спрямованість вітчизняного виробництва;

високий ступінь зношеності основних виробничих фондів, необхідність модернізації та технічного переоснащення виробництва;

незначна частка вітчизняного виробництва товарів кінцевого споживання, призначених для задоволення потреб внутрішнього ринку, їх недостатньо висока якість та обмеженість асортименту продукції;

висока собівартість вітчизняної продукції порівняно з імпортними аналогами.

Зазначена ситуація негативно впливає на стан платіжного балансу та інші аспекти економіки і потребує прийняття виважених підходів щодо формування та реалізації зовнішньої і внутрішньої політики держави.


^ Сприяння розвитку внутрішнього ринку
Глобалізація економічної діяльності і інтернаціоналізація національних економік є характерною ознакою сучасного етапу світового розвитку. Проте лише розвинуті країни та ті, що інтенсивно розвиваються, мають переваги від відкритості національних ринків. Орієнтація економіки України на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту робить вітчизняну економіку залежною від перманентних світових економічних криз.

^ У таких умовах саме внутрішній ринок є чинником довгострокового зростання. Розширення внутрішнього ринку має стати ключовим напрямком економічної політики, що залежатиме від обраної моделі розвитку економіки. Необхідно задіяти внутрішні чинники і регулятори росту на обраних пріоритетних напрямках.

Йдеться про необхідність поєднання макроекономічних регуляторів і ефективної промислової й аграрної політики, розвиток конкурентоспроможних промислово-технологічних систем і модернізацію виробництв, стимулювання швидкого освоєння сучасних перспективних технологій і технологій майбутнього.

Саме такий шлях дозволить подолати техніко-технологічну відсталість.


^ Ємність внутрішнього ринку

Україна має власний ємний ринок і достатньо потужний потенціал для виробництва як проміжної продукції, так і товарів широкого вжитку та задоволення потреб населення у цих товарах.

Відсутність стратегічного підходу щодо розв’язання проблеми насичення внутрішнього споживчого ринку товарами вітчизняного виробництва на основі якісної імпортозамінної продукції призвела до значних дисбалансів між попитом та пропозицією на окремих товарних ринках і загрожує витісненням українського виробника не тільки із зовнішніх, але й з внутрішнього ринку.

Україна має значний природно-ресурсний, виробничий, науково-технічний та трудовий потенціал для збільшення обсягів власного випуску продукції, яка на даний час імпортується. Розмір внутрішнього ринку є достатньо великим для нарощування виробництва вітчизняних аналогів імпортованої продукції.

Ємність внутрішнього ринку сільгосптехніки на даний час складає біля 10 млрд. грн. Галузь об’єднує 128 машинобудівних, проектно-конструкторських та науково-дослідних підприємств і організацій, виробничий потенціал яких дозволяє щорічно виготовляти техніки та обладнання для сільського господарства та переробки сільгоспсировини на 15 млрд. гривень.

Підприємствами сільгоспмашинобудування на сьогодні вже створено понад 100 промислових зразків конкурентоспроможної техніки та обладнання для АПК, у тому числі 38 зразків за державною підтримкою. Передбачається створення спільних підприємств з виробниками найбільш популярної в Україні сільськогосподарської техніки; шляхом надання пільгових режимів виробництва з одночасним підвищенням податкового та митного навантаження на імпорт, а також оптимізація використання існуючих потужностей з виробництва тракторної техніки.


Найскладніша ситуація склалася в галузі легкових автомобілів. Україна вже практично втратила всі можливості щодо формування сучасної автомобільної галузі, які виникали перед країною за останні десятиліття. На даний момент відбувається посилення позицій китайських виробників в Україні через розширення асортименту китайських автомобілів, які складаються та виробляються в Україні. Імпорт сучасних та якісних автомобілів поза бюджетним класом практично не має стримуючого фактору з боку українського виробництва, яке нараховує понад 90 підприємств та 85 тисяч працівників.

Низкою підприємств хімічної промисловості з огляду на виклики сучасного розвитку виробництва та загострення конкуренції вже вжито відповідні заходи щодо імпортозаміщення. Зокрема, будівництво сучасних енергоефективних установок (виробництво сірчаної кислоти на ВАТ “Кримський Титан”, виробництво хлору, каустичної соди та полівінілхлориду на ТОВ “Карпатнафтохім”, виробництво поліамідів на ВАТ “Чернігівхімволокно” та шин на ВАТ “Дніпрошина”, розвиток і відновлення виробництва сировини для забезпечення потреб внутрішнього ринку у калійних добривах (Стебницький ДГХП “Полімінерал”), у фосфорних добривах (ДХК “Титан України”), оксиду магнію (Первомайське ДП “Хімпром”) тощо.

Враховуючи те, що український ринок окремих видів товарів хімічної промисловості (перш за все, полімерів та пластмас, засобів захисту рослин та іншої хімії) дуже динамічно розвивається, основні зусилля в напрямку імпортозаміщення у цій галузі мають бути спрямовані на розвиток та поглиблення переробки, виготовлення готових виробів із залученням української сировини, повного завантаження українських виробничих потужностей.

За експертними оцінками, ємність внутрішнього ринку товарів легкої промисловості становить 40-50 млрд. грн. щорічно, в той же час частка української продукції на внутрішньому ринку складає лише 20%. На конкурентні позиції галузі негативно впливають скорочення вітчизняної сировинної бази, повна залежність текстильної промисловості від імпортної сировини; недоступність довгострокових кредитів, висока частка на внутрішньому ринку імпортних дешевих товарів легкої промисловості (головним чином з Китаю, Туреччини, Італії, Німеччини, Російської Федерації, Білорусії та Польщі). Вітчизняна легка промисловість не має достатніх ресурсів для самостійного виходу на зовнішні ринки, вона відстає за своїм технологічним рівнем, якістю сировини, дизайнерськими рішеннями тощо.

Для часткового подолання проблем української легкої промисловості необхідно наукове забезпечення розвитку ергономіки та дизайну, відновлення вітчизняної сировинної бази, пошук найбільш потужних сегментів виробництва та ринків збуту готової продукції, а також управління попитом.

^ Енергетична політика: енергозабезпечення та енергобезпека країни
Державну політику з розвитку внутрішнього ринку необхідно будувати з урахуванням можливостей повного енергозабезпечення та визначальної ролі ПЕК у соціально-економічному розвитку країни.

Протягом останніх років галузь розвивалась безсистемно, з високим соціальним навантаженням, без достатніх фінансових ресурсів для оновлення.

Забезпечити розвиток ПЕК можливо за умови визначення на перспективу параметрів розвитку економіки і, зокрема, потреби у ПЕР основних споживачів: реального сектору, житлово-комунального господарства і населення та для інших потреб, оцінок динаміки потужностей галузей ПЕК та активного впровадження в них інновацій.

Збалансований розвиток галузей ПЕК має відбуватися згідно з Енергетичною стратегією України на період до 2030 року.

^ Головними внутрішніми джерелами фінансування модернізації ПЕК мають стати:

власні кошти українських компаній (амортизаційні відрахування, частина прибутку);

частина коштів, отриманих від приватизації об’єктів ПЕК України;

приватний капітал (в тому числі і за рахунок випуску облігацій під інвестування державних програм розвитку ПЕК);

кошти Оптового ринку електроенергії та інших джерел (за рахунок цільової інвестиційної надбавки до тарифу на електроенергію та природний газ, крім тих обсягів, що відпускаються населенню).


Лише за умов успішної модернізації ПЕК можна сподіватися на прогресивний розвиток внутрішнього виробництва промислової та агропромислової продукції, оскільки основні цілі і завдання подальшого розвитку ПЕК полягають у забезпеченні надійного енергозабезпечення країни. Розвиток галузей ПЕК обов’язково повинен бути збалансованим із загальними потребами економіки і населення України в енергоносіях та мати додатковий ресурс потужностей для збільшення їх експорту.
Електроенергетика
Електроенергетика є базовою і найбільш потужною галуззю ПЕК, продукція якої перевищує дві третини обсягу продукції ПЕК.

Стратегічними цілями розвитку електроенергетичного комплексу України є його докорінна перебудова на основі новітніх технологій із забезпеченням маневреності, енергетичної та економічної ефективності, екологічності виробництва електроенергії.
^ Теплова енергетика
В тепловій енергетиці понад 80 % потужностей експлуатується понад 35 років. Оновлення основних фондів ТЕС фактично припинено. Більшість енергоблоків відпрацювали і вдвічі перевищили свій нормативний ресурс. Комплексна модернізація теплової енергетики передбачає досягнення необхідних обсягів маневрених потужностей, економічності, екологічності та режимної керованості електровиробництва.


^ Основні завдання з модернізації маневрених та пікових потужностей:

поступове виведення галузі зі стану технологічної кризи за рахунок подовження терміну експлуатації робочої групи енергоблоків ТЕС на 10-20 років, забезпечення в перспективі стабільного розвитку ТЕС;

створення необхідної науково-технічної, технологічної та виробничої бази для подальшого якісного поліпшення існуючого обладнання ТЕС та перспективного енергетичного будівництва із застосуванням нового енергетичного обладнання світового рівня, призначеного для масового впровадження на наступних етапах розвитку;

технічне переозброєння та заміщення енергоблоків ТЕС, що працюють на природному газі, на нові вугільні генеруючі потужності з використанням сучасних технологій спалювання вугілля;

масштабна реконструкція в гідроенергетиці з метою укріплення гідроспоруд ГЕС та ГАЕС;

створення технічних умов для підвищення якості електроенергії та збільшення обсягів її постачання на експорт, забезпечення паралельної роботи з європейською системою UCTE.

Потреба в електроенергії у подальшому залежатиме від масштабів розвитку економіки та інтенсивності впровадження заходів щодо енергозбереження та підвищення енергоефективності в усіх секторах економіки та домогосподарствах.
^ Атомна енергетика та атомна промисловість
Атомна енергетика відіграє в енергозабезпеченні України важливу роль. Наявність 15 енергоблоків на 4 діючих АЕС (за типом реактору: 13 енергоблоків ВВЕР-1000 та 2 енергоблоки ВВЕР-440), сумарною встановленою потужністю 13,8 ГВт, дає право Україні входити до кола країн, що володіють атомною енергією.

^ Пріоритети розвитку атомної енергетики та атомної промисловості:

вдосконалення організаційної структури управління ядерною енергетикою та атомною промисловістю з метою підвищення інноваційного потенціалу галузі;

проведення модернізації та реконструкції діючих енергоблоків в необхідному та економічно виправданому обсязі, зі значним підвищенням рівня ядерної безпеки (фізичного захисту і безпеки експлуатації об’єктів) і коефіцієнта використання встановленої потужності, подовження термінів безпечної експлуатації існуючих енергоблоків, прийняття відповідних рішень за результатами проведення стрес-тестів енергоблоків АЕС;

будівництво та введення в експлуатацію нових атомних енергоблоків на майданчиках існуючих АЕС замість тих, що будуть вибувати з експлуатації;

збільшення генеруючих потужностей за рахунок будівництва нових енергоблоків;

створення надійних систем поводження з радіоактивними відходами;

забезпечення інтеграції української атомної енергетики і атомної промисловості у світову економіку, збільшити частку України на світовому ринку уранового концентрату;

розвиток кооперації в області ядерно-паливного циклу з іншими країнами, що володіють ядерними технологіями;

зняття організаційних та правових обмежень на міжнародну економічну діяльність підприємств галузі;

підтримка науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт в області підвищення надійності експлуатації об’єктів атомної енергетики;

підтримка фундаментальних досліджень в області ядерної енергетики, в тому числі термоядерного синтезу;

підтримка вітчизняного енергомашинобудівного комплексу та просування турбін для атомних станцій на світовому ринку;

рішення технічних проблем ЧАЕС у числі першочергових екологічних завдань.

В сучасних економічних умовах стратегія розвитку атомної енергетики України охоплює лише короткостроковий період і спрямована на стабілізацію досягнутої бази.
^ Електричні мережі
На сьогодні українські електромережі нараховують понад 1 млн. км повітряних та кабельних ліній електропередачі (ЛЕП), напругою 6-750 кВ загальною потужністю понад 200 тис. МВА. Існуючі системоутворюючі електромережі ОЕС України забезпечують у повному обсязі необхідний перерозподіл енергетичних потоків і видачу потужності АЕС в нормальних режимах.
^ Нафтогазовий комплекс
Власні ресурси вуглеводної сировини та видобуток нафти і газу. В межах території України вирізняються 4 нафтогазоносних провінції, найбільш перспективні три регіони: Східний (Дніпровсько-Донецька западина і Північно-Західна частина Донбасу), Західний (Волино-Подільська плита, Прикарпаття, Карпати і Закарпаття), Південний (Причорномор’я, Крим і територія в межах виключної (морської) економічної зони Чорного та Азовського морів).

Державним балансом враховано запаси вуглеводнів понад 300 родовищ, які включають: нафти – близько 140 млн. т, конденсату – біля 80 млн. т, природного газу – понад 1 трлн.м3. Крім того, Україна має значні запаси нетрадиційних джерел вуглеводнів – газ (метан) вугільних родовищ (11 трлн. м3, за імовірними оцінками – до 4 трлн. м3) та газогідрати Чорного моря (7-10 трлн. м3 – технології видобутку переважно на рівні наукових гіпотез, потребують серйозного обґрунтування доцільності, з урахуванням екологічного аспекту. Це ресурс майбутнього).

Щорічний обсяг видобутку складав в середньому біля 4 млн. т нафти та біля 20 млрд. м3 природного газу, що навіть на третину не покривав потреб країни.

Досягнення максимально можливого рівня забезпечення власними вуглеводними ресурсами є важливим стратегічним завданням вже на найближчу перспективу. Велике значення нарощування власного видобутку природного газу полягає в тому, що за його рахунок стабілізується баланс газу та завдяки відносно низької собівартості дає змогу підтримувати ціни на достатньо низькому рівні у порівнянні з імпортованим газом.

^ Серед найважливіших розробок цього напрямку слід визначити:

уточнення перспектив газоносності та напрямків геологопошукових робіт у центральній частині Волино-Подільської плити та суміжній ділянці Зовнішньої зони Передкарпатського прогину;

впровадження супутникової технології виявлення нафтогазоносних родовищ на морському шельфі та створення карт перспективних структур Азово-Чорноморського басейну;

вдосконалення технологій видобутку нафти та газу в морській зоні;

наукове супроводження та активізація дегазації вугільних покладів Донбасу і промислової утилізації супутнього газу (метану).

Майбутня динаміка обсягів геологорозвідувальних робіт, приросту розвіданих запасів вуглеводнів та їх видобутку вирішальної мірою залежить від фінансування робіт, можливостей використання власних коштів державних компаній, залучення до освоєння ресурсів вуглеводнів українських морських акваторій недержавних вітчизняних та іноземних інвесторів.


Нафтопереробна промисловість. В Україні існує потужна нафтопереробна галузь, яка може загалом переробляти 52 млн. т нафти на рік і від стану роботи якої залежить економічна стабільність інших галузей економіки. Галузь складають 6 нафтопереробних заводів – Кременчуцький, Лисичанський, Одеський, Херсонський, Надвірнянський, Дрогобицький. У той час, коли західні та російські НПЗ модернізували свої виробництва, українські НПЗ використовували в основному застарілі технології, що не забезпечували належної глибини переробки сирої нафти і якості світлих нафтопродуктів за сучасними стандартами, і переважно з цієї причини мали низьке завантаження виробничих потужностей.

Реформування цієї галузі шляхом залучення стратегічних інвесторів – власників нафти дозволяло суттєво збільшити обсяги переробки нафтової сировини і виробляти більше нафтопродуктів, ніж їх споживається в країні. Але досі не вирішується проблема стабільного забезпечення ними внутрішніх споживачів. На ринку продовжуються різкі коливання цін на світлі нафтопродукти, що призводить не лише до втрат споживачів, а й до зниження конкурентоспроможності вітчизняних товарів. Крім того, вплив недосконалої державної політики в зазначеній сфері призвів до того, що Україна здійснює імпорт нафтопродуктів.

Реконструкція і модернізація – це єдиний вихід забезпечити конкурентоспроможність нафтопереробної галузі України – підвищити вихід світлих нафтопродуктів до 73 – 85 і більше відсотків, а також знизити вміст сірки.

На першому етапі (до 2015 р.) необхідно завершити цикл глибокої переробки нафти переважно шляхом будівництва установок каталітичного крекінгу, гідрокрекінгу і вісбрекінгу, а також коксування і виробництво бітуму. На цьому етапі необхідно модернізувати установки гідроочищення і каталітичного риформінгу, а також побудувати установки ізомеризації й алкілування з метою забезпечення випуску високоякісних моторних палив.

На другому етапі (2015-2025 рр.) – шляхом будівництва установок деасфальтації, деметалізації і коксування гудрону, гідрокрекінгу вакуумного газойлю і деасфальтизатів. На цьому етапі має бути побудовано відповідні нові технологічні установки.

^ З метою виправлення ситуації держава має забезпечити:

стимулювання впровадження перспективних технологій видобутку й переробки нафти;

залучення інвестицій у розробку родовищ, реконструкцію НПЗ і розвиток транспортної інфраструктури.



^ Вугільна промисловість
Функціонування і розвиток ПЕК України в значній мірі визначається станом і розвитком вугільної промисловості. В цілому геологічна оцінка вугільних родовищ вказує, що запаси вугілля в Україні дозволяють при сучасних масштабах опрацювання забезпечити його видобуток протягом понад 400 років.

^ Основні завдання щодо забезпечення перспективного розвитку вугільної галузі:

створення привабливих умов для залучення приватних прямих інвестицій для модернізації існуючого шахтного фонду та будівництва нових шахт, зокрема в районах Південно-Західного Донбасу;

будівництво нових високопродуктивних шахт на вугільних родовищах з відносно сприятливими гірничо-геологічними умовами із залученням державних та змішаних форм інвестування, невеликих шахт на ділянках з неглибоким заляганням вугільних пластів із залученням недержавних інвестицій

відродження наукового потенціалу вугільної промисловості та вдосконалення технологій геологорозвідки вугільних родовищ, вуглевидобутку та вуглезбагачення з метою підвищення конкурентоспроможності вугільної продукції;

забезпечення приросту промислових запасів коксівного та енергетичного вугілля, збільшення обсягів наукових та геологорозвідувальних робіт з метою нарощування перспективних запасів вугілля категорії С2, враховуючи значні обсяги прогнозних ресурсів;

підвищення престижності шахтарської праці, підвищення ролі моральних і матеріальних стимулів та трудового підйому гірників у забезпеченні виводу з кризи вугільної галузі;

підвищення ефективності використання коштів державної підтримки вугільних шахт з видобутку енергетичного вугілля, спрямування державних коштів переважно на технічне переоснащення та підвищення рівня безпеки праці на підземних роботах;
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org