Реферат: Державної програми модернізації ринків капіталу в Україні Вступ

Концепція

Державної програми модернізації

ринків капіталу в Україні


Вступ


Метою Концепції Державної програми модернізації ринків капіталу в Україні (далі – Концепції) є визначення стратегії інституційного формування та суттєвої модернізації ринків капіталу в усіх їх складових – ринках цінних паперів (крім інструментів грошового ринку) та інших фінансових інструментів.

Починаючи з 1995 року і до цього часу ринки капіталу в Україні розвиваються дискретно і фрагментарно. Ринок цінних паперів України, за класифікацією Standard & Poor’s, віднесено до групи граничних (незначних) ринків (Frontier markets), в яку, крім України, входять ще 20 країн (Румунія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва), і де Україна посідає чільні місця як за темпами зростання, так і за обсягами капіталізації. Індекс акцій рейтингового агентства Standard & Poor's для України (S&P/IFCF – Україна) зріс протягом 2005 року на 52,8% з 114,4 до 174,8 пунктів (другий показник серед країн Центральної та Східної Європи, що входять до зони Frontier за методологією Standard & Poor's). Капіталізація ринку акцій Першої фондової торговельної системи (ПФТС) збільшилася протягом 2005 року в 2,1 раза до 147,3 млрд. грн., і склала 35,2 % відносно ВВП.

Не зважаючи на динамічне зростання у 2005 році, ринки капіталу недостатньо виконують основні свої функції – зосередження попиту та пропозиції щодо цінних паперів українських емітентів, формування справедливих ринкових цін, залучення фінансових інвестицій у розвиток економіки. Ринки капіталу як сукупність ринків фінансових інструментів тільки починає формуватися.

Відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на перетворення ринків капіталу в один з головних механізмів реалізації інвестиційного потенціалу економіки України, призвела до:

нерозвиненості ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів, що позбавляє підприємства можливості для залучення фінансових ресурсів через ринкові механізми і змушує їх звертатися лише до системи банківського кредитування, в той час як обмежені сумарні кредитні активи усіх банків України і високий ризик неповернення кредитів дозволяють використовувати це джерело лише для короткострокового кредитування обігового капіталу;

встановлення контролю нерезидентів над окремими групами підприємств і стратегічних галузей через концентрацію пакетів цінних паперів, експлуатацію природних монополій без вкладення капіталу, організацію штучних банкрутств чи поглинань для придбання прав власності на активи акціонерних товариств за мінімальною ціною при фактичному ігноруванні дрібних (міноритарних) акціонерів, інституційних інвесторів, корпоративних прав та інтересів держави;

недосконалості системи розкриття інформації емітентами та професійними учасниками ринків, що тягне за собою відсутність належної інформаційної прозорості, перешкоджає оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу українських підприємств, прийняттю ними відповідних інвестиційних рішень;

відсутності належної концентрації торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами в системі біржової торгівлі, що ставить під сумнів наявність в Україні систем ціноутворення, здатних визначити справедливу ціну фінансового ресурсу;

високої ризикованості фінансових інституцій, яка формує недовіру населення і підприємців до фінансових інструментів і, як наслідок, до переважаючого розміщення та використання національних заощаджень не через механізми ринків капіталу, а шляхом вкладення у стійку іноземну валюту і депозити банків;

спорадичності операцій на ринках капіталу, домінування не портфельних, а великих стратегічних інвесторів та промислово-фінансових груп, яким належить (за даними Світового банку) 60% активів приватизованих підприємств;

нездатності вітчизняних інституційних інвесторів – інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів та компаній зі страхування життя – забезпечити домінуючий попит в системі біржової торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами через мізерність активів, а фондових бірж – надати адекватну потенційно можливому попиту пропозицію;

відсутності оптимального балансу між державним регулюванням і саморегулюванням, що призводить, з одного боку, до надмірного втручання держави в організацію ринкових процесів, а з іншого – позбавляє професійних учасників ринків капіталу стимулів до розбудови інститутів інфраструктури за власний кошт, оскільки не гарантує можливості встановлення постійно діючих правил самими учасниками ринків без ризику відміни або коригування цих правил державними регуляторами;

розпорошеності системи державного регулювання і нагляду за ринками капіталу (наявність окремих регуляторів банківської діяльності, на ринках цінних паперів і на ринках інших фінансових послуг), що створює перепони для впровадження консолідованого нагляду за усіма учасниками інвестиційного процесу (як прямими, так і опосередкованими), унеможливлює вирішення проблеми контролю за діяльністю фінансових конгломератів (фінансових і промислово-фінансових груп), сприяє неконтрольованому витоку капіталу з України.

Основна складова ринків капіталу - ринки емісійних цінних паперів - відзначаються низькою капіталізацією, недостатньою прозорістю, обмеженою ліквідністю. Вітчизняні ринки вузькі за переліком інвестиційно привабливих об’єктів інвестування, дрібні за часткою випусків цінних паперів, які є у вільному обігу, „засмічені” цінними паперами з низькими інвестиційними якостями.

Регульовані ринки, представлені фондовими біржами, становлять мізерну частину національного ринку цінних паперів, є інституційно розпорошеними і значною мірою віртуальними, оскільки на них відбувається здебільшого формальна реєстрація угод з цінними паперами, а не їх реальне виконання.

Ситуація, що склалася, є прямою загрозою національній безпеці і, попри сприятливість політичної кон’юнктури, вже призвела до втрати конкурентноздатності ринків капіталу та гальмування інноваційного розвитку економіки. Будь-які кроки до інтеграції України в європейський економічний простір досить швидко призведуть до поглинання інфраструктури ринків капіталу краще організованими і капіталізованими конкурентами, банкрутству професійних учасників ринку та необхідності отримання українськими підприємствами фінансових ресурсів на іноземних ринках за ціною, що склалася в умовах, відмінних від українських реалій.

Державна програма модернізації ринків капіталу в Україні має передбачати якісні зміни, спрямовані на підвищення їх ємності, капіталізації та ліквідності, консолідацію інфраструктурних інституцій, підвищення ролі ринків капіталу у суспільному та економічному житті, створення передумов для інтеграції української фінансової системи у світовий та європейський фінансово-економічний простір.


Адаптація

українських ринків капіталу

до європейських стандартів


Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися в усіх аспектах їх функціонування – правовому, інституційному та технологічному. Основними глобальними тенденціями ринків капіталу сучасного етапу їх розвитку є:


створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого на перший план висувається не спеціалізація цих установ за видами фінансових послуг, а якість, швидкість та мінімальна ризикованість надаваної послуги;

зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний відхід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями (біржами, електронно-комунікаційними мережами, депозитаріями, кліринговими домами тощо) до приватних (переважно, у формі корпорацій, власниками яких є держава та/або професійні учасники ринку);

консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природнім шляхом конфігурацією того чи іншого регульованого ринку (так звана „горизонтальна” консолідація, що має здебільшого наднаціональний характер) або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків в межах однієї країни („вертикальна” консолідація);

консолідація системи державного регулювання усіма складовими ринків капіталу (включаючи надання суто банківських послуг), що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Будь-яка країна, що розвивається чи має перехідну економіку, отримає шанс на включення до глобальної фінансової системи лише в разі безумовного врахування новітніх тенденцій формування ринків капіталу. Так званим „природнім” шляхом ринки капіталу в Україні не сформуються за браком необхідного часу і відсутності тривалого досвіду функціонування „традиційних” форм ринкових відносин.

Майбутня інтеграція України в економічний простір ЄС неможлива без добровільного дотримання нею Плану дій у сфері фінансових послуг, ухваленого Європейською Комісією у травні 1999 року і включеного до так званої Лісабонської стратегії, яка має на меті перетворення ЄС на найбільш конкурентоспроможну економіку світу, що ґрунтується на знаннях, до 2010 року.

Для зміцнення позицій внутрішніх ринків емісійних цінних паперів України, запобігання та протидії переміщенню обігу цінних паперів українських емітентів та розрахунків за ними в офшорні зони уряд повинен провадити збалансовану і зважену економічну політику (реєстраційну, регуляторну, податкову) щодо усіх учасників ринку – емітентів, інвесторів, професійних учасників.

Стратегія перебудови та модернізації ринків капіталу України концептуально має ґрунтуватися на одночасному вирішенні на законодавчому, інституційному та технологічному рівнях завдань:

підвищення капіталізації суб’єктів ринків капіталу, їх конкурентноздатності, ефективності систем управління ризиками та компенсаційних механізмів ринку;

подолання дискретності та фрагментарності вітчизняних ринків капіталу, піднесення їх цілісності внаслідок врівноваженого розвитку усіх ринкових компонентів;

консолідації біржової та депозитарної систем на принципах регульованих ринків Європейського Cоюзу та світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

захисту прав інвесторів на ринках злиття і поглинань, домінування у сукупному обсязі фінансових інвестицій частки портфельного інвестування;

створення нового корпоративного законодавства, систем розкриття інформації для громадян-інвесторів та професійних користувачів, впровадження міжнародних стандартів обліку та фінансової звітності;

розбудови ринків похідних фінансових інструментів (деривативів), впровадження новітніх фінансових інструментів та технологій в системах хеджування фінансових ризиків, в тому числі на ринках енергетичних та товарно-сировинних ресурсів;

підвищення ролі інститутів спільного інвестування, довірчого управління майном (траст-фонди) та недержавного пенсійного забезпечення для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

реформування системи державного регулювання ринків капіталу на засадах консолідованого пруденційного нагляду за діяльністю універсальних фінансових установ та промислово-фінансових груп.

У найближчі роки ринки капіталу мають трансформуватися у ринки „середнього класу”, спрямовані на забезпечення реального сектору економіки необхідними фінансовими ресурсами. Інші сценарії розвитку означають остаточну втрату конкурентоспроможності і поглинання більш структурованими і капіталізованими ринками Росії, Близького Сходу або географічно близьких країн Європейського Союзу.


^ Цілі та завдання розвитку

ринків цінних паперів України

на 2006-2010 роки


Головною метою функціонування та розвитку національних ринків цінних паперів повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на оновлення виробничого потенціалу та забезпечення подальшого зростання виробництва шляхом вирішення наступних завдань:

1) спрямування динамічно зростаючих обсягів фінансових інвестицій у реальний сектор економіки;

2) формування реальних цін під впливом попиту та пропозиції цінних паперів, вільних від маніпулювання;

3) зосередження торгівлі цінними паперами підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави та підприємств-монополістів, на фондових біржах;

4) забезпечення ефективної системи захисту прав та законних інтересів інвесторів шляхом гарантованого виконання угод і фіксації закріплення та обліку прав власності щодо цінних паперів;

5) створення загальноекономічних передумов для підвищення конкурентоспроможності регульованих ринків емісійних цінних паперів з подальшою цивілізованою їх інтеграцією у глобальні мережі;

6) узгодження державної політики розвитку ринків цінних паперів з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою.

Уряд протягом наступних п’яти років зобов’язаний подолати хронічну недооцінку переваг та можливостей залучення фінансових інвестицій в розвиток економіки через внутрішні ринки капіталу.

Для істотного зламу ситуації на краще та забезпечення реалізації Основних напрямів розвитку фондового ринку на 2005 – 2010 роки, затверджених Указом Президента України від 24 листопада 2005 року № 1648, необхідно:

1) суттєво розширити пропозицію цінних паперів на фондових біржах, перш за все акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави;

2) забезпечити розвиток фінансових інструментів як об’єктів розміщення інвестиційних ресурсів;

3) істотно збільшити обсяги фінансового капіталу, що спрямовується через ринки цінних паперів у розвиток економіки;

4) інституційно зміцнити функціонування системи біржової торгівлі цінними паперами шляхом розвитку об’єктів її інфраструктури та застосування сучасних технологій обслуговування торгівельних операцій;

5) більш широко використовувати можливості ринків цінних паперів для підвищення стандартів та ефективності корпоративного управління;

6) поліпшити загальноекономічні умови інвестування фінансових ресурсів в цінні папери та інші фінансові інструменти для вітчизняних та іноземних інвесторів, передусім для громадян України.

З метою наповнення ринків інвестиційно привабливими цінними паперами, збільшення обсягів торгів на фондових біржах, підвищення капіталізації ринку акцій необхідно:

1) змінити загальну концепцію приватизації, для чого в обов‘язковому порядку „прив‘язати” продаж контрольних пакетів акцій підприємств стратегічним інвесторам до продажу невеликих пакетів акцій портфельним інвесторам через фондову біржу окремими невеликими лотами – загалом до 5-10% статутного фонду. Насамперед це має стосуватися продажів частки акцій:

- корпоратизованих підприємств, сто відсотків акцій яких належить державі та контрольні пакети яких планується зберегти у державній власності;

- стратегічних підприємств в частині, що перевищує контрольні пакети, які плануються до продажу стратегічним інвесторам;

- підприємств, значні (контрольні, блокуючі) пакети яких вже продані стратегічним інвесторам, але певна частка акцій ще перебуває у власності держави;

- переданих до статутних фондів або до сфери управління державних корпорацій (національних акціонерних компаній, державних акціонерних компаній, державних холдингових компаній тощо), в частині, що перевищує контрольні пакети;

- державних холдингів;

2) здійснювати на фондових біржах розміщення додаткових випусків акцій корпоратизованих підприємств, що контролюються державою, в частині, яка не була продана у порядку реалізації переважного права акціонерів на придбання акцій;

3) стимулювати економічними (зокрема, податковими) методами зосередження торгівлі акціями підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави в системі біржової торгівлі.

Для реалізації нової стратегії приватизації необхідно прийняти Закон України „Про Фонд державного майна України”, внести зміни до Державної програми приватизації та нормативно-правових актів Фонду державного майна України, що стосуються порядку продажу державних пакетів акцій через фондову біржу та зосередження торгівлі акціями стратегічно важливих підприємств на регульованих ринках.


Інституційна реформа ринків капіталу України


Дискретність і фрагментарність ринків капіталу призвели до стагнації його інституційного розвитку. Внаслідок системних помилок окремі складові цих ринків набули певної подоби зарубіжних аналогів, інші суттєво деформовані або зовсім відсутні.

Україна ще не втратила шанс позбутися наслідків допущених системних помилок. На законодавчому та адміністративному рівнях протягом найближчих років необхідно:

забезпечити рівний доступ усіх категорій банківських і небанківських фінансових установ до ринку державних цінних паперів, що відновить ринкову рівновагу, усуне диспропорції, значно розширить участь громадян-інвесторів та інвестиційних менеджерів в ринку державних запозичень і у обслуговуванні державного боргу;

створити законодавчо обумовлену можливість функціонування універсальних небанківських інвестиційних установ (компаній), які комплексно здійснюватимуть інвестиційну діяльність – дилерську, андерайтингову та діяльність з управління активами клієнтів, матимуть переважне право на операції з первинного розміщення цінних паперів, фінансове консультування, надання позик цінними паперами з використанням операцій РЕПО та інших видів послуг, пов’язаних з інвестуванням;

визначити брокерську діяльність такою, що здійснюється виключно на фондовій біржі з одночасним встановленням чітких правил опосередкованої участі у біржовій торгівлі універсальних фінансових установ;

сприяти реальній появі і усіляко розширювати сферу впливу спеціалізованих інвестиційних банків як різновиду універсальної фінансової установи, можливість функціонування якої передбачена Законом України „Про банки і банківську діяльність”;

встановити межі прямої операційної активності кредитних установ на ринках цінних паперів та інших фінансових інструментів з метою диверсифікації ризиків відповідно до пруденційних норм європейського законодавства;

визначити єдині критерії депозитарної діяльності для установ нижнього рівня Національної депозитарної системи, особливо для зберігачів (кастодіанів), що обслуговують інституційних інвесторів;

впровадити єдині вимоги для фінансових установ, що є посередниками в системі біржової торгівлі похідними фінансовими інструментами, та до опосередкованих учасників цього ринку (хеджерів).

В Україні сформована система державного регулювання, але вона повинна істотно доповнюватися різними формами інституційно-правового регулювання (саморегулювання), яке здійснюється центральними інститутами ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів (фондовими або ф'ючерсними біржами, центральними депозитаріями цінних паперів, центральними кліринговими організаціями) та/або об'єднаннями професійних учасників, що діють на принципах саморегулювання і здійснюють управління даними інститутами, посилюючи та консолідуючи наглядові функції державних регуляторів.

Інституціалізація, здійснювана як провідна ланка єдиної державної політики адаптації українського законодавства до норм європейського фінансового права, сприятиме піднесенню позитивного інвестиційного іміджу України.


^ Розвиток фінансових інструментів


Для розвитку фінансових інструментів, підвищення їх надійності та інвестиційної привабливості необхідно прийняти Закон України „Про рейтингування”, розробити програми випуску спеціальних середньо- та довгострокових державних облігацій, програми випуску пенсійних облігацій, налагодити систему ліцензування рейтингових агенцій та сертифікації її фахівців, а також:

1) запровадити випуски середньо- (до 5 років) і довгострокових (понад 5 років) державних боргових цінних паперів та встановити вагомі гарантії за цими борговими зобов’язаннями для заохочення розміщення у такі фінансові інструменти коштів недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, а також інших інституційних інвесторів (банків, страхових компаній, траст-фондів тощо) та населення;

2) передбачити випуск спеціальних державних пенсійних облігацій з довгими „горизонтами” інвестування (10 і більше років) та плаваючою купонною ставкою для розміщення в них коштів з накопичувальної пенсійної системи;

3) сприяти виходу на ринки цінних паперів боргових цінних паперів широкого коло емітентів з встановленими рейтинговими показниками;

4) удосконалити систему рейтингування цінних паперів та емітентів шляхом створення необхідної нормативно-правової бази, системи ліцензування цього виду професійної діяльності та створення конкурентного середовища на ринку послуг з рейтингування.


^ Консолідація біржової системи України


Мережі фондових бірж, інших різновидів організаторів торгівлі (бірж похідних фінансових інструментів або відповідних секцій на товарних біржах) як системи в Україні не існує. Консолідацію треба розпочинати фактично з нульового циклу, оскільки жодний з українських урядів не наважився централізувати організовану торгівлю фінансовими інструментами через законодавчо обумовлену можливість функціонування лише однієї біржі (польський, угорський варіанти) або сприяти об’єднанню існуючих організаторів торгівлі в мережу традиційно функціонуючих бірж та віртуальних майданчиків, що діють за єдиними правилами (Deutche Börse, Німеччина).

Відсутність консолідованого біржового ринку зводить нанівець головний показник інвестиційної привабливості – ліквідність. Це відлякує портфельних інвесторів, призводить до знецінення активів українських підприємств і опосередковано сприяє практично неконтрольованій діяльності офшорних компаній. Саме ці компанії та вітчизняні фінансові конгломерати свідомо стримують розвиток прозорої біржової системи.

Консолідована біржова система України покликана сформувати конфігурацію, яку можна вважати оптимальною для будь-якого ліквідного та регульованого ринку. Ця конфігурація забезпечує мінімальні системні ризики, передбачає тісну взаємодію організаторів торгівлі з централізованою депозитарною системою і характеризується наступним:

функціонує єдина торговельна платформа, що забезпечує стандартні критерії лістингу, справедливість ціноутворення та відсутність торговельного арбітражу за будь-якими фінансовими інструментами (варіанти – єдина біржа; об’єднання бірж з певним ступенем їх інтеграції; наявність декількох провайдерів організованого ринку, але з жорсткою спеціалізацією за типами інструментів тощо);

на державному рівні забезпечується дотримання принципу “concentration rule”(правило концентрації), тобто, з метою підтримання ліквідності єдиної торговельної платформи певний час учасників ринку змушують укладати угоди з цінними паперами виключно в межах зазначеної вище платформи за умовами, що гарантують для клієнтів найкраще виконання їх замовлень (best execution);

дотримується принцип “кожне замовлення клієнта – на біржу”, згідно з яким унеможливлюється взаємокомпенсація замовлень „всередині” фінансового посередника (брокера/дилера) за ціною, визначеною самим посередником, а не ринком;

облік прав власності концентрується в центральному депозитарії, який є ексклюзивним номінальним утримувачем в реєстрах власників іменних цінних паперів або одноосібно виконує функцію центрального реєстратора для усіх емітентів іменних випусків;

в межах єдиної торговельної платформи впроваджується система звірки та/або квітування (trade matching – урегулювання угод до процедури розрахунків) на базі спеціально утвореного центрального контрагента – структури, яка бере на себе ризики, пов’язані з нормальним проведенням транзакції та поставкою проти оплати (DVP) чи через інші форми компенсаційних механізмів;

торговельний процес, гарантування і виконання угод провадяться в режимі електронного документообігу, синхронізованою з системою електронних платежів та клірингу;

створюється ефективна система управління ризиками при здійсненні клірингу та розрахунків: депонування активів; використання багатостороннього заліку; дотримання контрагентами угод торговельного циклу в часовому режимі Т+1 (грошові розрахунки і поставка фінансового інструменту здійснюється не пізніше дня, наступного за урегульованою угодою).

В разі реалізації консолідованої моделі біржової торгівлі інституційно врівноважаться ринки корпоративних цінних паперів з ринком державних цінних паперів, стимулюється розвиток ринку фінансових та товарних деривативів. Синхронне функціонування біржової та депозитарної систем і системи електронних платежів НБУ дозволить знизити вартість транзакцій для учасників ринку, забезпечить автоматизований доступ для усіх категорій професійних користувачів.

Правові норми європейського законодавства, що визначають стандарти функціонування регульованих ринків, мають бути належно вивчені та імплементовані в українське законодавство. Бажано, щоб за сприяння держави на централізованих засадах виникли і надійно функціонували регульовані ринки:

емісійних цінних паперів (в тому числі державних та муніципальних);

похідних фінансових інструментів (деривативів) як біржові ринки товарно-сировинних ресурсів (в тому числі ринки електроенергії та енергоносіїв) на відповідно спеціалізованих товарних біржах.

Для збільшення обсягів залучення фінансових ресурсів в системі біржової торгівлі, спрямування грошових заощаджень населення та коштів з накопичувальної пенсійної системи у реальну економіку, створення сприятливих умов інвестування для інших портфельних інвесторів, необхідно:

1) прискорити запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи та започаткувати діяльність Накопичувального фонду як потужного джерела фінансових інвестицій у розвиток економіки, реалізації відповідних державних та муніципальних програм;

2) стимулювати залучення грошових заощаджень громадян України в цінні папери українських емітентів, переорієнтувати частину доходів населення із банківських депозитів в систему спільного інвестування ринків капіталу;

3) встановити рівні умови оподаткування доходів по банківських депозитах та інших фінансових інструментах з оподаткуванням інвестиційних доходів по цінних паперах інститутів спільного інвестування (ІСІ), а також цінних паперів інших українських емітентів, що мають визнані ринкові котирування і є у обігу на біржах України;

4) спростити процедури входження в Україну та виходу з неї іноземних портфельних інвестицій шляхом прийняття Національним банком України нових правил здійснення валютних експортно-імпортних операцій;

5) внести зміни у систему оподаткування операцій з купівлі-продажу цінних паперів та фінансових інструментів в системі біржової торгівлі, запровадивши пільгове оподаткування операцій з купівлі-продажу цінних паперів, здійснених на фондовій біржі або через прийняття більш жорстких заходів з оподаткування операцій з купівлі-продажу цінних паперів поза мережі регульованого ринку;

6) підвищити вимоги до мінімального обсягу торгів фінансовими інструментами, який необхідний для виконання ліцензійних вимог на право провадження діяльності з організації торгівлі цінними паперами фондовими біржами;

7) запровадити щоквартальне надання фондовими біржами бухгалтерських та фінансових звітів, інших матеріалів, які б максимально розкривали інформацію про емітентів, цінні папери яких знаходяться в офіційному та неофіційному лістингах з метою широкого ознайомлення з ними потенційних інвесторів.

Для цього необхідно внести зміни до законодавства, зокрема до Закону України „Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” спростити порядок здійснення валютних операцій з інвестиціями, які спрямовуються в цінні папери українських емітентів, що є у обігу на фондових біржах України.

Запропоновані заходи сприятимуть збільшенню притоку на вітчизняні ринки капіталу фінансових портфельних інвестицій (вітчизняних та іноземних), створять сталий платоспроможний попит на цінні папери українських емітентів, переорієнтують частину коштів з банківської сфери та пенсійної системи у реальну економіку та державне будівництво.


^ Консолідація депозитарної системи та

вдосконалення інфраструктури

ринків капіталу


У світовій практиці функціонування ринків капіталу ключовим інститутом депозитарної системи є центральний депозитарій країни. За рекомендаціями впливової міжнародної експертної організації „Група Тридцяти” (The Group of Thirty) центральні депозитарії цінних паперів (CSD) необхідно було створити ще у 1992 році в усіх країнах світу. Це питання не вирішене в Україні до цього часу.

Для вирішення проблеми консолідації системи в найближчі роки має бути:

проведена дематеріалізація обігу цінних паперів і здійснене переведення усіх попередніх випусків цінних паперів з документарної форми у бездокументарну;

модернізована обліково-розрахункова інфраструктура ринків капіталу, яка полегшить розрахунки між суб’єктами інвестиційної діяльності, сприятиме ефективному виконанню угод та прискорить процес інтеграції національного ринку до європейського та світових ринків;

створені центральний депозитарій на основі Національного депозитарію України з використанням технічних можливостей та досвіду депозитарію ВАТ „Міжрегіональний фондовий союз”, центральна розрахунково-клірингова палата, які підвищать ліквідність ринків цінних паперів та інших фінансових інструментів і спростить розрахунки за договорами з цінними паперами.

Внаслідок консолідації депозитарної системи інфраструктура ринків капіталу до 2010 року має максимально наблизитися до європейських зразків, де на національному рівні функціонують, як правило:

центральний депозитарій цінних паперів (CSD);

центральна клірингова установа (Central Clearing House);

центральний контрагент ринку (Central Counterparty - CCP);

центральний реєстратор іменних цінних паперів або CSD, що виконує цю функцію;

центральне (національне) агентство з нумерації цінних паперів та фінансових інструментів або CSD, що виконує цю функцію.

В даний час немає цілісності у веденні обліку окремих видів цінних паперів, оскільки існують паралельно системи депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів, що призводить до збільшення організаційних, технологічних та грошових витрат професійних учасників ринку та власників цінних паперів, посилення ризиків у функціонуванні системи.

Монопольне право реєстратора на облік прав за цінними паперами та технологічні недоліки реєстраторської діяльності, відсутність системи централізованого архівування даних призводять до фальсифікації та дублювання реєстрів, внесення до них несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів тощо. Здебільшого це зумовлено застосуванням хибного концептуального принципу діяльності реєстраторів, які залежні від емітентів, оскільки на відміну від зберігачів забезпечують обіг цінних паперів на підставі договору з емітентами, а не з інвесторами, які є власниками цінних паперів.

Крім реформування обліково-розрахункової системи ринків цінних паперів, у 2006-2007 роках необхідно здійснити заходи з розширення інфраструктури ринків капіталу, які мають забезпечити:

1) перетворення Державної іпотечної установи у акціонерне товариство, засновниками якого, поряд з державою, можуть стати (за згодою) банки, що надають іпотечні кредити;

2) сприяння діяльності незалежних від ринків капіталу рейтингових агенцій та законодавчому врегулюванню їх діяльності;

3) сприяння розвитку послуг з кастодіальної діяльності, які надаватимуть банківські установи інститутам спільного інвестування, недержавним пенсійним фондам та іншим інституційним інвесторам;

4) створення Накопичувального пенсійного фонду – основного інституту загальнообов’язкової накопичувальної системи державного пенсійного страхування та невичерпного джерела інвестиційних ресурсів для ринків капіталу.

Для цього необхідно прийняти Закон України „Про спрямування частини страхових внесків із солідарної пенсійної системи до Накопичувального фонду”, яким передбачити поступове збільшення відрахувань пенсійних внесків до накопичувальної системи, починаючи з одного відсотка від фонду оплати праці у 2007 році, з подальшим збільшенням цього внеску на 1 відсоток щорічно до досягнення рівня 7 відсотків у 2013 році.

Крім того, необхідно розробити правові та організаційно-економічні засади створення та діяльності фінансово-інвестиційних установ нового типу – земельних інвестиційних фондів, які акумулюватимуть на праві власності та (або) на праві емфітевзису (довгострокового користування земельними ділянками) земельні ділянки (паї) громадян-учасників фонду;

З метою започаткування діяльності земельних інвестиційних фондів необхідно прийняти Закон України „Про земельні інвестиційні фонди” та здійснити проведення економічного експерименту в галузі землекористування.


^ Розвиток корпоративного законодавства


Проблема захисту прав інвесторів є ключовою для ринків капіталу України. Конфлікти в акціонерних товариствах, обумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, обумовлюють недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів.

В більшості акціонерних товариств:

1) корпоративні відносини мають суто формальний характер, оскільки сторони таких відносин недостатньо усвідомлюють реальне їх значення, внаслідок чого акції після їх первинного розміщення перестають бути об’єктом купівлі-продажу на ринку та інструментом залучення інвестиційних ресурсів;

2) відсутнє усвідомлення крупних акціонерів та менеджменту вітчизняних акціонерних товариств необхідності дотримання п