Реферат: Міністерство освіти І науки України

Міністерство освіти і науки України Київський енергетичний технікум


“ЗАТВЕРДЖУЮ”

заступник директора з навчальної роботи

_____________________Свириденко Т.І.

“______”________________________2006


Методично-навчальний посібник
для самостійної роботи по підготовки до іспитів студентів заочного відділення

з дисципліни “Економіка енергетичного підприємства”


Складено викладачем
________ Бондаренко Л.Д.


Розглянуто та обговорено на засіданні ЦМК №8
Протокол № від “ ” 200 р.

Голова ЦМК________Л.Бондаренко


ВСТУП


Методично-навчальний посібник призначено для самостійної роботи і підготовки до іспитів студентів заочного відділення технічних спеціальностей, а також для самостійного виконання домашньої контрольної роботи, якщо вона запроваджена навчальною програмою.


Методично-навчальний посібник написано відповідно до навчальної програми курсу “Економіка енергетичного підприємства”.

Подання навчального матеріалу систематизовано: після викладання теоретичних основ (конспект лекцій) кожна тема доповнюється завданнями до самоконтролю знань, тематичними задачами з рішеннями. Для закріплення теоретичних знань включено контрольні питання, контрольні задачі, контрольна робота з методичними вказівками і приблизний перелік екзаменаційних питань. Така структура посібника дає змогу студентам не лише опанувати теоретичні основи дисципліни, а й набути практичних навичок, необхідних для майбутньої професії.

Методично-навчальний посібник допоможе студенту самостійно робить розрахунки по визначенню вартості основних і оборотних фондів, нараховувати заробітну плату робітникам по різним системам оплати праці, визначити собівартість продукції, рівень рентабельності і ефективності капітальних вкладень, виконувати практичні розрахунки по визначенню техніко-економічних показників роботи підприємства, а також самостійно підготуватися до іспитів з дисципліни.


^ Тема 1: „Розвиток енергетики України . Паливно-енергетичний комплекс. Особливості енергетичної галузі.”

Верховною Радою України прийнята національна програма розвитку енергетики на період до 2010 року, яка передбачає стабілізацію роботи вугільної промисловості, реконструкцію діючого шахтного фонду і будівництво нових шахт, що дозволить збільшити видобуток вугілля к 2010 року до 170 млн. т. і забезпечити потребу української економіки у твердому паливі.

Нова енергетична програма (НЕП) передбачає подальший розвиток нафтогазового комплексу за рахунок освоєння шельфу Чорного та Азовського морів і к 2010 року довести видобуток нафти до 7,5 млн. т., а природного газу – до 35,3 млрд.куб.м.

Розвиток енергетичного комплексу України буде передбачено також за рахунок реконструкції і будівництва теплових і атомних електростанцій, а доля альтернативних джерел енергії буде складати до 10% , подальший розвиток набуде пошук і розвиток нетрадиційних джерел енергії, що дозволить залучити до паливно-енергетичного балансу 16 млн. т. умовного палива.


2. Розвиток нетрадиційної енергетики.

Розвиток великомасштабних систем передбачає спиратися на :

ядерну енергію, але річ у тому , що сьогодні дуже не економно використовують запаси урану , та й технологія виробництва атомної енергії і поховання її відходів дуже небезпечні;

термоядерний синтез, як паливо тут використовується дейтерій , запаси якого майже необмежені, так як знаходяться у морської воді, трудність у тому, що людина досі не може підтримувати контрольовану реакцію термоядерного синтезу у достатньо тривалому часі;

освоєння сонячної енергії – це справа не стільки технологічно важка, скільки дорога, так як воно складається з тисяч великих колекторів, яки направляють тепло сонця в центральний котел, в якому виробляється пар, який обертає турбіну.

Пере важність сонячної енергії у тому, що вона може використовуватися не тільки для забезпечення енергією одного будинку, але і для роботи електростанції потужністю більш ніж 1000 МВт;

фотохімічне перетворення енергії, тобто фотоліз води для виробництва водню;

магнітогідродинамічний метод – це метод безпосереднього перетворення теплової енергії в електричну за допомогою хімічного горіння. Трудність у тому, що зараз нема такого матеріалу, який би витримав температуру, що перевищує 2500о К .

Системи енергетики малої потужності будуть забезпечуватись за рахунок поновлювальних джерел енергії, вони достатньо гнучкі, зручні, дешеві і повинні доповнювати систему великомасштабну енергетику. До енергетики малої потужності відноситься використання : енергії сонця, гідроенергії, геотермальної енергії, повітряної, енергії океану (припливів, відливів, енергія хвилі і т.п.), енергія біомаси.

До нових, більш перспективних джерел енергії відносять космічну: перетворення силових магнітних ліній Землі, сонячна енергія, енергія космічного вітру, енергія частки, енергія вакууму, енергія чорних дир., і т.п., для цього передбачається побудувати супутник – електростанцію на геостаціонарної орбіті (36000 км) .


^ 3. Паливно-енергетичний комплекс України.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це система виробничих одиниць, до яких входять:

видобуток перинних джерел енергії (вугілля, нафта, газ, ядерне паливо та ін.), їх збагачення і переробку, транспортування до паливоперероблюючих підприємств і споживачам ( паливо видобування та паливо забезпечення );

використання первинних і вторинних енергоресурсів для отримання теплової, електричної, механічної та інших видів енергій;

розподіл та передачу перетвореної енергії споживачу (транспортування енергії);

споживання перетворених видів енергії , або безпосередньо використання палива в установках та обладнаннях (двигунах різного призначення, печах, опалювальних пристроях, в освітлювальної мережі, транспортних засобах та ін.).

До паливно-енергетичного комплексу входять таки галузі промисловості як : електроенергетика, вуглепостачання, газопостачання, нафта постачання, база забезпечення ядерним паливом .


^ 4. Особливості енергетичної галузі.

До особливостей енергетичної галузі відносяться:

1.Безперервний характер виробництва;

2. Головна технологічна особливість – жорсткий взаємозв’язок між режимом виробництва та споживання енергії, нема поняття “продукція на складі” та “незавершене виробництво”;

3. Динамічність навантаження (змінність навантаження по годинам доби та порах року );

4. Обов’язкова наявність резервних потужностей.


^ Шляхи вираження добового графіка навантажень.

Вироблення електроенергії за рік на електростанції :


Wв = Nу ∙ hу , МВт∙год

Відпуск електроенергії з шин електростанції :


Wвідп = Wв - Wв.п. , МВт∙год


Електроенергія власних потреб :


Wв = ﴾ Кв.п. / 100 ﴿ ∙ Wв,


Wвідп.=Wв - Wв.п.= Nу ∙ hу -﴾Кв.п./100﴿ ∙ Nу ∙ hу= Nу ∙ hу ∙ [1- ﴾Кв.п./100﴿] ,


де Nу - установлена потужність, МВт;

Кв.п. – коефіцієнт власних потреб.


Для характеристики об’єму виробництва у вартісній формі використовуються показники валової, товарної, реалізованої і нормативно-чистої продукції.

^ Валова продукція (ВП) включає в себе вартість (грн.) усіх вироблених за певний період готових товарів та напівфабрикатів, вартість виконаних робіт промислового характеру та послуг, що надаються на “сторону” :


ВП = Wспож ∙ Це + Qвідп. ∙ Цт + Срем.р. , тис.грн.. де


Wспож – спожита електроенергія

Це, Цт - ціна електро та тепло енергій

Qвідп. – відпущена теплота

Срем.р – вартість ремонтних робіт

На електростанціях валовою продукцією вважають кількість електроенергії (у грошовому вигляді) , відпущеної с шин станції по єдиної ціні, та кількість теплової енергії, відпущеної с колекторів . В валову продукцію враховується також вартість капітального ремонту обладнання та рухомого складу транспорту, виконаного господарським способом.

^ Реалізована продукція (РП) – це відпущена споживачам , збутовим або торгуючим організаціям та оплачена ними по встановленим тарифам продукція.


РП = Wспож ∙ Те + Qспож. ∙ Тт , де

Wспож , Qспож. - спожита електро та тепло енергії

Те , Тт – тарифи за спожиту енергію


Wспож.= Wвідп. ∙ [1- ﴾Квтр. ./ 100﴿] , де

Квтр.. – коефіцієнт витраченої енергії при передачі і розподілу.


Шляхи вирівнювання добового графіка електрона вантаження:

створення ГАЕС;

тризмінний режим роботи енергомістких підприємств;

залік у тарифі часу споживання електроенергії.



Контрольні запитання
до теми “Розвиток енергетики України. Нетрадиційні і нові види енергії. Паливно-енергетичний комплекс України”:



Особливості енергетичної галузі промисловості.

Розвиток енергетики України.

Шляхи вираження добового графіка навантажень.

Паливно-енергетичний комплекс України.



Задача .


Визначити виробіток та відпуск електроенергії по ТЕС з турбінами К–500-240, кількість блоків nбл = 2, hу = 6300 год/рік, Кв.п. = 4%. Розрахувати об’єм валової продукції по ТЕС.


^ Тема 2: „Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”


В процесі праці між людьми виникають зв’язки .

Управління , або менеджмент – це діяльність по координації праці інших людей, тобто це вплив на відносини між людьми в процесі виробництва для забезпечення узгоджених дій виробничих підрозділів, причому діяльність нижчестоящої ланки повинна відповідати завданням вищестоящої.

^ Сутність управління (менеджменту) складається у виконанні функцій планування, організації, обміну і контролю.

Методи управління :

економічні –це директивні планові завдання та важелі (госпрозрахунок, ціна, прибуток, кредит, матеріальне заохочення);

соціально-психологічні – вивчення соціального складу виробничих колективів, підвищення кваліфікації, охорона праці, здоров’я, покращення житлових умов, побуту і т.д.;

правові – засоби юридичного впливу, матеріальна, адміністративна дисциплінарна та кримінальна відповідальність, організаційно-адміністративна відповідальність (накази, розпорядження, укази).

Принципи управління:

підбір та розташування кадрів;

контроль за виконанням;

принцип моральної та матеріальної зацікавленості;

науковість.

Є три системи управління енергетикою :

неавтоматична система управління, використовується для управління колективами людей;

автоматична система управління, використовується при управлінні технологічними процесами, машинами, механізмами;

автоматизована система управління


Функціонування механізму управління забезпечується адміністрацією підприємства до якої відносяться директор, його заступники, начальники цехів, відділів та керівники інших підрозділів.

^ Функціональні обов’язки апарату управління:

керівник - виконує управлінське рішення на підставі інформації, яку має;

керівники функціональних органів (цехів, відділів, секторів) – звідують плануванням, обліком, контролем, нормуванням;

робітники апарата управління (спеціалісти різних служб) – здійснюють сбір і аналіз інформації, підготовку проектів рішень та контроль за їх виконанням.


Внутрішня структура управління на підприємстві визначається і конкретизується масштабами і структурою об’єктів управління.

Лінійне управління – передбачає єдиноначальність, тобто між керівником і виконавцем нема проміжних ланцюгів.
^ Керівник виконавець

Функціональне управління – коли на допомогу виконавцю підключається виконавець-фахівці:
^ Керівник виконавець



Виконавець - фахівець


Лінійно-функціональне , або штабне управління – коли на допомогу лінійним виконавцям додаються функціональні відділи з штабом фахівців


Керівник виконавець


виконавець - фахівець


Функціональні відділи


Контрольні запитання

до теми “Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”


Принципи і методи управління.

Функціональні обов’язки робітників апарату управління. Внутрішня структура управління.



^ Тема 3 :“Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”


Під виробничою структурою розуміють сукупність виробничих підрозділів, їхній взаємозв’язок та розміщення. Основною структурною одиницею промислового виробництва є цех. Розрізняють цехи основного та допоміжного виробництва.

Під цехами основного виробництва розуміють такі, в котрих виробляють продукцію, для випуску котрої створено підприємство. На ТЕС основними будуть усі цехи, в котрих відбуваються процеси по перетворенню хімічної енергії палива в теплову та електричну.

^ До цехів основного виробництва ТЕС відносяться котлотурбінний і електричний. Цехами допоміжного виробництва промислових підприємств є цехи, котрі, не будучи зв’язані з виготовленням основної продукції підприємства, обслуговують основне виробництво. Цехи допоміжного виробництва забезпечують основному виробництву необхідні умови для нормальної роботи (здійснюють ремонт обладнання, постачання матеріалами, інструментами та пристосуванням, запасними частинами, різними видами енергії, транспортом).


^ Котлотурбінний цех.

Функції турбінного цеху полягають у перетворенні енергії пари високого тиску в механічну енергію за допомогою турбін (турбоагрегатів).

За котлотурбінним цехом закріплені котельний, турбінний, а також усе допоміжне обладнання котре приймає участь в виробництві теплової та електричної енергії. На цей цех припадає левова доля всього виробничого процесу на ТЕС.

Функції котельного цеху полягають у виробництві тепла (пари високого тиску) в котлах та передача його по паропроводах в турбінний цех.

У виробництві даного цеху зайнятий персонал по експлуатації обладнання, котрий працює вахтовим методом, а також ремонтний персонал котельного та турбінного цехів.


^ Електричний цех.

Функція електроцеху полягає в перетворенні механічної енергії в електричну за допомогою генераторів, а також в трансформації та передачі електроенергії в систему споживання.

За електроцехом закріплюють генератори та усе електричне обладнання електростанції, враховуючи пристрої релейного захисту, електричної автоматики, телемеханіки та зв’язку, електровимірювальні прилади. В його веденні знаходяться електроремонтна та трансформаторна майстерні, масляне господарство, електромеханічна лабораторія, що займається випробуванням обладнання та пристроїв вторинних кіл. Електроцех виконує випробування та ремонт електродвигунів усіх механізмів, встановлених на електростанції, хоча самі механізми належать персоналу інших цехів та експлуатуються ними.


Весь персонал цеху розподіляється на експлуатаційний та ремонтний.


До цехів допоміжного виробництва ТЕС відносять : паливо-транспортний, хімічний, теплової автоматики та вимірювань, ремонтно-будівельний.


^ Паливно-транспортний цех.

Функція паливно-транспортного цеха полягає в забезпеченні безперебійного постачання паливно-енергетичними ресурсами котельний цех.

В виді палива на ТЕЦ використовують вугілля, мазут і газ. Для кожного виду палива існує своя спеціальна система паливоподачи, на підставі котрої організується свій режим роботи цеху. Найбільше ефективним паливом для ТЕЦ є газ.

Весь персонал цеху поділяється, як і в основних цехах, на експлуатаційний і ремонтний.


^ Хімічний цех.

Функція хімічного цеху полягає в регенерації, очищенні води, яка приймає участь в технологічному процесі. За хімічним цехом закріплені склади, ємності хімічних реагентів, вапняне господарство, господарство по водоочищенню і т. ін., а також обладнання, яке приймає участь в технологічному процесі.

За хімічним цехом закріплена хімічна лабораторія, котра проводить спеціальні аналізи.

Весь персонал цеху ділиться на експлуатаційний та ремонтний.


^ Цех теплової автоматики та вимірювань.

Функції даного цеху полягають в обслуговуванні та ремонті автоматичного обладнання, зніманні спеціальних діаграм, вимірювань.

До ЦТАВ закріплено автоматичне обладнання, яке встановлено в котельному, турбінному, хімічному, електричному, паливно-транспортному цехах.

За ЦТАВ закріплені лабораторії точної механіки, теплової автоматики, електронної автоматики, вимірювань.

^ Ремонтно-будівельний цех.

Функція ремонтно-будівельного цеху полягає у підтриманні в технічно-справному стані усіх будівель, споруд, шляхів, площадок, спеціальних комунікацій, трубопроводів, технічної води, пожежних гідрантів, питною та гарячої, каналізації, а також в своєчасному ремонті та виготовленні спеціальних деталей, заготовок.

За ремонтно-будівельним цехом закріплені такі ділянки: будівельні, столярні, сантехнічні, слюсарні, механічні, ковальський цех, малої механізації, зварювальний, по влаштуванню риштувань і т. ін


^ Непромислове виробництво.

До непромислового виробництва відносять господарства , продукція та послуги котрих не входять в основну діяльність підприємства. В їхні функції входять обслуговування побутових потреб персоналу підприємства, тобто підрозділи та відділи, яки не приймають участі в промисловому виробництві, а саме: управлінський відділ, виробничо-технічний, правово-економічний, відділ техніки безпеки та охорони праці, відділ капітального будівництва, бухгалтерія, відділ кадрів, воєнізована охорона, відділ постачання, складське господарство, відділ по громадський охороні, медична частина і т. ін


Управління тепловою електростанцією очолює директор, котрий в межах наданих йому прав розпоряджується усіма засобами та майном електростанції, керує роботою колективу, несе відповідальність за дотримання фінансової, договірної, технічної та трудової дисциплін на станції, забезпечує цілісність власності.


Усією виробничо-технічною діяльністю електростанції директор керує через свого першого заступника – головного інженера.


^ Головний інженер відає технічними питаннями, організує розробку та впровадження передових методів праці, раціонального використання обладнання, економної витрати палива, електроенергії, матеріалів. Під керівництвом головного інженера відбувається ремонт обладнання . головний інженер очолює кваліфікаційну комісію по перевірці технічних знань та підготовку інженерно-технічних працівників електростанції.


Кожний цех електростанції очолює начальник, якого призначає директор підприємства. Начальник цеху організує роботу колективу цеху по виконанню планових показників, приймає участь у виховній роботі в колективі, розпоряджується засобами цеху, має право заохочення та накладання дисциплінарних стягнень на робітників цеху і т. ін


Окремі ділянки цеху очолюються майстрами . Майстер з керівником ділянки відповідає за виконання плану, розміщення працівників та техніку безпеки, правильне нормування праці. Завдання, що поставлені перед майстром, потребують від нього не тільки технічної підготовки, але й знань економіки виробництва, його організації, він повинен бути обізнаним в економічних показниках роботи своєї ділянки, цеху, підприємства в цілому. Майстри безпосередньо керують роботою бригадирів та бригад робітників.


Для будь-якого підприємства, в тому числі і енергетичного, утверджується статут, оформляється паспорт. В статуті визначається найменування підприємства та місце його знаходження, найменування вищестоящої організації, котрій безпосередньо підпорядковане підприємство, предмети та мета його діяльності, статутний фонд (виділенні підприємству державою, можливі й інші джерела, основні та оборотні фонди) та перелік реквізитів, рахунків у банкові ( можливо в декількох), порядок звітності. Електростанція є юридичною особою з дня затвердження статуту.

Паспорт підприємства містить дані про наявність та використання потужностей, основних фондах та капітальному будівництві, матеріальних ресурсах, трудових ресурсах, фінансових показниках, показниках соціального розвитку. Дані, що вміщені в паспорті, необхідні для оцінки рівня та резервів (потенційних можливостей) виробництва та використовуються при плануванні.


Контрольні запитання

до теми “Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”


Виробнича структура енергопідприємства ?

Функціональні обов’язки основних цехів ТЕС.

Функції цехів допоміжного виробництва.

Функції підрозділів що відносяться до непромислового виробництва?

Схема управління виробничо-технічною діяльністю електростанції. Паспорт підприємства.



^ Тема 4 : “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”


Розвиток енергетичної бази країни забезпечується будівництвом нових потужностей теплових, атомних та гідроелектростанцій, ліній електропередач, електричних та теплових мереж. На створення нових, а також розширення та реконструкцію діючих підприємств витрачаються значні матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Сукупність цих затрат в грошовому виразі називаються капітальними вкладеннями .


Розрізняють чотири види капітальних вкладень на будівництво:

нове будівництво;

розширення діючих підприємств;

реконструкція;

технічне переозброєння діючих енергопідприємств.


До нового будівництва відносять спорудження комплексу об’єктів основного, допоміжного, підсобного та обслуговуючого призначення знов споруджених енергетичних підприємств, будівель та споруд, яке здійснено на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства намічається виконувати позачергово, то до нового будівництва відноситься та слідуючи, до вводу в дію усіх запроектованих потужностей, передбачених проектом.

^ До розширення діючих підприємств відносяться будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів та об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств, або прилягаючих до них майданчиках, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція являє собою здійснювані по комплексному проекту перебудови цехів та об’єктив електростанцій, зв’язане з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП. Реконструкція здійснюється з метою збільшення виробничих потужностей, покращення якості та зміна номенклатури продукції в основному без збільшення кількості працюючих при одночасному покращенню техніко-економічних показників виробництва умов праці, охорони оточуючого середовища.

^ До технічного переозброєння діючих енергетичних підприємств відноситься комплекс по підвищенню техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та ділянок на основі впровадження передової техніки та технологій, механізацій та автоматизацій виробництва, модернізацій та зміни застарілого фізично зношеного обладнання новим, більш вдосконаленим. На відміну від реконструкцій технічне переозброєння проводиться, як правило, без розширення виробничих площ.

Джерелом планових капітальних вкладень є бюджетні асигнування, власні кошти підприємств та кредити банку.

При побудові електростанцій в склад капітальних вкладень входять наступні види затрат:

на будівельно-монтажні роботи, зв’язані з підготовкою території будівництва з зведенням будівель і споруд, з монтажем обладнання;

на придбання різних видів обладнання, інструмента та інвентарю, що входять до складу основних фондів;

інші капітальні затрати (затрати на проектно-пошукові роботи, на утримання дирекції електростанції яка будується, та на авторський нагляд проектних організацій, на підготовку кадрів для експлуатації ЕС та ін)

Співвідношення між цими видами затрат називається технологічною структурою капітальних вкладень.

Прогресивність структури капітальних вкладень підвищується зі збільшенням долі затрат на обладнання.

В залежності від мети, для якої необхідно встановити капітальні вкладення, вони визначаються з різною точністю. Для орієнтовних розрахунків широко використовується показник питомих капітальних вкладень, показник ефективності капітальних вкладень. Цей показник характеризує значення капітальних вкладень, що приходяться на 1 кВт потужності ЕС.


Кпит = Кбуд. / Nу ; грн../кВт, де


Nу – установлена потужність ЕС, кВт або ГДж/год;

Кбуд. – капітальні вкладення в будівництво, млн.грн..


Капітальні вкладення в потужності електростанції блочного типу можуть бути наближено розраховане за формулою:


КЕС = [Кгбл + Кнбл ∙ (nбл - 1) ] ∙ кр.б. ; млн..грн. де


Кгбл - капітальні вкладення ,яки зв’язані з установкою одного блоку, головного (першого), млн..грн.

Кнбл – капітальні вкладення, яки зв’язані з установкою кожного наступного блоку, млн..грн.

nбл – кількість блоків даного типорозміру, встановлених на ЕС.


Сучасні енергетичні підприємства складаються з багатьох окремих об’єктів. Їх будівництво, розширення, реконструкція, як правило, проводиться по єдиній проектно-кошторисній документації. Сукупність таких об’єктів, яки в комплексі забезпечують нормальну експлуатацію запроектованого підприємства, називають спорудженням (будівництвом). Враховуючи відносно довгій строк будівництва великих та складних енергоблоків, в їх складі виділяють окремі пускові комплекси та черги. Чергою будівництва промислового підприємства називається визначена проектом частина підприємства, яка забезпечує випуск продукції. Вона може складатися з одного або декількох пускових комплексів, під котрими розуміють сукупність об’єктів , яки забезпечують випуск продукції для даного пускового комплексу, та нормальні умови праці для обслуговуючого персоналу.

Новим є будівництво, здійснюване на нових майданчиках по першої початковій затвердженій технічній документації.
Перехідним будівництвом називається таке будівництво, яке передбачається продовжуватися в плановому періоді на підставі незмінної проектно-кошторисної документації, або заново затвердженою в встановленому порядку.


Контрольні запитання до теми “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”


Капітальні вкладення, їх види і характеристика.

Напрямки капітальних вкладень, їх відмінності і характеристика.

Фінансування капітальних вкладень.

Структура капітальних вкладень в енергоблоки. Назвіть шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень.



Задача.


Визначити питомі капіталовкладення на двох АЕС, що знаходяться в однакових умовах будівництва:

АЕС №1 –потужність 4000 МВт, з реактором ВВЕР-1000 та капіталовкладенням – 720 млн. грн..

АЕС №2 – потужність 880 МВт з реактором ВВЕР-440 та капіталовкладеннями 320 млн. грн..

Проаналізувати результати.


^ Тема 5 :“ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”


Використання основних виробничих фондів ЕС залежить, головним чином, від використання їхньої активної частини і перш за все - силового обладнання. Потужність силового обладнання визначає виробничу потужність ЕС, її максимальне навантаження, котре вона здатна забезпечити по електроенергії (кВт∙год) та тепло енергії (ГДж/год).

Розрізняють установлену потужність, номінальну, розподільчу та робочу потужності ЕС.

^ Установлена потужність електростанції (Nу ) – це сума паспортних (номінальних ) потужностей генераторів.

Nу = Nн ∙ nбл ; МВт


Установлена потужність змінюється з введенням в експлуатацію нових енергоблоків, при демонтажу або перемаркіруванні діючих.

^ Розподільча потужність електростанції (Nрозп. ) – визначається з врахуванням обмежень, або розривів потужності.

Розрив потужності - це невідповідність в даний момент часу потужності окремих елементів технологічного процесу, наприклад реактора та турбогенератора, енергоблоку та ЛЕП і т.д. розрив потужності може виникнути через зупинку блоку або одного з турбогенераторів на ремонт, освоєння проектної потужності, дефектів обладнання блоків. До розриву потужності на електростанції може привести й загально станційні обмеження . для розрахунку розподільчої потужності визначається яка з двох величин найбільша: максимальне загально станційне обмеження (розрив) потужності або сума обмежень (розривів) потужності по окремих енергоблоках. Найбільша з цих величин віднімається від установленої потужності.

^ Робоча потужність електростанції (Nр ) дорівнює різниці між розподільчою потужністю та резервом, котрий потрібен для компенсації непередбачених змін балансу активної потужності в енергосистемі.

^ Номінальна потужність – це потужність, що розвивається агрегатом невизначено довгий час в умовах режиму, для котрого побудована машина, ця потужність указана в паспорті машини.

^ Максимальна потужність – потужність агрегату, яка або співпадає з номінальною, або перевищує її але короткочасно.


Використання обладнання ЕС характеризується системою показників:

- коефіцієнт екстенсивного використання ке – характеризує тривалість використання існуючих потужностей

ке = Тр / Тк ≤ 1 , де

Тр та Тк - відповідно час знаходження блока в складі обладнання даної ЕС, години.

Підвищенню коефіцієнту сприяє скорочення часу ремонтів.

коефіцієнт інтенсивного використання кі – характеризує навантаження з яким працює обладнання

кі = Рср. / Рmax ≤ 1 , де

Рср. та Рmax - відповідно середнє та максимальне навантаження яке несе обладнання.

Підвищенню коефіцієнту сприяє підвищення навантаження обладнання



показник кількості годин використання установленої потужності hу ,

hу = квик ∙ Тк , або hу = Wв / Nу ,

по значенню показника hу , електростанції поділяються на:

базові - hу = 5000 –7000 год./рік

полу пікові - hу = 2000 -5000 год. /рік

пікові - hу = 500 – 2000 год. /рік


Контрольні запитання до теми 5 “ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”


1. Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності.


Задача .

На КЕС-300 установлено 8 блоків, річний виробіток електроенергії склав 15,2 ∙ 109 кВт∙год, загальний час, впродовж якого блоки находяться: в ремонті - 5200 год. , в роботі – 58800 год. , в експлуатаційному резерві – 6080 год. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного, загального використання установленої потужності, а також показник кількості годин використання установленої потужності - hу .



^ Тема 6: “Основні фонди підприємства, їх структура, оцінка.”


Для здійснення виробничого процесу підприємство повинно бути забезпечено виробничими фондами та трудовими ресурсами.

Виробничі фонди, по своєї економічної ролі, поділяються на основні виробничі та оборотні виробничі фонди.

Виробничі фонди підприємства






Основні фонди

Оборотні фонди






Сировина, паливо, матеріали, тощо


Основні виробничі фонди

Основні фонди невиробничого призначення









Активна частина

Пасивна частина

Житлові будинки, культурно-побутові об’єкти, комунальні споруди, будинки медичного призначення, багаторічні насадження







Робочі машини та механізми, транспортні засоби, силові машини та устаткування, виробничий інвентар та інструмент

Виробничі споруди, будівлі, передавальні пристрої, господарський інвентар



Рис.1. Структура виробничих фондів підприємства.


До основних виробничих фондів відноситься та частина виробничих фондів, яка бере участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, роками, зберігаючи при цьому свою форму і властивості. Основні виробничі фонди переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, частинами, у міру спрацьовування , тобто в розмірі, рівному їх зношенню.

Наприклад: будівлі, в котрих розміщені цехи, управлінську та інші служби АС, ядерний реактор, парогенератори, турбогенератори, арматура та насоси і т.д.

Основні фонди кваліфікують на групи, яки використовуються системою бухгалтерського обліку:

будівлі – будівельні об’єкти, призначені для створення необхідних умов праці;

споруди – інженерно-будівельні об’єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов’язаних з виробництвом;

передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів (електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини);

машини і обладнання :

а)силові машини та устаткування (в тому числі й автоматичні), призначені для виробітку та перетворення енергії – генератори, двигуни тощо;

б) робочі машини та устаткування, яке використовуються безпосередньо для роботи з предметам праці (верстати, преси, молоти тощо) ;

в) вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, невстановлені безпосередньо на агрегатах та машинах, лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка та інші машини;

транспортні засоби – для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;

інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів;

виробничий та господарський інвентар – для полегшення виробничих операцій (робочі столи, верстати, шафи, інші меблі, комп’ютери, копіювальна техніка тощо);

інші основні фонди – бібліотечні фонди, малоцінний інвентар, тимчасові споруди тощо.


Питома вага окремих груп основних фондів в загальному підсумку характеризує їхню структуру. Вона, в основному, залежить :

від характеру виробництва, тобто має галузевий характер ( в енергетиці , наприклад, питома вага силових установок та передаючих пристроїв вище, ніж на інших підприємствах і становить приблизно 70%, а в текстильної промисловості – 38%, для ТЕС і АЕС характерна велика вага силового обладнання, тобто – котли, реактори, турбіни, генератори, двигуни, а для ГЕС - споруди ) ;

від потужності підприємства ( на великих підприємствах більша питома вага машин і менша - будівель);

від кліматичних та геологічних умов району розміщення підприємства.


^ Облік та оцінювання основних фондів.

Облік і оцінка основних виробничих фондів ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів. Він здійснюється за даними технічних паспортів кожній одиниці. У паспортах дається технічна характеристика , а саме: дата виготовлення, кількість ремонтів та модернізацій, реконструкція, ступінь зносу, технічна продуктивність та ін. Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів. Але не можливо поєднати кількість будинків і ліній електропередач в їх кількісному обсязі. Для цього застосовують вартісну оцінку тобто грошовий вираз вартості основних фондів. Таке оцінювання проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів. Існує кілька видів оцінювання основних фондів:

залежно від моменту проведення оцінювання вони оцінюються за первісною та відновленою вартістю;

з урахуванням стану оцінювання їх проводиться за повною та залишковою вартістю.


Початкова вартість основних фондів – це фактична вартість на момент введення в дію або купівлі

Споч = Спридб. + Сдост.