Реферат: Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого


На правах рукопису

Чабаненко Микола Миколайович


УДК 349.42


Методи правового регулювання аграрних відносин


Спеціальність: 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право


Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Статівка Анатолій Миколайович,

доктор юридичних наук, професор


^ Харків – 2005
Зміст

Вступ………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Загальна характеристика методУ правого регулювання суспільних відносин…………………………... 11

Теоретичні засади дослідження методу правого регулювання суспільних відносин……..…………………………………………………….. 11

Зміст методу правового регулювання суспільних відносин……. 40

Висновки до розділу 1 ………………………………………….... 48

Розділ 2. Поняття методів правового регулювання аграрних відносин ……...…………………………..…………………………….. 50

2.1. Взаємообумовленість предмета і методу в аграрному праві .…... 50

2.2. Поняття і сутність методів правового регулювання аграрних відносин..…..……………………………………....……………………….. 68

Висновки до розділу 2 ………………....………………………… 79

Розділ 3. елементи, що Зумовлюють зміст методів правового регулювання аграрних відносин…………… ………………. 83

3.1. Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання …………… 83

3.2. Характеристика правового становища суб’єктів аграрних правовідносин……………………………………………………………. 112

3.3. Способи формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин……………………………………………………………. 129

3.4. Юридична відповідальність як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання аграрних відносин .…………...……………….. 146

Висновки до розділу 3…..……………….……………………….. 170

Висновки ……………………........…………………………………… 175

Список використаних джерел .......……………..……………... 184


^ ВСТУП


Актуальність теми. Процес реформування умов політичного і соціально-економічного життя, що відбувається в Україні, відчутно впливає на аграрні відносини і визначає зміни в їхньому правовому регулюванні.

Ці зміни пов’язані насамперед із закріпленням у Конституції України рівноправності різних форм власності, на основі якої здійснюється аграрно-виробнича діяльність фізичних та юридичних осіб, захистом прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки (ст. 13), проголошенням свободи праці і можливостей вибору професії і роду трудової діяльності. В Україні нині оновлюється законодавство, чимдалі ширше впроваджуються демократичні методи регулювання суспільних відносин, у тому числі відносин в аграрному секторі економіки за участю сільськогосподарських товаровиробників.

Саме ці чинники визначили важливість дослідження питань щодо сучасних способів правового регулювання аграрних відносин. Ринкові перетворення суттєво змінили характер виробничих відносин, у складному комплексі яких виникають і розвиваються специфічні аграрні відносини, що становлять предмет правового регулювання аграрного права як самостійної галузі в системі права України.

Відомо, що аграрне право як самостійну галузь права визначають не тільки особливості аграрних відносин, а й особливості методів правового регулювання. Тому однією з важливих проблем дослідження є їх всебічний аналіз, виявлення сукупності способів правового регулювання, які застосовуються в аграрному праві, як чинника, що зумовлює поряд із предметом правового регулювання самостійність галузі аграрного права.

Аграрне право за допомогою методів правового регулювання впливає на сільськогосподарське виробництво, якому властивий широкий спектр суспільних відносин, що пов’язані із землеробством, а саме: земельних, майнових, членських, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин. На специфіку аграрного виробництва впливають об’єктивні чинники, що зумовлені зацікавленістю держави у відокремленому регулюванні суспільних відносин і виявляються у наявності значного аграрного законодавства, а також у відповідних методах регулювання цих відносин [1]1.

За допомогою методів правового регулювання аграрне право впливає на аграрні відносини і таким чином забезпечує виробничо-господарську діяльність аграрних товаровиробників, їхнє, а також працівників сільськогосподарських підприємств правове становище, можливість брати участь в управлінні справами таких підприємств. Крім того, воно впливає на трудові відносини і захист трудових, земельних, майнових прав членів і працівників аграрних підприємств тощо, тобто створює необхідні правові умови для досягнення оптимального балансу інтересів сторін аграрних правовідносин, а саме: громадянина (як члена, працівника, засновника сільськогосподарського підприємства) і аграрного товаровиробника.

Всебічне дослідження кожного із використовуваних методів, необхідного їх поєднання у правовому регулюванні аграрних відносин слугує теоретичною основою постійного процесу вдосконалення аграрного законодавства, що є дуже важливим при вступі України до Світової Організації Торгівлі, Європейського Союзу, а також при прийнятті в перспективі Аграрного кодексу України, який за своїм змістом має відповідати новій системі економічних відносин в аграрному секторі економіки.

У сучасних умовах господарювання правове регулювання аграрних відносин потребує більшої гнучкості і динамічності, що дасть змогу враховувати особливості розвитку, виробничої сільськогосподарської діяльності окремих галузей аграрного виробництва. В процесі реформування аграрного законодавства вирішується завдання гармонічного поєднання різних способів правового регулювання специфічних аграрних відносин.

Дослідження методу правового регулювання аграрних відносин видається необхідним і закономірним процесом у розвитку сучасної аграрно-правової науки. Критерії, згідно з якими аграрне право як галузь права позиціонується в розряд самостійної і відносно відокремленої, стійко посідають своє місце в теорії аграрного права.

При виборі теми дисертаційного дослідження враховувалася не тільки її безперечна актуальність, а й стан розроблення в науці аграрного права.

Теоретичною базою для вирішення поставлених завдань і формування висновків дисертаційної роботи стали праці представників вітчизняної і зарубіжної науки різних історичних періодів у галузі теорії держави і права, аграрного, цивільного, господарського, земельного, екологічного, трудового, адміністративного та інших юридичних наук. Зокрема, йдеться про праці С. С. Алексєєва, В. І. Андрейцева, Л. В. Афанасьєвої, Н. О. Багай, З. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистрова, Ц. В. Бичкової, А. І. Бобильова, С. М. Братуся, М. М. Вєдєніна, О. Б. Венгерова, О. М. Вітченка, А. П. Гетьмана, В. В. Глущенка, В. М. Горшеньова, В. К. Гуревського, В. С. Єлісеєва, В. П. Жушмана, М. І. Козиря, В. М. Корельського, В. М. Кудрявцева, В. В. Лазарєва, В. В. Лаптєва, Р. З. Лівшиця, В. К. Мамутова, М. І. Матузова, В. С. Нерсесянця, О. С. Пашкова, О. М. Пащенка, П. Д. Пилипенка, О. О. Погрібного, С. В. Полєніної, В. К. Попова, С. В. Привалова, О. І. Процевського, І. С. Самощенка, М. М. Семенюти, В. І. Семчика, О. Ф. Скакун, В. Д. Сорокіна, Є. А. Суханова, Н. І. Титової, Ю. К. Толстого, В. Ю. Уркевича, В. І. Федоровича, В. М. Хропанюка, К. А. Шайбекова, В. С. Шелестова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, Л. С. Явича, В. Ф. Яковлєва, В. З. Янчука та інших науковців.

У процесі дослідження використані правові акти України, Російської Федерації, Республіки Узбекистан тощо.

Разом з тим, у юридичній літературі на сьогодні ще не отримала достатнього висвітлення низка питань, пов’язаних з методами правового регулювання аграрних відносин. Тому в цій роботі здійснено спробу обґрунтувати об’єктивну необхідність змішаного поєднання різних способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин стосовно сучасних умов здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками. Наведене зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження та визначає її вибір.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам державної політики України в галузі підвищення ефективності сільського господарства в сучасних умовах. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки (економіко-правовий аспект)” (державна реєстрація № 0186.0.070869).

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні методів правового регулювання аграрних відносин як структурно-складового утворення, виявленні їх місця в механізмі правового регулювання. Саме тому дослідження присвячене аналізу й узагальненню основних теоретичних положень, викладених вченими як у загальнотеоретичних працях, так і в галузі аграрного і суміжного з ним права щодо питання про поняття методу правового регулювання аграрних відносин, його змісту та значення в механізмі правового регулювання аграрних відносин у сучасний період. Зазначене становить основу теорії методу, яка необхідна для подальшого розроблення низки прикладних питань (предмета аграрного права, ефективності правового регулювання тощо), а також наукову базу для спеціальних досліджень тенденцій розвитку аграрного законодавства й шляхів його вдосконалення.

Для досягнення зазначеної мети на вирішення були поставлені такі основні завдання:

- вивчити та узагальнити теоретичні положення науки загальної теорії права, аграрного, земельного, екологічного, трудового та інших галузей права щодо питання про поняття способів і змісту правового регулювання специфічних аграрних відносин;

- визначити на основі досліджень теоретичних положень науки аграрного права, чинного законодавства елементи методу правового регулювання аграрних відносин;

- проаналізувати способи (прийоми) правового регулювання суспільних відносин з урахуванням специфічного предмета аграрного права;

- дослідити особливості впливу методу правового регулювання на процеси виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин;

- показати вплив методу правового регулювання на формування прав і обов’язків сільськогосподарських підприємств як суб’єктів аграрних правовідносин;

- обґрунтувати значення юридичної відповідальності як елемента змісту методу правового регулювання аграрних відносин;

- розробити і надати конкретні рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання аграрних відносин (членських, трудових, земельних тощо), що виникають і функціонують у аграрних товаровиробників під час здійснення сільськогосподарської діяльності.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення сільськогосподарського виробництва, та методи правового регулювання аграрних відносин.

^ Предметом дослідження є теоретичні і прикладні питання способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин; відповідні норми аграрного, земельного, трудового цивільного, адміністративного права, які регламентують членські, трудові, земельні, майнові, організаційно–управлінські відносини при здійсненні діяльності сільськогосподарськими товаровиробниками.

^ Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремого досліджуваного питання. Зокрема, при аналізі теоретичних праць і визначення ключових понять застосовувалися категорії й прийоми формальної логіки (поняття, судження, синтез, порівняння, узагальнення тощо); структурно-функціональний метод – при визначенні ролі і місця способів правового регулювання аграрних відносин; порівняльно-правовий метод – для співвідношення норм національного законодавства, що закріплюють основні способи (прийоми) правового регулювання, з правовими нормами законодавства інших держав; системний метод – при дослідженні системних зв’язків між нормативними правовими актами та їх застосуванні. Особливу увагу в роботі приділено вивченню наукових концепцій, які впливають на розвиток вчення про метод правового регулювання, в галузі філософії і теорії права, а також аграрного, земельного, екологічного, цивільного, адміністративного, трудового права тощо.

^ Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація являє собою в науці аграрного права сучасного періоду перше комплексне монографічне дослідження використовуваних методів правового регулювання аграрних відносин у нових економічних умовах здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграними товаровиробниками. На підставі аналізу теоретичних положень науки загальної теорії права, аграрного, земельного, екологічного, трудового та інших галузей права, чинного аграрного законодавства, практики правового регулювання аграрних відносин у роботі обґрунтовується необхідність використання методу (способів, прийомів) правового регулювання аграрних відносин як відносно самостійного явища правової дійсності.

Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у таких теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:

– уточнено поняття методу правового регулювання аграрних відносин як сукупності установлених державою способів (прийомів) правового регулювання, що характеризуються особливостями юридичного впливу норм аграрного права на суспільні відносини, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої сільськогосподарської діяльності;

– по-новому розкрито положення про визначальну роль специфічності предмета для галузевого методу правового регулювання. Саме специфічні аграрні суспільні відносини, які становлять предмет аграрного права, зумовлюють використання диспозитивного або імперативного методів як універсальних способів правового регулювання таких відносин;

– з додатковим обґрунтуванням зроблено висновок про зворотний вплив, що його справляють методи правового регулювання на предмет галузі права, оскільки саме через предмет, тобто суспільні відносини, котрі регулюються нормами аграрного права, універсальні методи (диспозитивний та імперативний) закріплюються як необхідні і стають матеріальним вираженням у вигляді «змішаного» методу, який використовується в аграрному праві з урахуванням різноманітності правовідносин і особливостей їх регулювання;

– уперше в науці аграрного права обґрунтовано положення про те, що використовуваний «змішаний» метод правового регулювання аграрних відносин, поряд зі сформованим специфічним предметом правового регулювання суспільних аграрних відносин, обумовлює самостійність галузі аграрного права в системі права України;

– здійснено новий підхід щодо висновку про те, що структурно-галузевий «змішаний» метод складається із специфічних способів, за допомогою яких здійснюється безпосереднє правове регулювання аграрних відносин. Специфіка «змішаного» методу аграрного права відображається в застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання аграрних відносин: позитивного зобов’язання, дозволу, заборони;

– знайшло подальше обґрунтування щодо положення про те, що виникнення, зміна і припинення аграрних правовідносин, формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин, а також юридична відповідальність є елементами, які зумовлюють зміст методів правового регулювання аграрних відносин.

^ Практичне та теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство”, Земельного кодексу України тощо. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть стати основою для подальших наукових розробок.

Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані:

- у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин;

- у правотворчій сфері – при розробленні проектів нормативно-правових актів, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;

- у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу “Аграрне право України”, викладанні відповідної навчальної дисципліни, науково-дослідницькій роботі студентів.

^ Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані в навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладенні курсу “Аграрне право України”, відображені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та двох тезах наукових конференцій, зокрема: на науково-практичній конференції «Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин» (м. Львів, 26 вересня 2003 р.), міжвузівській науково-практичній конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в публікаціях, а саме: у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, двох тезах доповідей на наукових конференціях.

^ Структура і обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі основного тексту – 183 сторінки. Загальна кількість використаних джерел – 241 найменуваня.


РОЗДІЛ 1

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН


1.1. Теоретичні засади дослідження методу правового регулювання суспільних відносин


У правовій науці уявлення про метод правового регулювання суспільних відносин складалися в процесі дискусії, яка розгорнулася на ґрунті виникнення системи права як структурованої єдності. Разом з тим, серед фахівців у галузі загальної теорії права досі не існує єдиної думки ні щодо як визначення поняття, ні щодо значення методу правового регулювання [2]1.

Звертає на себе увагу те, що деякі науковці ототожнюють самі поняття «метод» і «форма» [3, 4]2. Поняття «метод» та «форма» при характеристиці впливу на свідому поведінку людей не є новими в юридичній літературі. Проте плутанина цих інститутів при їх застосуванні відбувається через відсутність єдиних підходів до їх класифікації. Зіставлення цих понять, на перший погляд, є схоластичним заняттям. Однак подальше викладення показує, що розвиток юридичної науки не може ґрунтуватися лише на емпіричному аналізі нормативної дійсності. Повинні вдосконалюватися загальнотеоретичні конструкції відповідно до реалій сучасного права [5]3.

Не викликає сумнівів, що поняття «метод» і «форма» не є тотожними. Метод (від грец. — шлях дослідження) — це спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання дійсності) [6]1, а форма — це зовнішній обрис, зовнішній вираз будь-якого закону. Тому поняття «метод» збігається з внутрішньою, а поняття «форма» — із зовнішньою характеристикою будь-якого явища [5]2.

Російський правознавець Є. М. Трубецькой зазначає, що при створенні і розвитку права необхідно враховувати два фактори: з одного боку, історичний досвід правового життя суспільства, а з другого — ідеї розумного впливу на соціальні процеси, і тоді буде знайдений найбільш ефективний метод правового регулювання [7]3.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Необхідно підкреслити цільове призначення цієї тріади способів. І припис, і заборона, і дозвіл мають своєю метою впливати на поведінку різних суб'єктів, у кінцевому рахунку на поведінку людей. Цей вплив має характер заклику держави, її звернення до волі суб'єктів для додання цій волі такого стану, що відповідає інтересам держави. Тобто застосування законотворцем зазначених способів правового регулювання забезпечує для держави бажаний розвиток вольових суспільних відносин [12, 9]4. При цьому слід звернути увагу на дискусію щодо питання про те, на кого працює метод правового регулювання — на державу, суспільство, клас, колектив людей і кому користь з такого права. Тут слід виходити з головної ролі держави у формуванні правової системи, її домінуючої волі саме при створенні і застосуванні правових норм. З огляду на це можна констатувати, що метод правового регулювання є єднальною ланкою між державною волею — волею, що керує, й індивідуальною волею — волею, керованих суб'єктів [10, 15]5, спробою законотворця потрібним йому чином організувати чужу волю [17, 15]1.

Загальний метод правового регулювання вирізняється винятковою конкретністю нормативного припису, завдяки якому встановлюється не взагалі стан волі, а ситуація, що має на меті настання результату з певним видом і певною мірою об’єктивованої поведінки [10]2. І це є ще однією істотною особливістю загального методу, хоч, на нашу думку така нормативна конкретність не може бути визначальною. Результат правової організації волі суб'єктів, який би відповідав інтересам держави, можна досягти різноманітною, часом просто не передбачуваною, не очікуваною законодавцем поведінкою. І така нормативна конкретність може виявлятися на галузевому рівні і бути конкретним наповненням цілей загального методу правового регулювання в галузевому методі правового регулювання відповідних суспільних відносин.

На думку професора О. М. Вітченка, загальний метод правового регулювання, або метод права в цілому, — це комплексне збірне поняття, що охоплює як свої складові частини найважливіші елементи специфічного юридичного впливу права на суспільні відносини, які дають змогу відмежувати правове регулювання від інших форм і засобів впливу права [9]3. Професор В. Ф. Яковлєв вважає, що загальний метод правового регулювання передусім є чинником правового і неправового регулювання, бо завданням методу є запуск механізму правового регулювання [19]4.

Йдучи за В. М. Горшеньовим, до всього цього можна додати, що метод правового регулювання є одним з найважливіших компонентів у системі різноманітних способів впливу на волю членів суспільства, він лежить над фактичними суспільними відносинами і впливає на встановлення напрямку меж і цілей вольових актів суб'єктів даних відносин. Тобто під методом правового регулювання він розуміє своєрідний спосіб впливу на суспільні відносини з метою їхнього врегулювання, що виражається у встановленні за допомогою норми права певного (можливого і належного) стану волі суб'єктів у їхній взаємодії один з одним, а також щодо бажаних результатів їхньої поведінки [10]1.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Нестандартний підхід до ролі методу правового регулювання при розмежуванні галузей права запропонував А. А. Ушаков. Він вважає, що предмет регулювання за своїм характером ширший за метод. А відтак, предмет має бути підгрунтям інституту права як найдрібної систематичної правової одиниці порівняно з галуззю права, в основі якої лежить метод регулювання [51]2. А. А. Ушаков, таким чином, стає на позицію «першості» методу правового регулювання: «Як окремі історичні епохи відрізняються одна від одної не тим, що робиться в ту чи іншу історичну епоху, а тим, як робиться, так і окремі галузеві систематичні одиниці відрізняються одна від одної не тим, що регулюють, а як регулюють» [51]3. Виходячи з висловленої в 50-х роках минулого століття думки С. С. Алексєєва, згідно з якою в методі правового регулювання знаходять свій вияв найважливіші юридичні закономірності тієї чи іншої галузі права, що зумовлюють саму можливість використання норм цієї галузі у виконанні цілей і завдань, які ставить і очікує від неї панівний клас, з того, що саме метод правового регулювання робить галузь права тим, чим вона є [52, 51]4, А. А. Ушаков робить висновок, аналогічний сучасним висновкам С. С. Алексєєва, а саме: критерієм для розмежування між галузями є метод правового регулювання, а не предмет правового регулювання. Саме цим автор пояснює той факт, що одні суспільні відносини є предметом регулювання різних галузей права. Наприклад, відносини власності регулюються тим, що крадіжка карається в кримінальному порядку, що власникові надається право витребувати свою річ у цивільному порядку від неправомірного власника [51]1.

Водночас близьким до питання про роль методу правового регулювання як диференційований критерій для системи права є питання про поєднання об'єктивного і суб'єктивного в методі правового регулювання. Тут теж помітна своєрідна «конкуренція» методу з предметом правового регулювання.

Так, В. Ф. Яковлєв вважає, що метод правового регулювання відображає об'єктивні закономірності суспільних відносин і тому саму в своїй основі є об'єктивним [48]2. У правовій літературі висловлені й протилежні думки. Наприклад, деякі автори зазначають, що метод правового регулювання виходить від владних органів, що видають і застосовують право, і тому є суб'єктивним [53, 12]3.

Метод правового регулювання, на думку В. Ф. Яковлєва, містить два моменти, що поєднуються: а) об'єктивний — сам факт існування суспільних відносин, які вимагають певного врегулювання з боку держави, і б) суб'єктивний — відповідні правові прийоми впливу на ці відносини (заборони, дозволи, зобов’язання (приписи) [48]4. На наш погляд, об'єктивний момент, який слід показати, саме з наявністю конкретних суспільних відносин проявляється насамперед у специфіці галузевого методу правового регулювання, через визначальний вплив конкретного предмета галузі права.

С. С. Алексєєв у 50-ті роки минулого століття висловив думку, згідно з якою метод правового регулювання характеризує одну з властивостей предмета регулювання, ним цілком обумовлений і зберігає лише відносну самостійність [41]1. Як зазначалося раніше, на сьогодні цей автор кардинально змінив свою точку зору. Посилаючись на це, В. М. Горшеньов стверджував, що специфічні особливості методу правового регулювання містяться в самих суспільних відносинах, вони є якістю цих відносин [10]2. Тобто метод правового регулювання бере свою якість тільки з предмета правового регулювання. Але В. М. Горшеньов в подальшому зазначає, що метод правового регулювання є надбанням самого права, а не регульованих правом суспільних відносин [10]3. Це твердження не слід розуміти таким чином, що предмет правового регулювання ніяк не впливає на формування правового методу. Навпаки, це є додатковим аргументом на користь наявності загального методу правового регулювання і методу «запредмеченого» – галузевого, тобто методу правового регулювання з низкою особливостей, які залежать передусім від характеристики тих суспільних відносин, врегулювати які і допомагає галузевий метод правового регулювання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

До основних ознак галузевого методу правового регулювання слід віднести такі:

1. Поєднання в галузевому методі первинних (основних) способів правового регулювання, а саме: дозволу, вказівки, заборони інакше кажучи співвідношення імперативного і диспозитивного правового регулювання [70]4. Згідно з науково обґрунтованою точкою зору В. Ф. Яковлєва та інших вчених, будь-яка галузь права використовує всі три форми велінь права. Проте характер регульованих галузями відносин визначає переважне використання і значення в кожній галузі однієї з форм. Перевага тієї чи іншої форми, а також їхнє своєрідне поєднання передусім характеризують юридичний зміст галузі, а відтак, і її метод. Крім того, саме в галузевому методі правового регулювання знаходять свій вияв інші похідні способи правового регулювання, наприклад стимулювання як додатковий спосіб правового регулювання. Найбільш яскраве стимулювання застосовується законотворцем у трудовому праві (регулювання заробітної плати, атестації тощо), кримінальному (явка з повинною і т.ін.), кримінально-виконавчому, в сімейному, процесуальних і багатьох інших галузях права. Знайти відповідні норми досить проблематично, а стимулюючий характер норм часто ще й важко виокремити.

Необхідність врахування по'єднання основних і додаткових способів правового регулювання є актуальною при визначенні галузевого методу правового регулювання, оскільки ми розглядаємо, аналізуємо не «найпростішу», «якусь» норму, а норми певної галузі права, що мають чіткий «відбиток» специфіки предмета правового регулювання, «збагачені» масою нових, притаманних їм об'єктивних і суб'єктивних, характеристик, властивостей. Виявити це при вивченні методу правового регулювання конкретної галузі є важливим і часом нелегким завданням [19]1.

2. Порядок встановлення прав і обов'язків суб'єктів (співвідношення централізованого і децентралізованого правового регулювання, специфіка рівнів правового регулювання суспільних відносин, що входять до предмета конкретної галузі права). Для галузевого методу правового регулювання необхідно встановити конкретні рівні формування волі законотворця, можливість або неможливість як передачі, делегування прав по створенню правових норм на нижчі рівні, так і поєднання волі кількох суб'єктів, у тому числі «керованих». Показовими прикладами в цьому разі є неординарна «монолітність» правового регулювання за допомогою кримінальних норм і «розщеплення», розміщення за рівнями правового регулювання в аграрному праві, трудовому праві і т.ін. [71]2.

3. Специфіка підстав виникнення, зміни і припинення суспільних відносин, що входять до предмета даної галузі права [65, 67, 33, 46]1. Для розкриття цієї суті необхідно дослідити специфіку гіпотез відповідних норм галузей права, де фіксуються такі підстави.

4. Специфіка відповідальності за правопорушення за нормами даної галузі права, точніше, специфіка санкцій, закріплених у нормах цієї галузі права [65, 71, 33, 67]2.

Отже, можна сформулювати таке поняття галузевого методу правового регулювання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що в сучасний період таке складне правове явище, яким є метод правового регулювання, відіграє важливу роль при здійсненні правового регулювання суспільних відносин.

^ 1.2. Зміст методу правового регулювання суспільних відносин


У першому підрозділі вже обґрунтовувалася точка зору, згідно з якою метод правового регулювання знаходиться на рівні правової норми. Отже, його практична реалізація може проявитися лише за допомогою трьох найважливіших способів соціального регулювання, а саме: заборони, вказівки і дозволу. Ці первинні способи впливу на поведінку людей (характерні і для інших соціальних регуляторів – моралі, звичаїв, традицій тощо) набувають юридичного змісту за допомогою насамперед трьох видів правових норм – тих, що забороняють, тих, що зобов’язують, тих, що наділяють правом [16]1. Але чи є інші способи (прийоми) правового регулювання, чи не потрібно тут орієнтуватися на численні наукові класифікації правових норм?

У юридичній літературі пропонується розрізняти, окрім трьох згаданих різновидів, ще й норми рекомендаційні [72]2, заохочувальні (стимулюючі) [30, 66, 73, 74]3 і т.ін. [75, 76]4. Деякі вчені-юристи вирізняють рекомендацію [77, 78]5 і заохочення [79, 80]1 як особливі способи правового регулювання [80]2. Дослідженню заохочувальних норм права, наприклад, присвячено досить багато робіт, що обґрунтовують як їхнє існування, так і необхідність розширення їх застосування для ефективного регулювання поведінки людей [74, 81, 82, 83, 84]3.

Однак рекомендація як безсумнівний спосіб впливу на суспільні відносини не є способом саме правового регулювання, вона не може бути закріплена у правових нормах, що забезпечуються можливістю примусового виконання. Рекомендація законодавця є безсанкційною, вона не загальнообов'язкова і не підтримується можливістю державного примусу, тобто рекомендація – це не правове явище [21]4. Проте вона має інформаційний вплив і орієнтує людей на певну поведінку, тому при дослідженні тенденцій правового регулювання конкретної галузі права (але не при розкритті методу правового регулювання) слід приділяти увагу характеристиці цього способу впливу.

На наш погляд, стимулювання дійсно проявляється як елемент методу правового регулювання, але методу галузевого, а не загального (про що докладніше йтиметься у відповідному підрозділі, присвяченому галузевому методу правового регулювання).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Виходячи з того, що більшість учених допускає поділ способів (прийомів) правового регулювання на імперативний (який складається з вказівки і заборони внаслідок сутнісної подібності цих способів) і диспозитивний (до якого входить дозвіл), можна стверджувати, що імперативність і диспозитивність правового регулювання присутні, тобто є наявними у будь-якій галузі права. Відповідне застосування імперативності і диспозитивності, як універсальних способів, буде ключовою, визначальною сутністю галузевого методу правового регулювання. Саме способи визначають галузеві методи правового регулювання різноманітних правовідносин.

Отже, можна погодитися з С. С. Алексєєвим в тому, що позитивні зобов’язання,^ Висновки до розділу 2
1. Предметом аграрного права виступають суспільні відносини з виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Визначальними у цій «ланці» є саме відносини з виробництва сільськогосподарської продукції, а її переробка та реалізація – це лише продовження руху сільськогосподарської продукції до споживача.

2. Внутрішньогосподарські відносини слід називати агровиробничими відносинами. Ці відносини, по виробництву аграрної продукції складаються лише усередині сільськогосподарського підприємства і регулюються локальними актами сільськогосподарського підприємства. Існують вони тільки на внутрішньогосподарському рівні. Зовнішніх відносин по виробництву товарної сільськогосподарської продукції не буває.

3. До сфери регулювання аграрного права входять земельні відносини (як внутрішні, так і зовнішні), пов'язані з цільовим використанням землі як головного засобу виробництва, природного об'єкта і ресурсу в сільськогосподарському виробництві; як об'єкта права власності сільськогосподарських підприємств (фермерського господарства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю тощо) та осіб, що ведуть особисте селянське господарство; як об’єкта права на земельний пай членів сільськогосподарських підприємств, що реалізується ними в разі виходу з підприємства.

Вырезано. Для заказа доставки полной верс