Реферат: Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ На правах рукопису кулик людмила миколаївна

Запорізький юридичний інститут

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ


На правах рукопису


КУЛИК ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА


УДК 343.9


БОРОТЬБА ЗІ ЗЛОЧИНАМИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ


12.00.08 — кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук


Науковий керівник:
Костенко Олександр Миколайович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України


Запоріжжя — 2006

ЗМІСТ


ВСТУП 4

^ РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ 12

1.1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з використанням зброї 12

1.2. Детермінанти існування та поширення „збройних” злочинів 27

^ РОЗДІЛ ІІ
ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИНАМ,
ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ
(“ЗБРОЙНИМ” ЗЛОЧИНАМ) 42

2.1. Організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї 42

2.2. Спеціально-кримінологічна профілактика “збройних” злочинів 54

2.3. Роль органів внутрішніх справ у протидії “збройним” злочинам 61

ВИСНОВКИ 68

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 75



ВСТУП
Актуальність теми. Проблема забезпечення безпеки громадян, охорони їх життя та здоров’я, особистої недоторканності є одним з центральних напрямків соціальної політики України. На сьогодні планомірній розбудові правової держави суттєво заважають погіршення криміногенної ситуації, підвищення рівня злочинності, негативні зміни її кількісних та якісних показників. Найбільшу тривогу викликає тенденція до поширення тяжких насильницьких злочинів, серед яких найнебезпечнішими є такі, що вчиняються з використанням зброї, особливо вогнепальної. Такі злочини завжди викликають широкий резонанс, породжують у населення почуття страху, невпевненості у майбутньому, незахищеності свого життя та життя близьких людей.

Актуальність проблеми боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, обумовлена тим, що такі злочини завдають непоправної шкоди життю чи здоров’ю громадян, зокрема, призводять до загибелі публічних людей, у тому числі політиків, державних діячів, журналістів, бізнесменів. Тому протидія злочинам, що вчиняються з використанням зброї, є, безперечно, однією з нагальних потреб суспільства.

Недостатнє дослідження кримінологічних аспектів злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, позначається на якості кримінально-правового регулювання та засобів запобігання злочинам такого виду. Тому вивчення проблеми боротьби зі „збройними” злочинами, визначення їх поняття та ознак, детермінант існування й поширення є необхідною умовою формування науково обґрунтованої протидії таким небезпечним злочинним проявам.

Незважаючи на значне поширення в Україні злочинів, що вчиняються з використанням зброї, вони залишаються майже невивченими з боку вітчизняних учених-юристів. Питання, пов’язані з кримінально-правовою характеристикою злочинів проти громадської безпеки та протидією незаконному обігу зброї, є більш дослідженими. Зазначені проблеми розглядали М.С. Грінберг, В.П. Ємельянов, О.П. Литвин, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В.І. Рибачук, Л.Ф. Соколов, В.П. Тихий, В.І. Ткаченко та інші. У російській кримінологічній науці проблему тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї, фундаментально досліджував Д.А. Корецький, а особу озброєного злочинця — Л.М. Землянухіна. Вагомий внесок у розробку проблеми „збройних” злочинів у контексті з іншими питаннями кримінального права та кримінології внесли М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, В.І. Борисов, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М.Джужа, А.І. Долгова, А.Ф. Зелинський, О.Г.Кальман, І.І.Карпець, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, О.М. Литвак, В.В. Лунєєв, М.І. Мельник, С.Ф. Мілюков, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, В.П.Філонов, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш та інші.

Значна поширеність злочинів, що вчиняються з використанням зброї, нечіткість їх відмежування від інших насильницьких злочинів, недостатня теоретична та практична розробленість проблеми протидії цьому виду злочинності, а також не досить ефективне застосування кримінального закону для боротьби з ними обумовили актуальність та обрання теми дисертаційного дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, що дисертація виконана відповідно до “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також теми науково-дослідної роботи кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Актуальні проблеми вдосконалення діяльності кримінальної міліції в боротьбі зі злочинністю на 2001-2005 роки”, передбаченої планом науково-дослідних робіт наукових установ та вищих навчальних закладів України юридичного профілю (на період до 2006р.). Тема дисертації затверджена Вченою Радою цього ж вищого навчального закладу від 29.01.2000 р. (протокол № 1).

^ Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у висвітленні основних теоретичних та практичних проблем боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, та формулюванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства й практики його застосування з урахуванням пріоритетності реалізації державної політики у сфері боротьби зі „збройною” злочинністю, а також рекомендацій з профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:

— на підставі системно-структурного аналізу насильницьких злочинів окреслити види (групи) злочинів, що вчиняються (можуть бути вчинені) з використанням вогнепальної зброї;

— визначити поняття та ознаки „збройних” злочинів;

охарактеризувати сучасний стан „збройної” злочинності в Україні;

з’ясувати ознаки особи злочинця;

виявити детермінанти існування та поширення злочинів цього виду;

визначити організаційно-правові засоби протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї;

з’ясувати значення спеціально-кримінологічної профілактики у запобіганні „збройним” злочинам;

визначити роль органів внутрішніх справ у протидії злочинам, що вчиняються з використанням зброї;

розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині регулювання обігу зброї та відповідальності за „збройні” злочини.

^ Об’єктом дисертаційного дослідження є насильницькі злочини, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї.

Предметом дисертаційного дослідження є поняття, кримінологічна характеристика та детермінанти злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, а також основні напрямки протидії „збройним” злочинам.

^ Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету, об’єкт і предмет дослідження. У роботі використані як загальнонаукові методи дослідження, так і методи, властиві для досліджень у правових науках. Формально-логічний (догматичний) метод застосовувався при тлумаченні на підставі критичного аналізу термінів і юридичних понять, які вживаються у Кримінальному кодексі України, інших нормативних актах та стосуються об’єкта дослідження. Використання методу системно-структурного аналізу дозволило сформулювати особливості юридичної конструкції насильницьких злочинів та окреслити види (групи) злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї. Компаративістський метод використовувався при порівнянні норм вітчизняного кримінального законодавства з відповідними нормами законодавства зарубіжних країн (Австралії, Австрії, Азербайджанської республіки, Іспанії, Китайської Народної Республіки, Латвійської Республіки, Нідерландів, Республіки Узбекистан, США (штату Пенсільванії), ФРН, Швейцарії, Швеції). Статистичний та соціологічний методи застосовано при вивченні правозастосовчої практики, зокрема, при вивченні кримінальних справ та вироків суду за спеціально розробленими анкетами. Оброблення, аналіз і вивчення емпіричного матеріалу щодо об’єкта кримінологічного дослідження обумовили залучення математичних методів (зокрема, методу відносних величин та індексного методу).

Емпіричну базу дослідження становлять дані статистичної звітності МВС України за період 1998-2004 роки та узагальнення матеріалів судової практики. З цією метою вивчено 660 кримінальних справ про насильницькі злочини у Запорізькій, Одеській та Херсонській областях, з них — 119 про злочини, пов’язані з використанням або застосуванням вогнепальної зброї, та 276 обвинувальних вироків суду.

^ Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням кримінологічних аспектів боротьби зі злочинами, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї.

У дисертації обґрунтовано такі нові положення і висновки:

— визначається поняття “застосування зброї” як таке поводження зі зброєю, яке має певний наслідок. Для злочинів з матеріальним складом “застосування зброї” повинно мати наслідок у вигляді заподіяння якоїсь шкоди. Водночас наслідок застосування зброї може бути правомірним (згідно із Законом України „Про міліцію”) або соціально прийнятним (при необхідній обороні). Під “використанням зброї” слід розуміти не лише застосування, а й демонстрацію зброї для залякування потерпілої особи та використання для припинення опору з її боку незалежно від того, чи спричинено шкоду, чи йдеться про загрозу заподіяння такої шкоди;

— доведено, що насильство з використанням зброї застосовується лише умисно і супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої є ігнорування особистої недоторканості іншої особи, тому необережне заподіяння шкоди не можна вважати насильством, навіть якщо шкода з необережності заподіюється в ході насильницьких посягань;

— уперше запропоновано поділ злочинів, що вчиняються з використанням вогнепальної зброї, на дві групи. До першої групи належать злочини, в яких використання зброї передбачено законодавцем у диспозиції кримінально-правової норми, до другої — злочини, використання зброї в яких не зазначається у законі про кримінальну відповідальність, але має місце фактично;

— уперше визначено класифікацію злочинів, вчинених з використанням зброї: 1) за кримінально-правовою характеристикою (вбивство, розбій, бандитизм, хуліганство, статеві злочини тощо); 2) за ознаками, які характеризують суб’єкта злочину (повнолітній, неповнолітній, службова особа, чоловік, жінка тощо); 3) за сферами суспільного життя, в яких вчинено злочин (виробництво, торгівля, сфера побуту тощо); 4) за мотивами вчинення злочину (користь, помста, неповага до особистості людини тощо);

— запропоновано до переліку дій, що складають зміст обігу зброї, у проекты Закону України “Про зброю” віднести пересилання зброї та передбачити: 1) обіг усієї бойової зброї, яка є на озброєнні армії; 2) заборону на видачу ліцензій щодо права заняття приватною охоронною і детективною діяльністю особам, які мають судимість за вчинення умисних злочинів; 3) як підставу для анулювання ліцензії у громадян та охоронних підприємств втрату і незаконне використання зброї; 4) посилення відповідальності за порушення правил обігу цивільної зброї;

— аргументовано необхідність визнати обставиною, яка обтяжує покарання, вчинення злочину з використанням вогнепальної зброї, тому запропоновано доповнити ч.1 ст.67 КК України відповідним пунктом;

— запропоновано до предмета злочину, передбаченого ст.263 КК України віднести гладкоствольну мисливську зброю;

— обґрунтовано необхідність включити до суспільно небезпечних діянь злочину, передбаченого у ст.263 КК України, пересилання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської);

— встановлено, що кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст.263 КК України, повинні бути повторність, вчинення діяння за попередньою змовою групою осіб, накопичення вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв з метою їх передачі або збуту;

— запропоновано перебачити як умову звільнення від кримінальної відповідальності, крім добровільної здачі зброї, активне сприяння припиненню злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї, розшуку та виявленню особи, яка їх вчинила;

— обґрунтовано необхідність обов’язкової співбесіди з психологом при вирішенні питання про надання дозволу на придбання зброї, який був би спроможний зробити кваліфікований висновок стосовно можливих наслідків придбання зброї конкретною особою.

^ Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційному дослідженні висновки, пропозиції та практичні рекомендації можуть бути використані для вдосконалення кримінального законодавства України, сприяти поліпшенню слідчо-судової практики при кваліфікації злочинів, що вчиняються з використанням зброї, організації протидії їм та запобігання їх вчиненню.

Окремі теоретичні та практичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі при викладанні курсантам, студентам та слухачам Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ навчальних курсів “Кримінальне право”, “Застосування норм кримінального права”, “Кримінологія”, “Криміналістика”, „Адміністративна діяльність ОВС” та спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів в ОВС”. Сформульовані рекомендації можуть бути використані для підвищення рівня правових знань серед спеціалістів і населення (правовиховна діяльність).

У практичну діяльність підрозділів дозвільної системи відділу організації охорони громадського порядку УАСМ УМВС України в Запорізькій області та діяльність адміністративної служби міліції УМВС України в Запорізькій області впроваджені методичні положення з питань удосконалення профілактичних заходів дозвільної системи стосовно правопорушень, що вчиняються з використанням зброї (акт впровадження від 30.05.2005 №8/357), та адміністративно-правових заходів попередження правопорушень, що вчиняються з використанням зброї (акт впровадження від 20.09.2004 №8/3-1943).

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені у виступах дисертанта на: всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2002), міжнародному науково-практичному семінарі “Проблема відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (Харків, 2002), регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (Хмельницький, 2003), міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (Запоріжжя, 2003), всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (Запоріжжя, 2004).

Результати дослідження обговорювались, були схвалені і рекомендовані кафедрою кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ для використання у навчально-виховному процесі та практичній діяльності органів внутрішніх справ.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у п’яти статтях у наукових фахових виданнях України та п’яти тезах доповідей на конференціях.
^ РОЗДІЛ 1
ПОНЯТТЯ, КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ДЕТЕРМІНАНТИ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ ЗБРОЇ


1.1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з використанням зброї
Прийняття Кримінального кодексу України 2001 року стало одним із важливих кроків на етапі розбудови української державності, проте не вирішено всіх проблем, які існували у кримінальному законодавстві та суспільстві. Останніми роками криміногенна обстановка у країні характеризується поширенням такого небезпечного явища, як збройні посягання на громадян, їх законні права та інтереси.

Право, як відомо, визначає відносини між особою і суспільством, до якого вона належить, і є відображенням як культурних цінностей, так і наявних у суспільстві проблем. У будь-якому суспільстві правова система відповідає системі цінностей, які складають конкретну спільність людей [285, с. 279].

Забезпечення громадської безпеки є одним із завдань законодавства України про кримінальну відповідальність. Питання охорони безпеки є одним із найважливіших питань, які вирішує людство, адже сам термін “безпека” визначається як відсутність небезпеки, і тому безпека суспільства є найголовнішою з цілей розвитку суспільства. На законодавчому рівні поняття “безпека” розглядається в законодавчих актах, які містять перелік предметів або процесів, що можуть викликати небезпеку (Закон України від 19 червня 2003 року „Про основи національної безпеки України” [218], Закон України від 18 січня 2001 року “Про об’єкти підвищеної небезпеки” [216], Закон України від 18 лютого 1995 року “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” [201], Закон України від 30 червня 1993 року “Про дорожній рух” [204], Закон України від 13 грудня 1993 року “Про пожежну безпеку” [220]). Крім того, поняття “безпека” використовується в науці кримінального права при характеристиці певних об’єктів злочину (громадська безпека, безпека руху та експлуатації транспорту, безпека виробництва, екологічна безпека, державна безпека).

Поняття громадської безпеки розглядається багатьма авторами досить давно, проте і на сьогодні однозначної думки про нього немає.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Кримінологічна характеристика, на нашу думку, є основою класифікації однорідних груп злочинів. Метою такої класифікації є розробка рекомендацій для поглибленого вивчення окремих видів злочинів та напрацювання рекомендацій щодо найбільш ефективних заходів їх профілактики. На сьогодні єдиної класифікації злочинів та поділу їх на групи як усталеної системи або структури не існує. У наукових працях відомих кримінологів ми натрапляємо на різні поділи злочинності на групи. Це пояснюється тим, що злочинність як соціально негативне явище не є усталеним, а постійно видозмінюється залежно від реалій тієї чи іншої соціально-економічної, політичної ситуації. Проте при спробі виділити окремі види злочинності виходять з таких ознак, як об’єкт злочину, причини та умови вчинення злочину, суб’єктивні ознаки й особливості особистості злочинця.

Система Особливої частини кримінології визначається класифікацією злочинів. У кримінальному праві, як відомо, всі передбачені Кримінальним кодексом суспільно небезпечні діяння розподілені за Розділами з урахуванням родових об’єктів, на які вони посягають. При цьому в одному Розділі можуть бути різні за своїми ознаками та мотивацією злочини. Тому кримінологія не може обмежуватися кримінально-правовою класифікацією різних злочинів. Необхідна кримінологічна класифікація (групування) злочинів. Загально визнано виділення організованої і професійної злочинності, злочинності неповнолітніх, жіночої злочинності тощо. Проте не важко помітити обрання різних групованих ознак для характеристики злочинності. Організована злочинність виділяється за стійкістю злочинних груп, професійна — за кримінальністю виконавців, інші — за віком та статтю суб’єктів.

Дехто з авторів до поняття кримінологічної характеристики вводить також питання попередження відповідних злочинів. Це, безперечно, кульмінація і мета будь-якого наукового дослідження злочинності, але не її характеристика. Тому роботи з Особливої частини кримінології складаються з кримінологічної характеристики й попередження різних видів і груп злочинів.

Інші автори констатують, що кримінологічна характеристика — це комплексне поняття, яке визначає поширеність відповідної протиправної поведінки, її різновиди, типові способи вчинення злочинних посягань, їх мотивацію, місце і час вчинення, а також особливості особистості суб’єктів злочинів та їх жертв, може слугувати як один із радикальних заходів об’єктивізації показників злочинності, встановленню казуальних зв’язків між окремими її складниками, проникнення у природу злочинності в цілому [1, с. 95].

Кримінологія радянських часів для кримінологічної характеристики певних злочинів користувалася методикою, яка полягала в дослідженні трьох груп обставин, що мають важливе пізнавальне значення: кримінологічну характеристику вчиненого діяння, дослідження особи правопорушника, вплив різних несприятливих умов [135, с. 41-42].

В.М. Кудрявцев та В.Е. Емінов вважають, що кримінологічна характеристика — це вихідний етап для розробки та реалізації заходів попередження злочинів. Якщо розглядати попередження злочинів як цілісну систему, то кримінологічна характеристика є однією з її складників, другою частиною є розробка та реалізація профілактичних заходів. Для більш чіткого практичного призначення поняття кримінологічної характеристики та її змісту слід з’ясувати всі ознаки, що складають у своїй сукупності та взаємозв’язку її структуру. Так, у теорії кримінології виділяють три основні блоки, які визначають кримінологічну характеристику: 1) кримінологічно значимі ознаки злочину; 2) дані, що розкривають кримінологічну ситуацію, вчинення злочинів такого типу; 3) ознаки, що визначають специфіку діяльності щодо попередження злочинів. Тут же виділяють елементи кримінологічної характеристики з їх розподілом на суб’єктивні, об’єктивні, а також ознаки, що об’єднують перші дві категорії. До суб’єктивних ознак належать: риси, притаманні особистості злочинця, мотив і мета злочину, риси, притаманні особистості потерпілого. До групи об’єктивних елементів належать: статистика злочинів, відомості про соціальні умови (обстановку) злочину (соціально-політичну, геополітичну, соціально-економічну, час, географію тощо). До комплексного елемента належать: причини вчинення злочинів, наслідки злочинів, механізм злочинів, обставини, що сприяють злочинам [131, с. 305].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Я.І. Гілінський зазначає, що насильство у різних його проявах є невід’ємним складником (елементом) суспільного буття і є предметом вивчення самостійної науки віолентології (від лат. violentia „насильство”) або вайоленсології (від англ. violence), а насильницькі злочини — це лише частина насильства, поширеного у людському суспільстві. Назва „насильницькі злочини”, або ж „злочини проти особи”, що вживаються у літературі, він вважає досить умовними, оскільки всі злочини — це прояв насильства у широкому розумінні (як нанесення шкоди, примушування, обмеження свободи волі), оскільки всі злочини так чи інакше посягають на інтереси особистості. У вузькому розумінні під поняттям „насильницькі злочини проти особи” він визначає нелегітимні, заборонені кримінальним законом діяння, що посягають на життя, здоров’я, фізичну (у тому числі і статеву) недоторканість особистості [48, с. 172, с. 181].

Ескалація кримінального насильства — одна з найгостріших проблем сучасності, яка турбує світову спільноту. Водночас в Україні існує ряд проблем, які не сприяють боротьбі з такими злочинними проявами.

По-перше, не існує єдиного цілісного обліку всіх насильницьких злочинів. При статистичній реєстрації вони поділяються за підгрупами, виділеними за різними критеріями (об’єкт посягання, ступінь тяжкості, належність до групової або організованої злочинності тощо). Це примушує проводити аналіз насильницької злочинності за частинами (окремими її різновидами або підвидами).

По-друге, закономірними є кримінологічні характеристики насильницької злочинності, що визначаються за певні роки і навіть десятиліття. Тому неминучим є звернення до статистичних показників, що ґрунтуються на законодавстві, яке втратило чинність [9, с. 230].

Як уже зазначалося, в теорії кримінального права не досягнуто однозначності в тлумаченні поняття “насильство” [24; 177; 179]. Не вдаючись до детального аналізу поглядів, висловлених з цього приводу в спеціальній літературі, вкажемо на ознаки кримінально-правового поняття насильства: 1) це активна поведінка — дія. Застосувати насильство шляхом бездіяльності не можна; 2) дія спрямована проти іншої особи. Будь-які дії, спрямовані на заподіяння шкоди самому собі (наприклад, членоушкодження), не можуть бути оцінені як насильство; 3) воно полягає у примусовому впливі, який здійснюється всупереч волі потерпілого, у застосуванні до нього сили. Це випливає насамперед з етимологічного значення відповідного слова; 4) посягання, спрямоване на заподіяння шкоди життю, здоров’ю, особистій свободі іншої людини, виражається ззовні у позбавленні життя, заподіянні тілесних ушкоджень, мордуваннях, побоях, іншому спричиненні фізичного болю, позбавленні особистої свободи. Залежно від характеру та обсягу заподіяної шкоди, в кримінальному праві виділяються окремі види насильства та диференційована відповідальність за його застосування (наприклад, насильницькі злочини з використанням зброї); 5) насильство виражається у фізичному впливі на потерпілого; 6) такий вплив на організм іншої людини протиправний, заборонений Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Водночас не можна вважати насильством правомірне застосування сили, засобів примусу (наприклад, працівником міліції при припиненні правопорушення чи затриманні порушника, позбавлення особистої свободи відповідно до вироку суду); 7) насильство застосовується умисно. Воно супроводжується відповідною мотивацією, в центрі якої є ігнорування особистої недоторканності іншої особи. Тому необережне заподіяння шкоди не можна вважати насильством, навіть якщо шкода з необережності заподіюється в ході насильницьких посягань.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Наука кримінального права розглядає питання кримінальної відповідальності за порушення правового режиму обігу зброї, а також за злочини, що вчиняються із застосуванням зброї, предметів, які використовуються як зброя, та предметів, пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень. Хоча використання останніх при вчиненні злочину не завжди спеціально кваліфікуються.

Наука адміністративного права вивчає питання адміністративної відповідальності за порушення правового режиму обігу зброї, а також за правопорушення, пов’язані з використанням зброї. Адміністративно-правові норми регламентують здійснення дозвільної системи стосовно зброї, а також порядок застосування зброї службовими особами.

Кримінологія досліджує причини та умови, що сприяють злочинам, пов’язаним з порушенням правового обігу режиму зброї, і заходи щодо запобігання їм, а також вивчає особу озброєного злочинця.

Криміналістика розглядає поняття зброї, її види, ознаки та класифікацію, закладає основу експертного дослідження зброї як предмета злочину і вивчає її в межах балістики, відносно якої, а саме її назви, на сьогодні немає єдиної думки. У різних країнах її називають по-різному: балістикою, судовою балістикою, судовою (криміналістичною) балістикою, криміналістичним дослідженням вогнестрільної зброї, вогнепальним (вогнестрільним) зброєзнавством і т.ін. [33, с. 19].

Наука цивільного права вивчає питання цивільно-правової відповідальності за володіння предметами, вилученими із цивільного обігу, які відносяться до категорії зброї.

Подібна диференціація дозволяє поглиблено вивчити предмет дослідження, але лише стосовно мети, яку ставить перед собою окремо взята наука. При комплексному дослідженні зброї висновки різних галузей знань можуть не співпадати та не відповідати загальним завданням боротьби зі злочинністю і вступати в протиріччя між собою.

Д.А. Корецький вважає за необхідне інтегрувати різні юридичні дисципліни та інші галузі знань стосовно вивчення зброї і збройних злочинів: об’єднання їх мети, уніфікації термінології, комплексного єдиного підходу до оцінки предмета дослідження. На його думку, подібна інтеграція можлива в межах міждисциплінарного вчення, яке пропонується назвати кримінальною армалогією (від лат. arma „зброя”, гр. logos „вчення”).

До предмета кримінальної армалогії дослідник відносить: 1) правове поняття зброї та її нормативну класифікацію; 2) правовий режим обігу зброї, тобто встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами порядок виготовлення, реалізації, придбання, володіння і використання зброї із суспільно корисною метою; 3) озброєну злочинність (кримінологічна характеристика, особливості, причини та умови, заходи боротьби тощо); 4) правову регламентацію застосування зброї з метою боротьби зі злочинністю і забезпечення особистої безпеки громадян [111, с. 46-53].

Проте в авторефераті дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему “Основи теорії та методології кримінологічного дослідження тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї” Д.А. Корецький запропоноване поняття “армалогія” не розвиває і розглядає його в контексті практичної значимості дослідження та апробації його результатів [112].

Незважаючи на те, що зазначений автореферат дисертації є тільки відображенням її основного змісту, вказана робота містить низку положень, які дозволяють нам зробити висновок, що вона є першим комплексним вивченням проблеми тяжких злочинів, що вчиняються із застосуванням зброї на пострадянській території.

Д.А. Корецький обрав предметом дослідження законодавчо врегульовану сферу обігу зброї та сукупність способів попередження окремих видів тяжких злочинів, пов’язаних з використанням зброї (вбивств, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, розбоїв, зґвалтувань). Об’єктом дослідження обрано зброю як соціально-правову категорію, її вплив на звичаї, традиції в суспільстві, групову та індивідуальну психологію населення, законослухняну та кримінальну поведінку соціальних груп і окремих громадян, використання зброї в кримінальних та антикримінальних цілях. Незвичним в роботі є дослідження соціального змісту тяжких злочинів та їх суспільних взаємозв’язків.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У Кримінальному кодексі Швеції передбачена кримінальна відповідальність щодо осіб, які з метою вчинення злочину, що посягає на громадську безпеку або свободу громадян, навчає інших осіб використанню зброї (ст.3), а також розглядаються поняття „озброєної погрози законному порядку” (ст.7) [281].

Кримінальним кодексом ФРН передбачається зброя як знаряддя вчинення злочину в таких складах, як крадіжка, що вчиняється із застосуванням зброї, розбій при обтяжуючих обставинах, тілесне ушкодження, небезпечне для життя, напад на повітряний або річковий транспорт [272].

Кримінальний кодекс Голландії розглядає використання засобів, які здатні викликати переляк (ст.ст.138, 139), крім цього, окремо розглядає використання вогнепальної зброї (ст.385d) та особу, яка стріляє з вогнепальної зброї (ст.429) [276].

Кримінальний кодекс Іспанії, крім того, що окремо розглядає відповідальність за володіння, торгівлю і зберігання зброї (ст.563-570), передбачає відповідальність за застосування зброї (ст.552) та використання зброї (ст.148) [277].

У Кримінальному кодексі Австрії використовуються незвичне для нас визначення „крадіжка, скоєна з використанням зброї” (§129) та відповідальність за накопичення засобів озброєння (§280) [274].

Кримінальний кодекс Латвійської Республіки у п.10 ч.1 ст.48 як обставину, що обтяжує відповідальність, передбачає злочинне діяння, вчинене з використанням зброї або вибухових речовин, або іншим загальнонебезпечним способом [279].

Кримінальний кодекс Азербайджанської республіки у ст. 61 як одну з обставин, що обтяжує покарання, визначає скоєння злочину з використанням вогнепальної зброї вибухових засобів, а також інших загальнонебезпечних способів і технічних засобів. У ряді статей визначаються ознаки застосування зброї або предметів, що використовуються як зброя (ст.ст. 144, 145, 181, 215 тощо) [275].

Кримінальний кодекс Республіки Узбекістан у статтях Особливої частини розглядає поняття застосування або погрози застосування зброї (ст.244) та застосування зброї чи інших предметів, що використовуються як зброя (ст.164) [280].

Кримінальний кодекс штату Пенсільванії у Зводі законів (Титул 18) передбачає відповідальність за володіння зброєю, якщо особа її ховає з наміром використання зі злочинною метою [256].

Постановою Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України про зброю” зазначається прийняття за основу проекту Закону України про зброю, доопрацьований народними депутатами України В.Р. Мойсиком, О.М. Бандуркою, М.А. Маркуш, В.П. Нечипоруком, С.Т. Сенченком та іншими спільно з Кабінетом Міністрів України [221]. У ст. 14 зазначеного проекту вказується, що дозволи на зброю не видаються, а видані анулюються за наявності непогашеної або не знятої у встановленому порядку з особи судимості за тяжкі злочини, а також злочини, скоєні із застосуванням зброї [211]. Виникає питання: про які злочини говорять представники законодавчої влади?

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Херсонським апеляційним судом 22 червня 1999 року винесено вирок гр. Л., 1976 року народження, який разом з іншою особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, використовуючи саморобний мілкокаліберний пістолет, з близької відстані вистрілив в голову потерпілого, в результаті чого відбулася контузія ока. Суд кваліфікував діяння за п. “і” ст.93, ч.2 ст.17 (Кримінальний кодекс 1960 року).

Одеським апеляційним судом 8 листопада 2002 року винесено вирок гр. С., 1982 року народження, який разом з іншою особою, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, з невстановленої слідством вогнепальної зброї зробив 10 пострілів пластиковими кулями в життєво важливі органи потерпілого, після яких потерпілий помер. Експертиза встановила, що вилучені предмети були використані як метальний снаряд, могли споряджуватися до стандартних гільз мисливських патронів, а також могли бути спорядженням саморобно виготовлених патронів або використовувалися при спорядженні дульно-зарядної (шомпольної) вогнепальної зброї. Однак при кваліфікації суд не зазначає використання зброї будь-якого виду.

Проте поширеність газової зброї та її використання під час вчинення злочинів, навіть при її зовнішній схожості з предметами, які визнані вогнепальною зброєю, що призводить до неправильної суб’єктивної оцінки з боку потерпілої особи, не дають права враховувати наявність газової зброї як знаряддя та засобу вчинення злочину при кваліфікації розгляданих діянь, крім випадків, передбачених законом (наприклад, ст.296 КК України). Наша думка спирається не тільки на усталені правила кваліфікації, а й на те, що при спробі врахування газової зброї як знаряддя чи засобу вчинення злочину ми будемо вимушені враховувати предмети, які за призначенням є дитячими іграшками, а за