Реферат: Рижко I. В. Екранне насильство: вплив на дітей та підлітків

Рижко I. В. Екранне насильство: вплив на дітей та підлітків // Науковий вісник Волынского национального университета имени Леси Украинки. Серия "Філологічні науки". 2010. № 21. С.163 – 166.

[070 : 343.226] : 159.922 І. В. Рижко – студентка Інституту філології та журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки,

М. А. Рожило – кандидат наук із соціальних комунікацій,

доцент кафедри видавничої справи та редагування і журналістики

Волинського національного університету імені Лесі Українки


^ Екранне насильство: вплив на дітей та підлітків

Роботу виконано на кафедрі

видавничої справи та редагування і журналістики

Волинського національного університету імені Лесі Українки

У статті розглядаються п’ять основних процесів, за допомогою яких реалізуються наслідки медіавпливу, акцентується увага на патогенному впливі екранного насильства та пропонуються шляхи його профілактики в Україні.

^ Ключові слова: екранне насильство, катарсис, збудження, дизингібіція, імітація, десенсибілізація, медіаосвіта.

Рыжко І., Рожило М. А. Экранное насилие: влияние на детей и подростков. В статье рассматриваются пять основных процессов, с помощью которых реализуются последствия медиавлияния, акцентируется внимание на патогенном влиянии экранного насилия и предлагаются пути его профилактики в Украине.

^ Ключевые слова: экранное насилие, катарсис, возбуждение, дизингибиция, имитация, десенсибилизация, медиаобразование.

Ryzhko І., Rozhylo M. A. Screen violence: influence on children and teenagers. The article discusses five basic processes by which effects of media exposure are realized, attention is focused on pathogenic influence of screen violence and the ways of its prevention in Ukraine.

^ Key words: screen violence, catharsis, excitement, dyzynhibitsiya, imitation, desensybilizatsiya, media education.


Постановка наукової проблеми та її значення. Сучасні медіа акумулюють інформацію, що відображає дійсність. За посередництвом ЗМІ аудиторія отримує відомості, що є важливими, цікавими певній цільовій групі. Серед усіх медіа чи не найбільший вплив на свідомість адресата має телебачення. Як стверджує О. Карпенко, “його особливість полягає у наочності: воно не лише коментує, а й показує події” [5, с. 11]. Саме екранне зображення, тобто одночасне сприйняття візуального, вербального та аудіального, особливо впливає на вразливу психіку юного глядача. Важливим лишається питання, наскільки насильство в медіа впливає на поведінку людей, і дітей та підлітків зокрема.

^ Аналіз останніх досліджень цієї проблеми. Термін “насильство в медіа” у сучасній комунікативістиці вживається на позначення дедалі зростаючого числа насильницьких сцен (документальних чи зіграних акторами), які з другої половини ХХ ст. стали об’єктом наукового зацікавлення та причиною стурбованості психологів, журналістів, педагогів, медиків та ін. [1; 4; 5; 7 – 11].

Поняття “насильство в медіа” пов’язане із терміном “суспільна мораль”. Як справедливо зауважує психолог П. Фролов, “на відміну від фахівців з етики, журналісти, політики, пересічні громадяни зазвичай згадують про суспільну мораль, коли говорять про необхідність її захисту. Найчастіше при цьому йдеться про нецензурну лайку, непристойність, порнографію, насильство, жорстокість тощо” [11, с. 38]. Зазначимо, що сучасні ЗМІ активно впливають на свідомість своєї аудиторії, змінюючи суспільство вцілому. Інформаційний простір набуває ознак віртуальності. Загалом можемо говорити про створення віртуальної реальності.

^ Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів. Як уже зазначалося вище, особливу роль у зміні суспільної свідомості відіграє телебачення. Дослідження показали, що при перегляді певних телепередач відбуваються п’ять основних процесів, за допомогою яких реалізуються наслідки медіавпливу, – катарсис, збудження, дизингібіція (розгальмування), імітація, десенсибілізація (втрата чутливості) [2].

Механізм катарсису дозволяє глядачам давати безпечний вихід своїм агресивним імпульсам за допомогою перегляду або представлення сцен насильства і жорстокості. B 1950-х і 1960-х роках C. Фешбах виявив прояви катарсису в учасників експериментів, що ним проводилися. Він відмітив, що індивіди здатні вивільняти агресію, не вдаючись до насильства, за допомогою перегляду бойовиків або навіть малюючи в уяві сцени насильства. 1971 року C. Фешбах і P. Зінпр протягом шести тижнів проводили спостереження за поведінкою хлопчиків-підлітків у природному середовищі (у школі й удома). Під час експерименту вчені контролювали споглядання телевізійного насильства. Вони виявили, що ті хлопчики, які дивилися в основному програми, що не містять сцен насильства, поводилися стосовно своїх однолітків агресивніше, ніж ті підлітки, які дивилися бойовики. Це свідчить про ефект катарсису.

Під час перегляду сцен насильства (а також особливо комічних або сексуально відвертих сцен) глядач емоційно збуджений. Наприклад, якщо підліток ще до початку телепередачі був злий на когось, то під час перегляду бойовика його збуджений стан, який лише частково викликаний змістом телепередачі, може перерости у сильний гнів до телеперсонажів або подій, що відбуваються на екрані. Тому його реакція може бути агресивнішою, ніж до перегляду бойовика, особливо якщо привід для агресії фіксується одразу після перегляду.

Механізм дизингібіції пояснюється припущенням, що у процесі звикання телеглядачів до сцен насильства і жорстокості (особливо насильства, виправданого ситуацією або санкціонованого суспільством,наприклад, боксерський поєдинок), послаблюється гальмування соціальних санкцій, спрямованих проти правопорушень. Дослідження показали, що глядачі дійсно поводяться агресивніше після перегляду фільмів, де насильство представлене як санкціоноване, особливо якщо вони відчували гнів ще до початку перегляду. Проте необхідні більш спеціалізовані експерименти для того, щоб визначити, чи дійсно це прояви процесу дизингібіції.

Імітація передбачає те, що глядачі вчаться побаченим по телевізору моделям поведінки, і самі іноді намагаються їх відтворювати. Це особливо стосується маленьких дітей, які ототожнюють себе з персонажами фільмів і намагаються наслідувати їх поведінку.

При регулярному перегляді сцен насильства глядачі щоразу менше реагують на жорстокість, побачену на екрані, і стають менш чутливими до насильства в реальному житті (втрату чутливості до насильницьких сцен називають терміном “десенсибілізація”). Учені також з’ясували, що діти, яким демонстрували сцени насильства, менше звертаються за допомогою до дорослих, стаючи свідками бійки між іншими дітьми. Виявлено, що діти, які дивилися телевізор 25 і більше годин у тиждень, відчували менше фізіологічне збудження при спогляданні сцен насильства, ніж ті діти, які дивилися телевізор менше чотирьох годин у тиждень.

Дослідження свідчать, що кожна людина, незалежно від віку, емоційно реагує на медіанасильство. Науковці (Б. Уїлсон і Дж. Кантор, 1987; Дж. Кантор, Г. Спаркс і К. Хоффнер, 1988) вивчили реакцію глядачів на телепрограми, що містять сцени насильства, зокрема нанесення тілесних ушкоджень чи загрози їх нанесення. Емоційні прояви дії таких сцен можуть відбутися негайно (переляк, неспокій) або продовжуватися досить довгий час (стійкий страх, побоювання стати жертвою злочину).

Учених особливо цікавила реакція дітей. Було виявлено, що при перегляді телепередач зі сценами насилля діти відчувають яскраво виражений переляк. Спектр переляку є надзвичайно широким – від втрати самоконтролю до нічних кошмарів. Реакція переляку на фільми жахів, пережита в дитинстві та юності, часто виявляється і в зрілому віці.

Останні дослідження також показують, що діти відчувають страх не тільки при перегляді художніх фільмів, але й новин. При проведенні довільного опитування з’ясовано, що майже 40% опитаних дітей були перелякані або засмучені тим, що вони побачили в новинах. Найстрашнішими виявилися повідомлення про акти насильства, здійснені невідомими, репортажі про стихійні лиха, а також голод і війни в зарубіжних країнах. Маленькі діти емоційно реагували на такі страхітливі образи, як зброя і сцени людської смерті, тоді як у старших дітей страх був викликаний іншими причинами, наприклад загрозою атомної війни, обстрілу або загибелі.

Водночас проблема насильства у масовій комунікації все ще залишається об’єктом дискусій. Прихильники саморегульованих масмедіа вважають, що спроби обмежити теленасильство ставлять під загрозу принцип свободи преси. З іншого боку, визначення відеонасильства надто широке. Воно може міститися в комедіях, мультфільмах, документальних кадрах, випусках новин і навіть спортивних іграх (деякі дослідники, наприклад, насильницьким видовищем вважають американський футбол).

Комерційна привабливість насильства є подвійною в тому сенсі, що, по-перше, воно надійно затримує увагу глядача біля екрана, а, по-друге, забезпечує хоч і банальними в своїй повторюваності, проте незмінно ефективними сюжетними й драматичними формулами. Іншими словами, використовувати насильство – дешевше, ефективніше і комерційно надійніше, ніж вдаватися до новаторських творчих пошуків.

Від часу появи кіно і телебачення стурбованість із приводу дії медіанасильства була одним із основних чинників, що визначають політику держави. Проблемою для законодавців було і залишається збереження рівноваги між правами і свободами громадян у демократичному суспільстві і турботою про благополуччя суспільства вцілому.

Зауважимо, що медіанасильство – актуальна проблема суспільства. Насильство в медіа провокує зростання злочинності серед молоді, впливає на соціальну поведінку і благополуччя суспільства зокрема. Тому пріоритетним завданням державної влади є вироблення активних заходів боротьби з телевізійним насильством, шляхом законодавчих обмежень. Найпоширенішими способами профілактики патогенного впливу медіанасильства, крім законодавчих обмежень, є громадські акції та медіаосвіта.

В умовах українського суспільства ця проблема має свої характерні особливості. Насамперед вони пов’язані з соціокультурним контекстом: низький рівень життя основної маси українців, недієвість чинника соціальної відповідальності, слабкий контроль за прокатом, продажем, показом медіапродукції, поширене аудіовізуальне піратство, недотримання системи вікових рейтингів стосовно медіа, що затверджені Міністерством культури України в 2003 р.

В Україні 2003 р. ухвалено Закон “Про захист суспільної моралі”, який обмежує розповсюдження продукції, що пропагує культ насильства і жорстокості. В трактуванні українських законотворців це поняття включає “пропаганду застосування фізичної сили і насильства в стосунках між людьми чи людей щодо тварин, безжалісності і егоїзму як способу вирішення проблем чи досягнення поставлених цілей, культивування низьких інстинктів і потягів, смакування подробиць убивств, застосування тортур, показ кривавих розправ, проявів садизму та інших патологічних відхилень насильницького характеру тощо”. Під “жахами” автори згаданого закону розуміють “сцени і зображення, що діють на підсвідомість, викликаючи реакцію страху, залякують глядача надприродними силами, сценами вампіризму, ожилих мерців тощо” [3].

У червні 2003 р. Національною радою України була прийнята система візуальних класифікацій кіно-, відеопродукції, залежно від аудиторії, на яку вона розрахована. На думку багатьох спеціалістів, така категоріальна система не є достатньо радикальною, що провокує безапеляційне нехтування нею.

На сьогодні в Україні створено декілька органів як урядового, так і громадського рівня, що мають за мету боротися з проблемою негативного медіавпливу (зокрема, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, Всеукраїнська громадська організація “Телеглядацька асоціація батьків України”).

Однією із форм боротьби проти медіанасильства є медіаосвіта аудиторії (намагання зробити аудиторію вимогливішою до продуктів медіа). Цим, власне, й займається медіаосвіта – “інструкція”, що прагне “повернути” масмедіа до найширшого кола споживачів, і зокрема дітей. Її метою передбачено прищепити свого роду психологічний імунітет до надміру екранного насильства, порнографієї та реклами. Сказаного, здається, досить, щоб збагнути складність проблеми патогенного впливу медіа. За словами Борис Потятиника “її вирішення передбачає комплексні й наполегливі зусилля, зокрема на ниві медіаосвіти. А намагання поліпшити медіа кавалерійським наскоком, як і багато що в нашій країні, легко може бути доведене до абсурду, точніше – до ще одного інструменту придушення свободи слова” [9].

Висновки. Проблема медіанасильства надзвичайно актуальна в період безперервного та активного розвитку сучасного інформаційного суспільства. Її вирішенню сприятиме вдосконалення законодавства щодо окресленого питання, розвиток медіаосвіти, її підтримка на рівні влади, підвищення медіаграмотності аудиторії, і зокрема юних глядачів.

Література

Білоус О. Діти – найвимогливіша й найбезахисніша телевізійна аудиторія / Оксана Білоус // Телевізійна й радіожурналістика. – Львів, 2000. – Вип. 6. – С. 72 – 88.

Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ / Д. Брайант, С. Томпсон. – М., К., 2004. – С. 193–214, 237–254. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/ekranne-nasylstvo-vplyv-mas-media-chastyna-druha.html

Закон України “Про захист суспільної моралі” (вiд 20.11.2003  № 1296-IV). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1296-15

Зандер Е. Медіа в юнацькому віці / Екегард Зандер // Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 2007. – Число 46. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ji.lviv.ua/n46texts/46-zmist.htm

Карпенко О. Троянські коні телереклами : Мовні маніпуляції / Олена Карпенко. – К. : Смолоскип, 2007. – 114 с. – (Лауреати “Смолоскипа”).

Насильство на екрані : Фіксація чи пропаганда? – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=44

Потятиник Б. В. Екранна агресія : знати, щоб вберегтися / Б. В. Потятиник. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.lnu.edu.ua/mediaeco/ndch/potjt_ekran_agr.htm

Потятиник Б. В. Медіа : ключі до розуміння / Б. В. Потятиник. – Львів: ПАІС, 2004. – 310 с.

Потятиник Б. В. Медіа як офірний цап. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dt.ua/3000/3050/46638/

Скіпор К. Вплив телевізійного насильства на дитячу психіку / Катерина Скіпор // Телевізійна й радіожурналістика. – Львів, 2000. – Вип. 6. – С. 40 – 46.

Фролов П. Стан і тенденції розвитку суспільної моралі в інформаційному суспільстві / Павло Фролов // Соціальна психологія. – К., 2007. – Спеціальний випуск.– С. 37 – 43.