Реферат: Психологічні особливості дітей із розлучених сімей

Психологічні особливості дітей із розлучених сімей


Сім'я є складною, динамічною, автономною системою і, разом з тим, невід'ємним елементом соціальної структури, що зв'язує сучасне з минулим і майбутнім.

Результати соціально педагогічних і психологічних досліджень свідчать, що майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по-перше, неза­довільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім'ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою та підготовкою батьків до виховання дітей у сім'ї. За даними статистики, 1,55 мли. дітей до 18 років (13,5%) виховуються в умовах неповної сім'ї і переважно матір'ю. Такі сім'ї, як правили, утворюються в результаті розірвання шлюбних зв'язків подружжя.

У розлученій сім'ї спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації усіх її членів, порушується почуття психічної рівноваги, між дорослими часто виникають гострі конфронтації, які ускладнюють процес виховання дітей. Особливо ускладнюється цей процес у період вступу дітей у підлітковий вік, коли різко загострюється їх реакція на всі події, що відбуваються в сім'ї, у результаті цього під­вищується ймовірність асоціальної протизаконної поведінки.

У своїх працях вітчизняні вчені (М. Солоннов, Б. Псавко, П. Старожицький, Б. Урланіс, А. Харчев, Л. Чуйко, М. Юркевич та ін.), а також зарубіжні педагоги та психологи (К. Аронс, 3. Марова, 3. Матейчек, Д. Варга, Б. Спок) підкреслюють як прогресивність цього явища (право на розлучення досягнете у тривалій боротьбі, пов'язаній із соціальним прогресом, формуванням особистості, ставленням до жінки, дітей), так і негативні його сторони (ускладнюється процес виховання і розвитку дітей у зв'язку зі зміною стосунків між колишнім подружжям, із дру­зями та знайомими, які знають обох членів подружжя, переживання­ми, відчуттям вини, болю й ін.).

Мотиви та причини розлучень, психологічні особливості наслідків розриву сімейних відносин досліджуються в роботах М. Орідороги, А. Волкова, А. Келама, І. Еббера, Г. Навайтіса, А. Сінельникова, В. Солодникова, В. Сисенко, Д. Чечет і ін.

Складність розв'язання проблем розлученої сім'ї обумовлюється також недостатньою її науковою розробленістю, відсутністю методик, у яких враховується специфіка виховного процесу в розлученій сім'ї. Ця складність зумовлює об'єктивну потребу теоретичного обґрунтування й узагальнення практичного досвіду та удосконалення змісту виховання дітей у розлученій сім'ї у нових соціальних умовах.

Сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає сам факт розлучення. Залишення сім'ї батьком, що, як правило, супрово­джується розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і нерідко має руйнівний вилив на її психологічний світ.

На думку деяких зарубіжних дослідників (Дж. Валлерштейн, Дж.Макдермот та ін.), найбільш гострі переживання і відповідні наслід­ки від розлучення батьків виникають у дітей молодшого дошкільного віку (2,5-3,5 р.). Це підвищена лякливість, розладнання сну, знижен­ня пізнавальних інтересів. У середніх і старших дошкільників наслід­ком розлучення є виражена тривога, переживання втрати, депресія, роздратованість, агресивність, бідність фантазії, заниження самооцінки і т. д.

Несприятливим фактором у виховному процесі є те, що після розлучення іноді різко погіршується психічний і навіть фізичний стан жінки-матері. Розлучення для багатьох жінок (особливо тих, які залишилися з дітьми) є сильним потрясінням у житті, що веде іноді до вини­кнення стану психічного синдрому (стан неспокійності, невпевненості, страху, втрати рівноваги і т. д.). У стані горя і сорому мама нерідко у всіх хибах звинувачує батька, виховує у дітей почуття ненависті й зла до нього, яке може обернутися потім не тільки проти її батька, але і про­ти неї й інших дорослих.

У нашому суспільстві побутує думка, що мати всі свої сили, здіб­ності, можливості повинна віддавати дитині. Ця думка є шкідливою і для матері, і для дитини. У кінцевому результаті мати може опинитися перед фактом, що все її життя, принесене в "жертву" дитині, не оціне­не самою дитиною. Це відчуття з'явиться в матері, коли її доросла ди­тина піде своїм шляхом і збайдужіє до неї. Якщо ж матері, в іншому випадку, вдалося прив'язати до себе своїх дітей настільки, що їм не вистачає сили йти своєю дорогою, то це означає, що вона не навчила їх самостійно та незалежно жити. У результаті можна дійти висновку, що частіше розпадаються ті сім'ї, батьки яких були розлучені.

Ще складніше процес соціалізації дітей проходить у тих сім'ях, у
яких мати інтенсивно хоче "влаштувати" своє щастя. У сім'ї часто
з'являються нові вітчими. Деякі з них, поселяться у квартирі, хочуть
перебудувати на свій лад їх сімейний побут, вимагаючи від дитини визначеного ставлення до себе, а потім їх залишають. На їх місце можуть
прийти інші, і все починається спочатку. Дитина стає замкнутою, вона
відчуває себе нікому не потрібно. Часто дитини погіршуються стосунки з мамою.

Діти в розлученій сім'ї за­лишаються без догляду, поки мати на роботі, у два рази частіше, ніж у повній. За даними В. Єрмакова, в середньому один із батьків із неповної сім'ї працює щомісячно на чотири дні більше (тобто прак­тично ще кожну суботу) від батьків із повних сімей. А дер­жавна допомога, як і аліменти, полегшують умови життя неповної сім'ї, але не можуть вирішити тих матеріальних проблем, із якими во­на стикається. Матеріальні труднощі в розлучених сім'ях переносяться важко і травмують психіку дітей, породжують невдоволення, заздрість, приниження, злість (у таких сім'ях виникають найгостріші переживання внаслідок можливостей сім'ї і бажаннями дітей; у яких декілька дітей).

Матері з неповних сімей частіше, ніж матері з повних сімей, стур­бовані низькою успішністю дитини в школі, проявом грубості у спілку­ванні, поганою поведінкою в школі, дружбою з поганими товаришами , дуже ранньою цікавістю до своїх ровесників протилежної статі.

Міцний сплав мужності, твердості характеру, пов'язаних з чолові­чим початком у сім'ї, і м'якість, сердечність, які йдуть від жінки, по­зитивно впливають на дітей обох статей. Але особливо це необхідно для хлопчиків. Відсутність у сім'ї чоловічого авторитету негативно впливає на формування психічного розвитку і чоловічих рис характеру дитини, а також її фізичного розвитку.

Таким чином, проблема розлученої сім'ї полягає в тому, що мати не може замінити батька уже тому, що вона жінка, і ще тому, що один з батьків не може замінити двох. Кожний із них приносить у сім'ю свою індивідуальність, свою багатогранність почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. Відсутність одного з батьків нічим не може бути замінена. Дитина має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду, і головно, з тією стороною інтимно-емоційної сфери її сім'ї, яка створюється стосунками подружжя. Ось цей ва­куум у розлученій сім'ї негативно впливає на підготовку дітей до сі­мейного життя. Ця ситуація, яка характеризується відсутністю наочно­го зразка взаємовідносин статей, породжує, великий ризик того, що у дітей закладаються деформовані (або духовно збіднені, або відірвані від життя - підвищено романтичні, ідеалізовані) погляди на шлюб і сім'ю, які будуть впливати в майбутньому на становлення її власної сім'ї.

Більше третини дітей починають після розлучення батьків гірше вчитися, порушують дисципліну, деякі починають конфліктувати з усі­ма, навіть з друзями, деякі втікають з дому.

Таким чином, розлучена сім'я, якщо судити на основі наведеного емпіричного матеріалу, є важливою соціально-педагогічною проблемою сучасності: у ряді соціально-педагогічних досліджень указані її особ­ливості, причини появи, умови побуту і виховання дітей. Дослідника­ми поставлене питання про необхідність особливої уваги до такої сім'ї, оскільки вона може негативно впливати на успішність дітей, їх мораль, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейного життя і т. д. У зв'язку з цим виникає необхідність розгляду деяких психологічних умов виховання дітей в таких сім'ях.

^ Психолого-педагогічні рекомендації.

Усім необхідна довіра: батькам: - до вчителів, вчителям – до батьків, батьків і вчителів – до дітей. Довіра дозволяє налагодити необхідний обмін інформацією між школою і сім`єю. Виховний мікроклімат у класі і сім`ї, соціальному середовищі часто визначається характером спілкування, перш за все, педагогів і батьків, побудованому на довірі, єдності мети, форм і методів виховання та самовиховання, педагогічному такті, авторитеті, особистому прикладі вчителя, індивідуальному підході до учня, основного і окремо проживаючого батьків, урахуванні їх освітнього рівня, складу сім`ї, її впливу на учня.

Класний керівник повинен знати не тільки вузьку інформацію про сім`ю (склад, місце роботи батьків, професія, матеріальна забезпеченість, житлові умови і т.д.), але і культурний рівень сім`ї (освіта, домашня бібліотека, сімейні традиції, свята і т.д.), які інтереси, нахили, здібності виявляє дитина вдома; особливості виховних можливостей сім`ї (стосунки батьків, батьків і дітей); рівень батьківського авторитету; стиль, методи і форми виховання; традиційні форми похвали і покарання; сімейні обов`язки дітей; наявність єдиних виховних взаємодій дорослих членів сім`ї і рівень виконання вимог школи; вплив на сім`ю друзів, сусідів, знайомих батьків, які відіграють важливе значення у вихованні дитини.

Класний керівник, переконуючи батьків у необхідності збереження етики і такту у ставленні до дитини, повинен сам бути прикладом культурного, уважного ставлення до дітей ї їх батьків. Він повинен зробити так, щоб батьки не боялися розповідати будь-яку інформацію про своїх дітей, повинен допомогти батькам, особливо батьку, який проживає окремо від сім`ї і переживає за виховання дитини. Педагог має визначити необхідний стиль взаємовідносин у сім`ї, а також допомогти учневі зайняти правильну позицію.

Дитині потрібні позитивні емоції, тому корисно для неї створювати ситуацію успіху, формувати дружнє ставлення до нього однокласників, залучити її до суспільно корисної діяльності, у якій дитина відчує зацікавленість класного керівника, друзів, класу. Важливо так побудувати спілкування дитини в мікросоціумі, щоб поряд були спокійні, впевнені, надійні люди. Даючи доручення, слід роз`яснити його мету і значення для колективу, необхідність вчасного його виконання, і як поетапно виконувати це доручення, з чого розпочати виконання, що і як робити, у які строки його необхідно виконати, до кого можна звернутися за допомогою. Так, успішне виконання дорученої справи класний керівник, учнівський колектив обов`язково повинні відзначити, що без стимулювання позитивних дій, учинків не буде активності особистості. Така організація роботи сприяє розвитку позитивних якостей, насамперед впевненості дітей у своїх силах, почуття товаристськості, взаємодопомоги, усвідомлення своєї причетності до загальних справ. Крім того, привчає сумлінно ставитись до виконання дорученої справи. Якщо на першому етапі роботи класний керівник домагається сумлінного виконання дорученої справи, постійно контролюючи та допомагаючи її виконувати, то поступово його допомога зменшується, учень набуває навичок самостійної роботи.
Висновки
Дослідження показало, що довготривале перебування дітей в умовах комплексу несприятливих обставин життєдіяльності розлученої сім’ї викликає в поведінці дитини глибокі зміни.

Важливий фактор, який негативно впливає на виховання дітей у розлученій сім’ї, - відсутність необхідної позитивної емоційної атмосфери. У сім’ї, в якій тільки мати виховує дітей, їх розвиток – односторонній. Багатьом матерям не вистачає часу на виховання дітей у силу їх зайнятості матеріально-побутовими потребами. Відсутність батька впливає на формування у дітей ряду моральних якостей (мужності, сміливості, сили волі, дисципліни і т.д.).

Поряд з об’єктивними факторами є і суб’єктивні: іноді в розлученій сім’ї дитина стає предметом підвищеної опіки, і надмірна увага батьків може призвести до сформованості в неї егоїстичних звичок, заниженої самооцінки.

У випадку, коли у вихованні дітей із розлученої сім’ї беруть участь і інші дорослі (родичі матері, батька і ін.) може виникнути ситуація неузгоджених педагогічних дій, що негативно впливає на дитину, зумовлюючи її до конформізму. Інколи цю ситуацію дитина може використовувати у власних егоїстичних цілях.

Батько, який проживає окремо, у більшості випадків не підтримує постійних зв’язків із дитиною і втрачає авторитет у її очах. Для дитини необхідно створити таку атмосферу, в якій би вона найменше відчувала відсутність батька. Дитина може стати центром підвищеної уваги чи опіки або, навпаки, коли цього їй не вистачає. Тому існує можливість її неповноцінного розвитку: можливість прояву егоїзму, невпевненості в собі, відсутність чутливості, недоброзичливості, небажання допомогти іншій людині, формування неадекватної самооцінки.

У деяких розлучених сім’ях спостерігається несприятлива атмосфера для виховання дітей. У ході дослідження доведено, що й розлучена сім’я має великі потенційні можливості для повноцінного виховання дітей.

Наша дослідна робота показала, що найбільш важливими умовами підвищення ефективності виховання дітей із розлучених сімей є:

·створення педагогічно цілісних взаємовідносин у сім’ї;

·диференціація роботи вчителів з учнями та їх батьками.

Необхідною умовою виховання дітей із розлучених сімей є компенсаційна діяльність дорослих, що доповнює дитині недостатню батьківську (материнську) увагу, завдяки якій виробляються необхідні навички взаємовідносин з іншими людьми, проявляються теплі та щирі емоційні стосунки, які сприяють задоволенню життєво важливих потреб.

Дослідження підтвердили необхідність проведення педагогічних консультацій у формі індивідуальних бесід із членами розлученої сім’ї, обміну досвідом виховання дітей між батьками. Характер консультацій, їх зміст визначалися тими ситуаціями, які викликали у батьків складність у виборі правильних педагогічних дій на дитину. Консультація допомагає підвищувати рівень педагогічної культури батьків, сприяє виникненню у них потреби глибокого вивчення своєї дитини ( поведінки, вчинків, бажань, суджень, мети і т.д.)

Проведене нами дослідження не вичерпує складної та багатогранної проблеми виховання дітей із розлучених сімей. Воно лише відкриває нові педагогічні та психологічні можливості для дослідження проблем виховання дітей різного віку із розлучених сімей, виховання дітей, батьки яких позбавлені прав батьківства або перебувають в ув’язненні, ведуть асоціальний спосіб життя. Наше дослідження не претендує на закінченість і повноту, на вичерпний і всебічний розгляд цієї проблеми.

Соціальне життя динамічне, тому проблема виховання дітей в умовах розлученої сім’ї потребує постійної уваги, пошуку, праці, удосконалення суспільних відносин.
^ Список використаної літератури



Алексеенко Т.Ф. Формирование педагогической культуры современной молодой семьи: Дис. …канд. пед. наук. – К.: АПН Украины, 1994. – 151с.

Булгаков А. Проблема разрешима: О воспитании детей в «неполных семьях» // Семья и школа. – 1987. -№4. – С. 34-37.

Василенко І.В. Соціальне виховання при взаємодії школи та сім’ї // Проблеми сімейного та статевого виховання молоді: Науково-методичний збірник. – К.: ІСДО, 1995. – С. 37-42.

Воднева А.К. Неполная семья и отклоняющееся поведение школьников // Психолого-педагогические проблемы семейного воспитания. – Могилев, 1985. – С. 336-339.

Докукіна О.М. Виховна діяльність батьків // Початкова школа. – 1995. - №1. – С. 53-56.

Зайцева З.Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримка молодої сім’. Збірник інформаційних, теоретичних та методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді. – Вип. 1. – К.: Український державний центр соціальних служб для молоді, 1994. – 77с.

Ковалев С.В. Психология семейных отношений. – М.: Педагогика, 1987. – 160с.

Марова З. Ребенка воспитывает одна мать // Воспитание детей в неполной семье. – М.: Прогресс, 1980. С. 5-68.

Матейчик З. Некоторые психологические проблемы воспитания детей в неполной семье // Воспитание детей в неполной семье. – М.: Прогресс, 1980. С. 69-98.

Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (Психолого-педагогический аспект): Пособие для учителя / Под ред. В.А. Татенко, Т.М. Татенко. – К.: Рад. Школа, 1989. – 128 с.