Реферат: Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський рух та становлення громадянського суспільства в україні матеріали II всеукраїнської науково-практичної конференції

ЦЕНТР РОЗВИТКУ ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ

КОНСАЛТИНГОВО-КОНФЛІКТОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР


ГРОМАДСЬКИЙ РУХ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

В УКРАЇНІ


Матеріали II Всеукраїнської

науково-практичної конференції


7 жовтня 2009 р.


Сімферополь


Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні / Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції 7 жовтня 2009 р. – Сімферополь: ЦРОНІ. – 46 с.


Відповідальний редактор:

Трофимова В.В. – директор Центру розвитку освіти, науки та інновацій, кандидат економічних наук.


У збірнику представлені тези доповідей учасників ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Громадський рух та становлення громадянського суспільства в Україні». Для студентів, аспірантів, науковців , державних службовців та громадськості.


© Автори статей, 2009


ЗМІСТ



Берладена ІринаСергіївна

^ РЕЛІГІЙНІ ЗМІ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА




5

Богун Любовь Анатольевна

КОРПОРАТИВНОЕ СОЦИАЛЬНОЕ ГРАЖДАНСТВО И КОРПОРАТИВНАЯ СОЦИАЛЬНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ




7

Богун Любовь Анатольевна

^ ПРИЧИНЫ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ




8

Богун Любовь Анатольевна

РЕПУТАЦИЯ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ




8
^ Веніславський Ф.В.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД ЯК ПРАВОВЕ ВТІЛЕННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА З ДЕРЖАВОЮ




9

Докаш Оксана Юріївна

^ КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ МІФІВ У ВИБОРЧИХ КАМПАНІЯХ




11

Ємець Ірина Олександрівна

ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ




14


Зеленко Олена Олександрівна

^ Організаційно-економічні складові соціальної відповідальності підприємства




16

Мандрікова Катерина Олександрівна

^ ІНСТИТУТ ЛОБІЗМУ У МЕХАНІЗМІ ВЗАЄМОДІЇ "ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО-ДЕРЖАВА"




17

Мельниченко Оксана Богданівна

^ МІСЦЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ




19

Недобєга Олена Олександрівна

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-

^ ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ





21

Новікова Ольга Юріївна

ВОЛОНТЕРСТВО ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ: ВОЛОНТЕРИ-ПЕНСІОНЕРИ




24

Осійський Юрій Олександрович

^ ЛИБЕРАЛЬНАЯ ИДЕОЛОГИЯ И ТРАДИЦИОННЫЕ ЦЕННОСТИ



26

Петренко-Лисак Алла Олександрівна

СОЦІАЛ-МОБ ЯК РІЗНОВИД ГРОМАДСЬКОГО РУХУ




29

Польщиков Ігор Валерійович

^ Право на свободу об’єднання в політичні партії як важлива складова громадянського суспільства




30

Рубащенко Микола Анатолійович

^ МІСЦЕ І РОЛЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА




33

Струченков Олександр Вікторович, Стулова Ганна В’ячеславівна

^ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ТЕОРІЯХ ЮРГЕНА ҐАБЕРМАСА ТА МІШЕЛЯ ФУКО




35

Токарська Антоніна Семенівна

^ КОМУНІКАТИВНО-ПРАВОВА СФЕРА ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ




37

Устимова Тетяна Володимирівна

^ Правова культура політичних партій у виборчому процесі в Україні




38

Федоренко Валентин Юрійович

^ РОЛЬ ІНСТИТУТУ ПОСЕРЕДНИЦТВА У БІРЖОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ



40


Федорюк Анатолій Леонідович

РОЛЬ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ НОВОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН




41

Юшин Сергей Александрович

^ АДЕКВАТНОСТЬ ПЕРСОНАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ СУБЪЕКТОВ И ЛИЦ КАК ОСНОВА РАЗВИТИЯ СОЦИУМА




44









^ Берладена ІринаСергіївна

Чернівецький національний університет

імені Ю. Федьковича

Науковий керівник – доктор філос. н., проф., завідувач кафедри соціології ЧНУ ім. Ю. Федьковича


^ РЕЛІГІЙНІ ЗМІ ТА СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


Актуальність проблеми полягає в тому, що релігійні засоби масової інформації формують суспільну думку щодо ролі релігії та окремих конфесій в житті суспільства, і тим самим можуть виконувати конструктину чи деструктивну роль.

В процесі трансформаційних змін в Україні широко розробляється концепція побудови і розвитку громадянського суспільства шляхом демократизації та плюралізації усіх її соціальних інституцій. Інтерес до теорії громадянського суспільства спричинений переосмисленням суспільного саморозуміння людини, її потреб та обов’язків. Як зазначає Дж. Кін, „відбувається радикальний переворот в бік категорії громадянського суспільства” [5,с. 17] Концепції класиків-лібералів громадянського суспільства: Локка, Гегеля, Грамши, Токвіля, поступово підводять до розуміння значущості діалогу політичних, соціальних та духовних інститутів. Такий діалог неможливий без участі засобів масової інформації, так званої „четвертої влади”. У своєму дослідженні ми звернемось до аналізу релігійних ЗМІ, як до потужної ланки функціонування масової інформації, щоб показати, що вони є запорукою гласності в процесі розбудови громадянського суспільства.

Подача інформації релігійної проблематики регламентується Законом України „Про свободу совісті та релігійні організації” (23.04.1991р) зі змінами та доповненнями. На думку вітчизняних та ряду європейських експертів чинне в Україні законодавство у цій сфері в цілому створює умови для реалізації, з одного боку, права відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (ст.3 закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”), а з іншого – права особи одержувати інформацію (ст.2 Закону України „Про інформацію”) [2,с. 169]

Проте якщо на законодавчому рівні створені правові засади цивілізованого інформування у релігійно-церковній сфері, то в площині їх практичної реалізації виникає цілий ряд проблем. Серед них можна виділити наступні:

А) Конфесійність релігійних видань. Наприклад серед друкованих видань України станом на 1 сiчня 2001 року їх налічувалась наступна кількість: Української Православної Церкви Московської юрисдикцiї- 64; Укpaїнcької Православної Церкви Київкького Патрiархату - 16; Української Автокефальної Православної Церкви - 2; Богородичної церкви - 2; Незалежних православних громад - 1; Української Греко-Католицької Церкви -24; Римо-Католицької Церкви - 11; Союзу Євангельських християн - баптистiв - 1; Громади Церкви Христа – 1; Громади євангельських християн – 1; Союзу Християн віри євангельської – 9; Вільні церкви ХВЄ – 4; Незалежних громад п’ятидесятників – 6; Церкви Божої України – 1, та ін. Довіра до свого одновірця породжує тісний контакт, адже його дія є більш прогнозованою і сприймається як потенційно доброзичлива. Це часто-густо породжує спільні позиції індивідів, як в духовному, так і в суспільно-політичному плані. Разом з тим, інаковірець сприймається негативно, і потенційно агресивним. Із всього вище зазначеного виникає можливість релігійної аномії, яка є неприпустимою в громадянському суспільстві [4, с. 66].

Б)Зростання літературної, відео- та газетно-журнальної продукції, яка сприяє, з точки зору представників церкви, поширенню насилля та розпусти, негативно впливає на мораль суспільства. „Теорія соціальної відповідальності засобів масової комунікації” наголошує на необхідності компромісу між думкою про необхідність державного контролю і підтримкою повної свободи ЗМІ. Разом з тим,

як ми думаємо, ЗМІ повинні взяти на себе і виконувати обов’язки перед суспільством, зокрема відповідати його моральним засадам.

В) Нерівні обсяги присутності різних церков, релігійних організацій в теле- та радіо ефірі, у друкованих ЗМІ. Перекіс в бік декількох конфесій не відповідає засадам гласності [3, с. 72]

Г) Непрофесійність саме журналістів, які висвітлюють проблеми релігії. Як зазначає А. Колодний „журналістів цікавить не релігія сама по собі.., а як діяльність її окремих носіїв та їх вчинків”[4, с.68]. Тобто, борючись за актуальність проблеми, журналіст подає зовнішній вияв, а саме окремі дії, певної конфесії через призму власної необізнаності. Наприклад, професіоналів - релігієзнавців в українських ЗМК не просто мало, за винятком К.Ґудзик із газети „День”, Ю.Дорошенка – тепер із газети „Столиця” та К.Щоткіної – із газети „Дзеркало тижня”, їх взагалі немає. Звідси і з’являються „провокуючі інтерв’ю”, крамольні заголовки та шокуючі телепередачі. Тi журналісти, якi беруться формувати телепередачi релігійного змісту, виявляють повне незнання особливостей релігійного життя країни, специфіки віровчення різних конфесій, до критики яких вони вдаються, правових засад свободи діяльності релігійних спільнот. А тому вони часто нехтують тими принципами свободи cовicтi, зокрема свободи віросповідань, якi закладені в міжнародних правових документах з питань буття релігійних організацій. Вони роздмухують його до понадхмарних вершин i в такий спосіб дискредитують свою конфесію.

Таким чином, можна зробити висновок, що на даному етапі розвитку вітчизняних релігійних ЗМІ, проблем існує більше ніж здобутків. Разом з тим, засоби масової інформації – це модератор думок, механізм формування громадської думки, запорука гласності. За умов розбудови громадянського суспільства на теренах української держави, яка є поліконфесійною, проблемам непрофесійності, монополії певних Церков, соціальній відповідальності релігійних ЗМІ необхідно приділяти якнайбільше уваги. Четверта влада повинна напряму працювати на процес становлення громадянського суспільства, зокрема через механізми дотримання свободи совісті у релігійних ЗМІ.

Література

Виговський Л. Церква як фактор формування громадянського суспільства в Україні // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. - №2. – С. 187-193.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Релігієзнавство: навчальний посібник для студентів неспеціальних факультетів (за ред.. В. І. Докаш, Т. Г. Коцур та ін.. Чернівці, 2008. - с. 167-181.

Климов В. Питання свободи совісті в координатах національного законодавства про інформацію та засоби масової інформації. // Релігійна свобода. – 2001. - №5. – С.70-73.

Колодний А. Свобода совісті для і в мас-медіа. // Релігійна свобода. – 2001. - №5. – С.66-70.

Ку А.С. парадокс: гражданское общество без гражданства // Социологические исследования. – 2003. - №12. – С. 11-20.

Процюк Р.Р. релігійна ідентичність нації як чинник становлення громадянського суспільства // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. - №1. – С. 207-214.

Шнаппер Д. Спільнота громадян. Про постмодерну концепцію нації. – Харків:Фоліо, 2007. – 223 с.



Богун Любовь Анатольевна

Одесский институт предпринимательства и права, г. Одесса


^ КОРПОРАТИВНОЕ СОЦИАЛЬНОЕ ГРАЖДАНСТВО И КОРПОРАТИВНАЯ СОЦИАЛЬНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ


Как аргументируют зарубежные исследователи [5], понятие корпоративной социальной ответственности в основном применяется к большим многонациональным корпорациям, которые в своих правилах описывают ответственность за результаты деятельности по отношению к людям, обществам и планете. Глобальные фирмы пытаются решить многие социальные и экологические проблемы, включая уменьшение загрязнений окружающей среды, разрушение земель и лесов, защиту прав трудящихся, повышение отчетности, ответственности и прозрачности принятия решений. Разрешение этих проблем имеет важное значение, поскольку в отчетах указывается, что все главные экосистемы находятся в состоянии упадка, а изменение климата в последнее время описывается как следствие человеческой деятельности.

Некоторые авторы акцентируют внимание, что постоянное внимание теме корпоративного гражданства, вместо темы корпоративной ответственности, является важным на современном этапе [1]. Однако при рассмотрении корпоративного гражданства необходимо принять во внимание радикальные моральные и легальные изменения, происходящие в новом мировом порядке [2]. Для развития корпоративной социальной ответствености, т. е. для достижения специфических социальных целей, большое внимание уделяется социальному предпринимательству, связанному с возможностью коммерческого успеха и социального развития [4]. Желание бороться за общую пользу, за выдающееся организационное социальное поведение необходимо поощрять, и такое поведение может быть основным фактором, максимизирующим производительность [3].

ЛИТЕРАТУРА

1. Edward, P. and Willmott, H. Corporate citizenship: rise or demise of a myth? // Academy of Management Review. - 2008. – Vol. 33(3) – 771-773.

2. Palazzo, G. and Scherer, A. G. Corporate social responsibility, democracy, and the politicization of the corporation // Academy of Management Review. - 2008. – Vol. 33(3) – 771-773.

3. Soriano, D. R. Can goal setting and performance feedback enhance organizational citizenship behavior? // Academy of Management Perspective. – 2008. – Vol. 22(1) – 65-66.

4. Tracey, P. and Phillips, N. The distinctive challenge of educating social entrepreneurs: a postscript and rejoinder to the special issue on entrepreneurship education // Academy of Management Learning and Education. – 2007. – Vol. 6(2) – 264-271.

5. Waddock, S. Building a new institutional infrastructure for corporate responsibility // Academy of Management Perspectives. – 2008. – Vol. 22(3) – 87-108.


Богун Любовь Анатольевна

Одесский институт предпринимательства и права, г. Одесса


^ ПРИЧИНЫ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ


Причины корпоративной социальной ответственности находятся в центре внимания зарубежных исследователей [1]. Чтобы определить виды деятельности, относящиеся к корпоративной социальной ответственности, некоторые ученые предлагают понять причины такой деятельности. Один из теоретических подходов описывает организации, как действующие не в «реальном» окружении, а в ощущуамом окружении. Сами такие организации не «реальны», а только «ощущаемы». Поэтому изучение ощущений играет важную роль. Для этого изучается путь поведения как результат сильных взаимосвязей между когнитивными, лингвистическим и поведенческими характеристиками индивидуума. Решения относительно видов деятельности принимаются менеджерами, и проистекают они из ментальных моделей ощущений того, кем они являются в мире. Такой подход может обеспечить более обоснованное объяснение для понимания природы вероятных результатов корпоративной социальной ответственности.

Поведение фирм может также основываться на расчетах затрат и выгод, ассоциируемых с действиями корпоративной социальной ответственности. Другие авторы аргументируют, что корпоративную социальную ответственность следует отличать от выполнения ключевой ответственности за получение прибыли [2]. В любом случае установление связи между деятельностью корпоративной социальной ответственности и полученных результатов для общества, фирмы и индивидуума играет жизненно важную роль.

ЛИТЕРАТУРА

1. Basu, K. and Palazzo, G. Corporate social responsibility: a process model of sensemaking // Academy of Management Review. – 2008. – Vol. 33(1) – 122-136.

2. Matten, D. And Moon, J. “Implicit” and “explicit” CSR: a conceptual framework for a comparative understanding of corporate social responsibility // Academy of Management Review. – 2008. – Vol. 33(2) – 404-424.


Богун Любовь Анатольевна

Одесский институт предпринимательства и права, г. Одесса


^ РЕПУТАЦИЯ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ


Как показывают зарубежные исследования, в связи с тем, что в последнее время правительства, общественные группы в западных странах поощряли фирмы предпринимать дополнительные инвестиции в корпоративную социальную ответственность, некоторые фирмы стали оказывать сопротивление, потому что такие инвестиции несопоставимы с их усилиями максимизировать доходы [1]. Действительно, эмпирические исследования по краткосрочным и долгосрочным финансовым результатам деятельности от корпоративной социальной ответственности являются противоречивыми. Авторы предполагают, что поддержка корпоративной социальной ответственности может объясняться тем, что фирмы хотят создать репутацию надежного и честного предприятия, и поэтому ее продукты будут высокого качества. Надежность и честность важны для потребителей в условиях трудности определения качества продуктов. Поскольку многие фирмы вместо корпоративного социального поведения стали уделять внимание прибыльности, можно предположить, что указанное поведение не способствует созданию достаточного имиджа надежной и честной фирмы. Результаты исследования показывают также, что трудно оценить влияние социальной ответственности на результаты деятельности, если одновременно не контролировать инвестиции по исследованию и развитию, имеющие результатом продуктовые инновации и инновации процесса.

ЛИТЕРАТУРА

1. McWilliams, A. and Siegel, D. Corporate social responsibility and financial performance: correlation or misspecification? // Strategic Management Journal. - 2000. – Vol. 21(5) – 603-610.


Ф.В. Веніславський, канд. юрид. наук, доцент ^ Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД ЯК ПРАВОВЕ ВТІЛЕННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА З ДЕРЖАВОЮ


Наукова категорія “конституційний лад” належить до тих загальновизнаних термінів світової конституційної науки, які органічно ввійшли до понятійного апарату вітчизняного конституціоналізму. І незважаючи на певні відмінності у існуючих підходах до наукового визначення його змісту, він, на наш погляд, опосередковує собою втілення в державно-правову практику гуманного правового статусу особи, демократичних засад організації й функціонування самої держави, її взаємовідносин з інститутами громадянського суспільства на основі загальновизнаних демократичних принципів, закріплених на найвищому правовому рівні. Або, по-іншому конституційний лад можна визначити як цілісну систему суспільних відносин, опосередковану демократичними принципами формування, організації й функціонування державної влади, взаємодією різних її органів, вільною діяльністю інститутів громадянського суспільства й демократичним правовим статусом особи, закріплену й гарантовану конституційно-правовими нормами.

За правовою позицією Конституційного Суду України, сформованою в низці його рішень, конституційний лад закріплено Основним Законом України в цілому. На наш погляд, такий висновок є достатньо обґрунтованим, оскільки саме Конституція, як нормативно-правовий акт найвищої юридичної сили й особливої правової природи фактично втілює собою головні суспільні цінності, що сформувалися на даному етапі його розвитку, закріплює широкий перелік конституційних прав і свобод особи, визначає та закріплює основні інтитути громадянського суспільства й головні інституції держави. Тому вона має суттєве цінністне значення як для людини та інститутів громадянського суспільства, так і для держави. А оскільки саме ці базові цінності покладено в основу всього конституційного регулювання, вони на найвищому правовому рівні зумовлюють засади співвідношення та взаємовідносин громадянського суспільства і держави.

На наш погляд, практично будь-яка сучасна демократична конституція, що закріплює конституційний лад, має дуалістичну правову природу й подвійне юридичне призначення в державно-організованому суспільстві: з одного боку в її існуванні зацікавлені людина та інститути громадянського суспільства, які прагнуть встановити правові межі державно-владного втручання в сферу своїх приватних інтересів; з другого вона необхідна й державі, оскільки не лише закріплює систему органів державної влади, їх повноваження, форми і методи їх взаємовідносин, а й встановлює обов’язки людини і громадянина, підстави можливого обмеження її конституційних прав і свобод, передбачає заборони на утворення і діяльність різноманітних громадських формувань, чим, фактично, визначає й певні межі приватної свободи. Адже, як відмічають науковці, за своєю суттю природа держави завжди трансгресивна: вона майже завжди проявляє схильність своїх владних прерогатив до самозростання і розширення повноважень. В інтересах же суспільства, навпаки, максимальне обмеження державної влади, недопущення з її боку свавілля та обмеження її втручання в сферу приватних інтересів, адже постійне прагнення державної влади підпорядкувати собі суспільство викликає зворотню реакцію, яка проявляється в спробах поставити державу під контроль права, у чому і полягає одна із сутністних ознак конституційного ладу.

Визначальною першоосновою конституційного ладу є теорія народного суверенітету, оскільки саме народ через демократичні процедури легітимації влади наділяє її частиною відповідні державні органи. Інакше кажучи, він делегує їй частку своєї суверенної влади, тим самим добровільно обмежуючи власну свободу. Але при цьому суспільство делегує державі рівно стільки влади, скільки цього потребують самі ж суспільні інтереси. Йдеться про оптимальну межу державного впливу в економічній, соціальній, культурній, приватній та інших сферах громадянського суспільства. Тому для держави і її органів влада є обов’язком, а не правом, і вони в своїй діяльності зобов’язані керуватися спеціально-дозвільним принципом правового регулювання, сутність якого виражається формулою “дозволено лише те, що прямо передбачено законом”. Відповідно, органи народного представництва (як первинного, так і вторинного) не можуть, не мають права переступати меж дорученої їм народом влади, оскільки вчинення ними дій в межах компетенції, але не передбаченим способом, в непередбаченій законом формі, або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих в процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними, і, відповідно – підставою для притягнення таких суб’єктів до конституційно-правової відповідальності.

Окремо слід зазначити, що вже сам факт наявності в державі конституції, закріплення в ній системи загальнолюдських цінностей та демократичних принципів свідчить про достатньо високий рівень розвитку громадянського суспільства, оскільки саме останнє передусім зацікавлене в конституційному закріпленні об’єктивних меж всієї державно-владної діяльності. Більше того, Основний Закон України прийнято від імені та в інтересах Українського народу, як першоджерела влади, про що свідчать положення Преамбули та Розділу І Конституції. Тому правове обмеження держави, з одного боку, можна розглядати як закономірний результат демократичних засад її організації та функціонування, а з другого, як своєрідний запобіжник, який не дозволяє державі та її органам посягати на демократичні цінності суспільства.

Не менш важливим критерієм, що має визначальний вплив на правове співвідношення громадянського суспільства та державної влади, на нашу думку, необхідно визнати природні та невід’ємні права і свободи людини і громадянина, оскільки, як свідчить практика демократичних держав, їх практичне забезпечення є не менш важливою метою всього конституційного регулювання, й, одночасно, критерієм конституційності існуючого в державі устрою. Адже, дослідники не випадково відмічають, що проблема оптимізації державних інтересів і прав людини є найважливішою проблемою будь-якого суспільства. Діалектика взаємодії державної влади й особистості є найважливішим фактором суспільного розвитку. Протиріччя інтересів особи і держави може бути вирішене лише в умовах правової державності, коли інтереси держави й інтереси суспільства рухаються шляхом взаємної адаптації один до одного. Лише та держава може претендувати на правовий характер, яка не тільки визнала природні права людини, проголосила громадянські, соціальні та політичні права людини в своїй конституції чи законодавчих актах, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав і свобод людини й громадянина; правова держава – це та держава, в якій реально функціонує режим зв’язаності влади правами й свободами людини й громадянина, яка юридично зобов’язана їх захищати й гарантувати.

Більше того, проголошення на найвищому правовому рівні й реальне дотримання в практичній діяльності всього державного механізму ідеї про пріоритет прав і свобод людини є однією з безумовних цінностей сучасного світового і вітчизняного конституціоналізму, обов’язковим елементом конституційного ладу. Зокрема, в Україні людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека на конституційному рівні визнаються найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тобто в центрі правового регулювання стоїть саме людина, а держава юридично відповідальна перед нею за свою діяльність. Це означає, що будь-які державні органи та органи місцевого самоврядування приймаючи владні рішення та здійснюючи інші свої функції та повноваження, перш за все мають враховувати права та свободи конкретного громадянина. Тому їх, поза всяким сумнівом, також слід розглядати як визначальну складову, що забезпечує оптимальне співвідношення громадянського суспільства і державної влади.


Докаш Оксана Юріївна

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м. Чернівці


^ КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ МІФІВ У ВИБОРЧИХ КАМПАНІЯХ


Ні для кого не є секретом, що сучасні виборчі кампанії будуються на міфах, що утверджують певні цінності й норми, а також структурують бачення колективного сьогодення і майбутнього [2, с. 158 - 159]. Впроваджування міфів у масову свідомість стало реальним, з одного боку, через неможливість сучасного виборця швидко зорієнтуватися у величезній кількості фактів, думок, оцінок. Вивчаючи цей феномен, деякі дослідники навіть ввели до наукового обігу термін багатошарова людина. Що мають під ним на увазі? Насамперед людину, в якої «виникає повна плутанина понять і немає жодного взаємозв’язку подій. Єдина система, до якої ця людина спроможна підставляти окремі факти, - це система стереотипів, що вже склалася в неї в голові, зорієнтована, головним чином, на змагання та боротьбу, де ідеї добра і зла приймаються на віру» [1, с. 255]. З іншого боку, впровадження міфів у свідомість відбувається завдяки ЗМІ, які не стільки відображають та інтерпретують дійсність, скільки конструюють її за своїми правилами і на свій розсуд [3, с. 166].

На жаль, в Україні так званим виборчим міфам приділяється недостатня увага, хоча фактичного матеріалу для аналізу більше, ніж досить. У розвинених країнах, натомість, вивченням виборчих міфів займаються вчені, виділяючи виборчу міфологію в окремий напрям політичної науки. Наприклад, відомий дослідник М. Еделман (M. Edelman) визначає виборчі міфи як «незаперечну віру, яку поділяє велика група людей, що дає особливу оцінку подіям і діям» [4, с. 6]. У свою чергу, західні політологи Д. Німмо (D. Nimmo) і Дж. Комбс (J. Combs) вбачають у них «імовірну, драматичну об’єктивну реальність, соціально побудоване уявлення фактів, які люди сприймають як постійне, незмінюване знання дійсності, забуваючи (якщо вони колись знали про це) його експериментальні, образні, створені й, можливо, вигадані властивості» [7, с. 6]. А такі американські вчені, як Л. МакДоналд (L. MacDonald) [6] і В. Беннет (W. Bennet) [3], вважають, що вивчення виборчої міфології потрібно, передусім, для того, щоб глибше зрозуміти політичний процес і, особливо, вплив політичних лідерів і мас-медіа на систему демократії.

На думку Д. Німмо і Дж. Комбса, існують чотири основні типи міфів, які використовуються під час виборчих кампаній: домінантні міфи; міфи «Ми і Вони»; так звані героїчні міфи і псевдоміфи [7]. Американські дослідники К. Джонсон-Карті (K. Jonson-Cartee) і Г. Коупленд (G. Copeland) пропонують розширити дану типологізацію.

Домінантні міфи: базові міфи; підтримуючі міфи; есхатологічні міфи; етноцентристські; альтруїстична демократія; відповідальний капіталізм; пасторалізм маленьких міст; індивідуалістичні; помірковані; міфи порядку (впорядковування); американська мрія; західні або рубіжні міфи; міфи «ми і вони»; героїчні міфи: міф про звичайну людину; міф про рятівника; так званий американський мономіф; псевдоміфи [5, с. 75 - 85]

Згідно з Д. Німмо і Дж. Комбсом, домінантні міфи відображають колективне уявлення про цілісність світу і поділяються на базові, підтримуючі і есхатологічні [7, с. 26]. В основі базових міфів лежить класичне міфологічне оповідання про Америку як «місто на пагорбі», яке слугує маяком для інших цивілізацій і шляхетно пропонує поділитися досвідом своєї свободи.

Хоча базові міфи - типовий вияв американської політичної культури, аналіз передвиборних програм кандидатів на посаду міських голів, а також до Верховної Ради по одномандатних округах дає змогу нам зробити висновок: цей тип міфу успішно адаптувався до сучасних українських умов. Підтримуючі міфи спрямовані на підтримку того або іншого кандидата. Вони створюються за допомогою статей, виступів впливових політичних фігур, відомих діячів культури, які закликають голосувати за конкретного кандидата [7, с. 27]. Цю дружбу наочно демонструють і фотографії. Етноцентристські міфи, як правило, використовують у передвиборних фільмах і прозорих закликах, які з’являються в останні дні виборчої кампанії. Наприклад, у США за допомогою поняття етноцентризм намагаються довести, що Америка переважає всі інші нації в світі, і як добре жити саме в ній [5, с. 77]. В Україні цей тип міфу зводиться до того, що наша країна, маючи величезний потенціал, повинна посісти гідне місце в світі. Аналізуючи недавні вибори в Україні, необхідно зазначити, що на регіональному рівні кандидати використовували такі версії етноцентристських міфів.

В основі міфів про альтруїстичну демократію лежить розповідь про те, що головна мета політиків - служіння інтересам народу. Тому більшість кандидатів обіцяють виборцям створити дієву систему соціального захисту населення, яка б надавала адресну допомогу пенсіонерам, малозабезпеченим, багатодітним сім’ям, інвалідам, безробітним, повернення вкладів і інших державних заборгованостей населенню, зменшення тарифів на комунальні послуги, збільшення заробітної плати бюджетникам, лікарям, вчителям, працівникам міліції, військовослужбовцям. Але ці обіцянки, на жаль, дуже рідко виконуються.

За допомогою міфів про відповідальний капіталізм намагаються переконати в тому, що діяльність ділових кіл спрямована на посилення розквіту і діє для всіх без винятку, без надприбутків і без експлуатації робітників чи споживачів. В Україні на регіональному рівні цей тип міфу використовувався переважно кандидатами - представниками фінансово-промислових і бізнес-комерційних структур.

^ Пасторалізм маленьких міст - цей тип міфу корінням сягає до джефферсонівської ідеї про неповторність невеликих міст і особливу їх цінність. Під впливом цього міфу в Америці склався сюжет, який використовується в усіх виборчих кампаніях: кандидат йде вулицями невеликого міста (села), по дорозі зупиняючись, щоб поговорити з місцевими жителями, почути думку своїх виборців, практично завжди мешканців «сільської Америки» - фермерів, власників маленьких магазинів, листонош тощо [5, с. 78]. Багато українських кандидатів також прагнуть показати свою любов до сільського електорату і зацікавленість у вирішенні його проблем: допомога в отриманні кредитів на посівний матеріал, пальне, сільськогосподарську техніку, забезпечення населених пунктів якісною питною водою; сприяння в газифікації населених пунктів округу, опаленні будинків.

В основі індивідуалістичних міфів лежить образ сильної людини, яка зробила сама себе (self-made man). Використовуючи цей міф, політики прагнуть показати себе успішними, незалежними, впевненими в своїх силах. Аналізуючи так звані помірковані міфи, К. Джонсон-Карті і Г. Коупленд відзначають, що висуваючи на перший план ідею золотої середини, кандидати тим самим розраховують і вплинути на вибір середньостатистичного виборця [5, с. 78]. Наприклад, Джордж Уоллес (George Wallace), балотуючись на посаду президента США, неодноразово використовував цей міф у своїх виборчих кампаніях на регіональному рівні.

В цілому ж вивчення виборчої міфології дає можливість не лише простежити технології впровадження у масову свідомість певних соціально-політичних уявлень, а головне - виробити механізм їх нейтралізації. Все це не дасть змоги розвинутися тоталітарній маніпулятивній демократії. Адже її зловісна риса - перетворення виборця на інформаційного раба, який не розуміє і не бачить, як ним маніпулюють, але вважає себе вільною і самостійною людиною.


Список використаних джерел і літератури

Лернер М. Развитие цивилизации в Америке. В 2-х томах / М. Лернер. - М. : Радуга, 1992. – 576 с.

Политология: Словар - справочник / М. А. Василик, М. С. Вершинин и др. - М. : Наука, 2001. – 471 с.

Bennett W. Myth, ritual, and political control // Journal of Communication. – 1980. - №30. - P. 166 - 179.

Edelman M. Politics as symbolic action. - Chicago: Markham Pub Co, 1971. – 188 р. 

Jonson-Cartee K., Copeland G. Manipulation of the American Voter. Political Campaign Commercials. - Westport Connecticut: Praeger, London: Series in Political Communication, 1997. – 256 р.

MacDonald L. Myth, politics, and political science // Western Political Quarterly. – 1969. - №17. – Р. 141 - 150.

Nimmo D., Combs J. Subliminal politics: Myth and mythmakers in America. – NJ, Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1983. – 304 p.



Ємець Ірина Олександрівна

Макіївський економіко-гуманітарний інститут, м.Макіївка


^ ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУАЛІЗАЦІЇ ТА МЕХАНІЗМІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ


Домінантний характер впливу соціальних чинників на розвиток суспільно-політичних і соціально-економічних процесів в Україні не дозволяє ігнорувати громадську думку як чинник соціального середовища і ставлення співтовариства до тих або інших знакових подій в просторі українського соціуму. Ці обставини зумовлюють всебічний предметний підхід до дослідження громадської думки.

Громадська думка має складну структуру, однією з основних її якостей є її діяльна, активна складова. Структура громадської думки включає когнітивний елемент – знання; емоційний елемент - відчуття, емоції, настрої; аксеологічний елемент – оцінки; поведінковий елемент - готовність діяти певним чином.

Прикладні особливості громадської думки, з погляду використовування її в процесі управління, примушують органи влади та місцевого самоврядування не дистанціюватись від даного суспільного явища, а надавати підвищену увагу конкретним аспектам громадської думки.

Процес впливу громадської думки на управлінські відносини, міра включеності оцінок і думок громадськості в практичні рішення органів місцевого самоврядування і управління - характеризує рівень відкритості суспільства [1].

Зауважимо, що на даний момент практично відсутні дослідження щодо вивчення конкретних механізмів формування та впливу громадської думки в системі комунікацій жителів великого індустріального міста та органів місцевого самоврядування. Дана ситуація ускладнюється і тим, що немає чітко розробленої системи заходів, способів і методів врахування та використання громадської думки в процесі вироблення та ухвалення управлінських рішень. [2]

Дослідники, що займаються вивченням впливу суспільства на владу, концептуалізують різні моделі і способи їх взаємодії. Необхідність пошуку і розробки ефективних моделей взаємодії влади і суспільства обумовлена, зокрема, тим, що повсюдно спостерігається зростання недовіри до влади з боку громадян і громадських об’єднань. Проблема підвищення ефективності опитувань, як механізму участі мас в ухвалюваних рішеннях, стикається з певними труднощами. З одного боку має місце низький рівень компетентності громадян щодо дій влади і важливих подій. В якості причин низької компетентності Р.Даль називає зміну масштабів суспільного життя, зростаючу складність соціальних процесів, зміни в технології комунікації [3]. З іншого – зростає активність влади в області маніпулювання громадською думкою.

Д.П. Гавра розглядає громадську думку в різних аспектах її буття. По-перше – як спільну, зацікавлено ціннісну, практичну діяльність соціальних суб'єктів і їхній результат. По-друге – як специфічний соціальний інститут, здатний функціонувати у всіх