Реферат: “ основи екології та безпеки товарів народного споживання”





МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ОДЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ


Методичні вказівки

для самостійного вивчення теоретичного матеріалу

з предмету:

“ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКИ ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ”

для студентів


Спеціальність: 5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність»


5.03051001.02 «Товарознавство в митній справі»


Одеса – 2011


РОЗГЛЯНУТО:

Циклова комісія хімічних дисциплін Одеського технічного коледжу одеська національна академія харчових технологій.


ВИКОНАВЕЦЬ: Янчук Л.В., викладач коледжу


Методичний посібник розроблений для виконання самостійних робіт з предмету «Основи екології та безпеки товарів народного споживання» для студентів спеціальностей 5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність», 5.03051001.02 «Товарознавство в митній справі». У даному посібнику розглядаються такі розділи: вступ; історія розвитку та становлення екології; кругообіг речовин в біосфері; стан та охорона тваринного та рослинного світу; альтернативні джерела видобування енергії; маловідхідних та безвідхідних технологій; ризик в екології; утилізація відходів; класифікація аварій атомних станцій; прилади контролю у радіології; антропогенні та природні екологічні катастрофи; шляхи виживання людства; завдання інженерної екології; принципи інженерної екології; зв`язок інженерної екології з іншими науками; інженерно-ергономічні вимоги до системи "людина-машина середовище"; інженерно-екологічний підхід до будівництва споруд; безпека харчових продуктів; вимоги до харчових продуктів при їх митному оформленні; ЗАКОН УКРАЇНИ «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»; маркування продуктів, які містять генетично модифіковані організми; вимоги до етикетування харчових продуктів. Також до даних розділів входять: питання для самоперевірки і закріплення теоретичного матеріалу, завдання для розміркування, теми для рефератів та доповідей. Що надає можливість більш поглиблено вивчити даний курс предмету.


Розроблена для допомоги викладачам та студентам


^ МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ОДЕСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ


ЗАТВЕРДЖУЮ

Заст. директора з НР

___________В.І.Уманська

“___“___________2011 р.


Методичні вказівки

для самостійного вивчення теоретичного матеріалу

з предмету:

^ “ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ТА БЕЗПЕКИ ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ”

для студентів


Спеціальність: 5.03051001 «Товарознавство та комерційна діяльність»


5.03051001.02 «Товарознавство в митній справі»


Автор: Янчук Л.В.


^ РОЗГЛЯНУТО ТА СХВАЛЕНО

предметною комісією

хімічних дисциплін

протокол №________

від “___“___________ 2011 р.

Голова комісії _____________ Швець Л.І.


Одеса - 2011

ЗМІСТ


Вступ.

4

1. Історія розвитку та становлення екології. Кругообіг речовин в біосфері.

5

2. Стан та охорона тваринного та рослинного світу. Альтернативні джерела видобування енергії.

26

3. Маловідхідних та безвідхідних технологій. Ризик в екології. Утилізація відходів.

35

4. Класифікація аварій атомних станцій. Прилади контролю у радіології. Антропогенні та природні екологічні катастрофи. Шляхи виживання людства.

5. Інженерні методи захисту довкілля.

6. Безпека харчових продуктів

43


51

69

Рекомендована література.

87



В С Т У П


Методичні вказівки призначені допомогти студентам, вивчаючим курс “Основи екології та безпеки товарів народного споживання” в самостійній підготовці. Для вивчення матеріалу студентам необхідно вміти застосовувати добуті знання з біології, загальної хімії, географії для розв’язування практичних, професійно-орієнтованих завдань. При цьому застосовується як груповий, так і індивідуальний підходи (відповідно до рівня знань, здібностей та інтересів кожного студента в межах однієї спеціальності). Тому кожна тема містить обсяг матеріалу від відносно простих (навчальних) до складних, які вимагають поглибленого вивчення спеціальних розділів з професійно орієнтованим змістом.

Дана методична розробка представляє собою допоміжний матеріал для більш легкого та чіткого засвоєння тем, які винесені на самостійне засвоєння, з предмету “Основи екології та безпеки товарів народного споживання” для студентів спеціальностей «Товарознавство та комерційна діяльність», «Товарознавство в митній справі».

У даній методичній розробці значна увага приділяється питанням факторіальної екології, вченню про біосферу, проблемам антропогенного забруднення навколишнього природного середовища та його охорони, екологійчній безпеці як основи сталого розвитку. Також розглядаються найновіші підходи до вирішення тих чи інших теоретичних та практичних проблем екології. Найважливіша перевага методички полягає в тому, що її зміст вибудовано логічно, чітко і послідовно, так, що наступні теми спираються на попередні та розвивають їх зміст далі.

Кожна тема починається з плану викладу, що повинен знати і вміти студент після вивчення матеріалу даної теми. Крім того, в кінці кожної теми подаються завдання для розміркування, питання для самоперевірки і закріплення теоретичного матеріалу, теми для рефератів, доповідей.

В кінці методички міститься список навчальної літератури з екології.


Тема 1. «Історія розвитку та становлення екології. Кругообіг речовин в біосфері».


План:


1. Історія розвитку та ставлення екології.

Основні закони екології.

Об’єкти й методи досліджень в екології.

Класифікацію екологічних факторів та їх дія на живі істоти.

Антропогенні забруднення навколишнього середовища.

Переродження сучасної біосфери.

Взаємодія кругообігів речовин в біосфері.

Кругообіг вуглецю, кисню, азоту, сірки, фосфору, води.


Повинні знати: історію становлення екології як науки, основні закони екології, об’єкти й методи досліджень в екології, класифікацію екологічних факторів, антропогенні фактори, біогеохімічні цикли важливих хімічних елементів в біосфері.


Повинні вміти: охарактеризувати структурні підрозділи загальної екології, пояснити суть основних екологічних понять, розрізняти ресурси та умови існування живих організмів і знати основні їх види, пояснити в чому полягає концентраційна функція живих організмів.


1. Історія розвитку та ставлення екології.

Як і всі інші біологічні науки, екологія розвивалася безперервно, але нерівномірно. Як і більшість наук, екологія має свою передісторію. Праці древньогрецьких філософів-природознавців Гіппократа, Арістотеля, Теофраста Еразійського містять відомості екологічного змісту. Звичайно вони не називаються відомостями екологічними, оскільки сам термін «екологія» є нещодавнього походження. Отже, в історії екології, як і біології, можна виділити певні періоди розвитку, які в часовому відрізку нерівноцінні.

І. Описовий етап: тривав досить довго, включає палеоліт, мезоліт і неоліт. Це період накопичення інформації про багатство тваринного та рослинного світу на нашій планеті, період відкриття нових континентів, кругосвітніх подорожей. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

ІІ. Етап розвитку – систематики, який пов’язується з іменами таких відомих вчених, як К. Лінней та О. Гумбольдт. Важливим етапом становлення екології як науки стала поява у 1859 р. книги Ч.Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору або збереження обраних порід у боротьбі за життя». У своїй праці Дарвін чітко вказав на роль навколишнього середовища у природному доборі, як одного з основних рушійних сил еволюції. Вперше сам термін «екологія» згадується у праці Ернста Геккеля «Загальна морфологія організмів» у 1866 р. і «Природнича історія світотворення» (1868), де вчений вперше спробував дати визначення суті цього терміна.

ІІІ. Етап розвитку теоретичних засад екології розпочався з другої половини ХІХ ст., хоч як самостійна наука екологія сформувалась та набула наукового визначення лише на початку ХХ ст.. У 30-х роках сформувалась нова галузь екології – популяційна екологія, основоположником якої є англійський вчений Ч.Елтон. У 1935 р. А.Тенслі висунув поняття екосистема. З початку 40-х рр. в екології виник принципово новий підхід у дослідженнях. У 1942 р. В.Сукачев обґрунтував уявлення про біогеоценоз. Живі організми почали вивчатися у їх відношенні до сукупності абіотичних факторів, з урахуванням закономірностей, що лежать в основі зв’язку всього угрупування й навколишнього середовища – кругообігу речовин та перетворення енергії.

Отже, за короткий період з середини ХІХ ст. до 60-х рр. ХХ ст. екологія як наука зайняла своє місце серед інших природничих наук, було сформульовано основні теоретичні засади науки про взаємозв’язки живих організмів з навколишнім середовищем та між собою. Слід відмітити, що стрімкий розвиток екології зумовлений значними досягненнями інших фундаментальних наук, таких, як фізика, хімія, математика. Зв’язок з цими науками настільки щільний, що подекуди напрямки екології (утилізація, промислова екологія тощо) приймають за екологію в цілому.

ІV. Друга половина ХХ ст. продемонструвала, що більшість екологічних проблем виникає завдяки людині. Синтез нових речовин, які відсутні в природі, призвів до глобальної проблеми накопичення полімерних матеріалів, до цього часу реальних механізмів утилізації цих матеріалів не розроблено.

Екологія за останні десять років стала настільки популярною, що рідко які періодичні видання та засоби масової інформації не публікують «екологічні» матеріали. Нерідко екологічні проблеми є складовою політики, і використовуються в різних напрямках.


2. Основні закони екології.

Екологія, як і інші науки, базується на загальнонаукових, кібернетичних, біологічних, геологічних, географічних, фізико-хімічних законах. Кращому осмисленню екології як науки допоможе навіть простий перелік законів, суміжних з екологією наукових дисциплін.

Закон біогенної міграції атомів (або закон Вернадського): міграція хімічних елементів на земній поверхні та в біосфері в цілому здійснюється під переважаючим впливом живої речовини, організмів. Цей закон має важливе практичне й теоретичне значення. Розуміння всіх хімічних процесів, що відбуваються в геосферах, неможливе без урахування дії біогенних факторів, зокрема – еволюційних. За допомогою цього закону можна свідомо й активно запобігати розвитку таких негативних явищ, керувати біогеохімічними процесами, використовуючи «м’які» екологічні методи.

Закон внутрішньої динамічної рівноваги: речовина, енергія, інформація та динамічні якості окремих природних систем і їх ієрархії дуже тісно пов’язані між собою, так що будь-яка зміна одного з показників неминуче призводить до функціонально-структурних змін інших, але при цьому зберігаються загальні якості системи – речовинно-енергетичні, інформаційні та динамічні. Наслідки дії цього закону виявляються в тому, що після будь-яких змін елементів природного середовища (речовинного складу, енергії, інформації, швидкості природних процесів тощо) обов’язково розвиваються ланцюгові реакції, які намагаються нейтралізувати ці зміни. Слід зазначити, що незначна зміна одного показника може спричинити сильні відхилення в інших і в усій екосистемі. Цей закон один з найголовніших у природокористуванні.

Закон генетичної різноманітності: все живе генетично різне й має тенденцію до збільшення біологічної різнорідності. Цей закон має важливе значення в природокористуванні, особливо в сфері біотехнології (генна інженерія, біопрепарати), коли не завжди можна передбачити результат нововведень під час вирощування нових мікрокультур через виникаючі мутації або поширення дії нових біопрепаратів не на ті види організмів, на які вони розраховувалися.

Закон історичної необоротності: розвиток біосфери й людства як цілого не може відбуватися від пізніших фаз до початкових, загальний процес розвитку однонапрямлений. Повторюються лише окремі елементи соціальних відносин (рабство) або типи хазяйнування.

Закон константності (сформульований В.Вернадським): кількість живої речовини біосфери (за певний геологічний час) є величина постійна. Цей закон тісно пов’язаний з законом внутрішньої динамічної рівноваги. За законом константності будь-яка зміна кількості живої речовини в одному з регіонів біосфери неминуче призводить до такої ж за обсягом зміни речовини в іншому регіоні, тільки із зворотним знаком. Наслідком цього закону є правило обов’язкового заповнення екологічних ніш.

Закон кореляції (сформульований Ж.Кюв’є): в організмі як цілісній системі всі його частини відповідають одна одній як за будовою, так і за функціями. Зміна однієї частини неминуче викликає зміни в інших.

Закон максимізації енергії (сформульований Г. і Ю. Одумами та доповнений М.Реймерсом): у конкуренції з іншими системами зберігається та з них, яка найбільше сприяє надходженню енергії та інформації й використовує максимальну їх кількість найефективніше. Максимізація – це підвищення шансів на виживання.

Закон максимуму біогенної енергії (закон Вернадського – Бауера): будь-яка біологічна та «біонедосконала» система з біотою, що перебуває в стані «стійкої не рівноваги» (динамічно рухливої рівноваги з довкіллям), збільшує, розвиваючись, свій вплив на середовище. Разом з іншими фундаментальними положеннями закон максимуму біогенної енергії є основою розробки стратегії природокористування.

Закон мінімуму (сформульований Ю.Лібіхом): стійкість організму визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб. Якщо кількість і якість екологічних факторів близькі до необхідного організму мінімуму, він виживає, якщо менші за цей мінімум, організм гине, екосистема руйнується.

Закон обмеженості природних ресурсів: усі природні ресурси в умовах Землі вичерпні. Планета є природно обмеженим тілом, і на ній не можуть існувати безконечні складові частини.

Закон однонаправленості потоку енергії: енергія, яку одержує екосистема й яка засвоюється продуцентами, розсіюється або разом з їх біомасою необоротно передається консументами першого, другого, третього та інших порядків, а потім редуцентам, що супроводжується втратою певної кількості енергії на кожному трофічному рівні в результаті процесів, які супроводжують дихання.

Закон оптимальності: ніяка система не може звужуватися або розширюватися до безконечності. Цей закон допомагає знайти оптимальні з точки зору продуктивності розміри для ділянок полів, вирощуваних тварин, рослин. Ігнорування закону – створення величезних площ монокультур, вирівнювання ландшафту масовими забудовами тощо – призвело до неприродного одноманіття на великих територіях і викликало порушення в функціонуванні екосистем, екологічні кризи.

Закон піраміди енергій (сформульований Р.Ліндеманом): з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший переходить у середньому не більше 10% енергії. за цим законом можна виконувати розрахунки земельних площ, лісових угідь з метою забезпечення населення продовольством й іншими ресурсами.

Закон рівнозначності умов життя: всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначні ролі. З нього випливає інший закон – сукупної дії екологічних факторів. Цей закон часто ігнорується, хоча має велике значення.

Закон розвитку довкілля: будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних й інформаційних можливостей навколишнього середовища.

Закон зменшення енерговіддачі в природокористування: у процесі одержання з природних систем корисної продукції з часом (у історичному аспекті) на її виготовлення в середньому витрачається дедалі більше енергії (зростають енергетичні витрати на одну людину). Збільшення енергетичних витрат не може відбуватися безконечно. Його можна й слід розраховувати, плануючи свої стосунки з природою з метою їх гармонізації.

Закон сукупної дії природних факторів (закон Мітчерліха – Тінемана – Баулє): обсяг урожаю залежить не від окремого, нехай навіть лімітуючого фактора, а від усієї сукупності екологічних факторів одночасно. Закон має силу за певних умов – коли вплив монотонний і максимально виявляється кожний фактор за незмінності інших у тій сукупності, що розглядається.

Закон толерантності (закон Шелфорда): лімітуючим фактором процвітання організму може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу, діапазон між якими визначає ступінь витривалості (толерантності) організму до даного фактора. Відповідно до закону будь-який надлишок речовини чи енергії в екосистемі стає її ворогом, забруднювачем.

Закон ґрунтостомлення (зменшення родючості): поступове зниження природної родючості ґрунтів відбувається через тривале їх використання й порушення природних процесів ґрунтоутворення, а також внаслідок тривалого вирощування монокультур (в результаті накопичення токсичних речовин, що виділяються рослинами, залишків пестицидів й мінеральних добрив).

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (сформульований В. Вернадським): уся жива речовина Землі має єдину фізико-хімічну природу. З цього випливає, що шкідливе для однієї частини живої речовини шкодить й іншій її частині, тільки, звичайно, різною мірою. Різниця полягає лише в стійкості видів до дії того чи іншого агента.

Закон екологічної кореляції: в екосистемі, як і в будь-якій іншій, всі види живої речовини й абіотичні екологічні компоненти функціонально відповідають одне одному. Випадіння однієї частини системи (виду) неминуче призводить до вимикання пов’язаних з нею інших частин екосистеми й функціональних змін.

Науковій громадськості широко відомі також чотири закони екології американського вченого Б.Коммонера: все пов’язане з усім, все мусить кудись діватися, природа «знає» краще, ніщо не минається даремно (за все треба платити).

Слід згадати також важливі екологічні закони, сформульовані у працях відомого американського еколога Д.Чіраса у 1991 – 1993 рр.. Він підкреслює, що природа існує вічно (з точки зору людини) і опирається деградації завдяки дії чотирьох екологічних законів:

- рециклічності або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

- постійного відновлення ресурсів;

- консервативного споживання (коли живі істоти споживають лише те (й у такій кількості), що їм необхідно, не більше й не менше);

- популяційного контролю (природа не допускає «вибухового» росту популяцій, регулюючи кількісний склад того чи іншого виду шляхом створення відповідних умов для його існування й розмноження).


3. Об’єкти й методи досліджень в екології.

Сучасні екологічні дослідження мають бути науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства в природному середовищі, раціонального природокористування, охорони та відновлення довкілля. Найважливішим висновком екологічних досліджень повинно бути визначення екологічної ємності територій, що повністю залежить від стану їх екосистем.

Об’єктами екології або її галузевих підрозділів залежно від рівня досліджень є екологічні системи чи елементи екосистем.

Головний предмет досліджень – вивчення особливостей та розвитку взаємозв’язків між організмами, їхніми угрупованнями різних рангів, екосистемами й неживою компонентою екосистем, а також дослідження впливу природних і антропогенних факторів на функціонування екосистем і біосфери в цілому.

В універсальній екології підпорядковані два великі блоки екологічних досліджень: теоретична та практична екологія. Ці блоки поділяються на цілий ряд розділів і підрозділів, що мають галузеве спрямування або структурну підпорядкованість. У теоретичну екологію входить: екологія живих організмів (із підрозділами екологія людини, екологія мікросвіту, екологія рослин та екологія тварин), а практична екологія об’єднує три розділи:

- науки про охорону та раціональне використання природних ресурсів;

- науки про соціально-економічні фактори впливу на довкілля;

- науки про техногенні фактори забруднення довкілля.

Екологію живих організмів багато дослідників називають біоекологією, до неї додані нові напрямки, як: біоекомоніторинг, теорія заповідної справи, теорія штучних екосистем, основи біоіндикації, екотоксикологія та ін.

Науку про охорону та раціональне використання природних ресурсів найчастіше називають геоекологією. Основними її елементами є ландшафтна екологія, економіка природокористування та охорона довкілля, екологія атмосфери, гідросфери та літосфери.

Наука про соціально-економічні фактори впливу на довкілля об’єднує такі важливі нові підрозділи, як: екологічна освіта, екологічне право, урбоекологія, екологія народонаселення, екологічний менеджмент, екологічний маркетинг, національна та міжнародна екополітика.

Науку про техногенні фактори забруднення довкілля називають техноекологією, вона об’єднує такі важливі підрозділи, як: екологія енергетики (АЕС, ТЕС, ГЕС, нетрадиційні джерела енергії), екологія промисловості (хімічна, металургійна, паливна, електрична, лісогосподарська, машинобудівельна та будматеріали), агроекологія (меліоративна, агрохімічна, екологія тваринництва), екологія транспорту, військової справи, екологічна експертиза, космічна екологія, техномоніторинг.

Завдяки широкому арсеналу методів екології відбувається тісний зв’язок екології з іншими науками. Згідно з Ю.А. Злобіним (1998), методи екології можна розділити на три основні групи:

^ Методи збору інформації. Класичні методи дослідження стану екологічних об’єктів (включають у себе всі методи, які застосовують природничі науки), що спрямовані на накопичення фактичного матеріалу про складові компоненти досліджуваної ділянки екосистеми, біосфери.

^ Методи обробки отриманої інформації. Ця група методів спрямована на узагальнення отриманої інформації шляхом систематизації певних параметрів складових компонентів досліджуваної ділянки екосистеми. Сучасна обчислювальна техніка дає можливість обробляти велику кількість фактичного матеріалу, що, в свою чергу, робить великий фактичний матеріал більш доступним для узагальнення. Слід відмітити, що при певних екологічних дослідженнях статистична обробка є необхідною умовою достовірності отриманих результатів.

^ Методи інтерпретації отриманих результатів. Методи моделювання. Важливим етапом будь-яких екологічних досліджень є здатність аналізу отриманих результатів, побудова певної моделі стану екосистеми. Такий підхід дає змогу прогнозувати зміни, які можуть відбуватися на досліджуваній ділянці під впливом певних екологічних факторів або під впливом діяльності людини. На основі абстрагування результатів досліджень можна робити словесні описи екосистем (вербальні моделі), побудувати схеми взаємозв’язків компонентів (графічні моделі), робити спробу опису екосистеми за допомогою математичних формул (математичні моделі).




Класифікацію екологічних факторів та їх дія на живі істоти.

Екологічний фактор – будь-який фактор середовища, що здатен в тій чи іншій мірі, прямим або непрямим способом впливати на живі організми, в період хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

Усі класифікації екологічних факторів, поряд з певними відмінностями між собою, мають певну єдність в тому, що сукупність фізичних та хімічних параметрів середовища творять кліматичні умови існування живих організмів.

Екологічні фактори можуть бути об’єднані за природою їхнього походження або залежно від їх динаміки та дії на організм. За характером походження розрізняють: абіотичні, біотичні та антропогенні фактори.

^ Абіотичні фактори – зумовлюються дією неживої природи і поділяються на кліматичні (температура, освітлення земної поверхні, вологість, вітер, кислотність, солоність, опади тощо), орографічні (рельєф, нахил схилу, експозиція) та геологічні.

Розглянемо ці фактори більш детально, а також проаналізуємо реакції організму на дію того чи іншого кліматичного фактору.

^ Енергія сонця. Сонце є єдиним джерелом енергії на нашій планеті. Світло, у всіх його проявах, необхідне для життя. Розглядаючи ці аспекти, слід відзначити, що вони залежні від інтенсивності світла, довжини хвилі, кольору та фотоперіоду. Всі ці властивості світла залежать від кута падіння сонячних променів на земну поверхню. Освітлення земної поверхні виражена у тих системах, де ярусність рослинного покриву, а також топографія земної поверхні зумовлює адаптацію живих організмів. Отже, організми можна розділити на світлолюбові та тіньовитривалі. Аналіз параметрів освітлення є основою до впровадження нових сільськогосподарських культур, сортів. Дія освітленості як фактору поширюється як на сушу, так і на водні екосистеми (колір, редукція органів зору тощо). У цьому випадку слід враховувати, що водне середовище значно відрізняється від повітряного насамперед за своїми фізичними властивостями. Світло набагато важче проникає через товщу води, чим зумовлене зосередження живих організмів переважно у верхніх шарах води.

Температура. Кожен окремий організм пристосований до конкретних температурних умов і може існувати тільки в певних межах, до яких пристосовані його метаболізм та структура. Живий організм здатний регулювати температуру в певних межах, але різкі перепади температурного режиму можуть призвести до розладу функціонування організму, а інколи навіть до загибелі. У живих організмів є цілий ряд пристосувань, які дають їм змогу втримувати температуру в певних межах. До таких слід віднести: потовиділення, товщина жирового відкладу, густина шерсті (зимою – густіша, літом – рідша), аптерії та птерилії у птахів, діапауза комах, циклічність розвитку рослин.

Вологість. Вода необхідна для життя і нерідко виступає лімітуючим фактором в наземних екосистемах. Слід відмітити, що вода є єдиним розчинником на нашій планеті, завдяки воді відбувається транспорт речовин із навколишньої, неживої природи до живих організмів. Всі живі організми використовують насамперед прісну воду, хоч значна їх кількість використовує води Світового океану як середовище існування. Повітря має сильну висушувальну дію, тому у рослин та тварин спостерігається велика кількість цікавих пристосувань щодо зниження випаровування. Одночасно живим організмам доводиться підтримувати певний оптимальний режим втрати пароподібної вологи, оскільки випаровування – це найефективніший спосіб самоохолодження організму в умовах високої температури повітря. У тварин для такого охолодження за допомогою випаровування служать потові залози (у собаки їх на тілі немає, тому в спекотний час доводиться висовувати язика), а в рослин вода випаровується через чисельні продихи на листках. Джерелами поступлення води на поверхню суші є – дощ, сніг, град, роса.

Залежно від здатності утримувати вологу або витримувати без води, рослини поділяють на:

ксерофіти – які здатні довший час витримувати без води;

мезофіти – із середньою витривалістю;

гідрофіти – які не можуть витримувати без води і вода для них є основним лімітуючим фактором.

^ Газовий склад атмосфери та тиск. В атмосфері проходять постійна циркуляція повітряних мас, енергією для якої є Сонце. Результатом циркуляції є перерозподіл водяної пари. Важливою атмосферною зміною є тиск, який зменшується з висотою. Дія тиску має відносно невелике значення для сухопутних організмів, так як під час підйому на висоту 5000 метрів над рівнем моря тиск складає 50% від норми. Високогірні організми відчувають нестачу кисню, і, як наслідок, у них підвищений вміст еритроцитів та гемоглобіну у крові. Значення тиску як лімітуючого фактору більше виявляється у глибоководних організмів, де, високий тиск поряд із низькою температурою та недостатністю світла є необхідністю. При цьому у живих організмів, що населяють глибоководні ділянки, існує цілий ряд пристосувань, що дозволяють їм витримувати підвищений тиск. Це, насамперед, окостеніння покривів тіла і утворення панцирів.

^ Біотичні фактори – зумовлюються дією живої природи одних організмів на інші, включаючи всі взаємовідносини між ними.

У природному середовищі на кожний організм або групу організмів діють не тільки абіотичні чинники. Але і живі істоти, які є невід’ємною частиною середовища проживання і відносяться до категорії біотичних чинників. Їх дія на організми може бути як прямою (харчування тварин, запилення комахами, паразитування одних організмів на інших), так і непрямою (зміна абіотичних чинників середовища).

Біотичні чинники, які впливають на рослинні організми як первинні продуценти органічної речовини, класифікують на зоогенні і фітогенні.

^ Форми біотичних відносин:

- Конкуренція – такий тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місце проживання і інші необхідні для життя умови, діють один на одного від’ємно. Виділяють: внутрішньовидову → міжвидову → пряму → непряму конкуренцію.

- Хижацтво – відносини між хижаком і жертвою. Хижаки – це тварини або рослини, які ловлять і поїдають один одного як об’єкт харчування. По суті, хижаками є консументи всіх порядків, як травоїдні, так і ті, котрі споживають тварину їжу.

- Паразитизм – форма біотичних зв’язків організмів різних видів, за якої один живе за рахунок іншого, знаходячись у середині або на поверхні його тіла.

- Аменсалізм – форма біотичної взаємодії двох видів, за якої один з них чинить шкоду іншому і не отримує при цьому відчутної користі для себе (деревні рослини і трав’яниста рослинність під їх кронами).

- Симбіоз (мутуалізм) – представляє собою тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більше видів організмів (мікориза деяких грибів і коренів дерев).

- Коменсалізм – тип біотичних взаємовідносин між двома видами – коменсалами, коли діяльність одного з них постачає харчування або притулок (коменсалу). (Рибка-прилипало пересувається на великі відстані, прилипаючи до акул).

- Алелопатія (антибіоз) – хімічний взаємовплив одних видів рослин на інші за допомогою продуктів метаболізму (ефірних масел, фітонцидів).

Сюди можна віднести «цвітіння води» за участю синьо-зелених водоростей, явище «червоного моря» - виділення гігантськими скупченнями мікроорганізмів токсичних речовин, які викликають загибель риби.

^ Антропогенні фактори – вплив на живу природу життєдіяльності людини, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки (реакції).

Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а за характером зв’язків – вітальними і сигнальними. За часом дії – постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливу екзогенними вони діють на ендогенні фактори і, завдяки їм, «зсередини» - на екосистему або на її компоненти.

Вплив людини на природу може бути як свідомим, так і стихійним, випадковим. Проте нерідко вплив людини на природу має небажаний характер. До випадкових належать впливи, які є наслідком діяльності людини, але не були наперед передбачені або заплановані: випадкове завезення насіння бур’янів і тварин, випас худоби, розорювання земель тощо.


Антропогенні забруднення навколишнього середовища.

Особливої шкоди природі завдають урбогенні та техногенні процеси, які часто діють сумісно. Основними джерелами антропогенних забруднень є: ТЕС, АЕС, ГЕС, сотні тисяч котельних; металургійна, хімічна, нафтопереробна, цементна, целюлозно-паперова, військова промисловості; екстенсивне, перехімізоване сільськогосподарське виробництво; автотранспорт, морський транспорт, річний транспорт, залізничний транспорт, повітряний транспорт; гірниче виробництво.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, що викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від виробництв, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сірчаний і сірчистий ангідриди, окиси азоту, бензпірен, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, окиси вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші – частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.

Всі антропогенні забруднення поділяють на дві великі групи – матеріальні й енергетичні. До матеріальних належать: атмосферні забруднення (газоподібні, пароподібні, тверді, у вигляді туману й змішані), стічні води (оборотні, умовно чисті й забруднені, зі значним перевищенням концентрації шкідливих речовин), тверді відходи (токсичні та нетоксичні). До енергетичних належать: теплові викиди, шуми, вібрації, ультразвук й інфразвук, електромагнітні поля, світлове, лазерне, інфрачервоне, ультрафіолетове випромінювання, іонізація, електромагнітне випромінювання.

Класифікують забруднювачі за типом походження: механічні, хімічні, фізичні та біологічні.

^ Механічне забруднення – це різні тверді частки та предмети (викинуті як непридатні, спрацьовані, вилучені з вжитку) на поверхні землі, в грунті, воді, повітрі, Космосі – від диму та пилу до уламків машин у кар’єрах і частин космічних апаратів і супутників у стратосфері й іоносфері.

^ Хімічне забруднення – тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й спо
5. Альтернативні джерела видобування енергії.

На сьогоднішній день дуже турбує ситуація, яка склалася з не відновлювальними ресурсами. По розрахункам вчених, кількість видобутку сировини для енергетики мають вичерпатися в дуже близькому майбутньому. Якщо всі потреби людства мають бути задоволені лише за рахунок хімічного палива, людству повинно хватити вугілля, нафти та газу лише на 150 років. А забруднення від цих видів палива дуже небезпечно для навколишнього середовища. До того ж, 90% видобутої сировини стає відходами, які забруднюють довкілля. Тому на сьогоднішній день дуже актуально постає задача використання нетрадиційних джерел енергії, які виявляються екологічного безпечними та, майже, невичерпаними.

До нетрадиційних джерел енергії відносять: енергію вітру, енергію океану, сонячну енергію та геотермальну енергію Землі.

Енергія вітру. Енергія вітру екологічно чиста, не потрібно будувати дорогі плотини гідровузлів, нищити сільськогосподарські угіддя, забруднювати воду, спалювати цінне оргпаливо, будувати очисні споруди для збереження чистоти біосфери. Можливості використання цього виду енергії в різних місцях неоднакові. Для нормальної роботи вітрових двигунів швидкість вітру не повинна в середньому за рік падати нижче 4-5 м/с, а краще, коли вона становить – 6-8 м/с. Для цих установок шкідливі і надто великі швидкості вітру (урагани), які можуть їх поламати. Найбільш сприятливі зони для використання вітрової енергії – узбережжя морів та океанів, степи, тундра, гори. В межах України такими ділянками є узбережжя Чорного моря, особливо Крим, а також Карпати, південні степові райони.

Під час роботи вітрових електростанцій навколишнє середовище не зазначає жодних забруднень. Єдині впливи – це низькочастотний шум (гудіння) працюючих вітряків, та ще спорадична загибель птахів, що потрапляють у лопасті вітродвигунів.
еще рефераты
Еще работы по разное
© РОНЛ.орг 2000-2026 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org