Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ЗМІСТ


Вступ


3

Розділ 1. Теоретичні засади створення фінансових установ в Україні


13

1.1.Поняття та види фінансових установ за законодавством України


13

1.2. Співвідношення понять “створення” та “державна реєстрація” фінансових установ, сутність ліцензування їх операцій


36

1.3. Система та повноваження державних органів у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій

60

Висновки до розділу 1


74

^ Розділ 2 Правові основи створення банків в Україні та ліцензування їх операцій


77

2.1. Порядок створення банків в Україні

77

2.2. Поняття банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензії на здійснення окремих операцій та умови їх видачі

94

Висновки до розділу 2

108

Розділ 3. Особливості правового регулювання створення інших фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій


112

3.1. Правові основи створення кредитних спілок, ломбардів та лізингових компаній та ліцензування їх операцій


112

3.2. Особливості створення та ліцензування операцій страхових компаній

141

3.3. Проблеми створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових установ в Україні та особливості ліцензування їх операцій

163

^ Висновки до розділу 3


177

Висновки


183

Список використаних джерел

198


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Функціонування економіки будь-якої держави пов`язано з безперервним рухом грошових потоків. Цей рух повинен бути системним, безперешкодним та забезпеченим надійними механізмами. Тому будь-яка держава прагне до побудови фундаментальних ринків фінансових послуг, де функціонують подібні механізми, які часто називають і фінансовими посередниками, і фінансовими інститутами, і суб’єктами або учасниками ринків фінансових послуг, і фінансовими установами.

Україна давно має власну, досить стабільну банківську систему, яка складає потужний сектор ринків фінансових послуг та забезпечує безперебійне функціонування багатьох галузей економіки держави. Однак, невпинно розвиваючись, ринкові відносини в Україні набувають нового змісту: розробляються державні програми, орієнтовані на інтеграцію національної економіки в світову, збільшується обсяг експорту товарів національного виробника, виконуються соціально спрямовані державні програми, тощо. Все це, в тій чи інший мірі, потребує відповідного фінансування у формі кредитів, інвестицій, у інших формах грошового забезпечення. Зважаючи на це, в Україні відродилася так звана парабанківська система, яку складають фінансові установи, що не є банками. Як банківська система, так і система інших фінансових установ, що не є банками, діють на засадах залучення коштів від різних учасників суспільних відносин та їх розміщення для кредитування населення, юридичних осіб та інвестування у виробничу, будівельну, торговельну та інші галузі економіки. Але, незважаючи на зростаючу роль фінансових установ в суспільному житті, до цього часу норми національного законодавства чітко не визначають тих критеріїв, за якими можна було б розмежовувати фінансові установи та інших суб’єктів господарювання.

Актуальність обраної теми дисертації зумовлюється об’єктивною необхідністю визначення поняття фінансової установи; визначення, відповідно до ознак, що вміщені в цьому понятті, видів фінансових установ, які функціонують в Україні; виявленням проблем у процесі створення фінансових установ та ліцензування їх операцій з метою вироблення пропозицій для забезпечення ефективного правового регулювання відносин у фінансово-кредитній сфері; впровадження дієвого механізму попередження неправомірних дій учасників ринків фінансових послуг, починаючи з моменту їх реєстрації.

Саме тому нагальною є необхідність вдосконалення правового регулювання, закладення базових правових основ створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій. Норми Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 р. потребують перегляду та конкретизації в частині визначення поняття та правового статусу фінансових установ; визначення видів фінансових установ; чіткого окреслення повноважень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України як органу, що виконує функції регулятора ринків фінансових послуг. Потребують удосконалення і інші законодавчі та підзаконні нормативні акти, які регулюють питання створення та діяльності фінансових установ в Україні, з метою однозначного розуміння їх правової природи та суттєвого спрощення процесу їх створення та процедури ліцензування їх операцій.

Теоретичним та науковим підґрунтям для написання дисертаційного дослідження виступили здобутки правової науки України, зокрема праці вчених у галузі фінансового, адміністративного, банківського, а також, у деякій мірі, цивільного та господарського права: В.Б. Авер’янова, О.А. Беляневич, Ю.П. Битяка, В.І. Борисової, Л.К. Воронової, Н.В. Воротіної О.В. Дзери, І.Б. Заверухи, О.О. Качана, Є.В. Карманова, О.А. Костюченка, В.К. Колпакова, Ю.І. Крегула, В.Л. Кротюка, О.В. Кузьменка, М.П. Кучерявенка, В.К. Мамутова, В.П. Нагребельного, О.П. Орлюк, О.П. Рябченко, Н.О. Саніахметової, А.О. Селіванова, В.С. Щербини та ін.

В роботі також використовувались наукові дослідження російських вчених-юристів: М.М. Агаркова, Л.В. Акопова, О.Ю. Вікуліна, А.А. Вишневського, А.М. Екмаляна, Ж.А. Іонової, М.Б. Смоленського, Г.А. Тосуняна та інших.

Із здобутків українських вчених-економістів використані праці: В.Т. Александрова, П.Д. Біленчука, О.І. Ворони, О.Е. Динніка, І.О. Мітюкова, С.М. Недбаєвої, І.В. Сала, О.В. Скороход, В.С. Стельмаха, та ін.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов’язане з темами науково-дослідної роботи кафедри комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету, зокрема, є складовою частиною науково-дослідної теми: “Актуальні проблеми розвитку фінансового права”, затверджено Вченою радою факультету економіки, менеджменту та права КНТЕУ 29.01.2004 р.

^ Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття, видів фінансових установ в Україні, особливостей їх створення та ліцензування їх операцій, вироблення та уточнення основних понять, що мають використовуватись у досліджуваній сфері, виявлення прогалин та колізій в законодавстві та формування пропозицій щодо його вдосконалення.

Досягнення зазначеної мети пов’язане з вирішенням наступних завдань:

проаналізувати та визначити поняття фінансових установ;

визначити види фінансових установ за законодавством України;

з’ясувати поняття банку, виявити особливості та специфічні ознаки, що відрізняють його від інших фінансових установ;

дослідити поняття “створення” та “державна реєстрація” фінансових установ і визначити їх співвідношення;

виявити правову природу процедури ліцензування як однієї з умов початку діяльності фінансової установи на ринках фінансових послуг;

дослідити систему та повноваження державних органів у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій;

проаналізувати правові основи створення кожного з видів фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій;

виявити правові проблеми, що виникають в процесі створення фінансових установ в Україні та при здійсненні ліцензування їх операцій та запропонувати можливі шляхи усунення цих проблем;

розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій.

^ Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі створення фінансових установ та при ліцензуванні їх операцій.

Предметом дослідження є правові основи створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій.

^ Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дисертаційного дослідження становить система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів наукового пізнання, що у сукупності забезпечують об’єктивний аналіз предмету дослідження.

Специфіка теми дисертації, мета та поставлені завдання дослідження зумовили використання наступних методів:

- діалектичного, що застосовувався в процесі аналізу взаємодії та інтегрованості термінів „створення фінансових установ”, „державна реєстрація фінансових установ”, „ліцензування операцій фінансових установ” як понять і як процесів;

- системного аналізу явищ і подій, який використовувався при комплексному дослідженні системи фінансових установ та системи державних органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг;

- класифікації, що дала можливість систематизувати легітимацію як правову категорію, а також фінансові установи України відповідно до запропонованих автором критеріїв;

- історико-правового та порівняльного, що, у своїй єдності, забезпечили аналіз досліджуваних понять та окремих норм законодавства в історичному аспекті та дозволили зробити їх порівняльну характеристику;

- формально-логічного методу, що дозволив на основі проведеного дослідження сформулювати нові поняття та обґрунтувати окремі теоретичні положення.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують відносини у сферах адміністративного, фінансового та банківського права: серед них правові акти Кабінету Міністрів України, Президента України, відомчі нормативно-правові акти Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного банку України та ін., а також практичний досвід участі автора в процесі державної реєстрації банків, а саме: розгляд установчих та інших документів, поданих в Головне управління НБУ по м. Києву і Київській області з метою проведення державної реєстрації банків; досвід вирішення правових проблем державної реєстрації банків.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою комплексною науковою роботою, в якій ґрунтовно досліджені правові основи створення фінансових установ в Україні та ліцензування їх операцій.

В результаті проведеного дослідження сформульовані і обґрунтовані такі науково-теоретичні положення:

вперше:

визначено поняття реєстрації фінансової установи як узаконення, визнання державою в особі уповноважених державних органів факту створення та існування конкретної юридичної особи в якості фінансової установи;

виявлено співвідношення понять “створення фінансової установи” та “державна реєстрація фінансової установи”, яке зводиться до того, що державна реєстрація фінансової установи є завершальним етапом її створення;

досліджено правову природу ліцензування у сфері надання фінансових послуг, внаслідок чого запропоновано вживання у законодавстві більш вдалих, на думку автора, термінів: “ліцензування операцій фінансових установ” та “ліцензування банківських операцій”;

комплексно досліджено поняття „легітимація” та запропоновано її класифікацію; обґрунтовано доцільність застосування у галузі фінансового права поняття “легітимація фінансових установ” як єдиного процесу узаконення діяльності фінансових установ, який поєднує в собі два елементи: державну реєстрацію фінансових установ та ліцензування їх операцій; науково обґрунтовано та визначено це поняття;

визначено систему та повноваження державних органів в сфері створення фінансових установ та ліцензування їх операцій;

проаналізовано та розкрито процес легітимації кожного з видів фінансових установ в Україні та систематизовано вимоги, дотримання яких необхідне для їх створення та ліцензування їх операцій;

сформульовано визначення фінансової організації, яке, на думку автора, більш адекватно пояснюватиме правову природу учасників ринків фінансових послуг, що сьогодні мають назву фінансових установ, та повинно замінити у законодавстві поняття фінансової установи; зроблено спробу здійснити класифікацію фінансових організацій;

обґрунтовано положення про недоцільність розмежування в нормативних актах Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України понять “державна реєстрація фінансової установи” та “набуття статусу фінансової установи”;

удосконалено:

поняття “банк” – це юридична особа, яка має виключне право на підставі банківської ліцензії здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

поняття державної реєстрації банку – це процедура розгляду документів, поданих засновниками з метою засвідчення Національним банком України факту створення банку, за результатом якої банку надається статус юридичної особи;

поняття банківської ліцензії – це документ встановленого Національним банком України зразка, який видається банкам в порядку, на умовах і для здійснення операцій, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”;

схему процедури державної реєстрації фінансових установ в Україні шляхом зведення її до двох послідовних етапів.

подальшого розвитку дістали:

зміст понять “створення” та “державна реєстрація” юридичних осіб, до числа яких належать і фінансові установи;

концепція інтегрованості процедури державної реєстрації та ліцензування операцій фінансових установ;

порядок створення, реєстрації банків в Україні та умови ліцензування банківських операцій;

окремі етапи державної реєстрації банків в Україні (присвоєння найменування банкам; встановлення професійної придатності їх керівників);

диференціація фінансових операцій ломбарду та супутніх послуг ломбарду;

визначення переліку операцій, які не вправі здійснювати ломбарди.

^ Практичне значення одержаних результатів. Прикладний характер дослідження дозволив використати його результати в процесі практичної діяльності банків, страхових компаній, а також інших фінансових установ. Результати дослідження впроваджувались: Товариством з обмеженою відповідальністю „Фортуна-банк” в процесі реєстрації філій та відділень банку (довідка про впровадження результатів наукових досліджень, від 29.01.2007 р. № 05); Товариством з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Провіта” при створенні ТДВ „Страхова група „Провіта” та при ліцензуванні окремих видів страхових операцій (довідка про впровадження результатів дисертаційної роботи від 12.07.2006 р. № 1536/1).

Матеріали дисертації використовувались у навчальному процесі при викладанні як юридичних, так і економічних дисциплін, а також при підготовці навчальних та навчально-методичних розробок. Вони були використані при розробці навчальної робочої програми та підготовці текстів лекцій з курсу “Правове регулювання фінансово-кредитних операцій”, що викладається у Київському національному торговельно-економічному університеті, при підготовці лекцій та методичного забезпечення інших видів занять курсів “Фінансове право” та “Банківське право”, а також з метою розробки методичного забезпечення курсу “Правове регулювання ринків фінансових послуг”, що буде викладатися в КНТЕУ (акт про впровадження результатів наукових досліджень Київським національним торговельно-економічним університетом від 31.01.2007 р. № 147/58). Дисертаційну роботу виконано як частину науково-дослідної теми “Актуальні проблеми розвитку фінансового права”, затвердженої Вченою радою факультету економіки, менеджменту та права КНТЕУ 29.01.2004 р.

Висновки, пропозиції та рекомендації, одержані в результаті проведеного дослідження, можуть бути використані для вдосконалення законодавства з питань регулювання ринків фінансових послуг в Україні, зокрема, для вдосконалення норм Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, при доопрацюванні проектів Законів України “Про ломбарди в Україні”, “Про довірчі товариства”, для вдосконалення нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано та обговорено на кафедрі комерційного права Київського національного торговельно-економічного університету. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, були предметом наукових доповідей на наукових та науково-практичних конференціях, а саме: на ІІІ-й Національній науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи реформування” (м. Одеса, 23–25 травня 2003 р.; тези доповіді опубліковані), Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23–24 квітня 2004 р.; тези доповіді опубліковані), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5–6 листопада 2004 р.; тези доповіді опубліковані), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 17–19 травня 2005 р.; тези доповіді опубліковані), Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток наукових досліджень – 2005” (м. Полтава, 7–9 листопада 2005 р.; тези доповіді опубліковані), ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 17–19 травня 2006 р.; тези доповіді опубліковані), ІІІ-й Міжнародній конференції аспірантів, студентів та здобувачів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 23–24 березня 2007 р.; тези доповіді опубліковані), ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні” (м. Ялта, 15–17 травня 2007 р.; тези доповіді опубліковані).

Публікації. Основні висновки та результати дисертаційного дослідження викладено в 13 наукових публікаціях, 6 з яких – у фахових виданнях.

^ Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків; списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з яких 23 сторінки - список використаних джерел (208  найменувань).


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ



Функціонування ринків фінансових послуг в Україні забезпечують їх учасники, які, відповідно до чинного законодавства, мають назву фінансових установ. Відповідно до законодавства України до їх числа належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди (які в Законі України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” називаються установами накопичувального пенсійного забезпечення), інвестиційні фонди і компанії, а також факторингові компанії, кредитно-гарантійні установи та фінансові компанії. Враховуючи, що поняття „фінансова установа”, на наш погляд, не цілком розкриває правову природу цього суб’єкта, пропонується застосовувати поняття „фінансова організація”, яку ми розуміємо як організацію, що з метою отримання прибутку, збільшення або збереження вартості активів на підставі спеціального дозволу (ліцензії) уповноваженого державного органу здійснює одну або декілька операцій, дозволених законом для цього виду фінансових організацій. Фінансові організації створюються як банки і небанківські фінансові організації.

Необхідними і достатніми умовами для законного існування і діяльності фінансової установи на ринках фінансових послуг України є її державна реєстрація та ліцензування її операцій. Реєстрація - це узаконення, визнання державою в особі уповноважених державних органів самого факту створення та існування конкретної юридичної особи в якості фінансової установи. Вона є заключним етапом створення фінансової установи. Проте участь зареєстрованої фінансової установи в діяльності на ринках фінансових послуг вбачається неможливою без отримання нею ліцензії на здійснення операцій, визначених законом. Ліцензування ототожнюється з наданням державою юридичній особі, зареєстрованій у якості фінансової установи, права на вчинення дій, що становлять предмет діяльності фінансової установи (здійснення фінансових операцій), шляхом видачі ліцензій та (або) дозволів. Процедура ліцензування на ринках фінансових послуг торкається не власне фінансових установ чи їх діяльності в цілому, а лише операцій, що вони здійснюють. Тому ми, у цій роботі, пропонуємо застосовувати поняття „ліцензування операцій фінансових установ” та „ліцензування банківських операцій” як такі, що найбільш оптимально характеризують процес ліцензування у сфері діяльності на ринках фінансових послуг. Застосування цих понять повинно бути відображене у відповідних назвах розділів та у нормах статей Законів України „Про банки і банківську діяльність” та „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Всі юридично значущі дії, які здійснюються в процесі створення юридичних осіб (зокрема фінансових установ) до початку стадії державної реєстрації регулюються комбіновано цивільним та господарським правом із застосуванням методів диспозитивного характеру; стадія державної реєстрації задіює регулюючий механізм адміністративного права з притаманним йому методом владних приписів. Саме тому в науковій літературі складаються тенденції розглядати і державну реєстрацію юридичних осіб, і ліцензування їх діяльності з точки зору інститутів адміністративного права.

Державна реєстрація фінансової установи та ліцензування її операцій є настільки інтегрованими процесами, що складають єдиний акт, який пропонується назвати легітимацією фінансових установ. Перший елемент легітимації (державна реєстрація) узаконює факт існування суб’єкта в якості юридичної особи і, одночасно, фінансової установи, а другий елемент (ліцензування) забезпечує виконання вимоги законності щодо діяльності фінансової установи. Легітимацію фінансових установ пропонується визначити як процедуру надання державою в особі уповноважених державних органів властивостей законного існування юридичній особі в якості фінансової установи та надання їй права на здійснення визначених законом операцій.

Державні органи, що мають повноваження надавати властивостей законного існування юридичним особам в якості фінансових установ та надавати їм право на здійснення визначених законом операцій, складають систему з Національного банку України (має повноваження щодо державної реєстрації банків на території України та ліцензування банківських операцій); Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (здійснює державну реєстрацію та ліцензування операцій фінансових установ, крім банків); Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (має повноваження легітимації інвестиційних фондів та компаній, бере участь у легітимаційному процесі фінансових компаній).

Система державних реєстраторів завершує процес державної реєстрації фінансових установ, включаючи і банки. Державні реєстратори не мають жодних повноважень з ліцензування операцій фінансових установ.

Повноваження вказаних нами органів з державної реєстрації фінансових установ поділяються на дві групи: повноваження з державної реєстрації фінансових установ та повноваження з відмови у державній реєстрації фінансових установ.

Повноваження з ліцензування поділяються на повноваження з надання фінансовим установам відповідних ліцензій на здійснення операцій та повноваження з відмови у наданні таких ліцензій. Аналіз цих повноважень дозволяє дійти висновку про передчасність спрощення процедури державної реєстрації фінансових установ шляхом відмови від їх реєстрації в державних органах, що здійснюють нагляд за їх діяльністю. На даному етапі розвитку ринків фінансових послуг України спрощувати процедуру державної реєстрації фінансових установ слід лише в межах законодавства, що регулює власне цю процедуру (без урахування Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”). За системою державних реєстраторів, на нашу думку, необхідно залишити лише функцію засвідчення факту створення нової фінансової установи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців без перевірки будь-яких документів.

Банки як ключова ланка системи фінансових установ є юридичними особами, які, за умови одержання дозволу Національного банку України у формі банківської ліцензії, мають виключне право здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових, коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб. Створення банків розглядається з точки зору трьох етапів історичного розвитку вказаної процедури: 1) набуття чинності Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року; 2) набуття чинності з 01.01.2004 Цивільним та Господарським кодексами України; 3) набуття чинності Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року.

Законодавство, що регламентує процес створення банків, характеризується особливостями, а реалізація його норм породжує цілий ряд правових проблем.

Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” банки в Україні можуть створюватись у формі акціонерного товариства та кооперативного банку. Оскільки ст. 153 ЦК України дозволяє створення акціонерних товариств одній особі, то перша проблема може виникнути вже на стадії прийняття рішення про створення банку у зв’язку з порядком оформлення останнього. Ми, в цій роботі, пропонуємо для оформлення вказаного рішення використовувати або документ з аналогічною назвою – рішення - або протокол. Вирішення вказаної проблеми має значення тому, що установчими документами, які вимагатимуться при реєстрації банку, виступатимуть і засновницький договір, і статут, і рішення про створення банку.

Серед переліку інших документів, які формуються в процесі створення банку та подаються для державної реєстрації в НБУ, неабиякий теоретичний і практичний інтерес становлять відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Цей інтерес викликаний насамперед тим, що у процесі вивчення вказаних відомостей також забезпечується функція захисту Національним банком інтересів його майбутніх вкладників та інших кредиторів від непрофесійного та/або непорядного розпорядження їх коштами. Тому за результатами детального аналізу правової природи професійної придатності та ділової репутації нами визначено їх основні ознаки.

Професійну придатність майбутнього керівника банку можна визначити за його освітою, кваліфікацією, спеціальністю, спеціалізацією, досвідом роботи за спеціальністю у сфері банківської діяльності.

Ділова репутація особи, що претендує увійти до складу виконавчого органу банку може бути як порочною (у випадку, якщо є достатні докази непрофесійності або непорядності такої особи), так і бездоганною (у випадку, якщо за весь час кар’єри такої особи не було нарікань щодо жодного зі складових її професійних та особистих якостей). Поняття ділової репутації в банківському праві України є недостатньо розробленим. Воно є доволі широким і включає в себе як вимоги до освітнього рівня особи, до професійних якостей (від стажу роботи до управлінських здібностей), так і до моральних якостей особи, як то: порядність, відсутність судимості та застосування інших видів кримінальної відповідальності.

Основною проблемою у наданні відточеного наукового визначення поняттю ділової репутації є відсутність будь-яких наукових визначень складових цього поняття у банківському праві, тому при практичному вирішенні проблемних питань, пов’язаних із визначенням бездоганності ділової репутації конкретної особи при погодженні її на посаду голови правління (іншого члена правління) (ради директорів) банку, головного бухгалтера (його заступника) слід виходити, крім зазначеного вище, з понять освіти, кваліфікації, спеціальності, спеціалізації, стажу роботи, з відомостей самої особи, вказаних в її анкеті та інформації інших суб’єктів про особу, яка погоджується територіальним управлінням Національного банку України на керівну посаду в банку (рекомендації). Особливе місце у процесі підготовки банку до процесу його державної реєстрації посідає присвоєння йому найменування.

Незважаючи на те, що законодавство чітко визначає вимоги до найменування банків, існують банки, найменування яких в тій чи іншій мірі не відповідають цим вимогам. Здебільшого це стосується порушення вимоги ч. 4 ст. 15 Закону України „Про банки і банківську діяльність” про заборону введення в оману щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вирішити цю проблему допоможе лише виключення частини 4 зі ст. 15 Закону, оскільки при встановленні відповідальності за порушення цієї норми, механізм її реалізації буде, на наш погляд, надто складним.

Після формування та подачі на розгляд в НБУ пакету документів банку для здійснення державної реєстрації (процедури розгляду документів, поданих засновниками з метою засвідчення Національним банком України факту створення банку, за результатом якої банку надається статус юридичної особи), банк проходить також державну реєстрацію, що здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

7. Будучи юридичною особою, банк вправі здійснювати банківські операції. Основною і достатньою умовою здійснення банком банківських операцій є отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківську діяльність. Однак ми наголошуємо, що ліцензуванню підлягає не банківська діяльність, а банківські операції (ст. 47 Закону „Про банки і банківську діяльність”), отож, більш точне поняття банківської ліцензії в сучасному банківському праві, на нашу думку, має виглядати наступним чином: банківська ліцензія – це документ встановленого Національним банком України зразка, який видається банкам в порядку, на умовах і для здійснення операцій, встановлених Законом України „Про банки і банківську діяльність”.

Ліцензування як процес надання ліцензій, як порядок їх надання застосовується в Україні до всіх без винятку банківських операцій і має на меті недопущення на ринок банківських послуг банків, умови діяльності яких не відповідали б встановленим Законом України „Про банки і банківську діяльність” вимогам, які встановлені (або встановлюватимуться Національним банком України), а тому становили б потенційну загрозу кредиторам такого банку.

8. Розглянувши легітимацію банків в Україні, необхідно відзначити суттєву складність проходження цього процесу. Це не відповідає загальній концепції про спрощення будь-яких реєстраційних та ліцензійних процедур у сфері господарської діяльності. З одного боку, це можна пояснити тим, що діяльність банку спроможна поставити під загрозу платоспроможність будь-якого з його кредиторів, а особливо – матеріальний стан вкладників – фізичних осіб. До таких наслідків не може призвести діяльність жодного з інших суб’єктів господарювання. З іншого ж боку, проходження банком систем подвійної реєстрації, одна з яких (державний реєстратор), на наш погляд, є формальною, тому що основна маса специфічної для банку документації розглядається структурами Національного банку України, який має і досвід і практику розгляду таких документів, є, з нашої точки зору непотрібним. Така процедура хоч і покликана спростити процедуру державної реєстрації юридичних осіб, однак для банків вона стане єдиною процедурою доволі нескоро: нормативно-правова база не налаштована для здійснення процедури державної реєстрації такого специфічного явища як банк. Національний банк залишається єдиним органом банківського регулювання та нагляду, якому, незважаючи на неодноразові спроби, не знайдено альтернативи.

Підтримуючи тенденцію спрощення легітимаційних процедур, пропонується спрощувати їх не за рахунок альтернативних органів, а спростити ці процедури всередині існуючої нормативно-правової бази, створеної Національним банком. Так, документи, що подаються для проведення державної реєстрації банку та документи для отримання банківської ліцензії (письмового дозволу) дублюються (бізнес-плани, прогнозні показники банківської діяльності, тощо), тому пропонується їх подавати один раз при здійсненні державної реєстрації банку; якщо співбесіда з усіма керівниками банку, які визначаються статтею 42 Закону України „Про банки і банківську діяльність” проводиться при погодженні їх на посаду, то проводити додаткові співбесіди у процесі ліцензування банківських операцій не є необхідним. Тому вимогу щодо проведення будь-яких співбесід у вказаному процесі слід виключити з тексту Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, а можливість вирішення будь-яких питань з метою уточнення будь-якої інформації залишається нормальною (не задекларованою в законодавстві) співпрацею працівників Національного банку України з працівниками банку, що бажає отримати банківську ліцензію та письмовий дозвіл. Тобто шляхом спрощення окремих елементів процедури легітимації банків Ук
^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф., Битяк Ю.П., Голосніченко І.П., Ківалов С.В. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник: У 2-х т. / Голова ред. кол. В.Б. Авер’янов. – К.: Юридична думка, 2004. – Т. 1: Загальна частина. – 583 с.

Агарков М.М. Основы банковского права. Учение о ценных бумагах: Курс лекций; Научное исследование. – 2-е изд. М.: БЕК, 1994. – 349 с.

Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.

Акопов Л.В. Смоленський М.Б. Административное право: Учебник. – М.: Издательско-торговая корпорация „Дашков и К”; Ростов – н/Д.: Наука-Пресс, 2007. – 352 с.

Андрианова Л.Н., Гусева И.А. Регулирование российского рынка ценных бумаг // http://www.google.com.ua/+site:www.mirkin.ru

Багандов А.Б. Лицензионное право: Учебно-практическое пособие / Под ред. Ю.А. Дмитриева. – М.: Изд-во “Эксмо”, 2004. – 640 с.

Банківські операції: Підручник / За ред. В.І. Міщенка, Н.Г. Слав’янської. – К.: Знання, 2006. – 727 с.

Банковское дело / Под ред. А.М. Тавасиева. – М.: Юнити, 2001. – 303 с.

Банковское законодательство / Под ред. Е.Н. Жукова. – М.: Юнити, 2001. – 304 с.

Бекірова Е.Е. Правове регулювання певних видів господарської діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / НАН України; Ін-т економіко-правових досліджень. – Донецьк, 2006. – 17 с.

Белов В.А., Бойцова В.В., Бойцова Л.В., Волосов М.Е., Додонов В.Н. Большой юридический словарь / Ред. А.Я. Сухарев, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Инфра-М, 2002. – 704 с.

Беляневич О.А. Господарський догов