Реферат: Гук г. Москвы библиотека украинской литературы

ГУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ

Великие люди России
Михаил ЛОМОНОСОВ и Украина ИНФОРМ-БЛОК




Электронное издание БУЛ

Выпуск посвящается 300-й годовщине

со дня рождения М.В. ЛОМОНОСОВА

(1711–1765),

русского ученого-естествоиспытателя, энциклопедиста,

поэта, художника и историка.
На русском и украинском языках

^ Подготовил В.Г. Крикуненко

vitkrik@yandex.ru, тел. 631-34-17, 831-40-95


Москва

14 ноября 2011 г.


Ломоносов і Україна

Про життя і діяльність М. В. Ломоносова написано багато: ім’я і заслуги великого вченого, виразника інтересів народу широко відомі; його життя і наукова діяльність і нині користуються пошаною серед усіх прогресивних людей. На жаль, поки що невідомо, як довго перебував М. В. Ломоносов в Україні. Тривалий час в літературі називались різні дати одного й того ж 1734 року, але тепер точно встановлено, що М. В. Ломоносов перебував в Україні і навчався в Київській академії декілька місяців у 1734 – 1735 роках.

Будучи студентом Московської Слов’яно-греко-латинської академії, Михайло перебував під впливом своїх учителів – викладачів піїтики, риторики, латинської мови, філософії та інших предметів – вихованців Київської академії: Івана Лещинського, Федора Кветницького, Порфирія Крайського, Антонія Кувечинського, Платона Малиновського, Порфирія Яновича, Стефана Калиновського та інших. Вони радили Ломоносову продовжувати навчання в Києві; він цікавився історією цього навчального закладу: Київської братської школи (1615 – 1631 рр.), Київської Колегії (1631 – 1701 рр.), Київської академії (з 1701 року).

У Київській академії М. В. Ломоносов відвідував лекції з граматики, риторики, піїтики, філософії, латини, яка тоді була міжнародною мовою вчених; він багато працював у бібліотеці академії, користувався рукописами і книгами у бібліотеках Києво-Печерської лаври та Софіївського собору. Особливу увагу приділяв творам Феофана Прокоповича з природознавства.

В архівав Російської Академії наук зберігаються документи, написані Ломоносовим, які свідчать про російсько-українські економічні зв’язки: про необхідність розробки соляних промислів Донецького басейну у містах Тор і Бахмут (нині м. Артемівськ). Є деякі відомості, що і сам Ломоносов побував у тих місцях. Ломоносова цікавили природні багатства і в інших регіонах України, наприклад, Карпатських гір – ліси, підземні копальні та інше. Відома і його пропозиція використовувати могутні сили дніпровських порогів. В проект астрономічних експедицій Академії наук Росії він включив і експедиції, які перебувають від заходу до сходу: Глухів, Київ, Бахмут, Запоріжжя. У працях вченого зустрічаються думки і висловлювання про побут українського народу. У своєму листі до К. Г. Розумовського, надісланому до міста Батурина, Ломоносов писав: « Неоднократно писал я от истинного усердия к расширению наук в Отечестве, в Москву и на Украйну, и представлял здесь словесно и письменно об исправлении застарелых непорядков… Что ж до меня надлежит, то я сему себя посвятил, чтобы до гроба моего с неприятелями наук Российских бороться, как уже борюсь двадцать лет, стоял за них смолода, на старость не покину ».

^ Винокурова Т.К., учитель химии, Украина

Источник: vinokurova.wordpress.com

Библиография

Тема Ломоносов и Украина в работах российских авторов


Ломоносов на Украине: ^ ДАНИЛЕВСКИЙ. ЛОМОНОСОВ НА УКРАИНЕ. Под редакцией проф. В. В. Мавродина. Ленинградское га зетно- журнальное и книжное издательство 1954 - Страниц: 132


См.: books.google.com



Биографические книги о М.В. Ломоносове


Автор: Морозов Александр Антонович
Жанр: биография, история, наука
Издательство: Молодая гвардия, 1961
Серия: Жизнь замечательных людей. Серия биографий. Вып. 5 (319)
Описание:
Второе, сокращённое издание книги А.А. Морозова, приуроченное к 250-летию со дня рождения великого сына русского народа Михаила Васильевича Ломоносова. За эту книгу А.А. Морозов в марте 1952 года был удостоен Государственной премии СССР второй степени. Она переведена на немецкий, эстонский и ряд других языков. В последующие годы Морозов продолжал исследовать жизнь и творчество М.В. Ломоносова. Особенно следует отметить такие книги, как «М.В. Ломоносов. Путь к зрелости. 1711-1741» (1962) и «Родина Ломоносова» (1975). ^ Евгений Лебедев: Ломоносов
Эта необычайно подробная, увлекательно и с глубоким знанием материала написанная биография Михаила Васильевича Ломоносова (1711-1765) создана известным литературоведом Евгением Николаевичем Лебедевым (1941-1997), автором замечательных книг о Грибоедове, Чаадаеве и Боратынском.
^ Валерий Шубинский: Ломоносов




Серия: ^ ЖИЗНЬ ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ
2010, 480 c., пер., из-во Молодая гвардия, Москва


Первая в постсоветское время биография ученого-энциклопедиста и поэта, одного из основоположников русской культуры Нового времени. Используя исторические исследования, свидетельства современников, архивные документы, автор стремится без идеализации и умолчаний воссоздать яркую, незаурядную личность М.В.Ломоносова в контексте его противоречивой эпохи.


Монументальная пропаганда

Михаил Ломоносов на площадях украинских городов




Памятник Ломоносову в Днепропетровске


Открыт 25 июня 1971 г.
Скульптор А.В. Сытник, архитекторы Г.И. Панафутин, В.С. Положий.
Михаил Васильевич Ломоносов (1711-1765) – первый русский ученый-естествоиспытатель мирового значения, поэт, художник, историк. На пьедестале, где сейчас стоит памятник Ломоносову, в 1914 году была установлена статуя Екатерины II.

После Октябрьской революции эта статуя была сброшена с пьедестала и некоторое время хранилась в историческом музее, а во время второй мировой войны бесследно исчезла.

^ ПАМЯТНИК МИХАИЛУ ЛОМОНОСОВУ В ХАРЬКОВЕ

Памятник русскому ученому, поэту и просветителю Михаилу Ломоносову открыт в Харькове 25 января 2002 г. Бронзовая фигура М. Ломоносова установлена на постаменте в форме колонны из серого гранита у входа в Харьковский городской детский дворец культуры. Харьковская школа N 46, с 1936 года носящая имя М. Ломоносова, заказала харьковскому скульптору Александру Табатчикову бюст М. Ломоносова. По словам А. Табатчикова, работе над заказом предшествовала его поездка по местам, связанным с жизнью М. Ломоносова, изучение материалов о нем. В итоге скульптор "перевыполнил" заказ, и тогдашние отцы города посчитали работу достойной стать памятником, который украсил бы Харьков. Для школы была сделана стела с барельефом, но памятник по различным причинам так и не был установлен. Все эти годы пролежал он в цеху ЖБК-13, пока о скульптуре не узнали харьковские тележурналисты. После того как их материалы были показаны в эфире, судьбой памятника заинтересовалось руководство Московского района Харькова. Горисполком принял решение об установлении памятника. Необходимые для этого 120 тыс. грн предоставили спонсоры. Среди них оказались Московский и Харьковский университеты. Как отмечали выступавшие на митинге, большую часть работы по установке памятника взял на себя Московский РОВД. Руководство ЖБК-13 отказалось отдать скульптуру, и, как рассказал "SQ" автор памятника, вывозили скульптуру с территории завода сотрудники Московского райотдела милиции. Дата открытия памятника приурочена к Татьянину дню, который считается праздником студенчества. "Этот чудесный памятник знаменует многовековое единство братских славянских народов, благодаря которому почти 350 лет назад был основан наш родной город", - подчеркнул в своей речи на открытии памятника городской голова Михаил Пилипчук. Памятник освятил секретарь Харьковской и Полтавской епархии Украинской православной церкви (в юрисдикции Московского патриархата) отец Тарасий. Присутствующие на церемонии возложили цветы к подножию памятника. В церемонии торжественного открытия памятника приняли участие автор памятника, представители руководства области, города и района, а также генеральный консул Российской Федерации в Харькове Анатолий Корсун и начальник управления культуры госадминистрации Белгорода Сергей Курганский.

Источник: "STATUS QUO", Харьков, 28.01.2002

За рядками енциклопедій

Віхи життя та творчості


 ЛОМОНОСОВ  Михайло Васильович (19(08).11.1711—15(04).04. 1765) — рос. учений-енциклопедист, знаний насамперед своїми природознавчими працями (у галузі фізики, хімії, астрономії, метеорології, мінералогії, геології, географії, геофізики, фізичної хімії). Відомий також як економіст, педагог, художник, філолог, поет, перекладач (володів понад 20 мовами) та історик. Дійсний член Петерб. АН (1745; нині Російська академія наук), почесний член Швед. АН (1760), член петерб. Академії мист-в (1763), член Болонської АН (1764). Н. в с. Денисовка (нині с. Ломоносово Архангельської обл., РФ; за ін. даними — у с. Мишанінському Куростровської волості; обидва були розміщені в дельті Пн. Двіни біля м. Холмогори — нині село — Архангельської губ.) в сім’ї рибалки-помора. Первісну освіту отримав від вихованців Київ. академії (див. Києво-Могилянська академія) з оточення єпископа Холмогорського та Важеського Варнави (Волостковського), зокрема Федора Кардашевського. Першим підручником з історії для нього служив «Синопсис» (1674), виданий у Києво-Печерській лаврі. Граматику та математику вивчав за підручниками М.Смотрицького («Граматика») і Л.Магницького («Арифметика»).

26 (15) січня 1731 вступив до Московської слов’яно-греко-латинської академії, створеної за зразком Київ. академії. Тут навчався кілька років, зблизився з Феофаном (Прокоповичем). За порадою останнього перейшов до Київ. академії (1734), де вивчав філософію, ґрунтовно озна-йомився з літописами, з Патериком Києво-Печерським та ін. Пізніше повернувся до Моск. слов’яно-греко-лат. академії, вчився також у Петербурзькому університеті. Від 1736 слухав лекції відомих у той час професорів (зокрема, проф. математики, фізики і філософії Х.Вольфа та проф. мінералогії І.-Ф.Генкеля) в університетських центрах Німеччини (Марбурзі та Фрейбурзі). Вивчав там також фізику, хімію, гірничу справу. Написав «Фізичну дисертацію про різницю змішаних тіл, яка складається в з’єднанні корпускул». Подорожував по Німеччині та Голландії (нині Нідерланди). 1741 повернувся до Санкт-Петербурга, 1742 отримав посаду ад’юнкта фізики в Петерб. АН, 1745 — професора хімії (там само). Цього ж року став першим рос. академіком у складі Петерб. АН. Робив спроби реформувати Петерб. АН  і  систему освіти в Росії, домігся важливих нововведень (зокрема створення Хімічної лабораторії), виступав за демократизацію системи університетської та гімназичної освіти. Ініціював створення Московського університету (1755), деякий час там викладав. Підтримував міцні зв’язки з провідними діячами науки  і  к-ри Російської імперії  і  провідних європ. д-в. Деякі його твори (як у галузі природничих наук, так  і  гуманітарних) були перекладені англ., нім., франц. мовами й здобули визнання ще за його життя.

Від шлюбу Л. з Є.-Х.Цільх мав доньку.

П. у м. С.-Петербург, похований на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври.

Внучка  Ломоносова  стала дружиною героя Війни 1812 М.М.Раєвського, а правнучка Марія (див. М.Волконська) — дружиною декабриста кн. С.Волконського. Рід нащадків Л. існує й нині.

Л. був ініціатором кількох наук. експедицій, створив проект пошуків Пн. мор. шляху з Європи до Азії, одним з перших звернув увагу на розробку природних багатств Сибіру. До наук. здобутків Л. належать, у першу чергу, формулювання принципу збереження ваги, матерії  і  руху, відкриття атмосфери на планеті Венера, новаторські праці в галузі атмосферної електрики. 1757 він як керівник Геогр. департаменту розробив детальну анкету з фізичної та екон. географії губерній Рос. імперії, відповіді на її запитання стали цінним джерелом для багатьох праць 18—19 ст.

Перекладав з латини та німецької, був творцем рос. граматики, зробив внесок у формування рос. літ. мови, теоретично обґрунтував і утвердив силаботонічну систему рос. віршування, написав кілька віршованих творів, у першу чергу од («Ода на день восшествия на всероссийский престол… императрицы Елисаветы Петровны», «Оды духовные», «Первые трофеи… Иоанна III», «На взятие Хотина» та ін.), поем («Петр Великий», «Тамира и Селим»). Як художник Л. уславився викладанням мозаїк, у т. ч. на істор. теми («Александр Невский», «Полтавская баталия»).

Створив низку істор. праць (деякі були опубл. посмертно), зокрема: «Краткий российский летописец с родословием» (1760), «Идеи для живописных картин из российской истории» (1764), «Древняя российская история» у 2-х частинах (1766), «Описание стрелецких бунтов и правления царевны Софии» (цю працю використовував Вольтер під час написання «Історії Російської імперії при Петрі Великому»). Написав критичні зауваження на істор. твори Вольтера та Г.-Ф.Міллера. При підготовці своїх істор. праць Л. використав значну кількість джерел історичних (твори антич. і середньовічних авторів, починаючи від Геродота, польс. хроніки 16—17 ст., вітчизн. літописи, мемуари, степенні, розрядні та родословні книги, хронографи, різноманітні документи тощо), чимало з них не дійшли до нашого часу. У дослідженнях істор. проблем активно використовував лінгвістичні дані. Виявив досить високий критицизм у ставленні до істор. джерел, підкреслював своє прагнення встановити об’єктивну істину.

У своїх творах дав виклад світської рос. історії з давніх часів до 1725. Запропонував нову періодизацію (на 6 періодів) історії Росії. Історію Київ. д-ви трактував як російську. Підкреслював автохтонність (див. Автохтони) сх. слов’ян у Європі, описував історію слов’ян. народів на широкому всесвітньому тлі, приділив увагу проблемі етногенезу росіян. Вказував на значну роль угро-фінських племен у процесі етногенезу росіян. Відкидав примат державного над народним, доводив тезу про рівноцінність давніх і пізніших народів. Виступав з патріотичних пророс. позицій. Заперечував варязьку теорію походження Рус. д-ви (її відстою-вали у той час нім. історики Г.-З.Байер, Г.-Ф.Міллер, А.-Л.Шлецер; див. Норманська проблема). Високо оцінював роль правосл. Церкви (див. Православ’я) в історії Росії.

Його творчості була притаманна апологетизація зовн. та внутр. політики Рос. імперії. Він був переконаним монархістом .

Деяку увагу приділяв історії та географії  України . У відомій полеміці з Г.-Ф.Міллером наводив назви архіт. та істор. пам’яток Києва, дніпрових порогів (Кодацький поріг, Ненаситецький поріг), імена князів тощо.

Істор. погляди Л. вплинули на рос. історіографію 18 — 1-ї третини 19 ст., у першу чергу на М.Карамзіна. Деякі положення Л. не знайшли підтвердження в працях подальших істориків, напр. про тотожність «варягов-россов» із пруссами тощо.

Особистістю Л. цікавились  і  писали у своїх творах про його життя класики рос. літератури (Г.Державін, Д.Фонвізін, О.Ра-діщев, О.Грибоєдов, О.Пушкін, М.Гоголь, О.Герцен, Ф.Тютчев, А.Майков, М.Некрасов). Наукові заслуги Л. високо цінували Д.Менделєєв, В.Вернадський, С.Вавілов, Л.Ланжевен та ін. Золота медаль ім. М. Ломоносова  є найвищою нагородою Рос. АН.


Твори/праці:

Сочинения, т. 1—10. М.—Л., 1950—57; т. 11. М.—Л., 1983.

Література:

Данилевский В.В.  Ломоносов  на Украине. Л., 1954; Лысцов В. М.В.  Ломоносов  — родоначальник русского просветительства. Воронеж, 1961; Моисеева Г.Н.  Ломоносов  и древнерусская литература. Л., 1971; Уткина Н.Ф. Михаил Васильевич  Ломоносов . М., 1986; Михайло  Ломоносов : Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков. Стихи и проза о нем. М., 1989.


Ю.А. Мицик
^ Источник: сайт Института истории Украины НАН У краины


Коротка хронологія життєпису М.В. Ломоносова



1740 - 26 травня обвінчався у церкві реформатської громади Марбурга з Єлизаветою-Христиною Цильх.

1739 - в лютому одружився на дочці квартирної господині Єлизаветі-Христині Цильх

1737 - з січня слухає курс механіки професора Х. Вольфа і курс теоретичної хімії професора Ю. Г. Дуйзінга.

1749 - 21 лютого народилася дочка Олена.

1765 - 8 квітня похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

1741 - 22 грудня в Марбурзі у Ломоносова народився син, названий при хрещенні Іваном.

1739 - 8 листопада народилася дочка; 9 листопада - хрещена в церкві реформатської громади з ім'ям Катерина-Єлизавета.

1730 - 15 (?) грудня пішов пішки до Москви.

1760 - 30 квітня Шведська королівська Академія наук обрала М. В. Ломоносова своїм почесним членом.

1731 - 15 січня зарахований учнем у Московську Слов'яно-греко-латинську академію.

1763 - 1910 жовтня вибраний членом Академії трьох зверхників мистецтв (за мозаїчні роботи).

1748 - створив першу в Росії науково-дослідну та навчальну Хімічну лабораторію.

1736 - 4 жовтня для навчання гірничої справи і металургії спрямований у Німеччину.

1740 - в кінці травня, прямуючи на батьківщину, під Дюсельдорфом «здався пруссакам придатної рибою на їх уду» і обманом «забрили» був у рекрути, але в жовтні втік, прибув через Арнгейм та Утрехт в Амстердам, далі - до Гааги і, тільки після повернення знову до Амстердама, звідти відправився морем до Росії.

1753 - заснована скляна фабрика в селі Усть-Рудиця.

1758 - стає керівником Історичного зборів, Географічного департаменту, Академічних університету та гімназії.

1730 - 7 грудня в Холмогорської воєводської канцелярії отримав паспорт.

1742 - 8 січня визначений ад'юнктом фізичного класу Академії наук і мистецтв.

1757 - призначений Радником Академічної канцелярії.

1745 - 25 липня призначено професором хімії Академії наук і мистецтв.

1764 - 17 (?) Квітня (після 2) обраний почесним членом Академії наук Болонського інституту.

1755 - за проектом М. В. Ломоносова заснований Московський університет.

1734 - навчання в Києво-Могилянській академії.

1746 - 20 червня вперше читає російською мовою публічні лекції з фізики.

1736-1739 - навчався в Марбурзькому університеті.

1739-1740 - під керівництвом І. Ф. Генкеля навчався гірничої справи.

1741 - 8 червня повернувся в Санкт-Петербург.

1736 - 12 січня зарахований студентом у Санкт -Петербурзький академічний університет.

1752-1753 - у Хімічної лабораторії читав перший в історії курс лекцій з фізичної хімії.

1748-1757 - проводив в Хімічної лабораторії роботи з виготовлення кольорових стекол і фарб, - аналіз руд.

1731-1735 - навчання в Московській Слов'яно-греко-латинської академії.

1765 - 4 квітня помер у власному будинку на річці Мойці.


Источник: Вікіпедія


^ Багатогранний і багатоликий

В 2011 році виповнюється 300 років від дня народження Михайла Васильовича Ломоносова - полум'яному патріотові, великому вченому й поетові. «Ми ввійшли у Європу, - як писав Пушкін, - як спущений на воду корабель. Після Полтавської битви народна освіта причалила до берегів Неви». Багатьох у ту запаморочливу пору покликала Батьківщина, але обранцем став син помора Михайло Ломоносов, що пізнав рідну землю «від темної кліті, до світлих князівських палат». (А. Майков) Всього його здійснення в хімії, фізиці, металургії й горній справі, астрономії, географії, етнографії, народній освіті, історії, мовознавстві, ораторському мистецтві й поезії мали й мають видатне державне значення. Ломиносов завжди виступав як державно мисляча людина, націлений на єднання духовних і матеріальних ресурсів країни.

Для зведення великого народу, що населяє велику Русь, «на найвищий ступінь величності й слави». А.С. Пушкін про нього скаже: «Ломоносов була велика людина.

Між Петром і Катериною він один є самобутнім сподвижником освіти». Своїм життям Ломоносов прагнув запалити від свого вогню якнайбільше молодих сердець, стати «спільною душею» майбутніх подвигів у славу культури, бути хоча б іскрою в справах спрямованих на користь батьківщини. Їм, разом з Н.Н. Шуваловим, створений Московський університет. Росія в перебігу багатьох років навчалася грамоті по Ломоносовській «Граматиці», знайомилася із кращими зразками світової літератури по його «Риториці», при цьому як сказав Пушкіна, він залишався «вічним пам'ятником російської словесності». А В'яземський назвав поезію Ломоносова «голосом полтавських гармат»... Маючи талант до живопису він створював мозаїчні картини, найвідоміша «Полтавська битва». 
У житті помора Ломоносова чималу роль зіграли українці. Це й Феофан Прокопович, церковний і державний діяч, оратор і поет виходець із родини київського торговця. Це й Кирило Григорович Разумовский, граф, президент Академії наук, гетьман України. Та й першим студентом Московського університету став ясновельможний князь Григорій Потьомкін, серед запорізьких козаків званий Грицьком Нечесой, власник «Смелянської вотчини» і сівач Новоросії. Першим «університетом» для Ломоносова в 1734 році став Киево-Могилянський колегіум(тобто в наших вчителів розуму вчився) , «брат» Слов'яно-греко-латинської академії. Колегіум славився своїми філософами, риторами, істориками. Прагнучи витягти якнайбільше користі зі своєї поїздки в Київ, Ломоносов цілими днями просиджував над вивченням українських літописів, а курс лекцій Ф. Прокоповича, зібраних у його «Поетиці» був не тільки уважно прочитаний Ломоносовим, але й пописаний численними позначками на поля. Саме Ф. Прокопович як «синодальний віце-президент» у ту пору, розкривши видатні здібності в простолюдині-поморі, наполіг у Сенаті, щоб Ломоносов був включений у число обраних, для відправлення з Москви на навчання в Петербурзьку Академію. (Сьогодні, деякі автори затверджують, що Прокопович знав Ломоносова, як позашлюбного сина Петра Великого.) До творчості сподвижника Петра Феофанові Прокоповичу, Ломоносов буде звертатися все своє життя. Підтримавши ідею К.Г. Разумовського, про створення Батуринського університету, і написавши для нього устав Українського гетьманського університету; обговорюючи річний кошторис за чаями з Государинею, Ломоносов пропонував присвоїти ім'я Феофана Прокоповича майбутньому університету в Батурині. Нажаль, після смерті дочки Петра, її наступнику: великому гольштинскому було не до університетів. 

Воцаріння «іскри Петра Великого» Єлизавети Петрівни самим безпосереднім чином відобразилося на особистій і на творчій біографії Ломоносова. Михайло Васильович вважав, що із приходом Єлизавети Петрівни до влади, начебто після лютої зими повіяло навесні. Зійшовши на престол, Єлизавета наблизила його до себе , вона була веселоі й відкритоі вдачі, любила звичаї, складала вірші в дусі народних пісень, дуже суворо дотримувала православних звичаїв. Саме при Єлизаветі президентом Академії став К.Г. Разумовський, (1746р.) на довгі роки «начальник» М. Ломоносова. В 1750 році він був призначений і гетьманом України ( номінально), відчого Михайло Васильович часто розпорядження президента Академії називав «цедульками», але присвятив цій події поетичну ідилію «Полидор». Саме при Разумовському, через двадцять років після створення Академії два «простих росіянина» один з них М.В. Ломоносов нарешті-те одержали «місце серед професорів». Та й у справі з установою Хімічної лабораторії сильно допоміг йому. А 9 вересня 1758 року К.Г. Разумовський підписав указ про друкування М. Ломоносова «Древнь-Руської історії(тобто Української)» в Академічній друкарні.Багато сил, щиросердечної енергії віддав Ломоносов боротьбі із сановитими сторонніми бездарами! «За те терплю, - писав незадовго до кончини, - що намагаюся захистити праці Петра Великого, щоб вивчилися люди, щоб показали своє достоїнство... 
У сімейні перекази Ломоносових-Корельських часто згадують бабусю по материнській лінії і її поморські розповіді про дивовижну річку Рось ( Черкаська обл?), куди повернуться їхні нащадки... По чоловічій лінії спадкоємців у Ломоносова немає. За те яка прекрасна жіноча лінія. Надам слово його кращому біографові Євгенію Лебедєву: «21 лютого 1749 року Єлизавета Андріївна народила Ломоносову дочка, що одержала при хрещенні ім'я Олена. Пройде час, Олена Михайлівна Ломоносова (1749-1772) вийде заміж за А.А. Константинова (1728-1808), що був студента Академічного університету, бібліотекаря Катерини. Одна з їхніх дочок, Софія Олексіївна, стане дружиною знаменитого генерала Н. Н. Раєвського. Їхня дочка Марія Миколаївна (правнучка Ломоносова) піде за своїм чоловіком декабристом Сергієм Волконським у Сибір. Пушкіна який був у молодості захоплений Марією Волконською, присвятить їй поему «Полтава» (1828) має намір запозичивши в Ломоносова фарби для опису, що скаче перед військами Петра ! і взагалі батальних сцен. Крім того, датою початку роботи Пушкіна над «Полтавою» стане 4 квітня (день пам'яті Ломоносова).»
Сьогодні, у ювілейний рік Ломоносова, тримаючи в руках 10-ти томне видання Творів Михайла Васильовича розумієш, наскільки він багатогранний і багатоликий. Теми підняті Ломоносовим і в наші дні гострі й злободенні. Як і його слова: «Наука є ясне пізнання істини, освіта розуму, непорочне звеселяння життя, похвала юності, старості підпору, будівниця градів, полків, міцність успіху у негараздах, а у радощах - прикраса, скрізь - вірний і невідступний супутник».


^ Источник: cайт Mestectvo


Грани творчества

Ученый и поэт

Ломоносов, Михаил Васильевич - один из величайших русских поэтов и ученых. Это хорошо сознавали уже лучшие его современники. "Он наших стран Малгерб, он - Пиндару подобен!" - писали о его стихах даже его враги; "все научные мемуары Ломоносова - не только хороши, но даже превосходны", - говорит о его научных работах знаменитый Эйлер. Им, как и Державиным, зачитывались чуть не вплоть до самого Пушкина. "Уважаю в Ломоносове великого человека, но, конечно, не великого поэта", писал Пушкин; "между Петром I и Екатериною II он один является самобытным сподвижником просвещения. он создал первый университет; он, лучше сказать, сам был первым нашим университетом". Выдвигая великие заслуги Ломоносов в истории русской науки и русского просвещения, деятельность Ломоносова, как "российского Пиндара", Пушкин считает ни за что. "Оды его... утомительны и надуты. Его влияние на словесность было вредное и до сих пор в ней отзывается. Высокопарность, изысканность, отвращение от простоты и точности, отсутствие всякой народности и оригинальности - вот следы, оставленные Ломоносовым". Крайность этого отзыва в другом месте умеряется самим Пушкиным: он говорит о народности языка Ломоносова, о высокой поэтичности его духовных од, которые "останутся вечными памятниками русской словесности". Белинский окончательно восстановил поколебленную славу Ломоносова как поэта. Называя взгляд Пушкина на Ломоносова "удивительно верным, но односторонним", Белинский указывает на великое значение поэзии Ломоносова в общем историческом ходе нашего литературного развития. "Во времена Ломоносова, - говорит Белинский, - нам не нужно было народной поэзии; тогда великий вопрос - быть или не быть - заключался для нас не в народности, а в европеизме... Ломоносов был Петром Великим нашей литературы... Не приписывая не принадлежащего ему титла поэта, нельзя не видеть, что он был превосходный стихотворец, версификатор... Этого мало: в некоторых стихах Ломоносова, несмотря на их декламаторский и напыщенный тон, промелькивает иногда поэтическое чувство - отблеск его поэтической души... Метрика, усвоенная Ломоносовым нашей поэзии, есть большая заслуга с его стороны: она сродна духу русского языка и сама в себе носила свою силу... Ломоносов был первым основателем русской поэзии и первым поэтом Руси". Действительно, в деле общего духовного - а вместе и литературного - возрождения России Ломоносов был непосредственным продолжателем Петра Великого. Своими разнообразными учеными трудами, как и своими поэтическими произведениями, Ломоносов дал реформам Петра живое, фактическое приложение в области литературы и науки. Сын беломорского крестьянина-рыбака, 20-летним "болваном" кое-как попавший в учебное заведение, Ломоносов в дальнейшей своей деятельности в одно и то же время выступает физиком, химиком, геологом, поэтом, оратором, филологом, историком, даже публицистом. Для осуществления идей Петра в Ломоносове нашлись гигантские силы. О первых годах жизни Ломоносова имеются крайне скудные сведения. Он родился 8 ноября 1711 г., в селе Денисовке, Архангельской губернии, Холмогорского уезда, в крестьянской, довольно зажиточной семье. Его отец занимался рыбным промыслом и нередко совершал большие морские поездки. Мать Ломоносова, умершая очень рано, была дочерью дьякона. Отец, по отзыву сына, был по натуре человек добрый, но "в крайнем невежестве воспитанный". Из двух мачех Ломоносова вторая была "злая и завистливая". Лучшими моментами в детстве Ломоносова были, по-видимому, его поездки с отцом в море, оставившие в его душе неизгладимый след. Нередкие опасности плавания закаляли физические силы юноши и обогащали его ум разнообразными наблюдениями. Влияние природы русского севера легко усмотреть не только в языке Ломоносова, но и в его научных интересах: "вопросы северного сияния, холода и тепла, морских путешествий, морского льда, отражения морской жизни на суше - все это уходит далеко вглубь, в первые впечатления молодого помора"... (Вернадский "Ломоносовский Сборник", II, 144). Его окружали предания о великих делах Петра Великого, которых и доселе не мало сохранилось на севере. Еще от матери Ломоносов научился читать и получил охоту к чтению; позднее она, по-видимому, была поддержана в нем поморами-старообрядцами. Рано, по-видимому, зародилось в Ломоносове сознание необходимости "науки", знания. "Вратами учености" для него делаются откуда-то добытые им книги: "Грамматика" Смотрицкого, "Арифметика" Магницкого, "Стихотворная Псалтырь" Симеона Полоцкого. В Москву Ломоносов ушел с ведома отца; один из местных крестьян поручился даже во взносе за него податей; но, по-видимому, отец отпустил его лишь на короткое время, почему он потом и числился "в бегах". В "Спасские школы", то есть в Московскую славяно-греко-латинскую академию, Ломоносов вступил в 1731 г. и пробыл там около 5 лет. Из дошедшего до нас письма Ломоносова к И.И. Шувалову видно, какие физические лишения, какую душевную борьбу пришлось выдержать Ломоносову за время пребывания его в академии. В научном отношении оно принесло ему немалую пользу: он не только приобрел вкус вообще к научным занятиям, но изучил латинский язык, ознакомился и вообще с тогдашней "наукой", хотя и в обычной для того времени схоластической форме разных "пиитик", "риторик" и "философий". Другим счастливым фактом ранней жизни Ломоносова был вызов со стороны Академии Наук 12 способных учеников "Спасских школ". В 1736 г. трое из них, в том числе Ломоносов, были отправлены Академией Наук в Германию, для обучения математике, физике, философии, химии и металлургии. За границей Ломоносов пробыл пять лет: около 3 лет в Марбурге, под руководством знаменитого Вольфа, и около года в Фрейберге, у Геннеля; с год провел он в переездах, был, между прочим, в Голландии. Из Германии Ломоносов вынес не только обширные познания в области математики, физики, химии, горном деле, но в значительной степени и общую формулировку всего своего мировоззрения. На лекциях Вольфа Ломоносов мог выработать свои взгляды в области тогдашнего так называемого естественного права, в вопросах, касающихся государства. В июне 1741 г. Ломоносов вернулся в Россию и вскоре назначен был в академию адъюнктом химии. В 1745 г. он хлопочет о разрешении читать публичные лекции на русском языке; в 1746 г. - о наборе студентов из семинарий, об умножении переводных книг, о практическом приложении естественных наук. В то же время Ломоносов усиленно ведет свои занятия в области физики и химии, печатает на латинском языке длинный ряд научных трактатов. В 1748 г. при Академии возникают Исторический Департамент и Историческое Собрание, в заседаниях которого Ломоносов вскоре начинает вести борьбу с Миллером, обвиняя его в умышленном принижении в научных исследованиях русского народа. Он представляет ряд записок и проектов с целю "приведения Академии Наук в доброе состояние", усиленно проводя мысль о "недоброхотстве ученых иноземцев к русскому юношеству", к его обучению. В 1749 г., в торжественном собрании Академии Наук, Ломоносов произносит "Слово похвальное императрице Елизавете Петровне", имевшее большой успех; с этого времени Ломоносов начинает пользоваться большим вниманием при Дворе. Он сближается с любимцем Елизаветы И.И. Шуваловым, что создает ему массу завистников, во главе которых стоит Шумахер. При близких отношениях к Шувалову козни Шумахера делаются для Ломоносова не страшными; он приобретает и в Академии большое влияние. Под влиянием Ломоносова совершается в 1755 г. открытие Московского университета, для которого он составляет первоначальный проект, основываясь на "учреждениях, узаконениях, обрядах и обыкновениях" иностранных университетов. Еще раньше, в 1753 г., Ломоносову, при помощи Шувалова, удается устроить фабрику мозаики. В том же году Ломоносов хлопочет об устройстве опытов над электричеством, о пенсии семье несчастного профессора Рихмана, которого "убило громом"; особенно озабочен Ломоносов тем, "чтобы сей случай (смерть Рихмана во время физических опытов) не был протолкован противу приращения наук". В 1756 г. Ломоносов отстаивает против Миллера права низшего русского сословия на образование в гимназии и университете. В 1759 г. он занят устройством гимназии и составлением устава для нее и университета при Академии, при чем опять всеми силами отстаивает права низших сословий на образование, возражая на раздававшиеся вокруг него голоса: "куда с учеными людьми?". Ученые люди, - доказывает Ломоносов, - нужны "для Сибири, для горных дел, фабрик, сохранения народа, архитектуры, правосудия, исправления нравов, купечества, единства чистые веры, земледельства и предзнания погод, военного дела, хода севером и сообщения с ориентом". В то же время идут занятия Ломоносова по Географическому Департаменту; под влиянием сочинения его: "О северном ходу в Ост-Индию Сибирским океаном" в 1764 г. снаряжается экспедиция в Сибирь... Среди этих неустанных трудов Ломоносов умирает, 4 апреля 1765 г. Незадолго до смерти Ломоносова посетила императрица Екатерина, "чем подать благоволила новое Высочайшее уверение о истинном люблении и попечении своем о науках и художествах в отечестве" ("Санкт-Петербургские Ведомости", 1764). В конце жизни Ломоносов был избран почетным членом Стокгольмской и Болонской академий наук. - Ломоносов женился еще за границей, в 1740 г., в Марбурге, на Елизавете Цильх. Семейная жизнь Ломоносова была, по-видимому, довольно спокойной. Из детей после Ломоносова осталась лишь дочь Елена, вышедшая замуж за Константинова, сына брянского священника. Ее потомство, как и потомство сестры Ломоносова, в Архангельской губернии, существует доныне. Ломоносов похоронен в Александро-Невской лавре. Уже Пушкин подчеркнул необычайное разнообразие трудов Ломоносова. "Ломоносов обнял все отрасли просвещения. Жажда науки была сильнейшей страстью сей души, исполненной страстей. Историк, ритор, механик, химик, минералог, художник и стихотворец, он все испытал и все проник". Трудность положения Ломоносова заключалась в том, что ему, как Петру Великому, разом приходилось делать десять дел, - и "читать лекции", и "делать опыты новые" (по физике и химии), и "говорить публично речи и диссертации", и "сочинять разные стихи и проекты (надписи) к торжественным изъявлениям радости (к иллюминациям и фейерверкам)", и "составлять правила красноречия", и "историю своего отечества" - и все это в добавок "на срок ставить". Личные симпатии Ломоносова видимо склонялись к физике и химии; но его "ученый гений" одинаково "блистательно" сказывался и в таких его трактатах, как "Слово о происхождении света" (1756), "Слово о явлениях воздушных, от электрической силы происходящих" (1753), и в "Русской Грамматике" (1755) или в трактатах чисто публицистического характера. Для своих современников Ломоносов был прежде всего поэтом. Первые поэтические произведения Ломоносова были присланы им еще из-за границы, при "Отчетах" в Академию Наук: французский перевод в стихах "Оды Фенелона" (1738) и оригинальная "Ода на взятие Хотина" (1739). В сущности этим начиналась новая русская литература, с новыми размерами стиха,