Реферат: Навчально-методичний комплекс львів 2010 Форма № н 03

Міністерство освіти і науки України


Львівський національний університет

імені Івана Франка


Кафедра філософії


НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС


ЛЬВІВ 2010


Форма № Н - 3.03

Затверджено наказом МОН України

від “___” ___________ 20 __ р. №___


Львівський національний університет імені Івана Франка


Кафедра філософії


“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Проректор з навчальної роботи


___________________________

“______”_____________20___ р.

РОБОЧА ^ ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


_______________________________Філософія________________________________

(шифр і назва навчальної дисципліни)

напряму підготовки_______________________________________________________

(шифр і назва напряму підготовки)

для спеціальності (тей) _______історія_________________________________

(шифр і назва спеціальності (тей)

спеціалізації_____________________________________________________________

(назва спеціалізації)

інституту, факультету, відділення історичного факультету____________________

(назва інституту, факультету, відділення)


Кредитно-модульна система

організації навчального процесу


Львів – 2010

_____Філософія_______. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів

(назва дисципліни)

за напрямом підготовки історія ________________. - _______: ________, 2010. – __ с.


Розробник: Маліновська О.С., к.ф.н., асистент кафедри філософії


Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії

_______________________________________________________________________________


Протокол № ___ від. “____”________________20__ р.


Завідувач кафедрою _________________________________________________


_______________________ (__________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)

“_____”___________________ 20___ р


Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)_______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № ___ від. “____”________________20___ р.


“_____”________________20__ р. Голова _______________ (____________________)

(підпис) (прізвище та ініціали)


__________, 20__

 __________, 20__


Опис навчальної дисципліни (Витяг з робочої програми навчальної дисципліни “___Філософія___”)



Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів – 2

Галузь знань

історія

(шифр, назва)

Нормативна


Модулів – 2

Напрям

філософія

(шифр, назва)

^ Рік підготовки:

Змістових модулів – 2

Спеціальність (професійне спрямування)


2010-й

–

Загальна кількість годин: 108



Семестр

V-й

–

Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

Аудиторних – 2 (лекція)


самостійної роботи студента – 4

Освітньо-кваліфікаційний рівень:


36 год.

–

Семінарські

–

–

^ Самостійна робота

72 год.

–

ІНДЗ: питання, тести, реферати, есе

Вид контролю: іспит


Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить:

для денної форми навчання – 1/3



^ Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета – окреслити особливості людиновимірної (антропоцентричної) і теоцентричної філософії; встановити взаємопроникнення секуляризованих філософських учень з історичними науками задля осмислення сучасності.

Завдання – плекати культуру мислення, опрацьовуючи базисні першоджерела та коментаторську літературу (і таким чином засвоюючи навчальний матеріал); оволодіти категоріально-понятійним філософським апаратом.

В результаті вивчення цього курсу студент повинен

знати: історію філософських учень, опанувавши основні філософські поняття та категорії;

вміти: проблемно мислити; розрізняти філософський, релігійний, міфологічний, науковий стилі мислення.

Програма навчальної дисципліни

Змістові модулі:

Тема 1. Проблеми класичної філософії (додатки 1,2: 15 балів).

Тема 2. Проблеми некласичної філософії (додаток 3: 35 балів).

Завдання:

І. Дати визначення понять...

ІІ. Дати відповідь на запитання (за твором...)

ІІІ. Відповісти на історико-філософське питання...

IV. Обґрунтувати послідовність...

V. Прокоментувати вислів, вказавши, до якої епохи (філософського напряму) належить його автор...

^ Усна відповідь (І частинина іспиту): 3 питання × 5 = 15 балів (додаток 3)


4. Шкала оцінювання: вузу, національна та ECTS

Оцінка ECTS

Оцінка в балах

За національною шкалою

Екзаменаційна оцінка,оцінка з диференційованого заліку

Залік

A

90-100

5

Відмінно



Зараховано

B

81-89

4

Дуже добре

C

71-80

Добре

D

61-70

3

Задовільно

E

51-60

Достатньо






Форма

навчання

Курс

Семестр



Загальний

обсяг

(год.)



Всього

аудит.

(год.)


у тому числі (год.):


Самос-

тійна

робота

(год.)

Контрольні (модульні) роботи

(шт.)

Розрахунково-графічні роботи

(шт)

Курсові проекти (роботи), (шт.)




Залік

(сем.)



Екзамен

(сем.)



Лекції



Лабораторні

Прак тичні

Денна

ІІІ

V

108

36

36

–

–

72

2

–

–

–

V



Робоча програма складена на основі: освітньо-професійної програми ГСВО ____________ напряму __________________________

(шифр, назва)

варіативної частини освітньо-професійної програми спеціальності ____________________

(шифр, назва)

Робоча програма складена _к.ф.н. Маліновською О.С.

(вчена ступінь, вчене звання, ім’я та ініціали автора (ів) прграми)


Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії) ________________________________________________________________________


Протокол № ___ від. “____”________________20__ р.


Завідувач кафедрою (циклової, предметної комісії)________________________


_______________________ /__________________/

(підпис) (прізвище та ініціали)

“_____”___________________ 20___ р


Схвалено методичною комісією напряму (спеціальності)_______________________________________________________________

(шифр, назва)

Протокол № ___ від. “____”________________20___ р.


“_____”________________20__ р. Голова _______________/ _____________________/

(підпис) (прізвище та ініціали)


Автор _____________________/_^ Маліновська О.С.____/

(підпис) (прізвище та ініціали)


ЗМІСТ

Передмова

с. 7

Теми лекцій

с. 8

Лекційна програма

с. 9

Завдання для самостійної роботи

с. 13

Додаток 1. Завдання для І і ІІ змістових модулів

с. 26

Додаток 2. Тестові завдання з курсу „Філософія”

с. 32

Додаток 3. Запитання до усної частини іспиту

с. 36

Список основних підручників, посібників та літературних першоджерел

с. 37

Додаток 4. Конспект лекцій

с. 38



Передмова


Основна ідея цього курсу – демонстрація внутрішнього взаємозв’язку історичних наук і філософії. Їх синтез здійснюється за допомогою особливого – діалектичного – зв’язку, оскільки за низкою істотних когнітивних характеристик ці царини знання протилежні між собою (часткове – загальне, досвідне – апріорне, однозначне – багатозначне, кількісне – якісне, доказове – стверджуване тощо).

В органічне ціле їх об’єднує те, що і філософія, і історія – це елементи єдиної, ширшої системи – культури, тож багато в чому у них одинакові засоби, цілі і продукти когнітивної діяльності. Межа між ними не є проникною, про що свідчить уся історія їхнього розвитку і функціонування.


^ Співвідношення філософії та історії: предмет філософії, особливо теоретичної – всезагальне як таке – при цьому філософія виходить із можливості осягнути це всезагальне раціонально – логічно, позаемпіричним шляхом. Таким чином, головним завданням філософії є побудова загальних раціональних моделей основних типів відношення людини до оточуючого її світу.

Предметом же будь-якої окремої науки є часткове, одиничне, конкретний сегмент світу, емпірично і теоретично цілковито підконтрольний, а тому й освоюваний практично. Наука не вивчає світ у цілому чи в його найзагальніших зв’язках. Вона скеровує свою когнітивну енергію на пізнання окремого предмету, вивчаючи його в усіх деталях і структурних зрізах. Кожна з наук має рівневу структуру організації знання, в якій головними є емпіричний і теоретичний рівні.

Філософія звертається до ісорії як до матеріалу, покликаного підтвердити одні філософські конструкції й спростувати інші, зокрема, онтологічні моделі, структуру, закони й атрибути „матерії”.

Таким чином, взаємовідносини між окремими науками та філософією на засадах рівноправної співпраці є найбільш ефективними і, як показує історичний досвід, приносять значні результати.


^ Актуальність дослідження такого взаємозв’язку полягає у виснуванні чи ненайголовнішого уроку сучасної філософії для історії, а саме: якою б не була відносна самостійність і потужність науки та її роль у розвитку цивілізації, вчені завжди повинні пам’ятати, що їхнє головне призначення – обстоювати історичну правду задля розуміння амбівалентності історичного процесу.



№ з/п

Тема лекції

К-сть год.

№ з/п

Самостійна робота

Самостійна робота

К-сть

год.

1.

Предмет філософії.

Історичні типи світогляду

2

1.

Світогляд і філософія

додаткові запитання, тести

4

2.

Історичні типи світогляду

додаткові запитання, тести

4

2.

Відкриття буття і людини в античній філософії

6

3.

Антична

філософія

додаткові запитання, тести

4

4.

додаткові запитання, тести

4

3.

Від тео- до антропоцентричного гуманізму Ренесансу та Нового часу

4

5.

Платон „Держава” (кн.7); Арістотель „Політика” (кн.4)

додаткові запитання, тести

4

6.

Середньовічна філософія

додаткові запитання, тести

4

4.

Філософія Просвітництва. Німецька класична філософія ХІХ ст.

4

7.

Філософія доби Відродження і Нового часу

додаткові запитання, реферат, есе

4

8.

Філософія доби Просвітництва

Німецька класична філософія ХІХ ст.

4

5.

Західно-європейська філософія некласичного періоду

4

9.

Некласична філософія ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст.

додаткові запитання, тести

4

10.

А. Камю „Міф про Сізіфа”, „Сторонній”

оригінальні джерела, есе

4

6.

Українська філософія

4

11.

Твори українських філософів

оригінальні джерела, реферат, есе

4

12.

оригінальні джерела, реферат, есе

4

7.

Метафізична теорія реальності

4

13.

Онтологія

додаткові запитання, тести

4

14.

Метафізика

додаткові запитання, тести

4

8.

Теорія пізнання та методологія науки

Філософія історії

4

15.

Гносеологія та методологія наукового пізнання

додаткові запитання, тести

4

16.

Філософська антропологія

додаткові запитання, тести

4

9.

Філософська антропологія

4

17.

Соціальна філософія

Філософські проблеми природознавства

4

18.

Філософія історії

4

разом

36 год.

разом

разом

72


^ ЛЕКЦІЙНА ПРОГРАМА

Частина 1. Світогляд і філософія

Тема 1. Предмет філософії: зміст, структура, призначення

Філософія як теоретична основа світогляду; її головні функції: рефлексивно-критична та проектувальна. Класична структура філософського знання: онтологія, епістемологія (гносеологія), етика, естетика, логіка, історія філософії, аксіологія, праксеологія. Філософія: між наукою і мистецтвом. Філософія і наука: риси подібності і відмінності. Загальнофілософські методи: діалектичний і метафізичний. Мета філософії – побудова цілісного світогляду про буття як ціле: теоретичної (аналітична філософія; натурфілософія; метафізика) – пізнання; практичної (філософія мистецтва (естетика); етика (мораль)) – благо людини. Місце філософії в системі культури.

Історичні типи світогляду: релігійний, міфологічний, філософський.

Поняття „природної” і „надприродної” релігій; їх вплив на філософію – філософія детермінізму і філософія свободи. Міф як „природна релігія” – універсальна модель світу, сконструйована підсвідомістю людини, зверненою до метафізичної і трансцендентної (надемпіричної, містичної) реальності. Походження міфології та її еволюція (космо-, тео-, антропогонічні та есхатологічні міфи). Антропоморфність світу. Форми антропоморфізму: тотемізм, анімізм, магія. Міф і обряд. Символізм – зворотня сторона антропоморфізму. Поєднання у символі трьох реальностей: еміричної, позаемпіричної та надемпіричної – підстава синкретизму міфологічного мислення.

Від міфу до логосу: зародження філософського світогляду. Східна і західна парадигми філософування. Парадигми дослідницьких програм: східна – співпраця між філософією і теософією; західна – співпраця між філософією і наукою. Вираження змісту містичних учень доступною для розуміння широкого загалу мовою точних понять. Абстрактно-логічний спосіб мислення і зародження наукового знання – результат узгодження понятійного інструментарію зі здоровим глуздом.

Одночасне становлення європейських філософії і науки. Наука як система раціоналізованих знань, за природою своєю, не здатна синтезувати світ. Особливості міфологічного та наукового способів пізнання. Еволюційний міф і сучасна наука. Міфологічне у контексті європейського світогляду ХХ століття. Поняття „раціоналістичного” міфу.


^ Частина 2. Формування філософського знання у контексті розвитку

європейської цивілізації

Тема 1 (2). Відкриття буття і людини в античній філософії

Філософія – в її натурфілософській формі як „наука наук” – перша спроба узагальнення знань про навколишній світ. Давньогрецький пантеїзм та ідея вічного повернення: поняття хаосу та безособового чуттєво-матеріального космосу; об’єктивно-космічних душі і розуму; „живої” матерії (гілозоїзм) та долі (фаталізм).

Етапи розвитку давньогрецької натурфілософії.

Панування концепцій „стихій” у грецьких іонійській та італійській школах філософії (–VI ст.). Моністичне вчення про первні („архе”) мілетців Фалеса, Анаксимандра, Анаксимена і Геракліта Ефеського та їх підсумок у плюралістичному вченні Емпедокла про чотири „корені” речей: землю, воду, повітря і вогонь. Анаксагор – учень Анаксимена – першим ставить розум (нус) над речовиною (гіле). Учення Піфагора про число як абстракцію й основу всього існуючого та п’ятискладовість останнього (з землі, вогню, повітря, води й ефіру). Заміна реальних предметів на ідеальні об’єкти, що стають об’єктом пізнання. Мета пізнання – осягнення істини; головний засіб – теоретичний аналіз, що ґрунтується на системі логічних доказів. Виведення критеріїв істинного знання (не пов’язаних з практикою): несуперечливість, стислість, простота, краса доведення.

Атомістика: основні принципи вчення Демокріта (–V/–IV ст.) про атомну будову тіл, безконечність усесвіту та множинність його світів. Атомізм Епікура (елліністичний етап, –331/–30): внутрішнє джерело життя атомів – причина зміни напрямку їхнього руху. Тіт Лукрецій Кар (древньоримський період, –І ст.) про вічність матерії у „Природі речей”.

Роль софістичного періоду і парадигма „людини як міри речей” (Протагор). Етика Сократа. Дуалізм Платона. Метафізика Арістотеля. Антропологія Платона і Арістотеля: зв’язок учення про трискладовість душі з організмічною космологією. Геоцентрична космологія Арістотеля; уявлення про просторову скінченність та ієрархічність світобудови (підмісячний і надмісячний світи), доповнені „Альмагестом” Птолемея – александрійського астронома і математика І – ІІ ст., – панівні до XVI ст. Причини руху: формальна, матеріальна, дієва (інструментальна) та цільова. Поняття „гіломорфізму” в Арістотеля та його „метафізика”.

Етична проблематика елліністичної філософії: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм, неоплатонізм.


^ Тема 2. Від тео- до антропоцентричного гуманізму Ренесансу та Нового часу

Теоцентризм середньовічної філософії. Внутрішня періодизація: апостольські отці, апологетика, патристика, схоластика та містика. Креаціонізм: біблійне походження формули творення ex nihilo. Категорії часу (вічності) і простору в ученні Аврелія Августина. Духовний параметр „стріли часу”. Філософське обґрунтування свободи людського вчинку; проблема зла. Теодіцея.

Проблема співвідношення віри і розуму в схоластиці та містиці. Полеміка довкола універсалій: реалізм і номіналізм. Аверроїстська теорія „двоякої істини”. Критика томістського інтелектуалізму з боку Дунса Скота (бл. 1266 – 1308) та Вільяма Оккама (бл. 1285 – 1349) – представників волюнтаристського розуміння проблеми творення.

Від „служниці теології” до всеосяжної науки про природу (натурфілософії), суспільство, людину, в основі якої лежить метафізика: емансипація філософії від теології.

Антропоцентризм філософії Відродження: епікуреїзм Лоренцо Валла (1407 – 1457); піфагореїзм Миколи Кузанського (1401 – 1461). Соціальні утопії Томаса Мора (1478 – 1535) і Томазо Кампанелли (1568 – 1639); Нікколо Макіавеллі – республіканського державного устрою. Християнський гуманізм Еразма Роттердамського (1469 – 1536). Сакралізація природи та пантеїзм як спроба подолання дуалізму поцейбічного та потойбічного світів; ідея тотожності мікро- і макрокосмосу. Натурфілософія та матеріалізм Дж. Бруно (1548 – 1600): гілозоїстичне і панпсихічне розуміння буття.

Наукові відкриття XVI – XVII ст. Коперніканська революція та її цивілізаційне значення. Деїзм. Картезіансько-ньютонівська механістична картина світу (витіснення організмізму та телеологізму, віри в диво). Зміна уявлень про простір, час, рух. Значення закону інерції Г. Галілея для становлення західної цивілізації: перетворення замкнутого космосу на відкритий безмежний всесвіт (ідею безмежності буде перенесено і в історію – у XVIIІ ст. вона призведе до ідеї прогресу).

Обґрунтування науки і методів наукового пізнання. Зв’язок проекту „великого відновлення наук” (що виник у пуританськогму середовищі) з ідеологією Реформації. Емпіризм Френсіса Бекона (1561 – 1626): мета науки – відновлення райської розкоші, втраченої людиною після гріхопадіння. „Ідоли” розуму”; методи повної і часткової індукції. Раціоналізм Рене Декарта (1596 – 1650): поняття здорового глузду і значення картезіанської тези „cogito ergo sum” для становлення базової – „суб’єкт-об’єктної” – парадигми Нового часу як пізнавальної, так і практичної діяльності („підкорення природи”). Сенсуалізм Джона Локка (1632 – 1704): про первинні і вторинні якості та роль ідей у пізнанні. Суб’єктивний ідеалізм Джорджа Берклі (1685 – 1753): „esse est percipi”. Скептицизм або „послідовний емпіризм” (В.Віндельбанд) Девіда Г’юма (1711 – 1776).


^ Тема 3 (4). Філософія Просвітництва. Німецька класична філософія ХІХ ст.

Загальна характеристика доби Просвітництва: соціокультурна ситуація XVIIІ ст., хронологічні рамки епохи проблемне поле, основні течії і представники. Французька „Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел” (1754 – 1772) – символ Просвітництва.

Філософія просвітників – продовження і розвиток Філософії Нового часу. Культ розуму, апеляція до „здорового глузду”, „природного світла розуму”, критика традицій і традиціоналізму. Секуляризація основних християнських ідей. Розробка уявлень про природні релігії, природні моралі, природні права людини, природне право. Два значення поняття „природний”: 1) похідне від природи; 2) само собою зрозуміле, розумне.

Деїзм і атеїзм в добу Просвітництва. Критика релігій „одкровення”, „історичного християнства”. Боротьба з забобонами, упередженнями. Заклик до віротерпимості (Вольтер). Матеріалізм у XVIIІ ст. Механістична картина світу, раціоналізм і детермінізм. Парадокси просвітницького світогляду (фаталізм, проблема свободи і моральної відповідальності).

Філософія Жан Жака Руссо (1712 – 1778), його інакодумство. Критика культури, прославляння „доброго дикуна”. Позитивне ставлення до можливості насильницької зміни правителя; „Про суспільний договір”. Протиставлення відчуттів і чуттєвості розумові, розрахунку.

„Критична” філософія Іммануїла Канта (1724 – 1804) – продовження просвітницької традиції і водночас критика ідей просвітників, спроба синтезу протилежних філософських традицій. Кантова революція в пізнанні (аналогічна Коперніканській в астрономії). Трансцендентальний ідеалізм Еммануїла Канта: онтологія (феномени та ноумени); гносеологія (ступені пізнання: чуттєвий досвід, розсудок, розум). Апостеріорні та апріорні (аналітичні і синтетичні) судження. Чи можлива метафізика як наука?

Фіхте і наукознавство. Поняття об’єктивного й абсолютного ідеалізму Геґеля та обґрунтування діалектичного методу філософії. Філософія природи Шеллінга. Матеріалізм Фейєрбаха.


^ Тема 5 (6). Західно-європейська філософія некласичного періоду

Позитивізм О. Конта та його історичні фази розвитку. Марксистська філософія: основні поняття, ідеї, причини і наслідки поширення. Філософія життя. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Берґсон. Психоаналіз З. Фройда. Неофройдизм Е. Фромма та К. Юнга. Атеїстичний (Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Гайдеґґер) і релігійний (С. К’єркегор, Ґ. Марсель, К. Ясперс) екзистенціалізм: вчення про людину, її буття, свободу відповідальності. Фемінізм як соціально-політичний рух. Релігійна філософія ХХ ст. Неотомізм. Феноменологічна філософія та філософська герменевтика. Постмодерна філософія.


^ Тема 6 (7). Українська філософська думка

Передумови виникнення української філософії. Світогляд слов’янського, грецького та малоазійського язичництва (що культивувалося в колоніях). Дохристиянські вірування українського народу та хрещення Русі.

Культуроцентрична періодизація української філософії. Софійний спосіб буття філософії княжого періоду Київської Русі (поч. ХІ ст. – 1470); акцент на проблемі людина – Бог.

Епістемний період (ІІ пол. XV – XVIII ст.); акцент переноситься на проблему людина – Всесвіт; діяльність братств, вищих навчальних закладів (Острозької, Києво-Могилянської колегій (з 1701 р. – Академії); полемічна література: філософські та мороально-етичні погляди Петра Скарги та Івана Вишенського. Філософія Григорія Сковороди: вчення про три світи і дві натури; концепція „сродної праці” і „нерівної рівності”.

Змішаний спосіб буття філософії (ХІХ – ХХ ст.); постановка проблеми людина – нація. Дух європейського Просвітництва та романтизму. Микола Гоголь – „один з батьків новішого українського народолюбія” (М. Драгоманов). Київська релігійно-філософська школа. Кордоцентризм Памфіла Юркевича. Кирило-Мефодіївське товариство. Громадівський рух. „Руська трійця”. Професійна філософія: Іван Франко. Філософія національної ідеї (Дмитро Донцов, Микола Міхновський, В’ячеслав Липинський). Українська філософія в діаспорі (Дмитро Чижевський, Микола Шлемкевич). Філософія мови О. Потебні. С. Подолинський і В. Вернадський: філософські роздуми про життя, всесвіт і ноосферу.


^ Частина 3. Теоретична (спекулятивна) і прикладна (практична) філософія

Тема 1 (7). Метафізична теорія реальності

Онтологія. Поняття „буття”, „небуття”, „простору”, „часу”, „руху”, „розвитку”. Структура буття. Постмодерне тлумачення буття. Поняття субстанції: монізм, дуалізм, плюралізм (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Ляйбніц). Поняття синергії; синергетика.

Істина як філософська категорія. Модуси (види, способи) існування Істини: “ante res, in rebus, post res”. Буття як істина: логічна та онтична істина. Логічні концепції істини: адекватності (кореспонденції), консенсусу та когеренції. Гносеологічний релятивізм прагматизму (інструменталістська істина). Аналітична інтерпретація наукового знання (принцип верифікації та його еволюція).


^ Тема 2 (8). Теорія пізнання та методологія науки

Епістеми наукового пізнання: реалізму, закономірності та пізнаваності світу. Поняття „знання”; структура, специфіка типів, видів, рівнів і форм знання. Особливості класичної теорії пізнання: критицизм; фундаменталізм і нормативізм; суб’єктоцентризм. Особливості некасичної теорії пізнання: посткритицизм; відмова від фундаменталізму, суб’єктоцентризму та наукоцентризму.

Класифікація методів наукового пізнання. Загальнонаукові методи емпіричного пізнання: спостережання, експеримент, вимірювання. Загальнонаукові методи теоретичного пізнання: абстакція, ідеалізація, мисленнєвий експеримент, формалізація, індукція та дедукція. Загальнонаукові методи, що застосовують на емпіричному та теоретичному рівнях пізнання: аналіз і синтез, аналогія і моделювання.

Моделі розвитку науки. Кумулятивна модель класичної науки (О. Конт, К. Маркс). Некумулятивна модель некласичної науки, її критерії. Новий раціоналізм Г. Башляра. Критичний раціоналізм К. Поппера; принципи верифікації та фальсифікації. Плюралізм моделей наукових досліджень: Т. Кун, І. Лакатос. Постнекласична парадигма науки: І. Пригожин, П. Фейєрабенд.


^ Тема 3 (9). Філософська антропологія

Тлумачення людини: креаціонізм, еволюціонізм (панспермія), пантеїзм. Проблема смерті, часу і мети людського життя.

Філософська антропологія як течія ХХ ст. – основні напрями і персоналії.

Поняття особи, особистості, індивіда та індивідуальності. Особистість і проблема ідентичності. Безликість маси і натовпу.


^ Тема 5 (10). Соціальна філософія та філософія історії

Феномен соціальності. Поняття суспільства, соціальних верств, прошарків, класів.

Поняття культури. Зв’язок процесів секуляризації та глобалізації (денаціоналізації) суспільства. Проблема відчуження у суспільстві. Особа і суспільство: свобода та відповідальність Соціальна міфологія ХХІ ст. Українська національна ідея.

Класичний етап розвитку філософії історії: прогресистський, регресистський та циклічний напрями. Некласична філософія історії: формаційний та цивілізаційний підходи.

Проблема сенсу історії. Абсолютна (трансцендентна, кінцева) та тимчасова (проміжна) цілі історії. Поняття „амбівалентності” історичного процесу.

^ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ


І. Світогляд і філософія

Предмет філософії в історичному розрізі: зміст, структура, призначення; головні функції.

„Філософія – вчення про буття” (М. Мамардашвілі): „центр її – скрізь, межі – ніде” (М. Мерло-Понті).

Філософія і наука. Філософія: між наукою і мистецтвом.


Додаткові запитання:

Філософія: мистецтво мовчання чи бесіди?

Що означає: „мислити проблемно” і „мислити парадоксально” (поняття „апорії”)?

У чому специфіка філософії як світогляду, як методології пізнання, як знання про світ в цілому, як форми ідеології, як науки про найзагальніші закони природи, суспільства і мислення, як нераціоналізованого осягнення життя?

Яка суть загальнофілософських діалектичного та метафізичного методів?


Тестові завдання:

Онтологія – це розділ філософії, що вивчає ...

Гносеологія – це розділ філософії, що вивчає ...

Епістемологія – це розділ філософії, що вивчає ...

Аксіологія – це розділ філософії, що вивчає ...

Антропологія – це розділ філософії, що вивчає ...

Етика – це розділ філософії, що вивчає ...

Естетика – це розділ філософії, що вивчає ...

Логіка – це розділ філософії, що вивчає ...

Праксеологія – це розділ філософії, що вивчає ...

А) фундаментальні принципи буття, найзагальніші сутності і категорії сущого; Б) пізнання; В) людину;

Г) цінності; Д) практичну діяльність; Е) закони мислення; Є) прекрасне; Ж) добро

Наука мислить...

Мистецтво мислить...

Філософія мислить...

А) образами; Б) ідеями; В) образами-ідеями (=смислообразами)

Наука пізнає...

А) реальні предмети; Б) ідеальні об’єкти (=замінники реальних предметів)


Основна література:

Мамардашвили М.К. Философские чтения. – СПб.: «Азбука-классика», 2002. – 832 с. – С. 26 – 43, 79 – 95.

Маритен Ж. Философ в мире / Пер. с фр., послесл., коммент. Б.Л. Губмана. – М.: Высш. шк., 1994. – С. 19 – 23.

Ясперс К. Техніки мислення//Філософська думка.–К.: Ін-т філософії НАН України, 2005.–№2.–160с.–С.95 – 103.

Додаткові джерела:

Плотин. О диалектике // Вопросы философии. – М.: «Наука», 2002. – № 8. – 192 с. – С. 147 – 150.

Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // Вопросы философии. – М.: «Наука», 1989. – № 9. – 192 с. – С. 116 – 122, 133 – 137, 141 – 149.

Философия естественных наук. Учебное пособие для вузов / Под общ. ред. проф. С.А. Лебедева. – М.: Академический проект; Фонд «Мир», 2006. – 560 с. – («Gaudeamus»). – С. 105 – 124.

Теми рефератів:

Аксіологія

Абишева А.К. О понятии «ценность» // Вопросы философии. – М.: «Наука», 2002. – № 3. – 192 с. – С. 139 – 146.

Столович Л.Н. Об общечеловеческих ценностях // Вопросы философии. – М.: «Наука», 2004. – № 7. – 192 с. – С. 86 – 97.

Інґарден Р. Художні цінності та естетичні цінності // Філософська думка. – К.: Ін-т філософії НАН України, 2005. – № 6. – 160 с. – С. 65 – 87.

Лу Андреас-Саломе. Думки про проблеми кохання // Філософська думка. – К.: Ін-т філософії НАН України, 2006. – № 3. – 160 с. – С. 76 – 87.


ІІ. Історичні типи світогляду

Взаємозв’язок релігійного, міфологічного та філософського світоглядів.

Природні і надприродні релігії. Міф як природна релігія.

Довколонаукові міфи: міф еволюціонізму, нацизму, комунізму.

Філософія як теоретичний світогляд. Філософія свободи і філософія детермінізму.


Додаткові запитання:

Проведіть типологізацію міфів: космо-, тео-, антропогонічні, есхатологічні.

Розкрийте такі риси міфологічного світогляду, як антропоморфізм (міф про Андрогіна), символізм (міф про Амура і Псіхею), анімізм, тотемізм, магія.

Як К.-Г. Юнг окреслює поняття „колективного безсвідомого” та „архетипів”?

Чи пов’язані між собою міф і обряд?

Яке місце в житті людини займає міфотворчість?

На прикладі конкретного міфу проілюструйте його світоглядну (універсальна модель світу), виховну (обряд ініціації, героїчний ідеал) та „зв’язкову” (історична (родова) та генетична (психосоматична) пам’ять) функції.

Яка постановка проблеми істини в міфології і в науці?


Тестові завдання:

Космогонічні міфи – це розповіді про...

Теогонічні міфи – це розповіді про...

Антропогонічні міфи – це розповіді про...

Есхатологічні міфи – це розповіді про...

А) пророцтва про кінець світу; Б) про походження богів; В) про походження людей; Г) виникнення світу

Продукт традиційної багатопоколіннєвої безсвідомої колективної творчості – це...

Універсальна модель світу, сконструйована підсвідомістю людини, зверненою до метафізичної (надчуттєвої) і трансцендентної (містичної) реальності, – це...

Система раціоналізованих знань, за своєю природою не здатна синтезувати світ, – це...

А) Філософія; Б) Релігія; В) Наука; Г) Міф

Дослівний переклад „релігії” ← religio (лат.) – ...

А) віра; Б) святість; В) доброчесність; Г) поновлений зв’язок

Філософія необхідності (=детермінізму) склалася під впливом...

Філософія свободи склалася під впливом...

А) грецької язичницької релігії; Б) християнської релігії; В) античної науки

Язичницький світогляд (згідно з яким добро і зло є два самостійні, рівнозначні, співвічні начала) є...

А) моністичним; Б) плюралістичним; В) дуалістичним

Гомерівсько-гесіодівська міфологія належить до...

Орфіко-піфагорейська міфологія належить до...

А) містико-езотеричної традиції Б) екзотеричної традиції

Соціальна орієнтація орфізму – ...

Соціальна орієнтація релігії олімпійських богів – ...

А) елітарна; Б) демократична (=профанна)


Основна література:

Косарев А.Ф. Философия мифа: Мифология и её эвристическая значимость: Учеб. пособие для вузов. – М.: ПЕРСЭ; СПб.: Универс. книга, 2000. – 304 с. – С. 17 – 41.

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. – К.,1992. – Одна оповідь на вибір.

Нечуй-Левицький І.О. Світогляд українського народу. – К.,1994.

Додаткові джерела:

Делёз Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? – М.: Алетейя, 1998. – 288 с.

Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник Московского университета. Серия 7. Философия. – М.: Издательство Московского университета, 1990. – № 2. – 88 с. – С. 54 – 69.

Преподобный Иустин (Попович). Философские пропасти. – М.: – Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2004. – 288 с. – С. 24 – 46.

Теми рефератів:

Феноменологія міфу

Логіка міфу

Діалектика міфу

Гносеологія міфу

Онтологія міфу

Еліаде М. Мефістофель і Андрогін [Священне, і мирське; міфи, сновидіння і містерії; окультизм, ворожбитство та культурні уподобання]. – К.: «Основи», 2001. – 591 с.

Колесник О.С. Символічне значення зброї в міфології // Практична філософія. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2005. – № 1. – 228 с. – С. 139 – 145.

Лаку-Лабарт Ф., Нанси Ж.-Л. Нацистский миф / Пер. с нем. С.Л. Фокия. – СПб.: «Владимир Даль», 2002. – 79 с.

Лосев А.Ф. Дополнение к «Диалектике мифа» (новые фрагменты). Публикация А.А. Тахо-Годи, предисл., подгот. рукописи и примеч. В.П. Троицкого // Вопросы философии. – М.: «Наука», 2004. – № 8. – С. 115 – 133.


ІІІ – ІV. Антична філософія

Космоцентризм античної філософії; її хронологічні рамки та внутрішня періодизація.

Моністичні вчення іонійських натурфілософів.

Проблема руху й осмислення буття елеатами (апорії Зенона) та атомістами (Демокріт; Епікур; Лукрецій).

Етика Сократа. Дуалізм Платона. Поняття матерії і форми Арістотеля.

Філософія щастя Епікура. Поняття „атараксії” та „апатії” у стоїків. Зв’язок між скептицизмом і науковим релятивізмом. Онтологія неоплатонізму (вчення про Єдине, еманації).


Додаткові запитання:

Які передумови виникнення природознавства (натурфілософія – докласичний етап розвитку природознавства)?

У чому сутність вчення стоїків про „природні закони”?

У чому зв’язок неоплатонізму (або еклектизму) з християнством?

Обґрунтуйте послідовність: політеїзм → пантеїзм → пантеїстичний матеріалізм → атеїстичний („науковий”) матеріалізм → довколонауковий міф еволюціонізму.

Тестові завдання:

Вкажіть хронологічні рамки натурфілософського періоду античної філософії

Вкажіть хронологічні рамки класичного періоду античної філософії

Вкажіть хронологічні рамки елліністичного періоду античної філософії

Вкажіть хронологічні рамки античної філософії

А) –VI / –V ст.; Б) –V ст. / – 322 р.; В) – IV ст. / 529 р.; Г) –VI / VI ст.; Д) –V / – IV ст. Е) –VII / I ст.

До натурфілософського періоду античності (–VI / –V ст.) належали...

До елліністичного періоду античної філософії (– IV ст. / 529 р.) належали...

Класичний період античної філософії (–V ст. / – 322 р.) представляють...

А) стоїки; Б) перипатетики; В) епікурейці; Г) скептики; Д) неоплатоніки; Е) елеати; Є) піфагорейці;

Ж) софісти; З) атомісти; И) мілетці; І) Геракліт Ефеський; Ї) іонійці

Хто з натурфілософів входив до Мілетської школи?

Хто з натурфілософів входив до Ефеської школи?

Хто з натурфілософів входив до іонійської школи?

Хто з філософів входив до Елейської ш