Реферат: Письменникам-ювілярам

Пізнаймо в слові рідний край








УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ЮНАЦТВА ІМ. О. М. БОЙЧЕНКА


Письменникам-ювілярам
присвячується









^ (Методико – бібліографічне видання. Вип. 3)


Кіровоград
2006


Шановні колеги!

Черговий випуск методико-бібліографічних матеріалів підготовлений до ювілейних дат наших земляків: обдарованого прозаїка, талановитого драматурга, критика, публіциста, громадського діяча Івана Микитенка; відомого українського поета, дослідника, аналітика Євгена Маланюка; поета, перекладача А. Тарковського; поета, журналіста В. Гончаренка та інших письменників – земляків ювілярів 2007 року.

У виданні зібрані матеріали про їх життя і творчість? розміщені бібліографічні списки і методичні поради, сценарії щодо відзначення ювілеїв у бібліотеках та навчальних закладах.


Над випуском працювали:
^ Л. Настояща, Р. Сидоренко
Комп’ютерна верстка, дизайн:

Р. Сидоренко


Відповідальний за випуск:

Л. Савенко


Пізнаймо в слові рідний край

(методичні рекомендації)

Кіровоградщина – унікальний історичний центр української культури. Наша земля дала літературі, науці письменника і державного діяча Володимира Винниченка, неосяжного мрійника Юрія Яновського, письменників: І. Микитенка, Є. Маланюка, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа, винахідника Дмитра Чижевського. Яскраву сторінку в історії вітчизняної і світової педагогіки вписав Василь Сухомлинський.

Дані методичні поради та рекомендації присвячені творчості письменників – земляків – ювілярів 2007 року, допоможуть бібліотечним працівникам популяризувати їх твори серед учнівської молоді.

Бібліотекар повинен дати якнайповнішу і найглибшу інформацію про творчий доробок кожного з земляків шляхом проведення різних форм і методів роботи: вечори-портрети, вечори-зустрічі, літературні вечори, вікторини, літературні години та ін.

До кожного заходу організовуються книжкові виставки.

Пропонуємо для учнівської молоді провести літературний конкурс „Скарби рідного краю” за турами (можна як окремі заходи провести)/


І тур конкурсу „Розминка”

• Людина, яка пише твори (Письменник)

• Книгу, яку склав і видав рідною мовою Т. Г. Шевченко для навчання дітей грамоти? (Буквар)

• Що в перекладі з грецької означає слово „Біблія”? (Книга)

• Як називається вступна частина літературного твору? (Пролог)

• Великий віршований сюжетний твір, в якому зображені визначні події чи видатні особи. (Поема)

• Назва англійською мовою творів усної народної поезії (Фольклор)

• Авторський рукописний текст твору (Рукопис)

• На книзі підпис автора, побажання (Автограф)

• Як називається літературний текст опери? (Лібретто)

• Фольклорний твір героїчного характеру про історичні події в Україні називається… (Дума)

• Міф в перекладі з грецької означає (Слово)

У ІІ турі конкурсу „Літературна подорож” зачитується назва села чи містечка і гравцю необхідно сказати, хто з відомих письменників там народився.

Перша зупинка в селищі Новоархангельську.

Чия це батьківщина? (2.02. 1897 р. – 16. 02. 1068 р. ) - Євгена Маланюка.

м. Єлисаветград (Кіровоград) (12.06.1907р.- 1989 р)- Батьківщина Арсенія Тарковського, російського письменника, перекладача.

с. Лозоватка Новоукраїнського району (26.06.1937р. – 6.11.1980) - Велерія Юр’єва, українського поета.

Для інформації: автор збірок „Монологи землі”, „Доля”, „Орбіта дня”, „Силует матері”; п’єси „Залізна троянда”, ряд повістей.

м. Бобринець (03. 07. 1927 р. – 14. 01. 2993 р.) - Миколи Смоленчука, прозаїка і літературознавця.

Для інформації: автор повістей „Степи полинові”, „Степівчани”, „Родня”; нарисів „Хутір Надія”, „Кіровоград”; романів „Сиве покоління”, „Ой, літав орел”, „Білі банкети” тощо.

с. Нечаївка Компаніївського району (27.08.1902 р. – 25. 02. 1954 р.) – Юрія Яновського, прозаїка, драматурга, кіносценариста.

с. Рівне Новоукраїнського району (06. 09. 1897 р. – 04. 10. 1937 р.) – Івана Микитенка, прозаїка, драматурга.

Автор оповідань, повістей та нарисів, як: „На сонячних гонах”, „Брати”, „Вуркагани”, „Пирихвирія”, „Торт”; роману „Ранок”; поеми „Вогні”; п’єс „Іду”, „Диктатура”, „Справа честі”, „Маруся Чурай”, „Соло на флейті”, творів у 3-х томах, вибрані твори у 2-х томах, зібрання творів у 6-ти томах, творів у 4-х томах, збірок та ін.

^ Селище Мирна Долина Попаснянського району на Луганщині (23.04.1942 р. – 2000 р. – Валерія Гончаренка, письменника, журналіста.

Для інформації: з 1944 року напівсирота Валерій Гончаренко з матусею переїздить до м. Кіровограда. Тут виходять його поетичні книги „Червоний Волосожар”, „Кроки”, „Шлях до джерела”, „На порозі полум’я”, „Парад химер”, „Кажу ось: мементо морі!” та інші.

ІІІ тур конкурсу „Вгадай літературного героя”

Потребує від учасників команд не тільки знання літературних джерел, але й уміння театралізовано представити образ літературного героя. Умови конкурсу: один з учасників команди зачитує монолог героя одного із творів, інша – повинна відгадати, якому герою і з якого твору він належить.

„А родом я коваль і зброяр, на всю армію кулемети справляв, і світ пройшов наскрізь, як журавель.

Люблю я красиву й ажурну роботу, мені хочеться бути майстром на весь світ і щоб життя навкруги було красиве і сонячне.”

(Коваль Максим з повісті Ю. Яновського „Вершники”) Джерело: Яновський Ю. І.  Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1975. – С. 90.

„Сутуж тепер на землю, і на гроші. Сутуж, діти. Оце що маю, візьміть та приробляйте. Зачепилась земля за панів, поки висмикнеш клаптик хоч на долоню, то й жили з себе вирвеш… Та, живучи вкупі, якось прохарчуєтесь. У ремество не лізьте, бо що ремісник, що робітник – легкий народ. Сьогодні був, а завтра загув, і попелу не лишилось.”

(Старий Сахно з повісті І. Микитенка „Брати”)Джерело: Микитенко І. Вуркагани: Повісті. – К.: Веселка. 1971. – С. 117.


Єдина! Не ображу зором

Двійник Мадонни на землі.

Ось пурпуром Цітери – сором

І на шоках, і на чолі,


І б’ється кров в блакитних венах,

Як птах під вітром весняним.

В яких готичних кантиленах

Навіки виспівати гимн!


(Мадонна з вірша Є. Маланюка „Земна Мадонна”)Джерело:Маланюк Є. Земна Мадонна: Вибране. – Словацьке пед. вид. у Братіславі, 1991. – С. 111.


ІV тур – вікторина „З любов’ю до рідного краю”

Як називалась перша друкована збірка поезій Є. Маланюка?

(„Стилет і стилос”)

Хто назвав Ю. Яновського „Майстром залізної троянди”?

(М. Бажан)

3. Кого із лауреатів премії ім. Ю. Яновського ви знаєте?

(В. Базилевський, В. Гончаренко, Т. Журба, Д. Клюєнко, В. Юр’єв, П. Селецький, Б. Куманський, Л. Попчук, Л. Народовий, ОЮБ ім. О. М. Бойченка)

4. Чи знаєте ви письменників Кіровоградщини, імена яких повернуті із забуття?

(Є. Маланюк, В. Винниченко, М. Зеров, Яр Славутич)

5. Які твори І. К. Микитенка, присвячені нашому краю, ви знаєте?

(Вірші „Сай”, „Старий став”, поема „На чорній землі”, ряд оповідань і повістей „Гордій”, „Нуник”, „Рекрути”, „Брати” та ін.)

6. Коли засновано обласну літературну премію ім. Є. Маланюка? Хто нею нагороджений?

(^ Кіровоградською обласною радою №13 від 19 квітня 2002 р. П. Притула, Г. Клочек, П. Селецький, В. Бондар, В. Шило, Т. Журба, В. Ганоцький, С. Барабаш)

7. Коли було засновано обласну організацію Національної спілки письменників України? Хто зараз її очолює?

(У 1984 р., В. В. Бондар)

8. Вгадайте назву твору та автора?

„Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і половці не пізнали один одного, а з неба палило сонце, а гелгання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг. Його чорний шлик віявся на плечах. „Рубай, брати, білу кість!” Пил спадав. Дехто з Андрієвого загону втік. Дехто простягав руки і йому рубили руки, підіймав до неба вкрите пилом і потом обличчя, і йому рубили шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали коні.”

(Ю. Яновський. Вершники)


Знаю – медом сонця, ой Ладо,

В твоїм древнім тілі – весна.


О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна

(Є. Маланюк. Степова Еллада)


9. Кому з поетів належать ці віршовані рядки?


Не руш печаль мою розрадою,

Біду бідою перейму.

Я в ній всього себе розгадую,

Неначе істину саму.

(В. Гончаренко)

* * *

Пропонуємо використати в своїй роботі план проведення вечора-портрета Валерія Гончаренка на тему „Спецкор власного серця”

Бесіда про творчий шлях поета.

Поетична композиція за розділами:

а) „Степи шафранні України” (можливе використання віршів „Бути променем чи краплиною”, „Сховався у травах вітер…”, „Це не збагнути вже ніколи…”, „Хата”);

б) „У безсмертя свої закони…” („Балада про дев’ятнадцяту весну…”, „Срібне дерево”, „Кумач Краснодона”, „Кантата”);

в) „І навіки в нестерпній печалі я дивлюсь тобі, мамо, услід…” („Чорні лебеді”, „Видіння матері”, „Мак на стерні”, „Останній погляд”, „Прачка”);

г) „Що для справжнього щастя треба” („Той зна ціну словам опаленим…”, „Ти не пробач, ти не пробач…”, „Зустріч”, „Я все зберіг”, „Твоя хустка в гарячих маках”, „Ти примарилась в минулому”).

3. Виступи читачів про власні враження від поезії В. Гончаренка.

4. Огляд – бесіда поетичної творчості „В. Гончаренко: Поет. Журналіст.”


Література для підготовки вечора:


1.Гончаренко В. Червоний Волосожар: Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1964. – 47 с.

2. Гончаренко В. Кроки: Поезії. –К.: Молодь, 1974. – 48 с.

3. Гончаренко В. Дума про отчу землю: Поезії. – Дн – ськ: Промінь, 1984. – 30 с.

4. Гончаренко В. Шлях до джерела: Поезії. – К.: Молодь, 1986. – 56 с.

5. Гончаренко В. На розі полудня: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1991. – 118 с.

6. Гончаренко В. Парад химер (поема-пародія, роман у віршах). –К-д.: Центр. Укр. вид-во. -2000. - 72 с.

7. Гончаренко В. Кажу ось: мементо морі!: Поезії. – К-д: Кір. обл. орг. Нац. спілки журналістів України. -60 с.

Якщо у бібліотекаря є можливість запросити до бібліотеки письменників, поетів – земляків, пропонуємо використати в своїй роботі таку форму, як поетичний ринг, який проводиться на основі досвіду телевізійних рингів. Для участі в заході запрошується два-три поета – початківця. Бібліотекар підбирає публікації творів початківців. Вірші роздрукувати і роздати слухачам та болільникам. У читацькій залі експонується виставка, на якій зібрано все, що видано авторами. Крім цього можна представити збірки віршів з творчого доробку інших поетів – наших земляків.

Можна провести серед любителів поезії і конкурс на краще декламування віршів. Конкурс провести за темою„Я хотів би вклонитись колосом в ноги рідної Батьківщини” (В. Гончаренко).

Нагородами переможцям стануть бібліотечки, а також збірки поетів Кіровоградщини з їх автографами. По закінченні конкурсу учасники та присутні знайомляться з книжковою виставкою „Стежками сучасної української поезії”.

Крім зазначених заходів радимо організувати та провести для учнівської молоді міні конкурс на краще знання творів письменників – земляків. Для цього перед учасниками заходу розкладаються книги різних авторів, у т. ч. і письменників – земляків і необхідно за 1-2 хв. підібрати твори наших земляків (результативною буде командна гра).

Успіх у роботі буде досягнутий лише тоді, коли працівник, який буде залучати молодь до творчості письменників – земляків, сам є палким шанувальником, знавцем і цінителем української літератури.


* * *


"І ніч пливла безшумним пароплавом…”

(сценарій літературного екскурса інтимної лірики Є. Маланюка)


Зала, де проходить захід, оформлена в українському стилі. У центрі – портрет Є. Маланюка. Оформлена викладка літератури „ З Україною в серці”



Бібліотекар: Юний друже! Сьогодні ми зібралися в цій залі, щоб здійснити екскурс у минуле. Адже 2 лютого цього року минає 110 років з того часу, коли народився наш земляк, український поет, культуролог, літературний критик Євген Филимонович Маланюк.

Народився він в Архангороді на Херсонщині, який знаходиться на берегах річки Синюхи (тепер смт Новоархангельск Кіровоградської обл.).


Читець: А десь Вона – не знаю чим – живе:

Архангород, Синюха, Скаліве,


Торговиця… І над розлогим степом

Таке ясне херсонське наше небо

Нема на світі інших Батьківщин.

Понад одну, що є – наказ і чин

Нема землі коханої так палко

Як та, що в ній, що не верства, то – Балка.

А там байрак, а там – горби могил

І хмари велетні, і синій небосхил.


Батько, Филимон Маланюк, походив з козацько-чумацького роду. Він був дуже начитаною людиною, займався культурно-освітньою працею. Мати, Гликерія, дочка чорногорця Якова Стоянова, сербського військовика, була вихована у сентиментальному дусі, захоплювалася поезією.

Після блискучого закінчення початкової Архангородської школи, Маланюка віддали навчатися до найліпшої школи в повіті - Єлисаветрадського земського реального училища, де він навчався протягом восьми років. Єлисаветград, безумовно, мав помітний вплив на формування його світогляду.

Там Є. Маланюк познайомився з братами Тобілевичами, Марком Кропивницьким, Ю. Яновським. З гімназійних часів він виніс на все життя пісню „В кінці греблі шумлять верби”, яку так чудово співала М. Заньковецька.

^ Звучить українська народна пісня „В кінці греблі шумлять верби”

Закінчивши Єлисаветградське реальне училище, Є. Маланюк вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є. Маланюк познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб взяти участь в обороні Української Держави.

Євген Маланюк працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. У 1920 році опиняється в таборі для інтернованих, поблизу польського міста Коліша. Разом з кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал “Веселка”, де побачили світ його перші поезії. У 1923 році разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій „Озимина”. Пізніше перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті. У міжвоєнний період з'являються в світ його збірки поезій „Стилет і стилос” (1925), „Гербарій” (1926), „Земля й залізо” (1930), „Земна Мадонна” (1934), „Перстень Полікрата” (1939). Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїжджає до Німеччини, а пізніше до Нью-Йорка. Вже за океаном виходить його поема „П'ята симфонія” (1954), збірки „Влада” (1951), „Остання весна” (1959), „Серпень” (1964). Культурологічні розвідки та літературно-критичні праці, зібрані в двох томах „Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка „Перстень і посох” (1972).

Так сталося, що частіше ми говоримо про Євгена Филимоновича Маланюка, як поета державника, поета чину.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з чудовою любовною лірикою письменника.

Ведучий: Є у поета серед чисельних творів, народжених тугою за рідним краєм, прекрасна мініатюра, продиктована пам’яттю перших несміливих зустрічей, першого поцілунку. У ній вражає, захоплює, співпадає із власне колись пережитим майстерно схоплений стан томління двох сердець, що їх незнане, солодке і жахне водночас почуття привело на побачення.


Читець: І завше сниться: липень, сад, кущі

І стрічі під сусідським перелазом.

Було, либонь, нам стільки років разом,

Скільки давно я маю сам. Мерщій,


Хай лиш батьки спочинуть по обіді,

Сліпий, без тху, біжу через город

Почувши контральтовий спів „добридень”,

Побачить і вдихнути очі й рот


Шаліло серце. Зупинявся час.

Пекла солодка спрага. Напівдіти,

Тремтіли ми й не знали, що робити,

І було страшно й солодко зараз.


Ведуча: Сьогодні годі дошукуватися героїні хлоп’ячих переживань Жені Маланюка. Могла бути Ганна Кузнєцова, донька поетового хрещеного батька. Кузнєцови спершу мешкали в Новоархангельську, а згодом переїхали до Єлисаветграда на вулицю Бикову, і, бувши старшокласником реального училища, в них квартирував Є. Маланюк.

Ведучий: А можливо, адресаткою поезії була інша архангородка, про котру поет згадує на сторінках свого записника. Це - Міла Неспокойчицька.

Ведуча: Євген був людиною літературно - обдарованою та щиро закоханою у свою малу батьківщину. У своїх творах він захоплено „впірнав” у спогади про Єлисавет, згадуючи викладачів, гімназистів, колоритних єлисаветградців. У тих замальовках знаходилося місце і Ользі Юзковій, з братом якої сидів на одній парті.

Читець: Лицо мое – о, жуткие черты

Невиданной эпохи кондотьера!

В них странствий ритм, пугающая мера,

Как грешных душ застывшие мечты,

На лбу волос тяжелая портьера

Под нею светит дивная звезда –

То гений зла или слепая вера?

И вечера двух глаз, и алчные уста.

Пусть угадает Мунк и кистью жутко-серый

Начертит вопль лицо одевших черт,

Постигнет этот дьявольский концерт

Бровей и глаз, и гения, и веры,

Ноздрей и рта. О, символы-примеры,

Последних агоний предчувствие и – смерть.


Ведучий: Ольга навчалась у Москві, а Євген закінчив „реалку”. На долю їхнього почуття випало випробування прощаннями та розлукою. Причому, архівні матеріали дають підстави говорити, що із закінченням реальної гімназії майбутнім поетом, місцем їхніх зустрічей так і залишався Єлисаветград.

Ведуча: Навіть поступивши до Петроградського політехнічного інституту, Євген Маланюк тікав до міста свого „першого поважного роману”.

Він шукав в рідному місті години репетиторства, щоб якось себе утримати, сподіваючись „на короткі приїзди” Ольги.

Ведучий: Чи не ці пригоди з „уроками” стали причиною того, що наприкінці грудня 1914 року Євген залишає політехнічний інститут та вступає до Київського військового училища. А вже наступного 1915 року, до Єлисаветграда на побачення з Ольгою Юзковою приїздить курсант Маланюк. Саме цим рокам датований твір з присвятою обраниці поетової юності.


Читець: Четыре фрака на эстраде,

Рояля траурный чертеж,

Что бьется, плещет в синем взгляде?

Куда глядишь? О чем поешь?


Сквозь мглу таинственного транса,

Как сквозь мерцанье тонких льдин,

Лишь боль цыганского романса

Твердит опять: один, один.


Сегодня вокзал стал эстрадой

Цыганский романс не пропет,

Но в тайне лилового взгляда

Остался невременный след.


И все проходили, спешили,

Не думал никто и не знал,

О странной и сказочной были,

Расцветшей сквозь затхлый вокзал.


Что там, где в крахмальных салфетках

Почила тоска у стола,

Мгновений прекрасных и редких

Прошли золотые крыла.


^ Ведуча: Після громадянської війни Є. Маланюк одержав невтішну звістку про долю Юзкових.

Ведучий: Цікавою й драматичною сторінкою інтимної лірики став своєрідний роман у віршах митця, адресований з вигнання в Україну до Ганни Редер. Волею злої долі відмежоване кордоном ще юнацьке захоплення поета, відізвалося згодом у його творах.


Читець: Перепрошаю, панно Ганно,

Що не забув Вас в бурі літ.

Що – як роз’ятренная рана –

Й донині Ваш вогненний слід.

Вже апокаліпсом затліли

Мого щоденника листки

Й квіток життя рожево-білі

Журливо жовкнуть пелюстки, -


Та страшно, страшно жить минулим…

Будучина – глухий туман –

Над мертвих днів густим намулом

Ховає вогники оман.


А я фігляром, неустанно

Життя обдурюю, меткий

Що знов ось: Київ, панна Ганна,

Скупих листів скупі рядки…


Читець Скільки весен не бачив Вас,

Панно Ганно?

Не пам’ятаю… Багато

Самотою стоїть десь кохана

хата…

Виконав Ваш заповіт бездоганно:

Бачите ось – борюсь!

Знаю, Вкраїна знову встане!

Велика,

Як княжа Русь!

Знаю, що нарід – каліка

З річок цілющої крові

Встане могутнім і молодим!

Пощо ж здвигаєте брови?

Не бійтеся: все розпливлося в

гарматному димі,

Все розійшлося, як дим…

За днями страсними

Моя пам’ять, щоправда, і досі тримає Вас цупко

(Поцілунок навік витаврував уста) –

Хресним шляхом несу я Вас, голубко,

В серці своєму, як знак хреста.

Кров’ю своєю намалював на прапорі:

Ваше ім’я!

Хай бачуть і зелень степів, і смуга далеких борів, -

Чим палаю я!


Ведуча: Вчитуючись у рядки поетичного епістолярію письменника, можна припустити, що знайомство Євгена Маланюка та Ганни Редер пов’язане з його другим приїздом до Києва для служби в Генштабі армії УНР наприкінці квітня 1918 року.


Читець: І сяйва сонць, і весняна осанна

Не воскрешать. Душа навік пуста.

Навік, навік ім’я біблійне – Анна

Вогнем офірним спалює уста.


Навік, навік – очей вечірні квіти,

Дрімучих вій замріяний затон…

Ось пристрасний старозавітній вітер

Обліплює на тілі твій хітон.


І рук тонких готичнії лілеї,

І перса – сонячного літа плід.

Ідеш одна ланами Галілеї,

І над чолом – корона світлих літ.


Життя даремно захотіло

Спокуси вигаданих мет.

А там десь в сонці Ваше тіло

Розгубить золото і мед.


Лілейні пелюстки долоні

Розвіє хижий вітер літ,

І на коханім спілім лоні

Чужих обійм зостане слід.


Невже ж довіку не дано нам

Діждати й наш суботній день,

Що, по пророцтвах Соломона,

Обіцяно в Піснях Пісень?


Як забути очей аравійські зерна,

Біблійну красу грудей?

О, жидівко, жидівко, - саронська серно!

О, чому я не був іудей?


Ароматом старозавітним – коси

П’янили. І очі не мали дна.

Й поцілунки труїли солодким укусом.

І з небес дививсь Адонай.


А пекучий вітер розвіяв сором –

Я терзав печенігом твої пелюстки…

І, здавалось, навколо табором – хазари.

І, здавалось, обох нас прошиють клинки.


Суворий Бог, ізраїльтянко,

Той Бог батьків твоїх! Прости,

Там – ти, крові моєї бранко,

Тут – я, кого спалила ти.


А межи нас – регоче вітер,

Лягла жорстока далечінь…

Де ж неба мертвого обіти?

Майбутніх літ весела синь?


В погромних загравах – руїни,

А я згораю і боюсь,

Щоб над ланами України

Засяла Ханаанок – Русь.


Ведучий: 1923 року, коли писався цей твір, повністю розвіялися сподівання на повернення в Україну. Болюча для обох адресатів свідомість того, що їм „довіку не дано” бути разом.

Ведуча: Пізньої осені 1923 року скінчилася таборова епопея Євгена Маланюка. Його прийняв український світ Подебрадської господарської академії, перед ним гостинно відкрилася Прага. Чи не в перші місяці життя в Подебрадах Євген Филимонович захоплюється українською поетесою Наталією Лівицькою. Потім важко переживає її відмову навесні 1924-го. А через рік знайомиться з українською студенткою – медичкою Зоєю Равич. На кінці літа їхні стрічання добігають логічної розв’язки. 5 липня, на день їхніх заручин, поет написав невеличкого вірша Зої Равич.


Читець: Ви сказали „для Вас” – „навік”.

Ви сказали недавно „золотко”

Пелюстки рожевих повік

Трепотіли так ніжно-солодко.

Як повірити Вам, золота?

Як іржаве життя відродити?

Світлом ранку горить темнота

День встає, ярим сонцем одітий…


Ведучий: Весілля було призначене на серпень 1925 року. Здавалося б, життя витіснило таборовий міф панни Ганни. І все ж крапка в цьому романі ще не поставлена, та й чи була вона поставлена взагалі. У переддень вінчання із Зоєю Равич, 10 серпня поет надсилає Г. Редер прощального листа:


Читець: Вибачте, Ганно Редер,

Серце Вас не забуде,

Келих гіркого меду

Офірували нам люди.

Людське, земне, долинне

Ось перестріло нас –

Чи ж своєчасно долине

Наша невчасна весна?

Трояндо Ієрихону,

Ніжна Саронько сарно,

Зустрів я земну мадонну

І – гірко мені, і гарно.

І от для анахорета

Трудна, жорстока путь…

Ганно Редер, о Ганно Редер,

Як же звикнути? Як забуть?


Ведуча: Стосунки подружжя Маланюків не складалися. У квітні 1929 року поет розлучається із Зоєю Равич, і через рік одружується зі співробітницею чеського посольства у Варшаві Богумилою Савицькою. А в 1933 році у них народжується син, якого назвали Богданом, на честь Б. Хмельницького.

Ведучий: Сьогодні ми намагалися познайомити вас з історіями написання Євгеном Маланюком деяких ліричних творів, народжених першим захопленням, закоханістю, коханням. Написані вони в пору юності та молодості, коли душа поетова найбільше прагла літургії кохання.


Читець: Весняної діждусь літургії

Під хорал сонценосних вітрів,

Затріпочуть окрилені вії,

Загориться кохана в сестрі.


І зажеврію в шепоті: люба!

Пелюстковим пломінням ясний, -

Як причасники, вип’ємо кубок

Літургії весни!

Ведуча: Волею Неба не дано було поетовій весні у згаданих історіях перерости у літо, вона минула, як метелиця вишневого цвіту. Проте залишила помітний слід у житті поета, відгукнулася прекрасними поезіями, які пережили героїв тих історій та завдяки яким і ми можемо причаститися з „кубку літургії весни.”

Використана література:


1. Дзюба І. Поезія вигнання //Прапор. – 1990 –№ 1. – С.28-30.

2. Ковалів Ю. Знаю – медом сонця, ой ладо (До 100-річчя народження Є. Маланюка) //Літературна Україна. – 6 лютого. – 1997.

3. Куценко Л. Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань. – Кіровоград: Центрально-Українське видавництво. – 2002. – 84 с.

4. Куценко Л. „Як перший пелюсток весни…” Інтимна лірика Є. Маланюка. Три обраниці поетової музи. – Кіровоград: ДЛАУ. – 2000. – 40 с.

5. Маланюк Є. Земна Мадонна. Вибране. /Пред. слово про поета, спогади, літ. – Крит. праці про поета, приміт., бібліографія та упоряд. Неврлого - Словацьке пед. вид-во у Братиславі; відділ української літератури в Пряшеві; Фундація ім. Олега Ольжича у Лондоні. - 1991. – 450 с.

6. Маланюк Є. Українська література: програмні тексти , ілюстрації, пояснення, завдання, тести. УСЕ для школи. Вип.10. – К.: Всесвіт. – 2001. -64 с.

7. Остапчук В. З тернового поля життя //Жовтень. – 1988. -№ 5. - С.28-32


* * *


Поет. Письменник. Громадянин

(методичні рекомендації до 110-ї річниці від дня народження І. К. Микитенка)


6 вересня 2007 року виповнюється 110 років від дня народження нашого земляка, видатного українського письменника І. К. Микитенка.

Становлення української літератури не можна уявити без імені І. К. Микитенка. Він належить до категорії тих славних заспівувачів, творчі спроби яких були першими кроками української літератури. „Він був не просто одним із зачинателів, - сказав про свого земляка письменник В. Козаченко, - він був організатором і керівником наших літературних сил, провідником у літературі”.

Обдарований прозаїк, талановитий драматург, критик, публіцист, громадський діяч Іван Микитенко вніс помітний вклад в історію української літератури, театру, загалом у розвиток культурного життя.

Рідний край став для Микитенка джерелом натхнення і творчості. Тематика його поезії найтісніше пов'язана з колом тих життєвих явищ, що їх виніс письменник з років дитинства, юності та зрілості. Поезії І. Микитенка – то штрихи його заримованої біографії.

Значною мірою це стосується й прози І. Микитенка. Із Кіровоградщиною пов'язані оповідання: „Гордій”, „Нуник”, „У вершині”, „Байстрюк”, „Між кучугурами”, „Без пристанища”, „Витяг із протоколу”, повісті: „Антонів вогонь”, „Брати”, п'єса „Диктатура”.

Написані вони на основі конкретних життєвих фактів, що розгортаються на знайомому і близькому йому матеріалі життя українського села.

Рідний край не став для І. Микитенка чимось таким, що минулося, відійшло, як минають роки дитинства, юності, не став лише згадкою, а залишився на все життя своєрідною системою відліку, його совістю.

У 1925 році надрукована поема „Вогні” і зайняла помітне місце серед поетичних творів першого десятиліття нової влади.

У 1926 році вийшла перша збірка його оповідань „На сонячних гонах”, у 1927 році – повість „Брати”. У цих же роках виходить ряд його п'єс і оповідань. Повісті „Брати”, „Дитинство Гаврила Кириченка”, „Вуркагани” – принесли авторові славу визначного українського прозаїка. У повісті „Вуркагани” письменник прагнув привернути увагу громадськості до життя безпритульних. Більшість вуркаганів – діти з найкращими людськими якостями, яких тільки обставини життя змусили опинитись на вулиці. Повість „Вуркагани” і дотепер хвилює читачів.

На кінець 1933 року з'являється роман „Ранок” - твір багатоплановий, в якому широко показано причини безпритульності, життя вуркаганів.

Будучи членом Центрального Виконавчого Комітету УРСР, Президії Всесоюзної і Української СРП, І. Микитенко проводив широку політичну і культурну роботу. Разом з іншими радянськими письменниками він двічі (в 1935 – 1937 рр.) брав участь у Всесвітніх антифашистських конгресах захисту культури і був обраний членом міжнародного бюро боротьби з фашизмом.

У другій половині 30-років І. Микитенко працював переважно у галузі драматургії. У цей час були створені: сатирична комедія „Соло на флейті” (1933 – 1936 рр.) та п'єса „Дні юності” (1936 р.) Постановку останньої п'єси він здійснив сам.

У 1937 році на 40-му році життя І. Микитенко трагічно загинув.

Своє життя, творчість і громадську діяльність І. Микитенко присвятив утвердженню нового життя.

З метою широкої популяризації творів І. Микитенка та літератури про нього пропонуємо розгорнути книжкові виставки, викладки літератури: „Сонячні гони”, „Драматург і громадянин”, „Крилатий майстер”, „Людяний, вимогливий”.

Пропонуємо вашій увазі оформити книжкову виставку на тему: „Крилатий майстер” (до 110-річчя від дня народження І.К. Микитенка)

Цитата: „Тільки те є справжнім мистецтвом,

Що здобуто художником з глибинного

^ Грунту народного життя”…

За розділами:

І - „Співець нових ідей”

ІІ - „Життя – горіння”

На конкретних прикладах слід показати користувачам поступове зростання художньої майстерності І. Микитенка.

Для юнацтва радимо провести бесіду-діалог за твором І. Микитенка „Вуркагани”:

- * Яка проблематика повісті „Вуркагани”?

* Які провідні образи твору? (Альоша-художник, Пувичка, Матрос)

* Як розкрита тема життя безпритульних у повісті „Вуркагани”? Чи відповідає розкрита проблема сьогоденню?

* Чи має виховне значення повість „Вуркагани” в нинішній час?

Можна присвятити творчості І. Микитенка літературний вечір на тему: „Видатний прозаїк і драматург”. Примірна програма вечора:

1. „Життя визначило його долю” – розповідь про життя та героїчний шлях письменника.

2. „Слово письменника – документ епохи” (читання окремих віршів, уривків з фейлетонів, оповідань, п'єс).

Одне із засідань клубу любителів прекрасного, літературного клубу, літературно-музичної вітальні ви можете присвятити творчості І. Микитенка.

На цьому засіданні можна провести літературну вікторину: „Поет, письменник, громадянин”.

Пропонуємо питання до вікторини:

* Назвіть перший друкований твір І. Микитенка?

(Вірш „Сьогодні свято”, надрукований в одеській газеті „Известия” 7 листопада 1922 року)

* Під якими псевдонімами друкував свої твори І. Микитенко?

(Петро Бунь, Незаможник Андрій Похмурий, Й. Никитенко).

* Герою якого твору дав автор такий портрет-характеристику:„Никанор зовсім заріс чорною бородою, придбав горба на спину та великі, як квасоля, мозолі на руки...?”

(Герою повісті „Брати”).

* Які вірші І. Микитенка покладено на музику і вони стали піснями?

(„Ой, що ж то за шум учинився?”, „Перше травня”, „Шумить Нева”, „Йдуть полки червоні” та ін.)

* Назвіть останній твір, написаний І. Микитенком?

(П'єса „Як сходило сонце”).

Запропоновані рекомендації для бібліотекарів не є догмою, а потребують їх доповнення, змін, творчих втілень в роботі з юнацтвом у популяризації творів письменника-земляка Івана Кіндратовича Микитенка.


Використана література:


1. Микитенко І. К. Твори в 4-х томах. – К. Дніпро, 1982. – Т.2. Голуби миру: Репортаж про подорож за кордон; Ранок: Роман. 1982. - 485 с. Т 4. П'єси. Публіцистика; Про себе і свою творчість; Листи. 1983. - 558 с.

2. Микитенко І. Вибрані твори. – К.: Дніпро, 1977. - 477 с.

3. Микитенко І. К. Брати: Повість; Вуркагани: Повість; Диктатура: П'єса /Упоряд. вступ. ст. та прим. О. Микитенко. – К.: Дніпро, 1986. -302 с.

4. Микитенко І. К. „Вуркагани” та інші твори /Упоряд. текстів, передмова О. Микитенко. – Х.: Ранок: Веста; 2004. - 318 с. – (Сер.„Програма з літератури”).

5. Шевченко С. Микитенкові „Голуби миру” // Кір. правда. – 2006. – 28 березня. – С. 3 (Степовики – в літописі літератури)


* * *


„Я бессмертен, пока я не умер…”

(Литературно-музыкальное путешествие к 100 –летию со дня рождения Арсения Тарковского)




В зале, где проходит литературно – музыкальное путешествие организована выкладка литературы о жизненном и творческом пути поета, цитата „Прекрасное должно быть величаво”.

Говорят, человек он был замечательный…

Кто не знал лично, тот судя по наиболее характерным его стихам, мог представить себе поэта человеком сугубой серьезности, значительным в каждом жесте и слове, этаким недоступным и строгим жрецом искусства.

Действительно, тон поэзии Тарковского напряжен, приподнят, порою даже возвышен, и можно даже сказать, что его строка звенит тетивой натянутого лука. «Прекрасное должно быть величаво». Да, таким Арсений Тарковский вступил в пределы поэзии, входил как в храм.

В затонах остывают пароходы,

Чернильные загустевают воды,

Свинцовая темнеет белизна,

И если впрямь земля болеет нами,

То стала выздоравливать она –

Такие звезды блещут над снегами,

Такая наступила тишина,

И, боже мой, из ледяного тлена

Едва звучит последняя сирена


А в жизни, рассказывают окружающие его люди, он был прост, естественен, даже застенчив и абсолютно чужд того егоцентризма, которым бывают поражены служители муз. Никакой величавости, никакой дистанции. Он любил юмор, умел хохотать, как ребенок. Он был так заразительно жизнелюбив, что рядом с ним окружающие ощущали крылья за спиной, о которых не подозревали. Кто-то сказал, что в жизни он был как Моцарт, в поэзии – как Бах.

Кстати, он преданно и сильно любил музыку, был тонким и глубоким ее ценителем, его фонотека могла соперничать с его незаурядной библиотекой. Жизнь Арсения Тарковского охватила чуть ли не весь двадцатый век. Поэт родился в начале столетия, в 1907 году в Кировограде, тогда в Елисаветграде в семье революционера, одного из создателей партии „Народная воля”. Умер в 1989 году. Родился в отсветах первой русской революции, умер в разгар перестройки.

В Елисаветграде, где прошли детство и отрочество будущего поэта, ст