Реферат: Характеристика І поняття договору морського перевезення вантажу

ЗМІСТ


ВСТУП


3

Розділ 1. Поняття та види договору морського перевезення вантажу




1.1.

Генеза договору морського перевезення вантажу

11

1.2.

Правове регулювання морського перевезення вантажу в Україні


21

1.3.

Договір морського перевезення у системі цивільного права

32

1.4.
^ Характеристика і поняття договору морського перевезення вантажу
48

1.5.
Сторони договору морського перевезення вантажу
61

1.6.
^ Види договору морського перевезення вантажу



69
РОЗДІЛ 2. Укладення договору морського перевезення вантажу



2.1.

Порядок укладення договору морського перевезення вантажу

86

2.2.

Форма договору морського перевезення вантажу

103

2.3.

Характеристика коносамента



112

Розділ 3. Виконання договору морського перевезення вантажу




3.1.

Забезпечення виконання договору морського перевезення вантажу

123

3.2.

Відповідальність сторін в договорі морського перевезення вантажу

136

3.3.


3.4.

Звільнення перевізника від відповідальності в договорі морського перевезення вантажу

Неможливість виконання договору морського перевезення вантажу


145

151

3.5.

Врегулювання розбіжностей сторін за договором морського перевезення вантажу




157

Висновки


176

Додаток


182

Список використаних ДЖЕРЕЛ

185

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ ВСТУП


Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю теоретичного аналізу сучасного правового механізму надання послуг перевезення вантажів морським транспортом, стимулювання засадами цивільного права зростання загальних обсягів морських перевезень вантажів. Особливо важливо змоделювати умови для відновлення торговельного флоту України та правового регулювання морських перевезень вантажу в контексті світової практики та реального стану морської справи. Послуги торговельного флоту з перевезення пасажирів і вантажу надаються виключно на договірній основі і регулюються особливим субінститутом перевезення – договором морського перевезення.

Україна, як морська держава, має 8 портів, потужну суднобудівельну й ремонтну інфраструктуру. Ринкові перетворення та проведена в їх руслі приватизація на морському транспорті в Україні породили нові категорії власників та суб’єктів підприємницької діяльності на транспорті, з’явилася конкуренція, змінилася морська інтфраструктура і законодавство і закономірно – спрямування й характер договорів на перевезення морським транспортом.

Особливо суттєві зміни відбулися в цивільному законодавстві, яке багато в чому гармонізовано із кращими досягненнями світової цивілістики. Україна стала учасницею цілого ряду конвенцій та інших договорів з морського права, що не могло не позначитися на регулюванні морських перевезень вантажу.

Але прорахунки в організації діяльності торговельного флоту, недосконалі окремі напрямки законодавства, нездатність швидкого переорієнтування договірної практики на ринкові засади, ігнорування особливостей міжнародного приватного права приводять до того, що держава багато в чому втрачає свої позициї.

З моменту прийняття нового Кодексу торговельного мореплавства ( далі КТМ України) пройшло небагато часу, але стало зрозуміло, що деякі його норми не сприяють розвитку торговельного флоту, регулюванню вантажопотоків. Його норми також не повною мірою відповідають Цивільному кодексу України ( далі ЦК України). Транспортні зобов’язання, на жаль, не стали предметом спеціального дослідження науковців-юристів. Особливо це стосується морських перевезень, які досліджуються обмеженим колом спеціалістів з морського права.

На цьому тлі правове регулювання морських перевезень вантажу стало потребувати приведення його у відповідність з новим цивільним законодавством та реаліями ринкової економіки. Так, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України та “Заходами щодо забезпечення виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України” передбачено вдосконалення транспортного законодавства та прийняття низки законів щодо врегулювання транспортної інфраструктури і транспортних зобов’язань.

^ Ступінь наукового дослідження проблеми. Стосовно сутності, створення, природи та правового регулювання договору морського перевезення вантажу у науковій, навчальній та популярній літературі порушено ряд проблем, але фундаментальних монографічних досліджень на основі новітнього законодавства немає. В 60 – 70 рр. з цих питань у СРСР були захищені дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук, але вони суттєво застаріли. Раніше в Україні таких досліджень не проводилось. В останні роки з’явились деякі роботи навчального характеру. ( Демиденко В.В. Міжнародно-правова основа національного морського права України (теоретичні аспекти). – Одеса: АО БАХВА, 1995; Шемякін О.М., Короткий Т.Р. Правовое регулирование морской перевозки грузов и пассажиров. – Одесса: ЛАТСТАР, 1999; Котлубай М. И., Кухарчик В. Г., Сивопляс Е. Г. Международные перевозки грузов морским транспортом. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 1999 ). Більш інтенсивно в цьому плані працюють вчені близького та дальнього зарубіжжя. З’явилася необхідність компоративістичного (порівняльно-правового) аспекту даного дослідження.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі загальноправових дисциплін та міжнародного права Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова відповідно до державних комплексних цільових програм “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки. (Економіко-правовий аспект)” (держ. реєстрація № 0186.0. 070869) і “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (держ. реєстрація № 0186. 070867) та Комплексного плану наукових досліджень Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

^ Об’єктом дослідження є договір морського перевезення вантажу: його генеза, природа, місце в системі транспортних зобов’язань, правове становище сторін, порядок укладення, виконання і його забезпечення, відповідальність сторін.

^ Предметом дослідження є чинне національне, зарубіжне та міжнародне законодавство про морські вантажні перевезення, претензійна та судова практика, наукові конструкції договірного та морського права.

Мета роботи полягає у визначенні і дослідженні правової природи договору морського перевезення вантажу, у аналізі правового становища суб’єктів та в розробці на цій базі, з урахуванням зарубіжного досвіду і вітчизняної практики, основних напрямків удосконалення законодавства та його застосування.

^ Завдання дослідження

1. Провести аналіз умов виникнення та розвитку договору морського перевезення вантажу, порівняти тенденції його регулювання в Україні із напрямками розвитку договірного права.

2. Порівняти теоретичні визначення й легальне поняття договору морського перевезення вантажу й визначити його ознаки.

3. Розкрити суттєві риси договору морського перевезення вантажу і визначити його місце серед інших транспортних зобов’язань.

4. Встановити особливості правового становища суб’єктів договору морського перевезення вантажу і з’ясувати перспективи запозичення українським законодавством виправданих світовою практикою і теорією конструкцій.

5. Здійснити комплексний аналіз чинного законодавства України про договори морського перевезення вантажу, порівняти їх із зарубіжними аналогами та сформулювати пропозиції щодо подальшого удосконалення.

6. Проаналізувати особливості укладення, виконання, припинення договору морського перевезення вантажу.

7. Розглянути особливості механізму відповідальності та практики його застосування в разі невиконання чи неналежного виконання договору морського перевезення вантажу.

^ Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою проведеного дисертаційного дослідження став діалектичний метод пізнання суспільних відносин, що полягає у виявленні загальної тенденції розвитку субінституту договору морського перевезення вантажу. Історичний метод виявився в аналізі основних етапів розвитку договору морського перевезення вантажу у конкретних історико-правових умовах. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні економічної діяльності базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій, правозастосовної і судової практики. Порівняльно-правовий метод використовувався для з’ясування переваг і недоліків договірного механізму регулювання вантажних перевезень морським транспортом, а формально-юридичний - при аналізі змісту правових норм національного законодавства та законодавств ряду зарубіжних країн. Ретроспективний метод застосовувався при визначенні їх генезису, а перспективний - для конструювання пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства та запозичення Україною тих конструкцій договору перевезення вантажу морським транспортом, що застосовуються в розвинутих країнах й сприяють запобіганню розвалу торговельного флоту. Конкретно-соціологічний, статистичний та інші інструменти наукового аналізу дозволили розширити емпіричну базу та ввести в науковий обіг нові чи маловідомі дані.

Основні положення та висновки, що сформульовані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування, досягнень цивільно-правової науки. Теоретичною основою для зроблених у дисертації висновків є праці українських цивілістів Дзери О. В, Довгерта А. С., Кузнецової Н. С., Луця В. В., Підопригори О. А., Пушкіна О. А. т.ін.; спеціалістів в галузі морського права Демиденка В. В., Єгорова К. Ф., Іванова Г. Г., Котлубая М. І., Лімонова Е. Л., Маковського А. Л., Шемякіна А.Н.; вчених-юристів радянського періоду Агарова М. М., Басіна Ю. Г., Братуся С. М., Грибанова В. П., Гуревича Г. С., Іоффе О. С., Мусіна В. А., Тарасова М. А., Халфіної Р. О.; російських учених сучасного періоду Богданова Є. В., Брагінського М. М., Вітрянського В. В., Яковлєва В. Ф. т.ін. У роботі широко використано досягнення вчених далекого зарубіжжя, зокрема Варуб, Аскарелі, Астле, Врюнетті, Карвела, А. Корбіна, Дж. Феррі, Маркела, Дж. Рамберга, В. Тетлея т.ін.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження стали нормативні акти, в тому числі зарубіжних держав, опубліковані статистичні дані, дані соціологічних опитувань. Проаналізовані реальні договори морського перевезення, деякі дані Морської арбітражної комісії.

^ Наукова новизна дослідження насамперед визначається тим, що виконана дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням сутності та природи договору морського перевезення вантажу на тлі нового цивільного та морського законодавства. На монографічному рівні проведено всебічнмй теоретико-функціональний аналіз його генези, суттєвих ознак та вироблено авторське розуміння і поняття договору морського перевезення вантажу. Виходячи з цього, на захист виносяться наступні положення.

Регулювання морських перевезень вантажу повинно здійснюватися виключно на засадах приватного права, а їх організація та безпека повинна субсидіарно забезпечуватися нормами публічного права і регуляторними механізмами ринкової економіки

Пропонується та відстоюється для подальшої аргументації у науці цивільного права необхідність виділення спеціального типу договорів – підрядноподібних.

Договір морського перевезення вантажу може бути визначений як угода, відповідно до якої перевізник зобов’язується перевезти вантаж, що переданий чи підлягає переданню йому відправником, у порт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов’язується сплатити встановлену суму.

Обґрунтовано необхідність розмежування договору морського перевезення вантажу і договору фрахтування судна як субінституту договору оренди транспортного засобу. Розроблені пропозиції щодо внесення відповідних змін у чинне законодавство.

Аргументується позиція про недоцільність подальшого застосування терміна “статутні угоди” і пропонується для введення у науковий обіг термін “легалізовані угоди”.

Договір морського перевезення можна віднести до синалагматичних договорів, в якому права та обов’язки сторін є взаємокореспондованими. Він є різновидом договорів на користь третьої особи та договорів про приєднання, а при лінійному судноплавстві - публічним.

Пропонується в процесі прийняття нормативних актів акцентувати увагу на всіх суб’єктах правотворчості, всіх державних органів та громадських інституціях, на основних засадах організації їх діяльності: забезпеченні життя та здоров’я людини, захисті її честі та гідності, прав та законних інтересів.

Обґрунтовано доцільність окремого виділення таких субінститутів договору перевезення вантажу, як мультимодальні перевезення та перевезення небезпечних вантажів.

Висловлено позицію, що форма договору морського перевезення вантажу втілюється в одну із визнаних у міжнародному морському праві проформ і підтверджується коносаментом, чартером або іншими документами.

Запропоновано новий підхід до формування підстав звільнення перевізника від відповідальності за втрату чи пошкодження вантажу.

^ Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження, його результатів полягає у можливості використання висновків та пропозицій в роботі над подальшим удосконаленням Кодексу торгівельного мореплавства, в розробці підзаконних нормативних актів, при перегляді деяких концептуальних положень про транспортні зобов’язання і для удосконалення правозастосовчої та судової практики. Основні положення роботи можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників для студентів юридичних вузів, а також при викладанні навчальних курсів “Цивільне право України”, “Підприємницьке право України”, “Морське право”.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим спеціальним дослідженням сутності та правової природи договору морського перевезення вантажу в умовах структурної перебудови перевезення морським транспортом. В ній сформульовано теоретичні положення, висновки та рекомендації, що мають значення для науки і практики та можуть бути використані з метою удосконалення законодавства.

^ Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях: кафедр правових основ підприємницької діяльності та цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ МВС України (Харків), кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права, кафедри адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Деякі результати роботи були виголошені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми удосконалення цивільного законодавства України", яка була присвячена 50-річчю наукової, педагогічної і громадської діяльності професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (Харків, травень 1999 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та правове забезпечення” (Херсон, 8-9 вересня 2000 р.), на 56-й наукової конференції професорсько-викалдацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова ( Одеса, 19-23 листопада 2001р.). Отримані результати використовувались автором у практичній роботі й навчальному процесі. Результати дослідження автор застосовувала при читанні лекційних курсів “Морське право”, “Міжнародне приватне право”, “Правове регулювання міжнародних комерційних перевезень” та при проведенні практичних занять із студентами економіко-правового факультету Одеського національного університету ім. Мечникова, для підготовки посібника.

Пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства про морські перевезення направлено в законодавчі органи.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у навчальному посібнику, шести наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях.

^ Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які поділено на чотирнадцять підрозділів; є також висновок, додаток та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 199 сторінок, з них 184 сторінки основного тексту, список використаних джеред – 214 найменувань.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Висновки

В Україні склалися і складаються надалі сприятливі для розвитку морських перевезень вантажу економічні, географічні та геополітичні передумови. Однак їх правова основа багато в чому не відповідає ні реальним процесам перехідного періоду, ні тим завданням, які стоять перед суспільством щодо збереження та розвитку транспортної інфраструктури та виправлення допущеного на морському транспорті критичного становища.

В той же час за останні роки хоча б якихось там комплексних досліджень договору морського перевезення вантажу не проводилось. Прийнятий Кодекс торговельного мореплавства України фактично повторює КТМ СРСР і суттєвих новел, що спрямовані на врегулювання морської справи в умовах переходу на ринкові засади та оптимізації правового регулювання морських перевезень вантажу не передбачив. У зв’язку з цим в роботі на основі аналізу чинного цивільного та морського законодавства України, вітчизняної та світової практики вантажного мореплавства та наукової, навчальної та популярної літератури зроблена спроба системного аналізу договору морського перевезення вантажу, визначення його місця в системі договірного права і правової природи, особливостей субінститутів. У ході проведеного дисертаційного дослідження було зроблено наступні висновки:

Договір морського перевезення вантажу відноситься до найстаріших субінститутів договірного права і розвивався під впливом економічних, геополітичних чинників на засадах приватного права. Разом із розподілом праці та спеціалізацією суб’єктів господарської діяльності він модифікувався з урахуванням особливостей морської стихії та міжнародних економічних відносин. Він виокремився із договору морської торгівлі. На формування інституту договору морського перевезення справили значний вплив такі фактори:

зовнішні і внутрішні економічні (торговельні) відносини;

засади добросовісності, справедливості і порядності контрагентів;

технічні передумови забезпечення стабільності вантажопотоків, що проявляються у наявності берегової інфраструктури;

значна доля ризику, що пов’язується з морською стихією та іншими чинниками суб’єктивного та об’єктивного характеру;

потреба спеціальної форми у вигляді чартеру та коносамента;

стан національного і міжнародного законодавства;

захист держави в особі спеціальних державних інституцій;

спеціальне правове становище його суб’єктів;

процес становлення морських держав та їх флотів.

Договір морського перевезення вантажу модифікувався у спеціальну правову форму, що одночасно відображає його зміст, правове становище сторін, технологію морської торгівлі і полегшує розпорядження товаром.

Договір морського перевезення вантажу має спільні для договорів перевезення риси і специфічні ознаки, що передумовлені особливістю транспортного засобу і морською стихією.

При моделюванні договору морського перевезення вантажу в законодавстві України використані міжнародні конвенції з перевезень морським транспортом і звичаї ділового обороту. В той же час не враховано перехідний період української економіки, внаслідок чого відбулося певне забігання вперед. Іншими словами, для імплантації в національне законодавство деяких норм міжнародного морського права не було достатніх умов.

Правове регулювання договору морського перевезення вантажу проводиться за умови наявності публічного інтересу, що передумовлює комплексність нормативного забезпечення. Сам механізм такого правового регулювання безпосередньо впливає на інвестиційний процесув морському транспорті.

6. Договір морського перевезення вантажу відноситься до підприємницьких договорів, що передумовлює його особливості. Він є відображенням співвідношення загального і спеціального, спеціального і окремого. Поняття та суттєві ознаки договору морського перевезення вантажу відображає загальну його природу (правочин та зобов’язання). Тож у подальшому доцільно виходити із взаємозв’язку: підстава виникнення цивільних прав та обов’язків – правочин – угода цивільно-правовий договір – підприємницький договір - договір перевезення – договір морського перевезення вантажу. Звідси просліджується такий логічний ряд: юридичний факт – правочин – угода –договір, що надає нам нові можливості для моделювання в межах загального особливе, у тому числі й договір морського перевезення вантажу. Мова йде про те, що особливе має ознаки загального. Тому й модельний ряд може бути визначено наступним чином: договір – договір перевезення – договір морського перевезення - договір морського перевезення вантажу. Останній рівень власне уже характеризує різновиди (субінститути) договіру морського перевезення вантажу.

7. Договір морського перевезення повинен не тільки укладатись в загальне вчення про договірне право, але й відображувати особливості організації та здійснення перевезень вантажу морським транспортом. Самі зобов’язання з перевезення при цьому повинні відповідати ряду вимог:

бути товарними і будуватися на еквівалентних засадах;

спосіб здійснення перевезення – переміщення вантажу (пасажирів), що знаходяться на і в транспортних засобах;

транспортування пов’язане з низкою інших супутніх зобов’язань організаційного (забезпечення належного комфорту) та юридичного характеру (страхування чи хеджування), а для морських перевезень - й агентування;

воно визнається ядром всіх інших транспортних зобов’язань, і діяльність транспортних організацій так чи інакше повинна бути пов’язана з перевезенням. Лише за умови цього вони можуть здійснювати інші види підприємницької діяльності. Це пов’язується з тим, що при перевезенні все повинно бути підкорене безпеці пасажирів та їх багажу, збереженню товарів і захисту життя та здоров’я інших осіб, що причетні до діяльності транспорту.

8. Свобода договору розуміється як право сторін, що договорюються, за взаємною згодою формувати той чи інший зміст, створювати нові, не передбачені законом права та обов’язки чи нові договори. Свобода договору - об’ємне поняття, яке характеризується наступними моментами:

договір – дійсно вільна угода незалежних воль (суб’єктів);

об’єктом договору може бути будь-який предмет чи дія, стосовно яких в законі не встановлено заборон чи обмежень;

умови договору цілком і повністю визначаються волею сторін;

форма укладення договору залежить від наміру сторін;

припинення (розірвання) договору може мати місце на вимогу однієї із сторін, але за взаємною згодою всіх зацікавлених сторін;

наслідки невиконання чи неналежного виконання договору, якщо вони обговорені в самому договорі, не можуть бути змінені судовими органами;

відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договору повинна бути суто цивільно-правовою.

9. Ми притримуємося того, що цивільний договір у цій групі є загальним, господарський - спеціальним, а підприємницький - одиничним. Кожен з них на рівні договірного права має спільні риси, але в той же час і спеціальні. На наш погляд, підприємницьким повинен вважатися всякий договір за участю хоча б одного із підприємців, який спрямований на встановлення, зміну чи припинення приватних прав і обов’язків у підприємницькій діяльності чи стосовно товару чи стосовно забезпечення ефективності власної діяльності, якщо він укладений в установленій для цього договору формі. З огляду на це договір морського перевезення вантажу відповідає зазначеним вимогам.

10. Договір морського перевезення можна віднести до синалагматичних договорів. У такому договорі права та обов’язки сторін є взаємокореспондованими. У фідуціарних угодах такі права і обов’язки є рівносторонніми і засновуються на довірі.

11. Договір морського перевезення вантажу є різновидом договорів про приєднання.

12. Якщо людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, законні права та інтереси проголошені найвищою цінністю у суспільстві, то в подальшому всі інші норми права повинні виходити з цього, а не віддавати першість встановленню правового режиму і, образно кажучи, “засувати людину на узбіччя правового регулювання”. Між іншим, таким недоліком нормативні акти грішать навіть після прийняття нової Конституції України. Часта вказівки і підкреслення в поточному законі чи іншому нормативному акті пріоритетів правового регулювання це - висловлення поваги не тільки до основного критерію діяльності держави та її інститутів (органів), але й до самого закону. Тому норми морського права, у тому числі про вантажні перевезення, та інші подібні норми, де принижується роль людини треба викласти інакше і акцентувати увагу всіх суб’єктів права, всіх державних органів та громадських інституцій на основних засадах організації їх діяльності.

13. Договір морського перевезення вантажу має особливу форму та порядок укладання. Із врученням перевізнику вантажного ордера тим самим відправник висловляє свій намір укласти договір з перевізником і на його підтвердження вимагає прийняту при морських перевезеннях вантажу підтвердження таких договірних відносин форму – коносамент. Таким чином аналіз змісту документу відправника дозволяє нам встановити три важливі для укладення договору обставини:

бажання відправника укласти із перевізником договір перевезення вантажу;

звернення до конкретного перевізника з такою пропозицією;

викладення у своїй пропозиції основних і достатніх даних про сам вантаж і умови його перевезення.

Іншими словами ми можемо констатувати, що звернення вантажовідправника у встановленій формі шляхом заповнення проформи до перевізника є офертою.

14. Ми можемо говорити про два підходи до оцінки виконання зобов’язань: загальний, що характерний для цивільних зобов’язань взагалі, та спеціальний – притаманний лише певним видам зобов’язань. Так, якщо безпека виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу поглинається принципом належного виконання, то при здійсненні морських та повітряних чи інших перевезень вона, на наш погляд, має як самостійне значення так і самостійний зміст.

15. У конвенціях про уніфікацію морського права стосовно відповідальності передбачено доволі чітку систему заходів, що забезпечують єдність правозастосовної практики.

16. Аналіз передбачених у КТМ підстав для звільнення перевізника від відповідальності за втрату, пошкодження чи недостачу вантажу дає можливість зробити висновок, що вони розміщені архаїчно. На нашу думку, їх можна згрупувати наступним чином. Перша група – загальні підстави звільнення від відповідальності: форс-мажорні обставини (дія непереборної сили), (вина відправника чи одержувача вантажу), спеціальна вказівка закону та казус. Останні хоча й не вказуються в КТМ України, але, вважаємо, шо вони можуть і повинні бути продубльовані. До другої групи необхідно віднести спеціальні підстави, що передбачені у пп. 7, 8, 9, 10. Їх відносимо до вини кредитора. До третьої групи особливих підстав варто віднести ті, що передбачені в пп. 2,3,4 і в деякій мірі можуть бути трактуватися як казус. Четверта група - обставини, що мають зовнішній характер (пп.. 6,11)., а п’ята групи - причини екологічного характеру, що зв’язані із запобіганням забрудненню довкілля. Така побудова матиме якусь логічну підставу.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html





Список використаної літератури


Демиденко В. В. Міжнародно-правова основа національного морського права України (теоретичний аспект). – Одеса, 1995. – 212 с.

История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов /Сост. и общ. ред. проф., д-р ист. наук Г. Г. Демиденко. - Х., 1999. – 1080 с.

Суворов Д. В. Становление страхования /Финансы. - 1997. -№2. - С. 51-55

Геродот. История. 1У. - М., 1972. – 600 с.

Іванов Г. Г., Маковский А. Л. Международное частное морское право. – Л. , 1984. - 287 с.

Демиденко В. В., Шемякин А. Н., Балобанов А. О. и др. Морское право Украины: Учеб. пособие. - Одесса, 1996. – 260 с.

Митне право України: Посібник /За заг. ред. доц. Р. Б. Шишки. - Х., 2001. – 180 с.

Шемякин А. Н., Короткий Т. Р. Правовое регулирование морской перевозки грузов и пассажиров: Учеб. пособие. – Одеса: ЛАТСТАР. 1999. – 172 с.

Курлянд О. М. Проблемы и перспективы Евро-Азиатского транспортного коридора. Паромная переправа Украина - Грузия // Сборник докладов. Транспорт – в XXI век: Третья междунар. конференция “Транспортные перевозки в странах СНГ, Балтики, Европы и Ближнего Востока”, Одесса, 21-22 октября 1998 г. –Одесса, 1998.– С. 208 - 211.

Кашанина Т. В. Корпоративное право. - М., 1999. - 815 с.

Яковлєв Ю. В. Командитні товариства як суб’єкт підприємницької діяльності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Х., 2001. – 20 с.

Кодекс торговельного мореплавства України /Кодекси України: У 3-х кн. - К., 1998. - Кн. 2. – С. 36-135.

Таран В. М. Морские порты Украины в системе международных транспортных коридоров //Сборник докладов. Транспорт – в XXI век: Третья междунар. конференция “Транспортные перевозки в странах СНГ, Балтики, Европы и Ближнего Востока”, Одесса 21-22 октября 1998 г. – Одесса, 1998. – С. 88 - 90.

Ділова розмова транспортників // Урядовий кур’єр. - 2001. - №198. - С.4

Іванов Г.Г. Міжнародна морська організація. – Друге видання, доповнене. – Одеса: ЛАТСТАР, 1999. – 392 с.

Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924 //Conventions internationales de droit maritime. International Conventions on Maritime Law. Textes – Texts / Comite maritime international. Antwerpen, 1977. – P. 35-39.

Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів і багажу 1974 р. // Conventions internationales de droit maritime. International Conventions on Maritime Law. Textes – Texts / Comite maritime international. Antwerpen, 1977. – P. 151-158.

Конвенція ООН по морським перевезенням вантажів 1978 р. // Dok. A/CONF. 89/13, 30 March 1978, Annex 1, 11.

Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” //Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 36. - Ст. 299.

Закон України “Про транспорт” //Голос України.- 2000. - № 131-132.

Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак./ Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький., В. М. Гаращук та ін. За ред. Ю. П. Битяка. - Х.: Право, 2000. – 480 с.

Господарський (Комерційний) кодекс України: Проект. - К., 1995.

Конституція України. - К., 1996.

Довідка Одеського морського порту про роботу за 6 місяців 2001 р.

Закон України “Про інвестиційну діяльність” //Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1991. - № 47. - Ст. 646.

Закон України “Про підприємництво” //Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 24. – Ст. 149.

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про підприємництво” //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 12. - Ст. 97

Предпринимательское право Украины: Учебник / Р. Б. Шишка, А. М. Сытник, В. Н. Левков и др. /Под общей ред. канд. юрид. наук Р. Б. Шишки. – Харьков: Эспада, 2001. – 624 с.

Керимов Д. А. Проблемы общей теории государства и права. - М.: СГУ, 2000. - 179 с.

Підприємницьке право України: Підручник /За заг.ред. доц.. Р. Б. Шишки. -Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, Еспада, 2000. – 480 с.

Экономический словарь бизнесмена. Менеджмент, маркетинг, информатика /Под общ. ред. М. И. Молдованова. - К.: Техніка, 1993. – 856 с.

Haney G. Grundlagen der Theorie des Soziflistischen Staates und Rechts. - Leipzig. 1967. - Teil II. –S. 218-339.

Зайцев Ю. Методико-організаційні засади опрацювання термінології проекту Цивільного кодексу України //Українське право. - 1996. - Число 2. (Спецвипуск). - С.27-29.

Гражданское право: Учебник. В 3 частях. Часть II /Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – Часть 2. - 784 с.

Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком – Інтер, 1999. – 560 с.

Закон України “Про транспорт” //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №12. - Ст.10.

Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объединяются естественное право и право народов, а также принципы публичного права. –М., 1956. – 868 с.

Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского: В 2-х томах. –М., 1936. - 503 с.

Иоффе О. С. Обязательственное право. - М., 1975. – 880 с.

Сулейменов М. К. Договор в народном хозяйстве. – Алма –Ата, 1987. –

173 с.

Гражданское право. В 3-х частях. Учебник. /Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. - М., 1996. – Ч.1. – 552 с.

Цивільний кодекс Української РСР (з наступними змінами і доповненнями). //Відомості Верховної Ради УРСР. –1963.- № 30. – Ст. 463.

Гражданский кодекс Российской Федерации: Части первая и вторая. - М., 1997. – 560 с.

Французький ГК. - М., 1996 .

Єдинообразный торговый кодекс США. - М., 1969. – 431 с.

Цивільне право України: Підручник для студентів юрид. спе