Реферат: Преса І політика: проблеми, концепції, досвід к

ББК 76.12

Гри82


ГРИЦЕНКО 0., ШКЛЯР В.

Гри82

Преса і політика: проблеми, концепції, досвід. - к.:

Інститут журналістики Київського національного

університету ім. Тараса Шевченка, 2000. - 71 с.

ISBN 966-7181-47-2


"Щоб на Вкраіні бачилась Вкраїна

Розвоєм мислі і розвоєм слова"

(В. Коломієць)


ISBN 966-7181-47-2


@ о. Грицеш(О, в. Шкляр, 2000


Докір нашим журналістам і політикам (котрі, звичайно ж, могли б і зобов'язані працювати краще) базується на раціональному баченні світу - людям не вистачає інформації. Користуючись цим, і перші, і другі займаються часто дозуванням чи фільтрацією головного продукту нашого сьогодення і майбут­нього -" інформаційного. Парадокс у тому, що якбисуспільство насправді жадало об' єктивної ідостовірної інформації, цей докір був бисправсдливим. Але біда в тому, що сучаснесуспільство бажає швидше за все зовсім іншого-­

почуття глибокого задоволення. Одним із головних

.. . .

джерел цього почуття є раДІСТЬ вІД виправлення ГрІХіВ

свого минулого.

Ще один парадокс: ми заблукали на шляху побу­дови нової політичної системи в нашому суспільстві ідумали, що у нас настала демократія. А є лише країна

в європейській частині світу із східною системою

. .. .

управЛlННЯ: з єдиною вертикаллю 1 ІєрарХІЄЮ при

наявності такої свободи слова, котра контролюється вже не ідеологічною "надбудовою", а владними політичними і фінансовими структурами. Цензура, як продекларовано, відмінена. Проте в Україні спостерігаються чіткі рівні "демократичної цензури":


у пропонованому виданні розглядається актуальтю проблема сьогодення -.- динаміка і кореляція преси та політики. Ці домінуючі фаюпори визначають взає.мозв 'язані процеси - політизації мас-медіа і медіатизації політики.

^ Для науковців, політnологів, журналістів, cтyдeHтniв.

ББК 76.12


конституційний, заКонодавчий, відомчий, редакцій­

ний, нрофеСійно-журналістський (самоцензура).

Свобода слова теж використовується як ресурс у

боротьбі за ті ж матеріальні блага і владу. На жаль,

сама свобода слова стала товаром. Як іронічно

помітив К'єркегор: "Дивні люди - у них є свобода

думки, а вони вимагають свободи слова".

На цьому тлі стає зрозумілим, Що абсолютно

. . . .

Чистих 1 чесних ПОЛІТичних 1 журнаЛІСТСЬКИх персон в

краіні не може бути. Так, говорити і писати в наш час

Можна що завгодно і де завгодно. Важливим

залишається те, яка мета цим переслідується. Не

аналіз і пошук істини, вже не йдеться про елементарне

знання предмета, а прагнення зачlПИТИ, вразити,

викрити або ж просто очорнити- ось головні

пріоритети сучасної політичної боротьби, яка

ведеться на сторінках друкованих засобів масової

інформації, в програмах телебачення і радіо.

Дуалізм "журналістики і політики" найбільш

зримий і сенсаційний. А ЧИ усвідомлюють "винуватці

торжества" ступінь свого впливу на українську

політику? Про це й піде мова у запропонованому

дискурсі "ПРЕСА І ПОЛІТИКА".


^ ПРЕСА І ПОЛІТИКА: ДИНАМІКА І КОРЕЛЯЦІЯ


ПРЕСА І ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС


чШлях реформ політичної системи в Україні дає підстави для об'єктивної і критичної оцінки кореляції преси і політичного процесу в нових умовах. Варто звернути увагу на такі тенденції та вузлові проблеми:

./ спорадичний характер взаємозв'язків гілок ВJIади (законодавчої, виконавчої, судової) та преси (як інформаційної влади) змінюється відносно стійкою кореляцісю. Тому створення стабільного конститу­ційно-правового статусу ЗМІ - проблема все щеактуальна і суттєва. На зміну компартійномусвавіллю (одноосібне право КПРС на засоби масовоїінформації як власність, безконтрольне керівництвоними) приходить реальний механізм :щійсненняреальної свободи ЗМІ. Правом створювати органиЗМІ наділені всі політичні партії, громадськіорганізації, ради, трудові колективи, об'єднаннягромадян і. окремі громадяни. Таким чином,

політико-владні мотиви та орієнтації стають

. ..

Р1ЗномаштншІИМИ, ЩО, в свою чергу, не може не

. .. .

позначитись на ПОЛlтико-щеолоГlЧНОМУ трактуванНІ

свободи ЗМІ, самій інтерпретації політичної і державно-правової структури суспільства, в якій преса - РІВноправний інститут. здавна іменують "четвертою" монархією";

./ у політичній структурі суспільства преса ­самостійний автономний політичний інститут. Яксамостійний елемент політичної системи ЗМІвиконують бінарну функцію: репродуктивну іпродуктивну. Репродуктивна- статистичнийаспект діяльності. Продуктивна (динамічний аспектдіяльності)--- творення політичного процесу, тобтоЗМІ як політичний інститут беруть участь івпливають на політичний процес, Їх діяльність єскладовою поштичного процесу.

Для кожної держави, і для України зокрема, питання про засоби масової інформації - питання насамперед політичне. Водночас воно тісно пов'язане з проблемою підвищення культури журналістської

діяльності у контексті національної ідеї -­відродження України;

./ культура журналістської діяльності детерміно­

вана рядом ознак: суспільно-політичними (журналі­

. . .

стика того чи ІНшого СУСП1льно-поштичного ладу чи

періоду), регіонально-національними (звідси існування багатьох світових журналістських шкіл -­

американська, французька, німецька, арабо-іранська,

. . .

колишня радянська та lНШI, а також наЦІОнальних,

наприклад, українська, вірменська тощо ),

ТИІІОЛОгічними (загальнополітичні, галузеві,

. . . .

аудиторно-адресоваю, громадсью, в тому чисш 1

. . .

кооперативНІ, приватю; щоденНІ, тижневики,

місячники, альманахи тощо; республіканські, місцеві);

редакційно-професійними (творче обличчя видання чи

.. .

програми, наукова оргюшаЦ1Я праЦ1, культура твор­

чості журналіста), технічними (канали зв'язку, рівень матеріально-технічної бази, комп'ютеризації).


Можливо тому їі владою, "шостою


Сьогоднішня практична і теоретична журнаш­

стика йде шляхом відмови від стереотипів, збагачення

. . .

СВ1Товим та В1Тчизняним ДОСВ1Дом, пошуком

самобутнього та самоцінного, інновацій. Робиться це

з метою підвищення культури журналістської

діяльності та розв'язаННЯ-НИ:ІКИ організаційних та

творчих проблем, серед яких:

- удосконалення системи ЗМІ з урахуванням

зародження в ній нових інститутів преси,

радіомовлення, телебачення;

підвищення ефективності системи ЗМІ на основі

. .

закоНІВ та державно-правових актІВ, спрямованих

на забе:шечепня журналістської діяльності та

.' . .

посилення ВlДПОВ1ДаЛЬНОСТІ журнашста за

.' .

ЖИТТЄДІЯЛЬН1С'ІЪ сусшльства;

- розвіЙ та зміцнення у організаційно-творчої інтеграції ЗМІ країни кооперативних засад (обмін

інформацією та її координація, спонсорство, мате­

ріально-технічна допомога тощо);

- реорганізація системи підготовки та перепід­

. .

готовки журнашстських кадрІВ шляхом створення

регіональних професіЙних навчально-методичних

та науково-практичних центрів (інститутів

. . . . .

ЖУрl1аЛlСТИКИ, ПОЛlтичних lНституТlВ СОЦІОлого­

психологічних центрів);

-- розгля)l. координації наукових журналістико­

шавчих досліджень як одного з важливиХ факторів

розв' язанНЯ практичних завдань засобами масової

інформації в кардинально новій політико­

ідеологічніЙ ситуації;

зміцнення матеріально-технічної бази ЗМІ

(фотоскладання, офсетний друк, супутникове та

кабельне телебачення тощо), перегляд стандартів виданЬ, Їхнього обсягу, художньо-поліграфічного

оформлення з урахуванням світових надбань та

рекомендаціЙ психології й медицини.


Творчий аспект культури журналістської діяльності тісно пов'язаний з утвердженням у роботі

ЗМІ норм, народжених демократичною перебудовою: - утвердження ціннісно-орієнтаційної системи

суспільства крізь призму духовності;

- створення атмосфери гласності, демократичності,

дискусійності, діалогу з аудиторією, забезпечення

. . "

на ДШІ принципу плюрашзму думок 1 суджень;

- турбота про цінність, регулярність та оператив­

ність інформації;

- підвищення особистісно-творчого потенціалу

журналістики та розвиток народної, народознавчої

публіцистики;

- акцентування на характері людини та їі соціально­

ПОЛІтичних поглядах;

-- суворе дотримання правил і норм професійної

етики.

Відображаючи характерні почуття, настрої та судження людей, їх погляди і ставлення до проблем часу, ЗМІ виступають ареною плідної, всебічної й безперервної взаємодії між політикою і соціальною психологією, своєрідним ініціатором цієї взаємодії засобом його регулювання. Вплив засобів масової

інформації на аудиторію кристалізується і закріп­

. .

люється у певних СОЦІально-психолоГІЧНИХ ново­

утвореннях 1 станах.

./' У характері журналістської діяльності політичний відтінок стає домінуючим. Журналістика як політична професія потребує глибших геополітичних знань. Є безпосередній сенс у тому, щоб випускники факультетів журналістики отримували подвійну кваліфікацію: журналіст­політолог, журналіст-соціолог. Не виключене й те, щоб ще у вузі формувати журналіста як політичного лідера, дбати про політичну кар'єру журналіста. Адже


I1

\\

І І

І

'!!


політичний процес у незалежній Україні немислимий і

неможливий без участі в ньому одного з головних

. . .

поштичних загоНІВ - журналІСТСЬКОГО корпусу

краши.

./' Зміна політичної ситуації в Україні зафіксувала і зміни у політичній культурі журналістів. У часи авторитарної, унітарної журналістики закономірно сприймалося намагання звести до мінімуму інформацію про негативне і роздути до максимуму інформацію про позитивне, тобто обман або нівелювання фактичного матеріалу були найвигіднішоІО формою соціаІІЬНОЇ поведінки. Сьогодні ж спостерігається інша крайність: "раніше ВСС і всюди було ще гіршим!". Тому питання об'єктивності інформації як ніколи набирає характеру IlОШТИЧНOl'О.

Як ознаку творчої підкреслимо різке зростання розробка у журналістській портрета як жанру.

Соціологи підрахували: в усіх індустріально розвинутих країнах люди четверту частину часу (без врахування сну) знаходяться у полоні преси, радіо, телебачення. У наш політизований час ЗМІ виконують провідну роль у формуванні, регуляції та динаміці політичного процесу в Україні.

./' Соціальна позиція журналіста - принципове питання "плюралістичної" журналістики. Обстоюючи загальнолюдські цінності - добро, істину, справед­ливість, журналіст тим самим має реалізувати свою

принциповість, яка передбачає чесну, відкриту

. ...,

ПОЗИЦІю, тверде, вмше 1 ПОСЛІДовне ВТІЛення у

журналістській практиці прийнятої системи принципів. Це в ідеалі. На ділі ж такі чинники, як


. .

паштри журнашста

політизації матеріалів,

. .

праКТИЦІ поштичного


недостатня визначеність політичної позиції, невисокий інтелект та освіта, слабкість евристичних навичок і творчих здібностей призводять нерідко до викривлень принципової лінії навіть у чесних журнаЛІСТІВ.

Об'єктивні закономірності соціально­

інформаційної діяльності взаємозв'язані з позицією і

. . .

поведІНКОЮ журнаЛІста, журнаЛІСТСЬКОГО колективу.

В сфері "плюралістичної" журналістики стало правилом безхребетне: "Точка зору авторів не обов' язково збігається з позицією редакції". Можливо тому зникли зі шпальт редакційні статті, замітки, судження редактора як вираження позиції. Прагнення до "збалансованої" інформації ("за" і

"проти") - теж не свідчення принципової позиції, а

. . Оо. .

ЗВІДси - поведІНКИ редаКЦl1 чи журнаЛІста.

Постіндустріальна або інформаційна цивілізація, до якої ми прагнемо, висуває на порядок денний вивчення проблем кореляції гласності, свободи слова, свободи преси, вільного інформаційного обміну і бізнесу.

../ Стилістика журналістської поведінки буде

змінюватись у динаміці, коли врахувати прогностичні

., .

викладки СОЦІОЛОГІчних ДОСЛІджень:

інтенсивний розвиток регіональної преси;

суттєву зміну змісту, періодичності, обсягу, появу нових газет та журналів (комерційних, рекламно­інформаційних, розрахованих на спеціалізовану аудиторію акціонерів, орендарів тощо);

-- труднощі з розподілом поліграфічних потужностей і паперових ресурсів (а це може знову призвести до підвищення цін на видання);

-- ще більше ускладнені фінансові умови.


^ ПОЛІТИЧНА ПУБЛІЦИСТИКА: В ПОШУКАХ ІСТИНИ, АБО ВЛАДА І СОВІСТЬ


1. Найцікавіший феномен медіапроцесу останніх місяців -- незвичний і доволі яскравий сплеск політичної публіцистики. Стимулом ії фонтанування, а то й градопаду, звичайно, стали "виборчі президентські перегони" . Окрім традиційно заяложсних програм кандидатів, Їх слоганів політичної реклами (антиреклами "За нашу і Вашу Наташу!", "ВиМОРОЗимо паразитів!" тощо), листівок, фальсифікацій випусків газет ("Сільські вісті", "Факти й коментарі"), запеклих інформаційних війн між виданнями, каналами і програмами ТЕ і РМ (а в цьому були задіяні всі вітчизняні мас-медіа - від центральних до регіональних), до політичної публіцистики вдалися самі претенденти на гс'гьманську булаву держави та Їх обслуговуючі журналісти, піарщики, іміджмейкери. Вона стала атрибутивною для мас-медіа, ії кращі зразки вийшли окремими книжками -- О. Мороз "Між вічними полюсами", Є. Марчук "П'ять років української трагедії", запам'яталась ссрія публікацій ІІолітичних мемуарів з майбутньої книжки Л. Кучми на шпальтах Га3ети "Факты" та інші. Не змогли змовчати і противники претендентів: у цьому плані особливо виразною (в багатьох розуміннях і смислах) с книга народного депутата України Д. Чобота "Свистун, або чи можна політичного банкрута обирати керівником


держави?" (зрозуміло, що довго думати, кому книга присвячена, не приходиться - Л. Д. Кучмі, на той час

діючому Президентові, що, з огляду на назву, дає

. .,

шдстави для МІркувань 1 суджень - моральних,

правових тощо). Чогось пригадав ся афоризм римського імператора: сенатори - гарні хлопці, але сенат - це П1дла Істота.

З багатьох визначень поняття "публіцистика" нам найбільше імпонує дефініція львівського колеги Йосипа Лося: "Публіцистика - це словесна сфера моделювання свідомості, вияв незгасної активності, динамізму людського духу, політичне й морально­філософське освоєння історії та актуальної суспільноїпрактики, вссохопний засіб формування особистості, площина вияву інтересів та вартостей людей, соціальних груп і націй, втілення Їх культурної ідентичності" .

Останній перебіг політичних подій і пов'язаний з ним набір медіаефектів спонукає до роздумів саме на публіцистичному рівні - влада і совість. Не зайвим буде наголосити, що для публіциста при виробленні соціальної позиції важливо:

а) усвідомити весь спектр "творчих сил"

СУСП1льства;

б) виробити свій погляд на ті верстви, прошарки, котрі "ще" , "вже" , "взагалі" перебувають поза

"творчими силами" суспільства і визначити по

. . . .

ВІДношенню до них оптимальну ЛІНІю поведІНКИ;

в) вибрати ту "творчу силу" , інтереси котрої

варто представляти в першу чергу: адже народ у тому

. .

ВИДІ, як ВІН складається зараз, виявляється далеко

не ОДНОрІДНОЮ масою.

Соціальна міфотворчість - улюблене заняття української інтелігенції, політичної еліти. Це дає Їм повну ілюзію своєї причетності до політики, дозволяє


імітувати активну реформаторську діяльність. Такою ж мірою публічні політики, лідери держави, особливо в останній час, все частіше впадають в інтелігентські роздуми про смисл життя і державності, що піднімає Їх у власних очах, немов "гуманізує" їх не завжди виправдані рішення (в цьому плані феноменальним є флюгер ство одного з кандидатів у Президенти О. Ткаченка?!). Здавалося б, час навчитися виявляти здоровий глузд. Але не встигали відторгнути одного

вождя З його теорією, яка ще вчора була

. .

загальнонаЦІОнальним СВІТоглядом, як зараз же

нав'язували собі який-небудь новий "ізм". І він тут же ставав справою життя кожного, "справою мільйонів".

Історія свідчить, що перехідні етапи розвитку

. .

СУСП1Jlьства характеризуються тягарями 1 випро­

буваннями. З історією пе сперечаються. Але мова всеж про те, що ступінь знищення і розрухи не збігаєтьсяіз ступенем створення і зародження нової якостіжиття. Еліта ж і лідери частіше за все стаютьжертвами власних хибних поглядів. Вопи ж сьогодні, як це не прикро визнавати, скориставшись мутаційним часом, розгорнули боротьбу не на життя, а на смерть за політичні крісла і за "приватизацію" тепленьких МІстечок.

Національні гасла частіше за все сьогодні повсюдно використовуються для завоювання влади 1 контролю за матеріальними цінностями. Національні

клани хочуть захопити соціальну ініціативу. І чого

. . ..

правду втаємничувати: ВІтчизняНІ мас-меДІа ВІДверто

закріплюють за невеликою групою людей право називатися демократами і реформаторами. Тому і розчаровує подвійна мораль багатьох політичних лідерів, розбіжність програмових декларацій і конкретних дій, просто - продажність.


Аналіз поточної політичної публіцистики, особ­ливо у передвиборних президентських перегонах, свідчить про проблему іЇ багатовекторності, багатополярності, множинності акцентів. Тому є сенс, підсумовуючи домінантні положення публіцистики, зупинитись докладніше і глибше на основних з них, вдавшись до реперних сентенцій, які виробив цивілізований світ і які звучать лейтмотивом у багатьох публікаціях (передачах) наприклад, телефільм про Л. Кучму "Мій друг Президент". Причому їх сповідниками виступають як самі політичні лідери, так і їх медіа-апостоли (приміром, Л. Івшина у Марчука - "День", В. Долганов у Кучми --- УТ -І), словом, всі ті, хто так чи інакше причетний до політичної комунікації у суспільстві сьогодНІ.

ДОМІНАНТ А ПЕРША. ЇЇ сформулював А. Навої: "Якщо ти людина, то не називай людиною того, хто не турбується про долю свого народу". Дійсно, моральність подекуди сприймається як синонім безпорадності, нездатності утвердити себе.

Моральність - це не бездіяльність. Інша справа, що ми спостерігаємо її частіше за все не в формі практичних справ, а лише в словах і порадах. Така моральність викликає несприйняття. Моральність є невід'ємною частиною духовної культури суспільства, духовного світу окремої людини. Більше того, вона може бути показником культури суспільства і окремих індивидів. Тому вищим проявом моральності нації, держави може бути моральність в політиці.

Політика, котра будується на страху та брехні, несе трагедію суспільству. Якщо моральність набирає силу ПОЛІтики, то легше утверджувати справедливість. Політична аморальність -- це


аморальність, яка озброєна самою могутньою сучасною зброєю, владою - і цим вона страшна (для прикладу пригадаймо апогей політичної аморально­сті в особі екс-прем'єр-міністра П. Лазаренка). Справедливо ж говориться, що політика - це суспільна мораль, мораль - це. чесна політика.

Аморальна політика починається там, де закінчується

. .'

моральНІСТЬ ПОЛІтикlВ.

ДОМІНАНТА ДРУГА. "Хто втерся в чин

лис ом, той В чині буде вовком" (В. Жуковський).

Політика це найсильніша зброя формування

моральності суспільства і кожної людини. Яка

політика таке й суспільство, і навпаки -- яке суспільство - такі й політики, котрі ним керують.

Запримічено: чим менше людина має право говорити від імені народу, тим більше вона кричить

про це. Не можна не погодитися з Піфагором, котрий

давним-давно писав, що однаково небезпечно божевільному вручати меч і безчесному - владу.

Політики моральні, навіть опинившись у владних

структурах, рідко докладають особливих зусиль, щоб

отримати ще вищий чин. Вони вважають, що їх і так

помітять, висунуть. Ось О. Мороз згадує в

автобіографії: "До ceJIa Куліші в Житомирській

області не доїхав, перехопили в райсільгосптехніці, так само в Ємильчино, де за кілька місяців тричі підвищували посаду. ...Підвищення по службі не

заставило себе чекати--- був запрошений на роботу в апарат обкому партії" і т. д. і т. п.

Так, звичайно, буває. Але частіше такі люди все ж опиНЯЮТЬСЯ на задвірках великої політики. Ось чому

при владі нерідко утримуються роками люди, м'яко

кажучи, не надто моральНІ.


Політика і влада ходять рука об руку. І широко побутуюча думка, що політика - брудна справа, немов дає людині індульгенцію на аморальні вчинюlt:. Той, хто розглядав владу як благо для себе, не здатний вжити цю владу на благо людей. Мав рацію американський письменник Джон Стейнбек, "


бзауваживши, що роз ещує не влада, а страх цю владу втратити".

ДОМІНАНТА ТРЕТЯ. "Не прагни зако­ном досягти того, що можна досягтипокращенням звичаїв" (Ш. Монтеск'є).

Правова норма, яка стає постійною в моральній свідомості, може стати моральною нормою, і надалі, можливо, не доведеться затверджувати її законодавчо. Моральний контроль може бути вищим і переконливішим за контроль законодавчий. В моральному суспільстві і закони носять гуманний характер (це до полеміки щодо скасування смертної кари в Україні).

Почуття обов'язку та відповідальності - одна з вищих форм прояву моральності. Якщо немає почуття обов'язку, то чесність і справедливість, як і багато інших якостей, будуть тимчасовими. І, звичайно, не наявпістю "почуття обов'язку" можна пояснити парадокс" 13" - "чортової дюжини" претендентів на президентську папаху - їх могло б бути тисячекратно більше. Тобто, в політичних ігрищах їх учасники спекулюють цим глибоким поняттям (0. Ткаченко, В. Олійник, які зняли свої кандидатури у передвиборній кампанії). Чесніше було б і не заявлятися, не камуфлюватися почуттям обов'язку чи інтересами партії.

Закон і моральність - це дві форми суспільної угоди між людьми, суспільної угоди про співробітництво, роботи один для одного,


утвердження достатку, спокою і щастя. Право в ідеалі - це договір між окремою людиною, якій надана особиста свобода, і суспільством. Цей договір має бути закріплений як правовими актами, так і моральними нормами. Держава, як правило, нав'язує право, а особистість може запропонувати мораль­ність. І від того, наскільки законна і демократична

сама держава, залежить МОЖЛИВІсть впливу права на

.' ..

ЖИТТЄДІЯЛЬНІсть окреМОІ людини.

ДОМІНАНТА ЧЕТВЕРТА. "Якщо свобода тиранії жахлива, то тиранія свободи вселяє ВІдразу, приголомшує, страшить" (Хосе Марті).

Насправді вільна людина ..- не та, яка бореться за свободу для себе, а та, яка бореться за свободу для всіх. Зловживаючи свободою, людина фактично виступає проти самого себе, шкодить собі, не кажучи про шших.

Людина, яка стверджує, що вона повністю вільна, нещира. Більше того, ця людина страшна. І кожний день, на жаль, таких людей стає на наших вулицях все більше і більше.

ДОМІНАНТА П'ЯТА. "Усвідомлення

власного достоїнства робить розумну

. .

людину СКРОМІІІШОЮ, але разом з тим І

б іл ь ш сті й КОЮ" . (Д. Честерфілд).

Чимало хто з захопленням говорить про національне достоїнство, про національну честь, і мало хто щоденно працює на збагачення потенціалу

національного достоїнства і національної честі. Від

. . .

того, наск1ЛЬКИ людина просунулася вІД наЦІОнальних

.' .

ПОЧУТТІв до наЦІонального характеру І до

національної самосвідомості, залежить зміст

. .

наЦІонального в людиНІ.


Національна самосвідомість - це не лише

внутрішньо національне, а й міжнаціональне втілення

національного" я".

...такі пекучі проблеми -. домінанти ХВИЛЮють творців української політичної публіцистики в пошуках істини в самій головній своїй проблемі-­

"влада і совість". І, звичайно, їм, як і нам усім, не

притаманна приказка: не вродить мак - перебудемо

й так...

2. Найпопулярніший анекдот після першого туру

президентських виборів: "Зустрічаються два чукчі і

один з них запитує: "Якщо Вгадаєш, скільки у моєму

стаді оленів, - віддам обидва". Другий, Подумавши:

"Може, п'ять'?"

Дійсно, з відомої політично заангажованої

"тринадцятки" (0. Ткаченко і В. Олійник зняли свої

кандидатури заздалегідь) лише п'ять (Л. Кучма,

П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко, Є. Марчук)

більш-менш мали реальні надії і набрали найбільше

голосІВ електорату.

Початок кампанії другого туру, ДО якого увійшли

Л. Кучма та П. Симоненко, засвідчив поляризацію

настроїв у суспільстві: синдром "(Іервоної загрози"

став її відчайдушним приводом, невдоволеність же

діючим Президентом перейшла у інфантильність

громадян, а недавні його ж таки конкуренти на

виборах впали у "політичну мімікрію": Є. Марчук

запевнив Президента України Л. Кучму у своїй

лояльності і у власній заяві щироссрдно попрохав

високодсржавної посади - мовляв, у нього є

стратегія виходу країни із кризи і лище він один може

її реалізувати; прогресивна соціалістка Н. Вітренко

вела активний публічний "базар" з комуністом

П. Симоненком щодо посади прем'єр-міністра; трохи

раніше О. Ткаченко вступив у політичний альянс з


першим комуністом України П. Симоненком; була навіть укладена угода між П. Симоненком і його КОЛИШНІми суперниками, екс-кандидатами у президенти про розподш державних посад тощо.

Словом, сьогодні суспільство і, насамперед, владні структури-лідери обрали такий спосіб існування, який древні називали модус вівенді (лат. modus vivendi - спосіб життя) - умови, які роблять

можливими хоча б тимчасові нормальні, мирні

. .

стосунки МІЖ двома сторонами, коли при ІСНУЮЧИХ

обставинах неможливі досягнення постійного чи тривалого погодження. Таким чином, мутаційно­конфронтаційні часи продовжуватимуться, а жаль... М ораЛЫ-lість і мімікрія -- речі несумісні, спільною є лише Їх початкова літера -. "м". А втім...

Відгриміли, відшуміли в Україні президентські вибори. Настав час зупинитися, озирнутися, поміркувати про саме головне. Президентські перегони ще раз підтвердили ментальність (дивно, знову початкова літера "м"?!) українського суспільства, зокрема, національної політичної еліти. П'ятнадцять претендентів починали ці перегони, і в доброго десятка з них очевидною була їх маргіТJaльність (і знову початкова літера "м"?!) Проте розмірковували претенденти у руслі фольклорно­"


бб" . "

менталыІОМУ: гуртом легше атька ити І чим Я

гірший?" (на останній тезі особливо акцентував О. Ткаченко, йому без сумнівів вторували його ж співтовариші).

Гіркота поразки, безперспективні пошуки вину­

. .

BaTЦlB, схоже, затьмарили для окремих коментаторш,

публіцистів, медіа-апостолів та інших весь білий світ, ніби після виборів й життя закінчилося. Де вже там до аналізу уроків, поданих багатьом політикам нинішніми виборами, а їх "прес-обслуговуючим"


принагідно нагадаємо, що в кінці минулого століття цензори забороняли окремі газетно-журнальні статті

"за надмірну нервову напругу". Це сьогодні

стосується і електронної журналістики. Безперечно,

що "надмірну нервову напругу" викликало інтерв'ю

московського "душезнавця" С. Доренка ("абсолютно здоровий цинік", за свідченням газети "Московский комсомолец в Украине") з Президентом Л. Кучмою.

Тут старанно підметушився телеканал "Інтер",

вмонтувавши у сітку мовлення 8 листопада 1999 р. програму того ж таки С. Доренка, замість традиційного інформаційного каналу "Час". "Імідж

фейс" ("образ", "обличчя") політика - це важливо,

але якщо це стає самоціллю, то тут недалеко й до непереливК1В.. .

Як це не гірко констатувати, але більша частина

матеріалів ЗМІ, особливо в час президентських

. '.

перегоНІВ, не має НІякого ВІДношення до

журналістики. Адже ієрархія інформації невіддільна

від ієрархії традиційних цінностей. Останні протягом

десяти років методично руйнувалися. Зараз навіть

такі прості поняття, як "новина", "інформація", "аналітика" втратили свій істинний смисл. Якщо

політики почнуть з'ясовувати стосунки один з одним телеведучими у прямому ефірі (на жаль, в цілому продуктивна і відповідальна робота студії" 1 + 1"

"Ніч вибору" не уникла саме цих недоліків), в той же

час завалиться вся телевізійна стратегія. Бо ж ніяка

"мильна опера" вже не зможе відірвати глядача від

згубної пристрасті - дивитися так звані новинні чи аналІТИЧНІ програми.

Політики, публіцисти, піарщики, іміджмейкери

'. . .

СЬОГОДНІ РОЗМІРКОВУЮТЬ над справДІ ПОЛІтичним

феноменом (за словами Є. Марчука) - "канівською

четвіркою". Метаморфози, які відбувалися з нею, або


вірніше за її ініціативою, динаміка розвитку і крах викликають живий інтерес. Газета "День" однозначно звинуватила в ії розвалі О. Мороза, котрий, всупереч домовленостям, так і не зняв своєї кандидатури. Але якщо подивитися на перебіг подій крізь призму результатів голосування, то, може, й справді а. Мороз мав більше підстав претендувати на роль единого кандидата? Адже, якби не карколомні кульбіти його "старшого товариша і наставника" О. Ткаченка, лідер Соцпартії, можливо, ще "нотягався" б із самим непохитним лідером Компартії (непохитність П. Симоненка виявилася і в тому, що навіть на натиск "старших товаришів ІІО llартії із Росії" він сказав своє категоричне "Ні").

Так само і Євген Марчук: хто може зараз напевне ска:>(1ТИ, виграв чи програв він, увійшовши до "lll твірки"? Сам Є. Марчук на презентації своєї КІІИЖКИ "П'ять років української трагедії" перелічив .llllfllC "плюси": прорив інформаційної блокади, !І,l'монстрація вміння сучасних українських політиків jl,()МОВИТИСЯ між собою заради спільної справи і т. ін. Il;lМ 'щається, що програв...

І Іс до кінця вивчена роль у створенні та Мl'таморфозах "канівської четвірки" й а.Ткаченка. Віll I'ОрДО називав себе ініціатором їі створення, проте і І ) (осі не зрозуміло, на кого він "грав". Чи згодом не Illіі,1I,УП, висновків політики й політологи, аналізуючи IIl'pl C)il' минулого марафону, що спікер узяв :на себе ІНІІІІ. Сlюсрідного "попа Гапона"? Що й казати, це і ІУ ІІ() () вельми прикро: ХХ століття починалося "1:IIIОflівщиною" в Петербурзі, а закінчується нею ж І :11\ I1 1\ Киеві... (Василь Плющ. Із сценарію слова не 1\IIIIIIIIl'III... "ЛУ", 1999,4 лист.)

(kтаlll!ій "номер" О. Ткаченка --- перехід під IIРіlll!)IНI П. Симоненка, - спеціалісти ПОЯСНЮЮТЬ


саме пошуком... захисту для подальшої парламентської діяльності (П. Симоненко - лідер найчисленнішої фракції у парламенті). "Хід конем" О. Ткаченка дотепно прокоментував Д. Табачник: "Політичне моделювання -- не найкраща риса

Олександра Миколайовича..."

Моральність і ментальність, мімікрія і модус

вівенді (спосіб існування), маргіТtaльність і моделювання -- такі, на наш погляд, домінанти діяльності сучасної політичної еліти. А загальним знаменником для них є модальність змісту і форми дій політичних лідерів. За модальністю розрізняють різні типи суджень: можливостї (проблематичні), дійсності

(ассерторичні) та необхідності (аподиктичні). Усі

. . .

вони є в наЯВНОСТІ в ПОЛІтичних програмах кандидатІВ

. "

у президенти, не щезло жодне з них в дІЯХ ПОЮТИК1в

перпюго гатунку і після виборів. Про їх судження та дії судити нам всім, а аналізувати ці міркування мають політичні публіцисти: поле діяльності необмежснс.. .

...Невже гіркота банальності --- "кожен народ має тих правителів, на яких заслуговує", буде й далі мучити пекучою жагою?!


^ ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ВИСТУп: КОНФЛІКТ, ПРОБЛЕМА, КОНЦЕПЦІЯ


(Цільність і змістовність публіцпстпчнОІ'О виступу)


Кількість публіцистичних текстів неоглядна і бс:шежна картина індивідуальних відмінностей в конкретних проявах цієї багатоманітності. Але є стрижневі, наскрізні особливості. Існують основні слсменти, що є характерними для будь-якого публіцистичного тексту в його розвинутому варіанті, які сприяють актуалізації порушеної теми, l!олемічності й пристрасно сті, емоціЙності та

образності ВИЮІаДУ, тексту, що відповідає на основні

. ., .

СУСПlЛЬНО-ПОЛІтичш запити сучаСНОСТІ.

Пропонуючи наше визначення публіцистичності, ми враховуємо відносність різних дсфініцій і

нсможливість охонити всі сторони даного літе­

. .

ратурного явища СУКУПН1стю lНШИХ висловлювань.

()дначе наше прагнення -- окрсслити визначенням

. . .

l'OJlOBHe у тому ВИДІ ТВОРЧОСТІ, яке ДОСЛІджується.

Виходячи з цього, під п у б л і ц ист и кою слід

. . .,.

розумІТИ масоВІ популярш ПОЛlТИЧНІ тексти, що

. .

1ІІІJlИвають на актуальНІ процеси СУСП1льного роз­

ІІИТКУ оперативним документальним відображенням, яке базується на їх суспільно-політичному осмислепні іі смоційно висловленіЙ оцінці. Це визначення охоплює твори, які неоднаковою мірою, так би мовити, у різних пропорціях матеріалізують собою передачу основної концепції і визначеність

емоційно го ставлення автора до дійсності. Але

. '. .

ЦІЄЮ чи ІНшою МІрОЮ, З тим чи ІНшим ступенем

очевидності основна концепція автора, його

ставлення до дійсності Виявляються в майстерності документального відгуку на подію. У структурі

публіцистичних творів ми знаходимо як необхідний

її елемент документальний факт, авторську думку,

авторську концепцію. Не завжди ці стр У кту р н і

ел еме н т и розгорнуті у тексті у подробицях і

деталях. Це залежить від жанру, від мети публікації.

Одначе основна концепція автора з приводу

того, що відбувається в житті, навіть якщо вона і не розгорнута в газетній інформаційній замітці, "живе" в

ній. Вона визначає кут зору на подію, відбір

фактичного матеріалу.

Кожна з важливих "складових" публіцистичної

структури, є, у свою чергу, далеко не простою,

зокрема, відбір і аналіз суперечливих фактів,

складність Їх документальної фіксації тощо.

Багатоманітним є реєстр засобів, якими

втілюється авторська думка: від прямих заяв "це

неприпустимо" до "закадрової" режисури документів.

Особливості документалізму, специфічні для

публіцистики, зачіпають і способи об'єктивації думок

у цьому виді творчості. Адже думка журналіста і тих,

кого він інтерв'ює, теж певною мірою документальна.

Публіцист не має права тут щось перекручувати або

вигадувати. Але до яко ї міри можна говорити про

документальність його особистої думки? Очевидно,

до тієї міри, до якої вона доведена незаперечністю

фактів і аргументів. Але в цілому особиста думка все

ж не ЗВОДиться до документалізму, до фактографіч­

ності, і в цьому -- принципова своєрідність публіцис­

тичного тексту. Важливо зрозуміти: думки, що


висловлюються у творах публіцистики, не домисел іне фантазія. Але вони - набуток внутрішнього, духовного світу особистостей і як такі не об'єктивуються однозначно. Тут - величезний вибір творчих варіантів утілення того, що думає з приводу певної події сам журналіст, що думають про це знайомі з подією чи навіть випадкові люди. Саме набір, сукупність, різноманітність думок часто дозволяють змалювати повну картину події. Важливо

Пlдкреслити, що думка автора твору повинна

.. .

ВЩРІЗНЯТИСЯ вІД наведених, використаних ним думок

своєю глибиною і доказовістю. Адже саме своє судження публіцист пропонує як істинн