Реферат: Національні, регіональні І міжнародні дії, спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю

НАЦІОНАЛЬНІ, РЕГІОНАЛЬНІ І МІЖНАРОДНІ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА БОРОТЬБУ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ1


Складна система організованої злочинності становить серйозну проблему, коли треба організувати національну, регіональну і глобальну роботу правоохоронних органів. Успіх досягнення цілей кримінального переслідування щодо організованої злочинності залежить від низки фактів і доказів як головних чинників для судового слухання і покарання членів організованого угруповання.

Цілями стратегії боротьби з організованою злочинністю мають бути:


руйнування організації;

обмеження її ефективності;

конфіскація майна і конфіскація активів;

руйнування зв'язків між організованою злочинністю і корупцією.


У цій статті ми наведемо класифікацію методів боротьби з організованою злочинністю, деякі моделі міжнародного співробітництва поліції.

Отже, класифікація має на меті забезпечити розуміння загальної структури в межах глобального контексту. Її мета - забезпечити спектр інституціональних відповідей і подати їх логічним способом. У класифікації представлені три основні відомства:


поліція;

прокуратура;

розвідувальна служба.


Компетенція різних галузевих служб не завжди чітко окреслена, оскільки чимало служб кримінальної системи правосуддя дублюють обов'язки інших. По закінченні холодної війни відбулося "вторгнення" деяких агентств у більш традиційну юрисдикцію інших (наприклад, участь агентств з державної безпеки в боротьбі з організованою злочинністю). Останнім часом створюється чимало нових структур, спрямованість діяльності яких іноді важко визначити, оскільки вони часто виникають в результаті проведення реформ та вдосконалення законодавства. є предметом удосконалення в пошуку "кращої практика". Це має місце в так званих перехідних державах.

ПОЛІЦІЯ

Поліція (цивільним або військова) традиційно була головним органом боротьби з організованою злочинністю. Загострення ситуації у сфері організованої злочинності останнім часом призвело до проведення реформи у поліції (Таблиця 1).

^ Загальні поліцейські дії

У більшості поліцейських структур (цивільних або військових) організовані злочини розслідуються на низькому рівні: співробітники не мають спеціальних навичок розслідування злочинів, скоєних організованими злочинними групами. Наголос робиться на дії місцевої поліції щодо місцевих злочинів.

^ Підрозділ з боротьби з основними злочинами

Чимало поліцейських структур розглядають організовану злочинність як "побічний продукт". Боротьбою з цим видом злочині займаються відділи з боротьби з іншими злочинами. Персонал цих відділів не має певної підготовки з боротьби з організованою злочинністю. Найчастіше за участю організованих злочинних груп вчинюються такі злочини, як незаконний обіг наркотиків, шахрайства, вбивства і збройні пограбування.

^ Спеціальні підрозділи з боротьби з організованою злочинністю

Оскільки проблема організованої злочинності ускладнилася, були створені спеціальні підрозділи в поліції, що займаються лише цією проблемою. На відміну від спеціальних Відділів з боротьби з організованою злочинністю, представлених у Таблиці 4, в цих поліцейських підрозділах не працюють фахівці з інших відомств (прокуратури або судів). Ці підрозділи зазвичай очолює Голова поліції, що не надає їм автономію. Працівники можуть відряджатися до інших відділів, тобто буде відчуватися брак фахівців з розслідування організованих злочинів.


^ ТАБЛИЦЯ 1: ПОЛІЦЕЙСЬКІ СТРУКТУРИ З БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНOЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Країна

Загальна поліція

Відділи основних злочинів

^ Спеціальні підрозділи з боротьби з організованою злочинністю

Австрія

X







Колумбія




X




Чехія




X




Хорватія










Франція

X







Німеччина

X







Угорщина










Італія

X




X

Мексика




X




Нідерланди

X







Польща










Румунія










Росія










Південна Африка




X




Іспанія

X

X




Швейцарія

X

X




Велика Британія

X







Сполучені Штати

X




X

Венесуела

X








^ ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ

Одне з головних розходжень між континентальною і загальною системою права полягає в ролі прокурора. Вона більш вагома в системі континентального права, особливо щодо спеціальних злочинів (організована злочинність, відмивання грошей). Компетенція органів прокуратури в боротьбі з організованою злочинністю в кожній країні дуже відрізняється. Подібно до поліцейських структур, юрисдикція органів прокуратури розвилася відповідно до національних і регіональних особливостей організованої злочинності. Наприклад, в Італії Генеральна Прокуратура має спеціальний відділ, що називається Державне управління з боротьби з мафією.

У структурі прокуратури виділяється три типи служб, що займаються проблемами боротьби з організованою злочинністю.


^ Загальна прокурорська служба


До неї належать ті, хто працює в органах прокуратури, але не має спеціальної підготовки щодо боротьби з організованою злочинністю. Як і в поліції, прокурори розслідують організовану злочинність поряд з іншими справами. Вони не розрізняють розслідування злочинів, скоєних організованими групами, й основних злочинів.
^ Спеціальні підрозділи прокуратури

Усе більше і більше відчувається потреба у фахівцях з боротьби з організованою злочинністю. Чимало колишніх комуністичних держав мають спеціальні відділи з боротьби з організованою злочинністю. Історично в Італії існує проблема, пов’язана з мафіозними структурами, тому в цій країні були створені відділення з боротьби з мафією, розташовані у 26 столицях областей. Прокурори цих структур мають справу винятково з розслідуванням організованої злочинності.

^ Центральні координаційні органи прокуратури

На сьогодні така структура існує тільки в Італії. Диреціоне Натіонале Антимафія є органом Генеральної Прокуратури і відповідає за координацію розслідувань, виконаних районними відділами. Його створення забезпечує звітність органів прокуратури центральному органові, при збереженні їхньої автономності, а також дозволяє здійснювати контроль за їхніми діями. Це повинно гарантувати захист від тиску з боку членів організованих злочинних груп на районні органи.


^ ТАБЛИЦЯ 2: ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ З БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

Країна

Загальні органи прокуратури

Спеціальні відділи прокуратури

^ Центральні координаційні органи прокуратури

Австрія

X







Колумбія




X

X

Чехія

X

X




Хорватія










Франція

X







Німеччина

X







Угорщина










Італія

X




X

Мексика




X




Нідерланди

X







Польща










Румунія










Росія










Південна Африка




X




Іспанія




X




Швейцарія




X




Велика Британія

X







Сполучені Штати

X




X

Венесуела












^ РОЗВІДУВАЛЬНІ СЛУЖБИ


Традиційно до розвідувальної служби належать органи, що займаються збором інформації про скоєні злочини або проблемами, що становлять загрозу державній безпеці (наприклад, тероризм і шпигунство). У деяких країнах функції цих агентств збігаються. Наприклад, у Великій Британії відділи з боротьби з тероризмом існують як в поліції, так і в Службі безпеки. Кінець холодної війни загострив проблему державної безпеки, і деякі державні служби безпеки взяли під свій контроль і проблеми міжнародної організованої злочинності. Більшість розвідувальних служб - це цивільні органи, однак у Колумбії вони перебувають під військовою юрисдикцією.

^ Внутрішні кримінальні розвідувальні відділи

У більшості правоохоронних органів структури, що займаються збором інформації про скоєні злочини, функціонують безпосередньо у відповідному правоохоронному органі. Існує розмаїтість прийнятих підходів: від збору й аналізу інформації на місцевому рівні до більш централізованого збору такої інформації, яким займається окремий орган збору та аналізу. Однак існує деяка відмінність між системою збору інформації на місцевому рівні (для здійснення звичайної правоохоронної діяльності, тобто боротьба з вуличними проявами організованої злочинності) і більш спеціалізованими системами збору й аналізу інформації з метою боротьби з більш складними проявами організованої злочинності.

^ Незалежні розвідувальні служби

Завданням цих незалежних агентств є збір, аналіз і поширення інформації про скоєні організовані злочини, а також тяжкі злочин. Інформація розсилається в різні правоохоронні й інші компетентні органи. Ці системи зазвичай централізовані і є особливо цінними в країнах, де органи поліції розгалужені, що може утруднювати зіставлення і поширення інформації. У Великій Британії Національна кримінальна розвідувальна служба була заснована в 1992 році з метою централізації збору інформації. Подібна служба існує в Мексиці: вона є органом збору інформації Генеральній Прокуратурі.

^ Служби державної безпеки

До кінця холодної війни до компетенції більшості служб державної безпеки належало збереження громадської безпеки. Вони стикалися з такими видами злочинів, як шпигунство і тероризм. Після краху комунізму, з поширенням організованої злочинності (у деяких випадках пов'язаних із тероризмом), зростанням її в міжнаціональних масштабах компетенція цих агентств розширилася. До неї тепер належить збір інформації про організовану злочинність, особливо щодо відмивання грошей. Федеральна Служба Безпеки Росії (ФСБ) і Служба Безпеки Великої Британії (МІ 5) мають справу з проблемами організованої злочинності, хоча в специфічних її проявах. У деяких країнах служби безпеки співпрацюють з правоохоронними органами. Однак у Великій Британії та деяких інших державах вони працюють незалежно.


ТАБЛИЦЯ 3: РОЗВІДУВАЛЬНІ СЛУЖБИ ПО БОРОТЬБІ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ

^ КАРНА* ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА
Країна

Внутрішня

Незалежна

Державна безпека

Співробітництво з правоохоронними органами

Австрія

X

X







Колумбія




X




X

Чехія

X

X







Хорватія

X

X







Франція

X

X







Німеччина

X

X







Угорщина













Італія

X

X







Мексика

X

X

X

X

Нідерланди

X

X







Польща













Румунія













Росія

X










Південна Африка

X

X

X

X

Іспанія

X

X







Швейцарія













Великобританія

X

X







Сполучені Штати

X

X

X

X

Венесуела

X

X







* ц = цивільна; в = військова


^ МУЛЬТИДИСЦИПЛІНАРНІ ОРГАНІЗАЦІЇ З БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ


Всебічний характер організованої злочинності передбачає застосування для боротьби з нею безлічі галузей знань, що виходять за межі традиційних категорій забезпечення законності. Співпраця між різними органами – поліцією, прокуратурою і розвідувальними службами – дає змогу ефективно боротися з різними видами злочинів: відмиванням грошей, виявленням наркотиків, тяжкими злочинами. За результатами цієї співпраці були розроблені концепції Цільової групи і Спеціальних підрозділів із боротьбі з організованою злочинністю. Хоча обидві концепції охоплюють широке коло знань і навичок, принцип їхньої роботи все-таки досить відмінний.


^ Концепція Цільової групи

Цільова група містить групу агентств, що використовують свої власні ресурси, знання, навички і юрисдикцію з метою поширення інформації для досягнення визначеної мети. В основу концепції Цільової групи покладені зв'язки, що утворилися між різними державними і федеральними правоохоронними органами в Сполучених Штатах у 1970-х – початку 1980-х років. Діяльність двох спільних цільових груп з боротьби з організованою злочинністю, створених у 1983 році, була настільки успішною, що надалі були створені додатково вісім цільових груп, а в 1990-х – чимало федеральних агентств. На відміну від більш неформальних методів координації, коли інформація може бути розділена, але немає потреби одночасної дії агентів, концепція Цільової групи має на меті спільні дії й активний поділ інформації так, щоб її визначена мета могла бути досягнута. Концепція Цільової групи особливо корисна в рамках децентралізованих структур поліції або коли потрібна координація відомств, що мають різну юрисдикцію. Наприклад, Цільова група Прибалтійських держав містить чимало правоохоронних органів з Естонії, Данії, Литви, Норвегії і Росії.


^ Підрозділи з боротьби з організованою злочинністю


Підрозділи з Боротьби з Організованою Злочинністю (ПБОЗ) є спеціальними постійними структурами, в яких спеціально підготовлений персонал і експерти по організованій злочинності розслідують будь-які справи, пов'язані з організованими злочинними групами. Вони функціонують згідно з "принципом привабливості" і здатні визначити справи, пов'язані з діяльністю організованих злочинних груп для їхнього подальшого розслідування. Вони мають право позбавити інші відділи або органи права прийняти до розслідування або відхилити ту чи іншу справу. Працівники ПБОЗ можуть мати навички з криміналістики, розвідувальної практики, але спрямовують свою діяльність виключно на боротьбу з організованою злочинністю. З двох мультидисциплінарних організацій ПБОЗ є більш загальною. Функціонування цього підрозділу особливо підтримують нові демократичні держави, зокрема ті, що є кандидатами на вступ до Європейського Союзу, оскільки після розвалу комуністичної імперії у цих країнах процвітає організована злочинність.

^ ТАБЛИЦЯ 4: ПБОЗ І КОНЦЕПЦІЯ ЦІЛЬОВОЇ ГРУПИ



Країна

Поліція

Прокуратура

Судові органи

Цільова група

Австрія

X







X

Колумбія

X










Чехія

X

X




X

Хорватія

X







X

Франція

X










Німеччина

X










Угорщина













Італія

X

X







Мексика

X

X




X

Нідерланди




X







Польща













Румунія













Росія2

X

X







Південна Африка

X

X

X




Іспанія

X

X

X




Швейцарія

X










Велика Британія

X




X

X

Сполучені Штати

X

X




X

Венесуела




X








^ Міжнародні і регіональні моделі співробітництва


Моделі міжнародного і регіонального співробітництва: структура

Існує кілька моделей міжнародного співробітництва правоохоронних органів. Класифікація співробітництва може проводитися на наступних підставах: поліція - поліції, що включає офіцерів зв'язку, Інтерпол і регіональні угоди; митниця - митниці3, ФРУ - ФРУ (Фінансові розвідувальні управління) і правосуддя - правосуддю, що включає міжнародні судові угоди, правову взаємодопомогу і судових офіцерів зв'язку.

^ Міжнародне співробітництво: поліція

Інтерпол - міжнародна організація, що була заснована в 1923 році з метою підтримки обміну інформацією й арешту злочинців незалежно від територіальних кордонів. Кожна держава - член угоди Інтерполу має національний центральний офіс на її території, а Штаб-квартира Інтерпол розташована у місті Ліон (Франція). За додатковою інформацією звертатися: www.interpol.int..

Інститут офіцерів зв'язку встановлюється на підставі двосторонніх угод і служить для поліпшення обміну інформацією між правоохоронними органами в рамках розслідування діяльності організованих злочинних груп. Конвенція Організації Об'єднаних Націй ”Про транснаціональну організовану злочинність” містить у статті 27 норму, що регулює діяльність офіцерів зв'язку. Даний вид співробітництва дає можливість розмістити офіцера поліції однієї держави в іншій метою зміцнення співробітництва правоохоронних органів. Ця модель була застосована в багатьох країнах, у том числі у Франції4, що має найбільшу мережу офіцерів зв'язку, представлених у 92 країнах, ФБР5 - у 42 країнах, а також інші держави, наприклад, Італія6, Німеччина7, Іспанія8, Мексика, Колумбія, Канада, Австрія, що мають набагато менші мережі.

^ Регіональні багатосторонні угоди

Європол - Європейська організація забезпечення законності. Прагне до поліпшення співробітництва правоохоронних органів у державах-членах Європейського Союзу (Австрія, Бельгія, Данія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Греція, Ірландія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Португалія, Швеція, Іспанія і Велика Британія) з метою запобігання і боротьби з тероризмом, незаконним обігом наркотиків і інших проявів міжнародної організованої злочинності. За докладною інформацією звертатися: www.europol.net.


SECI (Південно-східна ініціатива співробітництва). Первинна мета даної організації – посилення співробітництва між державами-членами й, отже, збільшення стабільності за допомогою розвитку економічних зв'язків і зв'язків довкілля.

Боротьба з міжнародною злочинністю свідчить, що держави погодилися "допомагати одна одній в запобіганні, виявленні, розслідуванні, судовому переслідуванні й придушенні злочинності". В даний момент SECI має 8 офіцерів зв'язку поліції в Албанії, Болгарії, Греції, Угорщині, Македонії, Румунії, Словенії і Туреччині і 10 офіцерів зв'язку митниці (додатково до наведених восьми державам також у Боснії і Герцеговині і Хорватії).


Досягнення:


На початку 2001 року було вилучено 500 кг героїну і понад 2 т гашишу, а також було розірване основне кільце контрабанди завдяки співробітництву трьох держав-членів SECI і самого Центру. Центр також координував видачу ордерів на арешт у декількох державах на голів турецьких організованих злочинних груп, що брали участь у торгівлі близько 1000 людей з метою наступної сексуальної експлуатації.


Асоціація Карибських Комісарів Поліції прагне просунути регіональне співробітництво з метою придушення злочинної діяльності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, а також забезпечити обмін інформацією між агентствами, що беруть участь в у боротьбі з незаконним обігом наркотиків. АККП була заснована в 1987 році, і всі комісари поліції Карибських держав є членами даної Асоціації. Виняток становлять лише Куба, Домініканська Республіка, Пуерто-Ріко і три французькі департаменти. АККП була організована з метою: 1) регіонального співробітництва для підвищення ефективності боротьби зі злочинністю; 2) обміну інформацією щодо скоєних злочинів; 3) проведення спільних дій, зокрема навчання криміналістичній тактиці і дослідженням; 4) ефективного управління правоохоронними органами.


Фінансова оперативна цільова група (FATF) була створена під час зустрічі лідерів країн Великої сімки в Парижі в 1989 році з метою розроблення заходів для боротьби з відмиванням грошей. У квітні 1990 року FATF видала звіт, що містить 40 рекомендацій у цій сфері. Рекомендації розроблені для забезпечення всебічної програми дій проти відмивання грошей, включаючи систему кримінального правосуддя і забезпечення законності, фінансову систему і її регулювання, а також міжнародне співробітництво. Рекомендації не мають обов'язкового характеру, але передбачається, що кожен член FATF зобов'язаний боротися з відмиванням грошей. У 1996 році ці рекомендації були змінені відповідно до останніх тенденцій щодо відмивання грошей, а також потенційних загроз9.


FATF має три головні завдання:


1. Контроль за здійсненням її членами заходів у боротьбі з відмиванням грошей. Щорічно здійснюється подвійне оцінювання ситуації у цій сфері.

2. Вивчення тенденцій і методів щодо відмивання грошей, а також перегляд змісту 40 рекомендацій.

3. Прийняття і виконання рекомендацій FATF державами, які не є її членами.


Держави-члени: Аргентина, Австралія, Австрія, Бельгія, Бразилія, Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Гонконг (Китай), Ісландія, Ірландія, Італія, Японія, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сінгапур, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Європейська Комісія.

40 рекомендацій становлять основну концепцію боротьбі з відмиванням грошей. Вони розроблені з метою їх універсального застосування і охоплюють систему правосуддя і верховенства права, а також стосуються управління фінансовою системою і розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері.


Карибська Фінансова оперативна цільова група (СFATF). Мета СFATF полягає в тому, щоб забезпечити механізм контролю і заохочення виконання Кiнгстонської декларації міністрів щодо відмивання грошей. Ця декларація підтримує виконання Конвенції ООН 1988 року, норм ОАС, 40 рекомендацій FATF, 40 і 19 рекомендацій СFATF. Рада СFATF прийняла Декларацію на зустрічі в м. Сан-Хосе (Коста-Ріка). Членами СFATF є Антильські Острови, Антігуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Коста-Ріка, Домiнiка, Домініканська Республіка, Гренада, Гватемала, Ямайка, Нікарагуа, Панама, Сан-Вінсент і Гренадінi, Тринідад і Тобаго, Венесуела та ін.


^ Проектування національної стратегії в боротьбі з організованою злочинністю в межах структури Палермскоi Конвенції Організації Об'єднаних Націй10


Самуель Гонзалез-Руіз Едгардо Бускагліа11

^ 1. Організована злочинність і глобалізація.


Злочинна діяльність, що здійснюється групами осіб, існувала в різні періоди в історії людства12. Однак, із процесом глобалізації ця діяльність здобуває винятковий характер – це одна із сил, що протистоїть розвиткові суспільства і людини. Можна сказати, що в "глобальному селі", у якому ми живемо, існує ефект важелів, що помножує владу злочинних груп, що проводять незаконну діяльність. Це тому, що глобалізація створила необмежені можливості для проведення законного бізнесу, обміну товарами і послугами і досягненням істотного розвитку світової економіки.

Глобалізація стала можливою завдяки технологічним факторам, що дозволяють миттєвий зв'язок і передачу голосових повідомлень, інформації і капіталу в усім світі в частки секунди.

Однак, це також викликало незлічені проблеми, тому що це створює умови для розвитоку злочинних груп, що проводять незаконну діяльність в одній країні, і має серйозні наслідки для людей і компаній у безлічі інших країн.

Основні елементи, переваги яких використовує організована злочинність для більш легкого здійснення її незаконної діяльності, є наступними: обмежена територіальна юрисдикція країн, недостатність можливостей, передбачених законодавчими системами через розмаїтість правових культур і розходження у впровадженні кримінальної політики13.

Ці фактори викликали проблеми транснаціональної злочинності між країнами, збільшуючи зближення і складність. Вони включають відмивання грошей, торгівлю людьми (особливо жінками і дітьми), проблеми корупції і сьогодні, серйозну проблему, яку представляє для нас тероризм.

Крім того, розвилися більш складні і мобільні групи, які здатні уникати контролю в значній мірі і проводити злочинну діяльність з більшою віддачею, що можуть захищати себе за допомогою трьох "видів зброї" - насильства, корупції і перешкоді правосуддю14.

Злочинні організацій прибігають до насильства, як до засобу встановлення контролю над власними членами, а також конкурентами і незаконний ринками, незалежно від товарів, що вони продають (наркотики, «захист», секс, торгівля людьми або мігрантами, украденими транспортними засобами, алмазами або смарагдами, відмиванням грошей, і т.д.) . Вони також нападають на державних осіб, особливо поліцейських, прокурорів і суддів.

Ці організації використовують корупцію для розширення своєї злочинної діяльності. Вони досягають зиску, доступу на ринок, підкуповуючи офіційних осіб, відповідальних за їх відслідкування; вони одержують контракти на суспільні роботи; керують ринком збуту для продукції загального споживання. Крім того, вони підкуповують суддів, прокурорів і поліцейських, щоб одержувати заздалегідь інформацію про дії поліції або системи правосуддя; підкуповують тюремні влади, щоб бути здатним продовжувати свою злочинну діяльність з в'язниці або для поблажливого виконання судового вироку.


2. Чому настільки важко боротися з організованою злочинністю, особливо коли вона має міжнародний характер?


По-перше, тому що карний закон установлює надзвичайно чіткі правила, що встановлюють покарання злочинців15. По визначенню, як тільки ці норми встановлені, виникають обмеження на засоби одержання свідчень, необхідних для засудження особи. Задача одержання свідчень проти організованої злочинності навіть ще більш складна.

Як сказано вище, організована злочинність використовує три зброї - насильство, корупцію і перешкоду правосуддю16, щоб перешкоджати здійсненню закону. Таким чином, часто існують недостатні докази проти лідерів злочинних організацій, тому що вони не роблять незаконні дії безпосередньо самі , і не мають прямого контакту з об'єктами або доходами злочинної діяльності. Крім того, корупція існує в Державних органах безпеки і судової влади, і злочинні організації мають контакти з фінансовими і політичними колами на найвищому рівні, щоб забезпечити захист для своїх справ17.

Слід мати на увазі: те, що було сказано раніше про рівень транснаціональної злочинності, який підвищується, може бути підтверджено тим, що одержання свідчень проти цих організацій є надзвичайно важким. Крім того, злочинні організації твердо дотримуються кодексів поводження, таких як закон тиші або omertа, що застосований, наприклад, у Коза Ностра в Сицилії18.

За допомогою корупції вони процвітають у блокуванні дій поліції, анулюванні судових слухань або підкупів судді, щоб одержувати виправдання або більш легкі вироки.

Крім того завдяки "заробленим" великим сумам грошей, вони можуть дозволити собі кращих адвокатів для свого захисту, часто порушуючи юридичну техніку і стратегію захисту.

Оскільки ці організації часто мають транснаціональний характер, свідчення проти них розсіяні в безлічі країн і підлягають різним юрисдикціям, що часто перешкоджає обмінові свідченнями у належні терміни. Вони також прагнуть уникати здійснення правосуддя в судах, залякуючи або підкуповуючи свідків, експертів, жертв і влади. У результаті, в кращому випадку лідери злочинних організацій засуджуються за незначні злочини. Наприклад, Aль Капоне був засуджений за ухилення від податків, а в Мексиці "торговці" були засуджені за володіння зброєю19.

Таким чином, у багатьох випадках перш, ніж були створені закони проти організованої злочинності, лідери організацій не були обвинувачені в основних злочинах, що вони вчинили, а лише за вторинні злочини. У такий спосіб було посилено демонстрування невразливості організації і її влада була збільшена.

Однак, боротьба проти міжнародних транснаціональних організацій може успішно проводитися, тільки якщо передбачається, що глобальна проблема вимагає транснаціонального рішення.


^ 3. Розвиток законодавства проти організованої злочинності


Міжнародне співтовариство усвідомило потребу плану для міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинними явищами такого роду. Один із кращих прикладів це - ринок незаконних наркотиків, що був з 70-х років найбільшим незаконним ринком по своєму обігу і з найбільш видимими міжнародними ознаками20; це викликало розробку Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти Незаконного Обігуу Наркотиків і Психотропних Речовин у Відні між 1980 і 1988 роками. З тих пір, було прийняти безліч інших конвенцій21.

Спостерігаючи, що організована злочинність, зачіпає інші сфери крім наркотиків, міжнародне співтовариство вирішило зібратися з метою розробки нового міжнародного інструмента по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю, що, як буде відзначено пізніше, може розглядатися як розвиток Віденської Конвенції 1988 року22. Неапольска Зустріч на вищому рівні в 1994 дала вираження, через Глав держав, намірові країн створити міжнародні інструменти по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю.

Зустрічі експертів проходили у Варшаві (Польща) у січні 1998 року й у Буенос-Айресі (Аргентина) у середині того ж року. Протягом 1999 і 2000 Ad Hoc Комітет Генеральної Асамблеї зібрався у Відні і склав проект Конвенції23. Цей інструмент був прийнятий на засіданні Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 15 листопада 2000 року. Конвенція була доповнена трьома протоколами:


Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми;




Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю;




Протокол проти незаконного виготовлення й обороту вогнепальної зброї, його складових частин і компонентів,а також боєприпасів до нього.


Конвенція була підписана на церемонії відкриття для підписання 12-15 грудня в Палермо (Італія) - особливо символічне обґрунтування для церемонії цього виду, з огляду на боротьбу жителів Сицилії, і особливо Палермо в звільненні від жахливої мафіозної організації Коза Ностра, у ході якої багато суддів і поліцейських утратили свої життя24. Можна сказати, що результат був успішний, тому що 124 країни підписали документ, що підтверджує намір Держав брати участь у відкритій боротьбі проти організованої злочинності. Кількість країн, що підписалися, збільшилося. Тепер це 141 країна, з яких 17 уже її ратифікували25. Може в такий спосіб бути заявлено, що Конвенція має значну моральну силу тому, що доводить згоду в рамках міжнародного співтовариства включитися в рішення цієї проблеми.


4. Як розробити національну стратегію з метою боротьби з організованою злочинністю


Палермска Конвенція подібно іншим схожим міжнародним угодам, формує частину міжнародного карного права26 і включає дві головні структури для діяльності. По-перше, це - воля Держав створити взаємно сумісне національне карне законодавство, криминалізуючи деякі незаконні дії з загальними характеристиками, як частина процесу законодавчої гармонізації. По-друге, пропонується структура для міжурядового співробітництва по регулюванню заходів, обмінові доказами, проведенню спільних операцій, видачі і т.д. з метою покарання і запобігання таких злочинів. Розділ відносно впровадження Конвенції у внутрішнє законодавство кожної країни не є автоматично ефективним з моменту включення карних норм у законодавство за допомогою законодавчого процесу. Однак, структура для співробітництва між урядами може бути автоматично ефективна і не вимагає змін у законі. Наприклад, у питаннях видачі, що стосується, правової взаємодопомоги Держави можуть автоматично застосовувати Конвенцію.

Можна сказати, що Палермська Конвенція відноситься до інструментів по боротьбі з організованою злочинністю. Однак, ці інструменти ні довершені, ні цілком сформовані; вони пропонують небагато більше, ніж покажчики розвитку для наступного прогресу в національному законодавстві. Можна було описувати Конвенцію як документ, випущений без інструкцій для використання.

Конвенція проти Транснаціональної Організованої Злочинності дає визначення "організованій злочинній групі", що є обумовленою27 в характері і включає наступні елементи:


складається з групи трьох або більше осіб;




структурована, тобто не є випадковими зборами або зустріччю людей, групою, що має потребу в ієрархічній структурі28, а організована структура, що не випадкова в характері;




існує протягом часу, тобто не миттєвою в характері;




здійснює серйозні злочини або порушення, тобто порушення, що караються максимальним позбавленням волі принаймні від чотирьох років або більш серйозним покаранням;




її мета - одержання фінансової вигоди, тобто прагнення фінансової наживи - основна мета, що мотивує організовані злочинні групи. Вигода може бути отримана безпосередньо або за допомогою чого-небудь29;




вигода може також бути матеріальна, тобто, визначення дозволяє можливість застосування Конвенції проти організацій, що не шукають прямої фінансової вигоди, але роблять серйозні злочини з метою забезпечити матеріальні ресурси для фінансування своєї діяльності30.


Слід відзначити, що перш ніж це визначення організованої злочинної групи було складено, не було ніякої міжнародної угоди по цьому предмету, і характеристики організованої злочинності були предметом обговорення. Наприклад, Європейський Союз створив своє власне визначення Організованої злочинності, що грунтується на 10 особливостях, 6 з яких були повинні бути наявними для діяння, що розглядається як організована злочинність. Це було функціональне визначення організованої злочинності.

Хоча визначення організованої злочинної групи в Палермській Конвенції обумовлено в характері (тобто, визначення, що не стосується використання у лінгвістичних, юридичних або кримінологічних колах31, але визначає її предмет із критичною точністю), може бути сказано, що це буде мати багато важливих практичних наслідків, з тих пір як протягом наступних 10 років, її відповідні аспекти будуть поступово включені в різні законодавства, у такий спосіб роблячи процес законодавчої гармонізації.

Важливо підкреслити, що Палермска Конвенція не вимагає, щоб держави - члени мали ідентичні визначення серйозного злочину (порушення, що визначає максимальний термін покарання позбавленням волі на чотири або більше років). Вона просто визначає організовану злочинну групу з метою криміналізації і міжнародного співробітництва32.

З цією метою, щоб сформувати національну стратегію по боротьбі з організованою злочинністю, необхідно розмежувати принаймні чотири області, які потрібно розглянути :

аспекти правової структури, що стосується криміналізації і карного процесу, включаючи способи і методи розслідування;




структурування поліцейських служб, прокуратури, судової і тюремної влади;