Реферат: Конституційно-правове регулювання набуття та припинення громадянства України

Зміст



Вступ


Розділ 1.


Розділ 2.


Розділ 3.


Висновки

Список

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html



....................................................................................................... 3


Теоретико-правові засади

громадянства України ......................................... 13

1.1. Поняття та сутність громадянства України ............. 13

1.2. Еволюція інституту громадянства в Україні

(1991-2004рр.)............................................................................ 36

Висновки до розділу 1................................................................ 53

Конституційно-правове регулювання набуття та припинення громадянства

України .................................................................................... 55

2.1. Підстави та порядок набуття громадянства України .... 55

2.2. Припинення громадянства України ................................. 94

Висновки до розділу 2............................................................... 120

Проблеми гармонізації законодавства про громадянство України з міжнародно-правовими стандартами ......................................... 122

3.1. Подвійне громадянство та правові способи його

усунення в Україні .................................................................... 122

3.2. Безгромадянство та шляхи його уникнення в

Україні ..................................................................................... 147

Висновки до розділу 3................................................................ 166


.......................................................................................................168

використаних джерел.. ............................................ 175

ВСТУП

^ Актуальність дослідження. Проблема взаємовідносин людини з суспільством і державою, пошук найбільш оптимальних форм їхньої взаємодії, і питання громадянства, зокрема, цікавлять вчених із стародавніх часів. Ще Аристотель в одній з його найвідоміших праць "Політика" піднімав питання про те, хто є громадянином, і дійшов висновку, що держава – це сукупність громадян. Питання громадянства хвилювали і філософів-просвітителів (Руссо Ж.-Ж., Кант І.). Але лише з прийняттям перших конституцій можна вести мову про громадянство в його сучасному розумінні. Його виникнення безпосередньо пов’язано з першими буржуазними революціями, втіленням ідеї рівності членів державної спільності, яка в свою чергу формується під безпосереднім впливом ідеї природних прав людини.

Основою громадянства є суспільне відношення особи і держави, і, будучи правовим виразом цього відношення, громадянство забезпечує чіткі, стабільні стосунки між державою і особою. Від того, як будуть урегульовані питання громадянства, залежить стан і стабільність держави. З’ясування юридичної природи громадянства допомагає осягнути юридичну природу самої держави. Саме розуміння громадянства, а також регулювання його окремих питань, тісно пов’язане і з місцем та роллю людини в державі, відображаючи існуючий рівень розвитку суспільних відносин.

Прийняття нового Основного Закону України стало основоположним фактором у формуванні правової системи нашої держави на новій конституційній базі, яка орієнтована на забезпечення народовладдя громадян України, прав і свобод людини і громадянина. Саме людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість та безпека, за статтею 3 Конституції, визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним з основних прав людини є право на громадянство. Однак, механізм реалізації цього права в Україні потребує удосконалення. Громадянство відіграє в житті кожної людини надзвичайно важливу роль. Загальною Декларацією прав людини громадянство було віднесене до одного з основних прав людини (стаття 15). Його зміст полягає в тому, що повним комплексом прав людина може володіти сьогодні лише за наявності громадянства. В зв’язку з тим останнє можна визначити формулою "право на права". Виходячи з цього, гарантованість громадянства кожній людині є сьогодні однією з головних конституційно-правових проблем, що потребує якнайшвидшого вирішення.

В Україні Закон про громадянство в новій редакції був прийнятий 18 січня 2001 року, і дослідження останнього має важливе значення для національної правової науки. При цьому важливо розглянути Закон в аспекті відповідності його Конституції України та міжнародно-правовим стандартам. Необхідно враховувати, що проблеми в галузі громадянства, які існують сьогодні в Західній Європі, можуть в силу політико-економічного розвитку стати завтра проблемами України. Своєчасна підготовка до їх вирішення може виявитися дуже корисною.

Питання громадянства в європейському регіоні починають розглядатися юристами в дев’ятнадцятому столітті з появою перших відповідних законодавчих актів. Ці питання досить інтенсивно розроблялись і в літературі радянського періоду. Навіть при наявності ідеологічних рамок, вченими були досягнуті вагомі результати, які неможливо залишити без уваги в сучасних дослідженнях. У даній дисертаційній роботі були використані праці таких вчених як Авак’ян С.А., Алєксандров З.К., Алєксєєв С.С., Бойцов В.Я., Боярс Ю.Р., Буткевич В.Г., Вітрук М.В., Воєводін Л.Д., Георгіца А.З., Денисов А.І., Златопольський Д.Л., Кишкін С.С., Козлова Е.І.,Косаков С.К., Казанчєв Ю.Д., Лєпьошкін А.І., Лівшиц Р.З., Лукашук І.І., Матузов М.І., Миронов О.О., Міхальова Н.О., Міцькевич А.В., Мішин А.О., Нерсесянц В.С., Новосьолов В.І., Основін В.С., Римаренко Ю.І., Русінова С.І., Сафронов В.М., Страшун Б.А., Стрекозов В.Г., Топорнін Б.М., Фарбер І.Е., Черниченко С.В., Чіркін В.Є., Шевцов В.С., Щетінін Б.В. та інші.

Але в дослідженні тематики громадянства існують прогалини. В силу відомих причин розробка питань громадянства в період існування СРСР була однобічною, громадянство держави соціалістичного типу завжди протиставлялось буржуазному громадянству. Зусилля вчених були сконцентровані головним чином на з’ясуванні юридичної природи громадянства, місця громадянства в правовому статусі особи, аналізі норм радянського громадянства.

В українській правовій науці дослідження питань громадянства України знайшли відображення у працях Гураля П.Ф., Колодія А.М., Копиленка О.Л., Ольховського Б.І., Погорілка В.Ф., Ришняка Н.А., Тодики Ю.М., Фрицького О.Ф., Чалого П.Ф., Шаповала В.М., Шукліної Н.Г.

Питання громадянства України, зокрема його теоретичні основи, після проголошення незалежності української держави, були, також, предметом комплексного дисертаційного дослідження. Мається на увазі робота Лотюк О.С. "Теоретичні основи інституту громадянства". Автор аналізує правову природу громадянства, його поняття, проводить історико-правове дослідження становлення та розвитку українського громадянства, детально досліджує принципи громадянства України. Дисертація Лотюк О.С., по суті, була першим комплексним дослідженням теоретичних основ громадянства України як найважливішого елементу правового статусу особи в Україні.

Крім того, була написана дисертація Альбертіні Л.М. на тему "Правове регулювання громадянства в європейських державах" (порівняльний аналіз). Треба відзначити використання автором великої нормативної бази. Дослідженню піддані конституції, законодавство про громадянство європейських держав. Особливу увагу приділено міжнародно-правовим документам, які мають відношення до досліджуваної тематики. Однак, в основі аналізу українського інституту громадянства в зазначеній роботі, як і в попередній, лежить Закон про громадянство України в редакції від 16 квітня 1997 року.

Розвиток інституту українського громадянства, зокрема прийняття Закону про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року, нового Порядку провадження з питань громадянства вимагають подальших наукових досліджень у цій сфері.

Потрібно зазначити, що Закон про громадянство України в редакції від 18 січня 2001 року розроблений з врахуванням міжнародних стандартів, значно демократизував інститут українського громадянства.

Однак є ще багато невирішених проблем, зокрема невизначеність деяких документів з питань громадянства, недосконалість правового механізму реалізації права на громадянство України.

Ці та інші проблеми та шляхи їх вирішення висвітлюються в даному дисертаційному дослідженні.

Аналізу питань громадянства сприятиме вивчення та використання зарубіжної літератури. Тому в дисертації були використані праці зарубіжних вчених, а саме: Бербера Ф., Еллінека Г., Вейса П., Ван Пенхейса Х., Макарова А.

Дослідженню піддані конституції та законодавство про громадянство європейських держав, а також міжнародно-правові документи з питань громадянства.

^ Об’єктом дослідження є конституційно-правова основа громадянства, зміст інституту громадянства України, як комплексної категорії, а також відносини з приводу громадянства, врегульовані нормами права.

^ Предметом даного дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу набуття та припинення громадянства України, механізм реалізації права особи на громадянство, порядок розгляду справ з питань громадянства України органами державної влади. Окрема увага приділялась системному аналізу конституційно-правовим норм, що формують інститут громадянства України, зокрема Закону України в редакції від 18 січня 2001 року.

^ Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є комплексне всебічне дослідження констетуційних основ інституту громадянства України, найбільш важливих питань правового регулювання сучасного громадянства та практики застосування норм про громадянство в Україні. Особливою метою є розробка конкретних пропозицій щодо вдосконалення українського законодавства про громадянство.

Для досягнення поставленої мети автор сконцентрував свої зусилля на вирішенні наступних завдань:

проаналізувати існуючі в науковій літературі підходи щодо визначення правової природи та поняття громадянства і на підставі проведеного аналізу визначити власне поняття громадянства, виявити структуру та характерні ознаки цього явища;

провести історико-правове дослідження становлення та розвитку інституту громадянства у незалежній Україні;

проаналізувати правове регулювання, щодо визначення належності до громадянства України, набуття та припинення громадянства України, дати порівняльний аналіз із законодавством інших держав;

дослідити механізм реалізації законодавства про громадянство в Україні та практику правозастосування, вказавши на певні їх недоліки та шляхи удосконалення;

провести аналіз правових способів запобігання подвійному громадянству та безгромадянству, які передбачені в українському Законі про громадянство та міжнародних двосторонніх договорах України.

Автор усвідомлював, що в межах одного дисертаційного дослідження неможливо розглянути і вирішити усі питання, пов’язані з темою даної дисертації, і тому свідомо сконцентрував увагу на тих аспектах громадянства, які, на його думку, мають особливо важливе значення для науки конституційного права України, і які досі не розглядались у вітчизняній науці.

^ Методологічною основою дослідження стала сукупність дослідницьких методів та прийомів наукового пізнання.

У процесі роботи над дисертацією використовувалися загальнонаукові методи системного аналізу та синтезу при аналізі існуючих теоретичних розробок інституту громадянства та сучасного нормативного регулювання питань громадянства.

Застосовувався при дослідженні метод звернення до інших галузевих наук. Використовувались положення та висновки, розроблені загальною теорією держави та права. Це стосується аналізу правової природи правовідношення, суб’єктивного права, а також висновку про існування загальних, триваючих правовідносин. До останніх належать і правовідносини громадянства.

Системно-структурний метод застосований в роботі при аналізі елементів структури громадянства як цілісного правового явища. Такий підхід сприяв осягненню досліджуваної проблеми у всій її загальності та глибині.

Широке застосування у дисертаційному дослідженні отримав історичний метод, зокрема, при аналізі еволюції інституту громадянства в Україні. Вказаний метод використано також при дослідженні становлення та розвитку принципу єдиного громадянства в Україні.

Статистичний метод знайшов відображення в другому розділі роботи, де наведені статистичні дані органів МВС України у Львівській області про набуття та припинення громадянства України.

Особливу роль в роботі відіграв порівняльно-правовий (компаративний) метод при розгляді чинного законодавства України та зарубіжних країн про громадянство. В комплексі з іншими методами він дозволив авторові дати оцінку норм законодавства про громадянство України, виявити їхні негативні та позитивні риси.

Комплексний підхід та використання всіх вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути правові особливості інституту громадянства, його роль і місце в системі відносин між особою та державою і в науці конституційного права України.

^ Наукова новизна одержаних результатів.

Погоджуючись з тим, що різні аспекти громадянства України тією чи іншою мірою знайшли своє відбиття і певний розвиток у науковій літературі та деяких дисертаційних дослідженнях, необхідно відзначити, що дана робота є першим комплексним науковим дослідженням інституту громадянства України з урахуванням останніх змін українського законодавства про громадянство. Також, наукова новизна визначається запропонованими положеннями та висновками, до яких прийшов автор у ході проведення дослідження, і які спрямовані на подальше удосконалення правового регулювання інституту громадянства в Україні.

Основні положення, що характеризують наукову новизну дослідження та виносяться на захист, зводяться до наступного:

- обґрунтовано підхід до характеристики громадянства України як комплексного конституційно-правового відношення, особливий юридичний зміст якого проявляється в тому, що воно складає юридичний фундамент усіх інших правовідносин, в які вступають громадяни;

- виділено основні етапи становлення та розвитку законодавства про громадянство України після здобуття нашою державою незалежності. Визначено моменти новизни Закону України „Про громадянство України” в редакції від 18 січня 2001 року;

- на основі проведеного аналізу правового регулювання набуття громадянства України в порівняльному аспекті із законодавствами інших держав та практики компетентних органів виявлено певні його недоліки, зокрема, недосконалість деяких умов прийняття до українського громадянства, а також сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення відповідних норм законодавства про громадянство України;

- запропоновано додати до умов прийняття до громадянства України і таку умову, як „складення присяги на вірність Україні”, що дало б можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства, а також підняти рівень, так званого, морального аспекту громадянства - аспекту „вірності державі”, подібно до деяких зарубіжних країн (США, Великобританія), де така присяга є обов’язковою;

- обґрунтовано висновок про правомірність існування в законодавстві України деяких обмежень щодо виходу з громадянства. Це стосується недопущення виходу з громадянства держави особи, яку притягнено як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Вказані обмеження не суперечать конституційному праву особи на зміну громадянства та мають на меті запобігти ухиленню від кримінальної відповідальності винних осіб;

- розмежовано поняття „позбавлення громадянства” та „втрата громадянства на підставі закону”; так під забороною позбавлення громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України, необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення громадянства, втрата ж громадянства на підставі закону означає припинення громадянства за чітко визначеними в законі підставами (стаття 19 Закону України „ Про громадянство України”) і є цілком правомірною;

- здійснено аналіз двосторонніх міжнародних договорів України з питань громадянства та виділені конкретні правові способи запобігання подвійному громадянству та без громадянству, що у них використовуються. А також досліджено відповідність вказаних положень міжнародних договорів України загальновизнаним підходам щодо боротьби з подвійним громадянством та без громадянством на міжнародному рівні, відображеним, зокрема, в Європейській Конвенції про громадянство 1997 року;

- обґрунтовано висновок про певну лібералізацію підходів до подвійного громадянства в законодавстві України, що є відображенням подібної тенденції в Європейській Конвенції про громадянство 1997 року. Остання не створює перепон для подвійного громадянства і в той же час не вимагає від держав визнання його як загального принципу. Йдеться про можливість набуття громадянства України без виходу з іноземного (пункт 2 частини 2 статті 9 Закону).

- зроблено висновок, що законодавство про громадянство України з останніми змінами відповідає міжнародно-правовим стандартам, що дає можливість Україні приєднатись до основних міжнародних актів з питань громадянства, насамперед таких як Європейська Конвенція про громадянство 1997 року та Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року. Адже на теперішній час Україна не приєдналася до жодного міжнародного акту з питань громадянства. Україна, як держава – член Ради Європи, не може відставати від загальноєвропейського процесу узгодження підходів до розв’язання актуальних проблем громадянства. Від цього залежить сприйняття її міжнародним співтовариством.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка, де проведено її обговорення. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у наступних публікаціях:

1. Поняття громадянства України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 1999. – Випуск 34. – С.78-80.

2. Особливості інституту громадянства в міжнародному праві // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 1999. – Вип. 1. – С.152-156.

3. Проблема безгромадянства: міжнародно-правові та національно-правові аспекти // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2000. – Вип. 2. – С.317-322.

4. Відповідність українського законодавства про громадянство міжнародно-правовим стандартам // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2001. – Вип. 5.

5. Міжнародно-правові засоби запобігання випадкам подвійного громадянства в Україні // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. – 2004. – Вип. 13. – С. 124-129.

Теоретичні положення дисертації були оприлюднені на ІХ регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні”, яка відбулася у Львові 13-14 лютого 2003 року та X регіональній науково-практичній конференції „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” – 5-6 лютого 2004 року (м.Львів).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ


В результаті проведеного дослідження, наукового аналізу теоретично-правових питань громадянства, порядку набуття та припинення громадянства України, процедури розгляду справ з питань громадянства компетентними державними органами в Україні ми дійшли ряду висновків, що мають науково-теоретичне та практичне значення.

1. Наукове дослідження питань громадянства приводить до пізнання різноманітних сторін цього явища, до виявлення в понятті громадянства ряду ознак. В числі цих останніх дослідники виявляють перш за все такі, які характеризують зовнішні, найбільш видимі сторони громадянства. Не випадково тому в першу чергу громадянство характеризується як належність особи до держави, як форма правового зв’язку особи з державою. Зазначені риси виявляються на початковому етапі процесу пізнання, коли громадянство як цілісне явище розчленовується на складові частини, елементи. Цілісність громадянства на цьому рівні пізнання проявляється лише зовнішнім чином: елементи, що складають громадянство, тільки називаються, але не досліджуються. Пізнати сутність громадянства як цілісної системи можна на базі глибокого вивчення елементів структури і суттєвих зв’язків між ними. Цінність структурного аналізу громадянства як цілісного правового явища полягає в тому, що такий підхід відкриває шлях для осягнення досліджуваної проблеми у всій її загальності та у всій глибині.

2. Підхід до характеристики громадянства як конституційно-правового відношення логічно обґрунтований. Неможна не бачити, що за рельєфно виступаючими ознаками "належності особи до держави" та "правового зв’язку особи з державою" криється реально існуюче суспільне відношення конкретної людини з визначеною державою. Сукупність цих суспільних відносин складає предмет регулювання одного з інститутів конституційного права України, інституту громадянства.

У науковій літературі розмежування між філософськими категоріями "зв’язок" і "відношення" ще чітко не сформульоване. Виділення правовідносин з усієї маси багатоманітних зв’язків, які існували в правовій дійсності (правових зв’язків), може здійснюватися за особливою, високо значущою з позицій правознавства підставою – чи розкриває даний зв’язок соціальну природу та юридичний характер суб’єктивних прав та обов’язків. До таких правовідношень належить і правовідношення громадянства України.

Громадянство України – це комплексне, стійке правовідношення за участю особи та Української держави, змістом якого є взаємні права та обов’язки сторін.

На відміну від тимчасових правовідносин, які породжуються в силу виникнення будь-якого юридичного факту і тривають до тих пір, поки не виконані дії, передбачені правовою нормою, постійне, стійке правовідношення громадянства України виникає з моменту юридичного закріплення кола суб’єктів права та їхнього правового статусу і триває на протязі всього часу поки існують суб’єкти, які є його сторонами – конкретна особа та Українська держава.
3. Новизну Закону України "Про громадянство України" в редакції від 18 січня 2001 року, прийнятого шостою сесією Верховної Ради України, визначають наступні моменти:
- по-перше, дано визначення термінів, які вживаються в Законі, що буде суттєвою підмогою для подальшої законотворчої роботи, і для практичного розв’язання питань громадянства;

по-друге, закріплено принципи законодавства України про громадянство, які відповідають положенням Конституції України і принципам міжнародного права у сфері громадянства;

по-третє, вичерпно встановлені підстави набуття та припинення громадянства України;

по-четверте, зміст основних положень Закону про набуття та припинення громадянства України ґрунтується на одному із загальновизнаних принципів міжнародного права – принципі уникнення безгромадянства;

по-п’яте, повніше врегульоване питання повноважень державних органів у сфері громадянства та організації їх практичної діяльності.

Аналіз проекту Закону про громадянство України, на стадії його розробки, експертами Ради Європи та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців допоміг узгодити його з міжнародними актами з питань громадянства, що створює умови для приєднання до них України. Йдеться, перш за все, про Європейську Конвенцію про громадянство 1997 року та Конвенцію про скорочення безгромадянства 1961 року. Однак для приєднання України до зазначених Конвенцій ще потрібно здійснити масштабну і трудомістку роботу з приведення національного законодавства у повну відповідність із засадами, закладеними у цих міжнародних документах.

4. "Право ґрунту" та "право крові", а також їхні різноманітні комбінації продовжують залишатися основними принципами, що лежать в основі правового регулювання набуття громадянства за народженням. Їх навіть можна розглядати не в якості правових принципів в звичайному розумінні, а як типові способи або сукупність типових умов набуття громадянства за народженням. Вони найбільш повно відображають наявність фактичного зв’язку особи з державою. Це не означає, що держави не можуть керуватися іншими принципами. Ніякої міжнародно-правової заборони тут не існує. Просто відсутня об’єктивна потреба в прийнятті інших принципів. В українському законодавстві про громадянство домінуюче положення "права крові" доповнюється принципом "права ґрунту".

5. Набуття громадянства на основі "права ґрунту" або "права крові" може бути як безумовним, так і таким, що залежить від певних додаткових умов. Як правило при "умовному" набутті громадянства за "правом ґрунту" додаткові умови пов’язані з походженням особи, а при "умовному" набутті громадянства за "правом крові" додаткові умови мають "територіальний характер". Подібні умови містяться і в українському Законі про громадянство (в частинах 2-5 статті 7 йдеться про набуття громадянства за "правом ґрунту" в силу певних умов). Однак обмеження "права ґрунту" та "права крові" певними умовами не слід змішувати з комбінацією цих двох принципів.

6. До умов прийняття до громадянства України (стаття 9 Закону) слід додати і таку умову, як "складання присяги на вірність України". Це дасть можливість підвищити значущість і авторитет українського громадянства у нового громадянина України. Присяга буде сприяти підняттю рівня, так званого, морального аспекту громадянства, аспекту "вірності державі", як це має місце в деяких зарубіжних країнах (США, Великобританія), де складання такої присяги є обов’язковим, згідно законодавства. Приклад закріплення на законодавчому рівні присяги на вірність державі є і в історії України. Так, Законом гетьмана П.Скоропадського "Про громадянство Української держави" від 2 липня 1918 року було закріплене положення про обов’язкове складання приречення (присяги) громадянина Української Держави.

7. Наявність умов набуття громадянства України, передбачених статтею 9 Закону України про громадянство, є обов’язковою для прийняття іноземців до громадянства держави. Існування цих умов пов’язане з тим, що будь-яке утворення, у тому числі і держава, може нормально функціонувати тільки при певному рівні стабільності, гармонії. Прийняття іноземців у громадянство не повинно порушувати цю гармонію. При дотриманні особою умов прийняття до громадянства України відбувається її інтеграція в українське суспільство. Але щодо деяких умов, передбачених статтею 9 Закону про громадянство існують певні проблеми. Наприклад серед "законних джерел існування", наявність яких є необхідною для прийняття до громадянства України, в Законі вказуються, поряд з іншими, стипендія, пенсія, соціальні виплати та допомоги (стаття 1 Закону). Але розмір вищезазначених "джерел" є надзвичайно низьким в Україні, "недостатнім для існування". Тому, виникає питання, чи наявність у особи, яка хоче стати громадянином України, подібних "законних джерел існування" реально забезпечить цій особі нормальне життя в Україні і чи має держава моральне право приймати до свого громадянства осіб, яких не здатна забезпечити достатніми засобами для існування.

Тут вбачається два шляхи вирішення даної проблеми. Перший – не вказувати в Законі про громадянство України таких "законних джерел існування", які мають формальний характер і не відповідають існуючим реаліям. І другий шлях, більш прийнятний – збільшити розміри вищезазначених виплат, привівши їх до цивілізованого рівня. Для цього потрібно внести відповідні зміни до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" та інших.

8. Так званий, виключний порядок набуття громадянства, або натуралізація в силу правонаступництва держав відносно території передбачається в спеціальному законодавстві та міжнародних договорах. Така натуралізація має місце, перш за все, при територіальних змінах та переселенні. Кожний договір про зміну території повинен містити гарантії забезпечення особі права на громадянство. Це стосується і випадків утворення нових держав на території, яка раніше належала іншій державі, наприклад, держав, що утворились після ліквідації СРСР. До останніх відноситься і Україна.

Питання правонаступництва у сфері громадянства було вирішено Україною на демократичних засадах з урахуванням світового досвіду. Держава під час визначення кола своїх громадян обрала так званий "нульовий варіант". Відповідно до Закону "Про правонаступництво України", прийнятому Верховною Радою України 12 вересня 1991 року, громадянами України були визнані усі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на її території. Повніше інтереси людей враховано у Законі України "Про громадянство України", прийнятому 8 жовтня 1991 року.

9. Кожна демократична держава повинна передбачати можливість припинення свого громадянства за бажанням особи за наявності гарантій, що остання не стане особою без громадянства. Проте, вважаємо, що існування деяких обмежень щодо виходу з громадянства є правомірним. Наприклад, це стосується недопущення виходу з громадянства України особи, яку притягнуто як обвинувачена в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Інші обмеження є дещо суперечливими, зокрема заборона виходу особи з громадянства, якщо та має невиконані майнові обов’язки перед фізичними та юридичними особами. На нашу думку, подібні норми повинні бути замінені створенням відповідного міжнародного механізму вирішення цієї проблеми. Йдеться про укладення міжнародних договорів щодо правової допомоги, які дозволяли б державі та конкретним особам вимагати задоволення їхніх майнових вимог.

10. Загальновизнаної правової дефініції позбавлення громадянства, а також правової відмінності між позбавленням громадянства і його втратою в силу закону на сьогоднішній день не існує. В зв’язку з цим більш вагомим є встановлення оптимальних з точки зору правової демократичної держави підстав припинення громадянства особи.

Під забороною позбавлення громадянства, передбаченою частиною першою статті 25 Конституції України, необхідно розуміти заборону безпідставного (довільного) позбавлення громадянства, яке є несумісним з сучасними уявленнями про правову демократичну державу, правами людини і не відповідає духу Загальної Декларації прав людини. Одночасно під втратою громадянства на підставі закону згідно з Конституцією України можна розуміти припинення громадянства особи за чітко визначеними в законі (стаття 19) підставами, які відповідають сучасному розумінню права та не знаходяться в протиріччі з правами людини.

11. Встановлення в законодавстві України можливості вступу іноземця до громадянства держави без виходу з іноземного громадянства (згідно пункту 2 частини 2 статті 9 Закону про громадянство України – вихід повинен відбуватись на протязі року після набуття українського громадянства) призводить до виникнення в особи подвійного громадянства. Подання спеціальної декларації у випадку, коли іноземець, який вступив до громадянства України, не може вийти на протязі року з громадянства іншої держави з незалежних від нього причин, не припиняє іноземного громадянства останнього. Таким чином, спостерігається певна лібералізація підходів до множинного громадянства в законодавстві України, що не узгоджується із закріпленим у ньому принципом єдиного громадянства. Треба зазначити, що подібна тенденція має місце і на міжнародному рівні. Так, Європейська Конвенція про громадянство 1997 року прямо не забороняє подвійного громадянства і в той же час не вимагає від держав визнання останнього, як загального принципу.

12. Аналіз нового законодавства про громадянство України та українських двосторонніх міжнародних договорів з питань громадянства, свідчить, що вони містять цілісну систему загальновизнаних правових способів уникнення подвійного громадянства та безгромадянства. Україна не приєдналась, практично, до жодного міжнародного акту з питань громадянства, крім Конвенції ООН про громадянство заміжньої жінки 1957 року. Проте, останні зміни до законодавства України про громадянство та заключення нашою державою низки двосторонніх міжнародних угод з країнами СНД про уникнення безгромадянства та подвійного громадянства, вже зараз, на наш погляд, дають підстави для приєднання України до основних міжнародних конвенцій з питань громадянства. Це, безперечно, сприяло б зміцненню іміджу України у світовому та європейському співтоваристві.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради.-1996.-№30.-Ст.141.

Декларація „Про державний суверенітет України”, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року//Відомості Верховної Ради.-1990.-№31.-Ст.429.

Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Права человека. Сборник международных документов - Т. 1 (часть первая). Универсальные договоры. Организация объединенных наций. Нью-Йорк и Женева, 1994 г. -С. 1-8.

Декларация прав ребёнка от 20 ноября 1959 г. // Права человека Сборник международных документов. - Т. 1 (часть первая). Универсальные договоры. Организация объединённых наций. Нью-Йорк и Женева т4 г. - С. 190-193.

Закон „Про громадянство Української Держави”(2 липня 1918 року)// Збірка нормативно-прапвових актів з питань громадянства України (1918-2000)/Упорядники: Андрієнко В., Бритченко С.,Суботенко В., Чехович С./.- Континент.- 2000.- 384с. – С. 16-20.

Закон „Про громадянство Української Народньої Республіки”(2 березня 1918 року) // Збірка нормативно-правових актів з питань громадянства України (1918-2000)/Упорядники: Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В., Чехович С./.- Континент.- 2000.-384с. – С.4-5.

Закон „Про тимчасовий державний устрій України”(Витяг)(29 квітня 1918)// Збірка нормативно-прапвових актів з питань громадянства України (1918-2000)/Упорядники: Андрієнко В., Бритченко С.,Суботенко В., Чехович С./.- Континент.- 2000.- 384с. – С.11-12.

Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік „Про громадянство СРСР”(1 грудня 1978 року) // Збірка нормативно-прапвових актів з питань громадянства України (1918-2000)/Упорядники: Андрієнко В., Бритченко С.,Суботенко В., Чехович С./.- Континент.- 2000.- 384с. – С.85-92.

Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.- 2001 - №13. – Ст. 65.

Закон України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року // Відомості Верховної Ради України.- 1991- №50.- Ст.701.

Закон України „Про біженців” від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.- 2001.-

Закон України „Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 ). // Відомості Верховної Ради України. -1997-№ 23.-Ст. 64.

Закон України „Про імміграцію” від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України.- 2001.-

Закон України „Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- №23.- Ст.161.

Закон України „Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991року// Відомості Верховної Ради України.- 1991- №46.- Ст.617.

Конвенция о гражданства замужней женщины от 29 января 1957 г. // Права человека. Сборник международных документов. - Т. 1 (часть вторая). Универсальные договоры. Организация объединённых наций. Нью-Йорк и Женева, 1994 г. -С. 707-711

Конвенция о ликвидации всех всех форм дискриминации в отношении женщин от 18 декабря 1979 г. // Права человека. Сборник-международных документов. - Т. 1 (часть первая). Универсальные договоры. Организация объединённых наций. Нью-Йopк и Женева, 1994 г. -С. 167-185.

Конвенция о правах ребенка от 20 ноября 1989 г. // Права человека. Сборник международных документов. - Т. 1 (часть первая). Универсальн