Реферат: Теорія економічного розвитку громади

„Економічний розвиток громади”


№3/2007

ЗМІСТ

Теорія економічного розвитку громади
Білл Парді. Перетворення громади. Закладка фундаменту.

Юлія Ращупкіна, Володимир Щербаченко. Економічний розвиток громади та адміністративно-територіальна реформа: проблеми, потреби, побоювання та бачення майбутнього (на прикладах Луганщини)


Підприємства на основі громади

Василь Полуйко. Підприємства на основі громади
Олександр Волошинський. Проблема неповносправних – це проблема усього суспільства.

Фінансування економічного розвитку громади

Олена Мельниченко, Ольга Федоренко.Фінансові установи на основі громад: канадський досвід.

Наталія Ільченко, Руслан Жиленко. Корпорації з економічного розвитку громади: канадський досвід.

Богдан Бондаренко. Чи створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків в інтересах міських громад України?

^ Успішні історії громад України
Щекун Василь. Про результативність проекту ЕРГ як пілотної програми в Україні.


Обмін досвідом

Галина Луцишин. Ідею економічного розвитку громади має зрозуміти та сприйняти усе суспільство

Елеонора Обідіна, Марія Євтушенко.Стажування лідерів громад у Канаді.

Ірина Алмаші, Мирослав Алмаші. Стажування українських викладачів у Канаді влітку 2006 року

Summary


Білл Парді, консультант Проекту

економічного розвитку громади

Перетворення громади

Закладка фундаменту

Вступ

Процес перетворення громади триває з того часу, коли люди почали об’єднуватися у групи з метою знайти підтримку, безпеку та затишок. Повсякчасно у ході історії громадські перетворення, спричинені природними катастрофами, голодом, суперництвом та економічними негараздами, були наслідком істотних змін – завжди стрімких та надзвичайно болючих (а саме, нещодавній цунамі, затоплення Нью-Орлеана, розвал радянського Союзу). Процеси адаптації та пристосування до таких змін є частиною соціального розвитку. Раніше подібні негаразди носили, скоріше, епізодичний характер. Але тепер вони мають тенденцію відбуватися систематично та організовано. І тоді, як це й відбувається сьогодні, чимало громад робляться беззахисними та нездатними оговтатися після подібного травматичного шоку, який вражає їхні системи і, що є більш важливим, людей.

Сьогодні можливо стверджувати, що світ проходить період екстраординарних політичних та економічних перетворень, при якому чимало громад перебувають під загрозою, особливо у сільських районах (в одному з канадських звітів зазначено, що у стресовому стані знаходяться 30% громад). Майже повсюдно виникли і розвиваються рухи, скеровані на започаткування процесів, які сприятимуть пристосуванню до цих змін і намаганню послабити їх вплив на людей та суспільство. Очевидним стає те, що більшість суспільств переходять від надміру структурованих до більш гнучких соціально-економічних систем. Це може саме по собі вважатися етапом трансформації.

Такі способи громадського реагування на загальнопоширені зміни окреслюються, визначаються та пояснюються багатьма мовами по-різному, з урахуванням місцевої термінології і відповідно до різноманітних суспільних установок. У результаті для означення громадських процесів використовуються різні терміни (наприклад, розвиток громади, економічний розвиток громади, місцевий розвиток, відродження громади, соціальна економіка). Подібна варіативність у визначеннях та використання відмінної термінології більше за будь-що інше породжує кризу ускладнення, яка відвертає увагу людей від справжньої природи потрібної дії – започаткування процесу, що сприятиме трансформаційній зміні, необхідній людині для усунення перешкод і подальшого прогресу. Більшість подібних процесів (якщо не усі вони) пов’язані з формою зорієнтованого на людині розвитку. Таким чином, люди часто займаються всіма можливими справами, які жодним чином не пов’язані зі справжніми потребами їхньої громади та її перетворення. Можливо стверджувати, що громада тоне у трясовині ускладнень, які виникають у зв’язку з мовними питаннями, термінологією та прагненням деяких людей піднести одну теорію над іншою.


^ Перетворення громади

Аби реновації та розвиток сталися, будь-який процес трансформації має забезпечити врахування таких базових елементів:

Передумовою кожного трансформаційного процесу та реальної еволюції має бути людський розвиток.

Слід переглянути, реструктурувати і навіть оновити соціальні та економічні організації, інституції та інструменти.

Потрібно оцінити та ревізувати правове поле.

Необхідно осмислити, сприйняти та зрозуміти цінності та принципи, так само як і концепції справедливості та рівності.

Перелічені вище фундаментальні елементи, поза всяким сумнівом, стосуються процесів перетворення, основна ціль яких – люди, мета – збалансоване суспільство, а ідеал – соціально-економічна рівність.

Чимало трансформаційних процесів, які є сьогодні об’єктом пошуку, незважаючи на різноманіття мовних тлумачень і термінів стосуються поняття, яке найчастіше називають “зорієнтований на людину розвиток”. Воно передбачає, що людина вважається основою і перебуває у фокусі будь-якого еволюційного процесу. Зорієнтованому на людину розвитку найчастіше притаманні основні з нижченаведених рис (а то й усі вони):

У його основі лежать цінності.

Він пов’язаний з процесом, що безперервно триває, оцінюється та коригується.

Він ґрунтований на освіті (здібностях), а не на ідеології або доктрині.

З його точки зору свобода передбачає відповідальність.

У його основі лежить не контроль, а знання.

Сталість досягається завдяки обміну знаннями між поколіннями та навчанню.

Він залежить від активної участі людей, їхньої підтримки та впливу.

Він не допускає ускладнень (мовного, термінологічного, інституційного характеру тощо).

Він притаманний спільності, взаємодопомозі та терпимості.

Зорієнтований на людину розвиток вимагає позитивного та відповідного підґрунтя, аби будувати на ньому роботу. Він потребує фундаментальної віри у людей, а також у їхні здібності та здатність робити те, що їм потрібно для самих себе. Але він вимагає розуміння того, що двома цеглинами того фундаменту, який потрібно закласти, є заохочення та підтримка. Закладання фундаменту, яким часто нехтують заради досягнення якоїсь надуманої мети, є чи не найважливішим елементом і часто потребує найбільше часу та зусиль.

Що стосується багатьох процесів, над розвитком яких сьогодні працюють, то думками людей заволоділа економіка, але ж ніхто до кінця не усвідомлює, що сама по собі економіка є не метою, а лише одним із засобів досягнення багатьох інших аспектів суспільного добробуту. Така гонитва за економічними цілями зумовлена впливом реальних і уявних сил, які сприяють структурним змінам та зводять нанівець традиційні підходи до поняття місцевої соціально-економічної рівноваги (наприклад, глобалізацію, технології, глобальне потепління тощо).

Корисніше було б більшості з нас зробити крок назад і провести вичерпний аналіз перетворень, а також їхніх причин і способів, якими громада може ефективно реагувати на ті сили (а їх як правило чимало), що підривають рівновагу та спричиняють зміни. Слід втілювати у життя найнеобхідніше, насамперед рух (людей), а не лише заснувати організації чи установи. З цього можна зрозуміти, що людям у першу чергу потрібні не так фізичні споруди чи конструкції іншого типу, як навики і засоби розвитку. Варто усвідомити, що цінності (власне те, що люди по-справжньому цінують) доречніші, ніж будь-яка однорідна ідеологія. І для місцевої громади найбільшу цінність матимуть реалістичні (та цільові) інвестиції, а не доброчинність і гранти.

У справі розвитку процесів перетворення громади завжди було чимало проблем, серед яких одна з найбільш важливих – це небажання людей до кінця прослідкувати основні шляхи, якими відбуваються зміни, або миритися з обставинами, які виникають внаслідок них. Але у сучасному світі ця сторона людської природи ускладнюється проблемами, які виникають у зв’язку з тими самими процесами, що можуть стати у нагоді. Ці ускладнення, як вже зазначалося, стосуються мовних і термінологічних питань, заснування організацій та установ, а також переконаності деяких людей у тому, що існує однорідна ідеологія, на яку можливо спиратися для вирішення проблем кожного. Існують і люди, які вірять у те, що право на існування має лише одна-єдина ідеологія. Зорієнтований на людину розвиток передбачає спільність, розуміння і взаємодопомогу, в основі яких лежить не єдина ідеологія, а прості цінності.

Передусім слід зрозуміти і сприйняти той факт, що немає певної таємничої мети, якої потрібно досягнути, що всі є учасниками безперервного процесу перетворення людини. Цей процес стосується мислення і діяльності, але обов’язково передбачає віру в буття і необхідність співучасті, що дозволяє цінувати самих себе і почуватися частиною чогось більшого. Ці основні переконання розвиваються на ґрунті цінностей і культури, які потребують збереження (та еволюції), аби нові покоління мали не лише серйозні переконання, а й справжнє відчуття приналежності. Виявлення цих переконань і цінностей – базова і фундаментальна складова роботи з закладення підґрунтя, без якої є неможливим ефективне перетворення громади.


Висновок

Етапи процесу перетворення громади на умовах інформованості складаються з таких кроків:

Налагодження зв’язків (а не створення конструкцій):

- щоб ділитися думками;

- щоб ділитися інформацією;

- щоб ділитися освітою;

- щоб ділитися спільними правилами та засобами розвитку;

- щоб створювати правові поняття, які мають справжню вартість і можуть передаватися.

Розвиток потужних груп низового рівня з широких мас (людей), які відображають спільні цінності та спільні інтереси.

Визнання багатьох аспектів громади, причому соціальний і економічний – це лише два з них.

Розуміння того, що справжня цінність самовизначення потребує не єдиної або унітарної структури, а мозаїки груп у рамках місцевої громади (одні більш формальні, інші – менш), які стають основою для трансформаційного мислення, вчинків та дій.



^ Юлія Ращупкіна,

Володимир Щербаченко

Східноукраїнський центр громадських

ініціатив, місто Луганськ


Економічний розвиток громади й адміністративно-територіальна реформа: проблеми, потреби, побоювання та бачення майбутнього

(на прикладах Луганщини)


Які фактори зумовлюють швидкий та спрямований на потреби людей економічний розвиток громади? Вочевидь, таких чимало. Серед їх числа не останню роль відіграє адміністративно-територіальний поділ. На жаль, сучасний адміністративно-територіальний устрій нашої країни викликає серед експертів численні дискусії стосовно проведення результативних соціально-економічних перетворень, адже він вносить дисбаланс у фінансову сферу та не забезпечує громадян України ефективними адміністративними послугами. Сучасний адміністративний поділ не враховує принципів економічної доцільності, що призводить до суттєвих соціально-економічних та територіальних диспропорцій. Диспропорції в економічному і соціальному розвитку територій, які на сьогодні існують, вдвічі, а то і втричі перевищують наявні в найбідніших країнах Європи.

Чим менша територія, тим ці диспропорції є більшими. Сьогодення характеризується швидкими темпами урбанізації. Економіка зосереджується в обласних центрах, місті Київ. За останні 10 років чисельність сільського населення зменшилась на 1 млн. чоловік. У той же час кількість сільських рад зросла більше ніж на тисячу.

Існують дві умови саморозвитку територій. Перша – людський капітал, його якість, друга – фізична та соціальна інфраструктура. 80% населених пунктів України або не мають цих двох ресурсів, або втрачають їх.

Практика свідчить – чим менша територія, тим меншими є ці дві складові саморозвитку; а чим менший ресурс саморозвитку, тим більше бюджетних коштів держава мусить виділяти на підтримку виживання цієї території. Сьогодні основне джерело розвитку громад – це бюджети розвитку. У сільських громадах з чисельністю населення до 500 осіб бюджет розвитку не формується взагалі. З сільських громад, населення яких складає від 500 до 1000 осіб, бюджет розвитку мають 11%. Серед громад з населенням понад 5 тис. чоловік бюджет розвитку мають майже 66%. Це свідчить про те, що в них існують джерела саморозвитку.

Більше того, в громаді величиною від 500 до 1000 осіб бюджет розвитку складає 2,5% від загальної суми місцевого бюджету, а в громаді розміром понад 5 тис. чоловік – 27%.

Демографічна ситуація, яка склалася впродовж останніх 13-15 років, також говорить на користь необхідності укрупнення та об’єднання територій. У сільських громадах величиною до 1000 осіб приріст населення за останні роки зменшився на 9%, а питома вага пенсіонерів зросла на 28%. У громадах розміром понад 5 тис. чоловік приріст населення вже складає мінус 0,8. Тобто динаміка демографічного занепаду зменшується разом зі збільшенням територіальної громади. Те ж стосується і кількості пенсіонерів. Чим більше економічно активного населення на території, тим більше шансів у територіальної громади забезпечити саморозвиток.

Таким чином, існує певна економічна модель занепаду територій. Брак ресурсів для розвитку є причиною відсутності оновлення капіталу, і це стосується будь-якої територіальної громади. Подібне явище призводить до неконкурентоспроможності товарів та послуг. Якщо товари неконкурентні, то їх неможливо продати, а основний показник того, чи розвивається територія – скільки товарів продано за її межі, оскільки ринок будь-якої території обмежений кількістю населення, яке там мешкає. Обмеженість ринків тягне за собою скорочення доходів населення та юридичних осіб, а якщо немає доходів, то немає і надходжень до бюджету. Отже, відсутнє джерело фінансування розвитку територій. Низький розвиток територій буде спричиняти їх інвестиційну непривабливість. Ось коло і замкнулося.

Вийти з цього кола можливо шляхом адміністративно-територіальної реформи1.

Український політикум, визнаючи однією з причин сучасних економічних проблем українських територій застарілу систему адміністративно-територіального устрою, ще наприкінці 90-х років минулого століття проголосив курс на здійснення адміністративно-територіальної реформи. З часу прийняття Концепції адміністративно-територіальної реформи спливло вже майже 10 років, однак реальні крокі, проголошені у ній, зроблені так і не були.

Мета даної статті – на прикладі різних у промисловому відношенні територій Луганської області показати глибину економічних проблем, обумовлених застарілим адміністративно-територіальним устроєм, та висвітлити бачення безпосередніх мешканців і споживачів адміністративних послуг територіальних громад стосовно вирішення цих проблем. У процесі написання статті була здійснена спроба передбачити та проаналізувати можливі подальші наслідки зволікання з проведенням адміністративно-територіальної реформи. Всі висновки базуються на узагальнених даних, які були отримані впродовж лютого-квітня 2007 року під час реалізації проекту «Влада та місцеві громади: діалог заради успіху адміністративно-територіальної реформи на Луганщині»2.


^ Нереформований територіальний устрій Луганської області в сучасних ринкових умовах

Територіальний устрій Луганської області має такий вигляд: територія поділена на 18 районів, тут знаходяться 14 міст обласного значення та 23 міста районного значення. Адміністративно-територіальний устрій Луганської області сформувався ще за радянської влади. У ті часи чи не єдиним критерієм надання території статусу міста чи села була наявність промислових об’єктів. Відтак усі території, на яких існували передумови для розвитку важкої промисловості, механічно були віднесені до міських, інші ж отримали статус сільських. В умовах централізованої планової економіки подібний територіальний устрій, певно, задовольняв вимоги часу, однак за сучасних ринкових умов він лише гальмує економічний розвиток.

Систему адміністративно-територіального устрою Луганської області сьогодні характеризують такі ознаки:

1. Переважно сільськогосподарські райони північної частини області (на 63% території області проживає 15% населення) та техногенно-урбанізована південна частина області (37% території та 85% населення області).

2. Наявність так званих «міст-матрьошок» (міста обласного значення, які мають у підпорядкуванні інші адміністративно-територіальні одиниці (АТО) – міста, селища міського типу, села, сільські ради). Наприклад, на території міста Красний Луч знаходяться 4 міста (Красний Луч, Вахрушеве, Міусинськ, Петровське) та 8 селищ (населення смт Федорівна – 400). Інший приклад: місто Луганськ, якому підпорядковані 2 інших міста (Олександрівськ та Щастя) та 1 селище (Ювілейне). Виходить, що, наприклад, мешканці міста Щастя на місцевих виборах обирають міського голову та міську раду міста Щастя, а також і міського голову та міську раду міста Луганськ.

3. Значне черезсмужжя адміністративно-територіальних міст обласного значення та наявність численних анклавів в районах. Вже згадуване вище місто Щастя розташоване на значній відстані від обласного центру і відділене від нього землями Станично-Луганського району, проте входить до його складу.

4. Наявність подвійного підпорядкування (всього 16 населених пунктів в чотирьох містах – Луганську, Кіровську, Антрациті, Ровеньках).

5. Що ж стосується щільності населення Луганської області, то 193 ради області (58% загальної кількості) мають щільність населення нижчу, ніж щільність сільського населення в середньому по Україні (25 осіб на км2). Це стосується переважно сільських та селищних рад області. Ще 51 рада (15%) має щільність населення від 25 до 80 км2, тобто нижчу, ніж в середньому по Україні в цілому. Тільки у 88 радах (27%) щільність населення перевищує середню по Україні3.

З урахуванням вищевказаних особливостей можливо зробити такі висновки.

Органи місцевого самоврядування значної кількості територіальних одиниць області фактично позбавлені фінансових, матеріальних та організаційних можливостей вирішувати місцеві проблеми внаслідок подвійної підпорядкованості радам вищого рівня. В результаті на плечі платників податків надмірним тягарем лягають витрати на утримання адміністративних апаратів місцевих (сільських та селищних) рад, які в умовах відсутності ключових для вирішення місцевих проблем повноважень є фактично безвідповідальними перед своїми виборцями.

Низька щільність населення, особливо на території сільськогосподарських районів області, сприятиме подальшому занепаду сільських громад. Природне скорочення людського капіталу (високий рівень смертності, внутрішні міграції) сільських територій, зменшення частки сільськогосподарського виробництва в умовах низької щільності населення значно скорочують можливості самозабезпечення розвитку цих територій.

До подібних висновків призводять сухі статичні реалії.


Якими ж бачать економічні та соціальні проблеми власних територій, обумовлені теперішньою системою адміністративно-територіального врядування, пересічні мешканці Луганської області?

Автори статті з’ясовували це в ході кількох інтерактивних обговорень (семінарів-дискусій, тренінгів), що проводилися в рамках проекту «Влада та місцеві громади: діалог заради успіху адміністративно-територіальної реформи на Луганщині». Учасниками цих обговорень були депутати сільських та районних рад, державні службовці, місцеві організації громадянського суспільства та представники місцевих ЗМІ. Зазначимо, що однакові за формою проектні заходи відбувалися у різних у промисловому відношенні районах Луганської області (сільськогосподарському Старобільському та промисловому Антрацитівському). Втім, вагомих відмінностей у думках учасників заходів не звучало. Найчастіше називались проблеми, описані нижче.

^ Відсутність фінансової основи для реалізації повноважень органами місцевого самоврядування. Вже стали «притчею во язицех» парадокси формування доходів місцевих бюджетів. Внаслідок чинного бюджетного законодавства органам місцевого самоврядування невигідно турбуватись про те, щоб податків з відповідної території надходило більше. Адже весь надлишок коштів сільські ради повинні віддавати до районного бюджету. Навіщо дбати про додаткові надходження, якщо наступного року держава все рівно забере їх собі? І навпаки: чим менше коштів збере місцева рада, тим більшою буде дотація прийдешнього року.

Після зазначеного перерозподілу зібраних коштів, вільних грошей у радах базового рівня практично не залишається. Система розподілу коштів у бюджетній сфері не гарантує фінансового забезпечення діяльності місцевого самоврядування на рівні, необхідному для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Місцеві ради, як правило, не в змозі ефективно вирішувати соціальні питання громад: ремонтувати і будувати дороги, розв’язувати актуальні проблеми житлово-комунального господарства, водопостачання та водовідведення. Брак коштів сприяє накопиченню проблем, які потребують термінового розв’язання. Так, наприклад, на території Старобільського району є лише одна самодостатня за економічними показниками сільська рада, а на території Антрацитівського – дві. Бюджети розвитку в усіх сільських громадах двох районів відсутні взагалі.

^ Відсутність джерел податкових надходжень у малих громадах (місцевий бізнес розвинутий слабко; великі підприємства, що діють на територіях громад, сплачують податки в містах, часто не переймаючись соціальною відповідальністю за місцеві громади).

^ Відсутність коштів у місцевих бюджетах породжує низький рівень якості соціальних послуг, які надаються на базовому рівні. Так, на територіях сільських/селищних рад розташована низка об’єктів соціальної інфраструктури (загальноосвітні школи, дошкільні дитячі заклади, бібліотеки, будинки культури, лікувальні амбулаторії, аптеки, відділення зв’язку), завдання по підтриманню функціонування яких значною мірою лягає на місцеві бюджети. Проте більшість місцевих бюджетів передбачає лише фінансування зарплат та оплату енергоносіїв, а це робить неможливим забезпечення нормальної роботи зазначених об’єктів соціальної інфраструктури.

Окремо називалась проблема кадрового забезпечення апаратів сільських/селищних рад, теж пов’язана з фінансовими проблемами села. Досить часто в роботі рад та їх виконавчих комітетів виникають правові колізії, що потребують фахового вирішення. Проте в сільських/селищних радах немає юриста, адже типовим штатом, який затверджений Кабінетом Міністрів, ця посада непередбачена. Фінансувати ж оплату праці такого фахівця ради також не можуть – не дозволяє районне фінансове управління.


^ Пропозиції щодо вирішення існуючих проблем територіальних громад

В рамках заходів проекту «Влада та місцеві громади: діалог заради успіху адміністративно-територіальної реформи на Луганщині» були зібрані та узагальнені пропозиції представників місцевих влад та організацій громадянського суспільства щодо вирішення існуючих проблем територіальних громад. Серед рецептів покращення ситуації називались такі.
1. Необхідність законодавчих змін у площині адміністративно-територіального врядування у напрямку збільшення повноважень органів місцевого самоврядування та перерозподілу фінансових ресурсів. Зокрема, зазначалась потреба чіткого розмежування делегованих та самоврядних повноважень органів місцевого самоврядування, віднесення до власних доходів місцевих бюджетів плати за землю, акцизів (непрямих податків), збільшення частки відрахувань податку з доходів фізичних осіб до місцевих бюджетів. 2. Збільшення громадської участі у вирішенні питань місцевого розвитку. Насамперед, громадські активісти нарікали на те, що вони відсторонені від процесів прийняття ключових для життя громади рішень (питання бюджету, стратегічного планування розвитку територій). Очевидно, що вирішення проблем у цій площині пов’язане з подальшими ініціативними діями самих громадських активістів у напрямку активного використання існуючих норм законодавства, які дозволяють громадянам брати участь у процесі прийняття рішень органами місцевої влади. 3. Внесення змін до існуючого територіального поділу, що має забезпечити створення життєздатних територіальних одиниць. Створення таких територій можливе, зокрема, і шляхом об’єднання малонаселених та депресивних сіл, або приєднання таких сіл до навколишніх міст (у випадку територіальної близькості). Такого висновку дійшли учасники гри-моделювання із Старобільського району на прикладі власних громад. Яким би парадоксальним та непопулярним не видавався зроблений висновок, втім, для багатьох громад він є найбільш перспективним варіантом подальшого розвитку. В Антрацитівському ж районі прозвучала думка про те, що можливість об’єднання територій необхідно розглядати лише після детального вивчення їх ресурсних можливостей. При цьому за основний критерій об’єднання пропонувалося брати не чисельність мешканців громад, а рівень ресурсної забезпеченості територій для виконання наданих органам місцевого самоврядування повноважень.
В будь-якому випадку процес територіального реформування на думку учасників проекту має супроводжуватись складанням планів соціально-економічного розвитку територій та практичними кроками у напрямку їх реалізації. Як це не прикро констатувати, але чимало місцевих мешканців, навіть переконавшись у безперспективності існуючого становища багатьох малих громад, не бажають здійснення подальших кроків у напрямку реформування. За логікою окремих місцевих мешканців, будь-якому адміністративно-територіальному реформуванню має передувати покращення економічного життя громад («Спочатку треба підвищити рівень життя, а потім можна буде щось реформувати», – подібні дивні висловлювання звучать навіть з вуст окремих місцевих лідерів. Втім, звідки візьмуться кошти на таке покращення, і як саме воно настане, противники реформування не пояснюють).

Реалізація проекту ще раз підтвердила важливість аналізу реальної економічної активності мешканців населених пунктів для визначення їх подальшого майбутнього. Адже обговорення на рівні районів показали, що проекти їх нового адміністративно-територіально поділу були розроблені спеціалістами Управління земельними ресурсами Луганської обласної державної адміністрації, без врахування реальних потреб місцевих мешканців та бачення місцевих лідерів. Так, наприклад, село Новоборове Старобільського району за планами луганчан необхідно об’єднати із сусідніми селами району (Калмиківка та Світлівка) в одну територіальну громаду. В той же час аналіз економічної активності мешканців цього села засвідчує, що даний сільський населений пункт вже зараз де-факто є частиною сусіднього міста Рубіжне. Більшість селян працює в цьому місті, обидва населених пункти, між якими відремонтована дорога, сполучають щоденні автотранспортні рейси. Отже навіть побіжний аналіз реалій економічного життя двох громад засвідчує перспективність їх об’єднання.


^ Суб’єктивне бачення наслідків адміністративно-територіальної реформи

Очевидно, що небажання адміністративно-територіальної реформи значною мірою пояснюється очікуванням негативних наслідків. Зокрема, як було з’ясовано в ході реалізації проекту, частина місцевих мешканців занепокоєна можливим занепадом невеликих сіл, віддаленням сфери послуг (освітніх, культурних, адміністративних) від конкретного громадянина – адже зменшиться кількість закладів культури у селах, а якісні дороги та транспорт для підвозу дітей відсутні. Чимало побоювань пов’язані з недостатньою підготовкою представників органів місцевого самоврядування до здійснення реформи, відсутністю інституту старост (представників органів місцевого самоврядування, які б могли замінити сільських голів у селах, що перестануть бути адміністративними центрами), браком компетентних консультантів з упорядкування документації. Зазначалося, що реформу буде тяжко прийняти представникам старшого покоління, та й без того більшості людей незрозумілі пропоновані колишніми законопроектами зміни в адміністративно-територіальному устрої. Були також висловлені побоювання, що реформи здійснюватимуться лише «на папері» й будуть супроводжуватися спекуляціями в частині реформування територіального устрою.

Мешканці Антрацитівського району вказували на складності у врегулюванні традиційних конфліктних ситуацій між російсько- та україномовними громадами, що є територіально близькими і потенційно можуть бути об’єднаними (адже до традиційно непростих відносин мешканців різномовних громад додадуться проблеми об’єднання українських та російських шкіл).

Серед позитивних наслідків реформи мешканці з 2-х районів Луганщини очікують насамперед покращення рівня життя у громадах, що є нерозривно пов’язаним зі збільшенням фінансових повноважень органів місцевого самоврядування; з оперативним реагуванням депутатського корпусу на невідкладні проблеми у громадах; з наближенням керівних органів до людей; з вирішенням протиріч у структурі органів місцевого самоврядування та упорядкуванням територіального устрою; з наближенням сфери адміністративних послуг до громадянина; з посиленням контролю громадськості за діями владних структур.


Висновки

1. Необхідність здійснення адміністративно-територіальної реформи є очевидною. Чинний адміністративно-територіальний устрій не відповідає стратегічному курсу держави до демократії та європейським стандартам належного врядування. Адже існуюча система адміністративно-територіального врядування залишається неефективною, схильною до корупції, внутрішньо суперечливою й надміру централізованою, закритою від суспільства, громіздкою та відірваною від потреб простої людини, і внаслідок цього зробилася гальмом у проведенні соціально-економічних та політичних реформ. Сучасне місцеве самоврядування та адміністративно-територіальний устрій характеризуються:

- фінансовою неспроможністю базової ланки місцевого самоврядування в сільській місцевості;

- відсутністю чіткого розподілу повноважень та відповідальності між рівнями, органами та посадовими особами місцевого самоврядування;

браком повноцінного місцевого самоврядування на рівні району;

плинністю кадрів органів місцевого самоврядування та неналежним рівнем професіоналізму посадових осіб;

- значними диспропорціями в розмірах території районів та у кількості населення;

диспропорціями в розвитку районів та регіонів.

2. Її здійснення має призвести до покращення життя в громадах, зокрема створити умови до їх подальшого економічного розвитку. Шляхом укрупнення сільських і селищних громад будуть створені економічно самодостатні суб’єкти місцевого самоврядування, а також будуть максимально децентралізовані публічні функції та ресурси.

3. Здійснення адміністративно-територіальної реформи потребує зважених підходів, уникнення надмірної централізації і максимального врахування культурних та історичних особливостей територіальних громад.

4. Як засвідчують проектні заходи, рядовим мешканцям та місцевим лідерам бракує інформації про можливі напрямки майбутнього реформування, про очікувані позитивні наслідки реформи.

5. Неоднозначно сприймаються можливі зміни адміністративно-територіального устрою району.

Рецептом вирішення більшості зазначених проблем є якнайширше залучення громадськості до проведення адміністративної реформи – у формі обговорень, дискусій, круглих столів, громадських слухань, зборів, роз’яснювальних публікацій у місцевих ЗМІ про її позитивні наслідки.


^ Василь Полуйко,

президент Західноукраїнського

ресурсного центру, місто Львів


Підприємства на основі громади


Під час роботи в громадах неодноразово виникає запитання: а які саме підприємства слід називати підприємствами на основі громади? За основу можливо взяти визначення, яке пропонується Community Business Scotland: «Підприємство на основі громади – це організація, що є власністю місцевої громади або ж контролюється нею, і яка здійснює виробничу або торговельну діяльність». Використовуючи матеріали The Plunkett Foundation Oxford, можливо виокремити такі критерії для визначення подібних підприємств в Україні:

Підприємство на основі громади – це бізнесове підприємство, яке має на меті отримання прибутку.

Підприємство створює сталі робочі місця для місцевого населення.

Прибуток використовується як для бізнесових операцій, так і для забезпечення вигод у громаді.

Керівництво «акціонерами» має бути організованим за принципом «одна особа – один голос».

Активи підприємства не можуть бути використаними керівництвом підприємства.

Членство у підприємстві на основі громади має бути відкритим для всіх осіб, які мешкають на обумовленій території поширення вигод внаслідок його діяльності.

Підприємство є добросовісним роботодавцем стосовно таких аспектів, як рівень заробітної платні, умови праці, рівні можливості, участь найманих працівників в процесах прийняття рішень.

Підприємство є прозорим і підзвітним для громади.

Окремо хотілося б окреслити можливі форми існування такого підприємства в Україні. Як основу для подальших розмірковувань наведемо таке твердження. Усі підприємства в Україні можливо розділити на три категорії:

Підприємство з одним власником.

Підприємство з багатьма власниками, на зборах засновників якого голос пропорційний грошовому внеску в підприємство.

Підприємство з багатьма власниками, рішення засновників якого приймаються за принципом 1 людина = 1 голос.

Аби краще зрозуміти, що таке підприємство з економічного розвитку громади, спробуємо зобразити ці групи підприємств за допомогою кіл Адера. А потім проаналізувати, якого типу підприємства можуть існувати у секторах, що перетинаються. Це мають бути організації, які одночасно можливо віднести до двох категорій (див. Мал. 1).

На перетині групи підприємств з одним власником і підприємств, де діє принцип 1 людина = 1 голос, можуть існувати комерційні структури, одноосібним власником яких є, наприклад, громадські об’єднання або Ради міст, селищ, сіл. З одного боку ми маємо справу з одним власником як юридичною особою. А з другого, всередині цього єдиного власника діє принцип 1 людина = 1 голос. Це і дає нам підстави виокремлювати дані структури.

На перетині групи підприємств з багатьма власниками, в яких голос пропорційний фінансовому внеску, і підприємств, де діє принцип 1 людина = 1 голос, зосереджені комерційні структури, що мають багато засновників з рівними фінансовими частками. Факт існування багатьох власників з рівними фінансовими частками призводить до того, що виникає ситуація прийняття рішень за принципом 1 людина = 1 голос. До цієї групи також можливо віднести підприємства з кількома засновниками, якими, як і в попередньому випадку, є громадські об’єднання або Ради міст, селищ, сіл.

Отже, підприємствами з економічного розвитку громади слід називати підприємства, в яких діє принцип 1 людина = 1 голос, а також:

комерційні структури, одноосібним власником яких є, наприклад, громадські об’єднання або Ради міст, селищ сіл;

підприємства з кількома засновниками, якими, як і в попередньому випадку, виступають громадські об’єднання або Ради міст, селищ, сіл;

комерційні структури з багатьма засновниками, що мають рівні фінансові частки.



^