Реферат: Програма з хімії для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів

ПРОГРАМА З ХІМІЇ


для 10–11 класів

загальноосвітніх навчальних закладів


Поглиблене вивчення


Пояснювальна записка


Програма складена для навчання учнів, які обрали хімію як предмет поглибленого вивчення.
Школи (класи) з поглибленим вивченням хімії – одна з форм диференціації навчання, що покликана розвивати в учнів здібності до хімії, формувати ключові та предметні компетентності, стійкий інтерес до предмета і тим самим створювати основу для свідомого вибору майбутньої професії, пов’язаної з використанням хімічних знань.

Навчання в класах із поглибленим вивченням хімії служить загальній меті сучасної школи: розвитку здібностей учнів, підвищенню престижу інтелекту, формуванню високоморальної громадянської позиції та національної свідомості, готовності до праці.

Учні поглиблено вивчають хімію з орієнтацією на підготовку до здобуття: а) вищої хімічної, медичної, біологічної, технологічної освіти; б) масової робітничої професії хімічного профілю. Отже, завдання цього курсу полягає в тім, щоб забезпечити поглиблену допрофесійну підготовку випускників, які бажають у майбутньому набути спеціальність, пов’язану з використанням хімічних знань.

Реалізація цієї загальної мети у практиці навчання хімії як профільного предмета конкретизується в таких завданнях:

формувати загальнопредметні компетентності на основі засвоєння учнями поглиблених і розширених знань про закони і теорії хімії, найважливіші поняття і факти, мову хімічної науки, доступні узагальнення світоглядного характеру;

розвивати ключові компетентності: вміння спостерігати і пояснювати хімічні явища, що відбуваються в лабораторії, на виробництві та у повсякденному житті; уміння порівнювати, виокремлювати суттєве, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, доказово і зв’язно викладати вивчений матеріал, самостійно здобувати знання і застосовувати їх;

формувати спеціальні компетентності: уміння поводитися з речовинами, виконувати хімічні досліди, тобто експериментально-практичні вміння, необхідні для праці за хімічними спеціальностями;

забезпечувати політехнічну підготовку учнів, глибоко ознайомлювати їх з технологічним застосуванням законів хімії, науковими основами сучасного виробництва, провідними тенденціями його розвитку, питаннями хімізації суспільного господарства і побуту, змістом праці робітників хімічних і споріднених професій;

висвітлювати творчу функцію хімічної науки, її роль у розв’язанні таких глобальних проблем людства, як сировинна, енергетична, екологічна та проблема створення нових матеріалів;

показувати гуманістичну спрямованість хімії, її роль у житті людини;

сприяти розвитку гуманістичних рис особистості, творчих задатків учнів, вихованню екологічної культури.

Програма з хімії для поглибленого вивчення в 10 класі містить курс неорганічної хімії (4 год на тиждень) та практикум з основ хімічного аналізу (2 год на тиждень), які вивчаються паралельно. Програма з хімії для поглибленого вивчення в 11 класі містить курс органічної хімії та узагальнювальний курс з основ загальної хімії (6 год на тиждень). Програма з хімії для поглибленого вивчення також включає курс з основ хімічної технології (хімія у промисловості – для міських шкіл) або з основ агрохімії (хімія в сільському господарстві - для сільських шкіл), які вивчаються як курси за вибором протягом 10 та 11 класів (по 1 год на тиждень).

Зміст навчальних курсів концентрується навколо трьох блоків знань: про речовину, хімічну реакцію та хіміко-технологічні процеси. Теоретичною основою зазначених блоків є відповідні системи знань. Логіка розвитку змісту блоків визначена в цілому діалектикою їхнього розвитку в науці, а також врахуванням особливостей формування відповідних знань в учнів.

Тенденції розвитку змісту поглибленого курсу показують, з одного боку, фундаменталізацію, посилення системності, інтегративності й функціональності теоретичних знань, а з іншого, – підвищення уваги до прикладного боку змісту, його методологічної і практичної спрямованості. Належна увага приділяється висвітленню методів наукового пізнання в хімії, ролі теоретичних та експериментальних знань.

Навчальний матеріал має чітко виражене екологічне спрямування. Екологічна складова хімічної освіти представлена біосферними колообігами Нітрогену, Фосфору, Карбону, води та такими наслідками впливу діяльності людини на природне середовище, як парниковий ефект, кислоті дощі, руйнування озонового шару тощо. Належна увага приділяється впливу хімічних чинників на здоров’я людини, пояснюється згубна дія алкоголю, наркотичних речовин, тютюнокуріння.

Навчання хімії потребує раціонального застосування різних методів й організаційних форм навчання, як тих, що вже міцно закріпилися в шкільній практиці (проблемне навчання, групова робота, дидактичні ігри тощо), так і нових, зокрема інформаційних технологій, інтерактивних методів і взагалі комп’ютеризації навчання. При цьому активна реалізація функцій теоретичних знань (описової, пояснювальної, евристичної, у тім числі прогностичної) і тісний зв’язок їх з практикою, з життєвим досвідом учнів та вже набутими у процесі попереднього навчання знаннями має спрямовуватись на забезпечення різнохарактерної та різнорівневої діяльності учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

Важливе значення у навчанні хімії має хімічний експеримент. Він є джерелом знань, слугує основою для висування і перевірки гіпотез, засобом закріплення знань і вмінь, способом контролю рівня засвоєння знань і сформованості вмінь, тобто дає змогу визначати рівень загальнопредметних компетентностей учнів.

Учитель може на власний розсуд вирішувати, у якому вигляді застосовувати хімічний експеримент, зазначений у програмі. Окремі досліди з числа демонстраційних можна використовувати як лабораторні або включати їх у зміст практичних робіт. Учитель може замінювати зазначені в програмі досліди на такі, які він вважає доцільнішими, зокрема, може доповнити демонстраційний або лабораторний експеримент дослідами ужиткового характеру.

До кожної теми програми вказані типи розрахункових задач, для яких відводяться окремі години. Це не означає, що розрахункові задачі треба розв’язувати тільки на спеціально призначених для цього уроках. Задачі слід розв’язувати в процесі вивчення теми на будь-яких уроках і включати їх в домашнє завдання. Поряд з розв’язуванням розрахункових задач слід приділяти належну увагу й виконанню тренувальних вправ різних видів.

Поряд зі змістом навчального матеріалу у програмі зазначені державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів із кожної теми. У цих вимогах відбито різні види компетентностей учнів з хімії через способи дій на різних пізнавальних рівнях:

учень:

називає, наводить приклади, розпізнає – початковий рівень, розпізнавання;

розрізняє, ілюструє, складає формули і рівняння, наводить означення – середній рівень, розуміння;

пояснює, характеризує, обчислює, класифікує, використовує, робить висновки – достатній рівень, уміння і навички;

обґрунтовує, аналізує, прогнозує, встановлює зв’язки, висловлює судження, оцінює – високий рівень, перенесення знань.

У програмі передбачено резервні години. Вони використовуються для повторення, узагальнення, коригування знань та тематичного оцінювання. Розподіл годин у програмі орієнтовний. Учитель може аргументовано вносити зміни до розподілу годин, відведених програмою на вивчення окремих тем, змінювати послідовність вивчення окремих питань у межах теми.

Навчальні досягнення учнів з хімії оцінюються за 12-бальною шкалою. Слід пам’ятати, що розв’язування розрахункових задач на початковому рівні не передбачено.


^ Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з хімії

При оцінювання рівня навчальних досягнень з хімії враховується:

- рівень засвоєння теоретичних знань;

- оволодіння хімічною мовою як засобом відображення знань про речовини і хімічні явища;

- сформованість експериментальних умінь, необхідних для виконання хімічних дослідів, передбачених навчальною програмою;

- здатність учнів застосовувати набуті знання на практиці;

- уміння розв’язувати розрахункові задачі.

За відмінностями між обсягом і глибиною досягнутих результатів, ступенем самостійності у виконанні завдань, здатністю використовувати знання у нових ситуаціях виокремлено рівні навчальних досягнень учнів, що оцінюються за 12-бальною шкалою.

Кожний наступний рівень вбирає в себе вимоги до попереднього, а також додає нові характеристики.

Визначальними в оцінюванні рівня навчальних досягнень учнів є особистісні результати пізнавальної діяльності, в яких відбиваються загальнопредметні компетентності, набуті учнями в процесі навчання хімії.



^ Рівні навчальних досягнень учнів



Бали



Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

Початковий

1

Учень (учениця) розпізнає деякі хімічні об’єкти (хімічні символи, формули, явища, посуд тощо) і називає їх (на побутовому рівні); знає правила безпеки під час проведення практичних робіт

2

Учень (учениця) описує деякі хімічні об’єкти за певними ознаками; знає призначення лабораторного обладнання

3

Учень (учениця) має фрагментарні уявлення з предмета вивчення і може відтворити окремі його частини; під керівництвом учителя виконує найпростіші хімічні досліди

Середній

4

Учень (учениця) знає окремі факти, що стосуються хімічних сполук і явищ; складає прості прилади для проведення дослідів і виконує їх під керівництвом учителя; складає з допомогою вчителя скорочену умову задачі

5

Учень (учениця) з допомогою вчителя відтворює окремі частини начального матеріалу, дає визначення основних понять; самостійно виконує деякі хімічні досліди, описує хід їх виконання, дотримується порядку на робочому місці; самостійно складає і записує скорочену умову задачі

6

Учень (учениця) відтворює навчальний матеріал з допомогою вчителя; описує окремі спостереження за перебігом хімічних дослідів; робить обчислення за готовою формулою

Достатній

7

Учень (учениця) самостійно відтворює значну частину навчального матеріалу, з допомогою вчителя порівнює хімічні об’єкти, описує спостереження за перебігом хімічних дослідів; наводить рівняння реакцій за умовою задачі

8

Учень (учениця) самостійно відтворює фактичний і теоретичний навчальний матеріал, порівнює і класифікує хімічні об’єкти; самостійно виконує всі хімічні досліди згідно з інструкцією; робить обчислення за рівнянням реакції

9

Учень (учениця) виявляє розуміння основоположних хімічних теорій і фактів, наводить приклади на підтвердження цього; робить окремі висновки з хімічних дослідів; з допомогою вчителя розв’язує задачі

Високий

10

Учень (учениця) володіє навчальним матеріалом і застосовує знання у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, узагальнювати й систематизувати надану інформацію, робити висновки; робить висновки з практичної роботи; самостійно наводить і використовує необхідні формули для розв’язування задач

11

Учень (учениця) володіє засвоєними знаннями і використовує їх у нестандартних ситуаціях, встановлює зв’язки між явищами; самостійно знаходить і використовує інформацію згідно з поставленим завданням; виконує хімічний експеримент, раціонально використовуючи обладнання і реактиви; самостійно розв’язує задачі, формулює відповіді

12

Учень (учениця) має системні знання з предмета, аргументовано використовує їх, у тому числі у проблемних ситуаціях; аналізує додаткову інформацію; самостійно оцінює явища, пов’язані з речовинами та їх перетвореннями;

робить обґрунтовані висновки з хімічного експерименту; розв’язує експериментальні задачі за власним планом; самостійно аналізує та розв’язує задачі раціональним способом



10-й клас


^ НЕОРГАНІЧНА ХІМІЯ


(4 год на тиждень, разом 140 год, з них 10 год – резервний час)


Дата уроку

К-ть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учня







^ Повторення та поглиблення основних теоретичних питань курсу основної школи

(20 год)

Сучасні уявлення про будо-ву атомів. Нукліди ізотопи.

Періодичний закон і періо-дична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва.

Будова електронних обо-лонок атомів елементів. Електронні формули та графічні конфігурації атомів s-, p-, d- елементів.

Характеристики атомів елементів: радіус атома, електронегативність, енергія йонізації, спорідненість до електрона і закономірності зміни їх у періодах і групах.

Характеристика хімічного елемента за його положенням у періодичній системі та будовою атома.

Хімічний зв'язок. Ковалент-ний, йонний, металічний, водневий зв’язки, механізми їх утворення.

Атомні, молекулярні, йонні, кристалічні гратки. Залежність фізичних власти-востей речовин від їхньої будови.

Валентність і ступінь окис-нення елементів у основному та збудженому станах атомів. Окисно-відновні реакції.

Класифікація хімічних елементів і речовин. Власти-вості основних класів не-органічних сполук.

Обчислення за хімічними рівняннями маси, кількості речовини, об’єму реагентів і продуктів реакції.

Розчини. Процес розчи-нення речовин. Характеристики кількісного складу розчинів: масова частка та молярна концентрація роз-чиненої речовини. Обчислення молярної концентрації розчиненої речовини.

Водневий показник. Гідроліз водних розчинів солей.

Учень:

називає хімічні елементи та їх сполуки;

формулює означення основних класів неорганічних сполук з точки зору електролітичної ди-соціації, ізотопів, електронега-тивності, радіусу атома; окисно-відновних реакцій; розчинів; масової частки розчиненої речовини, молярної концентрації; гідролізу солей; сучасне визна-чення періодичного закону;

наводить приклади s-, p-, d- елементів; сполук з різним типом кристалічних граток; розчинів; різних випадків гідролізу;

складає електронні та графічно-електронні формули атомів елементів; рівняння відповідних хімічних реакцій; схеми електронного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує хімічні елементи за їх положенням у періодичній системі та будовою атомів;

класифікує хімічні елементи та речовини;

пояснює механізми утворення різних типів хімічних зв’язків; теплові явища при розчиненні речовин;

обґрунтовує закономірності зміни будови атомів елементів та їх властивостей у періодичній системі; залежність фізичних властивостей речовин від їх будови;

прогнозує фізичні властивості речовин залежно від їх будови;

експериментально розв’язує задачі на генетичний зв'язок між класами неорганічних сполук; виготовляє розчини солі заданої молярної концентрації; визначає реакцію середовища водних розчинів солей;

обчислює масу, кількість речовини, об’єм реагентів і продуктів реакції за рівнянням реакції; молярну концентрацію речовини у розчині;

дотримується правил техніки безпеки під час виконання хімічних дослідів.




Розрахункові задачі:

Обчислення молярної концентрації розчиненої речовини у розчині та еквівалента розчиненої речовини.

Обчислення за хімічними рівняннями маси, кількості речовини, об’єму реагентів і продуктів реакції.

Демонстрації:

Таблиці: періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва (короткий і довгий варіанти); розчинності кислот, основ і солей у воді; ряд електронегативностей елементів.

Моделі кристалічних граток.

Теплові явища при розчиненні концентрованої сульфатної кислоти (кристалічного натрій гідроксиду) та амоній нітрату.

Зміна кольору при розчиненні безводного купрум(ІІ) сульфату.

Лабораторні досліди:

Гідроліз водних розчинів солей і визначення їх середовища.

Практичні роботи:

Розв'язування експериментальних задач з теми "Основні класи неорганічних сполук.










^ Розділ І. Неметалічні елементи та їхні сполуки

Загальна характеристика

Інертні елементи

Тема 1. Гідроген. Водень

(7 год)

Гідроген. Місце у періодичній системі. Будова атома. Ізотопи. Поширення Гідрогену в природі.

Водень. Склад молекули і будова речовини. Добування. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з неметалами, металами, оксидами металів. Застосування водню.

Об’ємні відношення газів у хімічних реакціях. Закон об’ємних відношень газів. Розрахунки за законом об’ємних відношень газів.



Учень:

називає інертні елементи, ізотопи та сполуки Гідрогену;

формулює закон об’ємних відношень газів;

складає електронну та графічно-електронну формули атома Гідро-гену та інертних елементів; рівняння відповідних хі-мічних реакцій; схеми електрон-ного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує інертні елементи, Гідроген за його місцем у періодичній системі та будовою атома; поширення в природі; фізичні та хімічні властивості водню; способи добування;

обґрунтовує місце Гідрогену в періодичній системі; валентність та ступені окиснення;

експериментально добуває і збирає водень, перевіряє його на чистоту;

обчислює об’єм речовин у хімічних реакціях за законом об’ємних відношень газів;

оцінює роль водню як екологічно чистого палива;

дотримується правил безпечного поводження з воднем.




Розрахункові задачі:

3.Розрахунки за законом об’ємних відношень газів.

Демонстрації:

5. Добування водню в лабораторії та способи його збирання.

6. Перевірка водню на чистоту.

7. Горіння водню в кисні.

8. Взаємодія водню з купрум(ІІ) оксидом.

Практичні роботи:

2. Відновні властивості водню.











^ Тема 2. Елементи VII-A групи

(16 год)

Загальна характеристика елементів VII-А групи. Поширення їх у природі.

Хлор як проста речовина. Склад молекули і будова речовини. Способи добування хлору. Фізичні властивості хлору.

Хімічні властивості хлору: взаємодія з воднем, металами, водою, лугами. Хлорна вода. Застосування хлору.

Хлороводень. Склад молекули і будова речовини. Фізичні властивості. Добу-вання та застосування хлороводню.

Хлоридна кислота. Фізичні та хімічні властивості: взаємо-дія з металами, з основними та амфотерними оксидами та гідроксидами, солями. Хлори-ди. Розчинність у воді. Якісна реакція на хлорид-іони. Застосування хлоридної кислоти та хлоридів.

Обчислення за рівнянням хімічної реакції маси або кількості речовини продукту, якщо один з реагентів узято в надлишку.

Оксигеновмісні сполуки Хлору. Жавелева вода, хлорне вапно, бертолетова сіль, хлорна кислота, їх застосуван-ня. Проблема охорони дов-кілля від забруднення хлором і його сполуками.

Фтор, бром і йод. Порів-няння фізичних і хімічних властивостей простих речо-вин: взаємодія з металами, воднем, водою. Якісні реакції на бромід-, йодид-іони, йод. Застосування сполук флуору, Брому та Йоду. Фізіологічне значення галогенів.


Учень:

називає елементи-галогени та їхні сполуки;

наводить приклади основних природних сполук галогенів та їх родовищ в Україні;

формулює означення вільного радикалу;

складає електронні та графічні формули атомів галогенів; рів-няння відповідних хімічних реак-цій; схеми електронного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує елементи та прості речовини галогенів, фізичні та хімічні властивості галогенів, хлоридної кислоти, хлоридів; способи добування хлору; поширення галогенів у природі, практичне значення галогенів та їхніх сполук; вплив на довкілля;

пояснює фізіологічну роль галогенів та їхніх сполук;

порівнює елементи галогени за їх місцем у періодичній системі і будовою атомів; фізичні та хімічні властивості їх сполук;

експериментально добуває хлороводень, хлоридну кислоту та доводить їхні властивості; визначає хлорид-, бромід-, йодид-іони та йод;

розв’язує експериментальні задачі;

обчислює масу або кількість речовини продукту за рівнянням хімічної реакції, якщо один з реагентів взято у надлишку;

дотримується правил безпечного поводження з хлорною, бромною, йодною водою, хлоридною кислотою.




Розрахункові задачі:

4.Обчислення маси або кількості речовини продукту за рівнянням реакції, якщо один з реагентів узято в надлишку.

Демонстрації:

9. Зразки хлору, брому, йоду, сполук галогенів.

10. Сублімація йоду.

11. Добування хлороводню та розчинність його у воді. Доведення наявності хлоридної кислоти.

12. Витіснення галогенів один одним із розчинів галогенідів.

Лабораторні досліди:

Якісні реакції на хлорид-, бромід-, йодид-іони та йод.

Практичні роботи:

4. Хімічні властивості хлоридної кислоти.

4. Розв’язування експериментальних задач «Сполуки галогенів».









Тема 3. Елементи VI-А групи

(18 год)

Загальна характеристика елементів VI-А групи. Поши-рення елементів у природі.

Оксиген. Прості речовини оксисену: кисень та озон. Порівняння фізичних та хімічних властивостей озону та кисню, їх фізіологічна роль. Значення озонового шару для життя організмів на Землі.

Сульфур. Прості речовини Сульфуру: ромбічна, моно-клінна, пластична сірка. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з металами,

Учень:

називає елементи VI-А групи та їхні сполуки, алотропні видозміни Оксигену та сульфуру, купороси;

наводить приклади основних природних сполук елементів VI-А групи та їх родовищ в Україні;

складає електронні та графічно-електронні формули атомів елементів групи; рівняння відповідних хімічних реакцій; схеми електронного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує елементи групи; алотропні видозміни Оксисену та







неметалами. Застосування.

Обчислення маси або об’єму продукту реакції за відомою масою або об’ємом вихідної речовини, яка містить домішки.

Сірководень. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з киснем. Сульфідна кислота та сульфіди. Якісна реакція на сульфід-іони. Фізіологічна дія сірководню.

Оксиди сульфуру. Сульфур(ІV) оксид і сульфітна кислота. Їх окисно-відновні властивості. Вплив на нав-колишнє середовище Сульфур(VІ) оксид.

Розв’язування задач.

Сульфатна кислота. Фізичні та хімічні властивості роз-бавленої та концентрованої кислоти: взаємодія з металами, основними й амфотерними оксидами та гідроксидами, солями. Водовідбірні властивості.

Сульфати. Якісна реакція на сульфат-іони. Застосування сульфатної кислоти та сульфатів. Поняття про купороси.

Сульфуру; фізичні та хімічні властивості простих речовин; оксидів і кислот Сульфуру; по-ширення у природі Оксигену та Сульфуру; практичне значення кисню, сірки та сполук Оксигену і Сульфуру; біологічну роль Оксигену, Сульфуру та їх сполук;

пояснює причини «кислотних дощів»;

порівнює елементи VI-А групи за їх положенням в періодичній системі і будовою атомів; фізичні та хімічні властивості їх сполук; алотропні видозміни Оксигену та Сульфуру;

розв’язує експериментальні задачі;

експериментально доводить властивості розбавленої суль-фатної кислоти; визначає сульфід-, сульфіт- і сульфат-іони в розчинах;

обчислює масу або об’єм продукту реакції за відомою масою або об’ємом вихідної речовини, яка містить домішки;

дотримується правил безпечного поводження з розчином сульфатної кислоти.




Розрахункові задачі:

5.Обчислення маси або об’єму продукції за відомою масою або об’ємом вихідної речовини, яка містить домішки.

Демонстрації:

13. Зразки сірки та її природних сполук.

14. Взаємодія кисню з неметалами та металами.

15. Добування сульфур(ІV) оксиду реакцією обміну та ознайомлення з його властивостями.

16. Взаємодія концентрованої сульфатної кислоти з металами.

17. Дія концентрованої сульфатної кислоти на цукор.

Лабораторні досліди:

Хімічні властивості розбавленої сульфатної кислоти та сульфатів.

4. Якісні реакції на сульфід-, сульфіт та сульфат-іони.




Практичні роботи:

5. Розв’язування експериментальних задач з теми «Сполуки Сульфуру».









^ Тема 4. Елементи V-А групи

(24 год)

Загальна характеристика елементів V-А групи. Поши-рення у природі. Фізіологічна роль Нітрогену і Фосфору.

Азот. Склад молекули і будова речовини. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з металами, воднем і киснем. Добування, застосування.

Амоніак. Склад молекули і будова речовини. Лабо-раторні способи добування амоніаку Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з водою, кислотами, горіння та каталітичне окиснення. До-норно-акцепторний механізм утворення йону амонію. Фі-зіологічна дія амоніаку, застосування.

Обчислення виходу продукту реакції.

Солі амонію. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з лугами, солями, розкладання при нагріванні, гідроліз. Якісна реакція на йон амонію. Застосування солей амонію.

Оксиди Нітрогену. Фізичні та хімічні властивості: окисно-відновні, відношення до води та лугів. Фізіологічна дія на організм. Захист довкілля від

Учень:

називає елементи V-А групи та їхні сполуки; алотропні видозміни Фосфору;

наводить приклади основних природних сполук Нітрогену та Фосфору; мінеральних добрив;

складає електронні та графічні формули атомів Нітрогену та Фосфору; рівняння відповідних хімічних реакцій; схеми електронного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує елементи групи за їх місцем у періодичній системі та будовою атома; алотропні видозміни Фосфору; фізичні та хімічні властивості азоту, фосфору, амоніаку, оксидів, кислот і солей Нітрогену та Фосфору; поширення елементів та їх сполук у природі; застосування сполук Нітрогену та Фосфору; азотні та фосфатні мінеральні добрива;

порівнює елементи V-А групи за їх положенням в періодичній системі і будовою атомів; фізичні та хімічні властивості сполук Нітрогену та Фосфору; алотропні видозміни Фосфору;

пояснює колообіг Нітрогену та Фосфору в природі;

висловлює судження про вплив







оксидів Нітрогену.

Нітратна кислота. Фізичні та хімічні властивості роз-веденої та концентрованої нітратної кислоти: розкладан-ня на світлі та при нагріванні, взаємодія з металами та деяки-ми неметалами, основними й амфотерними оксидами та гідроксидами, солями, дія на органічні сполуки. Якісна реакція на нітрат-іон. Засто-сування нітратної кислоти.

Нітрити та нітрати. Фізичні та хімічні властивості: роз-кладання при нагріванні. Проблема вмісту нітратів і нітритів у харчових продук-тах. Застосування нітратів. Коло обіг Нітрогену в природі.

Фосфор. Прості речовини Фосфору: червоний, білий, чорний. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з киснем, галогенами, металами. Добування. Застосування фосфору.

Фосфор (V) оксид. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з водою, лугами, основними оксидами. Застосування.

Ортофосфатна кислота. Фізичні та хімічні властивості: особливості електролітичної дисоціації, взаємодія з основними оксидами, лугами і солями. Фосфат і гідроген-фосфати. Якісна реакція на фосфат-іон. Застосування. Колообіг Фосфору в природі.

Азотні та фосфатні міне-ральні добрива. Проблема охорони довкілля при вико-ристанні мінеральних добрив.

сполук Нітрогену та Фосфору на довкілля і здоров’я людини;

експериментально доводить властивості амоніаку, розведеної нітратної і фосфатної кислот; визначає амоній-, нітрат- і фосфат-іони;

оцінює значення азотних і фосфатних добрив для підвищення врожайності сільськогосподарських культур;

обчислює вихід продукту реакції;

дотримується правил безпечного поводження з амоніаком і розведеною нітратною кислотою.




Розрахункові задачі:

6. Обчислення виходу продукту.

Демонстрації:

18. Добування амоніаку реакцією обміну.

19. Розчинення амоніаку у воді («фонтан»).

20. Взаємодія амоніаку з хлороводнем.

21. Термічний розклад солей амоній.

22. Взаємодія розведеної та концентрованої нітратної кислоти з міддю.

23. Спалахування скипидару в нітратній кислоті.

Лабораторні досліди:

5.Якісна реакція на амоній-іон;

6.Якісна реакція на фосфат-іони.

7.Ознайомлення із зразками азотних і фосфатних добрив.

Практичні роботи:

6. Добування амоніаку та досліди з ним.

7. Визначення мінеральних добрив.

8. Розв’язування експериментальних задач з теми «Сполуки Нітрогену та Фосфору».

Міжпредметні зв’язки з курсами:

біології: біологічна роль Нітрогену і Фосфору, живлення рослин, використання мінеральних добрив у сільському господарстві;

основ здоров’я: наслідки ураження шкіри та очей хімічними речовинами.









^ Тема 5. Елементи ІV-А групи

(15 год)

Загальна характеристика елементів ІV-А групи. Поши-рення елементів у природі. Фізіологічна роль Карбону та Силіцію.

Карбон. Прості речовини Карбону: алмаз, графіт, карбін. Їх будова. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з мета-лами, активними неметалами, оксидами металів, водяною парою. Адсорбція. Колообіг Карбону в природі.

Розв’язування задач за термохімічними рівняннями реакцій.

Карбон(ІІ) оксид (чадний газ). Склад молекули і будова речовини. Фізичні та хімічні властивості: горіння, взаємо-

Учень:

називає елементи IV-А групи та їх сполуки; алотропні видозміни Карбону та Силіцію;

наводить приклади основних природних сполук Карбону і Силіцію та їх родовищ в Україні; силікатних матеріалів;

формулює означення адсорбції;

складає електронні та графічні формули атомів елементів IV-А групи; рівняння відповідних хімічних реакцій, схеми електронного балансу окисно-відновних реакцій;

характеризує елементи групи за їх місцем у періодичній системі та будовою атома; алотропні видозміни Карбону і Силіцію; фізичні та хімічні властивості вуглецю та кремнію, оксидів,







дія з оксидами металів. Фізіологічна дія чадного газу на живі організми. Способи добування. Застосування.

Карбон(ІV) оксид (вугле-кислий газ). Склад молекули і будова речовини. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з водою, оксидами, лугами, вуглецем. Способи добування. Застосування. Фізіологічна дія та біологічна роль вугле-кислого газу. Парниковий ефект.

Карбонатна кислота. карбонати та гідро-генкарбонати. Хімічні власти-вості: взаємодія з кислотами, розкладання при нагріванні, гідроліз водних розчинів. Взаємоперетворення карбо-натів і гідрогенкарбонатів. Якісна реакція на карбонат-іон. Поширення карбонатів у природі. Застосування. Коло- обіг Карбону в природі.

Силіцій. Прості речовини Силіцію: кристалічний і аморфний силіцій. Їх будова. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з металами, немета-лами та розчинами лугів. Застосування силіцію.

Силіцій(ІV) оксид. Будова речовини. Фізичні та хімічні властивості: взаємодія з магнієм, вуглецем, фторидною кислотою Застосування.

Силікатна кислота. Фізичні властивості. Силікати природні та штучні. Силікатні матеріали: скло, цемент, кераміка.

кислот, солей Карбону та Силіцію; способи добування карбон(ІІ) і (IV) оксидів; поши-рення Карбону, Силіцію та їх сполук у природі;

пояснює біологічну роль Карбону та Силіцію; суть адсорбції, парниковий ефект; колообіг Карбону в природі;

порівнює неметалічні властивості елементів IV-А групи; алотропні видозміни Карбону та Силіцію;

висловлює судження про вплив оксидів Карбону на довкілля і здоров’я людини;

оцінює практичне значення явища адсорбції; наслідки парникового ефекту;

експериментально доводить властивості карбон(IV) оксиду, взаємоперетворення карбонатів і гідрогенкарбонатів; визначає наявність карбонат-іонів;

розв’язує розрахункові задачі за термохімічними рівняннями, експериментальні задачі на властивості карбонатів і силікатів;

дотримується правил техніки безпеки під час виконання хімічних дослідів.







Розрахункові задачі:

7. Розрахунки за термохімічними рівняннями.

Демонстрації:

24. Кристалічні гратки алмазу та графіту.

25. Відновлення міді з купрум(ІІ) оксиду вуглецем (воднем).

26. Адсорбція активованим вугіл


11-й клас

( 6 год на тиждень, разом 210 год, з них 20 год – резервний час )

^ ОРГАНІЧНА ХІМІЯ

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів

Повторення

основних відомостей про органічні сполуки

(3 год)

Слад, властивості, застосуваня найважливіших органічних сполук

Учень (учениця)

називає вивчені органічні сполуки;

наводить їхні формули;

ілюструє хімічні властивості речовин рівняннями хімічних реакцій.

^ Тема 1. Теорія будови органічних сполук
(5 год)
Короткі відомості з історії становлення і розвитку органічної хімії. Перші синтези органічних речовин.

Теорія як вища форма наукових знань. Передумови створення теорії хімічної будови органічних сполук. Теорія хімічної будови О.М.Бутлерова. Залежність властивостей речовин від складу і хімічної будови молекул. Ізомерія. Приклади ізомерії неорганічних і органічних речовин.

Розвиток теоретичних уявлень про будову органічних речовин. Основні напрями розвитку теорії будови органічних речовин, її значення. Життя і діяльність О.М.Бутлерова.

^ Учень (учениця)

називає передумови створення теорії хімічної будови органічних сполук, напрямки її розвитку;

наводить приклади структурних формул ізомерів неорганічних і органічних сполук; залежності властивостей речовин від їхніх складу і будови;

наводить означення ізомерії;

формулює основне положення теорії будови органічних сполук;

характеризує сутність сучасної теорії будови органічних сполук;

пояснює значення теорії будови органічних сполук;

висловлює судження про роль теорії в системі наукових знань.

^ Тема 2. Вуглеводні.

( 35 год)

Алкани (парафіни). Метан, його склад, хімічна, електронна, просторова будова молекули. -Гібридизація електронних орбіталей атома Карбону. Основні характеристики ковалентного зв’язку: довжина, енергія, полярність, просторова напрямленість. Гомолітичне і гетеролітичне розривання ковалентного зв’язку.

Гомологічний ряд метану, фізичні властивості гомологів, залежність фізичних властивостей від склду і хімічної будови молекул, поширеність у природі. Просторова будова насичених вуглеводнів. Структурна ізомерія алканів. Поняття про конформації. Систематична номенклатура.

Поняття про спектральні методи встановленя структури органічних сполук

Хімічні властивості алканів: повне і часткове окиснення, хлорування, нітрування, термічний розклад, ізомеризація. Механізм реакції заміщення.

Галогенопохідні алканів. Індукційний ефект. Реакції з активними металами, водою, лугами.

Добування парафінів. Застосування парафінів та їх галогенопохідних. Добування синтез-газу і водню з метану.

Циклоалкани (циклопарафіни), їх склад, будова, ізомерія. Поняття про конформації циклогексану. Залежність властивостей циклоалканів від будови циклів. Добування і застосування циклопарафінів.

Алкени. Етен, його склад, хімічна, електронна, просторова будова молекули.
-Гібр