Реферат: Комуністи вперед!

КОМУНІСТИ ВПЕРЕД!





«Узагалі-то війна, що всіма прославляється, ведеться дармоїдами, злодіями, вбивцями, тупими мужланами та іншими покидьками суспільства».


Еразм Роттердамський.
«Якби українці знали свою історію, події у Львові можна було б уникнути» Віктор Ющенко.


КРЕМЛІВСЬКА ПРОВОКАЦІЯ СВІТОВОГО МАСШТАБУ


Ще вчора здавалося піду на заслужений відпочинок: відкладу перо публіциста і візьмусь за спінінг чи вудочку. Але чергова кремлівська провокація проведена промосковською Верховною більшістю змусила мене знову взятися за перо. За десятки днів було відомо кожному тверезо мислячому, що проллється кров, якщо в святкування Великого Смутку і Жалоби за 5 мільйонами тільки військових українців, замайорить кривавий прапор у Західній Україні, який приніс цьому краю так багато крові і горя. А стільки крові, як пролила Україна за 70 років більшовицького панування, не проливала в Історії планети Земля жодна нація за усі віки свого існування. 70 кривавих літ комуністичний Молох у колишній Московській імперії правив Сатана в особі ленінсько- сталінських сатрапів.


Всі ці речі відомі і чи варто їх сьогодні б повторювати? Але час від часу все таки слід нагадувати. Нагадувати хоча б тому, що саме з такої кремлівської провокації, яка трапилася 9 травня 2011 року в Україні у липні 1940 року розпочалася клікою «батька усіх народів» - Сталіним окупація трьох Прибалтійських народів, з яких більшовицькі сатрапи утворили Прибалтійський військовий округ (ПрибВО), стерши навіть пам'ять про корінне населення: литовців, латишів, естонців. За рік до цього, за домовленістю з соціалістом Гітлером, той же улюбленець симоненківців соціаліст Сталін розпочав Другу Світову війну, намагаючись повернути у Московську імперію «ісконно русскіє землі» - Фінляндію. Але несподівано дістав по писку і тоді рушив на Польщу, яка також входила свого часу до складу Московської імперії. Саме тоді двом соціалістам – Гітлеру і Сталіну - захотілося поділити Європу, а то й увесь світ, під свої хижацькі гербові крила двох тоталітарних анти людських режимів. Для цього, як відомо, Сталін і Гітлер навіть уклали «мирний» пакт Молотова –Рібентропа, а Йосип Віссаріонович відмовився від союзників - Франції і Англії- проти гітлерівської Німеччини, бо до 22 червня 1941 року Сталін мав за свого найближчого і найріднішого друга і приятеля Адольфа Гітлера. Може, саме тому після підписання договору фюрер заявив:«Ще восени 1938 року я вирішив іти разом зі Сталіним… Сталін і я – єдині, хто дивляться в майбутнє. Так, я найближчими тижнями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталіну й разом з ним приступлю до нового поділу світу». За це він підняв чарку. Йосип Сталін не забарився зі взаємністю і в Москві під час невеличкого фуршету підняв келих улюбленої «Хванчкари» і виголосив тост за Адольфа Гітлера: «Я знаю, как сильно германская нация любит своего Вождя, и поэтому мне хочется выпить за его здоровье». Після капітуляції Польщі, браття - союзники 22 вересня 1939 року в Бресті (Білорусія) провели спільний парад. Коментарі зайві, як пишуть у пресі.


В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала війну проти Карпатської України, котра входила як автономна республіка до складу Чехо - Словаччини. Друга світова війна для українського народу розпочалася саме з цього числа. Карпатсько- Українська республіка боролася з хортистькими мадярами сам на сам. Молоду українську республіку тоді не захистив ані Третій Рейх, ані СССР, ані УССР, ані США, до яких, по наївності, звертався президент Карпатської України Августин Волошин. Згодом Августина Волошина кліка Сталіна фізично знищила і стерла з нашої української пам’яті на довгі тоталітарні роки. Ось так починалася та Велика Вітчизняна війна для України і українського народу.


Сьогодні ми стали свідками чергового повторення тих далеких років, коли імпер-шовіністами знову розігрується українська карта на теренах нашої землі. Така ж карта розігрувалась і в довоєнні роки у Прибалтиці, Фінляндії. Рік тому в Киргизії, коли американські ракети опинилися на території цієї країни. Кремлю це дуже не сподобалося. І розпочалася все киргизька провокація за сценарієм Кремля. А всі війни і громадянські війни в тому числі, як відомо, починаються саме з провокацій.


Згадаймо і сьогодні вчорашню власну історію. Як всенародне попередження для всіх українців - Сходу і Заходу, Півночі і Півдня. За десятки днів, до прийняття у Верховній Раді необдуманого законопроекту про червоний прапор у пресі з»явилася повідомлення, що Москва незадоволена правлінням Віктора Януковича. 18 квітня колишній глава секретаріату Віктора Ющенка – Олег Рибачук - по 5 каналу на всю Україну заявив, що «гарячі чи розумні, чи компетентні голови у Москві продумали такий сценарій, який називається умовно «киргизьким». Нагадаємо що в Киргизстані кілька тисяч подготовлених, озброєних і радикально налаштованих молодих людей замінили владу в країні. Після цього Киргизтан готовий вступити до Митного Союзу. Такого ж розвитку подій хотів і Путін від України під час свого останнього візиту до Києва. Але номер не пройшов. Далі, за словами Олега Рибачука, «згідно кремлівського сценарію, після того, як ситуація в Україні дестабілізується, до влади прийдуть інші особи, повністю контрольовані Москвою». Свідченням цьому у нас уже сьогодні є львівський сценарій. Під цей сценарій на пагорби Слави у Львів заздалегідь прибули навіть режисери із «Мосфільму», які разом із російськими ЗМІ зайняли авансом місця, де за їхніми даним і малися відбуватися львівські події з провоковані «Русскім єдінством», «Родіною», «Дозором».


Я особисто не виключаю, що на цю провокація могли піддатися і деякі гарячі голови із «Свободи», або звичайні платні провокатори з пов’язками «свободівців», які затесалися в їхні ряди, щоб забезпечити успіх кремлівського «Мосфільму». Могли своїми бездумними головами за принципом натовпу піддатися і окремі емоційні львів’яни, коли помітили, що «наших б’ють». Саме на це й розраховували кремлівські кінорежисери, щоб того ж дня Україну показати в таких непривабливих відтінках по всіх світових телеканалах. Саме на це розраховував уманський виродок, безбатченко і кремлівський дрібний служка, коли верещав і бризкав слиною з трибуни Верховної Ради, вживаючи мову чужої держави, виступив як загарбник, окупант чи тимчасово проїжджий до столиці. Ось термінологія цього екс- агронома Вадима Колєснічєнкі:

- Уроди, подонкі, отброси общєства…


Гадаєте ці епітети, під оплески комуністів, частини регіоналів і литвинівців, адресувалися покидькам, які стріляли в людей і кричали на Львівських пагорбах «Победа наша - хахлам параша»? Нічого подібного - вони адресувалися тим людям, які падали під кулями, від таких, як він, регіоналів.


Такої ненависті, яку сіють колісніченки сьогодні на душу українського народу, такого розгулу расизму, печерної ксенофобії і провокацій світових масштабів ( згадайте ще Колісніченкову Волинь) від часів кліки Сталіна- Кагановича та прокурора Вишенського український люд не чув.


Тепер політично короткозора Ганна Герман може вилизувати скільки хоче «кремлівське очко» під час своїх виступів на, з дозволу сказати, «українських телеканалах», захищаючи провокаційний верховнозрадівський законно проект про червоний прапор, але мені хочеться їй порадити(вона ж усім дає такі поради і подає їх, як істину в останній інстанції), щоб назавжди запам’ятала неписаний московсько - ментальний закон: там, де щось світить позитивне Україні, - в Європі чи в світі, - там кінчається усяка любов і елементарна повага Москви до України.


Закінчилась та тимчасова любов і після візиту Путіна до Києва 18 квітня: і до Януковича і до України, закінчилася та любов і після обіцянки Європою «асоціативного члена в Євросоюзі», не кажучи вже про «Митний Союз» і «Євро-2012». Чим львівський «яноковичгейт» - не плівки майора Мельниченка чи «фашизм» і «неонацизм» Віктора Ющенка, в якого «дружина американка - агент ЦРУ»?! Мабуть, не випадково навіть регіоналка Олена Бондаренко на «Шустер лайв» проговорилася, що це московський сценарій, влаштований Кремлем. А вона там до Президента і Олександра Єфремова ближче. Їй видніше. Так, що даремно вискакувала із трусів на згаданій політичній виставі радник Президента Ганна Герман, аби догодити колєснічєнкам, іронічно захищаючи і виправдовуючи з властивим їй цинічним єхидством кремлівський «Мосфільм» і професійних московських журналістів, які ще зночі, вочевидь, зайняли вигідні для політичного торгу місця.


* * *


А тепер невеличкий екскурс. Ця промосковська провокація розпочалася із звичайного папірця, який підсунула Москва. Цей держдумівський папірець - Закон «Про червоний прапор» - хтось із промосковських холуїв – комуністів( подейкують - комуніст Цибенко) приніс у Верховну Раду, і «мудрагелі» із більшості у Верховній Раді переклали українською мовою. До коми і до титли. Після перекладу московський папірець став українським законопроектом. За цей законопроект 21 квітня промосковська більшість Верховної Ради і проголосувала, підтягнувши до компартійної братії, регіоналів і гнучкошиїнків із партії Литвина. В цій партії - «Україні потрібен Литвин» , з гасла якої випала, на жаль, частка «не», за вказівкою про владних більшість підписує все, що впаде згори, аби не опинитися внизу. За цей провокаційний проект закону ( такого промосковського жесту, замітьте, не було навіть у ювілейні роки до дня 9 травня) проголосували промосковські кнопкодави на чолі з пластиліновим спікером «чого ізволєтє» паном Литвином, який грається в політику, не бачачи перед носом найближчої перспективи. У тому числі і своєї власної, хапаючись постійно за рятівну соломинку, хоча давно є політичним утоплеником. Потім верховнозрадівська комедія почалася розігруватися на політичних виставах Шустера- Кисельова, на яких надривали свої горлянки представники Кремля. Зокрема, відомий українофоб від партії регіонів - Колєснічєнко(за сумісництвом - український квіслінг з маніакальною ненавистю до всього українського). Українофобу підспівували ( це сказано м’яко), представники промосковських, якщо не сказати московських організацій «Родина»( горезвісний Ігор Марков) і «Русское единство»в Україні. Саме ця про кремлівська тріада на всю Україну заявляла, що незважаючи ні на що, вони поїдуть до Львова і проллють там кров, оскільки у них в команді є боксери, важковаговики та інші шверцнегери і вони там зможуть пограти не тільки м’язами.


Після таких заяв на всю Україну, мали б деякі державні органи прокинутися. Бо в цих випадках у головах народжується думка про таке поняття, як профілактика. Профілактика, як відомо, запобігає хворобі. Здавалося Службі Безпеки України( та й міністерству внутрішніх справ!) взятися б за цих одесько-кримських молодчиків і застерегти їх - вчините всеукраїнську провокацію, сядете туди, куди свого часу посилав рідний вашій душі «батько Сталін». Нічого подібного збоку ані СБУ, ані МВС не було зроблено. Молодчики спокійно виїхали до Львова, озброївшись не лише бітами, а й пістолетами, охороняючи величезне червоне полотнище, яке аж ніяк не скидалося на прапор, який замайорів о 21.50 30 квітня 1945 над Рейхстагом. Лейтенант Червоної Армії, українець Олексій Берест разом з росіянином М.Єгоровим і грузином М. Кантарією закріпив прапор. М.Єгоров і М. Кантарія стали героями СССР. Українець О. Берест потрапив до пермських таборів. Тільки за правління Віктора Ющенка справедливість восторжествувала - за свій берлінський подвиг О. Берест посмертно став Героєм України.


Оскільки ми уже згадали про президентство Віктора Ющенка, то саме за його роки правління, як і його попередників, відзначали 9 травня досить мирно. Ніхто навіть з прокремлівських холуїв не подавав до Верховної Ради московських копій кремлівських законів, не дублював їх і вони не приймалися під керівництвом головного стрілочника ВР М.Чечетова.


За кілька днів до згаданої всеукраїнської провокації, яку передбачив мер міста Львова Андрій Садовий, можна було запобігти львівським подіям. Не дати пролитися крові, розхитуючи український човен не тільки ззовні, а й з середини. Цього не зробили. Мер Львова у прямому ефірі звертався до правоохоронних органів, застерігав, що готується всеукраїнська провокація. А. Садовий благав і просив, щоб саме цієї провокації не дозволили в Україні вчинити промосковським молодчикам. Він запевняв, що у Львові, як щорічно , львів’яни підуть до пам’ятника Слави і віддадуть шану убієнним: покладуть вінки до пантеону Слави, де поховані загиблі у Другій Світовій війні червоноармійці і пом’януть, як це належать християнам, як і поминали протягом 19-ти років української Незалежності6тихо і мирно.


До мудрих слів мера Львова пана Садового столичні очільники у Києві не прислухалися. Верховна зрада прийнявши в черговий раз провокаційний законопроект про вивішування червоного прапора, по суті, підтримала промосковську провокацію молодчиків «Русскаго единства», «Родіни», на «біографії» якої є уже смерть одеського студента - українця Максима Чайки, за котрого ніхто із «Родіни» так і не був покараний.


Не покарають прокремлівських і верховнозрадівських провокаторів і сьогодні. Кремль промосковських панам в Україні цього не дозволить. Розуміючи, що в Україні, пахне смаленим тамбовським вовком, президент України Віктор Янукович проявив обережність і не підписав Указ про вивішування червоного кривавого комуністичного прапора на жодній українській хаті, яка понесла від цього прапора непоправні жертви. Більші, ніж в роки голодомору в 1932-33 роках.


Після так званого звільнення 17 вересня 1939 року( саме тоді й розпочалася Друга Світова війна до відома ще одного промосковського прислужника, полковника історичних наук - Д. Табачника) західні українці викинули чергове гасло: хоч з чортом аби не з московським дияволом. Бо кров на Західноукраїнських теренах від сталінських сатрапів полилася рікою. На цій землі у 1945 році Друга Світова війна не закінчилася. Саме на цій землі воювали нинішні пільговики - довгожителі і так звані учасники війни до 1954 року. Бо мої брати і дядьки, які воювали до 1945 року під Берлінами і Прагами, давно уже в кращих світах. Із таких , як вони, залишилися одиниці і тим уже майже по 90 і більше років. Ті ж ветерани 1945- 1954 років воювали проти України. Воювали, щоб Україна ніколи не була Незалежною і Соборною. Я розумію, що багато з них після 9 травня 1945 року ще 9 кривавих і немилосердних літ воювали в Західній Україні під примусом і під дулами «загранзагонів». Але воювали аби споконвічні етнічні землі Західної України втягти під п’ятикутну імперську зірку Кремля. Це вилилося у криваву червону бійню: за приблизними даними 130 тисяч вояків УПА загинуло від рук НКВД, 500 тисяч мирних жителів відправлено до Сибіру. Про яку любов до кривавого червоного прапора поруч з портретом Сталіна можна нині говорити у Львові?! Хіба цього не знав «історик» і полковник КДБ В. Литвин? Хіба цього не знала верховнозрадівська більшість? Але саме вона розпочала всеукраїнську провокацію на догоду Держдуми РФ, яка уже після львівських подій заготувала документи для чергового осуду і суду (замітьте) «українських націоналістів», а не своїх «єдінонєдєлімцєв» із одеської «Родині» чи кримського «Русскаго единства». Саме про це заявив, авансом вислужуючись, на всю Україну по телебаченню ще до розслідування начальник Департаменту громадської безпеки МВС України, генерал-майор міліції Віктор Ратушняк: провокації 9 травня у Львові здійснювали люди з пов'язками Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Про одесько-кримських молодчиків - провокаторів з пістолетами в руках він не згадав ані словом. Тепер коліснічєнки, сімонєнкі і добкіни – з Харкова, Луганська, Донецька та плюс ще й російські комуністи - збираються і на 22 червня поїхати до Львова. У них, що нема могил червоноармійців на своїх територіях? Ними ж вкрита вся Україна? Хотілося б запитати деяких «одеситів» і «кримчаків»: ви хочете вклонитися воїнам Другої Світової війни, покласти квіти на їхні могилки, віддати шану пам’яті? Чому ж ви цього не робите протягом року? Чому ви цього не робите, хоча б у той чи інший день, коли народився той чи інший Герой, яких у Львові так багато поховано і в ці дні не поклонитеся усім тим, тим, які світ позбавили від гітлеризму?


Чому ви чекаєте тільки 9 травня? І саме цей скорботний День хочете відзначити тільки у Львові не з квітами, а бітами і пістолетами в руках? Щоб відстрілятися? Чому б одеситам не розшукати сьогодні тисячі поранених червоноармійців, яких енкеведисти прямо з військових шпиталів вивозили вантажівками і «висипали» просто в Чорне море, що , відступаючи, з ними не возитися, як з відпрацьованим матеріалом, біомасою? Чому севастопольці не попоходять з лопатами по тих дотах, дзотах, які підривав контр-адмірал Ф.С.Октябрський разом з живим людьми: солдатами, моряками, інженерами- будівничими тих дзотів, лікарями, медсестрами і санітарками, а сам відлетів 29 червня 1942 року У Ставку Главкома на американському «Дугласі» до Москви , під автоматні черги захисників Севастополя, які стріляли по «Дугласу» оскільки контр-адмірал обдурив Ставку, запевняючи, що солдат і моряків залишилося не більше 2 - х з половиною тисяч. Насправді біля ста тисяч. Тільки у полон потрапило 78. Того дня Ф.С. Октябрський не взяв на свій «партійний» літак жодного пораненого севастопольця, рятуючи свою шкуру і, очевидно, саме за це в 60-ті роки отримав Героя війни? Чому? Чому? Чому? Політика заважає? Представництво у партії, її ідеологія? Звичайно, у політику значно легше гратися, аніж важкопораненим одеситам і севастопольцям «годувати крабів».


А взяти «братню» Росію. Там ще досі під Москвою валяються ( дивись московське телебачення) не поховані останки воїнів Червоної армії. Чому б «правдошукачу» із Львова, історику, Александру Свістунову: «Русский блок - партия выбора цивилизационного пути» разом з Ігорем Марковим, лідером партії «Родина» та лідером партії «Русское единство» Сергієм Аксьоновим не відгукнутися на Закон Держдуми та не розгорнути червоне полотнище над головою і не виїхати під Москву чи під Сталінград - «на поля сраженій» і, нарешті, перепоховати ті солдатські прострілені черепи, якими граються й досі хлопчики у футбол, або хоч по мінімуму - у цей День Великої Жалоби по мільйонам безневинних жертв не сісти на могилках своїх рідних, котрі загинули у Другому Світовому пеклі запаленим на планеті Земля провокаторами - соціалістами Сталіним та Гітлером. На це часу нема в українофобів, але є час приїхати до Львова в усеозброєнні?


А 22 червня планується кремлівськими провокаторами ще один приїзд до Львова. Як «друга серія» тієї ж про кремлівської провокації! Саме про це заявили комуністи з України( П. Симоненко) і Російської Федерації (Г. Зюганов):

- Ми 22 червня пройдемо маршем по вулицях Львова. А чому не Москви, Сталінграда, Севастополя, Одеси? Хатині? Хіба мало міст і сіл в СНД? Чому б товаришам Симоненку і Зюганову не прихопити з собою товариша Цибенка, Александровську і молодого та енергійного Царькова чи Царьова( комуністи - нардепи у ВР)), усім без винятку взяти на плечі лопати і під червоним бойовим прапором – Комуністи, вперед! - не виїхати на підмосковні поля і не поховати по-людські останки воїнів Червоної армії, черепи яких обвітрюють і висушують буревії і сонячні промені. Адже то останки червоноармійців- комуністів. Згадайте: як загину в бою вважайте мене комуністом. Вони загинули. То ж за лопати, товариші! Бо одне ляпати язиком, а друге копати лопатою.


Що ж до львів’ян. У цьому випадку, я особисто усім львів’янам порадив би піти у знамениті львівські кав»ярні чи сісти за сімейні столи і навіть бровою не провести під час цього московського «маршу червоних» на чолі з комуністами та озброєними молодчиками із «Родіни» - «Русскаго едінство» - «Дозора». Хай оператори з «Мосфільму», представники московського ЗМІ на чолі з російським консулом у Львові Гузєєвим залишаться сам на сам з прокремлівськими холуями, промосковськими «дозорівцями- свистуновими », і в дружньому колі сфотографуються на згадку з написом «Привіт із Львова». Тільки так «шабаш» може закінчитися комедією. Прислухайтесь львів’яни. «Не висовуйтесь!», як радять в Одесі під час поїздки у трамваї. Просто виголосіть за сімейним столом свій традиційний тост, який у вас звучить так: «Хай вони виздихають!», не називаючи нікого поіменно.


* * *

За президента Леоніда Кравчука, якщо я не помиляюся, Комуністична партія була заборонена. В’ячеслав Чорновіл влаштував над комуністами, як і над гітлеризмом, своєрідний Нюренбергський процес, що проходив у беріївській катівні - Жовтневому палаці України, в Києві. Згодом, новоявлені комуністи, відмовившись і осудивши( на словах) криваві злодіяння червоного терору Леніна і геноциду та знищення народів і народностей кривавого Сталіна, зареєстрували нову Компартію, яка на словах відмовилася від більшовицьких торквемад ХХ сторіччя. Якщо це так, то питається, чому ж вони сьогодні, 9 травня 2011 року, по Хрещатику пройшли з портретом ката багатьох націй і національностей – Сталіним?! Чому вони судять і судяться за відбиту руку цього ж свого ката - вождя, від якого вони начебто відмовилися і не лише на ХХ з’їзді КПСС, а й тоді , коли заборонені були урядом Леоніда Кравчука?! Чому ж вони сьогодні піднімають цього кривавого убивцю народів і народностей на щит слави, а не ганьби?


Відповідь проста: є негласна вказівка Кремля:


а) перше, чинити подібні провокації і осуджувати й засуджувати, так званих українських буржуазних націоналістів( це нам уже відомо - таке ми вже проходилив часи СССР!), всіляко виправдовуючи роз»їзди і провокації «Родины», «Русского единства» й інших про кремлівських партій під гаслом - права людини, які щедро фінансуються в Україні «братньою» Москвою;

б)друге: негайно будувати через церкву і затурканих вірян «русскій мір» під скіпетром хреста;

в)третє: уряду Азарова розробити план по федералізації України, аби незабаром увести його в дію за принципом усіх імперії - розділяй і владарюй;

г)четверте: один із цих імперських, кремлівських Проектів по плану реалізації і перетворення України і Федерацію уже лежить в кабінетів міністрів імені Азарова. Ось його копія:


1. Волинь (Волинська та Рівеньська області)
2. Галичина (Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області)
3. Закарпаття (Закарпатська область)
4. Буковина (Чернівецька область)
5. Правобережжя (Житомирська, Вінницька, Хмельницька, Черкаська області)
6. Гетьманщина ( Київська, Чернігівська, Полтавська області)
7. Слобожанщина (Харківська та Сумська області)
8. Донбас (Луганська та Донецька області)
9. Придніпров’я (Запорізька, Дніпропетровська та Кіровоградська області)
10. Чорномор’я ( Одеська, Херсонська та Миколаївська області)
11. Крим ( Кримська Автономна республіка).


Днями моя племінниця з подругою, росіянкою,( вони живуть у Вінниці), повернулися із Москви. Вона там купила карту, на якій уже Бєларусь зазначена в контурах Російської Федерації, як єдине ціле.

Українська росіянка, глянувши на цю «єдино-нєдєлімськую карту» сказала:

Завтра-післязавтра вони покінчать з Білорусією і після цього візьмуться за нас…

Це сказав не я. Це сказала росіянка, що живе в Україні. Це «завтра» уже не настало сьогодні?!


Та продовжимо абзаци про завтрашні плани Кремля. Після Федералізації, чи відриву України шматками і добровільними приєднаннями до однієї шостої, настає час пік:


а) повний заїзд усілякої московської «попси» на українські телеканали, театри, палаци, будинки культури, російські фільми і фільми інших народів без дублювання. Демонстрація тільки російською мовою;


б) цькування і висміювання через промосковську пресу, радіо і телебачення всього українського, що вже не частково, а масово робиться;


в) постійне запровадження двомовності на телеканалах( два ведучих – дві мови). Своєрідна «артпідготовка» до другої державної мови. Литвинівці( депутат – Гріновецький) уже взяли в цьому активну участь разом з комуністами. Проект у Верховній Зраді;


г) звинуваченні українців у русофобстві, єврейофобстві, расизмі і так далі. Свідчення цьому «друга серія з Іваном Демянюком- євреї виправдали німці, які породили Гітлера, засудили, догоджаючи Кремлю через екс-комсомолку Меркель;


д) у подальшому - заборона проукраїнських партій і заклик трудящих про добровільне приєднання України до Московії.


Друга свідчення цьому - пункт «д»: виступ московського глашатая господіна Єфремова від 10 травня 2011 року:

- Я всех украинцев предупреждал, после Львовских собитій ми потеряем Украину.

Завтра він скаже, виступивши, як пророк:

- Сегодня ми Украіну потеряли. Виновати в етом націоналісти…


Перекладаючи на людську мову, винуваті в усьому українці , які ще досі живуть українською Україною, українською мовою, а не мовою Леніна- Сталіна - Єфремова і Колєснічєнкі. Живе українською мовою й Українською Україною і автор цих рядків, як син свого народу і своєї держави і саме він, автор цих рядків без допомоги Нострадамуса чи Глоби, передбачає трагічний хід промосковських планів щодо незалежної України, якщо ми не візьмемося за свій розум, а не копіюватимемо документів Московської Держдуми. Якщо Москва, нарешті, підписуватиме з Україною усі урядові документи не як бізнесовим суб’єктом, а як з державою Україна. Якщо і наші внутрішні недруги, як московські імпер - шовіністи, вважатимуть Незалежність України московським недодуманням чи тимчасовою втратою кремлівської голови.

^ ОЛЕГ ЧОРНОГУЗ.


Р.С. Вилізши  з підпільних катакомб після 1991 року і чорноволівського нюренбергського процесу та обдуривши Мін’юст України, новоявлені ( та й старі номенклатурники) комуністи запевняли юридичну вищу інстанцію і український народ, що вони за новим статутом, є червоношкірими нового типу. Мовляв, свіжоспечена компартія немає нічого спільного з партією, в якій перебував найбільший кат усіх часів і народів Йосиф Сталін. Тепер, мовляв, ми, українські комуністи, не передовий загін КПСС, а комуністи України, які відстоюватимуть інтереси цієї держави. Насправді новообраний червоношкірий вождь з багаторічним комсомольським гартом Пйотр Сімонєнко, парєнь с Донецька, відстоює переважно інтереси сусідньої держави, бореться за мову сусідньої держави і відстоює все те, про що мріє і виношує в своїх наступальних планах «зореносний» Кремль. Виступає П. Сімонєнко під фанеру чи під платівку, бо весь час теревенить одне і теж і навіть усі свої комуністичні спічі починає з одного і того ж рядка – «Ми, комуністи і так далі». Чим дуже скидається на здібну папугу , яка заучила один і той же текст, і, обдурюючи в черговий раз народ, зокрема, трудящих , ляпає безсоромно язиком, не кліпаючи при цьому очима.


Обіймаючи на практиці новоявлених капіталістів і осуджуючи їх на словах, завдяки невмирущій комуністичній демагогії, новоспечені і почервонілі дуже швидко вмостилася на спині українських трудящих. Потім зі спини переповзли на плечі українського народу і, твердо сидячи там, досі паразитують. Не ховаючи і не позичаючи очі в сірка, привселюдно злигалися з капіталом( не Карла Маркса) всеукраїнських шахраїв, більшість яких у нас чомусь називають олігархами. Тепер, підкріплені фінансами і посадами, нео-комуністи зі старими замашками уже сидять на шиї українських трудящих. Залишився останній комуністичний етап – вилізти на українську голову і як у 1940 році, ( під час окупації Прибалтику Совєтським Союзом), від імені компартії закликати «великий російський народ» в Україну і приєднати її, Україну, до «братнього» народу під гаслом «навіки разом». Але спочатку до 22 червня 2011 року, у нео-комуністів, що в Україні, ще великі плани:


а) на догоду Кремля позбавити спочатку Львів футбольного чемпіонату 2012 року;


б) позбавити усі міста України, включаючи Донецьку арену, футбольного чемпіонату 2012 року;

в) запросити на територію України збройні сили інших держав, в першу чергу війська «старшого брата», аби вони, війська, навели в Україні порядок, як у часи Муравйова. Або хоча, як у Прибалтиці, у 1940 році.


Комусь це здасться маячнею публіциста. А хіба не маячнею називалися погрози і заяви по українському телебаченню, щодо промосковських молодчиків із Одеси і Криму, котрі приїдуть до Львова і дадуть бій місцевому населенню?! Хіба не про це вони заявляли на політичних виставах у Кисельова і Шустера? Хіба не вони стріляли у львів’ян, озброївшись пістолетами? Хіба не вони убили одеського студента Максима Чайку? Хіба проти них нині порушуються кримінальні справи? Ні. І ще раз - ні. Судитимуть …українців за право називатися українцями. За право любити свій народ і свою Вітчизну. Судитимуть їх. Судитимуть тих, у кого стріляли, а не тих, хто стріляв. Заради цього і в ім’я цього 12 травня , 269 голосами народних депутатів Верховна Рада України ухвалила ще один нагальний(!!!) Закон “Про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2011 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях”.


Цей закон вам, дорогий читачу, не нагадує закон про вивіску червоного прапора на усіх установах в Україні на цілий 2011 рік? Залишилося тільки під цей колір увести ще й збройні сили інших держав і вважайте, все буде, як за перших чи других «визволителів» у Львові, в 1939 і 1945 роках.


От тільки уже гривна в обмінних пунктах на той час не обмінюватиметься і язик в роті буде один. Великий і могутній. Як одна шоста планети. Дай Боже мені помилитися і хай тоді мою писанину назвуть маячнею.

ОЧ.