Реферат: Міністерство освіти І науки україни прикарпатський національний університет імені василя стефаника

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
На правах рукопису

УДК 349.6:349.41:656.2

Антонюк Уляна Василівна

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ


12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник ^ Басай Віктор Давидович
доктор юридичних наук, професор,

академік Академії наук Вищої освіти України


Івано-Франківськ - 2009


ЗМІСТ


ВСТУП………………………………..……………………………………………4

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ………….………………………………...….…..13

1.1. Сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту в Україні……………………………………………………..13

1.2. Становлення і розвиток правового регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту………………..………………………………………………………………36

Висновки до Розділу 1……………………………………………..……….…….68

РОЗДІЛ 2 ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ……………………..………..…………………………………...….….71

2.1. Поняття, функції і система органів, які забезпечують екологічну безпеку у діяльності залізничного транспорту……………………………..…………………..…71

2.2. Державний контроль і нагляд щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту……………………………………………………92

Висновки доРозділу 2…………………………………………..……....…….…112

РОЗДІЛ 3 ПОНЯТТЯ, ВИДИ І ОСОБЛИВОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У ПРОЦЕСІ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ………...……………………...115

3.1. Поняття, ознаки, підстави юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…….……………..115

3.2. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…………………………………………………..127

3.3. Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля у процесі діяльності залізничного транспорту……………………………………….………….141

3.4. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту…………..154

3.5. Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту…………………………………………………..168

Висновки до Розділу 3……………………………………….………………….176

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……183

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…189


.


ВСТУП

Актуальність теми. На початку третього тисячоліття в умовах розгортання глобалізаційних процесів у всіх сферах суспільної діяльності все більшої ваги та актуальності набувають охорона навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності транспорту, зокрема залізничного. Це пов’язано з тим, що саме залізничний транспорт, відповідно до Основних напрямків державної політики України в сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки віднесений до значних забруднювачів довкілля, зважаючи на свій багатофакторний негативний та зростаючий вплив на природне середовище. Так за даними Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні за 2006 рік, протягом 2000-2006 р.р. кількість викидів забруднюючих речовин лише у атмосферне повітря від пересувних засобів зросла на 147,8 тис. т., при цьому обсяг викидів від об’єктів залізничного транспорту у 2006 році становив 67435,7 т., що на 105,6% перевищує їх обсяг у 2005 році. Тому питання охорони довкілля від забруднення внаслідок діяльності залізничного транспорту України вимагають детального правового регулювання. У даному контексті неабияку важливість мають оптимальне і гармонійне співвідношення екологічних та економічних інтересів суспільства у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту. Однак, на функціональному рівні, поки що, не повною мірою забезпечується збалансоване поєднання дотримання екологічно безпечних вимог у процесі реалізації основних економічних показників діяльності залізниць щодо перевезень. Звісно, у чинному законодавстві України в умовах становлення і розвитку правового регулювання суспільних відносин з охорони довкілля загалом, певні кроки у цьому напрямку зроблені через закріплення у ряді нормативно-правових актів необхідності додержання природоохоронного законодавства на залізничному транспорті, але без чітких механізмів їх практичного застосування. Вони швидше носять декларативний, аніж регулятивно-забезпечувальний характер, оскільки немає виключної законодавчо визначеної ланки органів державного управління, які б були уповноважені та зобов’язані забезпечувати і контролювати процес дотримання екологобезпечних вимог саме у сфері залізничного транспорту. Детально не врегульовані і питання видів юридичної відповідальності за порушення даних вимог тощо. Це все у комплексі створює труднощі та сумнівні передумови ефективної дії на практиці даних положень і потребує відповідного правового врегулювання.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні одним із першочергових завдань природоохоронної державної політики повинно стати вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. Зазначені вище чинники, а також недостатній рівень наукових розробок означених проблем у правовій науці, відсутність єдиного комплексного їх наукового дослідження і обумовлюють актуальність та важливість обраної теми дисертаційної роботи.

Науково-теоретичною базою даного дослідження є праці провідних українських науковців у галузі екологічного права. Зокрема, наукові розробки В. І. Андрейцева, А. Г. Арнаута, Г. І. Балюк, В. Д. Басая, А. Г. Бобкової, Ю. О. Вовка, С. П. Гавриша, А. П. Гетьмана, В. І. Гордєєва, І. І. Каракаша, В. В. Костицького, М. В. Краснової, С. М. Кравченко, Н. Р. Малишевої, В. Л. Мунтяна, М. І. Малишка, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Б. Г. Розовського, М. В. Руденка, В. І. Семчика, Н. І. Титової, Г. В. Тищенка, В. І. Федоровича, В. С. Шахова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги та інших стали основою для формулювання загальних підходів щодо правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.

Важливою теоретичною основою для дисертаційного дослідження стали праці видатних представників радянської і російської правової науки (Г. О. Аксеньонка, М. М. Брінчука, С. А. Боголюбова, М. І. Васильєвої, Т. М. Гайворонської, О. К. Голіченкова, О. Л. Дубовик, Б. В. Єрофєєва, Л. А. Заславської, О. А. Іванової, Є. М. Жевлакова, О. С. Колбасова, В. В. Круглова, Є. А. Немировського, В. В. Петрова, Г. М. Полянської та інших).

При написанні роботи аналізувались і праці науковців у галузі транспортного права (В. К. Гіжевського, Е. Ф. Демського, С. Е. Демського, А. В. Мілашевича, О. Г. Ярема та інших), а також наукові розробки представників природничо-наукових галузей знань, які торкались питання впливу залізничного транспорту на стан довкілля (І. Я. Аксенова, В. І. Аксенова, І. Р. Голубєва, Ю. А. Злобіна, С. В. Капранова, Ю. І. Коробова, В. П. Кучерявого, М. М. Маслова, М. М. Мусієнка, Ю. В. Новікова, Л. Г. Чернюк та інших).

^ Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми кафедри трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Проблеми правового регулювання екологічних та аграрних відносин в Україні в сучасних умовах».

^ Мета і завдання дослідження. Метою роботи є з’ясування змісту і сутності правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту в Україні.

Зазначена мета зумовила наступні завдання наукового дослідження:

- визначити основні напрямки негативного впливу залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища;

- обґрунтувати закономірності розвитку правового регулювання та становлення наукових розробок щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту;

- розкрити сутність і дати визначення поняття “екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту” та сформулювати його ознаки;

- охарактеризувати поняття та особливості державно-правового механізму забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту і визначити види суб’єктів його реалізації;

- з’ясувати зміст функцій екологічного контролю та нагляду щодо додержання природоохоронного законодавства у сфері залізничного транспорту;

- визначити поняття, особливості, підстави і види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у сфері залізничного транспорту;

- сформулювати науково-обґрунтовані пропозиції з вдосконалення чинного законодавства України щодо правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.

^ Об’єкт дослідження − це суспільні відносини, які виникають під час правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту.

^ Предметом дослідження є норми, які регулюють правове забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, структурно-функціональний, формально-логічний методи, метод системного аналізу,) та спеціальні правові методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). Визначальним у цій системі методів виступає саме діалектичний, який дав можливість дослідити проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Застосування діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. За допомогою методу системного аналізу досліджувалися теоретичні положення щодо поняття екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту та її ознак. Застосування структурно-функціонального методу дослідження дозволило виявити системний зміст поняття екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту, а відтак – визначити сферу дії законодавства щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту. За допомогою формально-логічного методу та методу тлумачення правових норм розкрито зміст правових норм, що визначають особливості правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності об’єктів залізничного транспорту. Порівняльно-правовий метод дозволив визначити роль зарубіжного досвіду щодо правового забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту для вдосконалення національного законодавства.

^ Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що подана до захисту робота є одним з перших в українській еколого-правовій науці комплексним дослідженням сутності і змісту правового забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту та здійснена на основі опрацювання науково-теоретичних розробок вчених-юристів, національного та міжнародного екологічного законодавства і практики їх застосування.

До результатів, що містять наукову новизну, слід віднести наступні, які виносяться на захист:

уперше:

- запропоновано авторське визначення: «екологічна безпека у процесі діяльності залізничного транспорту – це цілісна складова національної екологічної безпеки, яка представляє собою комплексну систему заходів впливу і мір відповідальності, що застосовуються у процесі виробництва, будівництва, експлуатації, здійснення перевезень рухомими пересувними транспортними засобами та діяльності стаціонарних об’єктів матеріально-технічного обслуговування відповідно і у межах встановлених нормативно, з метою захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів у поєднанні із забезпеченням безперебійної роботи залізничного транспорту для задоволення потреб суспільного виробництва», а також виведено ознаки екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту: галузь застосування – сфера залізничного транспорту, спеціальна мета, яка, з одного боку полягає у захисті життя, здоров’я, людей, у охороні навколишнього природного середовища, а з іншого – у задоволенні потреб суспільного виробництва і населення у залізничних перевезеннях; об’єкт безпеки – рухомі (пересувні) транспортні засоби та стаціонарні об’єкти матеріально-технічного обслуговування залізничного транспорту; взаємозв’язок екологічних вимог з технічними характеристиками діяльності залізничного транспорту; структурованість – технічний, організаційний, юридичний рівні;

- здійснено класифікацію екологічних вимог, які застосовуються у процесі діяльності залізничного транспорту;

- визначено особливості державно-правового механізму щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі діяльності залізничного транспорту і запропоновано критерії поділу органів, які реалізовують управлінські функції у даній групі відносин та проведено детальний аналіз їх компетенції. Зокрема, до органів, які забезпечують державне управління щодо охорони довкілля на залізничному транспорті належать органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції, у свою чергу останні залежно від характеру повноважень поділяються на органи галузево-комплексної та галузево-видової компетенції;

- висловлено пропозиції щодо необхідності створення спеціалізованого природоохоронного підрозділу у межах Державної адміністрації залізничного транспорту України, зважаючи на специфіку діяльності залізничного транспорту, з його безпосереднім підпорядкуванням Міністерству транспорту і зв’язку України та з координацією його діяльності Міністерством охорони навколишнього природного середовища України – Головного управління екологічної безпеки, природокористування та охорони довкілля;

- запропоновано критерії класифікації екологічних правопорушень та злочинів проти довкілля у сфері залізничного транспорту;

удосконалено:

- положення про розмежування функцій контролю та нагляду за дотриманням природоохоронного законодавства у процесі діяльності залізничного транспорту;

- положення про визначення підстав і особливостей видів юридичної відповідальності за екологічні правопорушення у процесі діяльності залізничного транспорту і обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного законодавства України, де регламентуються питання щодо видів складів злочинів проти довкілля та адміністративних, цивільних, дисциплінарних екологічних правопорушень у сфері залізничного транспорту;

дістало подальший розвиток:

- положення про необхідність врегулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки в цілому і у сфері залізничного транспорту зокрема, у окремому структурованому нормативно-правовому акті – проекті Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку”, запропоновано модель закріплення у ньому відповідних норм щодо поняття і особливостей гарантування дотримання екологічно безпечних вимог у процесі діяльності залізничного транспорту;

- положення про закріплення основоположних визначальних засад щодо забезпечення екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту в єдиному кодифікованому акті екологічного законодавства – Екологічному кодексі України;

- положення про внесення рекомендацій з приводу доцільності закріплення у ряді нормативних актів галузевого транспортного законодавства детальних положень щодо необхідності охорони довкілля у сфері залізничного транспорту, зокрема, у Законі України “Про залізничний транспорт”, у Статуті залізниць України, у Правилах технічної експлуатації залізниць тощо;

- пропозиції про можливість врегулювання особливостей здійснення екологічного контролю і нагляду в цілому, і у сфері транспорту, зокрема у Положенні про екологічний контроль та Положенні про нагляд у галузі охорони довкілля та необхідність створення окремого структурного підрозділу щодо нагляду у сфері охорони довкілля у межах Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, який би здійснював нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства у різних сферах суспільної діяльності, в тому числі і у процесі експлуатації об’єктів залізничного транспорту;

^ Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та результати дослідження можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері – результати дисертації можуть бути основою для подальших досліджень актуальних проблем правового забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту;

у правотворчій сфері – висновки та пропозиції, викладені в дисертації можуть бути використані при вдосконаленні вітчизняного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту;

у навчальному процесі – положення, теоретичні висновки можуть бути використані при розробці навчальних посібників і методичних матеріалів, а також при читанні лекцій та проведенні практичних занять з курсу “Екологічне право України”.

^ Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу матеріалів практики діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, відповідних наукових та нормативно-правових джерел. Особистий внесок здобувача у друкованих працях конкретизовано у списку опублікованих праць.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, обговорювалися на засіданні кафедри трудового, екологічного та аграрного права та міжкафедральних засіданнях Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, та були оприлюднені на науково-практичних конференціях, а саме: VІ Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених та аспірантів “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів “Захист прав людини в Україні. Теоретичні та практичні аспекти” (м. Донецьк, 9-10 грудня 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасних наук: теорія та практика – 2006” (м. Дніпропетровськ, 16 червня 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “П’яті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 27-28 жовтня 2006 р); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції “Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні” (м. Тернопіль, 25 лютого 2007 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Від громадянського суспільства – до правової держави” (м. Харків, 25 квітня 2007 р.); ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 1-2 червня 2007 р.); Регіональній науково-практичній конференції, присвяченій 15-ій річниці Юридичного інституту “Верховенство права у правозастосовчій діяльності” (м. Івано-Франківськ, 12-13 жовтня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Івано-Франківськ, 11 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 21 науковій праці, з яких 7 статей надруковані у фахових виданнях з юридичних наук, які входять до переліку ВАК України та тез доповідей на 14 конференціях.


РОЗДІЛ 1

^ ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ І ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ


1.1. Сучасний стан, поняття і особливості екологічної безпеки у діяльності залізничного транспорту в Україні


Проблема національної безпеки всіх держав світової співдружності користується сьогодні підвищеною актуальністю. Адже від її забезпечення залежить подальше існування, самозбереження та прогресивний розвиток держави. Україна не є винятком у даній ситуації. Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, національна безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішних і зовнішних загроз досягається шляхом проведення виваженої державної політики у таких сферах, як-от: політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо [1]. З огляду на це, доцільно говорити про економічну, політичну, соціальну, екологічну, інформаційну безпеку, які входять до системи національної безпеки України. Значення кожного з різновидів цієї безпеки важко переоцінити. Але в сучасних умовах розвитку суспільних відносин в Україні, зважаючи на надмірний антропотехногенний вплив на навколишнє природне середовища та кризову екологічну ситуацію, забезпечення екологічної безпеки є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Більше того, оскільки до домінантних національних інтересів України належить забезпечення екологічно та технічно безпечних умов життєдіяльності суспільства, тому екологічна безпека в Україні є складовою національної безпеки. Важливість екологічної безпеки, яка охоплює собою існуючий комплекс взаємовідносин людини і навколишнього природного середовища, полягає в її спроможності визначити реальний стан довкілля, в передбаченні потенційних для нього загроз і заходів для їх попередження. Основні загрози національної безпеки в екологiчнiй сферi визначені у Концепції національної безпеки України [1]. Слід відмітити, що цей перелік загроз не є вичерпним, його можна продовжувати і продовжувати. Але одне з перших місць щодо негативного впливу на довкілля займає важка промисловість, енергетика і транспорт. Зокрема, на транспорт в Україні припадає 60-70% хімічного та до 90% шумового впливу на стан навколишнього природного середовища [2, с. 430]. Це негативно впливає не лише на стан атмосферного повітря, вод, ґрунтів, земель, тощо, але і на здоров’я та життєдіяльність людей в цілому. З кожним роком цей вплив має тенденцію до зростання. Підтвердженням цьому можуть слугувати також і соціологічні опитування 1030 різноманітних спеціалістів, що займалися вивченням проблем, пов’язаних з навколишнім середовищем у 72 країнах світу. Так, за підсумками проведених досліджень було виділено такі 2 основні блоки джерел екологічних проблем: 1) зміна клімату; 2) урбанізація і транспорт [3, с. 24].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Будівництво і діяльність залізничного транспорту впливають, переважно опосередковано, на природне середовище існування рослинного і тваринного світів [20, с. 49]. Так відпрацьовані гази потягів гальмують ріст і розвиток рослин різних видів поблизу розміщення залізничних доріг, вокзалів тощо. Залізничні магістралі дуже часто виступають перешкодою на шляху міграції птахів та змушують тварин змінювати середовище існування через шумове та вібраційне забруднення.

Однією з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього природного середовища об’єктами залізничного транспорту є шум, оскільки проблема шуму знаходиться на другому місці за важливістю у сфері залізничного транспорту після забезпечення безпеки руху [21, с. 184].

Під шумом розуміють усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, відпочивати, сприймати інформаційні звукові сигнали [22, с. 98]. Відповідний звуковий ландшафт існував на Землі завжди, оскільки життя людини в абсолютній тиші неможливе. Здавна відомий благодійний вплив на організм людини шумів природного середовища (шум листя, дощу, водоспаду, спів птахів тощо) і, водночас, негативна дія штучного акустичного звуку, що створюється господарською, технічною діяльністю людини [22, с. 98-99]. До речі, ще в Стародавньому Римі законотворцями нормативно встановлювались спеціальні місця пересування колісниць, щоб не порушувати спокою римлян.

Про шумовий вплив залізничного транспорту і на довкілля, і на життєдіяльність людей було відомо з початку створення залізничного потяга і залізничних ліній. Так, саме через можливий “лишний шум, запах гари и копоти” залізничних шляхів наприкінці ХІХ ст. у Російській імперії у 1870 році було перенесено будівництво Південно-Західної залізничної дороги за наказом російського імператора на прохання відомого ученого-пасічника П. І. Прокоповича, який персонально клопотав про відведення даної залізничної дороги, через те, що її будівництво і експлуатація могли негативно вплинути на бджіл з пасіки дослідника, яка була розміщена впритул до залізничної колії [23, с. 23].

Для оцінки пошкоджуючого ефекту шуму використовують спеціальну шкалу. Кількісний показник шуму – його гучність, яка вимірюється в децибелах (дБ) [22, с. 98]. Шкідливим для людського вуха є не будь-який шум, хоча і створений штучно, а такий, що перевищує встановлені нормативи і негативно впливає на життєдіяльність людей. Розрізняють два види нормування виробничого шуму: санітарно-гігієнічне та технічне, зокрема перший регулює саме рівень шуму з огляду його дії на організм людини, так норматив житлово-побутового шуму – 40 дБ вдень, 30 дБ – вночі [22, с. 100]. При цьому рівень шуму на відстані 50 м від залізничного вокзалу становить в середньому 71 дБ, сортувальної станції – 74 дБ, залізничної лінії – 77 дБ і більше [16, с.229]. Зважаючи на те, що з кожним роком відбувається підвищення вантажності і швидкості залізничного транспорту, ці показники збільшуються, що в кінцевому випадку призводить до росту інтенсивності шумової “агресії” у всьому світі і негативно впливає на стан здоров’я та самопочуття мешканців планети. І, як свідчать проведені фахівцями у галузі залізничного транспорту дослідження, зменшення шумового впливу від рухомого складу у сучасних умовах є складним завданням, вирішення якого пов’язане з необхідністю проведення комплексу технічних заходів щодо удосконалення конструкції колій, локомотивів, вагонів тощо [21, с. 187].

Таким чином, залізничний транспорт має значний вплив на акустичний фон міст України. Прослідкувати це можна і на прикладі Львівської залізниці, яка обслуговує частину Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернігівської, Закарпатської, Волинської, Рівненської областей . Так, спорудами залізниці в місті Львові зайняті значні території – 478 га, з наявністю великих розв’язок, що знаходяться в серединній частині Львова [12, с. 50]. Залізничні шляхи перетинають селітебні території або проходять уздовж меж житлової забудови. При цьому міська забудова часто впритул підходить до площ, на яких знаходяться транспортні об’єкти. Наприклад, залізнична лінія, що проходить зі сходу на захід (ділянка Красне-Львів), а також примикаюча лінія Львів-Маріуполь-Івано-Франківськ утворюють петлю, що відділяє центральну частину міста від її північних та південних районів. Особливу незручність створює магістраль Красне-Львів, яка розсікає житловий район Підзамче на дві частини. Ці дві залізничні лінії ускладнюють зв’язок районів з центральною частиною міста і є основними джерелами шуму, що впливає на житлову забудову та екологічно безпечну і здорову життєдіяльність людей [12, с. 50].

Ще одним різновидом небезпеки з боку залізничного транспорту на стан навколишнього природного середовища є транспортні події та надзвичайні ситуації на даному виді транспорту. І хоча, як свідчать проведені дослідження, кількість транспортних подій на залізничному транспорті має тенденцію до зменшення [24, с. 82], все ж таки саме на них припадає питома вага забруднення довкілля через витік небезпечних речовин, їх самозаймання, випаровування вантажів тощо.

Отже, експлуатаційна діяльність залізничного транспорту чинить негативний вплив на довкілля та його елементи. Важко визначити, на який з об’єктів екологічної системи залізничний транспорт впливає найбільш шкідливо, адже кожен з них в тій чи іншій мірі відчуває цей тиск. Основна екологічна перевага залізничного транспорту у порівнянні з автомобільним чи іншим видом транспорту, головним чином, полягає в значно менших кількостях шкідливих викидів на одиницю виконуваної роботи.

Аналіз стану екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту дозволяє констатувати наступне:

- у процесі поступового розвитку залізничної сітки України об’єктивно зростає потенційна можливість посилення “неблагополучного” впливу на природне середовище;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Також у юридичній літературі поряд з терміном “екологічна безпека” вживаються і поняття “техногенна” та “природно-техногенна” безпека”. Так, у Національній доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1996 році екологічна безпека ототожнюється з природно-техногенною безпекою [57], в Указі Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 листопада 2002 року “Про стан природної та техногенної безпеки”” від 4 лютого 2003 року № 76/2003 окремо застосовуються поняття “природна” та “техногенна” безпека [58]. В інших наукових працях екологічна безпека виступає як різновид техногенної безпеки [59, с. 3-4]. Абсолютно не заперечуючи змісту даних положення, ми все ж таки вважаємо їх дещо некоректними з позицій логіки формулювання. Отже, недоцільно ототожнювати екологічну безпеку з природно-техногенною, правильніше, з огляду на чинне законодавство України, зокрема, Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”[60], розглядати їх не як ціле і частину, а як явище і його причину, тому що за умови виникнення детермінант техногенного чи зрештою, природного характеру існує загроза порушення вимог екологічної безпеки.

Отже, екологічні вимоги у процесі експлуатації і діяльності залізничного транспорту фрагментарно визначені в ст. 56 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. При цьому вони пересікаються з технічними вимогами, які пред’являються як до утримання рухомого складу залізничного транспорту так і його експлуатації. Відповідно до Правил технічної експлуатації залізниць, зокрема п. 1.3, виокремлюють вимоги що пред’являються до споруд і пристроїв залізничного транспорту, які створюють, по-перше, загрозу безпеці руху, а по-друге, забруднюють навколишнє природне середовище [61]. Але у Правилах знову ж таки не конкретизується зміст другого різновиду вимог, що або є прогалиною чинного законодавства, або ж мова йде лише про технічні вимоги, які можуть мати наслідком забруднення довкілля і, таким чином, перетворюватись на екологічні вимоги.

З аналізу ст. 56 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” екологічні вимоги на залізничному транспорті залежно від їх характеру, можна поділити на такі два різновиди:

а) прямі екологічні вимоги, тобто такі, порушення чи недотримання яких за своєю суттю передбачають можливість спричинення чи спричиняють шкоду навколишньому природному середовищу у процесі діяльності залізничного транспорту, наприклад, вимоги, які пов’язані з викидами і скидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

б) непрямі екологічні вимоги, тобто вимоги, які за своєю первісною природою не становлять загрози негативного впливу для навколишнього природного середовища, але можуть в окремих випадках спричинити екологічну шкоду, наприклад, вимоги, які пов’язані з режимом експлуатації рухомого складу залізниць тощо.

Безумовно, що другий різновид вимог є дещо претензійним і неоднозначним, оскільки маються на увазі саме вимоги технічного характеру, які можуть набувати ознак екологічних вимог. Така двозначність цих вимог пов’язана з труднощами технологічних процесів експлуатації, утримання і діяльності залізничного транспорту.

Зважаючи на спрямованість екологічних вимог, які застосовуються у процесі експлуатаційної діяльності залізничного транспорту їх слід поділити на наступні види:

а) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони атмосферного повітря на залізничному транспорті;

б) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони і раціонального використання водних об’єктів на залізничному транспорті;

в) екологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення охорони земельних і лісових ресурсів.

При цьому слід відзначити, що дані види екологічних вимог беруться до уваги і відображаються у таких формах звітності залізниць у сфері охорони довкілля, зокрема:

- Форма № 1-ТП – Звіт про використання води залізницями України;

- Форма № 2-ТП – Звіт про охорону навколишнього повітря;

- Форма № 1 – екологічні витрати – Звіт про екологічні платежі, плату за природні ресурси та поточні витрати на охорону природи [13, с. 189]

Для того, щоб визначити сутнісні характеристики екологічної безпеки у сфері залізничного транспорту, слід пр
РОЗДІЛ 2

^ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ


2.1. Поняття, функції і система органів, які забезпечують екологічну безпеку у діяльності залізничного транспорту


Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої держави, в тому числі і України, має супроводжуватися створенням та гарантуванням безпечного стану довкілля для життєдіяльності як суспільства, так і кожної пересічної людини, спираючись на систему правових приписів, яка б базувалась на гуманістичних і демократичних ідеях та принципах міжнародного права. На конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку підкреслювалось, що людство здатне зробити розвиток сталим – забезпечити, щоб він задовільнив потреби сучасного, не піддаючи ризику здатність наступних поколінь задовольняти свої потреби [130, с. 3]. Тобто, немає ніякого сумніву в тому, що саме екологічна безпека повинна стати одним з пріоритетних напрямків внутрішньої та зовнішньої політики держав світової співдружності. Підтвердженням цього в Україні є знову ж таки ст. 16 Консти